Бюджет ЄС. Проблема формуванні і витрачання коштів. 
Роль бюджету розвитку і поглиблення європейської интеграции

Введение

2.

Глава 1. Основні засади формування бюджету Європейського Союзу процедури прийняття єдиного бюджету 6.

§ 1. Основні засади формування бюджету ЄС. 6.

§ 2. Підготовка попереднього проекту й освоєно основні етапи бюджетної процедури. 10.

Глава 2. Джерела надходжень бюджетних засобів і об'єктивні причини еволюції єдиного бюджету Європейського союзу 18.

§ 1. Джерела надходжень у єдиний бюджет процес формування системи власних ресурсів Співтовариства 1970 р. 18.

§ 2. Бюджетна реформа 1988 р.: передумови проведення та роль її формуванні та розподіл коштів єдиного бюджету. 29.

§ 3. Бюджетна реформа 1992 р.: її роль її формуванні та розподіл коштів і впливом геть поглиблення інтеграції. 36.

Глава 3. Витрати засобів і роль єдиного бюджету розвитку і поглиблення інтеграції 45.

§ 1. основні напрями витрати коштів з одного бюджету: структура і еволюція витрат. 45.

§ 2. Проблема бюджетного дисбалансу під час розподілу коштів з одного бюджету 72.

Глава 4. Виконання бюджету, бюджетний контроль і - оцінка діючої системи власних ресурсів Співтовариства. 78.

§ 1. Виконання бюджету ЄС, ефективність яких і проблема бюджетного контролю 78.

§ 2. Зловживання у сфері бюджетних прибутків і витрат й відчуття міри з їхньої запобіганню. 81.

§ 3. Оцінка діючої системи власних ресурсів немає і можливі нові джерела бюджетних надходжень. 85.

Заключение

93.

Список використаної літератури 97.

Приложения… …99.

Європейського Союзу — найдинамічніше розвивається інтеграційне об'єднання у світі. Сьогодні Єдина Європа, що об'єднує п’ятнадцять країн, зі свого економічним потенціалом порівняти з навіть сукупний обсяг ВВП країн Європейської Союзу 2001 р. становив 8,9 трлн. євро. Сьогодні угруповання є свого роду федерацією європейських країн, у якій є такі ж інституціональні структури, що у звичайному державі: ЄС має свій Парламент, Центральний Банк, Палата аудиторів, Суд, Рада Міністрів, є наднаціональними структурами. Європейського Союзу має власний бюджет, що формується по певним принципам і дозволяє фінансувати заходи щодо розвитку інтеграції. Є в Європейського Союзу власну валюту євро, що замінила з початку 2002 р. національні валюти дванадцяти країн, які входять у економічний і Міжнародний валютний союз. На відміну від екю (розрахункової одиниці, що використовувалася лише у безготівкових розрахунках між центральними і комерційними банками), євро став офіційним і єдиним способом платежу у країнах. З січня 1999 р. євро використовувалося юридичними і фізичними особами, у безготівкових розрахунках, і з 1 січня 2002 р. в звернення ввели банкноти і монети, які замінили національні валюти дванадцяти країн. Процес централізації фінансових коштів, об'єднання фінансових інструментів, і вдосконалення фінансових інститутів ЄС триває, як мають і інтеграційні процеси в Європі. Найголовнішою завданням ЄС недалекому майбутньому є прийняття фінансових заходів для майбутнього включенню до ЄС Центральній і Східній Европы.

Аналіз принципів системи фінансування інтеграції рахунок власних ресурсів, і навіть роботи фінансових установ ЄС і здійснюваної ними політики акумулювання і витрати коштів набуває як ніколи актуальними для Росії та Білорусі, створили Союзне держава й активно що у інтеграційних процесів у в рамках СНД. Позитивний європейський досвід може бути використана цими двома країнами для формування загального бюджету та взагалі розробці принципів бюджетного устройства.

Основною статтею витрат єдиного бюджету ЄС, як і півстоліття тому, залишається єдина сільськогосподарська політика. У бюджеті 2002 р. їхньому здійснення виділено понад 44 млрд. євро, що становить близько 45% бюджету угруповання. Але, попри кількісне збільшення витрат за цьому напрямку, їх у бюджеті знижується. Євросоюз нарощує витрати по структурним операціям, особливу увагу приділяють науковому і технічного співробітництву між державами. Головне увагу області науковотехнічної політики сконцентровано проблем формування Європейського науково-дослідного простору, і навіть на підготовці до впровадження на дію Шостий рамкової програми наукових і розробок на 2002;2006 рр. Найважливішим пріоритетом залишається соціальна політика. Лісабонський саміт (березень 2000 р.) поставив завдання викорінення бідності у всіх її проявах до 2010 р. Нині 65 млн. людина, чи 18% населення ЄС, що неспроможні переступити поріг бідності, а такими зізнаються громадяни, мають дохід менше 60% від національного рівня. Рада що з Парламентом та Європейською Комісією схвалив п’ятирічну програму дій (2002;2006 рр.), спрямовану зміцнення співробітництва держав-членів проти соціального відторгнення. За підсумками 2001 р. можна судити про забезпечення успіху Європейської стратегії зайнятості завдяки спільним зусиллям національних урядів, бізнесу і профспілок. Рівень безробіття 2001 р. знизився до 8,2%; минулого року він становив 9,1%; було створено понад ніж 1,6 млн. нових робочих місць. Посилюється співробітництво у сфері загальної зовнішньої та політики безпеки, яке особливе значення після терористичних актів, здійснених 11 вересня 2001р. проти США.

У цьому роботі було зроблено аналіз основних принципів дії системи збирання й витрати коштів з одного бюджету ЄС, що є основним фінансовим інструментом інтеграції. На жаль, при висвітленні питань інтеграції тема єдиного бюджету порушується незначно, хоча саме такий фонд колективних ресурсів немає і дозволяє угрупованню успішно проводити загальну політику різних галузях діяльності. Наявність фонду власні кошти і фінансова автономія від відрахувань з національних казначейств виділили європейське об'єднання з-поміж інших регіональних об'єд-нань і поставили угруповання на якісно новий рівень. Рішення проблеми фінансування інтеграційних заходів спрощувалося тому, що спільний ринок країн-учасниць був організований не як зону вільної торгівлі, бо як митний союз, з встановленими єдиними митними бар'єрами у всій кордоні, що дозволяло проводити єдину митну політику щодо третіх країн. Таким чином, було створено правова ні економічна основа в організацію системи власних ресурсів Сообщества.

Робота складається з чотирьох глав: 1. Основні засади формування бюджету Європейського Союзу процедури прийняття єдиного бюджету. Розглядаються найважливіші поняття бюджетною системою та організаційні принципи її функціонування. Розкриваються послідовні стадії обговорення й прийняття бюджету, час проведення обговорення, і навіть повноваження інститутів ЄС. Це дозволяє зрозуміти механізм формування видатковій частині бюджету та взагалі повноваження органів ЄС з внесення змін у ній. 2. Джерела надходжень бюджетних засобів і еволюція єдиного бюджета.

Європейського союзу. Аналізується структура формування коштів, передумови проведення бюджетних реформування і їхнього впливу зміна обсягів продажів і структури надходжень у єдиний бюджет. 3. Витрати засобів і роль єдиного бюджету розвитку і поглиблення інтеграції. Розглядається класифікація бюджетних витрат і структура розподілу коштів. Докладно аналізуються основні статті витрат єдиного бюджету та взагалі їхнього впливу результати інтеграційного процесу. 4. Виконання бюджету, бюджетний контроль і - оцінка діючої системи власних ресурсів Співтовариства. Розглядається діяльність інститутів, відповідальних за контроль над надходженням і витрачанням бюджетних коштів, і навіть боротьбу із зловживаннями і шахрайством у сфері бюджету. Приділено увагу оцінці наявної системи фінансування діяльності ЄС і можливих змін у ней.

У додатку наведено зведені статистичні дані, що дають динаміку надходжень і витрати коштів у період існування європейської інтеграційної группировки.

У зв’язку з тим, що протягом 1958−2001 рр. одиницею обчислення бюджету і міжнародних економічних показників ЄС було американський долар, розрахункова одиниця, екю, а останнім часом — євро, то авторка у цілях запобігання нерозуміння читачем проведеного аналізу скрізь використовує що знаходиться нині у зверненні валюту евро.

Під час написання роботи використовувалися публікації Інституту Європи РАН в рамках серії «Європейського Союзу: Минуле, справжнє, майбутнє», що вийшла 2001 р. книга «Європейського Союзу одразу на порозі ХХІ сторіччя: вибір стратегії розвитку», і навіть матеріали лекцій професора МГІМО Устинова І.Н. Як було зазначалося, вітчизняна періодика приділяє недостатньо уваги єдиному європейському бюджету, але нестача російських матеріалів була компенсована офіційними публікаціями і звітами різних інститутів ЄС. Хотів би відзначити, що Європейського Союзу серйозно наближається до завданню інформування громадян про інтеграційних процесах і завдяки цій політиці велике кількість матеріалів для даної роботи була отримано в електронному вигляді з офіційного серверу ЄС internet. І тут було зроблено переведення з англійського языка.

Глава 1. Основні засади формування бюджету Європейського Союзу процедури прийняття єдиного бюджета.

§ 1. Основні засади формування бюджету Європейського Союза.

Наявність незалежного фонду фінансових ресурсів у формі єдиного бюджету ЄС, управління яких здійснюються наднаціональними органами, є відмінністю інтеграції. Єдиний бюджет — це основний фінансовий документ ЄС, затверджуваний спільно Радою і Парламентом. З допомогою єдиного бюджету відбувається перерозподіл частини національного доходу ЄС, що дозволяє управляти грошовими ресурсами і проводити темпи та рівень економічного розвитку. У результаті відбувається реалізація єдиної економічної та політики у межах ЄС. Сьогодні основним методом регулювання економічної ситуації Співтоваристві не дотування і субсидування галузей (виняток становить єдина сільськогосподарська політика), а здійснення інвестиційної політики та «фінансування програм, вкладених у структурне вирівнювання регіонів. Бюджетна система ЄС виконує функції, схожі з завданнями бюджетів — вирівнювання доходів населення і економічне регулювання. Спільний бюджет це фінансовий інструмент організованого регулювання інтеграційних процесів й тут можливі лише колективні методи управління. На розподіл коштів впливає внесок країни у єдиний бюджет, приймаються ті рішення, які мають значення задля її подальшого соціального і економічного згуртування угруповання. З іншого боку годі було розглядати єдиний бюджет як дотування слабких регіонів. «Багаті» країн ЄС готові витрачати вартість реалізацію посередньоі довгострокових цілей, вкладених у поліпшення ситуації у гірших країнах і регіонах, але у тому випадку, якщо це поліпшить інвестиційний клімат і принесе соціальну і економічне стабільність для всієї угруповання в целом.

Як можна і національні бюджети, єдиний ЄС формується відповідно до певним принципам, встановленим у фінансовому регламенті Сообщества[1]. Розробка фінансових регламентів, куди входять визначення процедур упорядкування та виконання бюджету, і навіть правила надання та звітності, покладено на Рада. Запропонований Комісією регламент має бути затверджений Радою одноголосно, після консультацій із Парламентом й отримання укладання Палати аудиторів. Чинний нині регламент було ухвалено грудні 1977 р. протягом чверть століття до нього вносилися численні доповнення та зміни. Останнє зміна було зроблено Радою 9 квітня 2001 г. 2] і це стосується внутрішнього контролю над виконанням бюджету ЄС. Принципи формування єдиного бюджету следующие.

Принцип єдності: відповідно до цього принципу всі витрати й доходи ЄС мають бути об'єднані у єдиний бюджетний документ. У роки інтеграції інститути європейські суспільства були незалежними й кожне мало власний окремий бюджет. Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), засноване Паризькому договором 1951 р., мало адміністративним і операційним бюджетом; Римський договір 1957 р. встановлював єдиний бюджет для Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), а договір про утворення Євроатома — адміністративний цієї організації та бюджет для проведення НДДКР і інвестиційних програм. Наявність трьох, а деякі роки і по п’яти окремих бюджетів різних інститутів європейські суспільства створювало труднощі, щоб здійснення ефективного контролю над використанням фінансових ресурсів. Процес об'єднання бюджетних інструментів розпочалося 1965 р. з Договору злитті, яким було створено єдина Комісія (замість вищих керівних органів трьох співтовариств) і єдині Рада. За цим договором у єдиний бюджет ЄЕС було включено адміністративні бюджети ЄОВС і Євроатома. До 1970 р. процес об'єднання бюджетних інструментів завершився. Відповідно до Люксембурзькому договору, підписаного 22 квітня 1970 р., у єдиний бюджет ЄЕС було включено витрати Євроатома на.

НДДКР і інвестиційні програми. Отже, на момент існують два бюджетних інструмента — єдиний ЄС і операційний бюджет ЄОВС, з яких фінансується проведення заходів у вугільної і металургійної галузях. Оскільки договору про створенні ЄОВС минає 23 липня 2002 р., прийнято рішення у тому, що активи ЄОВС перейдуть у розпорядження решти співтовариств, які представлятиме Комісія. У цьому весь чистий прибуток, отриманий управління які залишилися засобами, спрямовуватиметься через єдиний ЄС фінансування досліджень, і розробок на вугільної і сталеливарної галузях. Не входять у єдиний бюджет витрати на проведення окремих заходів у у галузі спільної зовнішньої та політики безпеки, внутрішніх справ України та правосуддя, кредитні і позикові операції співтовариства, які виробляються в рамках договорів про ЄОВС, ЄЕС і Евратоме. Власні бюджети мають Європейський фонд розвитку та різні Європейські агентства.

Принцип універсальності: Україні цього принципу у тому, що реальні доходи, які у єдиний бюджет, нічого не винні спрямовуватися фінансування конкретних бюджетних заходів. Бюджетні доходи утворюють до загального фонду ЄС, з яких потім фінансуються всі заходи. Усі доходи і мають бути зазначені на єдиній бюджеті повному объеме.

Принцип ежегодности: щоб забезпечити необхідний контролю над надходженням та використанням фінансових ресурсів, бюджет розробляється однією фінансовий рік, що з календарним роком. З іншого боку, у межах єдиного бюджету здійснюється фінансування довгострокових програм, розрахованих кілька років, й у разі застосовується поняття диференційованих асигнувань, які розпадаються на зобов’язальні асигнування (загальні витрати поточного фінансового року за зобов’язанням, що випливають із програм, розрахованих понад один фінансовий рік) і платіжні асигнування (проведення багаторічних програм, які з зобов’язань поточного і/або попередніх фінансових років). На відміну від диференційованих асигнувань недиференційовані асигнування становлять обсяг коштів, спрямованих для проведення операцій, що їх повністю завершено поточному фінансовому році. З 1991 р. прийнято рішення у тому, що це асигнування, крім сільськогосподарських і адміністративних, є диференційованими. Різниця між обязательственными асигнуваннями і платіжними асигнуваннями називається невиконаними зобов’язаннями Співтовариства, котрі представляють собою відставання між прийняттям зобов’язань та здійсненням платежів з цим зобов’язанням. Винятки із цього принципу можна дійти у вигляді застосування системи перенесення коштів. Що стосується диференційованими асигнуваннями, коли з якимось зобов’язанням кошти виділили і використані протягом фінансового року, то ці зобов’язання зазвичай скасовуються. Перенесення цих зобов’язань наступного року можливий лише виняткової ситуації. Що ж до недиференційованих асигнувань, то платежі, не виконані за зобов’язаннями, що у протягом фінансового року, може бути автоматично перенесені наступний фінансовий рік. Поняття «асигнування за зобов’язаннями» означає суму зобов’язальних асигнувань і недиференційованих асигнувань, а «асигнування зі сплати» складаються з платіжних асигнувань і недиференційованих ассигнований.

Принцип рівноваги: під час складання бюджету заплановані доходи громадян та витрати кожного бюджетного року мають бути збалансовані. Фінансовий регламент забороняє здійснювати запозичення покриття бюджетного дефіциту. Коли наприкінці фінансового року фіксується перевищення доходів над видатками, позитивне сальдо переноситься наступного року. Якщо спостерігається дефіциту бюджету, його величина переноситься з цього приводу витрат ЄС у майбутньому року. Сьогодні нормальної є ситуація, коли доходи бюджету більше, ніж його расходы.

Принцип специфікації: відповідно до цього принципу всі витрати співтовариства розподіляються у конкретних розділах. Принцип специфікації визначає горизонтальну структуру побудови бюджету (розподіл витрат за шести розділах, за кількістю інститутів Співтовариства) і вертикальну структуру бюджету. Бюджетна номенклатура дозволяє групувати витрати на розділах, підрозділам, статьям.

Принцип єдиної валюти: до запровадження євро в безготівковий оборот, бюджет складали ЕКЮ (європейської розрахункової одиниці), і з 1 січня 1999 р. ЄС розраховується в євро. Доти, як одна валюта було запроваджено готівковий обіг 2002 р., значний обсяг витрат проводився в національних валютах. Для перерахунку використовувалися фіксовані і безвідкличні валютні курси національних валют.

§ 2. Підготовка попереднього проекту реалізувати основні етапи бюджетної процедуры.

Повноваження з бюджету розділені між двома гілками бюджетної влади — Радою і Парламентом. Розробка і ухвалення бюджету відбувається на кілька етапів, послідовність яких, як і продовжити терміни розгляду проекту у Раді і Парламенті, докладно описані у статтях 268−280 Амстердамського договору 1997 р. Стаття 272 договору передбачає, щодо 1 липня кожен із інститутів Співтовариства має розробити і уявити Комісії кошторис своїх витрат наступного року. Комісія має об'єднати все кошторису, зокрема й свої витрати, в попередній проект бюджету та взагалі передати його за розгляд Ради пізніше 1 вересня року, попереднього року виконання бюджету. Рада має прийняти попередній проект бюджету та взагалі передати його за розгляд Європейському Парламенту пізніше 5 октября.

Проте те що збільшення обсягу бюджету та взагалі ускладнення його структури зажадали розширити час проведення упорядкування та розгляду бюджету. За взаємною домовленістю між інститутами Співтовариства з 1977 р. застосовується зручніша схема, забезпечує як докладне обговорення бюджету Раді й Парламенті, і своєчасне його прийняття. Комісія має подати Раді попередній проект бюджету, переведений на все 11 мов ЄС, пізніше 15 червня, тобто. на 1,5 місяця раніше, ніж зазначено у договорі. Попередній проект бюджету готується Комісією початку травня з урахуванням видаткових кошторисів всіх медичних інституцій Співтовариства, і навіть політичних вимог і фінансових пріоритетів наступного року. Зазвичай, у вересні Комісія становить коригувальні листа до попереднім проектом бюджету, містять уточнення низки статей витрат (зазвичай, це належить до витрат для проведення єдиної сільськогосподарської політики і політики у сфері рыболовства).

Рада проводить перше читання попереднього проекту і може вносити поправки та в попередній проект, консультуючись з Комісією та іншими зацікавленими інститутами ЄС. Прийняття попереднього проекту Радою відбувається кваліфікованим більшістю голосов.

У Рада передає проект бюджету в руки Парламенту. Якщо недоїмку протягом 45 днів після отримання проекту Європейський Парламент схвалює його, то бюджет вважається остаточно прийнятим. Якщо протягом цього періоду Парламент не змінює проект бюджету та взагалі не пропонує поправок, то бюджет вважається остаточно прийнятим. Проте за практиці цього немає і з подання проекту бюджету в Парламент настає конфлікт між двома гілками бюджетної влади. Парламент має право вносити зміни до проекту бюджету, та його повноваження залежить від цього у відношенні який категорії витрат пропонуються поправки. Розподіл бюджетних витрат на дві категорії - «обов'язкові» і «необов'язкові» — має важливе фінансове політичне значення, хоча воно було передбачено Римським договором і має умовний характер. Комісія, запропонувавши собі такий розподіл, струменіла з те, що Витрати фінансування спільних інтеграційних заходів, передбачених договорами про Європейських Співтовариствах (наприклад, Витрати фінансування єдиної сільськогосподарської політики) та витрати, зумовлені міжнародними угодами (наприклад, допомогу третіх країн), вважаються «обов'язковими». Усі інші витрати ставляться до категорії «необязательных».

Розподіл витрат на дві категорії також і поділ повноважень між Парламентом та Ради щодо бюджету. Згідно з з бюджетної процедурою Раді належить вирішальне слово під час затвердження «обов'язкових» витрат, а Парламенту — «необов'язкових». Парламент має право вносити до проекту бюджету зміни, що стосуються «необов'язкових» витрат, якщо це проголосує більшість його. По Амстердамському договору збільшення цих витрат приміром із використанням т.зв. максимальної ставки «необов'язкових» витрат. Ця ставка передбачає максимально можливий зростання всього обсягу «необов'язкових» витрат за порівнянню з попереднім фінансовим роком. Вона щорічно встановлюється Комісією після консультацій із Комітетом по економічну політику з урахуванням динаміки ВНП у Співтоваристві, середньорічного зміни бюджетів держав-членів і соціальних змін вартість життя протягом попереднього фінансового року. Максимально допустима ставка зростання видатків бюджету мусить бути своєчасно сообщена всім інститутам ЄС, що вони могли облікувати її і для підготовки своїх кошторисів. У межах ставки Парламент може збільшити суму «необов'язкових» витрат, передбачену проектом бюджету. Якщо темпи зростання «необов'язкових» витрат, складеного проекті бюджету, менше половини встановленої максимальної ставки, то Парламент проти неї збільшити всю суму «необов'язкових» витрат до рівня, відповідного максимальної ставці зростання. У разі, якщо передбачений проектом бюджету темпи зростання «необов'язкових» витрат становить понад половину максимальної ставки, то Парламент може запропонувати подальше збільшення витрат у сумі, не перевищує половини максимальної ставки. Наприклад, якщо максимальна ставка становить 10%, а в попередньому проекті бюджету темпи зростання «необов'язкових» витрат становив 6% проти минулим, то Парламенту право збільшити «необов'язкові» витрати поки що не 5%. Отже, загальне збільшення цієї групи витрат становитиме 11%, перевищивши цим максимальну ставку. Однак понад високий рівень максимальної ставки по порівнянню з лімітом, встановленим Комісією, слід зафіксувати і затверджений у спеціальному угоді між Радою і Парламентом. Рада приймає угоду кваліфікованим більшістю голосів, а Парламент — тоді як голосуванні взяли участь більшість депутатів і 3/5 брали участь у голосуванні схвалили це соглашение.

Таке правило призводила до того, що під час бюджетної процедури виникали ускладнення. Так, під час розгляду бюджету на 1979 р., Рада схвалив запропоноване Парламентом збільшення «необов'язкових» витрат понад суми, передбаченої максимальної ставкою зростання. Проте Рада не зміг отримати кваліфіковане більшість, необхідну затвердження нової, збільшеною максимальної ставки зростання. Через війну представники низки країн висловили сумнів щодо законності проведеної раніше процедури схвалення проекту. У зв’язку з цим на засіданні ради березні 1979 р. міністри фінансів країн-членів домовилися уникати цій ситуації: якщо перший варіант проекту, схваленому Радою, темпи зростання витрат перевищує встановлений Комісією максимум, то нова максимальна ставка повинна бути затвердженою Радою ще до його передачі проекту на розгляд Парламента.

Що стосується «обов'язкових» витрат Парламент вправі звернутися до Раді з пропозицією внесення змін у ці бюджетні статті, якщо на це висловиться абсолютна більшість депутатов.

Проект бюджету з поправками і пропозиціями щодо парламенту повертається у Рада у середині листопада, коли відбувається друге читання бюджету Раді. Якщо недоїмку протягом 15 днів Рада не змінив жодної поправки до «необов'язковим» видатках і схвалив пропозиції парламенту по «обов'язковим» видатках, то бюджет вважається прийнятим. Проте, по Амстердамському договору Рада проти неї змінити будь-яку з поправок парламенту до «необов'язковим» видатках, діючи кваліфікованим більшістю голосів. Якщо Рада не вносить ніяких змін у поправки парламенту, то ці суми автоматично входять у бюджет.

Що ж до пропозицій парламенту зі зміни «обов'язкових» витрат, то їхнє ставлення діють такі правила. Якщо запропоновані зміни збільшують загального обсягу витрат тієї чи іншої інституту чи збільшення витрат одній з кошторисів компенсується зменшенням витрат по іншим кошторисам і Раду не відкидає їх більшістю голосів, всі вони вносять у проект бюджету. У разі, якщо запропоновані Парламентом зміни збільшують суму видатків бюджету, Рада може схвалити запропоновану зміну, діючи кваліфікованим більшістю голосів. У відсутність цього рішення зміни, запропоновані Парламентом, вважаються отвергнутыми.

