Теоретико-методологічні засади формування кластерів у економіці України

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КЛАСТЕРІВ У ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ Стефанків В.О.

Анотацiя У статті здійснено вибірковий аналіз поняття кластер та запропоновано власну дефініцію цього поняття. Схематично показано інфраструктуру кластеру. Виділено істотні ознаки кластеру. Виокремлено взаємозв'язки в кластері.

Ключові слова: кластер, кластеризація економіки, кластерні об'єднання, інфраструктура кластеру, взаємозв'язки в кластері.

Annotation.

The article presents an analysis of cluster sampling and proposed his own definition of the concept. An infrastructure a cluster is schematically rotined. Substantial signs a cluster are selected. Intercommunications are selected in a cluster.

Keywords: a cluster, clusterization of economy, cluster associations, infrastructure a cluster, intercommunications in a cluster.

1. Актуальність проблеми На міжнародному рівні початок ХХІ ст. характеризується боротьбою держав за підвищення своєї конкурентоспроможності. Для досягнення конкурентних переваг більшість країн світу, використовуючи кластерну модель виробництва, розробляють стратегію і програми кластерної політики держави і бізнесу. В останнє десятиліття кластерна політика стала широко обговорюватися в рамках Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Всесвітньої торговельної організації (ВТО). Велику увагу Євросоюз приділяє кластерній політиці в якості ключового інструменту підвищення інноваційного потенціалу і конкурентоспроможності країн, які входять до його складу.

Практика показує, що світова економіка, починаючи з 80-х років ХХ ст. й до цього часу, переважно функціонує за принципом формування технологічних кластерів, які забезпечують диверсифікованість промислового виробництва, підвищення конкурентоспроможності, інноваційну спрямованість, стимулюють просторовий розвиток територій.

Аналіз останніх досліджень. У західній науковій літературі вже досить давно фахівці намагалися усвідомлено описати і проаналізувати процеси кластеризації. Ця проблематика розглядається в дослідженнях багатьох зарубіжних авторів, зокрема в працях В. Бандурина, В. Гжегожа, С. Долгова, П. Жозета, Е. Леммера, А. Маршала, Ж. Мингалевої, В. Печаткина, І. Пилипенка, М. Портера, В. Прайса, Д. Радеби, О. Розенфельда, А. Ругмана, П. Самуельсона, Д. Сольє, Дж. Сороса, С. Ткачевої, І. Толенадо, Ю. Уеннопа, Д. Якобса та інших.

У вітчизняній науковій літературі питання розвитку і функціонування кластерів в умовах ринкової (а також, командно-адміністративної) економіки та дослідження виробничих відносин, які виникають у процесі поглиблення суспільного поділу праці на мікро-, мезоі макрорівнях знайшли відображення в працях З. Варналія, М. Войнаренко, В. Геєця, Б. Губського, Я. Жаліла, Б. Кваснюка, С. Кримського, Д. Лук’яненка, А. Мокія, С. Мочерного, В. Новицького, О. Плотнікова, А. Поручника, Є. Савельєва, В. Савченка, О. Сєріка, С. Соколенка, М. Тимчука, А. Філіпенка, В. Чужикова, О. Шниркова та інших.

Незважаючи на те, що дослідженню кластеризації економіки останнім часом приділяється велика увага, ця проблема, як і раніше, залишається актуальною, бо, як зазначається в документах, для України питання підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку є одним із найактуальніших, хоча лише вона немає національної стратегії і програми кластеризації своєї економіки.

Мета роботи. На основі узагальнення теоретичних засад кластерної політики показати важливість кластеризації економіки держави задля підвищення соціально-економічного розвитку країни.

Викладення основного матеріалу. Загалом, процес визнання України як конкурентоспроможної держави в системі світової економіки може затягнутися на довгі роки за умови відсутності розвитку ринкової інфраструктури, конкурентоспроможної високотехнологічної продукції і низки інших об'єктивних та суб'єктивних причин.

