Органы прокуратури, їх значення і у здійсненні контрольно-наглядових функций

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ.

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ.

УНІВЕРСИТЕТ ім. Г. С. СКОВОРОДИ.

Нікопольський юридичний факультет кафедра правових дисциплін.

ДИПЛОМНА РОБОТА.

З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ІПРАВА.

НА ТЕМУ:

Органи прокуратури їхнього значення й роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні.

Студентки 52 групи.

Черниш Наталіі Миколаєвни.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент.

Письменицький А.А.

Рецензент:

Нікополь.

Зміст 1. Вступ 2. Основна частина 2.1 Роль та місце прокуратури 2.1.1 Поняття державно-властної діяльності 2.2.2.Органи державно-властної діяльності 3. Контрольно-наглядова діяльність органів державної влади. 4. Законі забезпечення діяльності прокуратури 4.1. Конституційне регулювання діяльності прокуратури. 4.2. Спеціальне законодавство про прокуратуру. 5. Роль та перспективи діяльності прокуратури в формуванні демократичноі держави України. 6. Перспективи й проблеми контрольно-наглядової гілки влади. 7. Висновки.

Вступ.

Україна, вступивши на шлях розвитку та становлення справді суверенної і незалежної держави, неухильно орієнтуючись на визнані світовим співтовариством демократичні й гуманістичні зі свого складу і спрямованістю міжнародні стандарти, розпочала формуванню державних інституцій, місцевого саморегулювання, системи національного права.

Конституцію України, прийнята на п’ятої сесії Верховної Ради України 28 июн1996 року, визначає Україну як суверенне і незалежне, демократичне творче правової держави. Основоположними ознаками такої держави об'єктивно виступають верховенство Права, первоочерёдная соціальна цінність права і свободи чоловіки й гражданина.

Тому ст. 3 українській конституції підкреслює, що «Людина, його життя і душевному здоров'ї, честь гідність, недоторканність важливим і безпеку зізнаються у Україні вищої соціальної ценностью.

Права і свободу чоловіки й її гарантії визначають утримання і спрямовану діяльність держави. Держава відповідає перед людиною свою діяльність. Утвердження і забезпечення права і свободи людини є головним обов’язком государства".

Конституційне закріплення такий підхід до людини і громадянинові, і права вимагає організації та здійснення діяльності держави, його органів прокуратури та посадових осіб повну відповідальність з правових установкам[1]. Ці вимоги мають орієнтири у повсякденному житті кожного гражданина.

Все вказане, і навіть активні процеси будівництва суверенної української держави, діяльність, спрямовану освіту національної системи права, вимагає глибокого знання і набутий розуміння як змісту розпорядження чинного законодавства, але й основних принципів, ідей, закономірностей і сучасних напрямів розвитку основоположних державно-правових явлений.

У умовах катастрофічного зростанню злочинності, у тому числі організованної й корумпованої, а також погіршення ії криміногенної характеристики, зростає роль органів прокуратури в посиленні нагляду за органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність в забезпеченню одного із головних принципів кримінального судочинства — невідворотності покарання за кожний вчинений злочин.

У Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії і створення правовоі держави. Проходити переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управленській, духовній та іншій сферах життя суспільства. Однією із головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план заподіяння забезпечення законності, захисту прав й законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру й все далі погіршується. Зростає протидія силам провопорядку.

Майже повсюдно, особливо великі промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних із насильством, жорстокістю і цинізмом. Злочинність стає более організованною. Вона є одним із головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку й внутрішньої безпеки держави.

Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага до законів та їхні ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб'єктів бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших факторів безаконня. Усі це загострює соціальну напругу, наносити моральну і матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини населення чинності закону. У зв’язку із цим зростає роль не лише прокуратури, а і взагалі контрольнонадзорної функції держави, щодо виконання вимог закону.

Актуальність цієї тими складається також у бо контрольнонаглядові органи державної влади у Конституції України, законах України та у більшості науково-правової літератури не розглядається як система органів, що утворюють самостійну гілку державної влади. Так, відповідно до Конституції України: «державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову"[2]. Про контрольно-наглядову гілку влади не згадується.

У тієї ж годину, у Конституції України та і в інших законодавчих актах вказується на конкретні повноваження й порядок формування таких державних органів, як Прокуратура України, Конституційний Суд України. Особливості формування й функціонування цих державних органів не дозволяють їхнього віднести повною мірою до будь-якої із конституційно визначених гілок державної влади.

Конституцією України не визначається така гілка державної влади, як контрольно-наглядова. Проте чітко визначений конституційний статус самої наявності контрольно-наглядових органів. Їх «підвішений» стан у системі гілок державної влади потребує более чіткого конституційного й законодавчого закріплення й наукового обгрунтування.

На користь необхідності і актуальності наукового дослідження сфери контрольно-наглядових структур держави говорити й недостатня освітленість даної проблеми в науковій юридичній літературі.

Усі це призводить до стійкої потреби роздивитися дану проблему із погляду наявних наукових концепцій у цій області знань й засобів, методів законодавчого регулювання такого напрямі у функціях державної влади.

У багатьох навчальних посібниках для середніх навчальних закладів по дисципліні «Основи держави й права» про Конституційний Суд й Прокуратуру мова йде просто як про органи держави, а чи не як про контрольно-наглядові органи влади в цілому й їхньому відношенні із іншими гілками влади.

Значимість даних органів надзвичайно велика. Вони сприяють процесу формування й функціонування системи «стримувачів й противаг», як елемента принципу «розподілу улад». У такий спосіб ця структура державних органів сприяє усуненню узурпації влади.

Ще одним доказом на користь актуальності аналізованої тими є не лише визначення контрольно-наглядових функцій держави, як самостійної гілки влади, але й й встановлення місця й ролі цієї гілки влади в структурі функціонування законодавчої, виконавчої й судової влади.

Державна влада в Україні(.

Влада у свідомості простої людини завжди мала якийсь відтінок таємності. Спочатку причиною цого був нерозвиненість людської свідомості, пізніше, із виникненням держави, влада набула закритого політичного характеру, її насамперед використовували кого іншим.

Звичайно, було б б неправильно усю різноманітну палітру влади зводити виключно до політичних відносин. Здебільшого вказують, що влада — це вольові, передбачені й врегульовані соціальними нормами двосторонні відносини, у які тих, хто має уладові, визначають, використовуючи різні засоби й методи, поведінку підвладних для задоволення суспільно корисних інтересів, цілей й завдань.

Узагальнюючи різні визначення поняття влади (а їхні дуже багато), можна стверджувати, що поняття влади об'єднує три основних елементи, а саме: суверенність, тобто самостійність її носія; волю, Яка є панівною, а також силу, котра забезпечує здійснення цієї волі, коли вона не використовується добровільно.

Виходячи зі сказаного, можна підсумувати, що влада: це по-перше завжди двосторонні відносини, тобто відносини між суб'єктом, що має уладові, й підвладним (підлеглим); по-друге, підвладному суб'єкту адресується вольовий обов’язковий для виконання припис, який він под загрозою застосування примусу винен виконати. Поряд із цим слід врахувати, що наведенні вище ознаки влади зосереджують увагу лише найбільш вразливих, гострих та крайніх ознаках й проявах. Проте влада може проявлятися у досить різних формах, за допомогою широкого кола методів. Адже м’яке дерегування із боці диригента оркестром — це теж один із проявів влади, керівництва, заснованного на владних ознаках. Тому стосовно визначення суті владних відносин дуже велике значення мають запитання, заговорили українською у «язані із формами, методами. Засобами здійснення влади[3].

Саме враховуючи викладене вище, й слід підходити до диференціації влади у ході її конкретного дослідження. Здебільшого, за сферою її застосування, уладові диференціюють на політичну, економічну, ідеологічну та загальносоціальну, визначаючи при цьому особливий статус державної влади, якої інколи навіть ототожнюють з владою, що є неправильним. Виходячі із такої теоритичної конструкції, Конституція України й проголосила у ст. 5, що носієм влади й єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює уладові безпосередньо й через органи державної влади й місцевого самоврядування. Тобто Конституція України офіційно визнала пануючою владою — уладові народу й затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Це вбачається у конституційному положені, що право визначати й змінювати конституційний копил Україні належить виключно народові України й ніким не може бути узурповане.

Відповідно до цого однією із найважливіших форм народовладдя є безпосереднє здійснення влади народом шляхом всеукраїнського референдуму, який може здійснюватися навіть за народною ініціативою на вимогу не меньш як трьох мільйонів громадян України.

У цьому розумінні хотілося б зауважити, що шлях держави України до поглибшення безпосередніх форм здійснення влади народом був бі более послідовним, якби поряд із проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося б конституційне встановлення права законодавчої ініціативи із боці народу, як це передбачено, наприклад, в Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії та деяких інших країнах. Сутність її полягає до того, що певна кількість виборців має право порушити парламенту запитання про прийняття конкретного закону, а представницький орган зобов’язаний розглянути ці пропозиції.

Народ України може здійснювати уладові також через органи державної влади й органи місцевого самоврядування, що передбачене ст.6−7 Конституції. При цьому державна влада в Україні, як відомо, здійснюється на засідках її поділу на законодавчу, виконавчу й судову, тобто згідно із принципом розподілу улад. Принцип розподілу улад — це модель побудови державного апарату, у відповідності із якою влада в державі винна бути розподілена між законодавчими, виконавчими та судовими органами, при цьому кожна із улад по відношенню до інших самостійна й незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом. Отже, основна ідея такого поділу полягає в запобіганні існуванню такої державної структури, Яка могла б зосередити у своїх руках надзвичайні повноваження, що мають належати до різних гілок влади, у запобіганні створенню передумов для безконтрольного здійснення, бо й зловживання владними повноваженнями. У цьому розумінні слід було б б более чітко визначити правовий статус Президента України, виходячи із цього у Україні діє змішана форма правління, Яка передбачає, що законодавча й виконавча влади не мають переваг одна перед одною, а сам Президент визнається Головою держави, виступає від її імені. Доти ж вкрай важливим є і тепер законодавче визначення правового статусу, зокрема, Адміністрації Президента України.

У відповідності із Конституцією України, Верховна Рада здійснює не лише законодавчу, але й і установчі та контрольні функції. Проте вон, так саме як, до речі, і інші напрями діяльності Верховної Заради, не може бути оцінена однозначно. Позитивним є тобі й маєш конституційному рівні розширилось коло суспільних відносин, котрі регулюються безпосередньо законами.

Говорячи про законодавчу діяльність в Україні, разом із тім не можна обійти мовчанням невисоку якість й нестабільність багатьох законів (майже у 130 із них були внесені, інколи неодноразові зміни й доповнення), недостатню наукову обгрунтованність їхні зміну, відсутність належної системи урахування й використання суспільної думи, хиби у застосуванні законодавчої техніки. Через існуюче у стране політичне протистояння, у тому числі й у Верховній раді, поспіхом був прий нята нова Конституція України, якої тих, хто її приймав, уже намагаються змінювати.

Враховуючи зазначене у майбутньому необхідно забезпечити кардинальне удосконалення законодавчої діяльності Верховної Заради України щодо поліпшення процедурної регламентації законодавчого процесу. Останній винен бути спрямованним на сприяння досвіду, суспільної думи, задоволенню вимог соціального прогресу.

Значні зміни необхідні й у політичній ідеології та психології наших політичних діячів, перед всім депутатів Верховної Заради. Тепер кожен із них виступає у ролі борця за соціальну справедливість, за демократичні засади державної діяльності. І це дуже добро, особливо коли орієнтуються при цьому не так на слова, але в практичні діла. Однак при цьому дуже часто вже не враховується, що іншої людини — депутата чи урядовця, котрі беруть доля в вирішенні відповідних справ, може бути і інша думка із тихий чи інших питаннь. І Єдиний демократичний шлях до утвердження демократичних засідок — діловий, позитивний компроміс, порозуміння, вміння поступитися чимось для вирішення того чи іншого дійсно важливого питання.

Слід визнати й ті, що багато в чому недоскональна робота Верховної Заради України зумовлюється й невдалою її структурою. Адже йдеться про таку інституцію, як парламент, орган народного представництва. Наша Верховна Рада є продуктом старої радянської системи й, певна річ, не відповідає загальновизнаним світовою теорією й демократичною практикою принципам розподілу улад й «поділеної демократії». Вона раніше традиційно об'єднувала всієї системи радий із горі до низу і виконувала не лише законодавчі, а і управлінські та інші функції, що не відповідає її сьогоднішньому статусу, але й це ми спостерігаємо й тепер.