Рада проти неї завжди, що він так само поправок парламенту щодо «необов'язкових» витрат, або зберегти початкову суму асигнувань, передбачену у проекті бюджету, або змінити її. На стадії вторинного розгляду проекту Радою знову виникають проблеми застосування максимальної ставки зростання «необов'язкових» витрат. За взаємною домовленістю, якої було досягнуто між країнами у березні 1979 р., Парламент вимагатиме збільшення максимальної ставки понад те рівня, який затвердили Радою раніше (з першого схваленні проекту). Тоді Рада має спробувати переконати Парламент не перевищувати «стелі» витрат, встановленого знову затвердженої Радою максимальної ставкою. Якщо такі переговори не приведуть до досягнення згоди, то суми поправок парламенту мали бути зацікавленими пропорційно знижено, те щоб загальна сума збільшення «необов'язкових» витрат відповідала максимальної ставці роста.

Рішення ради після читання проекту вважається остаточним щодо групи «обов'язкових» витрат. Схвалений вдруге Радою бюджет вступає у Парламент 22 листопада для остаточного прийняття. Парламент може протягом цілого 15 днів змінити чи відкинути внесені Радою зміни, що стосуються «необов'язкових» витрат, і прийняти у відповідно до цього бюджет. І тому у голосуванні має брати участь більшість членів парламенту і 3/5 від які проголосували повинні висловитися за прийняття чи відмови від змін, запропонованих Радою. Якщо упродовж такого періоду Парламент прийняв ніякого рішення, що стосується внесених Радою змін, то також вважається остаточно прийнятим. Після закінчення цих процедур Голова Європейської парламенту оголошує бюджет остаточно принятым.

Проте за другому читанні бюджету Парламент може відкинути проект бюджету та взагалі запропонувати уявити новий проект. І тому у голосуванні має брати участь більшість членів парламенту і 2/3 які проголосували має висловитися через те, щоб було розроблений новий проект бюджету. Вперше цього права було використане Парламентом 1979 р., що він зажадав від Комісії уявити новий проект бюджету на 1980 р. У цьому Парламент посилався ми такі причини: неприйнятно високий рівень витрат для проведення єдиної сільськогосподарської політики й відмова Ради збільшити максимальну ставку «необов'язкових» витрат. Остаточно бюджет на 1980 р. було прийнято лише 9 липня 1980 р. У 1984 р. Комісія представила проект бюджету на 9 місяців 1985 р., пославшись те що, що Співтовариство мало фінансовими коштів покриття витрат лише протягом цього часу. Тим самим було Комісія хотіла привернути увагу органів Співтовариства до проблеми нестачі бюджетних коштів. Парламент відмовився затвердити проект бюджету сумі 26,1 млрд. екю зважаючи на те, що він був лише частковим і тому у відсутності законної сили. Бюджет на 1987 р. було ухвалено Парламентом лише у вересні 1987 р. через розбіжності про засобах подолання його дефицита.

Постійно виникаючі конфлікти між Радою і Парламентом і як наслідок затягування процедура прийняття бюджету, стали однією з чинників проведення бюджетної реформи 1988 р., спрямованої на тому однині і на жорсткість бюджетної процедури. Через війну реформи було запроваджено поняття «фінансової перспективи» — середньостроковій фінансової програми. Уклавши Межинституциональное угоду на період дії фінансової перспективи, Парламент, Раду і Комісія заздалегідь визначають основні бюджетні пріоритети наступний період (4−6 років) і приймають він зобов’язання не перевищувати рівні витрат, вказаних у фінансової перспективі. Отже, правило максимальної ставки зростання «необов'язкових витрат», через котру відбувалися конфлікти між Радою і Парламентом, значно трансформувалося. Тепер дві галузі бюджетної влади застосовують ту ставку збільшення «необов'язкових» витрат, яка порушує максимальних обсягів витрат Співтовариства, передбачених фінансової перспективой.

В усіх випадках, коли до початку нового фінансового року ЄС ще не прийнято, набирає сили ст. 273 Амстердамського договору, відповідно до якої починає діяти т.зв. «режим дванадцятої частки». Для функціонування ЄС Комісія проти неї виробляти фінансування витрат щомісяця не більше 1/12 частки відповідних статей бюджету закінчення фінансового года.

Коли бюджет остаточно прийнято, Комісія немає права перевищувати встановлені суми витрат за окремих статей. Винятки від цього правила допускаються лише наступних случаях:

— Рух із дозволу Ради чи парламенту (залежно від виду асигнувань) окремих сум вже з розділу до інших у разі економії за статтями чи разі непередбачених расходов.

— Через війну перенесення невитрачених по будь-яким причин асигнувань у минулому фінансовому році нинішнього року. Але вони вважаються частиною того бюджету, у складі були утверждены.

Деякі з цих асигнувань, які з зобов’язань, які з’явились у протягом фінансового року, переносяться наступного року автоматически.

— У разі прийняття додаткових чи корректировочных бюджетів, якщо затверджені про бюджет асигнування недостатні покриття знову виникаючих додаткових витрат. Тоді додатковий бюджет приймається зі збільшенням загального обсягу бюджетних расходов.

Відповідно до фінансовим регламентом інституції ЄС (Рада, Парламент, Суд, Палата аудиторів, Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів) здійснюють витрати на відповідність до затвердженими кошторисами, куди переважно входять адміністративно-управлінські витрати. Кошторис Комісії включає фактично всі витрати проведення інтеграційних заходів і здійснення спільних політик ЄС. Комісія також має коштів на адміністративні расходы.

Глава 2. Джерела надходжень бюджетних засобів і об'єктивні причини еволюції єдиного бюджету Європейського Союза.

§ 1. Джерела надходжень у єдиний бюджет процес формування системи власних ресурсів Співтовариства 1970 г.

Паризький договір від 18 квітня 1951 р., котрий улаштував Європейське об'єднання вугілля і сталі, і Римський договір від 25 березня 1957 р., відповідно до якому створили Європейське Економічне Співтовариство і Євратом, встановили принципи дії бюджетних механізмів, що практично без змін проіснували до 1970 р. Спочатку в кожного з європейських співтовариств була окрема бюджет, з яких фінансувалися адміністративні і операційні витрати. Поява єдиної бюджету Співтовариства пов’язані з підписанням в 1965 р. Договору злитті, яким було створено єдина Комісія (замість вищих керівних органів трьох співтовариств) і єдині Рада. За цим договором у єдиний бюджет ЄЕС були включені адміністративні бюджети ЄОВС і Євроатома. До 1970 р. процес об'єднання бюджетних інструментів завершився. Відповідно до Люксембурзькому договору, підписаного 22 квітня 1970 р., у єдиний бюджет ЄЕС було включено витрати Євроатома на НДДКР і інвестиційні програми. Отже, на сьогодні наявні два бюджетних інструмента: єдиний ЄС і бюджет ЄОВС. Договір про створення ЄОВС минає 23 липня 2002 р., було прийняте рішення тому, що активи ЄОВС перейдуть до Європейського Союзу, чиї інтереси представлятиме Комісія. У цьому щорічно весь чистий прибуток, отриманий управління які залишилися засобами ЄОВС, через єдиний ЄС спрямовуватиметься на фінансування досліджень, і розробок на вугільної і металургійної отраслях.

У 1958 р. єдиний бюджет ЄЕС становив лише 5,9 млн. євро, у своїй обсяг бюджетних коштів ЄОВС був сім разів більше — 44 млн. євро. Серед бюджетів трьох Європейських Співтовариств, бюджет ЄЕС перебував на місці за обсягу надходжень — його частка у загальному обсязі ресурсів Співтовариств дорівнювала 10,2%. З розвитком інтеграційних процесів в Європі зростали й обсяги бюджетних коштів угруповання. Вже 1959 р. бюджет ЄЕС збільшився майже 4 за рахунок зростання відрахувань від ВНП, вироблених країнами-учасницями залежно від питомої вазі кожної країни у сукупному ВНП Співтовариства. У 1965 р., коли до бюджету ЄЕС було включено адміністративні бюджети ЄОВС і Євроатома, загальний обсяг бюджетних надходжень досяг 201 млн. євро (54,9% сумарного бюджету трьох Співтовариств). З 1965 р. єдиний бюджет ЄЕС стало головним фінансовим інструментом європейського об'єднання і обсяг бюджетних надходжень ріс все швидше. Наприклад, в 1967 р. надходження склали 675 млн. євро, а наступного року вони зросли учетверо, досягнувши 2,4 млрд. євро. У 1970 р. єдиний бюджет ЄЕС становив майже 5,5 млрд. євро. Динаміка надходжень у єдиний бюджет в 1958—1970 рр. відбито у таблиці 1.

Таблиця 1.

Динаміка надходжень до бюджетів Європейських Співтовариств | |Усього |зокрема. | | | |ЄЕС | ЄОВС |Євратом | | | |інші |відрахування |всього | | | | | |поступл|от ВНП | | | | | | |ения | | | | | | |млн. |% |млн.|% |млн. |% |млн. |% |млн.|% |млн. |% | | |євро | | | |євро | |євро | |євро| |євро | | | | | |євро| | | | | | | | | | |1958|57,8 |100,|0,02|0,|5,9 |10,|5,9 |10,|44,0|76,|7,9 |13,7| | | |0 | |0 | |2 | |2 | |1 | | | |1959|113,9 |100,|0,1 |0,|25,1 |22,|25,2 |22,|49,6|43,|39,1 |34,3| | | |0 | |1 | |0 | |1 | |5 | | | |1960|101,6 |100,|0,2 |0,|28,1 |27,|28,3 |27,|53,3|52,|20,0 |19,7| | | |0 | |2 | |7 | |9 | |5 | | | |1961|159,6 |100,|2,8 |1,|31,2 |19,|34,0 |21,|53,1|33,|72,5 |45,4| | | |0 | |8 | |5 | |3 | |3 | | | |1962|226,2 |100,|2,1 |0,|90,2 |39,|92,3 |40,|45,3|20,|88,6 |39,2| | | |0 | |9 | |9 | |8 | |0 | | | |1963|237,6 |100,|6,7 |2,|77,4 |32,|84,1 |35,|47,1|19,|106,4|44,8| | | |0 | |8 | |6 | |4 | |8 | | | |1964|278,7 |100,|2,9 |1,|90,1 |32,|93,1 |33,|61,3|22,|124,4|44,6| | | |0 | |0 | |3 | |4 | |0 | | | |1965|366,0 |100,|3,5 |1,|197,6 |54,|201,1 |54,|66,1|18,|98,8 |27,0| | | |0 | |0 | |0 | |9 | |1 | | | |1966|589,9 |100,|3,9 |0,|398,3 |67,|402,2 |68,|71,2|12,|116,5|19,7| | | |0 | |7 | |5 | |2 | |1 | | | |1967|873,9 |100,|4,2 |0,|670,9 |76,|675,1 |77,|40,3|4,6|158,5|18,1| | | |0 | |5 | |8 | |3 | | | | | |1968|2 |100,|- |- |- |- |2 |93,|85,4|3,3|82,0 |3,2 | | |576,0 |0 | | | | |408,6 |5 | | | | | |1969|4 |100,|78,6|1,|3 |94,|4 |96,|106,|2,5|62,7 |1,5 | | |220,7 |0 | |9 |972,6 |1 |051,2 |0 |8 | | | | |1970|5 |100,|121,|2,|5 |94,|5 |97,|100,|1,8|67,7 |1,2 | | |616,1 |0 |1 |2 |327,3 |9 |448,4 |0 |0 | | | | |Итог|15 |100,|226,|1,|10 |70,|13 |87,|823,|5,3|1 |6,8 | |про |418,0 |0 |1 |5 |914,7 |8 |549,5 |9 |5 | |045,1| |.

Джерело: The European Economy. # 71. Luxembourg 2000. C.412.

Діяльність ЄЕС та її інститутів до 1970 р. фінансувалася виключно з допомогою внесків, які державиучасниці виробляли з своїх бюджетів. Розмір внеску був пропорційний питомій вазі країни у загальному обсязі ВНП Співтовариства. Так частка Бельгії становила 7,9%, Німеччини, Франції й Італії - 28%, Люксембургу — 0,2%, Нідерландів — 7,9%[3]. У цьому квоти періодично переглядалися залежно від рівня ВНП країни у загальному ВНП Співтовариства. Перегляд часткою супроводжувався серйозними спорами, значно ускладнювала бюджетний процес. Із самісінького початку організатори угруповання визнавали, що систему фінансування діяльності Співтовариства тільки завдяки традиційному внесків держав-членів, є незручною і неефективною. Діяльність ЄЕС мала фінансуватися за рахунок відрахувань держав-членів лише протягом затяжного перехідного періоду, за які повинна була бути сформована система власних ресурсів. У статті 201 Римського договору зазначено, що бюджет повинен цілком відійти фінансуватися рахунок власних ресурсів, але не матимуть шкоди інших доходів. Планувалося, що освіта такої системи буде завершене до 1966 р., а власні ресурси мають стати є основним джерелом фінансування бюджету Співтовариства. Комісія має була вивчити умови, у яких внески можуть бути власними ресурсами Співтовариства і розглянути їх можливі источники.

У 1965 р. Комісія представила Раді свої пропозиції з формування системи власних ресурсів. Складність зводилася до того, щоб знайти такі джерела поповнення бюджету, які могли б покривати постійно ростучі витрати, і навіть витрати й доходи залишалися б збалансованими. Оскільки до 1965 р. щойно розпочато проведення єдиної сільськогосподарської політики, а до 1968 р. планувалося запровадити єдиний митний тариф, Комісія внесла пропозицію, яким імпортні митні мита і компенсаційні кошти від імпорту сільськогосподарських товарів мають стати джерелами власних ресурсів. На думку Комісії, це дозволило б приймати значно більшу бюджет ЄЕС. У цьому роль центральних органів ЄЕС, як та його фіскальні можливості, повинні бути максимально наближені до тієї ролі, що відіграють національні уряди, збираючи податків і витрачаючи їх потім за державні потреби. Комісія запропонувала збільшити повноваження парламенту у питаннях, що стосуються бюджету Співтовариства. Саме тоді Рада домінував прийняття рішень по бюджетних питань, а Парламент міг вносити поправки, але відповідно до Римському договору остаточне твердження бюджету відбувався за Совете.

Пропозиції Комісії наштовхнулися на продовжують серйозно протидіяти Франції. Французькі представники вважали, що європейське об'єднання має бути міждержавним, а чи не наднаціональним. У знак протесту проти ініціативи Комісії вони залишили все засідання на рамках трьох європейські суспільства (ЄЕС, ЄОВС і Євроатома). Але без Франції інтеграція була б неможливою, й у 1966 р. уклали Люксембурзький компроміс, по якому національних урядів країн-членів отримали право вето в відношенні рішень, формально прийнятих більшістю голосів на інститутах ЄЕС, коли такі рішення розцінюються державою як загроза національним інтересам. Проте із формування системи власних ресурсів немає і збільшення бюджетних повноважень парламенту тривали. Знадобилося 4 року, аби досягти згоди з цих питань. Значне збільшення повноважень парламенту було зафіксовано Люксембурзькому договорі від 22 квітня 1970 р. Парламент отримав право змінювати структуру витрат Співтовариства, не змінюючи причому їхній суму, а Рада міг відкинути ці поправки більшістю голосів. З 1975 р. права парламенту значно змінилися: повноваження парламенту внесення поправок до проекту бюджету зросли і тепер залежить від того, чи є витрати «обов'язковими» чи «необов'язковими». З іншого боку, право оголосити у тому, що бюджет остаточно прийнято, перейшла голові Парламента.

21 квітня 1970 р. було винесено найважливіше рішення про створення системи власних ресурсів, яке виділило ЄЕС з низки інших міжнародних організацій, діяльність яких залежить від відрахувань країн-членів. Основою незалежної системи фінансування діяльності Співтовариства стали традиційні власні ресурси (сільськогосподарські збори і мита) і відрахування з ПДВ, зібраного в країнах-членах. До власним ресурсів ставляться доходи, які у бюджет в результаті своєї діяльності органів Співтовариства, що з регулюванням економічних процесів. Стягування загальних митних тарифів під час імпорту до зони ЄЕС промислові товари з третіх країн з’явилася можливість завдяки загальної митної політики і запровадження єдиного митного тарифу, а стягування компенсаційних зборів і мит під час імпорту сільськогосподарських товарів — з початком проведення єдиної сільськогосподарської політики у 1962 г.

Система доходів єдиного бюджету період 1970;1988 рр. складалася з наступних элементов:

1. Компенсаційні збори і стягування мита, стягнуті зі імпорту ЄС сільськогосподарських товарів у дії єдиної сільськогосподарської політики; і навіть збори і стягування мита, які з європейських виробників цукру й глюкози у межах угод про організацію внутрішнього європейського ринку цих товаров.

Ці доходи вступають у єдиний бюджет цілком і автоматически.

2. Мита, стягнуті з єдиного митному тарифу з імпорту промислові товари з третіх країн. Ці доходи також вступають у єдиний бюджет цілком і автоматически.

3. Відрахування у єдиний бюджет від сплати ПДВ, зібраного біля кожної країни угруповання. Конкретна ставка відрахувань узгоджується за кожен бюджетний рік, але він мала перевищувати «стелі» відрахувань, установлюваного Радою (рішенням 1970 р. «стелю» було встановлено лише на рівні 1% від сукупного ПДВ). На початку 80-х рр. ця квота коливалась у межах 0,78 — 0,98%.

4. Інші доходи: внески країн-членів за проведення спеціальних програм Євроатома; частина зборів, передбачених на фінансування підприємств вугільної і металургійної промисловості, у рамках ЄОВС; сума перевищення доходів витратами у минулому фінансовому году.

(якщо вона виникає). Розділ також формується з допомогою податкових і соціальних відрахувань з зарплати співробітників, що працюють у численних установах ЄС; і навіть відсотків і штрафів, стягнутих зі країн-членів угруповання, якщо вони перевели зібрані средства.

(мита, компенсаційні збори т.д.) з опозданием.

Імпортні мита збори з промислової власності й сільськогосподарської продукції почали надходити у єдиний бюджет в 1971 р. Складніше виявилося організувати збір відрахувань від сплати ПДВ, що у країнах ЄЕС ще існувало єдиної системи стягування цього податку. У Римському договорі була зафіксована необхідність поступової гармонізації податкових систем в країнах ЄЕС у сфері створення спільного ринку, а 1967 р. Рада затвердив директиви, відповідно до якими майорять усі країни Співтовариства мали замінити діючі вони каскадні системи податку з обороту на податку додану вартість. З іншого боку, запровадження ПДВ стала обов’язковою умовою прийняття у Співтовариство будь-якої нової держави. Країни-учасниці угруповання запровадили ПДВ до 1973 р., але основні елементи податку (об'єкти оподаткування, податкову базу, ставки, пільги) були уніфіковані і дуже розрізнялися країнами. Щоб уніфікувати стягування податків у країнах ЄЕС Комісія в 1973 р. внесла свої пропозиції щодо гармонізації оподаткування. Проте, через існували розбіжностей між країнами-учасницями по питанням податкової гармонізації, знадобилося майже 4 року, як Рада зустрів у 1977 р. Шосту директиву про ПДВ, яка встановлювала єдину податкову базу для обчислення податку. Відсутність єдиної податкової бази перешкоджало переліченню частини зібраного ПДВ у єдиний бюджет, незважаючи те що, що передбачалося рішенням про утворення системи власних ресурсів Співтовариства. Відрахування від сплати ПДВ почали вступати у єдиний бюджет Співтовариства лише 1979 г.

Перехід на незалежну систему фінансування дозволив значно збільшити обсяг надходжень. Коли у період з 1958 р. по 1970 р. сумарний обсяг надходжень до бюджету ЄЕС становив трохи більше 13,5 млрд. євро, то за перші чотири роки по набрання чинності механізму власних ресурсів було зібрано понад 15 млрд. євро. За період 1971−1987 рр. бюджет Співтовариства виріс у п’ятнадцять разом із 2,3 млрд. до 35,8 млрд. євро. Статистика показує, основним джерелом надходжень у єдиний бюджет в 1971 р. були «інші надходження» — їх обсяг становить понад 1 млрд. євро, які частка у бюджетних надходженнях становила 44,4%. З другого краю місці за обсягам надходжень були компенсаційні сільськогосподарські збори — 713 млн. євро або 30,6% надходжень. На третьому — надходжень від митних мит (близько 582 млн. євро або 25%). 1972;го р. структура надходжень у єдиний бюджет змінилася: друге місце за обсягами надходжень зайняли мита. Цьому сприяв те, що значно змінилися як обсяги зовнішньої торгівлі Співтовариства, і її структура. У період із 1970 р. по 1980 р. обсяги імпорту зросли більш ніж 6 раз. Збільшенню частки мит у загальному обсягу бюджетних доходів також сприяло вступ до ЄЕС в 1973 р. Великобританії. Росія традиційно пов’язані з ринками країн Британського співдружності і тому вона вносить у єдиний бюджет набагато більшу частку мит і компенсаційних зборів, ніж інших країнах Співтовариства. Через 3 року мита принесли до бюджету більш 2,7 млрд. євро, які частка у бюджетних надходженнях сягнула свого максимального значення — 1974 р. вона становить більш 53%. Політика загального зниження митних тарифів призвела до того, зростання надходжень від мит у єдиний бюджет ЄЕС уповільнився, які частка початку зменшуватися. У грудні 1979 р. переговорів у межах ГАТТ було винесено рішення про зниження тарифних ставок середньому становив 25−30% до 1 січня 1987 р. У цьому середній рівень єдиного митного тарифу ЄЕС мав скоротитися з 9,8% до 7,5%. Також у роки Співтовариство надав преференції країнам; було укладено домовленості про безмитної торгівлі з чотирма країнами ЄАВТ. У кількісному плані надходження від мит росли повільно, які частка у загальному обсязі надходжень продовжувала знижуватися. До 1978 р., тобто. перш ніж у єдиний бюджет стали надходити відрахування з ПДВ, частка мит скоротилася до 35,3%. З іншого боку, у зв’язку з проведенням єдиної сільськогосподарської політики, потреба Співтовариства імпорті аграрної продукції стала знижуватися. Це вдарило по темпи зростання надходжень від компенсаційних зборів єдиний бюджет. У період 1971−1975 рр. відзначалося зниження надходжень з 713 млн. до 510 млн. євро, а частка компенсаційних зборів скоротилася з 30, 6% до 9,2%. Потім надходжень від компенсаційних зборів почали зростати, з 1,2 млрд. в 1976 р. до 2,3 млрд. євро в 1986 р., проте їх питома вага в бюджетних надходженнях знизився з 14,2% до 6,8% за аналогічний період. У 1987 р. було зафіксовано максимальний обсяг надходжень від компенсаційних зборів: вони принесли до бюджету майже 3,1 млрд. євро (6,2% надходжень). У середньому, під час 1970;1988 рр. надходжень від компенсаційних зборів єдиний бюджет становили близько 2,2−2,4 млрд евро.

Традиційні власні ресурси (мита і компенсаційні збори) було неможливо забезпечити того обсягу надходжень, який був потрібен на фінансування витрат Співтовариства. До 1979 р. майже половину надходжень до бюджету забезпечувалася з допомогою інших доходів, в 1978 р. їх обсяг досяг 5,8 млрд. євро. Відрахування від сплати ПДВ, які почали вступати у єдиний бюджет з 1979 р., дозволили приймати значно більшу доходи і доходи стали є основним джерелом бюджетних надходжень. У 1979 р. надходжень від ПДВ перевищили 4,7 млрд. євро, які частка у доходах бюджету дорівнювала 31, 8%. Наступного року обсяг надходжень виріс у півтора разу було, склавши близько 7,2 млрд. євро, які частка у доходах бюджету досягла 44,2%. У 1982 р. частка надходжень від сплати ПДВ перевищила 50% обсягом загальних надходжень до бюджету й у подальші роки вона продовжував збільшуватись. Зростання надходжень від сплати ПДВ пояснювався, з одного боку, збільшенням кількості учасників Сообщества[4], з з іншого боку — зростанням податкової бази ПДВ і більшим охопленням товарів і услуг.

Динаміка надходжень до бюджету під час 1971;1987 рр. відбито у таблиці 2.

Таблиця 2.