Методологія, запропонована американським економістом М. Портером, лягла в основу світового рейтингу конкурентоздатності, який визначається Всесвітнім економічним форумом для оцінки порівняльного стану благополуччя країн і перспективи процвітання:

_ на 5 років — рейтинг з використанням статистичних даних «Індекс конкурентоздатного росту» (Growth Competiitiveness Index, GCI). Ключові компоненти аналізу — рівень розвитку технологій (інновації, ІТ, обмін технологіями), суспільних інститутів (виконання контрактів і законів, рівень корумпованості), мікроекономічний клімат (макроекономічна стабільність, кредитний рейтинг країни, бюджетні витрати як відсоток від ВВП);

_ рейтинг, отриманий в рамках Огляду думок топ-менеджерів компаній (Executive Opinion Survey), називається «Індекс поточної конкурентоздатності» (Current Competitiveness Index, CCI) — розраховується на основі двох індикаторів: стратегії і діяльності компаній (якість менеджменту і маркетингу, економічна присутність за кордоном, використання інновацій тощо); національного бізнес-клімату (розвиток фізичної і адміністративної інфраструктури, фінансових ринків, рівень конкуренції в галузі тощо). Зокрема бізнес-клімат, за М. Портером, поняття комплексне і представляє групу наступних умов (див. табл. 1).

Таблиця 1. Зміст поняття бізнес клімат держави.

Від наявного в країні бізнес-клімату залежить за показниками МЄФ рейтинг України (в 2002 р. держава була на 77 місці).

Рівень привабливості України в кінці 2011 р. для іноземних інвесторів впав до рекордно низького рівня, про що свідчить рейтинг Європейської Бізнес Асоціації, який складається чотири рази на рік на підставі експертного опитування керівників великих компаній. За підсумком останнього кварталу (підтвердили керівники 162 великих компаній) — 2,19 з 5 можливих, у вересні 2009р. було _ 3,2. Серед ключових факторів негативного сприйняття назвали пресинг з боку влади, прийняття Податкового кодексу, непрозорість законодавства тощо. 902 учасника ЄБА оцінили збитки в 100 млн. євро, 250 млн. євро інвестицій було заморожено через несприятливий бізнес-клімат. Крім того, за даними щорічного рейтингу легкості ведення бізнесу в усіх країнах світу Doing Business, Україна займає 152 місце з 183 можливих. Опустившись за рік ще на три сходинки, наша країна, яка начебто декларує наміри вступати до Євросоюзу, насправді впевнено прямує до таких орієнтирів, як Афганістан, Зімбабве, Гаїті та Чад. До вище переліченого ще додаються невизначені відносини зі світовим гігантом, сусідом по території та бізнесу _ Росією. Все це вказує, що Україна прямує до самоізоляції. Тому навряд чи прийняття будь-яких рішень сприятиме швидкому ефекту інвестиційної привабливості країни.

Отже, одним із найважливіших напрямів виходу української економіки з кризової ситуації, який спроможний підвищити її конкурентоспроможність на світовому ринку є структурна модернізація промисловості, її розвиток на основі політики, яка базується на кластерному підході. Власне, кластерна модель є інноваційною структурою розвитку окремої галузі економіки в межах держави чи об'єднанням галузей в межах регіону і направлена, насамперед, на ріст соціальної сфери суспільного життя населення (див. рис. 1, розроблено автором).

На думку відомого вченого М. Портера, в сучасній економіці, особливо в умовах глобалізації, традиційне ділення її на сектори або галузі втрачає свою актуальність. На перше місце виходять кластери _ системи взаємозв'язків підприємств і організацій.

У класичній західній інтерпретації кластер розглядають як «dіamond — діамант» усієї економічної системи держави, що забезпечує конкурентні позиції на галузевому, національному та світовому ринках.