Враховуючи вимоги теорії парламентаризму, принципу розподілу улад, слід дійти висновку, що структурно-організаційна модель парламенту в Україні винна бути двопалатною. При цьому існування другої палати в складі парламенту необхідно пов’язувати із представництвом територій у Верховній раді України. У свою чергу дасть можливість: более повно врахувати місцеві інтереси й потреби на загальнодержавному рівні; налагодити через цю структуру оперативний зв’язок між загальнодержавними й місцевими органами; дасть останнім можливість самим вирішувати дійсно актуальні питаня місцевого рівня; сприятиме посиленню єдності державного керівництва імісцевого самоврядування; у законодавчій роботі сприятиме врахуванню більшої кількості чинників, яківпливатимуть на практичну реалізацію законів.

Слід зазначити, що в процесі підготовки проекту Конституцїї України 1996р. запитання про створення двопалатного парламенту обговорювалося як на засіданнях робочої групи із питаннь підготовки нової Конституції, то й у Конституційній комісії, однак, на шкода, воно та не дістало необхідної підтримки за мотивом, що це сприятиме поширенню місництва, а тому заважати посиленню державного керівництва. На мою думку життя довело безпідставність такого підходу.

Виконавча влада в Україні покликана відпрацьовувати шляхи й засоби реалізації законів, займатися поточним Управлінням, у процесі якого здійснювати розпорядчу діяльність. При цьому одним із найважливіщих завдань держави є забезпечення невтручення інших державних органів у сферу діяльності виконавчої влади, що стверджувало багато класів теорії парламентаризму.

Проте, хоча Конституція України ліквідувала верховенство однієї влади над іншою, вона усе ж таки встановила, що Кабінет міністрів України відповідальний Президентові України та підконтрольний й підзвітний Верховній раді України.

Підконтрольність й підзвітність Кабінету міністрів Верховній раді України проявляється, наприклад, у затвердженні останньою Державного бюджету України та внесенні змін до нього, у організації контролю за виконанням Державного бюджету України та прийнятті рішення щодо звіту про його виконання.

З зазначеного, однак, не можна робити висновок, що Кабінет міністрів перебуває наче у «подвійній підлеглості» — як Президенту держави, то й Верховній раді. Такий підхід є помилковим, оскільки сенс прнципу розподілу улад у бо кожна із гілок влади — як законодавча, то й виконавча — має свій особливий, лише їй притаманний конституційний статус.

Центральні органи виконавчої (міністерства, комітети, відомства) здійснюють відповідне галузеве, міжгалузеве та інше управління окремими напрямами соціально-економічного й політичного життя країни. Виконавчу уладові на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації, голів які призначає на посаду й звільняє із посади Президент України.

На сучасному кризовому етапі розвитку України для поліпшення оперативного керівництва важливо значно посилити роль виконавчої влади у вирішенні актуальних питаннь життя суспільства, але й це аж ніяк не може робитися за рахунок інших гілок влади.

Надзвичайно важливе місце у системі розподілу улад посідає судова влада. З цого приводу заслуговує на увагу положення ст. 6 Конституції України, де вперше у нашій практиці застосоване визначення «судова влада» Яка є складовою частиною принципу розподілу улад у правовій державі. Відповідно до цого за органами суду визначається самостійність й незалежність у здійсненні правосуддя, забороняється здійснення функцій правосуддя будь-якими іншими державними органами чи посадовими особами. Конституція України суворо заборонила створення будь-яких надзвичайних та особливих судів. Суди є різними за своєю юрисдикцією, але й усі смердоті врешті - решт мають одне призначення — захист прав й свобод громадян, конституційного ладу нашої країни, національної безпеки, дотримання законності й справедливості у суспільстві. При цьому забезпечення реалізації передбачених Конституцією України прав й свобод людини й громадянина становить головний зміст діяльності органів судової влади. Адже згідно із Конституцією юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, що виникають у державі, тобто судновому захисту підлягають усі права, свободи та обов’язки громадян.

Найактуальнішими завданнями сьогодення стосовно зміцнення судової влади та підвищення ефективності її роботи слід вважати, на мою думку, створення системи апеляційних судів, а також системи спеціалізованих судів, що сприятиме підвищенню професійногорівня при розгляді відповідних судових справ; перебудова відповідно в Україну діяльності судів загальної юрисдикції, утворення Вищої заради юстиції та кваліфікаційних комісій суддів; вдосконалення системи підготовки суддів тощо.

Особливо тепер, у перехідний період життя суспільства, доцільно поставити запитання про створення в Україні особливої контрольно-наглядової влади, що сприяло б консолідації зусиль у цій дуже важливій сфері суспільного життя. Функціональним призначенням цих органів у загальному плані слід вважати захист й охорону конституційного ладу України. Коли ж до системи цих органів, то вон винна бути побудованна на засідках принципу координації зусиль уже існуючих державних структур, котрі у різних сферах життя, відповідно до своїх повноважень, здійснюють контрольно-наглядові функції[4].

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ.

Державна влада характеризується як вияв державноі організаціі суспільства, включає у собі особливості держави й характеризується поширеністю за територією, універсалбністю, самостійністю, верховністю, легітимністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому вигляді ознаки державноі влади виявляються через іі суверенність:

1) верховенство — державна влада є вищою владою у суспільстві;

2) повнота (неподільність) — державна влада належить народу, який є іі єдиним джерером;

3) самостійність — державна влада незалежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

Суверенність державноі влади обумовлюється іі можливостями реально, а не лише ідеологічно впливати на суспільні відносини. Це забезпечується особливими державними утвореннямиі засобами іх впливу (підприємствами, армією, судами, поліцією тощо).

Влада — це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, у які тих, хто має уладові, визначають програму повідінки підвладних осіб. Інакше кажучи, це реальна можливість здійснення своєі волі у соціальному житті, нав’язування іі іншим людям, при використанні різних засобів й методів, включаючи й примус. Звідси стає зрозумілим, що влада — це завжди двобічні відносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвладного. У суспільстві влада — це необхідність, бо за іі допомогою забезпечується нормальне функціонування всіх соціальних суб'єктів, вона забезпечує організованність й порядок, координує діі різних елементів держави й суспільства.

Державна влада — це влада, що здійснюється лише Державою. Характерним для неі є суверенність, універсальність й здатність владопримусового впливу на поведінку всіх людей та йх організацій, що забезпечується державноправовими методами.

За місцем у системі державного апарату органи держави мажна класифікувати на первинні, тобто такі, що створюються шляхом прямого волевиявлення всього (чи певноі частини) населення, й похідні тих, що створюються первинними, походять від них й ім підзвітні. За характером й змітом діяльності поділяються на: а) органи законодавчоі влади; б) органи виконавчоі влади; в) органи судовоі влади; р) контрольно-наглядові органи.

Прокурор (від латів. procyrator — завідуючий, управляючий, піклувальник) — офіційна посадова особа прокуратури. У Стародавньому Римі - управляючий майном, маєтком тощо. Ними були улюблені рабі імператора[5]. Посада прокурора як державного чиновника запроваджувалась з введенням Августовської Конституції. Це був, власне, слуга імператора із представницькою владою, й особливу роль смердоті відігравали при зборі податків, управлінні імператорським маєтком тощо. Пізніше прокурор ставши представником у суді за призначенням свого довірителя.

15 грудня 1917 року на Україні розпочалась робота по створенню судів та прокурорського нагляду УНР. Був ухвален закон «Про утворення Генерального Суду» де засновувалась прокураторія. Керівництво прокураторією мав здійснювати Старший прокурор.

Теорія правової держави й практичне її собі втілення у розбудову української радянської державності вносять свої зміни у доктрину поділу влади. У демократичній правову державу влада належить народу, що є його єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу — це основа суверенітету структурі державної влади. Тому говорити про поділ влади народу чи структурі державної влади ні вірно, оскільки остання є державної формою висловлювання влади народу. Найдоцільнішим буде балачки про розділі недержавною влади, а сфер праці та повноважень між різними суб'єктами, які за своєї діяльності реалізують функції государства[6].

Відповідно до ст Конституцією України 1996 р. органом законодавчої влади України є Верховна Рада України.(Він правомочне розглядати важливі питання, що ні входять погоджується з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи службової влади, і навіть є такими, що вирішується виключно всеукраїнським референдумом, Верховний рада України з 450 народних депутатів з України та друзі проводять свою роботу з сесіям. Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань, ні з засідань комітетів і тимчасових комісій Верховного Совета.

президент України є глава держави. Ця державна посаду характеризується такими ознаками: виступає від імені держави, гарантує державного суверенітету, територіальну цілісність України, підтримку права і свободи людини і громадянина. Крім того статус для глави держави передбачає виконання Президентом держави об'єднавчої функції відношення до діяльності окремих гілок структурі державної влади, виконання Президентом ролі арбітра між органами законодавчої і виконавчої влади у результаті одного чи іншого непорозуміння з-поміж них. Слід згадати і тому, що він України своєю посадою уособливает держава як головний політичне об'єднання общества.

Кабінет міністрів України є найвищим органом у системі органів виконавчої. Він відповідальний Президентові України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, які встановлено Конституцією України. До складу Кабінету міністрів України направив входять Прем'єр-міністр України, який призначається Президент України з угоди більш ніж половини конституційного складу Верховної Ради України. Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністра і министры.

Персональний Кабінет Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра Украины.

Органи структурі державної влади в західних областях й у районах є відповідальні державні адміністрації. На місцях діють також органи як місцевого самоврядування, які мають інтереси відповідальних територіальних товариств, сільські, селищні, міські, а також районые і обласних рад. У автономної Республіку Крим центральними органами структурі державної влади є Верховна Рада і Раду Міністрів Автономної Республіки Крым.

Судову влада України здійснюють Верховний Суд України, вищі суди спеціалізованих судів, апеляційні і місцеві суди, спеціалізовані суды.

Особливу роль системі судової влади України належить Конституційний суд, що є єдиним органом конституційної юриспруденції України, котрий вирішує питання про відповідності і інших правових актів Конституції України та дає офіційне тлумачення Конституції України та законів Украины.

Важливе Місце у механізмі Українській державі займають органи прокуратури, систему якої очолює Генеральний прокурор України. Відповідно до ст Конституцією України прокуратура виконує такі обязанности:

. підтримку державного звинувачення у суде;

. у разі, певних законом, представляє інтереси громадянина чи держави у суде;

. здійснює нагляд над виконанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове следствие;

. здійснює нагляд над виконанням законів у виконанні судових рішень на справах, і навіть при застосуванні інших засобів примусового характеру, пов’язаних обмеженням особистої свободи граждан.

З питанням організації і діяльності государственого апарату тісно пов’язана теорія розподілу влади. Вона належить до тих політико-правовим доктринам, які мають складну історію свого становлення та розвитку. Традиційно її пов’язують з ім'ям Ш. Монтеск'є (1689−1755), який виробив схему, за якою владу у державі повинна бути поділена між законодавчими, виконавчими і судовими органами. У цьому кожна гілка влади стосовно іншим самостійна і незалежна, що виключає можливості узурпації всієї влади у державі будь-яким обличчям чи органом держави. Пізніше Ж.-Ж.Русо запропонував розглянути ці три влади як особливі явища єдиної влади народа.

Вперше конституційне закріплення теорія поділу влади отримала у Конституції США 1787 г., у якій від імені всього американського народу було поділено повноваження органів держави — конгресу, Президента та підзвітних йому міністерств, судів. Крім цього, ця теорія була доповнена системою взаємних «стримувань» і «противаг». З’ясовуючи окремі аспекти цієї теорії, слід, що тепер вона зазнала деякі доповнення. А именно:

1. У конституціях деяких держав додатково виділили виборчу власть.

2. У Конституції Алжиру 1976 р. зафіксована політична нібито влада керівної партії, законодавча — парламенту, виконавча — президента й уряду, судову, контрольну, установчу, тобто. таку, яка направленна розробці і змін в.

Конституцию.

3. Інколи це теорія розглядається з найбільш великих позицій, і тоді кажуть про розділ влади держави і громадянським суспільством, тобто. диференцируют влада на політичну, економічну, ідеологічну, масових рухів і т.д.

4. Останнім часом у цій теорії почали відводити належне її соціальним, організаційним, юридичним та інших аспектам[7].

Науковий підхід до вирішення запитання щодо місця прокуратури потребує серйозного аналізу функціонування правоохороних органів, зокрема прокуратури, в більшості європейських країн. Наприклад, прокуратура Словацької Республіки та Угорщини — самостійні органи, неподпорядковані виконавчій владі. У Польщі та Австрії прокурори підпорядковані міністрові юстиції. У інших європейських країнах це запитання вирішується по-різному. Від виконавчої влади, незалежні прокурори в Білорусі, Латвії, Росії, Португалії та Македонії. Навпаки, підпорядковані виконавчій владі прокурори Німеччини, Франції, Данії, Голандії. Поряд існують ще дві моделі.

У Іспанії, Албанії, Болгарії, Хорватії прокуратура входити у склад судової влади, а й у Швеції прокуратура хоча й є частиною виконавчої влади — не підпорядкована міністру юстиції. Повне підпорядкування прокуратури законодавчій владі має свою перевагу у високому ступені незалежності прокурорів від будь-яких органів. Алі поряд із цим має також й недоліки в надмірній юридичній владі прокурорів.