Динаміка надходжень у єдиний ЄС | | |зокрема. власні ресурси | | |Усього | | | | |компенсацио|таможенные |відрахування |інші | | | |нные збори |мита |від сплати ПДВ |надходження | | |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% | | |євро | |євро | |євро | |євро | |євро | | |1971|2 329,3|100,|713,8 |30,|582,3 |25,0|- |- |1 |44,4 | | | |0 | |6 | | | | |033,2 | | |1972|3 117,5|100,|799,5 |25,|957,3 |30,7|- |- |1 |43,6 | | | |0 | |6 | | | | |360,7 | | |1973|4 914,3|100,|510,3 |10,|1 |40,4|- |- |2 |49,2 | | | |0 | |4 |986,3 | | | |417,7 | | |1974|5 143,4|100,|330,1 |6,4|2 |53,2|- |- |2 |40,4 | | | |0 | | |737,6 | | | |075,7 | | |1975|6 385,1|100,|590,1 |9,2|3 |49,3|- |- |2 |41,4 | | | |0 | | |151,0 | | | |644,0 | | |1976|8 184,7|100,|1 |14,|4 |49,7|- |- |2 |36,1 | | | |0 |163,7 |2 |064,5 | | | |956,5 | | |1977|8 675,1|100,|1 |20,|3 |45,3|- |- |2 |34,2 | | | |0 |778,5 |5 |927,2 | | | |996,4 | | |1978|12 |100,|2 |18,|4 |35,3|- |- |5 |46,4 | | |452,8 |0 |278,9 |3 |390,9 | | | |783,0 | | |1979|14 |100,|2 |14,|5 |34,8|4 737,7|31,|2 |18,9 | | |891,5 |0 |143,3 |4 |189,1 | | |8 |821,2 | | |1980|16 |100,|2 |12,|5 |35,9|7 258,5|44,|1 |7,7 | | |432,3 |0 |002,3 |2 |905,7 | | |2 |265,8 | | |1981|18 |100,|1 |9,2|6 |33,8|9 187,8|48,|1 |8,4 | | |918,0 |0 |747,4 | |392,4 | | |6 |590,4 | | |1982|22 |100,|2 |10,|6 |30,9|12 |54,|1 |4,7 | | |082,1 |0 |227,8 |1 |815,3 | |000,5 |3 |038,5 | | |1983|25 |100,|2 |9,5|7 |28,1|13 |53,|2 |9,2 | | |729,2 |0 |433,9 | |234,6 | |691,0 |2 |369,7 | | |1984|26 |100,|2 |11,|7 |29,2|14 |55,|943,0 |3,6 | | |082,4 |0 |950,0 |3 |623,5 | |565,9 |8 | | | |1985|28 |100,|2 |7,8|8 |29,6|15 |54,|2 |8,4 | | |085,1 |0 |179,1 | |310,1 | |218,9 |2 |377,0 | | |1986|33 |100,|2 |6,8|8 |24,3|22 |66,|983,8 |2,9 | | |667,2 |0 |287,0 | |173,0 | |223,4 |0 | | | |1987|35 |100,|3 |8,7|8 |25,0|23 |65,|285,5 |0,7 | | |783,3 |0 |097,8 | |936,5 | |463,5 |6 | | | |Итог|272 |100,|29 |10,|86 |31,7|122 |44,|34 |12,8 | |про |873,3 |0 |233,7 |7 |377,3 | |347,2 |8 |942,1 | |.

Джерело: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000. С. 42.

Розвиток інтеграції вимагало дедалі більших фінансових коштів, проте доходи бюджету були обмежені «стелею» відрахувань від сплати ПДВ, хоч надходження від мит і компенсаційних зборів росли надто повільно і від багатьох нестійких чинників (коливання ціни світовому ринку, сфер зовнішньої та структури імпорту з третіх країн тощо.). Ситуація ускладнилася, як у 1986 р. в Співтовариство вступили Іспанія та Португалія — дві щодо бідні європейські країни. За підрахунками Комісії, для забезпечення інтеграції цих країн європейську економіку на роки вимагалося приблизно 7−8% коштів єдиного бюджету Сообщества.

Питання брак коштів на фінансування інтеграційних процесів вперше виник у 1982 р., під час складання проекту на 1983 р. Витрати Співтовариства практично збіглися з сумою доходів, що була розрахована по максимальної ставці відрахувань від сплати ПДВ (1%). Перед Комісією поставили завдання знайти додаткові фінансові ресурси для забезпечення її подальшого розвитку Співтовариства. У 1984 р. вперше виникла проблема бюджетного дефіциту — за прогнозами він повинен скласти 2,3 млрд. євро. Причиною дефіциту стали зрослі Витрати проведення єдиної сільськогосподарської політики і недоодержання прогнозировавшегося обсягу мит, які із імпорту сільськогосподарської продукції. Оскільки можливість збільшити щорічні надходження від власних ресурсів була відсутня через жорсткого обмеження відрахувань від сплати ПДВ, Комісія запропонувала ліквідувати дефіцит бюджету шляхом внесення країнамиучасницями додаткових сум з інших національних бюджетів чи з допомогою відстрочки повернення країнам адміністративних витрат, пов’язаних із збиранням і перерахуванням мит і компенсаційних зборів єдиний бюджет. Інший варіант погашення бюджетного дефіциту був у отриманні Співтовариством позик терміном до запланованих 4 років від національних банків європейських держав. Комісія вважала, що це варіант був найприйнятніший, оскільки не вимагав тривалої процедури схвалення національними парламентами, а повернення позик передбачалося розпочати в 1986 р., коли, на думку Комісії, проблема недостачі коштів буде остаточно вирішена. Проте позиції країн ЄЕС у цій питання виявилися протилежними. Великобританія взагалі відмовлялася компенсувати дефіцит і вимагала зменшити витрати, переважно, на єдину сільськогосподарську політику, і перенести решта непокритими наступний рік. Німеччина виступала проти перенесення дефіциту на новий фінансовий рік, що у цьому випадку частка Великобританії на покритті дефіциту автоматично сокращалась[5]. Франція вимагала суворої економії бюджетних коштів Співтовариства, проте з допомогою єдиної сільськогосподарської політики, що приносить їй значні вигоди. Інші країни теж погодилися нести додаткові видатки на покриття бюджетного дефіциту. Рішення проблеми ускладнювалося також тим, що у Римському договорі можливість появи дефіциту була передбачається і тому немає правової підстави його врегулювання. Більшість країн сумнівалося у вимог Комісії виплати додаткових коштів з інших національних бюджетів покриття дефіциту єдиного бюджету Співтовариства. Суперечки у справі бюджетного дефіциту тривали до листопада 1984 р. Вирішили про внесення державами ЄЕС додаткових внесків до бюджету у вигляді 1,3 млрд. євро й про збільшення «стелі» відрахувань від сплати ПДВ із першого % до 1,4%. Завдяки цих заходах, і навіть з того що існувала можливість відкласти ряд виплат і кілька зменшити витрати щодо окремих бюджетним статтям, бюджетного дефіциту вдалося уникнути. Проте проблема недостачі коштів на фінансування подальшого розширення діяльності Співтовариства залишилася. Перед Комісією поставили завдання знайти нові джерела надходжень до бюджету розробити і жорсткіші заходи підтримки фінансової дисциплины.

§ 2. Бюджетна реформа 1988 р.: передумови проведення та роль її формуванні та розподіл коштів єдиного бюджета.

Наприкінці 1980;х рр. очевидно, що ресурси, якими мало Співтовариство у період, були значно менше, ніж необхідні витрати. З іншого боку, політичне й інституціональне рівновагу у фінансовому сфері поступово порушувалося, значно утрудняло щорічну процедуру прийняття бюджету та взагалі призвело до кільком бюджетним криз. Приєднання Іспанії і Португалії в 1986 р., і навіть підписання Єдиного європейського акта, чинного з липня 1987 р., відкрили перспективу для проведення повної та грунтовної реформи фінансової систем Співтовариства. Головне завдання реформи в тому, щоб забезпечити Співтовариство достатню кількість фінансових ресурсів реалізації програми «соціального та скорочення економічної згуртування» на загальноєвропейському рівні, і одночасно недопущення здобуття права нові додаткові кошти на повністю були спрямовані фінансування єдиної сільськогосподарської политики.

Вже у лютому 1987 р. Комісія представила в руки Ради свої пропозиції щодо реформування фінансової систем Співтовариства, які дістали назву «Пакет Делора-I», під назвою Жака Делора, очолював Комісію у період. Завданням реформи було знайти кошти, необхідні для реалізації положень Єдиного європейського акта. За рік сесія Європейської Ради у Брюсселі було винесено угоду про зміну системи фінансування Співтовариства. Реформа проводилася за трьох основних направлениям.

По-перше, у тому, щоб забезпечити Співтовариство необхідним кількістю коштів на нормально функціонувати, щодо власних ресурсів було вирішено від схеми, коли загальний обсяг власних ресурсів був прив’язаний до жодного з джерел доходів (ПДВ). Тепер загальний «стелю» власних ресурсів щороку закріплюється на певному рівні від загального ВНП Співтовариства (1,15% 1988 р. з їх постійним збільшенням до 1,2% 1992 р.) і розраховується за оцінкою обсягів ресурсів необхідні діяльності Співтовариства, які у середньостроковій економічної програмі - фінансової перспективі. А щоб компенсувати скорочення надходжень до бюджету від традиційних власних ресурсів, бюджетну реформу 1988 р. передбачала запровадження чергового джерела доходів, т.зв. «четвертого ресурсу» — відрахувань країнчленів, які встановлювалися відповідно до величиною їх ВНП. Конкретна ставка отчисляемой частки визначається за кожен бюджетний рік і залежить з різниці між планованими видатками бюджету та взагалі доходами від інших джерел. Відрахування від ВНП країн-учасниць стягуються в тому разі, якщо неможливо покрити витрати з допомогою інших надходжень у бюджет. У 1988 р. вони принесли до бюджету 4,4 млрд. євро (10,6% надходжень). До 1992 р. частка цього джерела прибутків бюджету зросла до 13,9%. Реформа також змінила схему відрахувань ПДВ — тепер ставка в 1,4% застосовується до податкової базі і з отриманої величини віднімається сума компенсаційних відрахувань, виплачуваних Великобританії відповідно до чинному коригувальному механізму. У цьому податкову базу, з якою виробляються відрахування на єдиний бюджет, неспроможна перевищувати 55% від ВНП кожної з країн-учасниць. Таке рішення не ухвалили у зв’язку з тим, що є серйозні різницю між економічним пристроєм країн Співтовариства і споживання ВНП відрізняється країнами, і навіть для зниження обсягів бюджетного дисбалансу щодо Великій Британії та зменшення виплачуваних нашій країні компенсаций.

За період 1988;1992 рр. обсяг єдиного бюджету з 41,8 млрд. до 59,7 млрд. євро. Основним джерелом фінансування досі залишалися відрахування з ПДВ: їхня частка становила 57−59% від загального обсягу надходжень, загалом приносячи до бюджету по 28 млрд. євро щороку. У результаті загальносвітовій практики зниження митних тарифів, і навіть підвищення самозабезпеченості ЄС сільськогосподарськими товарами знизилися обсяги надходжень до бюджету від традиційних власних ресурсів. Якщо 1987 р. обсяг надходжень від компенсаційних зборів становить близько 3 млрд. євро (8,7% бюджетних доходів), то 1988 р. вони принесли до бюджету 2,6 млрд. євро (6,2% надходжень), а до 1992 р. їх обсяг скоротився до 2 млрд. євро (3,3% бюджетних надходжень). Обсяг надходжень від мит продовжував збільшуватися у період (з 9,3 млрд. 1988 р. до 11,3 млрд. євро 1992 р., що становило 22,3% і 18,9% відповідно), проте їх зростання ні достатнім на фінансування всіх інтеграційних програм. У абсолютному вираженні сумарний обсяг надходжень від мит і компенсаційних зборів становив 12−14 млрд. євро на рік, які частка знизилася з 28,8% 1988 р. до 22,2% 1992 р. У таблиці 3 представлена динаміка надходжень у єдиний ЄС під час 1988;1992 г.

Таблиця 3.

Динаміка надходжень у єдиний ЄС | | |зокрема. власні ресурси | | |Усього | | | | |компенсаци|таможенные |відрахування |відрахування |інші | | | |онные |мита |від сплати ПДВ |від ВНП |надходження| | | |збори | | | | | | |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% | | |євро | |євро | |євро | |євро | |євро | |євро | | |1988 |41 |100,|2 |6,|9 |22,|23 |57,|4 |10,|1 |3,7| | |843,4 |0 |605,8 |2 |310,2 |3 |927,6 |2 |445,8 |6 |554,0 | | |1989 |45 |100,|2 |5,|10 |22,|26 |57,|4 |9,8|2 |5,2| | |899,8 |0 |397,7 |2 |312,9 |5 |293,4 |3 |519,0 | |376,8 | | |1990 |46 |100,|1 |4,|10 |22,|27 |59,|94,9 |0,2|6 |14,| | |469,1 |0 |875,7 |0 |285,1 |1 |440,1 |1 | | |773,3 |6 | |1991 |56 |100,|2 |4,|11 |20,|31 |55,|7 |13,|3 |6,1| | |249,4 |0 |486,6 |4 |475,4 |4 |406,2 |8 |468,3 |3 |412,9 | | |1992 |59 |100,|1 |3,|11 |18,|34 |58,|8 |13,|3 |5,8| | |711,8 |0 |987,8 |3 |292,4 |9 |659,3 |0 |322,2 |9 |450,1 | | |Итого|250 |100,|11 |4,|52 |21,|143 |57,|24 |9,9|17 |7,0| | |173,5 |0 |353,6 |5 |676,0 |1 |726,6 |5 |850,2 | |567,1 | |.

Джерело: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000. С.42- 43.

По-друге, було вирішено посилити бюджетної дисципліни, щоб забезпечити контроль над зростанням бюджетних витрат. Відповідно до Межинституциональному угоди з питанням бюджетної дисципліни і поліпшенню бюджетної процедури, що набрала чинності з 1 липня 1988 р., відповідальність над виконанням бюджетної дисципліни було поділено між Парламентом, Радою і Комісією. Невід'ємною частиною отого угоди стало рішення про розробку фінансової перспективи, стала основою для нових угод щодо питанням бюджетної дисципліни. Згідно з положенням Парламент, Раду і Комісія заздалегідь визначають основні бюджетні пріоритети наступний період (4−6 років) і встановлюють рамки витрат Співтовариства. Отже, у фінансовому перспективі відбивається максимальний обсяг майбутніх витрат та його гаданий склад. Перше Межинституциональное угода була укладено на 1988;1992 рр., тобто. в період дії «Пакета Делора-I». Під час упорядкування фінансової перспективи максимальна величина («стелю») планованих бюджетних витрат вказується як і млн. євро, і у в процентному відношенні до спільного ВНП Співтовариства (прогнозованим значенням), що дозволяє порівнювати плановані витрати з планованими надходженнями, оскільки максимальний обсяг власних ресурсів, з допомогою яких проводиться фінансування діяльності ЄС, також фіксується як відсоток сукупного ВНП. У цьому враховуються і можливість виникнення непередбачуваних видатків в діяльності угруповання. Резерв їхнього покриття створюється рахунок різниці між прогнозованими обсягами надходжень від власних ресурсів у бюджет і планованими витратами та також виявляється у в процентному відношенні до ВНП Співтовариства. Цей резерв має подвійне значення: з одного боку, він є свого роду «запасом міцності» на бюджет у разі, якщо надходження до бюджету виявляться менше, аніж прогнозували; з іншого, він дозволяє фінансувати непередбачувані витрати. У період 1988;1992 рр. резерв було встановлено лише на рівні 0,03% від ВНП Співтовариства. Усі роблять у поточних цінах (перша фінансова перспектива була в цінах 1988 р.) і щороку від Комісія перераховує дані у цінах поточного року, враховуючи зріст цін, і збільшення ВНП Співтовариства. Крім зазначених змін, фінансова перспектива то, можливо переглянута про те, щоб чи зменшити рівень витрат за одного чи кільком категоріям, якщо виникнуть витрати, які було передбачено на даний момент укладання Межинституционального домовленості про фінансової перспективі. Протягом 1988; 1992 рр. фінансова перспектива переглядалася сім разів і причиною цього були масштабні у світі, що значно вплинули на регіональну політику Спільноти (об'єднання Німеччини) чи програми міжнародної фінансової допомоги, здійснювані угрупованням (надання гуманітарної допомоги в часи війни Перській затоці, війни між колишніми республіками Югославії, допомогу курдською біженцям і з голодом в Африке).

Класифікація витрат, через яку вони розподілені у фінансовому перспективі, відбиває основні політичні пріоритети періоду, який приймається документ. Проте фінансову перспективу годі було розглядати, як багаторічний бюджет, що у процесі щорічної бюджетної процедури встановлюються конкретні рівні витрат і розподіл коштів за різним напрямам. Метою бюджетної дисципліни є досягнення гармонійного і контрольованого розвитку бюджетних витрат, зокрема обмеження сільськогосподарських витрат шляхом встановлення краю, яким витрати на цьому напрямку що неспроможні зростати щороку понад ніж 74% від річних темпи зростання ВНП угруповання. З іншого боку, створили валютний резерв у тому, щоб компенсувати можливі втрати від коливань курсу екю стосовно долара при фінансуванні витрат секції гарантій ФЕОГА.

У фінансової перспективі 1988;1992 рр. основні витрати Співтовариства було поділено за такими категоріями для кожної них був встановлено щорічний обсяг финансирования:

1. «Секція гарантій ФЕОГА»: Витрати підтримку гарантованих ціни сільськогосподарську продукцію, і навіть половина витрат для проведення програми виведення земель з оборота.

2. «Структурні операції»: витрати структурних фондів (ЕФРР, ЕСФ, секції орієнтації ФЕОГА); витрати, пов’язані з наданням підтримки рибальської галузі й структурними програмами підтримки певних географічних областей (наприклад, спеціальна дитяча програма розвитку промисловості Португалії - PEDIP); інша половина витрат для проведення програми виведення земель з обороту; Витрати надання фінансову допомогу фермерам.

3. «Проведення довгострокових політик Співтовариства»: Витрати НДДКР і інтегровані програми для Средиземноморья.

4. «Інші політики Співтовариства»: витрати на сфері транспорту, довкілля, внутрішнього ринку, і навіть зовнішньої діяльності Сообщества.

5. «Виплати й адміністративні витрати»: фінансування адміністративних витрат утримання інститутів Співтовариства, і навіть деякі виплати державам-членам (наприклад, Іспанії і Португалії у перші роки їх членством ЕС).

6. «Валютні резервы».

Третім напрямом бюджетної реформи 1988 р. стало реформування діяльності Структурних фондів Співтовариства. Відповідно до Єдиному європейському акту, три структурних фонду, фінансованих з одного бюджету (ФЕОГА, ЕСФ і ЕФРР), мали проводити узгоджену політику, спрямовану на досягнення цілей, записаних у договорі. Досягнення намічених завдань було вирішено збільшити асигнування, виділені фондам, і до 1993 р. вони мали вдвічі перевищити показники 1987 р. Щоб якось забезпечити ефективне виконання цілей фінансової перспективою для фондів були встановлено п’ять напрямів діяльності: № 1 — «розвиток виробництва і структурне вирівнювання регіонів, відстаючих би в економічному розвитку»; № 2 — «структурну перебудову у регіонах, котрі переживають промисловий спад»; № 3 — «боротьби з довгострокової безробіттям»; № 4 — «професійна інтеграція молоді»; № 5 (а, б) — «перебудова аграрного сектори й розвиток сільських регионов».

Бюджетну реформу 1988 р. безумовно може бути успішної, оскільки три основні мети — контрольований і упорядкований зростання витрат; поліпшення бюджетної процедури та управління бюджетом; досягнення необхідного обсягу надходжень від власних ресурсів — досягнуто. Але потрібно відзначити те що, що успіху бюджетної реформи добряче сприяла сприятлива економічна ситуація. З іншого боку, Спільноти довелося мати справу з подіями, які не можна було передбачити під час упорядкування фінансової перспектив щодо 1988;1992 рр. і цього яких вона виділило додаткові кошти допомогу країнах Центральної та Східної Європи, і навіть колишнім республікам СРСР. Також значно поліпшилася ситуація у сфері бюджетної процедури та управління бюджетом — після реформи бюджети наступних років приймалися в встановлених термінів і якогоабо сильного протистояння між Парламентом і Советом.

Проте структура власних ресурсів не змінилася. Частка традиційних власних ресурсів продовжувала знижуватися — сумарна частка мит і компенсаційних зборів єдиному бюджеті скоротилася з 28,5% 1988 р. до 22,2% 1992 р. Частка надходжень від ВНП 1988 р. становила 10,6%, 1992 р. вона зросла лише до 13,9%. Попри те що, що головні розробники реформи сподівалися, що під час дії першої фінансової перспективи 1988−1992 рр. відрахування з ВНП стануть є основним джерелом надходжень у єдиний бюджет, це джерело доходів був досить скромним і обіймав лише місце після відрахувань від ПДВ й традиційних власних ресурсів. Надходження від сплати ПДВ продовжували залишатися основним джерелом бюджетних надходжень та їх частка протягом 1988;1992 рр. була незмінно висока. Відрахування від сплати ПДВ забезпечували 57−58% доходів єдиного бюджета.

Реформа 1988 р. також поклала край проблемі нестачі фінансових коштів. Попри те що, що максимальні рівні витрат за різним категоріям, встановленим у фінансової перспективі 1988−1992 рр., був у кілька разів збільшено, сумарний обсяг витрат, зафіксований у фінансової перспективі, не перевищував загального «стелі» власних ресурсів. Цьому багато чому сприяли два сприятливих економічних чинника — більш швидкі темпи економічного зростання проти прогнозировавшимися значеннями і помірний зростання витрат на єдину сільськогосподарську політику. У 1988 р. «стелю» власних ресурсів було встановлено лише на рівні 1,15% від загального ВНП Співтовариства, а фінансової перспективі частка всіх бюджетних витрат було визначено лише на рівні 1,08% від сукупного ВНП. У протягом 1988−1992 рр. «стелю» власних ресурсів одержав підвищення до 1,20% від ВНП Співтовариства, що дозволило забезпечити угруповання необхідним кількістю фінансових коштів. Однак до 1992 р. частка бюджетних витрат зросла до 1,19% від сукупного ВНП Співтовариства, було вирішено збільшити максимальний обсяг власних ресурсів на період дії наступній фінансової перспективы.

§ 3. Бюджетна реформа 1992 р.: її роль її формуванні та розподіл коштів і впливом геть поглиблення интеграции.

Фінансовий режим, схвалений 1988 р. минав до кінця 1992 р., а Співтовариство потребувало в додаткових коштах до виконання нових завдань, поставлених у договорі про Європейському Союзі. Договір офіційно проголосив мету — створити у межах Співтовариства Економічний і Міжнародний валютний союз, який передбачав проведення державами-членами загальної економічної і валютної політики та введення єдиної валюти. На початку 1992 р. Комісія запропонувала новий проект середньостроковій фінансової програми на 1993;1999 рр., що отримав назву «Пакет Делора-II». Нова фінансова перспектива була виконання цілей договору створенні Європейського союзу. У грудні 1992 р. сесія в Единбурзі Рада прийняв пропозиції Комісії. Пріоритет віддали видатках на структурні операції ЄС у найбільш відстаючих регіонах. Відповідно до Эдинбургскому угоді, потрібно було збільшити обсяг фінансових ресурсів, спрямованих на фінансування внутрішніх політик Співтовариства, розширити фінансування Структурних фондів, і навіть ухвалити низку заходів, вкладених у підвищення конкурентоспроможності європейської промышленности.

Щоб знайти фінансові ресурси, необхідних завершення колишніх і виконання нових завдань, завдань, які ЄС, було вирішено про підвищенні максимального обсягу власних ресурсів з 1,20% від сукупного ВНП Співтовариства 1992 р. до 1,27% до 1999 р. За цей період обсяг єдиного бюджету зросла з 65,7 млрд. до 86,9 млрд. євро. Бюджет 2002 р. наблизилася позначці 100 млрд. євро — відповідно до затвердженого бюджетові у поточного року обсяг надходжень становить близько 96 млрд евро[6].

Динаміка і структура надходжень до бюджету ЄС період із 1993 р. по 2001 р. показано таблиці 4.

Таблиця 4.