Американський економіст М. Портер визначає кластер як промислову групу — це група близьких, географічно взаємозалежних компаній і пов’язаних з ними організацій, які спільно діють у певному виді бізнесу, характеризуються спільністю напрямків діяльності й взаємодоповнюють один одного. Продовжуючи думку, вчений пише, кластер — це системно організована група економічно взаємопов'язаних фірм, постачальників, суміжних галузей і організацій, які виникають у певних районах і країнах в цілях отримання конкурентних переваг. На його думку, міжнародний успіх в окремій галузі визначається чотирьома загальними взаємопов'язаними і взаємно посилюючими факторами, які створюють середовище, що надає можливість цим фірмам конкурувати, а саме: факторні умови; умови внутрішнього попиту; суміжні та обслуговуючі галузі (кластери галузей); стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція. Всі умови мають сприяти промисловості в межах будь-якої країни досягти міжнародного успіху. Крім того, існують ще дві додаткові змінні, які, у значній мірі, впливають на обстановку в країні. Це випадкові події (тобто ті, які керівництво фірм не може контролювати) і державна політика, яка показує, що перспективні конкурентні переваги надаються на внутрішніх ринках, а не ззовні. Це надає пояснення добре відомого успіху Силіконової долини в електроніці та Голівуду в кіноіндустрії.

Інше розуміння кластеру демонструє А. Маршалл: кластер (від англ. cluster — група, скупчення) — це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємопов'язаних між собою компаній у відповідних галузях, спеціалізованих постачальників, а також причетних до їх діяльності організації (університети, торгові об'єднання, агентства із стандартизації тощо), що, конкуруючи між собою, водночас проводять спільну роботу[3; с.177].

Згідно з позицією І. Пилипенка, кластер — група географічно сконцентрованих компаній з однієї або суміжних галузей і підтримуючих їх інститутів, розташованих в певному регіоні, які виробляють подібну або взаємодоповнюючу продукцію, і яка характеризується наявністю кластера і їх співробітниками, за рахунок якого підвищується конкурентоспроможність кластера в світовому господарстві [4, с. 28].

На думку О. Тищенко, кластер — територіально-галузеве, конкурентно-координаційне мережеве об'єднання підприємницьких структур, громадських організацій і наукових установ, що забезпечує конкурентні позиції на мезо-, макроі мегарівнях [11, с.74−81].

С. Розенфелд вважає, що промисловим кластером є географічно обмежена концентрація схожих, пов’язаних між собою, взаємодоповнюючих підприємств, які використовують спеціалізовану інфраструктуру з активними каналами для ведення ділових транзакцій, переговорів, і які розподіляють ринки праці та послуг і які мають спільні проблеми та шляхи їх розв’язання. Подібне визначення наголошує на важливості соціальної підтримки та співпраці фірм у формуванні динамічної природи кластеру [7, с. 443].

Тобто фактично не існує єдиного розуміння дефініції кластеру. На основі критичного аналізу та систематизації наукового інструментарію вважаємо за доцільне сформулювати власну дефініцію. Кластер — це група конкуруючих підприємств та організацій сконцентрованих за географічною ознакою, яка виникла (була створена) та діє в результаті горизонтальних та вертикальних систем кооперативних та субконтрактативних взаємозв'язків, що в співпраці призводить до більш повного та ефективного використання потенціалу регіону [9, с. 488].

Виходячи зрозуміння поняття кластеру, встановлюються основні принципи побудови і характерні особливості процесу кластеризації, зокрема географічну структуру, галузеву приналежність, вертикальні зв’язки тощо.

На основі опрацювання теоретичних джерел, які подають визначення кластеру, нами зображено схематично склад кластеру (див рис. 1).

Таким чином, кластерні об'єднання формують специфічний економічний простір _ на ринку конкурують вже не окремі підприємства, а цілі комплекси, які скорочують свої витрати за рахунок спільної кооперації компаній та введення інновацій і відбувається розширення сфери вільної торгівлі, вільного переміщення капіталу та людських ресурсів [10, с. 188].