Кожна спроба створити щонайнезалежнішу систему пов’язана з забезпеченням її незалежного функціонування. Гарантія свободи має бути збалансована гарантією проти сваволі. Незалежність й відповідальність мають бути врівноважені. Підпорядкованність всіх прокурорів Генеральному прокуророві України й його відповідальність парламенту будуть гарантувати потужний баланс незалежності й контролю.

Повне включеня прокуратури у склад виконавчої влади несе в собі небезпеку впливу із боці останньої на прокуратуру та служіння її політичній меті й базовим політичним поглядам уряду. Тім понад, що з перспективи все слідство перейде в підпорядкування відповідних структур виконавчої влади. Крім того, міліцією, котра здійснює оперативно-розшукову діяльність, також керує представник виконавчої влади — Міністр внутрішніх справ.

Виходячи із вимог Конституції України щодо самостійності прокуратури як державної системи, правове положення прокуратури в пректі нового Закону України про прокуратуру, слід визначити як щось середнє між виконавчою й судовою владою. Таке становище прокуратури дає об'єктивну можливість виконувати незалежний нагляд за законністю органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність, а також адміністраціями місць позбавлення волі[8].

Такими засобами є встановлення різних строків повноважень парламенту, президента й призначеня різних дат їхнього виборів, декларація про дострокове припинення повноваження президента країни (право імпічменту), право президента на розпуск парламенту в разі його неспроможності вирішувати найважливіші запитання суспільного й державного життя, спільне призначення президентом й парламентом вищих посадових осіб держави, підписання президентом країни законодавчих актів, прийнятих парламентом й т.д.

Ідея розподілу улад вперше знайшла своє відтворення в історично відомому документі «Пакти й Конституція законів та вільностей Війська Запорізького», написаному П. Орликом ще у 1710р.

У відповідності із Конституцією України не лише закріплений поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а і закріпляється важливе положення про ті, що органи, котрі уособлюють ту чи іншу гілку влади, здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах й відповідно в Україну (ч.2 ст.6).

Кожна гілка влади винна чітко, компетентно й відповідально, в повному обсязі виконувати притаманні їй функції. Тоді якщо надійно, міцною й спроможною вся державна влада.

як пише відомий Український вчений академік АПН М.В.Цвік[9], хоча в умовах перехідного періоду за розхитаності державної дісципліни і ознаках паралічу влади об'єктивно необхідним є зміцнення виконавчої влади, це однак не було за рахунок делегування їй законодавчих повноважень. Передача виконавчій владі функцій законотворення розхитує принцип розподілу улад, порушує баланс гілок влади, послаблює парламент, ставити його под президентом й урядом[10].

Такий підхід свідчить й про неможливість делегування законодавчій, виконавчій та судовій гілкам влади контрольно-наглядових повноважень за умів існування самостійних контрольно-наглядових органів державної влади.

ПОНЯТТЯ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

До контрольно-наглядових органів влади України можна віднести:

Конституційний Суд України.

Прокуратуру України.

Державні інспекції (податкова, пожежна, екологічна й т.д.).

Крім цого, контрольно-наглядові функції властиві таким державним органам як Антимонопольний комітет України, Національний Рада по телебаченню й радіомовленню й деякі інші органи державної влади[11].

Ці організації відносяться до державних органів влади, а чи не до державних установ, підприємств й організацій — тобто елементам державного механізму, що не мають владно-розпорядчих функцій так, як смердоті не забезпечують господарчу діяльність держави, а здійснюють визначені контрольно-наглядові функції.

Насамперед, доцільно використовувати для розгляду особливості контрольно-наглядових структур й функцій державної влади характеристику самих зрозуміти «контроль» й «нагляд».

Характерною рисою даних зрозуміти є подібність змісту цих визначень. Так, поняття «нагляд» визначається[12] як спостереження чи спостереження із метою перевірки, а поняття «контроль» — як перевірка, спостереження із метою перевірки[13] .

Отже основною функцією контрольно-наглядової діяльності є ПЕРЕВІРКА І СПОСТЕРЕЖЕННЯ З МЕТОЮ ПЕРЕВІРКИ.

Характеризуючи функції різноманітних державних органів влади ми можемо виявити, що їм властиві такі види діяльності як перевірка й спостереження. Це призводить до закономірного висновку про ті, що такі функції державних органів можуть бути названі контрольно-наглядовими. При цьому, якщо така діяльність є основною, то й ці органи влади є контрольно-наглядовими.

У цьому сенсі Конституційний Суд є контролюючим органом влади, але й не наглядовим то в його функції входити рішення питань про відповідність Конституції України законів й інших нормативних актів держави, що розглядаються лише по зверненнях: Президента України; не менше сорока п «яті народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженій Верховної Заради України по правах людини; Верховної Заради Автономної Республіки Крим[14]. При цьому, самий Конституційний Суд України по своїй ініціативі спостереженням за законодавством щодо його відповідності Конституції України, не займається, тобто не має наглядових (спостережливих) функцій.

У демократичній державі роль контрольно-наглядових органів держави важко переоцінити. Важливість їхні існування обумовлена участю у функціонуванні системи «стримувачів й противаг», що підтримує реалізацію принципу «розподілу влад"[15]. При цьому, немає обмеження у кількості гілок влади. Так наприклад, по Конституції Алжиру 1976 року виділяються законодавча, виконавча, судова, заснувальна, контрольно-наглядова, виборча і інші гілки влади.

Основна позначка такого поділу — це виключення можливості (захист від можливості) узурпації (тобто зосередження) влади. Проте якщо функції контролю й нагляду виконуються не достатньо ефективно, то може відбутися часткова узурпація влади. Наприклад, «перетягування» контрольно-наглядових функцій у собі законодавчою гілкою влади.

як пише відомий Український вчений М. Цвік: «хоча в умовах перехідного періоду за розхитаності державної дисципліни і ознаках паралічу влади об'єктивно необхідним є зміцнення виконавчої влади, це однак не можна робити за рахунок делегування їй законодавчих повноважень. Передача виконавчій владі функцій законотворення розхитує принцип розподілу улад, порушує баланс гілок влади, послаблює парламент, ставити його под президентом й урядом"[16].

Здійснення контролю й нагляду за дотриманням закону принципово необхідно для формування правової держави. Така діяльність винна здійснюватися в першу чергу стосовно самих гілок влади. Стосовно законодавчої гілки влади — у процесі створення і обнародування законів держави. Стосовно виконавчої гілки влади — у процесі виконання закону і інших нормативно-правових актів. Стосовно судової гілки влади — у процесі відправлення правосуддя. Це невідомо, що кожна із гілок влади винна матір визначений набір повноважень по стримуванню іншої гілки влади від спроб зосередження максимальної кількості повноважень, прав й функцій.

Реальність (дієвість) контролю й нагляду за виконанням закону одночасно є одним з базових принципів правової держави. Для його здійснення необхідно виконання таких умов:

1. по-перше, формування структури спеціальних контрольно-наглядових органів у державі (така умова здійснена багатьма державами світу);

2. по-друге, забезпечення цих органів такими повноваженнями й заходами впливу на підконтрольних фізичних й юридичних осіб, що можна було б б назвати їхні на самом деле впливовими (тобто примушуючими безумовно виконувати закон).

Дієвість контролю й нагляду за здійсненням закону, інших нормативноправових актів винне бути підставою довіри людей, громадян держави державним структурам, звернення саме перед тим, при необхідності вирішення юридичних проблем, суперечок, а чи не, наприклад, у газета на радіо й телебачення[17].

Отже без існування контрольно-наглядових органів не мріється й правова держава. Це призводить до закономірного висновку про ті, що наявність діючих контрольно-наглядових органів для України є неодмінною умовою становлення правової, демократичної, соціальної держави.

У чому ж сьогодні виражається особливість сфер впливу контрольнонаглядових органів в Україні. Контроль й нагляд необхідні в політичній, економічній, соціальних, екологічних, законотворчій й інших сферах.

СИСТЕМА КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ.

Зараз в Україні існує цілий ряд контрольно-наглядових органів, що не знаходяться в прямої ієрархічної підпорядкованості й залежності й не сформувалися до структури, що могла б матір критерії подібними із іншими гілками влади.

Так, Конституційний Суд України контролює чи відповідають закони і акти Верховної Заради України, акти Президента України, акти Кабінету міністрів України, правові акти Автономної Республіки Крім положенням Конституції України[18].

Найбільш ефективним, для виконання контрольно-наглядових функцій, є процес формування Конституційного Суду України. Це проявляється у бо його формують усі три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Таким чином Конституційний Суд не може бути віднесений виключно до однієї із них[19].

Прокуратура України виконує функцію нагляду за дотриманням законів органами здійснюючими оперативно-пошукову діяльність, дізнання, до судове слідство. Крім того, нагляд за дотриманням законів, при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а так саме застосуванні мір примусового характеру заговорили українською у «язаних із обмеженням особистої свободи громадян (тобто перевірка законності утримання под вартою в ізоляторах тимчасового утримання, слідчих ізоляторах й законності обмеження осіб у свободі пересування при оформленні по кримінальних справах міри превентивного характеру — підписки про не виїзд)[20].

З проголошенням України суверенною Державою об'єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури. Цей процес прискорився й набравши более конкретних форм у зв’язку із вступом України до Заради Європи й прийняття Конституції України.

Алі тут треба матір на увазі, що реформа — це не революція. Реформа — від латинської означає перетворення, зміну, нововведення, що не знищує основ існуючої структури. Конституція України, хоч й внесла деякі суттєві зміни в організацію й діяльність прокуратури, але й не зачепила основ прокуратури як самостійної інституції із її специфічними функціями та повноваженнями. І такий підхід певною мірою відповідає історичному досвіду.

Науковий підхід до вирішення запитання щодо місця прокуратури потребує серйозного аналізу функціонування правоохоронних органів, зокрема прокуратури, в більшості європейських країн. Наприклад, прокуратура Словацької Республіки та Угорщини — самостійні органи, непідпорядковані виконавчій владі. У Польщі та Австрії прокурори підпорядковані міністрові юстиції. У інших європейських країнах це запитання вирішується по-різному. Від виконавчої влади, незалежні прокурори в Білорусі, Латвії, Росії, Португалії та Македонії. Навпаки, підпорядковані виконавчій владі прокурори Німеччини, Франції, Данії, Голландії. Поряд існують ще дві моделі.

У Іспанії, Албанії, Болгарії, Хорватії прокуратура входити у склад судової влади, а й у Швеції прокуратура хоча й є частиною виконавчої влади — не підпорядкована міністру юстиції. Повне підпорядкування прокуратури законодавчій владі має свою перевагу у високому ступені незалежності прокурорів від будь-яких органів. Алі поряд із цим має також й недоліки в надмірній юридичній владі прокурорів[21].

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входити у будь-яку гілку влади й становить систему державних органів, діяльність які створює самостійну форму державних функцій.

Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури.

Генеральний прокурор України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Заради України, а також він звітує перед Верховною Радою про свою діяльність й несе перед нею відповідальність. У цьому прокуратура є залежною від парламенту. Тобто парламент як орган законодавчої гілки влади перетягує у собі контрольно-наглядові функції.

Державні інспекції. Наприклад, податкова інспекція.

Податкова інспекція виконує функцію контролю за дотриманням податкового законодавства, слушністю нарахування, повнотою й своєчасністю сплати до бюджету податків, зборів й інших платежів й не обкладає податком прибутків й внесків у державні цільові фонди, установлених законодавством України[22] .

Головною задачею державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення державного контролю за витратою засобів, матеріальних цінностей, їхнім заощадженням, станом й достовірністю бухгалтерського обліку й звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних заснуваннях, а й у підприємствах й організаціях, що дістають кошти із бюджетів всіх рівнів й державних валютних фондів, висування пропозицій по усуненню недоліків й порушень й попередження їхні у наступному[23] .

Ми роздивилися найбільше значимі функції основних контрольнонаглядових органів України. Хотілося б зауважити, що були перераховані лише контрольно-наглядові функції цих органів, хоча деякі із них володіють й деякими додатковими функціями. Так наприклад, ще одною функцією Конституційного Суду України є офіційне тлумачення положень Конституції України й законів України[24].

Крім того, спостерігається часткове перетинання й накладення функцій деяких контрольно-наглядових органів. Так наприклад, відбувається переплетення функцій державної податкової інспекції й контрольно-ревізійної служби України в питаннях контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, заснувань.

Важливої є й проблема розмежування сфер суспільних відносин, де могло б здійснюватися контрольно-наглядовий вплив й де такий вплив є неприпустимим, шкідливим й навіть протизаконним.

Насамперед актуальним у наш годину є здійснення контрольно-наглядової діяльності в економічній сфері суспільних відносин. Контроль й нагляд у цій сфері повинний провадитися за оподатковуванням, збором податків, законністю торгової діяльності, законності діяльності підприємств, заснувань, організацій.