Динаміка надходжень у єдиний бюджет | | |зокрема. власні ресурси | | |Усього | | | | |компенсаци|таможенные |відрахування |відрахування |інші | | | |онные |мита |від сплати ПДВ |від ВНП |надходження| | | |збори | | | | | | |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% | | |євро | |євро | |євро | |євро | |євро | |євро | | |1993|65 |100,|1 |2,|11 |16,|34 |52,|16 |25,|1 |2,6| | |672,7 |0 |929,9 |9 |055,6 |8 |489,9 |5 |517,9 |2 |679,5 | | |1994|66 |100,|2 |3,|11 |16,|33 |50,|17 |26,|1 |2,7| | |002,1 |0 |074,1 |1 |178,0 |9 |254,5 |4 |682,2 |8 |813,3 | | |1995|75 |100,|1 |2,|12 |16,|39 |52,|14 |18,|7 |9,7| | |077,1 |0 |944,6 |6 |508,6 |7 |183,2 |2 |191,2 |9 |249,5 | | |1996|81 |100,|1 |2,|11 |14,|33 |41,|23 |29,|10 |12,| | |275,1 |0 |821,5 |2 |762,2 |5 |962,9 |8 |549,1 |0 |179,4 |5 | |1997|80 |100,|1 |2,|12 |15,|34 |42,|26 |33,|5 |6,5| | |547,7 |0 |925,3 |4 |247,0 |2 |222,5 |5 |898,2 |4 |254,7 | | |1998|84 |100,|1 |2,|12 |14,|33 |39,|35 |41,|2 |2,7| | |527,7 |0 |955,1 |3 |155,6 |4 |118,0 |2 |020,5 |4 |280,5 | | |1999|86 |100,|2 |2,|11 |13,|31 |35,|37 |43,|4 |5,0| | |903,5 |0 |151,7 |5 |705,9 |5 |163,4 |9 |509,8 |2 |372,7 | | |2000|89 |100,|2 |2,|11 |13,|34 |38,|37 |42,|3 |4,3| | |440,6 |0 |038,4 |3 |665,3 |0 |048,6 |1 |805,1 |3 |883,2 | | |2001|93 |100,|1 |2,|13 |14,|30 |32,|35 |37,|12 |13,| | |780,0 |0 |967,7 |1 |632,8 |5 |691,4 |7 |177,9 |5 |310,2 |1 | |Итог|723 |100,|17 |2,|107 |14,|304 |42,|244 |33,|49 |6,8| |про |226,5 |0 |808,3 |5 |911,0 |9 |134,4 |1 |351,9 |8 |023,0 | |.

Джерела: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000. С.43; General budget of the European Union for the financial year 2002. The figures. Luxembourg 2002. C.23.

У результаті подальшої лібералізацію світової торгівлі, і зниження митних тарифів частка традиційних власних ресурсів у доходах бюджету ЄС продовжувала знижуватися. Обсяг надходжень від мит і компенсаційних зборів кількісному зміні мало змінився у розглянутий період, і щороку від ці джерела приносили у єдиний бюджет загалом 13−14 млрд. євро. Надходження від мит зросли з 11 млрд. до 13, 6 млрд. євро за 1993;2001 рр., які частка скоротилася з 16,8% до 14,5%. Обсяг надходжень від компенсаційних зборів залишився на рівні в 1,9−2 млрд. євро на рік, які частка зменшилася з 2,9% до 2,1% за аналогічний період. Також знижувалася і надходжень від сплати ПДВ: тоді як 1993 р. 52,5% бюджетних доходів забезпечувалися рахунок цього джерела (34,5 млрд. євро бюджетних надходжень), чи до 1999 р. частка ПДВ у доходах єдиного бюджету становила 35,9% (31,2 млрд. євро), а до 2001 р. вона становить 32,7% (30,7 млрд. євро). Зниження частки ПДВ пояснюється рішенням Совета[7], яким зменшувався як максимальний рівень відрахувань від сплати ПДВ (з 1,32% від сукупного обсягу ПДВ у 1995 р. до 1,0% в 1999 р.), і зниженням максимального обсягу податкової бази відношенню до ВНП кожної країни. Якщо 1993 р. ставка відрахувань від сплати ПДВ застосовувалася до податкової базі, яка могла перевищувати 55% від ВНП країни-учасниці, то до 1999 р. максимальний обсяг податкової бази мав поступово скоротитися до 50%. У цьому було зроблено винятку для країн, які мають душової ВНП не перевищував 90% від середнє в Спільноти, для Греції, Ірландії, Іспанії і Португалії максимальний обсяг податкової бази з 1995 р. було встановлено лише на рівні 50% від ВНП. Отже, зростання доходів бюджету відбувався переважно по рахунок «четвертого ресурсу» — відрахувань від ВНП країн-учасниць. Якщо 1993 р. частку відрахувань від ВНП припадало лише 25% доходів, то 1999 р. вони забезпечили 43,2% бюджетних надходжень, а абсолютному вираженні надходжень від ВНП зросли з 16,5 млрд. євро до 37,5 млрд. євро за аналогічний период.

Розподіл видатків за категоріями трохи змінився порівняно з перспективою 1988;1992 рр. Основні зміни торкнулися категорію № 4 «Інші політики Співтовариства», що була розділена на дві частини: «Внутрішня політика» і «Зовнішні дії ЄС». Фінансування витрат у області НДДКР та розвитку транс'європейських мереж перенесли з категорії «Довгострокові політики Співтовариства» до категорії витрат на проведення внутрішньої політики. До категорії «Резерви» було також включені резерви для проведення зовнішніх дій угруповання (надання надзвичайної допомоги третіх країн). Таке рішення не ухвалили, спираючись на досвід минулого періоду, коли внаслідок непередбачених подій доводилося кілька разів переглядати фінансову перспективу про те, щоб виділити кошти, необхідних надання зовнішньої допомоги третіх країн. Встановлення резервів у цій категорії витрат дозволило б уникнути численних переглядів фінансової перспективи, і навіть зробив би виділення грошей більш оперативным.

Нове поділ витрат дозволяє точніше відбити розподіл коштів у конкретні заходи й забезпечити належний контролю над їх витрачанням. Отже, кошти бюджету ЄС розподіляються по наступним категориям:

1. Витрати проведення єдиної сільськогосподарської політики (зокрема всі супутні заходи, Витрати програму виведення земель з обороту, зворотну фінансову допомогу фермерам, і навіть Витрати забезпечення гарантованих ціни продукти рыболовства).

2. Витрати проведення заходів із досягненню соціального та скорочення економічної згуртування (діяльність Структурних фондів, секції орієнтації Финансового інструмента сприяння рибальством, а также.

Фонду Згуртування, який було засновано за договором про Европейском.

Союзе).

3. Витрати проведення внутрішньої політики ЄС (включаючи Витрати НДДКР та розвитку транс'європейських сетей).

4. Витрати зовнішні дії (операції ЄС специфічних географічних районах, Витрати надання гуманітарної допомоги, і навіть зовнішні аспекти політики у сфері рибальства і охорони навколишнього среды).

5. Адміністративні видатки всіх медичних інституцій ЕС.

6. Резервы.

Що стосується витрат досягнуто такі угоди. Попри те що 1992 р. почалося проведення радикальної реформи ЕСХП, яка була на скорочення непродуктивних витрат й зміна правил надання допомоги аграрного сектора, було вирішено залишити без зміни принцип 1988 р., який діяв відношенні зростання витрат на ЕСХП. Відповідно до цього принципу річне зростання максимального обсягу витрат на проведення ЕСХП неспроможна перевищувати 74% від річних темпи зростання ВНП ЄС. Вирішили подальше збільшенні фінансування діяльності Структурних фондів про посиленні фінансову допомогу найбільш відстаючим регіонам, де рівень ВНП душу населення вбирається у 75% середнє в ЄС. Країни, які мають подушний ВНП вбирається у 90% середнє в ЄС (тобто. Греція, Іспанія, Португалія і Ірландія), отримуватимуть допомогу з спеціально створеного Фонду Згуртування, що підтримує проекти — у області екології та інфраструктури. Сумарний обсяг допомоги, виділеної для чотирьох країн через Фонд Згуртування і щодо першого напрямку діяльності інших Структурних фондів, до 1999 р. повинний був у двічі перевищити обсяг коштів, який ці країн одержали 1992;го г.

Відповідно до рішення Ради, проведення внутрішньої політики ЄС мали збільшитися на 30% протягом 1993;1999 рр. Особливу увагу приділялася проведенню НДДКР і програмі розвитку транс'європейських мереж. Представляючи свій проект фінансової перспективи, Комісія вважала, що пріоритет у витратах мав бути віддано науково-технічної політики і кошти виділені із метою повинні збільшуватися швидше, ніж у решті напрямів внутрішньої політики ЄС. Проте Рада прийняв рішення, яким витрати на цій галузі мали зростати пропорційно загальним видатках для проведення внутрішньої політики ЄС, проте Витрати НДДКР мали залишитися найважливішою статтею витрат за цьому напрямку. Там виділялося від половини до дві третини всіх коштів, витрачених по категорії 3 («проведення внутрішньої політики»). Серед на внутрішньої політики ЄС найбільшими темпами мали зрости витрати фінансування розвитку транс'європейських мереж. Європейського Союзу виділяє на розвиток мереж у сфері транспорту, телекомунікацій, енергетики з розвитку межграничных перетинів поміж національними мережами. Хоча, вкладені ЄС ці програми, значно менше, ніж необхідних інвестицій, але своєю участю в проектах, які мають виняткову важливість для всієї угруповання, ЄС забезпечує приплив фінансових коштів з деяких інших источников.

Кошти, виділені на зовнішні дії ЄС, під час фінансової перспективи 1993;1999 рр. мали зрости понад 40%, і до цього багато чому сприяло створення двох нових резервів — резерву для подання надзвичайної допомоги третіх країн і резерв для гарантій за кредитами. При проведенні зовнішньої політики України було вирішено особливо звернути увагу на заходи у відношенні країн, що є найближчими сусідами ЄС, тобто. країнах Центральної та Східної Європи і сподівалися Средиземноморья.

Рішення, усталені засіданні ради Единбурзі, було неможливо бути реалізовані без згоди парламенту дотримуватися максимальні рівні витрат, зафіксовані у фінансової перспективі. Переговори між Парламентом, Радою і Комісією з цього питання сприяли висновку другого Межинституционального угоди, підписаного 23 жовтня 1993 р. Нове угоду багато в чому повторювало від 1988 р., проте вони внесено зміни, створені задля поліпшення взаємодії між інститутами Співтовариства й зміцнення фінансової процедури. За угодою 1993 р. була встановлено нова схема співпраці між Парламентом, Радою і Комісією під час обговорення проекту. Відповідно до таку схему, перед тим, як Комісія представить проект бюджету Раді, проводиться тристороння нараду між бюджетними інститутами, у якому будуть обговорюватися пріоритетні напрямки витрат майбутнього року. Для досягнення злагоди між Парламентом та Ради щодо «обов'язкових» витрат розробили спеціальну процедуру про те, щоб уникнути протиріч між двома гілками бюджетної влади. З цієї процедурі єднальне засідання за «обов'язковим» видатках має відбутися саме пізніше у день, коли Рада приймає попередній проект бюджету. Таким чином, Парламент отримав таку можливість інформувати Рада про позицію щодо «обов'язкових» витрат ще до його того, як Рада затвердить проект бюджету вперше і направить їх у Парламент в руки. Така схема допомагає уникнути ситуацій, коли виникли серйозні розбіжності між Парламентом та Ради щодо бюджетних витрат, значно вповільнювало процес прийняття бюджету прошлом.

На тристоронньому засіданні 9 листопада 1994 р. Парламент, Раду і Комісія дійшли згоди зі зміни фінансової перспективи 1993;1999 рр., зроблені у зв’язку з вступом Австрії, Фінляндії і Швеції до ЄС. Нові фінансові рамки Співтовариства схвалено Радою 5 грудня 1994 р., а Парламентом — 13 грудня 1994 р. Це дозволило б як зберегти Межинституциональное угоду, а й вчасно ухвалення бюджету на 1995 р., який у відношенні всіх 15 членів спілки. А, щоб успішно протистояти викликам розширення, було вирішено про збільшенні максимального обсягу витрат двом категоріям. То існували збільшено видатки для проведення ЕСХП (категорія № 1) і структурні операції (категорія № 5). Для Структурних фондів було створено нову напрям діяльності - «регіони з щільністю населення менш 8 осіб у 1 кв. км», куди входять північ Фінляндії та Швеції. З іншого боку, в фінансову перспективу було внесено нова категорія витрат, з якої Австрія, Фінляндія і Швеція мали отримувати компенсації період 1995;1998 рр. лінією сільськогосподарської допомоги. Компенсації виплачувалися, оскільки ці країни не отримали 1995 р. з бюджету прямий допомоги за програмою ЕСХП були змушені зі своїх бюджетів підтримувати аграрного сектора про те, щоб ціни на всі сільськогосподарські товари на національних ринках було наведено у відповідність із цінами у ЕС.

Також у фінансової перспективі було збільшено витрати на статтям, які мали безпосередньо до розширення ЄС. На проведення програми щодо досягнення миру у Північній Ірландії бюджет Структурних фондів був збільшений на 200 млн. євро протягом 1995;1997 рр. Для модернізації текстильної промисловості Португалії 1994 р. було вирішено про збільшенні на 400 млн. євро витрат за категорії «Внутрішня политика».

У 1997 р. Комісія опублікувала документ «Програма 2000: рух до сильнішого широкому Союзу», у якій містилися пропозиції щодо реформування ЕСХП, нової політиці економічного і соціального згуртування, організації програм допомоги країнам, які у майбутньому приєднаються до. Також розглядалися наслідки подальшого розширення ЄС і системи фінансування діяльності угруповання. У тому 1998 р. Комісія представила в руки Ради й парламенту фінансову перспективу на 2000;2006 рр. і проекту не нового Межинституционального угоди. Основні компоненти Программы-2000 були схвалено на засіданні Європейської Ради у Берліні 24−25 березня 1999 р., а 6 травня 1999 р. Парламент схвалив нове Межинституциональное угоду, котра включала у собі фінансову перспективу на 2000;2006 рр. У новій фінансової перспективі було збережено принципи попередніх програм. 29 вересня 2000 р. Рада схвалив нове рішення щодо системі власних ресурсів ЄС, відповідно до якого збільшений обсяг коштів, в розпорядженні держав-членів після стягування мит і компенсаційних зборів. З 2001 р. країни залишають собі 25% доходів від мит і зборів для покриття витрат за їх стягування. Була знижена максимальна ставка відрахувань із ПДВ — 2000 р. вона була 1%, в 2002;2003 рр. вона знижена до 0,75%, і з 2004 р. ставка становитиме 0,5%. З іншого боку, з 2000 р. щодо всіх країн ЄС правило, яким податкова база ПДВ, з якою стягуються відрахування на єдиний бюджет, неспроможна перевищувати 50% від ВНП країни. Раніше цього правила діяло лише відношенні країн, чий ВНП 1991 р. становив менш як 90% середнього ВНП по Спільноти. Максимальний обсяг власних ресурсів було встановлено на рівні 1,27% від ВНП Сообщества.

Глава 3. Витрати засобів і роль єдиного бюджету розвитку і поглиблення європейської интеграции.

§ 1. основні напрями витрати коштів з одного бюджету: структура і еволюція расходов.

З розвитком інтеграційних процесів потрібно більше коштів на фінансування спільних заходів. Обсяг бюджетних витрат зросла з 7,3 млн. євро в 1958 р. до 95,6 млрд. євро 2002 р. Сьогодні день видаткову частину бюджету розділена на 6 розділів за кількістю інститутів Співтовариства: Парламент (розділ I), Рада (розділ II), Комісія (розділ III), Суд (розділ IV), Палата аудиторів (розділ V), Економічний і Соціальний Комітет і Комітет Регіонів (розділ VI). Кошти, внесені до розділи I, II, IV, V і VI призначені лише заради покриття адміністративних витрат інститутів Співтовариства, а витрати розділу III (Комісія) розділені на частини — Проте й У. Кошти, внесені до частина А, призначені на фінансування адміністративних витрат Комісії (Витрати оплату персоналу, утримання будинків та устаткування, на публікацію офіційних видань Співтовариства, субсидії окремим установам, фінансування делегацій Співтовариства). У 2001 р. витрати частини, А склали 3,2 млрд. євро. Розділ У призначений на фінансування операційній діяльності Співтовариства, у ньому виділено вісім подразделов.

Підрозділ В1 містить витрати секції «гарантій» Європейського фонду орієнтації й гарантії сільського господарства (ФЕОГА). Сільськогосподарська політика від початку була однією з основних напрямів інтеграції і сьогодні належить до найбільш розроблених єдиних політик угруповання. У Римському договорі їй було присвячений спеціальний розділ «Сільське господарство» (ст. 38−47). Договір визначив основні мети єдиної сільськогосподарської політики (ЕСХП), до яких було зараховано, в частковості, збільшити виробництво продовольства, скорочення розриву в доходах сільського господарства і міського населення, досягнення стабільності внутрішніх ринків сільськогосподарських товарів, забезпечення населення продовольством за ціну. Здійснення ЕСХП почалося 1962 р., коли було встановлено єдині ціни на всі багато видів продукції сільського господарства. Основними принципами регулювання стали усунення торгових бар'єрів у торгівлі, високий рівень захисту від конкуренції ззовні, централізовані операції з закупівлі продукції у фермерів по гарантованим цінами, забезпечення зайнятих у аграрному секторі рівень життя, порівнянного з рівнем життя зайнятих за іншими секторах экономики.

Фінансування заходів здійснюється через спеціально створений 1962 р. Європейський фонд орієнтації й гарантії сільського господарства (ФЕОГА). Фонд і двох секцій — секції «гарантій» і секції «орієнтації». Кошти секції «гарантії» витрачаються фінансування системи регулювання й підтримки єдиних цін, і навіть підтримку рівня доходів фермерів та оплату експорту надлишків в треті країни. Секція «ориентации"[8] сільського господарства призначається для реалізації структурної політики у цьому секторі. У цій поділу ЄС відшкодовує національним урядам до 25% витрат допоможе фермерам, виробляють модернізацію своїх господарств, виплату пенсій літнім фермерам, професійну підготовку осіб, зайнятих в сільському хозяйстве.

У роки більшість заходів ЕСХП було спрямовано створення загального аграрного ринку, тому фінансування йшло через секцію «гарантій». У 1965 р. витрати фонду склали 28,7 млн. євро або 37,5% від загального бюджету угруповання. У 1967 р. вони виросли до 340 млн. євро (71,4%). Витрати фонду, як абсолютно, і щодо, тривав до 1970 р., що вони склали 3 166,5 млн. євро або 93,5% від бюджету угруповання. У цьому більш 90% витрат ФЕОГА йшло лінією секції «гарантії», що є обов’язкової статтею витрати бюджету угруповання й незаперечна скорочення. Були досягнуто неабиякі успіхи в проведенні ЕСХП — ступінь самозабезпеченості продовольством неухильно зростала і Співтовариство стала однією з найбільших у виробників і експортерів аграрної продукції; за 1968;1973 рр. продуктивності праці в аграрному секторі зростала середньому становив 7,6% ежегодно[9]; а європейські фермери перебувають у вигідні умови, сильно відрізнялася від умов світового господарства. З іншого боку, ЕСХП внесла значний внесок у пом’якшення регіональних диспропорцій біля Співтовариства. Наприклад, з модернізації сільського господарства стався деякий поліпшення стану на півдні Італії. Важливою тенденцією стало зменшення кількості зайнятих в аграрному секторі: з 19 млн. в 1950 р. до 11,6 млн. чоловік у 1966 г. 10].

Проте фінансовим результатом ЕСХП став постійне зростання витрат їхньому здійснення. Постійна підтримка цін всередині Співтовариства призвела до перевиробництву деяких видів продукції, що потребувало додаткових витрат з їхньої складування. Система наднаціонального регулювання сільського господарства поглинала величезні фінансові ресурси, причому більш 90% витрат спрямовувалось для підтримки гарантованих цін, а чи не на структурні зміни в аграрному секторі. У період із 1973 р. по 1983 р. витрати зросли більш ніж 4,5 разу — з 3,6 млрд. євро до 16,3 млрд. євро. Це значно перевищувало доходи, котрі поступали у єдиний бюджет у зв’язку з із проведенням ЕСХП (компенсаційні збори збори із виробництва цукру й глюкозы).

Стрімко ростучі Витрати ЕСХП призводили до серйозним розбіжностям між державами. Велика Британія чи Німеччина вимагали проведення реформи ЕСХП, оскільки за що був тоді порядку ці країни отримували набагато менше лінією ФЕОГА, ніж перераховували в бюджет. Необхідність реформи також забезпечувалася тим, що під час багатосторонніх переговорів рамках ГАТТ навіть інші країни-експортери сільськогосподарської продукції різко критикували проведену Європі політику аграрного протекціонізму. Додатковим чинником послужило приєднання до ЄЕС Греції (1981 р.), Іспанії і Португалії (1986 р.). З новим розширенням чисельність зайнятих сільському господарстві значно зросла, а ці країни у силу своєї сільськогосподарської спеціалізації були конкурентами Франції й Італії - основних експортерів аграрної продукції всередині Співтовариства. Треба було проведення серйозних структурних перебудов в аграрному секторі Співтовариства, неминучими волочило необхідність потужних фінансових вливаний.

Щоб знизити непродуктивні витрати на бюджеті, було проведено кілька реформ єдиної сільськогосподарської політик Спільноти. Перша реформа провів у 1972 р., що дозволило знизити частку ФЕОГА в єдиному бюджеті ЄС до 72,5% 1974 р. План реформи 1983 р. передбачав встановлення фіксованого краю надвиробництва, після досягнення якого фермер втрачав декларація про отримання гарантованої ціни упродовж свого продукцію (під дію цієї норми підпадало близько третини аграрної продукції); перехід до нової цінову політику, учитывавшей реальне стан світового фінансового ринку сільськогосподарської продукції і на спрямованої на стримування надвиробництва; скорочення імпорту продукції сільського господарства з третіх країн. Було передбачено, що Витрати ЕСХП повинні зростати повільнішим темпами, ніж надходження коштів бюджету Співтовариства. Співтовариство поступово відходило від старої політики, спрямованої для підтримки гарантованих цін аграрного протекціонізму. Нині зусилля мають бути спрямовані для досягнення цілей структурної і технологічної перебудови сільського господарства. Частка секції «орієнтації» в єдиному бюджеті зросла з 2,0% в 1980 р. до 2,5% в 1985 г.

Єдина сільськогосподарська політика довгий час залишалася основним пріоритетом Співтовариства. За років діяльності ФЕОГА витрати фонду поглинули загалом близько 90 відсотків % бюджетних коштів, зібраних у 1965;1970 рр. У 14 років (1971;1984) — доти, як почалося виконання програми створення єдиного внутрішнього ринку — на фонд виділялося понад 70 відсотків % коштів бюджету. Динаміка витрат ФЕОГА в 1965;1987 рр. відбито у таблиці 5.

Таблиця 5.

Динаміка витрат Європейського фонду орієнтації й гарантії сільського господарства | |Усього витрат |зокрема. ФЕОГА | | | |всього |зокрема. секції | | | | |"гарантій" |"орієнтації" | | |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% | | |євро | |євро | |євро | |євро | | |1965 |76,6 |100,0|28,7 |37,5 |28,7 |37,5 |- |- | |1966 |125,2 |100,0|50,7 |40,5 |50,7 |40,5 |- |- | |1967 |476,1 |100,0|340,0 |71,4 |340,0 |71,4 |- |- | |1968 |1 487,9 |100,0|1 293,7 |86,9 |1 259,7 |84,7 |34,0 |2,3 | |1969 |1 904,8 |100,0|1 719,9 |90,3 |1 668,6 |87,6 |51,3 |2,7 | |1970 |3 385,2 |100,0|3 166,5 |93,5 |3 108,1 |91,8 |58,4 |1,7 | |1971 |2 207,1 |100,0|1 817,1 |82,3 |1 755,6 |79,5 |61,5 |2,8 | |1972 |3 122,3 |100,0|2 538,8 |81,3 |2 485,6 |79,6 |53,2 |1,7 | |1973 |4 505,2 |100,0|3 625,2 |80,5 |3 614,4 |80,2 |10,8 |0,2 | |1974 |4 826,4 |100,0|3 497,6 |72,5 |3 459,8 |71,7 |37,8 |0,8 | |1975 |5 816,9 |100,0|4 404,4 |75,7 |4 327,7 |74,4 |76,7 |1,3 | |1976 |7 562,8 |100,0|5 748,8 |76,0 |5 636,7 |74,5 |112,1 |1,5 | |1977 |8 735,9 |100,0|6 700,1 |76,7 |6 587,1 |75,4 |113,0 |1,3 | |1978 |12 041,8|100,0|9 004,9 |74,8 |8 679,3 |72,1 |325,6 |2,7 | |1979 |14 220,7|100,0|10 673,6|75,1 |10 387,1 |73,0 |286,5 |2,0 | |1980 |15 857,3|100,0|11 606,5|73,2 |11 291,9 |71,2 |314,6 |2,0 | |1981 |17 726,0|100,0|11 603,6|65,5 |11 063,7 |62,4 |539,9 |3,0 | |1982 |20 469,6|100,0|12 910,6|63,1 |12 259,8 |59,9 |650,8 |3,2 | |1983 |24 506,0|100,0|16 361,1|66,8 |15 785,8 |64,4 |575,3 |2,3 | |1984 |27 081,4|100,0|18 926,0|69,9 |18 330,4 |67,7 |595,6 |2,2 | |1985 |27 867,3|100,0|20 413,3|73,3 |19 727,8 |70,8 |685,5 |2,5 | |1986 |34 675,4|100,0|22 889,3|66,0 |22 118,1 |63,8 |771,2 |2,2 | |1987 |35 088,0|100,0|23 739,6|67,7 |22 950,1 |65,4 |789,5 |2,3 | |Разом |273 |100,0|193 |70,5 |186 916,7 |68,3 |6 |2,2 | | |765,9 | |060,0 | | | |143,3 | |.