Рис. 1. Концептуальна схема інфраструктури кластеру Аналіз інфраструктури кластеру дозволяє виділити наступні його істотні ознаки:

_ центром кластеру найчастіше є декілька крупних компаній (мають суттєву долю на внутрішньому і зовнішньому ринку), між якими зберігаються конкурентні відносини, доповнених спеціалізованими обслуговуючими організаціями, які також конкурують між собою;

_ концентрація кластеру на обмеженій території, яка має унікальні переваги;

_ взаємодія учасників кластеру між собою задля випуску продукції, конкурентоздатної на зовнішньому і внутрішньому ринку;

_ концентрація суперників, їх покупців і поставщиків сприяє росту ефективної спеціалізації виробництва;

_ кластер дає роботу і багатьом малим фірмам і підприємствам;

_ залучення наукових досліджень для розробки і впровадження нових технологій;

_ прискорене розповсюдження інновацій за рахунок розвинених мереж передачі інформації.

Слід зазначити, що ефективно діючі кластери стають об'єктом уваги держави. Державна політика спрямована на підтримку існуючих кластерів і створення нових мереж компаній, які раніше не контактували між собою. Влада при цьому не тільки підтримує формування кластерів, а й сама стає учасником мереж.

Ці стратегії широко використовуються в Європі. Так, У Німеччині з 1995р. діє програма створення біотехнологічних кластерів Bio Regio, у Великобританії біотехнологічні фірми розміщені у районах м. Единбурга, Оксфорда та Південно-Східної Англії, у Норвегії діє кластер «морське господарство». Фінляндія має розвинутий лісопромисловий кластер: виробництво деревини, паперу, меблів, поліграфічного та пов’язаного з ним устаткування. Тісна взаємодія фірм даного кластера в розповсюдженні знань забезпечує конкурентні переваги перед основними торговими суперниками. За оцінкою експертів, Фінляндія лідирує за рівнем як досліджень, так і технологічної кооперації. Тобто дані кластери опираються на певні галузеві комбінації. Також їх можна розглядати ще як інноваційно-територіальні об'єднання, які на певній території мають більше конкурентних переваг, можуть охоплювати і зовнішньоекономічні зв’язки, взаємовідносини між сферами виробництва, впроваджувати нові технології і більше доступу мають до інформації, маркетингу.

Проте, як зазначається в Концепції створення кластерів в Україні, попри здійснення низки заходів на підвищення конкурентоздатності економіки держави та окремих її регіонів й зростаючий інтерес бізнесу і влади до політики кластеризації, кількість кластерів збільшується повільно, що пояснюється відсутністю нормативного визначення кластеру та достатнього нормативного й інформаційного забезпечення створення і функціонування кластерів в державі, недостатньою зацікавленістю малих та середніх підприємств об'єднуватися у великі виробничі системи, невеликим досвідом функціонування кластерів, відсутністю інвесторів у зв’язку з інвестиційною непривабливістю регіонів.

Слід зазначити, що співробітництво в кластері є необхідною умовою, але воно несе і певні ризики — можливість втрати самостійності (наприклад, здатність до самостійної лінії поведінки на ринку, самостійне впровадження нових технологій, опановування виробництва нових товарів тощо). Кластери можуть як поглинути малий бізнес, так і сприяти взаємодії його з великим бізнесом.

Очевидним є, що поняття кластер може використовуватися як для аналізу, так і з метою практичної діяльності. У першому випадку кластер служить об'єктом вивчення і, зокрема, прогнозування як альтернативне окреме підприємство чи галузь, у другому — кластер _ це модель конкурентоздатної та інвестиційно-привабливої економіки у межах держави, регіону чи галузі, тобто є об'єктом підтримки у межах держави чи даному регіоні фірм у рамках стратегії державного чи регіонального розвитку для підвищення продуктивності, інноваційності, конкурентоздатності, прибутковості та зайнятості населення в фірмах даного регіону чи галузі; як основа загальнодержавної промислової політики чи політики регіонального розвитку; як основа стимулювання інноваційного розвитку; як основа взаємодії великого і малого бізнесу.

На основі нашого розуміння поняття кластеру, розглядаючи взаємозв'язки всередині нього, ми виділяємо наступні групи (рис. 2):

Загалом у кластерній теорії економічного розвитку розрізняють три найбільш існуючі підходи до формування кластерів у сучасній економіці, виходячи з основної мети їхнього функціонування:

_ промислові галузеві кластери, які визначені на високому рівні агрегації (наприклад, лісопромисловий кластер, хімічний кластер тощо) або сукупність секторів на ще більшому рівні агрегації (наприклад, агропромисловий кластер);

Рис. 2. Взаємозв'язки в кластері.