Коли стосується соціальної сфери суспільних відносин, ті тут контроль й нагляд повинні здійснюватися за виконанням закону, захистом прав, свобод й законних інтересів людини, що закріплені в Конституції України.

У екологічній сфері суспільних відносин контроль й нагляд необхідні в зв «язку із виконанням законів по захисті природного навколишнього середовища екологічними службами. У свою чергу сам екологічні служби (наприклад, екологічна інспекція, екологічна прокуратура) забезпечують контрольнонаглядову діяльність у сфері виконання екологічного законодавства громадянами, підприємствами, заснуваннями, організаціями.

Конституційне регулювання діяльності прокуратури.

З проголошенням України суверенною Державою об'єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури. Цей процес прискорився й набравши более конкретних форм у зв’язку із вступом України до Заради Європи й прийняття Конституції України. Алі тут треба матір на увазі, що реформа — це не революція. Реформа — від латинської означає перетворення, зміну, нововведення, що не знищує основ існуючої структури. КонституцІя України, хоч й внесла деякі суттєві зміни в організацію й діяльність прокуратури, але й не зачепила основ прокуратури як самостійної інституції із ії специфічними функціями та повноваженнями. І такий підхід певною мірою відповідає історичному досвіду.

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входити у будь-яку гілку влади й становить систему державних органів, діяльність які створює самостійну форму державних функцій.

Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури.

У проекті Загальної концепсії правової реформи в Україні реформуванню прокуратури відведена глава 2 (Яка то й називається «Реформа прокуратури») зазначено, що метою реформування прокуратури є приведення організації й порядку діяльності органів прокуратури у відповідність до ії конституційних функцій, створення необходимых правових умів для вдосконалення діяльності по захисту інтересів громадян й держави, визначення гарантій правового статусу прокуратури як єдиної самостійної системи, а також принципів й механізмів взаємодії прокуратури із іншими органами державної влади. Відомо, що місце та роль державного органу в системі державної влади визначається його цілями (завданнями), функціями та порвноваженнями. Головні функції прокуратури України сформульовані в новій Конституції України сформульовані в новій Конституції Україні. У ст. 121 значитися, що прокуратура України становить єдину систему, на якої покладається: 1) підтримання державного обвинувачення в суді 2) представництво інтересів[25] громадянина чи держави в суді у випадках, визначенних законом 3) нагляд за додержанням законів органами, котрі проводять оперативнорозшукову діяльність, дізнання, досудове слідство 4) нагляд за додерженням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян. Розглянемо усі ці функції прокуратури детальніше.

ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ У СУДІ.

Підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокуратури на всіх етапах становлення й розвитку цого інституту не лише в Україні, але й й в інших державах. Ця функція одна з пріорітетних напрямів в Основному Законі. Вона є одним з основних принципів судочинства (п. 5 с. 3 стор. 121 Конституції України) Зазначені конституційні положення покладають на прокуратуру обов’язок керуватися у своїй діяльності не лише нормами законів, котрі регулюють діяльність прокурора, але й і нормами, котрі регламентують судочинство[26].

Проблеми процесуального права останнім годиною набувають особливої актуальності, що обумовлене завданням побудови правової держави, неухильного дотримання встановлених процесуальних гарантій прав й свобод громадян України. Розробляються запитання щодо процесуальної регламентації діяльності органів державної влади, прокурорського нагляду тощо.

Згідно зі стратегією правової політики нашої держави її позначка полягає в оновленні законодавства, його кардинального погляді із тим, щоб воно та якомога повніше відповідало завданням формування правової держави.

Статтєю 129 Конституції до основних засідок судочинства віднесено підтримання в суді державного обвинувачення, що відповідно до ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру.

Таким чином, суди звільнено від протиприродної функції підтримання обвинувачення й доведення звинувачуй особини. Тому при віддані особини до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду із обвинувальним висновком, визнавати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 Кримінально-процесуального кодексу України доля в судновому засіданні державного обвинувача-прокурора (1 листопаду 1996р. Пленум Верховного суду України прийняв постанову «Про застосування Конституції України».). Не ставлячи под сумнів правомірність данної вказівки вищого органу судової влади, поставимо запитання: чи можливо зробити це практично сьогодні?

За данними дослідження, до недавнього години на підтримання державного обвинувачення в останній ланці прокурорської системи — міських та районих прокуратурах становили приблизно 25%. При цьому обвинувачення підтримувалося лише по 40% справ, переданих до суду із обвинувальним висновком. Підтримання державного обвинувачення по всіх справах потягне за собою збільшення витрат робочого годині на міських та районних прокуратурах на виконання цієї функції у 2,5 разу й становитиме при цьому близько 65%.

Упрактичному плані це означає, що штати міських й районих прокуратур повинні бути збільшені на 2−3 одиниці, й в цілому кількість прокурорських працівників у кожній районній, міській прокуратурі має бути не меньша від числа суддів відповідного суду. У іншому разі зриви судових процесів із заподій відсутності прокурора стануть об'єктивно неминучими[27].

Доля прокурорів у судах набуває якісно нового характеру. Нині її конституційним обов’язком є підтримання державного обвинувачення. Публічні виступи прокурорів у судах мають бути не лише бездоганними із погляду права, а і відповідати вимогам ораторського мистецтва. Вже сьогодні є начальна потреба підготувати й видати найкращі промови наших державних обвинувачів, матір їхні відеозаписи.

Останнім годиною ускладнилась доля прокурорів у розгляді справ у судах. Значне зростання злочинності, демократизація судочинства поставили нові вимоги до підтримання державного обвинувачення. Публічне обвинувачення в суді - це нацгостріше реагування прокурора на злочинне порушення закону. За останнє п’ятеріччя прокурорами було б підтримано обвинувачення у 285 тисячах кримінальних справ.

Отже, прокуратура як самостійний незалежний державно-правовий інститут своєю діяльністю має сприяти реалізації головної ідеї нової Конституції України — захисту прав та інтересів кожної особини нашої держави.

Чинне законодавство покладає на прокурора обов’язок підтримання в суді державного обвинувачення (чи відмовитись від нього, якщо воно та не підтверджується данними суднового слідства). Існуюче тепер формулювання суперечить суті прокурорського нагляду, хоча фактично він здійснюється й в кримінальному судочинстві.

Одним із дискусійних питань в теорії обвинувачення є запитання про процессуальне становище прокурора в суді, про ті, якої функцію він там виконує: чи є обвинувачем, чи лише наглядає в віданні суду законодавства, чи виконує ту і другу функцію водночас. У умовах демократизації суспільства й реалізації ідей продокорінну судову та прокурорську реформу відповідь на це запитання має велике практичне значення .

У кримінально-процесуальній літературі трапляються різні точки зору із цого запитання. Одна група вчених розглядає прокурора в процесі лише як обвинувача, бік, вважаючи, що підтримання державного обвинувачення в суді є не що інше, як одна із функцій нагляду за законністю.На думку вчених, прокурор у стадії суднового розгляду кримінальних справ займає подвійне становище: є не лише стороною, а і органом охорони законності. Двоєдиність процесуального стану прокурора смердоті вбачають у бо він реалізує нагляд у двох формах: підтримує обвинувачення й дає висновок, тобто виконує в судновому розгляді дві процесуальні функції обвинувачення й нагляду за законністю. Численна група вчених додержується погляду, що прокурор виступає в суді завжди як представник органу найвищого нагляду за точним виконанням законів, не зв’язаний односторонніми інтересами будбкого із учасників й покликаний своєчасно вживати заходів до усунення чиякі порушень закону, кім бі смердоті не допускалися. Підтримання державного обвинувачення в суді, на їхнього думку, лише одна із форм здійснення цого нагляду.

Аналіз чинного законодавства, на шкода, не дає чіткого визначення правового статусу прокурора в судновому розгляді. За ст. 264 КПК України, де сказано, що прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, зміст його діяльності визначається так: доля в дослідженні доказів, дача з висновками із питань, що виникають под годину суднового розгляду, подання судові своїх міркувань із приводу застосування кримінального закону й міри покарання щодо підсудного. Керуючись вимогами закону й своїм внутрішнім переконанням, заснованим на розгляді всіх обставин, прокурор може відмовитись від підтримання обвинувачення, предявленого підсудному, виклавши судові мотиви відмови. Прокурор не наділений у судновому розгляді владно-розпорядчими повноваженними, він не може самостійно усунути виявлені порушення, а робить це через суд.

як бачимо, процесуальної переваги над судом нема.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина чи держави в суді.

Конституція України (п. 2 ст. 121) визначила одну із функцій прокуратури як представництво інтересів громадян чи держави в суді у випадках, встановлених законом. Цю функцію не можна вважати принципово новою, оскільки й до прийняття Конституції прокурор мав право звертатися до суду (арбітражного суду) із заявами про захист прав та законних інтересів громадянина та держави й представляти їхні інтереси в суді (з статтею 20,35 Закону України «Про прокуратуру») Більш того, відповідно до п. 9 перехідних положень Конституції дана функція зберігається за прокурором у повному обзязі до введення в дію законів, котрі регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Лише после цого вона винна зазнати істотних змін шляхом перетворення двох функцій — загально-наглядової та участі прокурора в розгляді справ у судах. Якою ж винна бути ця трансформона функція, щоб відповідати конституційним вимогам?

Відповідь на це непросте запитання треба починати із аналізу правової природи прокурорського представництва, щоб з’ясувати, чим ж воно та є: новим правовим інструментом чи різновидом представництва в праві, под яким розуміють правовідносини, за якими одна особа (представник) на підставі повноважень, котрі в нього є, виступає від імені іншої (якої представляє), беспосередньо створюючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки.

Вочевидь, що под наведені ознаки підпадає й прокурорське представництво. Поруч із тім воно та має ряд специфічних рис, котрі відрізняють його від представництв інших видів. Перша особливість полягає до того, що представництво грунтується безпосередньо на Конституції, тоді як представництва інших видів випливають із інших підстав: доручення, адміністративного акту, закону.

Хоч прокурорське представництво подібне до представництва за законом, ця ознака не є вирішальною, оскільки Конституцію — закон найвищої юридичноі сили — за рівень з звичайним законом. Крім того прокурорське представництво відрізняється і за іншими істотними ознаками: складом представників, колом тихчиї інтереси смердоті представляють, обсягом повноважень, формами їхньої реалізації.

Таким чином, треба конститувати, що Конституція поклала вухо правовому представництву нового типу — прокурорському представництву.

Правова природа представництва прокуратурою інтересів громадянина чи держави в суді характеризується тім, що правовідносини, котрі складаються між прокурором й особою, котру він представляє, не визначаються ані матеріально-правовим, ані процесуальним інтересам до вирішення справи[28].

Інтерес прокурора до результату судочинства є процесуальним із суто технічної точки зору. Отже, із урахуванням особливого правового статусу прокуратури як державного органу, покликанного здійснювати нагляд за законністю, для представництва інтересів громадянина чи держави в суді прокурору не потрібні не довіреність, ані поручництво, ані письмове прохання від останніх. Навряд чи можна погодитись із тім, що без спеціального дозвілу, прохання, поручництва від особини, якої представляє прокурор, він не вправі порушити цивільну справу в суді. Не підтримується і такі подивися авторів коментарю АПК України, згідно із якими при поданні позовної заяви до арбітражного суду прокурор винен матір письмове прохання осіб, в інтересах які він звертається до суду. Вважають, що такі точки зору є помилковими.

Доля прокурора у цивільному та арбітражному процесів зумовлюється здійсненням ним конституційного заподіяння — представництва інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначенних законом. Щодо захисту їхнього інтересів чинне цивільне та арбітражне процесуальне законодавство передбачає достатню кількість процесуальних засобів, акумульованих в обов’язковій й факультативній участі прокурора в процесі (ст. 13,18 ЦПК, ст. 2, 29 АПК України). З урахуванням цого, більша частина вчених — процесуалістів, вважають, що незалежно від форм участі в процесі прокурор завжди посідає самостійне становище. Звідси випливає, що для представництва інтересів інших осіб у суді йому не потрібні ані довіренність, ані письмове прохання, ані поручництво. А визнання участі прокурора у цивільному та арбвтражному процесів представництвом є випадком формальної недосконалості.

У тому вигляді, в якому за Конституцією України склалась частково виконуванна раніше прокуратурою функція — доля в цивільному процесі, здійснюване нею нині представництво не є різновидом ані загальноцивільного (ст. 62 ЦК України), ані процесуального (ст.110−117 ЦПК) представництва. Це представництво, запроваджене законодавцем із метою посилення гарантій захисту конституційних інтересів громадянина чи держави у порядку цивільного та іншого судочинства. Інтерес до процесу у прокурора завжди має не особистий, а посадовий, державний характер, інший ніж у сторін й третіх осіб. Його заінтересованість у справі визначається особливим місцем прокуратури в системі органів влади.