Джерело: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000. С.28- 31.

З 1988 р. внаслідок реформи Структурних фондів витрати через ФЕОГА координуються з витратами ЕФРР і ЕСФ. Так, аграрні регіони отримують допомогу з напрямку № 1 (регіони, відстаючі у розвитку), напрямку № 5а (адаптація виробничих та переробних структури сільському господарство і лісової промисловості), напрямку № 5б (розвиток сільських територій). Було заплановано, що проведення ЕСХП до 1992 р. не повинно перевищувати 55% бюджету ЄС. На більшість продуктів ввели «стелі» з виробництва, звані «стабілізатори». Почала застосовувати схему, через яку фермери, які виведуть землі з сільськогосподарського обігу субстандартні та реалізують цих землях програми з висадці ліси або здатні перетворювати в пасовища, отримували спеціальні субсидии.

Результатом реформи стало зниження витрат на ЕСХП на єдиній бюджеті з 67,1% 1988 р. до 62% 1991 р. Витрати по секції «гарантії» в відносному вираженні скоротилися з 64,3% до 58,1%, а витрати на секції «орієнтації» зросли з 2,8% до 3,9% за аналогічний період. Проте, попри реформи, Витрати ЕСХП зростали кількісним вираженні: з 27,5 млрд. євро 1988 р. до 33,2 млрд. євро в1991 г.

До 1991 р. Комісія змушена була визнати, у цілому ЕСХП не справляється зі своїми завданнями. На початку 1991 р. Комісія запропонувала план радикальних дій, за яким ЕСХП мала б бути підвалинами загальної стратегію розвитку аграрних регіонів ЄС. Заходи мали бути зацікавленими спрямовані для підвищення конкурентоспроможності фермерів біля ЄС, привести виробництво аграрної продукції відповідність до вимог ринку, підтримати найнужденніших фермерів, підвищити якість довкілля. Центральні елементи реформи — зниження ціни основні продукти, їх прив’язка до світових цін, виведення зайвих земель з обороту з компенсацією фермерам недополученного доходу, перехід не від системи підтримки цін до прямий підтримці фермерів. Реформа також наголошує на розвитку більш екологічних типів сільського господарства і програм облесенения земель. Ці заходи також має супроводжуватися здійсненням спеціальної програми, за якою фермери виходять пенсію у віці 55 років і більше, що дозволяє молоді на більш ранньому віці починати вести сільське господарство, використовуючи більш передові технологій і безпечні способи ведення сільського хозяйства.

Результатом реформи 1992 р. стало скорочення частки секції «гарантій» з 55,1% від загального бюджету ЄС 1994 р. до 47,3% 1999 р. Відповідно до підрахунків експертів, повна реалізація реформи дозволить заощадити близько до 12 млрд. євро на рік. Було також проведена переорієнтування витрат ФЕОГА: дедалі більша частина спрямовувалася безпосередньо підтримку фермерів та заходи щодо структурної і технологічного перебудові сільського господарства. Динаміка витрат ФЕОГА в 1988;2001 рр. представленій у таблиці 6.

Таблиця 6.

Динаміка витрат Європейського фонду орієнтації й гарантії сільського господарства | |Усього витрат |зокрема. ФЕОГА | | | |всього |зокрема. секції | | | | |"гарантій" |"орієнтації" | | |млн. |% |млн. |% |млн. |% |млн. |% | | |євро | |євро | |євро | |євро | | |1988 |41 021,7|100,0 |27 |67,1 |26 |64,3 |1 140,9|2,8 | | | | |536,1 | |395,2 | | | | |1989 |40 757,1|100,0 |25 |63,2 |24 |59,9 |1 349,0|3,3 | | | | |750,4 | |401,4 | | | | |1990 |44 062,9|100,0 |27 |62,3 |25 |58,1 |1 825,3|4,1 | | | | |429,9 | |604,6 | | | | |1991 |53 510,6|100,0 |33 |62,0 |31 |58,1 |2 085,4|3,9 | | | | |188,6 | |103,2 | | | | |1992 |58 490,2|100,0 |34 |58,3 |31 |53,4 |2 857,9|4,9 | | | | |112,4 | |254,5 | | | | |1993 |64 783,4|100,0 |37 |58,4 |34 |53,9 |2 914,2|4,5 | | | | |850,0 | |935,8 | | | | |1994 |59 783,4|100,0 |35 |59,3 |32 |55,1 |2 476,5|4,1 | | | | |429,3 | |952,8 | | | | |1995 |66 547,4|100,0 |37 |55,6 |34 |51,8 |2 530,6|3,8 | | | | |021,0 | |490,4 | | | | |1996 |77 032,2|100,0 |42 |55,4 |39 |51,0 |3 360,3|4,4 | | | | |684,5 | |324,2 | | | | |1997 |79 819,1|100,0 |44 |55,1 |40 |50,6 |3 580,0|4,5 | | | | |003,0 | |423,0 | | | | |1998 |80 878,1|100,0 |42 |52,7 |39 |48,3 |3 521,5|4,4 | | | | |589,5 | |068,0 | | | | |1999 |83 491,6|100,0 |43 |51,8 |39 |47,3 |3 774,0|4,5 | | | | |242,6 | |468,6 | | | | |2000 |89 440,6|100,0 |45 |50,3 |41 |46,4 |3 510,4|3,9 | | | | |004,3 | |493,9 | | | | |2001 |93 780,0|100,0 |47 |50,7 |43 |45,5 |3 035,1|5,2 | | | | |635,3 | |797,7 | | | | |Разом |933 |100,0 |523 |56,1 |485 |52,0 |37 |4,1 | | |558,7 | |476,9 | |515,8 | |961,1 | |.

Джерело: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000. С.28- 31; General budget of the European Union for the financial year 2002. The figures. Luxembourg 2002. C.23.

Через війну реформи частка ФЕОГА у витратах бюджету скоротилася з 58,3% 1992 р. до 50,7% 2001 р. Нова фінансова перспектива 2000;2006 рр. передбачає подальше зниження частки до 46% 2006 р. Проте це можна виокремити такі великі блоки проблем, які стоять перед ЕСХП на цей час. Слід і далі знижувати частку витрат на ЕСХП на єдиній бюджеті ЄС. Ряд секторів сільського господарства ще реформовано остаточно, і завжди вдало працює схема прямий підтримки фермерів. Відповідно до існуючим правилам, найбільше компенсаційних платежів має та фермери, що виробляють більше продукції, а чи не ті, хто найбільш потребує підтримки. Схема виведення земель з обороту викликає велике невдоволення на великих фермах. Також фермери незадоволені загальною складністю заходів ЕСХП і бюрократичними процедурами. Завдання у тому, щоб зробити ЕСХП гнучкішою, аби Україна була здатна постійно знаходити компроміси між інтересами країн-імпортерів (Німеччині, й Великобританії) і країн-експортерів (Німеччині й Греції), між інтересами різних груп фермерів, між інтересами споживачів і середніх виробників сільськогосподарської продукції, і, нарешті, між інтересами виробників та вимогами екології. Відповідно до реформі ЕСХП, запропонованої у програмі- 2000, ЕСХП зі старої секторальной політики для фермерів має стати частиною інтегрованої політики щодо відношення до аграрним територіям, спрямованої з їхньої комплексне розвиток. Передбачається, що фермери займуться як сільське господарство, а й альтернативними видами зайнятості. На здійснення що така програм фінансова перспектива 2000;2006 рр. передбачає виділення 14 млрд. євро. Величезні труднощі мають бути для ЕСХП внаслідок подальшого розширення ЄС. У країнах Центральній і Східній Європи аграрний сектор є надзвичайно важливим для економіки та у ньому зайнято велику частину населення. Підраховано, що приєднання 10 нових країн призведе до того що, що кількість зайнятих в аграрному секторі ЄС виросте більш як удвічі, а загальні сільськогосподарські площі Євросоюзу збільшаться на 60 млн. га. Вартість заходів ЕСХП після розширення неодноразово оцінювалася, причому, деякі експерти прогнозують по крайнього заходу подвоєння витрат. Комісія вважає, що з обмеження витрат можна запровадити практику, коли фермери із багатьох країнкандидатів неправомочны отримувати компенсації тому самому обсязі, як і виробники країн ЄС. Невдоволення країн-кандидатів пов’язано лише з недостатністю компенсацій, але й протекціонізмом урядів країн ЄС, спрямованим право на захист власних фермеров.

Підрозділ В2 включає Витрати структурні операції ЄС, здійснювані через Структурні фонди (Європейський фонд регіонального розвитку — ЕФРР, Європейський Соціальний фонд — ЕСФ, секцію «орієнтації» ФЕОГА), Фінансовий інструмент сприяння рибальством і Фонд згуртування. У 1988 р. разом із реформуванням системи надходжень у єдиний бюджет Співтовариства було проведено радикальна реформа Структурних фондів, яка спиралася чотирма основних принципу: концентрація засобів у найбільш нужденних регіонах; комплексний програмний підхід до розвитку територій; співробітництво між владою всіх рівнів від місцевого до наднаціонального; і навіть доповнюваність, тобто. використання коштів ЄС доповнення до національним засобам, але з натомість. Діяльність фондів мала узгоджуватися з кредитної політикою Європейського інвестиційного банку і заходами, проведеними ЄОВС. Вирішили про дворазовому збільшенні сумарного обсягу коштів структурних фондів до 1993 р. по порівнянню з 1987 р. Завдяки проведенню бюджетної реформи і сприяють прийняттю Пакета Делора-I 1988 р., доходи єдиного бюджету значно зросли, що дозволило обсяг коштів, виділених для проведення інтеграційних програм різної спрямованості. Щоб запобігти розпорошення коштів ЄС визначив економічні та соціальні пріоритети, виділивши такі напрями действий:

№ 1. Сприяння розвитку і структурному вирівнюванню регіонів, де подушний ВВП не перевищує 75% середнє в ЕС.

№ 2. Сприяння розвитку регіонів, відчувають структурний криза, з спільної програми та промислової безробіттям вищий за середній показника по ЕС.

№ 3. Боротьба застійної безробіттям і допомогу у пошуках роботи, особливо молодежи.

№ 4. Боротьба технологічної безробіттям і приймати допомогу робочим, яким загрожують звільнення через згортання виробництва внаслідок структурних зрушень на промышленности.

№ 5а. Сприяння розвитку аграрних структури рамках ЕСХП.

№ 5б. Сприяння розвитку і структурному вирівнюванню сільських районів і навіть районів рыболовства.

№ 6. Сприяння розвитку і структурному вирівнюванню районів з низькою щільністю населення (менш 8 осіб у 1 кв. км).

Кожен із Структурних фондів рухається за двох і більш напрямам, у своїй понад половина коштів розділу В1 витрачається в напрямі № 1. Сьогодні диспропорції в рівнях соціально-економічного розвитку між регіонами ЄС досить значні. Так було в початку 90-х рр. показники виробництва ВВП душу населення між 10 найбільш «багатими» і десяти найбільш «бідними» регіонами ЄС відрізнялися більш ніж 4 разу. Тому довелося б проведення регіональною безпекою та соціальної полі-тики, спрямованої на оптимізацію економічної ситуації різних регіонах угруповання. У преамбулі Римського договору говориться у тому, що європейську інтеграцію має об'єднати національні господарства й їх гармонійне розвиток за скорочення відриву в рівнях розвитку між окремими територіями. Також співтовариство має «заохочувати гармонійний розвиток економіки країн-членів, тривалий і збалансований зростання економіки, зростання стійкості економіки та підвищення життєвий рівень». У 60−70-е роки всупереч сподіванням, територіальні диспропорції у розвитку регіонів не зменшилися. Навпаки, в міру заглиблення інтеграційних процесів, розрив підсилювався, оскільки найбільш конкурентоспроможні регіони активніше освоювали переваги інтеграції. Скасування митних бар'єрів і вільна міграція у межах Спільного ринку призвели до того, що капітал та робоча сила поринули у найуспішніші регіони, де була розвинена інфраструктура. Так з’явилася стійка група регіонів, відстаючих дедалі більше, які були нездатні розвиватися, спираючись за власні сили. У 80-х рр. середній дохід душу населення за десять найменш розвинених регіонах ЄС відставав за відповідний показник десяти найбільш розвинених регіонів у 3,5 разу. Серед перших інструментів, створених для подолання нерівності би в економічному і соціальному розвитку європейських регіонів, став Європейський соціальний фонд (1957 р.), який з єдиного бюджету. Його завданнями є сприяння розвитку та соціального вирівнюванню відстаючих регіонів угруповання; боротьби з довгострокової безробіттям та у працевлаштуванні молоді; підвищення кваліфікації та перепідготовка робочих; сприяння розвитку сільських районів. Ресурси фонду скеровуються в здійснити програми, представлених країнами-членами і схвалених Комісії. Країни, які представили програми соціального розвитку своїх регіонів також брати участь у їхнє фінансування з інших національних бюджетів: ЕСФ покриває до 50% витрат за статтям, спрямованим боротьбу з безробіттям, допомогу у працевлаштування і перепідготовки. Що стосується програм, вкладених у розвиток виробництва і соціальне вирівнювання регіонів, Фонд може оплатити до 75% витрат (в виняткових випадках — до 80%). До 1970 р. діяльність фонду фінансувалася з допомогою прямих відрахувань держав-членів, відколи набрання чинності механізму власних ресурсів Співтовариства його діяльність стала фінансуватися з одного бюджету угруповання. Наприкінці 60-х рр. західноєвропейська економіка розвивалася надзвичайно високими темпами — загальний ВВП шести країн зростав у середньому становив 5,5% в год[11], рівень безробіття був низьким і справдилися побоювання щодо зростання соціальної напруженості зазнали краху. Тому передбачені договорами інструменти соціальної полі-тики (ЕСФ і системи фінансування перекваліфікації шахтарів, і металургів у межах ЄОВС) використовувались у скромних масштабах. До проведення першої реформи соціальної полі-тики витрати ЕСФ були незначні: з 1961 р. по 1972 р. загальна сума витрат становила 447,9 млн евро[12]. Попри те що, що у абсолютному відношенні ресурси ЕСФ зростали, частка ЕСФ загальному бюджеті ЄС залишалася лише на рівні 1,5- 2%. Це як із загальним збільшенням бюджету Співтовариства, і з освітою нових фондів (ФЕОГА) і збільшенням витрат за новим статтям. На межі 60-х і 70-х рр. внаслідок світового економічного кризи високих темпів економічного зростання Європі припинилися. Почався зростання безробіття переважають у всіх країни. Наприкінці 1975 р. її у багатьох країнах «дев'ятки» виріс у 2−5 раз. Але й поновлення економічного зростання чисельність безробітних та його питому вагу в яке зайняте населенні продовжували зростати. На початку 1971 р. Комісія і Раду включили боротьбу з безробіттям до своїх пріоритетів, активізувавши діяльність ЕСФ й у трохи раз збільшивши його бюджет. По-перше, було набагато збільшений обсяг ресурсів фонду: вони зросли з 83,7 млн. в 1972 р. (2,7% від загального бюджету ЄС) до 248,3 млн. євро в 1973 р. (5,5%). За двох років після реформи за проведення соціальної полі-тики виділили практично стільки ж коштів, як і у попередні 12 років існування фонду. Удругих, ускладнилися завдання й функції фонду. Головне завдання фонду стало завчасне фінансування навчання дітей і перекваліфікації працівників, не чекаючи коли вони в цілому або частково втратять роботу. Як і раніше фонд надає вартість фінансування переселення, що з отриманням роботи. Ресурси фонду йдуть на вирішення питань молоді та випускників, шукають роботу; жінок старших 25 років; інвалідів. У період 1973;1978 рр. витрати ЕСФ зросли з 248,3 млн. до 538,1 млн. євро, склавши, відповідно, 5,5% і 4,5% від загального бюджету угруповання. Пріоритети використання коштів фонду періодично переглядалися. Коли середині 70-х рр. безробіття придбала величезних масштабів й цілі економічні райони спромоглися лиха, Рада затвердив новий порядок використання фінансових ресурсів фонду з 1978 р. Ресурси ЕСФ збільшилися як абсолютно, з 530,0 млн. 1979 р. до 2,5 млрд. євро 1987;го р., і щодо. Якщо 1979 р. частка ЕСФ загалом бюджеті становила 3,7%, чи до 1987 р. частка зросла до 7,2%. Так само половини асигнувань фонду призначалося пом’якшення безробіття в найменш економічно розвинених районах Співтовариства. Особливу увагу було допоможе безробітним жінки старші 25 років, започаткував програму скорочення безробіття як серед молоді до 25 років. Більше 2/5 асигнувань виділялося для найбільш уражених безробіттям регіонів Греції, Ірландії, Італії. Динаміка витрат ЕСФ під час 1968;1987 рр. представленій у таблиці 7.

Таблиця 7.

Динаміка витрат Європейського соціального фонда.

| |Усього витрат |зокрема. ЕСФ | | |млн. |% |млн. |% | | |євро | |євро | | |1968 |1 487,9 |100,0 |24,5 |1,6 | |1969 |1 904,8 |100,0 |19,5 |1,0 | |1970 |3 385,2 |100,0 |37,0 |1,1 | |1971 |2 207,1 |100,0 |56,5 |2,6 | |1972 |3 122,3 |100,0 |83,7 |2,7 | |1973 |4 505,2 |100,0 |248,3 |5,5 | |1974 |4 826,4 |100,0 |244,0 |5,1 | |1975 |5 816,9 |100,0 |148,6 |2,6 | |1976 |7 562,8 |100,0 |211,7 |2,8 | |1977 |8 735,9 |100,0 |172,5 |2,0 | |1978 |12 041,8 |100,0 |538,1 |4,5 | |1979 |14 220,7 |100,0 |530,0 |3,7 | |1980 |15 857,3 |100,0 |700,5 |4,4 | |1981 |17 726,0 |100,0 |620,4 |3,5 | |1982 |20 469,6 |100,0 |1 013,9 |5,0 | |1983 |24 506,0 |100,0 |1 199,4 |4,9 | |1984 |27 081,4 |100,0 |1 211,9 |4,5 | |1985 |27 867,3 |100,0 |1 407,4 |5,1 | |1986 |34 675,4 |100,0 |2 436,8 |7,0 | |1987 |35 088,0 |100,0 |2 510,0 |7,2 | |Разом |273 088,0 |100,0 |13 414,7 |4,9 |.

Джерело: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000. С.28- 31.

Після реформи Структурних фондів 1988 р. напрями № 3 і № 4 (боротьби з довгострокової безробіттям і посприяти молоді у пошуках роботи) були цілком закріплені за ЕСФ. Також що з ЕФРР і секцією «орієнтації» ФЕОГА Соціальний фонд був втягнутий у регіональні програми з іншим напрямам (розвиток економічно відсталих регіонів; допомогу кризовим промисловим регіонам; розвиток аграрних територій). За період 1989;1993 рр. з одного бюджету на мети ЕСФ виділили близько 20 млрд. євро. Більше 12 млрд. євро було витрачено для подання допомоги економічно відсталим регіонам; більш 6,5 млрд. євро — боротьбу з безробіттям. До 1993 р. частка ЕСФ у витратах бюджету перевищила 8,3%. Друга реформа Структурних фондів спричинили бюджетної реформою 1992 р. Кошти Структурних фондів ЄС мали витрачатися ефективніше задля досягнення цілей, що у Маастріхтському договорі (створення економічного і валютний союз та введення єдиної валюти). Під час зустрічі в Единбурзі у грудні 1992 р. Рада прийняв постанову по значне збільшення фінансування Структурних фондів. У період 1994;1999 рр. витрати ЕСФ становили близько 36 млрд. євро й його частка у витратах єдиного бюджету ЄС продовжувала зростати (до 2001 р. досягнути 9%). З цієї суми більше 20 млрд. виділили для подання допомоги економічно відсталим регіонам, а більш 14 млрд. євро — боротьбу з безробіттям. Пріоритет віддали створення нових робочих місць й удосконаленню системи освіти і професіональною підготовкою робочих. Переорієнтування стратегії зайнятості нерозривно поєднана і з рішенням ще з однією стратегічної завдання — створенням єдиного ринку робочої сили в. Соціальна програма ЄС передбачає ухвалення низки заходів, сприяють підвищенню мобільності робочої сили в, таких як забезпечення права проживання, визнання професійних дипломів, врегулювання пенсійні права і близько оподаткування громадян одного держави, що працюють у іншому государстве-члене ЕС.

Динаміка витрат ЕСФ під час 1988;2001 рр. відбито у таблиці 8.

Таблиця 8.

Динаміка витрат Європейського соціального фонда.

| |Усього витрат |зокрема. ЕСФ | | |млн. |% |млн. |% | | |євро | |євро | | |1988 |41 021,7 |100,0 |2 298,6 |5,6 | |1989 |40 757,1 |100,0 |2 676,1 |6,6 | |1990 |44 062,9 |100,0 |3 112,0 |7,1 | |1991 |53 510,6 |100,0 |4 030,0 |7,5 | |1992 |58 490,2 |100,0 |4 321,1 |7,4 | |1993 |64 783,4 |100,0 |5 382,6 |8,3 | |1994 |59 783,4 |100,0 |4 315,4 |7,2 | |1995 |66 547,4 |100,0 |4 546,9 |6,8 | |1996 |77 032,2 |100,0 |6 031,6 |7,8 | |1997 |79 819,1 |100,0 |6 143,4 |7,7 | |1998 |80 878,1 |100,0 |7 602,8 |9,4 | |1999 |83 491,6 |100,0 |7 245,8 |8,7 | |2000 |89 440,6 |100,0 |7 675,0 |8,6 | |2001 |93 780,0 |100,0 |8 525,7 |9,1 | |Разом |933 558,7 |100,0 |73 907,0 |7,9 |.

Джерело: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000. С.28- 31; General budget of the European Union for the financial year 2002. The figures. Luxembourg 2002. C.23.

Що ж до регіональної політики, то Римському договорі вона розглядали як прерогатива національних урядів, а здійснення регіональних проектів безпосередньо з боку Співтовариства передбачалася лише можливість надання позик Європейського Інвестиційного Банку на фінансування проектів, у найменш розвинених районах. Початок проведенню масштабної регіональної політики Співтовариства було належить в 1975 р., коли було створено Європейський Фонд Регіонального Розвитку (ЕФРР), діяльність якого полягає фінансується з одного бюджету. По пропозиції Комісії фінансові ресурси фонду на період 1975;1977 рр. мають становити 2,25 млрд. євро. Проте Рада затвердив бюджет фонду в розмірі 850 млн. євро — 150 млн. євро в 1975 р., 300 млн. євро в 1976 р. і 400 млн. євро в 1977 р. Більше багаті країни Співтовариства виступали проти здобуття права фонд перетворився на джерело постійних дотацій для найменш розвинених регіонів. ЕФРР був задуманий як джерело субсидування капіталовкладень, спрямованих створення чи збереження робочих місць у економіці відсталих районів. Відповідно до статутом фонду, міг допомагати у вигляді 20% від загального обсягу інвестицій, проте трохи більше 50% допомоги, наданої даному проекту із боку національного уряду. Для проектів, пов’язані з розвитком інфраструктури, частка фонду становила 10−30% від сукупного масштабу інвестицій, 1979 р. цей показник одержав підвищення до 40%. Відповідно до системі квот, якими регулювалось розподіл фінансових ресурсів, 40% коштів фонду призначалося Італії, 28% - Великобританії, 15% - Франції, 6,4% - Німеччини, 6% - Ірландії, 1,7% - Нідерландам, 1,5% - Бельгії, 1,3% - Данії, 0,1% - Люксембургу[13]. До 1981 р. ці квоти змінювалися, але незначно. Із вступом Греції її квота в ЕФРР було встановлено на рівні 13%, які знизило квоти інших стран.

У цілому нині, у перші роки своєї діяльності ЕФРР був інструмент підтримки національних регіональних політик, а держави, в основному, розглядали кошти фонду, як можливість компенсувати свої Витрати регіональну політику. Діяльність фонду виявилася неэффектной, при цьому його були обмежені. З 1975 р. по 1980 р. витрати ЕФРР зросли з 150 млн. до 793,4 млн. євро, склавши відповідно 2,6% і 5,0% від загального бюджету угруповання. За цей період виділили коштів, більш ніж 2,8 млрд. євро. Здебільшого кошти фонду витрачалися не так на важливі для Співтовариства регіональні програми, а перерозподілялися на фінансування поодинокі й місцевих проектов.