_ вертикальні виробничі ланцюги; вузько визначені сектори, у яких суміжні етапи виробничого процесу утворюють ядро кластеру (наприклад, постачальник — виробничник — збутовик — клієнт). У цю категорію попадають мережі, які формуються навколо головних фірм;

_ регіонально обмежені форми економічної активності всередині споріднених секторів, які можуть бути прив’язані до тих чи інших наукових закладів (НДІ, університети тощо).

Висновок Основною метою кластерної політики є підвищити внутрішню та міжнародну конкурентноздатність його членів за рахунок комерційного і некомерційного співробітництва, наукових досліджень та інновацій, освіти, навчання і заходів державної підтримки, що у сукупності сприятиме підвищенню рівня та якості життя населення.

Науково-теоретичний аналіз дослідження свідчить, що проблема кластеризації економіки держави є однією з найважливіших. Наше дослідження не вичерпує відповідей на всі запитання, тому потребує уваги науковців та управлінців у вирішенні всіх аспектів досліджуваної проблеми, розробки методологічних та методичних засад формування та розвитку кластерів в Україні.

економіка кластер конкурентоздатність.

Список використаних джерел.

1. Концепція створення кластерів в Україні від 29.08.2008р. [Електронний ресурс] /Міністерство економіки України.

2. Мальмберг А. Територіальний кластеринг, місцева концентрація знань та конкурентноздатність фірми /Мальберг А., Сельв Ю., Задер І. — 1996.

3. Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3-х т. /А. Маршал. — М., 1993. — Т.1. — С. 176−189.

4. Пилипенко И. В. Кластерная политика в России / И. В. Пилипенко // Общество и экономика. _ 2007. _ № 8. _ С. 28−64.

5. Портер М. Е. Конкуренція / М. Е. Портер; [пер. з англ.]. — Москва: Видавничий дім «Вільямс», 2005. — 608 с.

6. Проект Європейського Союзу «Проект підтримки малих та середніх підприємств (МСП) в пріоритетних регіонах» (Посібник з кластерного розвитку).

7. Розенфельд С. Внедрение кластеров в экономику /Пер. с анг.: учебн. пос. /С. Розенфельд. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. — 418с.

8. Соколенко С.І. Інноваційні кластери допомагають подолати кризу /С.І. Соколенко [Електронний ресурс] // Шляхи виходу з кризи економіки України: Матеріали «круглого столу» в КТПП та ІЕП НАНУ, 05.11.2008. — К., 2008.

9. Стефанків В.О. Сутність та економічний зміст кластерів /В.О. Стефанків// Механізми реалізації стратегії інноваційно-технологічного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів: матеріали між нар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 1−2 листопада 2012р.) /відп.ред. д-р екон. наук, проф. Л.І. Федулова; НАН України, І-т екон. та прогнозув. НАН України. — К., 2012. — С.479−490.

10. Стефанків В. О. Кластерна промислова політика як інструмент підвищення конкурентоздатності економіки держави //В.О. Стефанків// Економічний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»: Збірник наукових праць учених та аспірантів. — Переяслав-Хмельницький, 2012. — Випуск 18/2. _ С.186−188.

11. Тищенко О. М. Кластери як вектор розвитку економіки: організація, сутність і концепції / О. М. Тищенко // Теоретичні та прикладні питання економіки. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. — Вип.21. — С.74−81.

12. Формування технологічних кластерів як точок зростання економіки України: монографія / [Л.І. Федулова, Г. Л. Норд, Н. О. Руденко та ін.]; за ред. д-ра екон. наук, проф. Л.І. Федулової. Миколаїв: Іліон, 2012. — 295с.

13. Цихан Т. В. Кластерная теория экономического развития /Т.В. Цихан // Теория и практика управления. — 2003. _ № 5.