Головною ознакою прокурорського представництва в суді є наявність у прокурора інтересу до розгляду справ, тобто загальним критерієм при цьому є наявність спору про цивільне право. Цей інтерес визначається інтересами тихий осіб, котрі беруть доля в справі, від імені й на захист які прокурор здійснює свою діяльність (громадянин — держава).

У юридичній літературі поняття «інтерес» розглядається як об'єктивна у праві воля, а й у філософській — як причина дій людей, їхнього груп, громадської поведінки. Алі є й такий погляд, под терміном «інтереси громадянина» треба розуміти сукупність прав, свобод й обов’язків людини й громадянина, передбачених іншим розділом Конституції України, законами та іншими нормативно-правовими актами. А поняття «інтереси держави» охоплює її конституційний устрій, суверенітет, тереторіальну цілісність, недоторканість кордонів, економічну (майнову) та екологічну безпеку[29].

Таким чином, аксіома принципу, згідно із якими держава відповідає перед людиною упродовж свого діяльність (ч.2 ст. 3 Конституції України), а кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції й законів України, не посягати на права й свободи, честь й гідність інших людей (ч.1 ст. 68 Конституції), стає головним елементом реалізації представницької функції прокуратури. Додержання балансу інтересів особини, суспільства й держави, їхні взаємна відповідалність є необхідною передумовою інституту прокурорського редставництва. І якщо, наприклад, прокурор звернувся до суду на захист конкретного інтересу громадянина, відповідачем у справі повинні виступати держава чи її органи. Якщо ж він звернувся до суду в інтересах держави чи її органів, відповідаючим, як правило, має бути громадянин. Уявляється за недоцільне представництво прокурором у суді справ в інтересах одного громадянина рпоти іншого, а також порушення в арбітражному суді справ в інтересах одного державного підприємства проти іншого. Також прокуратура не винна представляти в суді інтереси відповідача — держави. Для цого остання має розгалуджену мережу органів управління та контролю.

У п. 2 ст.121 Конституції України, що регламентує представницьку функцію прокуратури, за своєю природоб є відсильним, хоч данна норма є нормою прямої дії. У цьому пункті зазначено, що прокуратура представляє інтереси громадянина чи держави в суді у випадках, визначеним законом. Якщо акумулювати ці випадки, то ми не важливо помітити, що правовідносини, котрі складаються між представником (прокуорром) й особою, якої він представляє (громадянином чи Державою), належати до різних галузей права й регулюються різними нормами законодавства[30].

Представництво інтересів громадянина чи держави прокуратура здійснює, як правило, у судах загальної юрисдикції, система які грунтується на принципах тереторіальності та спеціалізації. Згідно зі ст. 20 закону «Про судоустрій України» систему загальних судів становлять: Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крім, обласні суди, Київський й Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил й гарнізонів (.

Конституцією передбачене, що прокурор можездійснювати представництво лише у визначених законом випадках. При вирішені цого запитання не можна допустити зниженя рівня правового захисту громадян,. Суспільства та держави порівняно із доконституційним, оскільки Україна стала на шлях будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст. 1 конституції).

З урахуванням цого засобами прокурорського представництва щонайменьше повинні захищатися тих громадяни, котрі в наслідок віку, стану здорв’я, мвтеріального срановища та зінших поважних причин, не спроможні самостійно захистити собі шляхом звернення до суду та до Уповноваженного Верховної Заради із прав людини чи іншим способом.

Крім того, прокурорське представництво доцільно поширити на груповий (масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного порушення прав значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої протиправної діяльності чи застосування незаконного нормативно-правового акту[31].

Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних інтересів можна обмежити випадками, коли смердоті не захищаються в загалі чи захищаються неефективно, забов’язаними до цого органами державної влади, управління та контролю й є небезпека заподіяння цим інтересам істотної шкоди.

Дальший розвиток представницької функції прокуратури вбачається у значному розширені практики подання прокурорами позовів про відшкодування шкоди, заподіяної державі незаконними діямив екологічній, соціальній, військовій та економічній сферах. Особливо важливе значення мають кликни в інтересах невизначенного кола осіб — екологічні, кликни, пов’язані із незаконною приватизацією об'єктів державної й комунальної власності, на захист прав споживачів тощо. Такі кликни прокурора, що мають велике соціальне значення, потребують, як правило, серйозного обгрунтовання, проведення попередніх перевірок й досліджень. Необхідне і более ефективного їхні правове забезпечення в законодавстві. На підставі п. 2 ст.121 Конституції України прокурор нині вправі звернуться із заявою до суду на захист прав й законних інтересів будь-якого громадянина. Тому обмеження у вигляді «інтересів громадян, котрі за станом здоров’я чи із інших поважних причин, не можуть захистити свої права"(ст. 13 КПК), не мають значення у справі.

Потребує значного розширення й друга форма інституту прокурорського представництва — підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах, де зачіпаються державні інтереси. Прокурор за законом належить до осіб, котрі беруть доля в справі, а тому наділяється усіма правами цієї групи учасників процесу (ст. 99 КПК). Відмова прокурора від поданого їм покличу (відмова підтримати його в суді) винна тягнути за собою закриття справ й вибуття прокурора із процесу[32]. (.

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО;

РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО.

Згідно із Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням законів органами, котрі проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД), дізнання й досудове слідство, є однією із основних функцій прокуратури, реалізується Генеральним прокурором України й підпорядкованим йому прокурорами.

Важливе теоретичне й практичне значення в цьому питанні має порівняльний аналіз особливостей прокурорського нагляду, із одного боці, за додержанням законів при здійсненні досудового слідства й дізнання та оперативно-розшуковою діяльністю — із іншого. Одна із відмінностей пов’язана із об'єктивною можливістю прокурорського нагляду фактично контролювати названі види діяльності у сфері боротьби зі злочинністю[33].

Результати аналізу прокурорсько-наглядової діяльності на стадії досудового слідства й дізнання дозволяють відмітити, що прокурорський нагляд у цій сфері має тотальний характер у тому розумінні, що прокурор практично має можливість перевірити законність будь-якої дії, виконаної слідчим чи дізнавачем. Обумовлено це тім, що слідчі дії повинні проводитися у суворій відповідності із вимогами КПК й обов’язково матір адекватне відображення у відповідних документах, що знаходяться у слідчій справі[34].

Закон «Про оперативно-розшукову діяльність» таких умів до ОРД не ставити, оскільки ця діяльність має не лише гласний але й й негласний характер, внаслідок чого вона не піддається детальній правовій регламентації. І саме тому наявні в оперативно-розшукових матеріалах дані в собі, в багатьох випадках, достатньої інформації, що дозволила б прокуророві зробити однозначний висновок про додержання законності, при проведенні того чи іншого заходженню. Він може й винен лише дати оцінку конкретному заходженню із позиції правової обгрунтованності його здійснення, не торкаючись при цьому самої технології даної дії чи заходженню. У іншому випадку прокурор якщо поставлений в умови, за які він може нести персональну відповідальність без будь-якої із його боці провини[35].

Іншою особливістю прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю є ті, у цій сфері він не може здійснювати процесуальне керівництво цією діяльністю. При проведенні нагляду за попереднім слідством й дізнанням прокурор таке керівництво здійснює. Висловлені в науковій літературі думи про ті, що прокурор ніякого керівництва за слідством й дізнанням не здійснює й не може здійснювати, є наслідком змішування зрозуміти ««роцесуальне керівництво ««й ««дміністративне керівництво «[36].

Відомо, що в основі адміністративного керівництва лежати відносини субординації, котрі існують між керівником й підлеглим. Таких відносинах прокурор перебуває лише зі слідчими прокуратури, для які він не лише є прокурором у процесуальному сенсі цого слова, але й й і керівником. Для слідчих органів внутрішніх справ й Служби безпеки прокурор не є керівником, й тому ніякого адміністративного керівництв щодо них він не виконує.

Суть процесуального керівництва слідством й дізнанням полягає до того, що прокурор не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого й дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не лише стежить за тим, щоб слідчій й дізнавач при слідчих заходах діяли у рамках дозволеного, хоч це й є його найважнішим обов’язком, а і одночасно притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справ, невідворотності, відповідальності за вчинений злочин. З цією метою він може брати доля в проведенні слідчих дій, давати слідчому й дізнавачеві обов’язкові їм вказівки, перевіряти їхні виконання та ін., що фактично й є процесуальним керівництво слідством та дізнанням. як доцільно зазначається у науковій літературі, прокуроський нагляд за слідством й дізнанням завдяки спеціфіці цієї галузі нагляду органічно включає у собі процесуальне керівництво слідством й дізнанням, виходячи із розуміння необхідності й неминучості такого керівництва. Більше того, керівництво слідством й дізнанням із боці прокурора — Єдиний засіб забезпечити законність дій слідччих органів. Без нього не можливий повноцінний, ефективний нагляд за додержанням законів у стадії попереднього слідства.

Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової діяльності. Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну від досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює із боці, що об'єктивно обмежує його можливості за своєчасним виявленням й усуненням порушень закону у даній сфері. Прокурорський нагляд за слідством й дізнанням має постійна характер. Даний тезіс розуміється у тому значенні, що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться наглядові провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про хід попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість достатньо швидко одержувати й додаткову інформацію про це.

При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, й отже, його можливості із позиції оперативного реагування на допущені порушення законів у цій сфері об'єктивно обмежені. Звідси, на мою думку, можливо зробити висновок, що прокурорський нагляд у даній сфері не має всеохоплюючого характеру (як це має місце у стадії попереднього слідства). Крім того він здійснюється у формі перевірок при надходженні до прокуратури скарг чи іншого сигналу (про конкретний факт порушення закону, що мав місце при здійсненні оперативно-розшукової діяльності) чи проведених за власною ініціативою.

Викладене має значення як для визначення завдань й повноважень прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання, досудового слідства й ОРД, то й для організації нагляду у цій сфері[37].

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У.

КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН.

Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому напрямку його діяльності - не припустити порушення прав й законних інтересів засудженних та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі й, внаслідок цого, нездатних повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство наділяє прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, й смердоті мають дістати своє закріплення й в новому законі про прокуратуру[38].

Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично із тім, щоб: своєчасно й правильно звертались до виконання й виконувались відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на законних підставах перебували особини в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах та установах, що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось дотримання встановлених законом прав осіб, взятих под варту, засудженни, виконання ними обов’язків, а також дотримання порядку, умів тримання та відбування кримінального покарання; виконувалося законодавство про звільнення засудженних від відбування покарання, відстрочку виконання вироку та із інших питань, пов’язаних із виконанням вироку[39].

Прокурор має право: відвідувати безперешкодно за годину органи, установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та місце попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих й засуджених; знайомитися із документими, на підставі які ці особини тримаються в місцях позбавлення волі чи затримані чи взяті под варту; у встановлених законом випадках санкціонувати акти адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; перевіряти законність наказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправнотрудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень із приводу допущених порушень, а також проведення перевірок; звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб котрі без законних підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув’язнення, виправнотрудових та інших установах, що виконують покарання, у штрафних, дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщенях камерного типу та в інших місцях тримання под вартою; вимагати скасування незаконних й необгрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів органів виправно-трудових та інших установ, що виконує покарання.

Постанови, вимоги й вказівки прокурора, щодо додержання встановлених законодавством порядку й умів тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та інших покарань підлягають обов’язковому покаранню адміністрацією місць позбавлення волі, а також органами, що виконують інші покарання.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в межах своїх повноважень беруть доля в здійсненні помилування та амністії відповідно до закону.

Предметом нагляду є стан додержання законів при застосуванні примусових заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи, при адміністративному затриманні, арешті та нагляді, а також при триманні громадян у приймальниках-розподільниках й застосуванні спеціальних заходів примусу.

Прокурорський нагляд здійснюється систематично із тим, щоб: не допускалися незаконні й безпідставні будь-які обмеження особистої свободи громадян, гарантованною Конституцією України; поновлювалися порушені права громадян, усувалися допущені незаконні й безпідставні обмеження особистої свободи громадян; обмеження особистої свободи громадян застосовувалися лише тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян чи держави інші заходь будуть визнані недостатніми чи малоефективними; примусові заходь медичного й виховного характеру застосовувалися до осіб лише суспільно небезпечних за наявності достатніх медичних, психіатричних підстав.

«««««««««««««««««««««««««««««'.

ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ.

ГІЛКИ ВЛАДИ.

Позначені сфери суспільних відносин є про «єктом правового, законодавчого впливу із боці парламенту держави. Так, Верховна Рада України в процесі створення нормативних актів по регулюванню в сфері економіки, екології, соціальній сфері також винна бути підконтрольна. Є через, що утворювані в парламенті нормативні акти повинні відповідати положенням, принципам й вимогам Конституції. Контроль такого роду повинний здійснювати Конституційний Суд України.