Аби зробити діяльність фонду ефективнішою, в 1979;1985 рр. проводилося кілька реформ. Основний акцент було зроблено розробка довгострокових комплексних програм регіонального розвитку, які мають були полегшити проведення єдиної галузевої політики ЄС. Розроблено специфічні програми з розвитку районів, які було охоплено національними регіональними політиками держав-учасників. Участь ЕФРР в програмах могло досягати 70% від своїх загальної вартості. Було ухвалено рішення про збільшення коштів ЕФРР й у 1981 р. вони становили 2,4 млрд. євро, що у 3 разу перевищувало бюджет фонду торік. З іншого боку, в 1984 р. було вирішено від фіксованою шкали розподілу коштів фонду країнами на користь «плаваючою» шкали із зазначенням верхніх і нижніх меж. Нижню межу — це гарантоване мінімум, який наша країна отримувала, при своєчасному напрямі заявок, у яких зазначалося, які проекти регіонального характеру отримують державну допомогу з національного бюджету й потребують підтримки з боку бюджету Співтовариства. Якщо закріплені за країною кошти не повністю використовувались у поточному року, їх залишок переносився наступного року. Національні регіональні програми повинні бути тісно пов’язані із загальною регіональної програмою Співтовариства. Суми, які становлять відмінність між верхньої та нижньої кордоном, розподілялися щодо конкурсного принципу залежно від рішення Генерального директорату по регіональної політики. Такий механізм розподілу коштів надав Спільноти можливість проводити регіональні програми насамперед у тих реґіонах, розвиток яких залежить найважливіше для угруповання в целом.

Кошти, виділені фондом на програми регіонального розвитку значно зросли проти першими роками діяльності ЕФРР. За період 1981;1988 рр. загалом з одного бюджету профінансовано проектів більш як за 18 млрд. євро, загалом щорічні витрати фонду становили 2,3 млрд. євро. Змінилася й частка витрат на регіональну політику загальному бюджеті: тоді як 1975;1980 рр. Витрати її її проведення становили у середньому близько 4% загальних витрат угруповання, то в 1981;1987 рр. вони зросли до 7−8% загалом. Динаміка витрат ЕФРР в період 1975;1987 рр. відбито у таблиці 9.

Таблиця 9.

Динаміка витрат Європейського фонду регіонального розвитку | |Усього витрат |зокрема. ЕФРР | | |млн. євро |% |млн. євро |% | |1975 |5 816,9 |100,0 |150,0 |2,6 | |1976 |7 562,8 |100,0 |300,0 |4,0 | |1977 |8 735,9 |100,0 |400,0 |4,6 | |1978 |12 041,8 |100,0 |525,0 |4,4 | |1979 |14 220,7 |100,0 |699,0 |4,9 | |1980 |15 857,3 |100,0 |793,4 |5,0 | |1981 |17 726,0 |100,0 |2 406,5 |13,6 | |1982 |20 469,6 |100,0 |2 905,4 |14,2 | |1983 |24 506,0 |100,0 |2 306,6 |9,4 | |1984 |27 081,4 |100,0 |1 412,5 |5,2 | |1985 |27 867,3 |100,0 |1 610,0 |5,8 | |1986 |34 675,4 |100,0 |2 456,7 |7,1 | |1987 |35 088,0 |100,0 |2 560,1 |7,3 | |Разом |251 649,1 |100,0 |18 525,2 |7,4 |.

Джерело: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000. С.28- 31.

Проте, для якісного поглиблення інтеграційних процесів вимагалося внести докорінні зміни в принципи регіональної політики Співтовариства. Широкомасштабна реформа фінансування регіональної політики стало можливим з Єдиного європейського акту на 1986 р., де регіональної діяльності Співтовариства уперше був в надано статус офіційного напрями економічної політики. Після завершення реформи Структурних фондів 1988 р. за ЕФРР було закріплено напрями № 1 (сприяння розвитку і структурному вирівнюванню регіонів, де подушний ВВП становить менш 75% середнє в ЄС), № 2 (допомогу кризовим промисловим регіонам), № 5б (сприяння розвитку і структурному вирівнюванню сільських районів) і № 6 (розвиток північних районів з низькою щільністю населення). Що стосується ЕФРР реформа передбачала різке збільшення фінансових коштів, виділених щодо заходів регіональної політики. Якщо 1989 р. ЕФРР одержав із єдиного бюджету України коштів на 3,9 млрд. євро (9,6% від загального бюджету ЄС), то наступному 1990 р. ця сума їх становила 4,5 млрд. (10,3%), а до 1993 р. досягнути 9,5 млрд. євро (14,7%). У цьому більш 80% коштів ЕФРР витрачається перше напрям. Зі збільшенням коштів, виділених для ЕФРР з одного бюджету, росте, і обсяг асигнувань, одержуваних відстаючими регіонами, у яких рівень ВНП душу населення не перевищує 75% від середнього показника з ЄС. Список таких територій щорічно складається Комісією. З іншого боку, допомогу з цій статті отримують заморські терені Франції, Азорські острови Фіджі і Мадейра (Португалія), Канарські острови (Іспанія), тобто. райони, що з своєї географічної віддаленості що неспроможні однакові брати участь у інтеграційних процессах.

Попри те що, що Маастрихтський договір (1993 р.) передбачив створення нової інструмента регіональної політики — Фонду гуртування, асигнування, виділені ЕФРР з бюджету ЄС не скоротилися, але навіть зросли як абсолютно, і щодо. До 1999 р. витрати ЕФРР зросли до 14 млрд. євро, склавши 16,8% від загального бюджету угруповання. Динаміка витрат ЕФРР під час 1988;2001 рр. представленій у таблиці 10.

Таблиця 10.

Динаміка витрат Європейського фонду регіонального розвитку | |Усього витрат |зокрема. ЕФРР | | |млн. євро |% |млн. євро |% | |1988 |41 021,7 |100,0 |2 979,8 |7,3 | |1989 |40 757,1 |100,0 |3 920,0 |9,6 | |1990 |44 062,9 |100,0 |4 554,1 |10,3 | |1991 |53 510,6 |100,0 |6 306,8 |11,8 | |1992 |58 490,2 |100,0 |8 564,8 |14,6 | |1993 |64 783,4 |100,0 |9 545,6 |14,7 | |1994 |59 783,4 |100,0 |6 331,2 |10,6 | |1995 |66 547,4 |100,0 |8 373,6 |12,6 | |1996 |77 032,2 |100,0 |10 610,3 |13,8 | |1997 |79 819,1 |100,0 |11 521,4 |14,4 | |1998 |80 878,1 |100,0 |11 779,2 |14,6 | |1999 |83 491,6 |100,0 |14 006,5 |16,8 | |2000 |89 440,6 |100,0 |14 226,4 |15,9 | |2001 |93 780,0 |100,0 |14 671,7 |15,6 | |Разом |933 558,7 |100,0 |127 391,4 |13,6 |.

Джерело: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000. С.28- 31; General budget of the European Union for the financial year 2002. The figures. Luxembourg 2002. C.23.

У 1993 р. було засновано Фонд згуртування, який фінансує проекти у сфері захисту довкілля та розвитку транс'європейських мереж в відстаючих державах-членах, у яких показник ВНП для одну особу не сягає 90% від середнє в ЄС. Згуртування має три виміру. У територіальному плані воно вирівнювання доходів населення у вигляді прискорення темпи зростання ВВП і підвищення конкурентоспроможності відстаючих регіонів. У соціальному воно передбачає скорочення розривів між різними соціальними верствами і групами населення. З політичної погляду воно символізує солідарність держав і народів, складових ЄС. Політика згуртування покликана сприяти розвитку чотирьох найбідніших країн (Португалії, Іспанії, Греції та Ірландії) й у першу чергу, створення умов підвищення економічної активності біля цих країн. У 1992 р., коли було підписано Маастрихтський договір, що засновує Фонд згуртування, рівень ВНП на свою душу населення Португалії становив 44,3% від середнє в ЄС, Греції - 44,8%, Ірландії - 69,6%, Іспанії - 70,0%[14]. Нині ці країни залишаються одержувачами Фонду. Фонд згуртування фінансує до 80−85% витрат за типовими проектами у сфері розвитку та цивільного захисту довкілля, які мають інтерес для Європейського союзу загалом. Допомога, яка надається фондом, сприяла економічному та соціального зближенню рівнів розвитку цих країн. Іспанія, Португалія, Ірландія і Греція через домоглися відповідності критеріям конвергенції (основі для допуску країн до брати участь у європейському валютному союзі) і вони повноправними учасниками Європейського валютного союза.

У таблиці 11 зображено динаміку витрат Фонду гуртування період із 1993 р. по 2001 г.

Таблиця 11.

Динаміка витрат Фонду гуртування | |Усього витрат |зокрема. Фонд згуртування | | |млн. євро |% |млн. євро |% | |1993 |64 783,4 |100,0 |795,0 |1,2 | |1994 |59 783,4 |100,0 |851,6 |1,4 | |1995 |66 547,4 |100,0 |1 699,3 |2,6 | |1996 |77 032,2 |100,0 |1 872,2 |2,4 | |1997 |79 819,1 |100,0 |2 323,0 |2,9 | |1998 |80 878,1 |100,0 |2 336,0 |2,9 | |1999 |83 491,6 |100,0 |2 731,7 |3,3 | |2000 |89 440,6 |100,0 |2 800,0 |3,1 | |2001 |93 780,0 |100,0 |2 860,0 |3,1 | |Разом |695 716,2 |100,0 |17 908,8 |2,6 |.

Джерело: The Community Budget: The Facts in Figures. Luxembourg 2000.

С.28−31; General budget of the European Union for the financial year.

2002. The figures. Luxembourg 2002. C.23.

За період 1993;1999 рр. Фонд виділив більш 12 млрд. євро. й інші кошти сприяли з того що економічна ситуація у чотирьох країнах значно поліпшилася: до 1999 р. ВВП душу населення досить істотно наблизилася середньому з ЄС, склавши 77%. Найкращі результат було виявлено в Ірландії. За прогнозами 2002 р. цей показник становитиме 126,4%, тому квота Ірландії під час розподілу коштів Фонду 2000;2006 рр. було скорочено з 7−10% до 2−6%, а кошти перерозподілятися в основному користь Іспанії. Квота цієї країни дорівнюватиме 61−63,5% (нині 52−58%). Долі Португалії та Греції практично залишаться незмінними — по 16−18%. Протягом 2001;2006 рр. бюджет Фонду визначено у 16 млрд. євро, що розподілятимуться так: 2001; 2003 рр.: по 2,7 млрд. на рік; 2004;2005 рр.: по 2,6 млрд. на рік; 2006 р.: 2,6 млрд евро.

Структурну допомогу рибальством, спрямовану в розвитку і модернізацію цій галузі, Співтовариство початок надавати в 1971 р. Кошти виділялися лінією секції «орієнтації» фонду ФЕОГА. Як і області сільського господарства, був у дію механізм регулювання ціни рибні продукти і надходження компенсацій виробникам із засобів ФЕОГА в тому випадку, якщо вільна ціна над ринком опускається нижчу від мінімальної ціни, яка встановлюється Співтовариством щорічно. Імпорт рибної продукції регулюється як і, як і імпорт сільськогосподарської продукції: митами і компенсаційними зборами. У 1970 р. були й стануть до ладу два регламенту, встановлювали вільний і рівноправний доступом до морської акваторії Співтовариства задля всіх рибалок країн-членів. Проте, по тому, як в Співтовариство вступили Великобританія, Данія і Ірландія, політику області рибальства довелося погоджувати наново. У1983 р. Рада затвердив і ввів на дію загальну політику щодо рибальства. Її далекосяжних цілей листувалися тому, щоб забезпечити достатній вилов і стабільне постачання продукції; проводити заходи, створені задля збереження і поновлення рибних ресурсів; гарантувати досить високий рівень життя робочим, зайнятих у цій галузі; стабільний рівень ціни рибні продукти, і навіть здійснити структурні зміни у галузі, щоб забезпечити конкурентоспроможність європейського риболовецького флота.

У 1992 р. сесія Європейської Ради в Единбурзі щодо єдиної політики щодо рибальством було вирішено створити новий фінансовий інструмент — Фінансовий інструмент сприяння рибальством, включивши їх у число Структурних фондів ЄС. Цілями цього інструмента є проведення єдиної політики у галузі й сприяння економічному та соціального згуртуванню держав-членів. З коштів єдиного бюджету фінансуються структурні зміни у галузі, створення охоронюваних морських і прибережних зон, розвиток портових зон. У 2000р. із метою виділили 498 млн евро.

У таблиці 12 зображено динаміку витрат Финансового інструмента сприяння рибальством період із 1994 р. по 2001 г.

Таблиця 12.

Динаміка витрат Финансового інструмента сприяння рибальством | |Усього витрат |зокрема. Фінансовий інструмент | | | |сприяння рибальством | | |млн. |% |млн. |% | | |євро | |євро | | |1994 |59 783,4 |100,0 |395,0 |0,7 | |1995 |66 547,4 |100,0 |248,1 |0,4 | |1996 |77 032,2 |100,0 |421,6 |0,5 | |1997 |79 819,1 |100,0 |486,9 |0,6 | |1998 |80 878,1 |100,0 |407,7 |0,5 | |1999 |83 491,6 |100,0 |571,9 |0,7 | |2000 |89 440,6 |100,0 |498,0 |0,6 | |2001 |93 780,0 |100,0 |504,8 |0,5 | |Разом |630 932,8 |100,0 |3 534,0 |0,6 |.

Джерело: The Community budget: The facts in figures. Luxembourg 2000.

С.28−31; General budget of the European Union for the financial year.

2002. The figures. Luxembourg 2002. C.23.

Бюджетні підрозділи В3, В4, В5 і В6 призначені на фінансування внутрішніх політик ЄС. Кошти підрозділу В3 витрачаються підготовка і навчання молоді, політику галузі культури та аудіовізуальних матеріалів, і навіть тих структурні заходи, які може бути профінансовані через Структурні фонди. На програми підготовки й молоді 1999 р. виділили 486,7 млн. євро, 2000 р. — 491,3 млн., а бюджеті 2002 р. із метою заплановано виділити 523 млн. євро. Кошти фінансування середньострокових програм, у області освіти і підготовки молоді, як-от «Сократ» (під час 1995;1999 рр. виділили 920 млн. євро), «Леонардо так Вінчі» (153 млн. євро 1999;го р.), «Молодь для Європи» (32,4 млн. євро 1999 р.). Більше 131 млн. євро виділили 1999 р. за проведення програм, у галузі культури: «Рафаель» (збереження культурної спадщини), «Калейдоскоп» (проведення художніх заходів), «Медіа» (розвиток аудіовізуальної індустрії). Також від цього підрозділу фінансуються заходи, створені задля поглиблення соціального діалогу й поліпшення соціального становища найбільш незахищених груп населення, боротьбу з наркотиками та СНІДом, поліпшення умов праці. У бюджеті 2002 р. загальна сума витрат підрозділу В3 зафіксована лише на рівні 918 млн. євро (0,9% коштів єдиного бюджету ЕС).

З підрозділу В4 кошти на програми з забезпечення безпеки ядерної енергетики, і захисту довкілля. У 2002 р. для цієї мети планується витратити більш 246 млн. євро (0,3% коштів єдиного бюджету ЄС). 14 грудня 1998 р. Рада схвалила рамкову програму заходів 1998;2002 рр. цього сектора, яку виділили 170 млн. євро. Рамкова програма включає шість спеціалізованих програм, вкладених у ефективне і екологічно чисте використання вугілля (Carnot); дослідження та прогнози у сфері енергетики (ETAP); розвиток міжнародного співробітництва у енергетичному секторі (Synergy); забезпечення безпеки при транспортуванні радіоактивні матеріали (SURE); підтримку використання поновлюваних енергоресурсів (Altener і Altener II); заохочення ефективне використання енергії (SAVE і SAVE II).

Підрозділ В5 призначений для витрат у галузі захисту прав споживачів, програм в розвитку внутрішнього ринку, транс'європейських мереж, збирання та опрацювання статистичної інформації. У 2002 р. із метою виділено понад 1,1 млрд. євро (1,2% коштів єдиного бюджету ЕС).

Підрозділ В6 призначений на фінансування науково-технічної політики угруповання. У цілому нині, держави-члени ЄС повністю самостійні сфері науку й техніки і наднаціональному рівні проводяться лише ті проекти, у яких беруть участь організації кількох країн і які мають значення для Союзу. У 1980;х рр. Співтовариство стало регулярно приймати чотирирічні рамкові програми науковотехнічного розвитку, у яких встановлюються тематичні пріоритети, величину і форми фінансової участі угруповання в проектах. На першу рамкову програму 1984;1987 рр. виділено понад 4 млрд. євро з єдиного бюджету. Обсяг коштів п’ятої рамкової програми, прийнятої 22 грудня 1998 р., становить близько 15 млрд. євро. Більшість коштів (близько 72%) призначається на фінансування чотирьох тематичних програм («Якість життя і управління людські ресурси», «Інформаційне суспільство, пристосоване до запитів користувачів», «Конкурентоспроможність і стабільне економічне зростання», «Енергетика, довкілля і стабільний розвиток»). У рамкову програму включені також три горизонтальні програми («Наука і техніка ЄС у світі», «Розвиток інноваційної активності малих і середніх підприємств», «Підвищення кваліфікації наукових кадрів») на загальну вартість 2,1 млрд. євро. З іншого боку, 1,2 млрд. євро виділено дослідження під егідою Євроатома і більше 1 млрд. — наукові програми, проведені Спільним науково-дослідним центром. Фінансування спільних проектів із здійснюється трьома способами. Пряме участь передбачає повне фінансування з одного бюджету ЄС і майже всі такі проекти проводяться за тематикою Євроатома. Найпоширеніша форма участі ЄС — фінансування до 50% витрат проекту, а решту вносять виконавці. Третій спосіб передбачає фінансування повністю за національному рівні, а Комісія координує дії учасників. У 2002 р. планується витратити на НДДКР 4 млрд. євро, що становить 4,1% від загального обсягу єдиного бюджета.

Підрозділ В7 містить проведення зовнішньої політики України ЄС, надання різних типів допомоги третіх країн через різноманітні фінансові інструменти. У бюджеті 2002 р. для проведення зовнішньої політики України ЄС виділено 8,1 млрд. євро (8,4% бюджетних коштів), у своїй понад половина цього обсягу ресурсів призначається надання допомоги країнам ЦСЄ і Середземномор’я, які у недалекому майбутньому мають увійти до ЄС. Ключовою проблемою розширення ЄС під час схід є колосального обсягу коштів, який знадобиться на фінансування розвитку нових країн угруповання. Сьогодні країни-кандидати отримують зворотну фінансову допомогу лінією трьох програм — ФАРЕ, САПАРД і ИСПА, у яких із єдиного бюджету виділяється близько 3,2 млрд. євро щороку. Програма ФАРЕ є основним інструментом допомогу й щодо країн-кандидатів нею витрачається половина коштів, виділені на фінансування розширення. Завдання програми ФАРЕ перебувають у сприянні економічним і інституціональним реформам в країнах-кандидатах. Оскільки частка сільськогосподарського виробництва, у економіці асоційованих країн ЦСЄ значно вища середнього показника з ЄС, а угруповання єдина політика у галузі є найважливішою, це була створено програму САПАРД з метою підтримки аграрного сектора країн-кандидатів. Відповідно до фінансової перспективі 2000;2006 рр. її у планується виділяти щороку близько 550 млн. євро. Структурна допомогу країнам-кандидатам виявляється лінією інструмента ИСПА, з яких фінансуються проекти у сфері транспорту, й захисту довкілля. До 2006 р. із метою планується виділяти більш 1 млрд. євро. У цілому нині фінансова перспектива 2000;2006 рр. передбачає виділення більш 22 млрд. євро з одного бюджету фінансування допомоги країнам-кандидатам (цю цифру не включає витрати на країнах, які приєднаються до угрупованню до 2006 р.). Коли країна приєднається до, кошти, щоб їх для проведення у ній сільськогосподарських програм, структурних операцій, внутрішньої політики в рамках угруповання виділятимуться з основних бюджетних підрозділів В1-В6. На Берлінському саміті передбачалося, що розширення ЄС розпочнеться о 2002 р. з приєднання шести країн було вирішено, що Витрати розширення цьому року становитимуть 6,5 млрд. євро з наступним збільшенням до 16,8 млрд. євро в 2006 р. Оскільки обсяг бюджетних ресурсів обмежений «стелею» в 1,27% від ВНП Співтовариства, то тут для пошуки цих коштів знадобиться скорочення витрат за іншим напрямам, зокрема, лінією єдиної сільськогосподарської політики і структурних операцій ЄС. Вочевидь, що внесок нових членів ЄС єдиний бюджет буде меншою, ніж кошти, які потім із нього, тому знову фінансової перспективі передбачається знижувати загальний обсяг витрат єдиного бюджету щодо ВНП ЄС — із 1,12% 2000 р. до 1,09% 2006 р. Отже, збільшується «запас міцності», тобто. зростає обсяг коштів, які можуть опинитися бути направлені фінансування непередбачуваних видатків, що з розширенням угруповання. Сьогодні очевидно, що розширення ЄС розпочнеться не раніше 2004 р. і може охопити до десяти країн. За оцінкою Комісії, все десять країн-кандидатів відповідають політичному критерію членства. Кіпр і Мальта названі країнами, які володіють розвиненими інститутами демократичного суспільства і розвиненої ринковою економікою. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словаччина, Естонія, Латвія й Литва, виконуючи політичні вимоги, також демонструють прогрес у сфері створення ринкової економіки, здатної справлятися з конкурентними силами у Радянському Союзі. Болгарія була виключено зі цього: її економіка визнана ринкової, але з готовою конкуренції у середині ЄС. Румунська економіка, на думку Комісії, і не відповідає жодному, ні іншому умові. Віднявши ці країни з списку країн, що сподіваються ввійти у ЄС 2004 р., представники Комісії відзначили, глави делегацій Болгарії та Румунії не вірив у реальність вступу своїх країн час в ЄС у згадані терміни. Туреччина, на свій чергу, була виключено зі даного списку, зважаючи на те, що РФ й надалі не впоралася з наслідками затяжної кризи. Слід зазначити, що ЄК продовжить дотримуватися політики диференціації переговорів із країнамикандидатами. У цьому нині важко сказати, хто у складі решти 10 кандидатів реально готовий буде ввійти у Союз 2004 року. Представники Комісії неодноразово підтверджували, що і готові дотримуватися дати 2002 р. — як часу закінчення переговорів, а 2004 р. — як дати першого можливого вступу країн ЦСЄ до ЄС. 30 січня 2002 р. Комісія внесла свої пропозиції щодо зміни обсягів фінансування країнах, котрі після 2004 р. стануть повноправними членами ЄС. Як заявив Михаэла Шрейер, Комісар з бюджету, від 0,09% до 0,14% від ВНП Союзу після розширення спрямовуватиметься на фінансування витрат у нових членах угруповання. На підтримку сільського господарства за нових державах-членах передбачено виділити 2 млрд. євро 2004 року., 3,6 млрд. 2005 р. і майже 4 млрд. євро 2006 р. З грошей понад половина призначено для проведення програм розвитку та вирівнювання сільських регіонів. Комісія пропонує приймати значно більшу обсяг коштів, виділених на структурні операції у нових країнах, проти тим, було передбачено Берлінським сценарієм розширення. На думку Комісії, переважна більшість витрат повинна лягти на Фонд згуртування, про те, щоб сприяти розвитку інфраструктури у нових країнах. У цілому нині, якщо приєднання нових країн до ЄС розпочнеться о 2004 р., то, на структурні операції Комісія пропонує виділити близько сьомої години млрд. євро 2004 року., 8,1 млрд. 2005 р. і більше 10 млрд. євро 2006 р. Більше 1 млрд. євро передбачається виділяти щорічно у протягом 2004;2006 рр. для проведення внутрішньої політики угруповання у нових країнах. У цьому багато уваги планується приділити безпеки у сфері ядерної енергетики, і закриття АЕС у Словаччині та Литві. Але нові країни будуть як отримувати з єдиного бюджету. Відразу після вступу до ЄС зобов’язані повному обсязі виробляти відрахування на єдиний бюджет. За оцінками Комісії, щорічно нові країни забезпечуватимуть до 5 млрд. євро бюджетних поступлений.

Підрозділ В8 призначений на фінансування загальної зовнішньої та політики безпеки. У 2001 р. із метою виділили 35 млн. євро. Аналогічний обсяг коштів передбачено виділити й у 2002 г.