Повинний також існувати контроль й нагляд за відповідністю діяльності органів виконавчої влади й судової системи Конституції України й чинного законодавства. В частности, реальний, діючий контролю над діяльністю органів виконавчої влади може сприяти викорінюванню корупції в державних структурах.

Крім того, контрольно-наглядова діяльність необхідна в сферах як освіта, медицина, спорт та ін. 1. Коли стосується сфер суспільних відносин стосовно яких контроль й нагляд не повинні бути застосовані й не застосовується як форма примусового впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна діяльність партій, й інших про «єднань громадян. 2. Мирні збори громадян; ставлення із приводу листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції; свободи пересування людини.

З приводу всіх перерахованих вище сфер установлюються захисні механізми юридичного характеру, відбиті в Конституції України. У випадку ж відсутності закріплення в законі держави подібних механізмів, що захищають право громадянина, така держава може вважатися тоталітарним.

У які ж сферах суспільних відносин функції контролю й нагляду є найбільше діючими ?

При ближчому розгляді діяльності Верховної Заради України можна встановити який контроль здійснюється за її діяльністю. З однієї сторони він дійсно існує. Конституційний Суд України контролює чи відповідає закон виданий Верховної Радою України положенням Конституції України. Алі як вже відзначався вище процес контролю починається із ініціативи Президента України, Верховного Суду України, уповноваженого по правах людини у Верховної раді України, сорока п «ятьох народних депутатів, Верховної Заради Автономної Республіки Крім. Тобто постійного контролю за діяльністю Верховної Заради України із ініціативи самого Конституційного Суду України не здійснюється.

Конституційний Суд України крім контролю за конституційністю нормативних актів, що видаються Верховною Радою України, здійснює й контролю над конституційністю нормативних актів що видаються Президентом України й Кабінетом Міністром України. При цьому ініціація цієї діяльності здійснюється від тихий ж вищевказаних суб'єктів.

Які ж підстави створюють умови недосконалості контрольних функцій?

Розглянемо це запитання на наступному прикладі. За положенням Конституції України: «Матеріальна чи моральна школа, завдана фізичним чи юридичним особам актами й діями, що визнані неконституційними, відшкодовується Державою у встановленому законом порядку"[40]. Тобто, приймається тієї чи інший нормативно-правовий акт (закон), що не відповідає положенням Конституції України та завдає матеріальної та моральної шкоди юридичним чи фізичним особам. У цьому випадку держава відшкодовує заподіяну шкоду за рішенням суду. Якщо б закон чи нормативно-правовий акт набував бі чинності лише после того, як якщо встановлено Конституційним Судом України, що він відповідає положенням Конституції України, то заподіяння шкоди могло б й не відбутися. У цьому випадку державі не прийшлося б компенсувати заподіяну неконституційним законом шкоду. Якщо взяти до уваги, що фінансовий тягар компенсації заподіяної Державою шкоди зачасту лягає на платників податків, то і цого можна було б б уникнути. Доти ж компенсаційна функція не завжди виконує функцію повного відшкодування.

Крім того, неконституційна діяльність Президента України, Кабінету міністрів України також може спричинити велику шкоду фізичним чи юридичним особам й в цьому випадку відповідно за їхнього діями необхідний нагляд із боці контрольно-наглядової гілки влади.

Серед визначених контрольно-наглядових органів держави лише Конституційний Суд України може бути визнаний повністю незалежним бо усі інші органи контрольно-наглядової діяльності залежні від органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Так наприклад, державна контрольно-ревізійна служба України діє при Міністерстві фінансів України й підпорядковується Міністерству фінансів України[41]. Антимонопольний комітет України утворюється Верховною Радою України й підзвітний їй. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядковується Кабінету Міністрів України[42].

Такий стан підвладності деяких контрольно-наглядових органів держави виконавчій та законодавчій гілкам влади створює умови для узурпації державної влади в Україні.

З метою переборення такої ситуації можливо доцільними будуть такі заходь, що у перспективному плані бачаться як розвиток самостійної контрольно-наглядової гілки влади. Найбільш ефективним було б б об'єднання всіх контрольно-наглядових органів влади до структури. Така гілка влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо й залежною, то лише у питанні формування цієї структури. Контрольно-наглядова гілка влади винна матір вищій орган у своїй ієрархічній структурі, який бі регулював запитання розмежування сфер контролю й нагляду між окремими ланками цієї структури.

Коли стосується формування структури цих органів то можна запропонувати два варіанти.

По-перше, це варіант формування контрольно-наглядових органів через доля в цьому процесі всіх гілок влади із висуненням пропорційного їхнього представництва.

По-друге — формування контрольно-наглядових органів влади за допомогою всього населення України, тобто через референдум. Ос-кільки роль контролю й нагляду є дуже великою у державі, то висунення кандидатур на ключові посади у контрольно-наглядовій гілці влади можна було б б здійснювати за допомогою всенародного голосування. **********************************************************.

Таким чином, прокурорськй нагляд охоплює усі без винятку місця позбавлення волі незалежно від того, котрі категоріі ув’язнених вони утримуються: засуджені чи тих, що перебувають под слідством. Нагляд за додержанням законності в місцях позбавлення волі є самостійною галуззю прокурорського нагляду, якій притаманні своі специфічні методи виявлення порушень закону й правові засоби реагування на виявлені порушення.

У заподіяння прокурорського нагляду входити не лише своєчасне попередження й усунення порушень законності лише у місцях позбавлення волі, але й і виявлення фактів незаконних й необгрунтованих арештів й засудження громодян.

Виявивши такі факти, прокурор ставити в установленому порядку запитання про опротестування й зупинення виконання вироку суду, про звільнення ув’язненого, а передбачених законом випадках безпосередньо звильняє його з-під варти[43].

Кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі становить одну із найбільш гострих форм державного примусу, впливає на правової статус громадян. Проведення в Украіні судово-правовоі реформи, процес гуманізаціі та демократізаціі суспільного життя ставлять у порядок денний вдосканалення чинних та запровадження нових процедур захисту прав й свобод людини, в першу чергу -гарантій додержання прав та законних інтересів позбавлених волі осіб, що забеспечується прокурорським наглядом.

Відповідно до чинного законодавства запитання, пов’язані із виконанням вироку, вирішується у судновому засіданні із участю прокурора (ст. 411 КПК України). Разом зтим, його неявка в судове засідання не зупиняє розгляд судом певних питань та клопотань (4112, 414 КПК України). Алі на практиці більшість прокурорів вважають, що при судочинстві, здійснюваному в порядку, визначеному в законі, винна бути визначена обов’язкова доля прокурора. Його неявка має зупинити розгляд справ (а чи не навпаки як це записано в ч.2 ст. 411 КПК Украіни)[44].

Вступ України до Заради Європи, інтеграція до системи основних міжнародних пактів й конвенцій із прав людини зобов’язує провести національнезаконодавство у відповідність із міжнародними стандартами в галузі прав людини.

Положення новоі Конституціі щодо забезпечення прав, свобод та обов’язків людини й громадянина, а також указ президента від 22 апреля 1998 року, Про утворення Державного департаменту України із питань виконання покарань"обумовлюють важливість реформування системи виконня покарань.

Слід зазначити, що у перехідний період розвитку держави значимість прокурорського нагляду із цих питань не лише не знижується, а навпаки підвищується. Крім інших причин, це пояснюється і тім, що засуджені в умовах позбавлення волі, при складності і тривалості судовоі процедури, у порівнянні із, вільними" громадянами мають обмежані можливості негайного суднового захисту особистих, економічних, та інших прав у правовідносинах, що виникають у період виконання вироку[45].

Важливим досягненням в питаннях скорочення обмежень щодо засуджених до позбавлення волі є законодавче закріплення й подальша реалізаціяможливості здійснювати ними деяки громадянських прав, наприклад, доля в виборах і т.п. Можливо доцільним якщо у цьому напрямі здійснення й прграми участі засуджених у освітніх засідках та здійснення ними декларація про освіту, под годину відбуття покарання.

У світлі підвищення ефективності прокурорського нагляду за додержанням прав та законних інтересів засуджених, становить науково-теоретичний та практичний інтерес запитання про можливість реалізаціі особами, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, декларація про відшкодування матеріальноі та моральноі шкоди, завданоі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльностю органів державноі влади, посадовими особами чи службовами особами (ст. 56 Конституціі Украіни)[46].

Тому вбачається внести необхідні зміни до чинного законодавства щодо забезпечення економічних прав засуджених до позбавлення волі, азабезпечення прокурорського нагляду за іх втіленнім в сучасних економічних умовах стані дієвою гарантією додержання прав та законних інтересів цієі категоріі громадян Украіни.

На порозі третього тисячоліття наші співідчизники відбувають покарення майже в умовах середньовіччя. Зрозуміло, нині ми немає відповідних матеріальних можливостей для полібшення стану засуджених й заарештованих[47]. Але ж забезпечити додержання встановлених законів іхніх прав та інтересів ми забов’язані. Тому прокурори всіх рівнів орієнтовані на послідовнепосилення нагляду за виконанням криминально-виконавчого законодавства.

Спеціальне законодавство про прокуратуру.

Верховна Рада Украінськоі РСР 24серпня 1991року проголосила створення незалежноі самостійноі украінськоі держави-Украіни. Розпочалася активна боротьба за створення правові бази незалежноі держави. Верховна Рада України 5листопада 1991року прийняла Закон України, Про прокуратуру".Цим законом визначені сьогоднішні завдання, функцціі та повноваження органів прокуратури.

Закон України, Про прокуратуру"розроблен відповідно до Деклараціі про державному суверенітетіУкраіни, чинної Констітуціі, й визначає місце прокуратури всистемі розподілу влади: законодавчоі, виконавчоі й судовоі. Зміст Закону України, Про прокуратуру"свідчить про ті, що законодавець розглядає прокуратуру як орган, діяльність якого спрямована на охорону Констітуціі України та забезпечення верховенства закону у всіх галузях державного, економічного, громадського життя створеного в Украіні громадського суспільства, а також захист прав людини та громадян[48].

Тепер за Законом України, Про прокуратуру", виходячи з встановленоі системи органів прокуратури, всієї системи й Генеральну прокуратуру очолює Генеральний прокурор Украіни.

З 1991 року одним із пріоритетних напрямів прокурорськоі діяльності є конституційних прав й свобод громодян. Органи прокуратури безкоштовно й оперативніше, ніж нинішні суди, реагують на порушення чинного законодавства. Тому громодяни надають прокуратурі у захисті від сваволі.

як відомо, згідно із новою Конституцією України, якої ухвалили 28 червня 1996 року, органи прокуратури України позбавлені функцій проведення попереднього слідства й здійснення загальногонагляду.

Перехідними положеннями іх залишено у продовж п’яти років до створення спеціальних державних органів, що будуть ці функціі виконувати.

Змістом загального нагляду складає нагляд за виконанням законів міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами, організаціями, місцевими Радами народних депутатів іх виконавчими та распорядчими органами, громадськими організаціями й посадовими особами.

Сутність та призначення загального нагляду складається у тому, щоб забезпечити нагляд прокуратури за точним виконанням законів у всіх сферах держави, атакож посадовимиособами та громадянами[49].

Закон, Про прокуратуру" (ст.4) визначає, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження, верховенства закону, зміцнення правопорядку й ставити своім завданням захист неправомірних посягань:

1. на закріплені Конституцієй України незалежність республіки, суспільний та державний лад, політичну та економічну системи, права національних груп та територіальних утворень;

2. гарантовані Конституцієй, іншими законами України й міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права та свободу людини й громадянина;

3. основи демократичноголаду державноі влади, правовий статус місцевих.

Радий народних депутатів, органів теріторіального суспільного самоврядування.

До предмета загального нагляду включені законність актів, виданних органами державного управління, місцевими Радами народних депутатів й іх виконавчими та разпорядчими органами, громадськими організаціями й посадовими особами. Дочисла таких правових актів відносяться накази, рішення, ухвали, розпорядження, інструкціі та інші нормативні документи як загального, то й індивідуального характеру.

Наглядом за додержанням законів в галузі економічних міжнаціональних відносин, охорони навколишньоі середи, митні та зовнішноекономічноі діяльності складає значну частину роботи прокуратури.

Прокурори забов’язані послідовно й наполегливо використовувати передбачені законом засоби у справі укріплення законісті в економіки, в тому числі у раціональному використовуванне іі ресурсів, митне; застосувати всього спектра правових та економичних санкцій у відношенні осіб та громадян, порушевших закон. При цьому прокурор винен приймати заходь до виявлення й припинення порушень, Незважаючи ані на котрі місцеві розрізнення й всуперечь яким бі то нибуло місцевим та відомственим впливом.

Виконуючи загальний нагляд, прокурор користується широкими повноваженнями, котрі регламентовані ст. 20 Закону, Про прокуратуру."При цьому необхідно виходи з того, що прокурору ненадано право відміняти чи зміняти рішення, котрі є незаконними чи необгрунтованними. Його повноваження складаються у бо він забов’язаний своєчасно виявляти порушення закону та прийняти заходь до усунення виявленних порушень, причин та умів, котрі сприяли ім, а також притягти порушника закону до відповідальності[50].

Загальний нагляд прокуратури протягом усього періоду його існування був предметом наукових досліджень та суперечок.

Потреба в нагляді за додержанням законів нині не лише не зменилася, а все более зростає. Ця функція прокуратури винна залишатися до створення справді прав. держави із високю політичною культурою народу, надійною державчою владою, відповідними державними традиціями.

Безперечно, шо із завершенням широкомасовой приватизаціі, коли держава якщо над мозі разпоряджатися більшою частиною власності, обсяг загального нагляду зменьшиться. Однак за Державою завжди залишатимуться правові методи впливу, як свідчить досвід розвинутих країн, якщо створювати для власника розумні й приятні правила гри. А тому нагляд за іх точним та суворим додержанням винен бути.

Окремі автори стверджують, що нині є багато державних органів, котрі в межах своєі компетенціі здійснюють контроль. Це так. Різного роду державних інспекцій багато й кожній із них все частіше надається ше і право здійснювати юрисдикційноі діяльності. Та саме зазначена обставина й вимогає збереження прокурорського нагляду.

Неможливо ставити поряд провірку виконання якогось конкретного закону, якої здійснює прокурор в порядку загального нагляду, та скажимо, перевірку додержання, свого «законодавства рибооранного, лісовою чи землевпорядною службою. Тут схожість суто зовнішня. Принципова ж відмінність полягає до того, що прокурор, здійснюючи будь-яку перевірку виконання закону, завжди виступає від імені держави в цілому, а чи не як представник відомства. Він діє як слуга закону у широкому розумінні цого слова й якщо под годину перевірки, наприклад, додержання конституційного права громадян на працю, зустрічається із фактом крадіжки чи хибарництва, зобов’язаний негайно реагувати на це. Щодо рибінспектоа чи землевпорядника, то, на них такий забов’язон не покладено.

Це не є іх беспосередньою справою.

Хто якщо здійснювати контроль оперативно, професійно, коли у прокурора права на загальний нагляд не якщо? Щодо суду, то його можливості у цій сфері через завантаженість основною роботою обмежені. Доти ж, як показує прокурорська практика, є безліч випадків елементарноі бездіяльності контролюючих органів, якої можна виявити лише при перевірці прокурором за його ініціативою виконання законів беспосередньо на місці. А такої можливості суди не мають.

Прокурорська система-це саморегулюючий організм, й вона із точки зору виконання своіх повноважень увійде у своі береги.

У суспільній свідомості переважає й змінюється думка, що така модель розвитку України є найбільш прийнятою. Поєднання саморегулюючих процесів, характерних для ринкових відносин, із активним державним втручанням у соціально-економічну сферу обьєктивно породжує необхідність налагодження такого контролю із боці держави, який гарантував бі ефективністцього втручення. Для чого ж руйнувати механізм, притуманні сильній державі, зокрема прокурорський нагляд у сфері державного управління?

Позбавити прокуратуру права здійснення прокурорського нагляду за різними формами державного контролю означало б позбавити іі найефективнішого напряму діяльності, дуже потрібного для становлення та нормального функціонування нашоі держави.

Слід помітити, що у Російській Федераціі, де Концепцію судово-правой реформи (1991р.) не передбачала загального нагляду, у листопаді 1995р. був прийнята друга редакція Закону, Про прокуратуру «, котра не лише зберегла цю функцію, але і поширила іі. Так само шляхом прийшов белоруський законодатель[51].

Доти ж не можна вважати, що обмеження в новій Конституціі наглядовоі ролі прокуратури є остаточним й беззаперечним. Погіршення стану законності в Украіні може змусити законодавця поновити іі попередній статус.

Згідно із п. 4 ст.46 Закону України, Пропрокуратуру", а також із першим розділом Положення про атестацію прокурорського-слідчих працівників прокуратури України, затврдженого Генральним прокурором 19 травня 1992р., прокурори та слідчи підлягають атестаціі одного разу у п’ять років.

Це процедура сприяє оптимальній розстановці кадрів й є важливим засобом оцінки ділових якостей останніх, а також усунення недоліків в іх роботі. Завдання атестаціі прокурорсько-слідчих працівників досить об'ємні. Основними із них є такі :встановлення відповідності працівників займаній посаді; формування високопрофесійного кадрового складу; використання шкірного працівника відповідно до рівня його діловоі кваліфікаціі; виявлення перспектив використання потенційних здібностей й можливостей працівників, стимулювання іх прагнення до підвищення свого професіоналізму; встановлення можливостей переміщенняпрокурорсько-слідчих кадрів, по вертикалі" та, по горізонталі"; визначення необхідності підвищення іх діловоі кваліфікаціі та професійноі майстерності; виховання та розвиток у працівників творчоі активності; почуття відповідальності за бездоганневиконання службових обов’язків; запобіганнякорупціі органів прокуратури; формуваннякадрового резерву та оптимальне забезпечення функціонального призначення цих органів[52].

Можна виділити дві групи вимог до атестаціі прокурорсько-слідчих працівників, а саме:1) вимоги до атестаціі як до процесу ретельноі перевірки роботи останніх, оцінки іх якостей, здібностей та досвіду; 2) вимоги до складення атестаційного документа.

Правозастосовчу діяльність у сфері екологіі здійснюють багато суб'єктів, у тому числі і правоохронні органи нашоі держави, до які, належить прокурори. Відповідно до ст. 37 Закону України 25 червня 1991р., Про охорону навколишнього природного середовища" органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законодавства в сфері екологіі, застосовують форми й методи, притаманні прокуратурі в цілому: внесення протестів, порушення кримінальних справ, інформування компетентних органів про екологічні правопорушення із боці посадових та інших осіб із метою притягнення іх у встановленому порядку до дисциплінарноі чи адмінестративноі відповідальності, звернення до судів чи до арбітражних судів із позовами про відшкодування шкоди, заподіянояноі економічними правопорушеннями. Однак у цій з статтею головна увага приділена правозастосовчій діяльності органів прокуратури, пов’язаній із цівільно-правовими відносинами[53].

На відміну від контролю, нагляд означає перевірку, а також спостереження із метою перевірки[54]. Отже, він має более вузьку сферу застосування, ніж контроль. У класичному вигляді, як самостійний вид контрольноі діяльності нагляд в Украіні представлено як прокурорський нагляд, що є ділльностю прокуратури до додержанню й правильному достосуванню на іі територіі законів.

Завдання прокуратури у сфері еклогіі випливають із іі головноі функцііздійснення нагляду за точним і однаковим виконанням усіма чинних законів. У межах цих завдань екологічну функцію прокуратури можна охарактеризувати як діяльність по здійсненню наглядуза додержанням й виконанням законів й підзаконних актів у галузі охорони навколишнього природного серидовища, природокористування та забезпечення екологічноі безпеки.

Характерним є ті, що прокуратура, сигналізуючи про порушення екологічного законодавства для вжиття відповідних заходів, надсилає матеріали на остаточне вирішення органами державного управління чи судом.

як свідчить досвіт, підхід до запитання про відшкодування шкоди, заподіяноі навколишньому природнаму середовищу, має бути ретельним. Це пов’язано насамперед із тім, що приобчисленнізбитків, завданих екологічним об'єктом, органи прокуратури, котрі керуються при цьому встановленими компетентними органами таксаме, правилами, методикою тощо, що враховують чітко встановлювати тих випадки, коли необхідний висновок екологічноі експертизи, проведення якоі передбачене Законом України від 9лютого 1995р., Про екологічну експертизу". Крім того, треба враовувати, що на відміну від еконмічноі шкоди, якої в принципі завжди можна відновити, екологічна школа поділяється на відновну, невідновну, неповно чи важковідновну. Сказане вище породжує труднощі при обчисленні збитків[55].

Досвід переконливо доводити, що якщо за характером порушення екологічного законодавства немає потреби у порушенні кримінальноі справ, з’ясуванням обставин, котрі мають значення для справ, повинні займатися органи спеціальноі компетенціі. А прокуратура має подовати ім мітодичну допомогу у цьому питанні.

3) Роль та перспективи діяльностіпрокуратури у формуванні демакратичноі держави.

У Украіні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократіі і створення правові держави. Проходити переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства. Однією із головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план заподіяння забезпечення законності, захиступрав й законих інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру й все далі погіршується. Зростає протидія силам правопорядку.

Майже повсюдно, особливо великі центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних із насильством, жорстокістю і цинізмом. Злочинність стає более оргонізованою. Вона є одним із головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку й внутрішньоі безпеки держави. Характерною ознакою суспільних відношен стала зневага до законів та іх ігнорування[56].

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб'єктів бізнесу.

За такоі ситуаціі правоохороні, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших фактів беззаконня. Усі це загострює соціальну напругу, наносити моральну і матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значноі частини населення чинності закону.

На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд із халатністю, безвідповідальністю та низкою дисципліною створює сприятливе середовище для пограбування держави, для корупціі, хабарництва, інших службових злочинів, формує негативну думку в суспільстві.

Елементи правовогонігилізму сприяли посбавленню виконавчоі влади та зниженню в окремих регіонах України активності і результативності прокурорського нагляду за дотриманням законів.

З проголошенням України суверенною Державою об'єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокреиа прокуратури. Цей процес прискорився й набравши более конкретних форм у зв’язку із вступом України до Заради Європи й прийняттям Конституціі Укравни.

Алі тут треба матір увагу, що реформа-це не революція. Реформа — відлатинськоі й означає перетворення, зміну, нововведення, що не знищує основ існуючоі структури. Конституція України, хоч й внесла деякі суттєві зміни в організацію й діяльність прокуратури, але й не зачепила основ прокуратури як самостійноі інструкціі із іі специфічними функціями та повноваженнями.

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входити у будь-яку гілку влади й становить систему державних органів, діяльність які створює самостійну форму державних функцій. Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури[57].

Конкретні напрями реформування прокуратури можуть бути різних рівнів. Найвищий рівеньміжнародно-правового значення, коли реформування організаціі й діяльності прокуратуринеобхідно провести із урахуванням рекомендацій Заради Європи й відповідних стандартів. Інший напрям реформування прокуратури пов’язаний суто із реалізацією вимог чинноі Конституціі України й іі Перехідних положень. Третій напрям реформування прокуратури може бути в межах самоі системи прокуратури, що може бути здійснений Генеральним прокурором України. Наприклад, Генеральний прокурор України проводити суттєву реорганізацію структури самого апарату Генеральноі прокуратури України, системи органів прокуратури й всієі системи в цілому. Обгрунтованість проведення цих реформ доведе лише практика.

Організація й діяльність прокуратури України відповідає всім демократичнимпринципам. Хоч із розпадом Радянського Союзу експерти Заради Європи, та і інші радикальні реформатори дуже прискіпливо шукали прокурорські інструменти, котрі сіперечили б демократичним принципам права, але й, по суті іх то й не знайшли. Організація й діяльність прокуратури України інакшим фундаментальним демократичним принципам права; як: відповідність загальнолюдським цінностям й забезпечиннюзаконності; демократизму закону, на основі якого створена й функціонує прокуратура; гуманізм при застосуванні норм права; рівність всіх перед законом; відповідальність особини згідно із законом за наявності звинувачуй; відкритість діяльності прокуратури й іі доступність для простих людей; поєднання єдиноначальності й колегіальності в роботі-та інши демократичні засади організаціі й діяльності прокуратури. А якщо окремі працівники прокуратури і порушують іх, то це аж ніяк не означає, що вся прокурорська система є недемократичною.

Реформування прокуратури України й наближення іі до високодемократичних державних зарубіжних інституцій має здійснюватися із урахуванням наших реалій. А способи, форми, методиреалізаціі Перехідних положень Конституціі мають бути закономірними й планомірними, а чи не матір випадковий, штучний характер. Перед тім як скасувати якусь структуру, котра діяла на користь людині й суспільству, потрібно створити нову более ефективну.

На думку богатьох вченних, при реформуванні прокуратури, необхідно розробити й прийняти відповідну державну програму, щоб цей прцес не був пущений на самоплив й не мав схоластичного й випадкового характеру. При реформуванні прокуратури висловлюються думи проти того, щоб перевищувати роль прокурора в суді як державного обвинувача й сліпо переносити зарубіжні аналогіі на форумі нашу дійсність. У даному випадку мається на увазі норму із проєктом КПК України проте, що відмова обвинувача від обвинувачення тягне за собою закриття провадження у справі у випадках, коли проти цого не заперечуюють підсудний чи потерпілий.

За наявності корупціі, організованоі злочинності прийняття цієі норми означатиме кінець забезпеченню законності, захисту прав людини та інтересів держави у кримінальному судочинстві. Запропонована норма суперечить принципу публічності, оскільки в Украіні кримінальний процес не має позовного характеру, при якому частку справ вирішують сторони, а відмова прокурора від обвинувачення може бути помилковою, незаконною, матір суто суб'єктивну спрямованість й суперечити вимогам прокурора, який затвердивши чи склав обвинувальний висновок із цієі справи.