§ 2. Проблема бюджетного дисбалансу під час розподілу коштів з одного бюджета.

За природою єдиний ЄС не гарантує збалансованість між вкладеними окремими країнами й одержуваними ними засобами. Більше того, призначення єдиного бюджету таки у тому, щоб знеособлювати кошти й перерозподіляти їх між країнами в відповідність до завданнями інтеграції. У основі незбалансованості вигод і втрат країн лежить розбіжність їх витрат для проведення ЕСХП. Через ФЕОГА розподіляться основна частка бюджетних засобів і коли проблема дисбалансу виникла вперше, частка ФЕОГА у бюджеті становила 80−90%. Ще до набрання чинності системи власних ресурсів дисбаланс у цій області проявлявся досить чітко. У 1968;1969 рр. частка Франції в формуванні ресурсів ФЕОГА не перевищувала 32%, а отримувала вона з фонду більш 41% коштів. Для Італії ці пропорції становили, відповідно 20,3% і 16,2%; Бельгії - 8,1% і 6,9%; Нідерландів — 8,2% і 17,6%. Найбільше невідповідність між внесками в ФЕОГА і отриманими з фонду коштами було притаманно Німеччини — 31,2% і 17,6%[15]. Після приєднання Великобританії, в Данії та Ірландії тяжкість дисбалансу перемістилася на Великобританію. Ще під час переговорів про приєднання до Спільноти Великобританія заявило про те, що в минулому система внесків призведе спричиняє порушення рівноваги щодо цієї країни й погодилася виплачувати земельну частку до бюджету надії на якнайшвидше на зміну структури видатків бюджету на користь несільськогосподарських витрат. Виникнення питання про бюджетному дисбалансі щодо Великобританії пояснюється двома чинниками. По-перше, аграрний сектор Великобританії щодо невеликий проти іншими Співтовариства і має структурні відмінності. У результаті кошти, одержувані Великобританією з одного бюджету межах проведення єдиної сільськогосподарської політики, були значно менше, ніж кошти, одержувані іншими. По-друге, внесок Великобританії на фінансування єдиного бюджету був більший вкладу інших країнах, оскільки частка Великобританії на загальної податкової гармонізованому базі ПДВ більше, ніж частка Великобританії на загальному ВНП Сообщества.

1974 р. на парламентських виборах Великобританії перемогли лейбористи, які потребують від Співтовариства переглянути фінансові умови членства країни у ЄЕС розробити і коригувальний механізм, який ліквідував б невідповідність між внеском країни у єдиний бюджет і коштами, одержуваними потім із нього. Перший механізм, направлений замінити виправлення бюджетного дисбалансу щодо Великобританії, було ухвалено в березні 1975 р. в Дубліні. Цей механізм, званий також методом динамічного гальмування, мав перешкоджати тому, щоб частка, отчисляемая Великобританією до загального бюджету Співтовариства, занадто росла. Відрахування країни обмежувалися при збігу трьох умов: обсяг ВВП на одну особу нижче, ніж 85% середнє в Спільноти; темпи економічного зростання менш як 120% середніх темпів по Спільноти; частка виплат власних ресурсів на 10% перевищує частку виплат від ВНП. Але ці три параметра будь-коли збігалися і тому механізм динамічного гальмування так ніколи й не застосовувався у відношенні якоїсь країни Співтовариства. Проблема бюджетного дисбалансу для Великобританії залишалася серйозної. До 1980 р. Великобританія й Німеччина були найбільшими донорами єдиного бюджету (отже, і фонду ФЕОГА) — ними доводилося 20,7% і 29,3% надходжень відповідно. У 1980;х р. розбіжності між внесками і надходженнями з одного бюджету за аграрного сектора склали: для Бельгії +3,4%, Данії +2,8%, Італії +5,5%, Ірландії +3,6%, Люксембургу +2,1%, Голландії +2,6%, Франції +0,3%. Для Німеччини -8,1%, Великобританії -12,2%[16]. Тільки після загрози Великобританії вийти зі складу Співтовариства, зроблена М. Тетчер, країни-учасниці підписали тимчасове угоду про компенсацію Великобританії частини її внесків (приблизно 2/3) в вигляді виплат готівкою й частково як видачі додаткових субсидій з єдиного бюджету фінансування низки регіональних програм. У цьому країни стверджували, що вимоги Великобританії про компенсацію неправомочны, оскільки за системі власних ресурсів не можна розглядати відрахування з мит і компенсаційних зборів як внески з державного бюджету у єдиний бюджет Співтовариства. Уряд Великобританії вважало, що позаяк країна посідає друге місці після Німеччині з внескам до бюджету, як у загального обсягу відрахувань, і за обсягом традиційних власних ресурсів, то країні мають бути прямо відшкодовано її витрати, якщо вона може мати простий ці гроші по лінії загальних політик Співтовариства. За 1980;1982 рр. Великобританії вдалося одержати близько 3 млрд. євро. Намагаючись прискорити запровадження постійного механізму компенсації, країна неодноразово вдавалася до блокування низки рішень Співтовариства. Так було в червні 1982 р. вона відмовилася проголосувати за встановлення нових гарантованих ціни сільськогосподарську продукцію, що прискорило рішення Ради повернення їй переплати в 750 млн. євро 1983;го р. Після тривалих переговорів були, нарешті, прийнято постійні принципи компенсації і затвердженої фінансову схему виплат. Механізм було ухвалено на засіданні ради Фонтенбло у червні 1984 р. і почав дію із сьомої травня 1985 р. У цій рішенню сума відрахувань від сплати ПДВ, які Великобританія мала перерахувати в 1985 р., було зменшено на 1 млрд. екю. Також було розроблено правила підрахунку повернення сум, хто був «переплачены» країною у єдиний бюджет. Внесок Великобританії на єдиний бюджет Співтовариства упав до суми, складової 66% від обсягу бюджетного дисбалансу в відношенні цієї країни. Обсяг дисбалансу подсчитывался за такою формулою: (VATUK — EUK) x E, де VATUK — частка Великобританії на загальному обсязі надходжень від сплати ПДВ у єдиний бюджет, EUK — частка країни у загальному обсязі бюджетних витрат, Є - обсяг витрат єдиного бюджету відношенні країнчленів. Компенсація мала бути з допомогою інших державчленів, які виплачували цю суму пропорційно своїм у відрахуваннях від сплати ПДВ до бюджету. Виняток було зроблено Німеччини — їхня частка у фінансуванні дисбалансу було зменшено одну третину, оскільки ця країна посідає перше місце внескам до бюджету як у загального обсягу, так і з відрахувань від сплати ПДВ. До набрання чинності коригувального механізму 1985 р. розміри бюджетного дисбалансу щодо Великобританії на середньому становили близько 0,5% ВНП країни, щороку, після запровадження механізму він скоротився до 0,1−0,2% від ВНП в год[17]. На поява диспропорцій між виплатами до бюджету Співтовариства і коштами, одержуваними потім із нього, впливали різноманітні чинники, проте основними як і залишалися дві причини — високі відрахування Великобританії від ПДВ й ВНП в бюджет та її невеличкої обсяг коштів, отримуваних з бюджету за лінії фінансування ЕСХП.

Бюджетні реформи 1988 р. і 1992 р. значно змінили систему власних ресурсів Співтовариства, запровадивши новий джерело надходжень, який розраховувався по ВНП і знизив обсяг надходжень від сплати ПДВ у єдиний бюджет за рахунок введення обмеження, яким податкову базу ПДВ, з якою виробляються відрахування на єдиний бюджет, неспроможна перевищувати 55% ВНП кожної країни. Ці зміни були спрямовані на зниження причин, створюють бюджетні диспропорції щодо Великобританії, тому знадобилися зміни у компенсационном механізмі. Було введено додаткові правила підрахунку обсягів компенсації: а) обсяг відшкодування підраховується бо коли б бюджет продовжував повністю фінансуватися з допомогою відрахувань від сплати ПДВ; б) отриманого результату зменшується у сумі, яку Великобритания.

«заощадила» при відрахуваннях від сплати ПДВ після введення 1988 р. обмежень на податкову базу; в) фінансування компенсації відбувається поза рахунок інших країн-членів пропорційно їх у ВНП угруповання. Для Німеччини продовжує діяти зниження частки однією треть.

Дія механізму повернення коштів Великобританії призвела до того, що після корекції дисбаланс становить 0,2% від ВНП країни. У 1998 р. обсяг дисбалансу до застосування коригувального механізму становив 6,9 млрд. євро (0,56% від ВНП Великобританії) та країні повернули 3,7 млрд. євро отже остаточний обсяг дисбалансу становив 3,2 млрд. євро або 0,26% від ВНП страны[18].

Сьогодні проблема бюджетного дисбалансу набирає нового значення. Уперших, значно змінилося структура витрат єдиного бюджету ЄС. Частка секції «гарантій» ФЕОГА на єдиній бюджеті значно знизилася і всі великої ваги набувають проведення структурних операцій. З іншого боку, прийняття нового коригувального механізму необхідне й у зв’язку з з майбутнім розширенням ЄС. Після нових країн, кошти, що сьогодні точаться суперечки з лінії зовнішньої допомогу й тому не беруться до підрахунку компенсації, прийматимуться до уваги визначення сум, що їх возращены Великобританії. По-друге, дисбаланс існує тільки в Великобританії. У 1984 р. коли був затверджений діючий сьогодні коригувальний механізм, дисбаланс щодо Великобританії справді був найбільшим, але останні роки дисбаланс щодо інших країн (Німеччини Нідерландів, Австрії, але Швеції) досяг великим. У 1995;1997 рр. дисбаланс при розподіл коштів з одного бюджету цих країн середньому становило 0,6−0,8% від ВНП кожної страны[19], й уряду цих країн вже заявили про бажання отримувати відшкодування у межах дії коригувального механізму, схваленого в Фонтенбло.

Глава 4. Виконання бюджету, бюджетний контроль і - оцінка діючої системи власних ресурсів Сообщества.

§ 1. Виконання бюджету ЄС, ефективність яких і проблема бюджетного контроля.

Виконання бюджету покладено Комісію, що несе відповідальність за «виконання не більше виділених асигнувань». З іншого боку, до компетенції Комісії входить право регулювати грошову готівку в скарбниці Співтовариства протягом року й вимагати в країн-учасниць дострокового внесення належних з нього сум покриття тимчасових касових розривів. У той самий час Комісія немає права допустити перевищення витрат над доходами загалом підсумку фінансового року. Вона зобов’язана заздалегідь попередити Рада стосовно можливої нестачі коштів, а Рада зобов’язаний цьому разі прийняти відповідно рішення — або про скороченні витрат, або про перекладенні додаткових витрат на країниучасниці. Практичне виконання покладено чиновників Комісії, кожен із яких виконує різні функції і незалежно з інших. Дозвіл виділення коштів у межах, встановлених бюджетом і фінансовими регламентами, робиться уповноваженим цього чиновником. Здійснення платежів покладено бухгалтера, який несе як дисциплінарну, і фінансову відповідальність за можливі порушення під час перекладі коштів. Внутрішній контроль і аудит здійснює фінансовий контролер, який перевіряє правильність видання дозволів на переклад коштів, і навіть повноту надходжень засобів у єдиний бюджет. У разі, якщо контролер дозволить зробити витрати, які відповідають бюджетним правилами і фінансовим регламентів, він також несе дисциплінарну і фінансовий відповідальність. У цілому нині, виконання бюджету відбувається на кілька стадій. Перш ніж дати дозволу виділення фінансових ресурсів з бюджету, чиновник, видає дозвіл, перевіряє заявку отримання засобів і супутні документи. Перш ніж, як бухгалтер здійснить переклад коштів, фінансовий контролер перевіряє правильність видачі дозволу. Після цього кошти переводяться з цього приводу країни, подала заявку. Протягом фінансового року Комісія повідомляє Парламент, Раду і Палату аудиторів про виконання бюджету, надаючи щомісяця і щокварталу звіт про доходи та витратах. Після закінчення фінансового року Комісія має пізніше ніж 1 травня наступного уявити документи фінансового діяльності, куди входять інформацію про доходи бюджету; зобов’язання минулого фінансового року з розбивкою витрат на «обов'язкові» і «необов'язкові»; про кошти, невикористаних попередніх років. У цей самий період Комісія надає зведений балансовий звіт, у якому дані про активах і пасивах ЄС, включаючи запозичення і видачу кредитів і аналіз управління засобами группировки.

Контроль над виконанням бюджету покладено на Палату аудиторів. У 1975 р. прийнято рішення з приводу створення єдиної Палати аудиторів, яка об'єднала відповідні установи контролю, які були у складі ЄЕС, ЄОВС і Євроатома. На загальну Палату аудиторів поклали відповідальність за ревізію бюджету ЄС і операційного бюджету ЄОВС. Палата здійснює позавідомчу ревізію бюджетних рахунків. Палата аудиторів складається з 15 членів, які обираються у складі осіб, працюючих поруч або які у аудиторських установах своїх країн час чи мають високої кваліфікацією для такої роботи, які незалежність мусить бути поза всяким сумнівом. Члени Палати призначаються на шестирічний термін Радою після консультацій із Парламентом. Зі свого складу вони обирають голову Палати терміном на 3 роки. Члени Палати повністю незалежні у виконанні своїх зобов’язань і виконувати їх, де вони запитують і приймають інструкцій ні від національних урядів, ні від якихось тих органів. У відповідність до ст. 201 Римського договори та наступними фінансовими регламентами Палата зобов’язана проводити ревізію всіх рахунків Співтовариства як у доходах, і по видатках. Ревізія доходів полягає в порівнянні гаданих доходів з фактичними надходженнями фінансових коштів бюджету ЄС. Ревізія виконання видатковій частині залежить від зіставленні фінансових зобов’язань з фактично проведеними видатками. Ревізія рахунків доходів населення і витрат може з’явитися як у закінченні фінансового року, тобто. після закриття рахунків, і протягом фінансового року. Палата проти неї перевіряти рахунки лише у всіх інститутах Співтовариства, а й рахунки ЄС країнах-членах. У цьому Палата може залучати до контролю національні контролюючі органи влади й компетентних службовців національних державних департаментів. Інститути ЄС і проверяемые відомства зобов’язані надати членам Палати аудиторів усю інформацію, необхідну ревізії. За підсумками ревізій Палата після закінчення фінансового року зобов’язана уявити Раді звіт, який в офіційному віснику Співтовариства разом із пояснювальними документами інститутів угруповання. Звіт Палати повинен бути затверджений Радою, та був і Парламентом.

Попри наявність численного контролюючого апарату, контроль за бюджетними коштами часом здійснюється вкрай неефективно. Регулярно публікуються матеріали, як офіційні, і думки незалежних експертів, що свідчить про цьому. Останнім гучним скандалом стала у 1999 р. звіту незалежних експертів (обсягом понад 140 сторінок), звинувачували Комісію, яку очолював Жака Сантера, у поганому управлінні бюджетними коштами, корупції та протекціонізмі, порушенні правил при реалізації програм, у області подання гуманітарної допомоги, туризму, професійного навчання дітей і інших проектів. Після надзвичайного засідання 16 березня 1999 р. Комісія і у відставку у складі напередодні Берлінського саміту, створивши у своїй кризової ситуації до ЄС. Хоча експерти, і не знайшли випадків, якби європейські комісари були «особисто безпосередньо» залучені в про діяльність, але вони виявили справи, пов’язані з корупцією і поганим управлінням, що входять у сферу компетенції або окремих комісарів, або всієї комісії. Однією з головних зауважень незалежних експертів є вказівку те що, що члени Комісії посилалися на незнання те, що робиться у підвідомчих їм службах, але це «свідчить про втрату контролю над витрачанням бюджетних коштів». «Отже, випадки незаперечних порушень та корупції у Комісії залишалися непоміченими самими комісарами», в звіті. Така втрата контролю, на думку незалежних експертів, тягне відповідальність як окремо взятих комісарів, і всієї комісії загалом. Давши свої висновки в кожному пункту обвинувачень, експерти підкреслюють, що Європейська комісія потребує реформах, які приведуть до демократичної та підконтрольній системи управління виконавчим органом ЕС.

§ 2. Зловживання у сфері бюджетних прибутків і витрат й відчуття міри з їхньої предотвращению.

Абсолютно точно встановити рівень зловживань, скоєних в бюджетній сфері неможливо. Базуючись на укладанні Палати аудиторів про тому, що найбільше зловживань і шахрайства відбувається в митної сфері, організували Комітет із розслідування, до обов’язків якого входив аналіз транзитного режиму Співтовариства. Після скрупульозного аналізу ситуації отримано дані про те, це щороку єдиний ЄС недоодержує по крайнього заходу 3,5 млрд. євро від митних зборів і акцизів. Звіти Палати аудиторів і спеціального комітету комісії з боротьби з шахрайством у сфері бюджету показують, що найбільше зловживань посідає традиційні власні ресурси. Розслідування показали, що найбільше збитки бюджету ЄС завдають організовані злочинні дії, пов’язані з порушенням митного законодавства Співтовариства. У цьому відсутність єдиних органів нагляду і контролю, і те, що спільні дії національних митних служб ускладнюються як мовним бар'єром, і різним рівнем повноважень цих структури країнах-членах, призводить до того, що можливість виявлення зловживань невысока.

Попри всі труднощі, із якими пов’язано виявлення випадків шахрайства та його оцінка, Комісія активно займалася цією проблемою. У 1988 р. було організований спеціальний відділ для запобігання шахрайства UCLAF, який координував роботу національних департаментів, проводив семінари і навчання фахівців (податкових інспекторів, працівників митниці, аудиторських компаній, поліції), відповідальних за запобігання шахрайства до єдиного бюджету ЄС. Випадки шахрайства, виявлені UCLAF і національними службами, досить різноманітні. При цьому ухиляння від сплати мит у крупних розмірах виробляється з використання складних транспортних схем і підробки документації. Оскільки шахрайство має транскордонний характер, то контролюючі органи зіштовхуються з труднощами у правовий у сфері. У 1996 р. найбільше випадків було з контрабандою цигарок та алкоголю. Зокрема, представники ЄС стверджують, які отримують американські тютюнові компанії навмисно завозять зайві сигарети у країни Східної Європи інші регіони те щоб надлишок увозився контрабандою до ЄС, що призвело до втрати мільярдами доларів від несплачених податків і мит. У 2001 р. Комісія зареєструвала цивільний судовий процес у федеральному суді Нью-Йорка, вимагаючи відшкодування збитків. Інші випадки були пов’язані із неправильним нарахуванням ПДВ на комп’ютерні комплектуючі, неправильним заповненням митних декларацій, вилученням частини товару з транспортних засобів під час транзиту, фіктивним експортом вина. Також були випадки порушень щодо країни на походження товару. Що ж до видатковій частині бюджету, то численні порушення були помічені під час розподілу коштів за лінії всіх Структурних фондов.

З 1991 р. боротьба із зловживаннями у сфері єдиного бюджету вийшла нового рівня. Якщо цього питаннями контролю займалися Комісія, Палата аудиторів і Комітет із бюджетному контролю Європейського парламенту, те з підписанням Маастрихтського договору цієї проблеми стали перейматися і більш рівні. Європейську Раду прийняв рішення підготувати Конвенцію захисту фінансових інтересів Співтовариства, проте вона й досі пір не ратифікували багатьма національними парламентами і тому не набула чинності. Щоб посилити заходи щодо запобігання шахрайства, змінюють UCLAF прийшло Європейське бюро боротьби з шахрайством (OLAF), почало своєї роботи 1 червня 1999 р. Проблема захисту фінансових інтересів Співтовариства і зокрема, боротьби з шахрайством придбала велике політичне значення, й у заключних положеннях, опублікованих після проведення засідання Ради Гельсінкі в грудні 1999 р., відзначалося, створення OLAF стало «важливим новим кроком боротьби з шахрайством» у бюджетній сфері. Сьогодні в Бюро працюють понад 300 співробітників, мають досвіду у розслідуванні випадків шахрайства і які у національних структурах, котрі займаються такими запитаннями. Як вона та члени Палати аудиторів вони цілком незалежні у виконанні своїх зобов’язань для Співтовариства і приймають ніяких інструкцій із боку урядів, органів влади, громадських організацій і людей, не що з OLAF. Генеральний директор OLAF призначається Комісією на термін і його кандидатуру обговорюється в Парламенті і Раді. OLAF зобов’язаний щороку подавати звіт про діяльність Комісії, Парламенту, Раді і Палаті аудиторів і інформувати їх про виявлених випадках шахрайства. У звіті за 1999 р. говориться, що боротьби з шахрайством охоплює всі форми незаконного ведення справ, що завдають збитки єдиному бюджету. Однак у залежність від характеру порушень повинні прийматися й різні заходи. Наприклад, якщо втрати бюджету пов’язані з ненавмисними помилками під час заповнення документів, потрібно звернути особливу увагу те що, щоб це не повторювалося у майбутньому. Якщо ж порушення відбуваються навмисно, те й покарання вчинення має бути серйознішою і превентивних заходів мають нести жорсткіший характер. У своїй діяльності OLAF приділяє особливу увагу серйозним порушень, проводячи як власні розслідування, і співпрацюючи зі спеціальними органами країн-членів. Країни мають повідомляти Бюро про виявленні випадків порушень та шахрайства, проте OLAF проводить слідчі й свої розслідування. У 1999;му р. було регистрировано майже 142 тисячі випадків порушень загальну суму 339 млн. євро, їх вдалося повернули 36%, тобто. близько 120 млн. євро. За цього року число зловживань у сфері традиційних власних ресурсів зросло 17%. Найчастіше шахрайство і порушення відбуваються під час імпорту сигарет (14% випадків і 14% загальної суми шкоди лінією традиційних власних ресурсів), молочних продуктів (0,5% випадків, проте, попри них припадає 12% від суми шкоди), автомобілів (1,6% випадків і 6,2% від суми шкоди). Збір традиційних власних ресурсів покладено на національні органи, які повинні виробляти правильне нарахування мит і зборів і який відповідальні право їх стягнення. Проте, митні органи країн-членів часто зіштовхуються з проблемою, коли важко визначити точно суму, що була не сплачено (наприклад, при успішної контрабанді й наступний продаж товарів на ринку ЄС). Процес стягнення несплачених сум тривалий з адміністративних і правових заходів, при цьому країничлени заслуговують списувати цифру межах 10 тисяч євро, якщо їх неможливо стягнути, не повідомляючи звідси Комісію. Якщо сума перевищує 10 тисяч євро, то списання можна тільки у разі, коли країна зробила всіх заходів щодо стягнення боргу, але отримати її зірвалася. У іншому разі, фінансова відповідальність лежить на жіночих країни й вона повинна переважно покрити нестачу замість початкового боржника. Але тільки половина держав затребувана дозвіл Комісії на списання витрат на пальне, інші вважають, що досить повідомити Комісію про неможливість стягнення боргу, і списують його з своїх рахунків. На думку Комісії, у тому, щоб змусити держави — понад чітко виконувати свої обов’язки зі справляння мит і переліченню в єдиний бюджет, необхідно провести п’ятирічної період, після чого країна зможе остаточно списати борг зі своїх рахунків, причому не лише Комісія зможе вирішувати, зобов’язана чи країна компенсувати збитки від невзыскания мит зі свого бюджету чи нет.

У видатковій частині бюджету за лінії порушенням і зловживанням лідирує ФЕОГА. Найбільше випадків зазначено під час видачі експортних субсидій. Хоча самі витрати на видачі субсидій становлять тільки 14-ти % від загальних витрат секції гарантій ФЕОГА, але частку зловживань у цій сфері доводиться 38% шкоди, завданого бюджету під час проведення єдиної сільськогосподарської політики. У зв’язку з цим Комісія звернулася до державам-членам про те, що вони приділили більшої уваги стягненню коштів, особливо з випадків, зареєстрованим кілька років тому вони. Проте суми, що їх стягнуто на бюджет, залишаються значними. Так, по розслідуванням, розпочатим період 1973;1994 рр., має бути стягнено близько 950 млн. євро, а, по справам, відкритим в 1995;1999 рр., ця сума становить 842 млн. євро. У цьому OLAF визнає, що немає надії те що, що 50 млн. євро буде повернено бюджет. Що стосується структурних операцій Співтовариства, то найбільше порушень було зареєстроване ЕСФ (59% випадків). У ЕФРР було зареєстровано 18% випадків. Як позитивний приклад OLAF наводить Фонд згуртування, у якого, попри обсяг витрат у 3 млрд. євро, відзначалося всього три випадку порушень. Контроль за фінансової діяльністю Структурних фондів ускладнюється тим, що чимало програми розраховані кілька років і перевірити рахунки можна лише з їх завершення. До 1999 р. загальна сума, яка б бути повернуто в бюджет, становила 234,8 млн. євро, а вдалося повернути тільки чверть — 87 млн евро.

§ 3. Оцінка діючої системи власних ресурсів немає і можливі нові джерела бюджетних поступлений.

У 1998 р. Комісія представила доповідь про систему власних ресурсів, у якому докладно розглядається діюча система, можливі нові джерела власних ресурсів Співтовариства, проблема бюджетного дисбалансу щодо країн і коригувальний механізм, який діє у відношенні Великобританії. У доповіді розглядається можливість створення нових джерел надходжень у єдиний бюджет і запровадження єдиної ставки відрахувань від сплати ПДВ. Розглядаючи результати бюджетних реформ 1988 р. і 1992 р., Комісія зазначає, що, як і планувалося. реформи сприяли поступового зниження частки відрахувань від сплати ПДВ до бюджету. Якщо 1988 р. відрахування з ПДВ забезпечували 57,2% надходжень, чи до 1998 р. їхня частка становить 39,2%, а 2001 р. вона становить 32,7%. Обсяг надходжень від традиційних власних ресурсів (мит і сільськогосподарських зборів) продовжував знижуватися у період внаслідок світової лібералізації зовнішньої торгівлі. У 1988 р. ці джерела забезпечили 28,5% бюджетних доходів, а 1998 р. — всього 16,7%. Про це десятиліття дедалі більшу значимість придбали відрахування з ВНП, ставка яких змінюється щороку залежно від потреби обсягу надходжень, т.зв. «четвертий» чи «резервний» ресурс. Якщо за запровадження цього джерела надходжень у 1988 р. його частка становила 10,6% у загальному обсягу бюджетних надходжень, чи до 1998 р. вона зросла до 41,4%. Комісія прогнозувала, у найближчі роки частка відрахувань від ВНП наблизиться до 50%, і його прогнози виявилися вірними — 2001 р. частку цього джерела вже доводилося 48,5% доходів бюджета.

Оцінка діючої системи власних ресурсів проводилася за п’яти критеріям: достатність, справедливість, фінансова незалежність, прозорість і простота, рентабельність. Комісія вважає, що наявні джерела власних ресурсів можна оцінити добре з двох першим критеріям. Під достатністю джерела ресурсів розуміється те, що цей джерело забезпечує значну частину надходжень у загального бюджету, проте всі разом вони забезпечують Співтовариство необхідним обсягом фінансових коштів. Зниження частки відрахувань від ПДВ й традиційних власних ресурсів, те що з 1988 р., компенсувалося зростанням частки відрахувань від ВНП. З упровадженням системи середньострокового планування витрат вдалося домогтися, що витрати, закладені до бюджету й фінансову перспективу, не перевищували якомога більшої обсягу власних ресурсів Співтовариства. Наприклад, 1988 р. загальний «стелю» власних ресурсів було встановлено лише на рівні 1,15% від ВНП Співтовариства, але максимальний обсяг коштів знадобився, оскільки витрати бюджету нинішнього року склали 1,08% від сукупного ВНП і «запас міцності» в такий спосіб становив 0,7% від ВНП. Цей показник період 1988;1992 рр. коливався в межах від 0,19% до 0,7% від ВНП Співтовариства. З 1993;го р. загальний «стелю» власних ресурсів було встановлено лише на рівні 1,20% від ВНП Співтовариства, але цей показник виявився ледь достатнім, особливо у період економічного спаду 1993 р., і по 1994 р. «запас міцності» був нульовим і покриття бюджетних видатків припало збирати максимально можливий обсяг коштів. Проте якщо з фінансовими труднощами у той час дати раду, а після економічного підйому 1994 р. і нових країн до в 1995 р. бюджетні витрати знову були нижче максимально за припустимий рівень. З іншого боку, на засіданні ради Единбурзі 1994 р. було вирішено про поступове збільшенні загального «стелі» власних ресурсів із першого, 21% ВНП в 1995 р. до 1,27% 1999 р., і поступове збільшення цей показник супроводжувалося жорсткими обмеженнями бути прийнятим рішень із питань витрати коштів, що призвело до того що, що «запас міцності» зріс від 0,01% від сукупного ВНП в 1995 р. до 0,03% 1999;го г.

Критерій справедливості оцінює наскільки рівномірно розподілено «тягар фінансування ЄС» по країнам-учасницям. Із початком бюджетної реформи 1988 р., коли змінюють відрахувань від сплати ПДВ прийшли відрахування з ВНП, частка кожної країни у бюджеті ЄС практично нічого збігаються з її часток на сукупному ВНП Співтовариства. Виняток становлять Італія й Великобританія, частка якого в сукупному ВНП вище, ніж частка у єдиному бюджеті. Так було в 1997 р. частка Данії сукупному ВНП становила 1,9%, а частка у єдиному бюджеті - 2,0%. Для інших країн ці співвідношення були відповідно такими: Німеччина — 26,0% і 28,2%; Греція — 1,5% і 1,6%; Іспанія — 6,6% і 7,1%; Франція — 17,2% і 17,5%; Ірландія — 0,8% і 0,9%; Італія — 14,2% і 11,5%; Люксембург — 0,2% і 0,2%; Нідерланди — 4,5% і 6,4%; Австрія — 2,6% і 2,8%; Португалія — 1,2% і 1,4%; Фінляндія — 1,4% і 1,4%; Швеція — 2,7% і 3,1%; Великобританія — 16,1% і 11,9%[20].

Стосовно інших критеріїв, то Комісія визнає наявність недоліків у існуючих джерел бюджетних надходжень. Оскільки переважна більшість надходжень робиться з національних казначейств (відрахування з ВНП і ПДВ), це знижує фінансову незалежність угруповання, проте забезпечує достатність і соціальна справедливість надходжень. З іншого боку, традиційні власні ресурси (митні мита і компенсаційні збори) сприяють зміцненню фінансової незалежності, але справедливість їх розподілу країнами викликає суперечки, а контролю над їхнім збором надто складний. За критерієм фінансової незалежності, єдиним по-справжньому незалежною джерелом бюджетних надходжень є традиційні власні ресурси. Проте значимість надходжень від мит і компенсаційних зборів постійно знижується, та, крім того, як і раніше, що це прибутки від митних мит й інші доходи, пов’язані з політикою ЄС у галузі торгівлі, формально належать Спільноти, держави-члени, які займаються збиранням і перерахуванням цих коштів бюджету, продовжують вивчати як внески з інших національних бюджетів. Невелика частка традиційних власних ресурсів у надходжень до єдиний бюджет призвела до того, що у сьогодні фінансова незалежність Співтовариства перебуває в низькому рівні, що вважається однією з недоліків діючої системи. Висока частка відрахувань від ПДВ й ВНП призвела до того, що зросла залежність бюджету ЄС перекладів коштів з держав-членів. Результатом стали різні конфлікти цьому грунті, оскільки, на думку Комісії, багато країни зайняли помилкову позицію й кожна вимагає перерозподілу коштів з бюджету свою користь. Що стосується рентабельності наявних ресурсів також є проблеми — процес збору традиційних власних ресурсів досить трудомісткий, а ставлення країн-членів до них неоднозначне. Існуюче митне законодавство дуже складний і заплутана, митний кодекс Співтовариства становить понад ніж 400 статей, ще, правила, що роз’ясняють його застосування, складаються з більш як 900 статей, а сам митний тариф охоплює понад 11 тисяч позицій. Проте існуючі митні правила не встигають оновлюватися як цього потребує сучасне розвиток зовнішньої торгівлі, й у такі умови є простір для зловживань і неправильного застосування існуючих правил. У нинішній системі країни-члени ЄС зобов’язані збирати традиційні власні ресурси, і перераховувати в розпорядження Співтовариства, а Комісія має повноваженнями контролювати той процес. Для цього він створили механізм «багатостороннього нагляду» те, як держави-члени виконують свої обов’язки зі збирання мит і компенсаційних зборів. Якщо через дій якоїсь країни частина мит була стягнена, ця сума мусить бути покрита рахунок збільшення відрахувань від ВНП, і цього, халатність однієї країни має фінансові наслідки всім країн Співтовариства. Результати контрольних дій Комісії доводяться до всіх країн, і члени угруповання беруть участь у розв’язанні тих завдань, що з недополучением мит чи списанням сум, які неможливо отримати. Контроль над збиранням традиційних власних ресурсів вимагає значні обсяги адміністративної роботи, як і показують щорічні звіти Палати аудиторів, вона завжди є недостатнім для забезпечення фінансових інтересів Співтовариства. З іншого боку, складності процедури зі справляння коштів, хто був недоотримано внаслідок зловживань чи неправильного застосування митних правил, часто перешкоджає тому, щоб національні органи виконавчої влади справляли борги, і це призводить до того, що держави воліють покривати «нестачу» традиційних власних ресурсів через відрахування з ВНП. За критерієм прозорості й простоти система фінансування має бути зрозуміла не тільки фахівців, але громадянам ЄС, а існуюча система збору відрахувань від сплати ПДВ, ВНП, і навіть підрахунку компенсацій щодо Великобританії не має таким якістю. У звіті Палати аудиторів за 1998 р., у якому аналізувалася система відрахувань від ПДВ й ВНП, утримувалося думка, що відрахування з ПДВ, як і раніше, і ПДВ формально податок споживання, насправді придбали характер фінансових внесків з інших національних бюджетів країн-учасниць, і визначення сум відрахувань залежить від застосовуваних статистичних методів підрахунку (особливо в визначенні середньозваженої ставки отчислений).

На думку Комісії, модифікувати існуючу систему їм власних ресурсів немає і поліпшити її за критеріям незалежності, рентабельності і прозорості можна з допомогою спрощення системи відрахувань і нових джерел надходжень замість існуючих чи доповнення до них. Аргументи на користь спрощення діючої системи засновані у тому, що сьогодні існують недоліки за критеріями, описаним вище. Прибічники цього вважають, що нових власних ресурсів допоможе зміцнити фінансову незалежність Співтовариства. Нові джерела знизили б залежність єдиного бюджету від відрахувань з інших національних казначейств. А якби досягти здобуття права бюджет повністю фінансувався з допомогою нових власних ресурсів, то бюджетні органи ЄС міг би повністю контролювати як дохідну, і видаткової частин бюджета.

Комісія запропонувала такі три способу спрощення системи власних ресурсів. По-перше, оскільки частка надходжень від митних мит і компенсаційних зборів мала та його обсяг постійно знижується, а система їх збирання залишається дорогої, те було запропоновано передати ці ресурси цілком у розпорядження країн-членів. Вочевидь, що й мита і збори і перестануть бути джерелом надходжень у єдиний бюджет, вони всі одно залишаться важливим інструментом торгової політики Співтовариства. Удругих, пропонується спростити систему відрахувань від сплати ПДВ у вигляді запровадження фіксованою ставки відрахувань. Сьогодні ставка змінюється щорічно через діючої системи підрахунку компенсацій, виплачуваних Великобританії. По-третє, бо збирання власних ресурсів немає і контроль цей процес вимагає значних витрат, можна замінити їх схемою, коли відрахування робляться виключно від ВНП країни. Але якщо така схема і зможе забезпечити справедливість стягування коштів, прозорість і буде рентабельною, то Співтовариство повністю втратить фінансову незалежність від держав-членів. З іншого боку, Комісія визнає, що сьогодні держави-члени вкрай неохоче використовують новітні методи підрахунку ВНП, розроблені до ЄС. Національні статистичні агентства розробили нову єдину методологію підрахунку цей показник, в частковості, 1997 р. було вироблено методи оцінки фінансових послуг, які неможливо оцінити у кількісному вираженні. Країни ЄС вирішили не поспішати застосовувати ці методи, підраховуючи ВНП для визначення внесків у єдиний бюджет. Отже, це призвело до існуванню двох показників ВНП одному й тому країни: перший, більш точний показник, був основним, а другий, менш точний, використовувався для визначення внеску країни у єдиний бюджет. На думку Комісії, якщо буде прийняте рішення повної заміні всіх джерел надходжень однією — відрахування з ВНП, необхідно, щоб відрахування проводилися з урахуванням новітніх і точних статистичних показателей.

Для збільшення фінансової незалежності Співтовариства від національних казначейств деякі експерти пропонують встановити нові джерела бюджетних надходжень. Пошук нових джерел відбувався практично з моменту освіти системи власних ресурсів Співтовариства 1970 р., тільки після 1992 р. інтерес до тієї проблемі значно виріс. На розгляд європейських експертів було винесено 8 податків, які пропонувалося зробити новим джерелами надходжень у єдиний бюджет: модульований ПДВ, енергетичний податок і податок на викиди СО2, акцизні збори з тютюну, алкоголю і нафтопродуктів, податку дохід корпорацій, податок на комунікації, податку особистий дохід, податку відсотковий дохід, емісійний дохід Європейського центрального банку. Кожен новий джерело надходжень має відповідати визначеними критеріями. По-перше, стягування податку має бути справедливим як і горизонтальному плані (тобто. держави, які мають однакові можливості, повинні вносити до бюджету однакові суми), і у вертикальному (відрахувань до бюджету повинні варіюватися залежно від фінансового стану країни). По-друге, громадянам ЄС порядок стягування податку та її призначення повинні прагнути бути зрозумілі. По-третє, стягуваний податок повинен мати зв’язку з єдиними політиками Співтовариства. По-четверте, податкову базу мусить бути гармонізованому. На сьогодні податками, задовольняючими під цей критерій, є ПДВ і акцизи. По-п'яте, стягування податку має бути рентабельним, оскільки передача їх у розпорядження ЄС можуть призвести до підвищення адміністративних витрат і дублювання функцій із боку наднаціональних і національних органів влади. Жоден із запропонованих нових джерел надходжень не відповідає повністю всім необхідними критериям.

Заключение

.

Беручи XXI століття, Європа підбиває підсумки піввікового досвіду співпраці країн. Створено єдиний внутрішній ринок, у межах якого забезпечене вільний рух товарів, капіталів, послуг і. На базі економічного і валютний союз дванадцяти держав 2002 р. було запроваджено єдина європейська валюта — євро. Досягнутого рівень інтеграції значно змінив становище Західної Європи на світової економіці, і сьогодні Європа виступає єдиним блоком у світовому торгової політики і надає переважна впливом геть умови міжнародної торгівлі. Безперечно можна сказати, що це успіхи були б неможливі без системи власних ресурсів, стабільно яка забезпечувала ЄС засобами, необхідні поглиблення і інтеграційних процесів. Система бюджетного устрою ЄС детально опрацьована — політичні та економічних рішень приймаються тільки після виникнення передумов при цьому, можливі наслідки реформ старанно аналізуються і це сприяло з того що проведені бюджетні реформи виявилися успешными.

На початковому етапі знають інтеграції єдиний бюджет складався з відрахувань від ВНП держав-членів відповідно до їх частками в сукупному ВНП Співтовариства. У 1970 р. неї змінили фіскальні відрахування (митні мита і сільськогосподарські збори, потім відрахування з ПДВ). Сьогодні система формування бюджетних коштів повертається до схемою, яку застосовували в 50-ті і 60-ті рр. — дедалі більше значення для дохідної частини бюджету набувають відрахування з ВНП. Це дозволяє розподілити фінансову навантаження на держави-члени рівномірніше, забезпечити «справедливість» перерахування засобів у єдиний бюджет і знизити проблему бюджетних дисбалансів стосовно низки стран.

Серйозним викликом є майбутнє розширення ЄС під час схід та наслідки цього розширення. Політична значимість приєднання десяти країнах Центральної і Східної Європи до європейської угрупованню незаперечна, а прагнення цих країн «повернутися до Європи» надзвичайно великий. Проте саме розширення може бути джерелом колосальних фінансової скрути. Вперше після приєднання до Португалії та Греції вступ нових членів не збільшить, а навпаки, істотно знизить середній з ЄС показник виробництва ВВП душу населення. Сумарний ВВП десяти країн не перевищує 4% ВВП ЄС, а середній душової дохід дорівнює лише 30% від середнього показника по Спільноти. Ключовою проблемою є фінансування розширення зони інтеграції. На засіданні Європейської Ради в Люксембурзі у грудні 1997 р. був названа сума 100 млрд. євро, що має бути спрямована як допомоги країнамкандидатам для проведення реформування і підготовку до вступу до ЄС. Але, навіть при виділенні колосального обсягу коштів залишається питанням відкритим питання, як швидко і якою мірою нові країни зможуть наблизитися до європейських політичним і власне економічним стандартам. Забезпечення прискорений розвиток зажадає величезних капіталовкладень, бо як засвідчив досвід Східної Німеччини, швидкої віддачі годі й сподіватися. Розширення зажадає ще й значної переорієнтації соціальної, регіональною безпекою та сільськогосподарської політики, і що може влаштовувати країни і регіони, що сьогодні отримують кошти з одного бюджету цих програм. Тож котра приєдналася країн на багатьох напрямах єдиних політик ЄС запроваджені перехідні періоди, протягом яких правила виділення ним коштів, різнитимуться від правил, якими ресурси виділяються інших государств.

Комісія приділяє багато уваги інформування населення у тому, як витрачають кошти європейських платників податків. Та більшість європейців продовжує вважати, що бюджет витрачається головним чином підтримку «бюрократичної машини» Європейського союзу, тоді як і дійсності адміністративні витрати займають менш 5% на єдиній бюджеті. Недовіра до посадових осіб із боку рядових європейців зростає й у з гучними корупційними скандалами. Попри посилення боротьби з економічними злочинами у бюджетній сфері, масштаб зловживань приймає хронічної форми. Дедалі частіше європейські чиновники обвинувачуються у хабарництві і розкрадання коштів. Навіть збільшення компетентності контрольних органів і тісніше їх співробітництво неспроможна запобігти втрати бюджетних коштів. Подальше просування шляхом інтеграції вимагає створення міцної системи з захисту фінансових інтересів Співтовариства. Необхідна гармонізація і уніфікація правового простору ЄС, зокрема, створення єдиного кримінально-процесуального законодательства.

Сьогоднішній ЄС наблизилася позначці 100 млрд. євро, і основним напрямом витрат продовжує залишатися єдина сільськогосподарська політика, яку виділяється до 45−50% бюджетних коштів. На думку ряду авторів, Євросоюз, приділяючи основну увагу розвитку сільського господарства, а чи не НДДКР, сконцентрував свої сили на «фальшивому напрямі». З іншого боку, саме концентрація на рішенні конкретної проблеми визначила ефективність інтеграції. По мері вирішення питань агарного сектора Співтовариство поступово змінювало свої бюджетні пріоритети. Сьогодні всі великої ваги надається структурним операціям: понад 34% коштів іде в розвитку і структурне вирівнювання «відстаючих» регіонів. Проте, попри економічного зростання, перед ЄС гостро постають проблеми безробіття, особливо сконцентрованою в певних групах населення. Берлінський саміт 1999 р. визначив бюджетні пріоритети на 2000;2006 р., за якими акцентувала потрібно зробити на регіональне і соціальний згуртування всередині Співтовариства. У 2002 р. мають бути запропоновані нові заходи для реформування єдиної сільськогосподарської політики України з тим, щоб знизити Витрати його проведення, починаючи з 2003 г.

Фінансові становища бюджетної реформи 1992 р. був із незначними змінами перенесені і період 2000;2006 рр. Берлінський саміт не збільшив максимально можливий обсяг ресурсів Співтовариства, залишивши їх у рівні 1,27% від сукупного ВНП. Але подальше розширення ЄС і навіть поглиблення інтеграції вимагає усе більшого обсягу коштів, тож необхідно переглянути систему власних ресурсів Співтовариства про те, щоб знайти нові джерела надходжень до бюджету контроль над їх использованием.

Список використаної литературы.

1. European Union. Selected instruments taken from the Treaties.

Luxembourg. 1999.

2. Європейського Союзу: минуле, справжнє, майбутнє. М., 1994;1996. Т.1.

Договори, учреждающие Європейські співтовариства (ЄОВС, ЄЕС, Євратом. Т.2.

Єдиний європейський акт. Договір Європейському Союзе.

3. Консолідований договору про Європейському Союзі, і договору про заснування Європейського Співтовариства. М.: Інститут Європейського права.

МГІМО. 2000.

4. Башкатова Т. А. Одні (західноєвропейська інтеграція. Фінансовий аспект. М.:

Фінанси і статистика, 1988.

5. Європейське Співтовариство: регулювання інтеграційних процесів, М.:

Наука, 1986.

6. Європейського Союзу одразу на порозі ХХІ сторіччя: вибір стратегію розвитку. /Під. ред. Ю. О. Борко і О. В. Буториной, М.: Эдиториал УРСС, 2001.

7. Європейського Союзу. Путівник. /Під ред. Буториной О. В., М.:

Интердиалект +, 1998.

8. Коровкін В.Ю. Європейська інтеграція і регіональна політика. М.: МЕ и.

МО. № 4 1999.

9. Матеріали лекцій з МЭО, прочитані професором Устиновим И.Н.

10. Council Decision of 29 September 2000 on the system of the European.

Communities' own resources (2000/597/EC, Euratom). Official Journal of the European Communities No. L 253/42.7.10.2000.

11. Council Decision of 31 October 1994 on the system of the European.

Communities' own resources (94/728/EC, Euratom).

12. Court of Auditors Annual Report concerning the financial year 1998.

(1999/C 349/01). Official Journal of the European Communities. 31.12.1999.

13. General Budget of the European Union for the financial year 2001,.

Luxembourg, 2001.

14. General Budget of the European Union for the financial year 2002,.

Luxembourg, 2002.

15. European Union: Financial Report 1999, Luxembourg, 2000.

16. European Union: Financial Report 2000, Luxembourg, 2001.

17. Financial Perspectives of EC Budget, European Commission, Brussels,.

18. Financial Regulation of 21 December 1977 applicable to the general budget of the European Communities.

19. Financing the European Union. Commission Report on the operation of the own resources system. Brussels, 1998.

20. How is your money spent. Luxembourg, 2000.

21. Protecting the Community’s financial interests. The fight against fraud. Annual report 1999. COM (2000) 718. Brussels, 2000.

22. Protecting the Community’s financial interests. The fight against fraud. Annual report 1998. European Commission. Brussels, 1999.

23. The Community budget: the facts in figures", Luxembourg, 2000.

24. The European Union Economy: 1999 Review. Brussels, 1999.

25. The European Economy. # 71. Brussels, 1999.

Документи і доповіді, опубліковані установами ЄС, отримано з офіційного серверу Європейського союзу internet ———————————- [1] Financial Regulation of 21 December 1977 applicable to the general budget of the European Communities. Official Journal of the European Communities. L 356. Brussels. 31.12.1977. [2] Council Regulation (EC, ECSC, Euratom). No. 762/2001 of 9 April 2001. Official Journal of the European Communities. L 111/1. Brussels. 20.04.2001.

[3] Башкатова Т. А. Одні (західноєвропейська інтеграція. Фінансовий аспект. М., 1988. З. 83 [4] До 1988 р. до ЄС входило 12 держав (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Ірландія, Данія, Греція, Іспанія та Португалія) [5] З 1985 р. на дію вступив коригувальний механізм, компенсуючий переплати Великобританії на єдиний бюджет. [6] General budget of the European Union for the financial year 2002. The figures. Luxembourg 2002. C.23 [7] Council Decision of 31 October 1994 on the system of the European Communities' own resources (94/728/EC, Euratom). [8] Витрати секції «орієнтації» перебувають у підрозділі В2 єдиного бюджету ЄС. [9] Башкатова Т. А. Одні (західноєвропейська інтеграція. Фінансовий аспект. М., 1988. З. 102 [10] Європейського Союзу одразу на порозі ХХІ сторіччя: вибір стратегію розвитку. /Під. ред. Ю. А. Борко і О. В. Буториной. М., 2001. С. 140 [11] Європейського Союзу одразу на порозі ХХІ сторіччя: вибір стратегію розвитку. /Під ред.Ю. А. Борко і О. В. Буториной. М., 2001. С. 110 [12]Рассчитано по Eurostat Yearbook 2000 — A Statistical Eye on Europe — Data 1988;98 (100 main indicators) за відповідні роки [13] Коровкін В.Ю. Європейська інтеграція і регіональна політика. МЕ і МО. № 4. 1994 [14] The European Economy 1999: Review. Brussels. 1999. С.230−231 [15] Європейське Співтовариство: регулювання інтеграційних процесів. М., 1986. стор. 188 [16] Європейське Співтовариство: регулювання інтеграційних процесів. М., 1986. стр. 189 [17] Financing the European Union. Commission report on the operation of the own resources system. Brussels. 1998. З. 20 [18] Financing the European Union. Commission report on the operation of the own resources system. Brussels. 1998. Annex 8, С. 14 [19] Саме там. З. 23 [20] Financing the European Union. Commission report on the operation of the own resources system. Brussels. 1998. З двох???†??? 5.