Найбільш принциповами й значними в теоретичному та практичному плані є проблеми визначення із законі предмета, об'єкта, заподіяння із всіх функцій прокуратури. У основу предмета нагляду покладається стан додержання законів, прав й свобод громадян у суспільних відносинах, передбачених Конституцією України. Завдання прокуратури поділяються на загальні й тих, що повинні виконуватися в окремих галузях прокурорського нагляду.

У будь-якому випадку органи прокуратури повинні залишатися самостійною, високопрофесійною, доступною для населення службою законності, важливим ланцюгом у багатоканальній системі забезпечення законності, зміцнення правопорядку й реального захисту конституційних прав та свобод громадян, а реформування прокуратури має бути виваженим, науково обгрунтованим, без ризикових експерементів на правах й свободи людей, без сліпого копіювання правових інститутів зарубіжних краін.

Становлення України як самостійноі держави супроводжується складними й суперечливими проблемами, у тому числі загостренням успадкованих, хвороб" минулоі соціально-політичноі системи. Серед них, чи не найперше місце за своєю маштабністю й глибиною й глибиною проникнення в суспільний організм займає злочинність, насамперед організована, якої не без підстав характерізують як найвищу стадію криміналітету[58].

як відомо першв організовані злочинні угруповання створювалися в основному із метою рекету із числа деяких колишніх спортсменів. Згодом іх лідери користуючись економічною кризою та недосконалістю законодавства, перейшли із кримінально-бандитського напряму до бізнесу. Вони знов таки нечесним шляхом, примножують сьогодні своі капітали, відмиваючи, брудні" кошти, створюють розгалуджену мережу фірм та інтенсивного скуповують нерухомість. Для штучного підняття свого іміджу вдаються до благодійних акцій й через засоби мосовой інформаціі впливають на громадську думку. Деякі із ватажків, протягнули"своіх ставлеників чи сам спромоглися статі депутатами Радий різних рівнів. Через підкуп, шантаж та погрози смердоті впливають на владні структури, лобують прийняття вигідних ім рішень. Тому не випадково міжнародною науково-практичною конференцією із питань бортьби із організованою злочинністю й нелегальним наркобізнесом рекомендовано виробити загальнодержавну стратегію й систему боротьби із організованою злочінністю в Украіні спрямувавши іх на вирішення невідкладних практичних завдань й відповідних проблем на перспективу[59].

Соціально-економічні та політичні перетвори, котрі виникли в Украіні, вимогають теоретичного осмислення пов’язанних із цим проблем.

Це насамперед стосується питань реформування украінськоі економіки, перехіда іі від командно-адміністративних до риночних методів господарювання.

Необхідною умовою успішного завершення цих процесів є забеспечення режиму законності в краіні. У рішенні цієі задачі значна роль належить діяльності органів прокуратури, здійснюючих нагляд за дотримуванням та правильним застосуванням законів.

Розмовляючи про місце та призначення прокуратури у системі державних органів, слід підкреслити необхідність збереження наглядовоі функціі прокуратури, у тому числі, загального нагляду. Це можна пояснити пошрюванням порушинь законності, зокрема, із боці державних органів та посадових осіб; складностями пов’язанними із зверненням до суднового захисту прав; непрофесіоналізму й низкою активністю контролюючих органів[60].

Життя потребує кардинального наведення порядку у системі банківських та кредитно-фінансових відносин. Проведенні прокуратурою перевірки додержування банківського законодавства у ряді облостей України виявили численні порушення при кредитуванні суб'єктів підприємства, халатного ставлення посадових осіб банків до виконування службових обов’язкків.

У період перехіду до риночноі економики перед прокуратурою стояти задачі, пов’язанні із захистом прав та законних інтересів громадян, представляючих невід'ємну частину організаційно-правових гарантій прав та свобод людини.

Слід також підтримати позицію Генеральноі прокуратури про необхідність Повернення нагляду за дотриманням законів у колективних сільхозпідприємствах (КСП) та організаціях споживчоі коопераціі із урахуванням соціальноі значимості іх діяльності.

Необхідно удосконалити практику прокурорського нагляду у сфері приватизаціі, бо саме тут інтереси держави более всього порушуються знижуванням оцінки об'єктів приватизаціі, недотриманням умів куплі-продажу невеликих державних підприємств.

Всебічний аналіз сформувавшогося у краіні стану законності й правопорядку свідчить про всезагальну безвідповідальність та розхлябанність, що обумовлене негативними процесами поітичного та економічного характеру[61].

Поляризація суспільства торкнулась й кримінальних правовідносин. Злочинне середовище все более чітко розподіляється-на, білокомірну", Яка, орудує «у сфері економіки, кридитно-банківських та фінансових системах, зовнішних відносин. Ця, п'ята влада» все відчутніше впливає на суспільнополітичні процеси, заважає нормальному розвитку демократичних відносин, подальшому розвитку державності.

Необхідною умовою продовження ціх процесів є забеспечення режиму законності в краіні. У рішенні цієі задачі значна роль належить органам прокуратури, здійснюючим нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів, та органам відомчого (підвідомчого) контролю у сфері господарювання та підприємства.

Зважаючи, що порушення прав та свобод громадян носити, можна сказати поголовний характер, органи прокуратури особливу увагу приділяють відновлюванню цих прав.

Погіршення стану законності в Украіні винне примусити законодавця поновити іі попередний статус.

О першій годині підготовки закону, Про прокуратуру" слід розглянути такі пріорітетні напрямки:

— захист права властністі, насамперед державноі;

— усунути порушення державноі дисципліни (в податковій, фінансовобанківській, зовнішньоекономічній, антимоній сферах, ціноутворенні);

— дотримання законодавства про працю (забеспечення трудовоі дисципліни в державному секторі, розглядання колективних трудових конфліктів). Ці пріорітетні напрями змогли б бути реалізовані у рамках представництвах прокуротурою у суді інтересів громадянина чи держави (п. 2 ст.121Конституціі Украіни)[62].

У полі зору пильноі прокурорської уваги знаходиться закони про зовнішньоекономічну діяльність. Відомо, що в краіні поширені випадки, незаконного вивезення за кордон дефіцитних матеріалів та будівельноі сировини, незаконного сбереження та використування валютних коштів за міжами краіни та інші протизаконні діі.

У краіни значитися более 40 різних контролюючих органів. Алі багаточисленні подоткові адмініотраціі, цінові інструкціі, регіональні управління Національного банку й Фонду державного майна, Контрольноревізійноі служби та інши, покладений ними погляд за дотриманням закону, м’яко кажучі не відповідає Конституціі.

Тут доречно торкнутись запитання про взаємовідносини прокуратури контролюючими органами, котрі покликані згідно із законом надавати важку роль у борьбі із правопорушеннями. Цілковито очевидно, що критеріі відгороження функцій прокурорського нагляду від відомственного контролю, поступово за останній годину ми стали розмиті.

У наслідок більшість прокурорських функцій стали підмінятися контролюючими органами.

Головне ж містять до того, що сам контролюючи органи довгий годину залишались над полі зору прокурорського нагляду, деякі з них, й, насамперед, податкові, санітарні, цінові, органи держспоживзахисту та інши, частіш на ухиляються від покладених ними обов’язків у борьбі із окремими правопорушниками.

Органи прокуратури стали более звертати увагу за датриманням заборони займатися підприємніцькою діяльністю робітникам органів державноі влади та управління, війсковослужбовцям та посадовим особам, котрі по вироку суду позбавленні таких прав, чи мають непогашену чи незняту судимість за корисні злочини.

Уявляється доцільним закріпити положення про ті, що усі матеріали про кримінальні правопорушення виявлені державними органами повинні направлятися лише у прокуратуру. Сьогодні такі вимоги містяться лише у відношенні контролюючих органів.

Слід не лише піднести активність прокурорів, а і всіх правоохоронних органів щодо організаціі прти діі злочинносиі та порушенням законністі. Маючи унікальний досвід практичного застосування законів, органи прокуратури повинні более грунтовно та поглиблено аналізувати спільно із іншими фахівцями практику не лише із позиціі виявлених недоліків, а і встановлення причин, чому не працює тієї чи інший закон, чому немає тихий результатів, котрі очикувалися й зазаради які й приймаються відповідні закони.

Прокуратура-це орган нагляду за додержанням законів у боротьбі зі злочинністю, якої повинні вести професіонали міліціі, служби безпеки, Державного митнього комітету й охорони кордону, органів податковоі та контрольно-ревізійноі служб тощо, що прямо приписується ім законом.

Ще одним недоліком чинного законодавства про прокурорський нагляд є відсутність в законі інституту чітких підстав прокурорськонаглядськоі діяльності. Прокурорський наглядрізновид прокурорськоі діяльності, тому він потребує точного визначення свого вихідного моменту, юридичного факту, який породжує обов’язок прокурора вживати необхідні заходи[63].

Нині обгрунтовується доцільність створення в системі органів прокуратури нових підсистем, зокрема організаціі спеціалізованих природоохранних прокуратур та прийняття положень про них. У Украіні уже створено кілько десятків природоохоронних прокуратур на правах міжрайонних, а й у найбільш несприятливих із екологічноі точки зору регіонах — на правах областних прокуратур. У деяких прокуратурах утворені підрозділи по нагляду за виконанням природоохоронного законодавства чи ці функціі покладено на конкретних осіб.

Практика створення природоохоронних прокуратур заслуговує на увагу, оскільки іх працівники найбільш кваліфіковано здійснюють нагляд за додержанням екологічного законодавства, яку є багатогранним. Однак при цьому виникає потреба у чіткому розмежуванні загальноі й спеціальноі компетенціі цих прокуратур. Доцільно розробити Положення про природоохоронну прокуротуру, яку має бути затверджене наказом Генерального прокурора Украіни.

Це сприяло б усунню дублювання под годину здійснення цими прокурорами іх правомочності, более оперативному виявленню порушень у різних сферах суспільних відносин.

Отже потрібен чи не потрібен якщо прокурорський нагляд у правовій державі - покаже життя. Поки ж очевидно, що будівництво правововоі держави — це досить тривалий процес. Правова держава характеризується тім, що в ній правити Закон.

**********************************************************.

Висновки.

1. Контрольно-наглядові органи державної влади у Конституції України, законах України та у більшості науково-правової літератури не розглядається як система органів, що утворюють самостійну гілку державної влади 2. Особливості формування й функціонування цих державних органів не дозволяють їхнього віднести повною мірою до будь-якої із конституційно визначених гілок державної влади.

До контрольно-наглядових органів влади України можна віднести:

Конституційний Суд України.

Прокуратуру України.

Державні інспекції (податкова, пожежна, екологічна й т.ін.) 3. Крім цого, контрольно-наглядові функції властиві таким державним органам як Антимонопольний комітет України, Національний Рада по телебаченню й радіомовленню й деякі інші органи державної влади. 4. Значимість даних органів надзвичайно велика. Вони сприяють процесу формування й функціонування системи «стримувачів й противаг», як елемента принципу «розподілу улад». У такий спосіб ця структура державних органів сприяє усуненню узурпації влади. 5. Визначення контрольно-наглядових функцій держави не лише як самостійної гілки влади, але й й встановлення місця й ролі цієї гілки влади в структурі функціонування законодавчої, виконавчої й судової влади. 6. Характерною рисою даних зрозуміти є подібність змісту цих визначень. Так, поняття «нагляд» визначається як спостереження чи спостереження із метою перевірки, а поняття «контроль» — як перевірка, спостереження із метою перевірки. 7. Коли стосується сфер суспільних відносин стосовно яких контроль й нагляд не повинні бути застосовані й не застосовується як форма примусового впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна діяльність партій, й інших про «єднань громадян; мирні збори громадян; ставлення із приводу листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції; свободи пересування людини. 8. Конституційний Суд є контролюючим органом влади, але й не наглядовим то в його функції входити рішення питань про відповідність Конституції.

України законів й інших нормативних актів держави, що розглядаються лише по зверненнях суб'єктів означених Конституцією України. 9. За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входити у будь-яку гілку влади й становить систему державних органів, діяльність які створює самостійну форму державних функцій. 10. Найбільш ефективним було б б об'єднання всіх контрольно-наглядових органів влади до структури. Така гілка влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо й залежною, те в питанні формування цієї структури. 11. Необхідним вбачається внести нові зміни до чинного законодавства щодо забезпечення економічних прав засуджених до позбавлення волі, а забізпечення прокурорського нпгляду за іх втіленням в сучасних економічних умовах стані дієвою гарантією додержання прав та законних інтересів цієі категоріі громадян України. 12. Важливим досягненням в питанні скорочення обмежань, щодо засуджених до позбавлення волі є законодавче закріплення й подалі реалізація можливості здійснювати ними деяких громадянських прав, наприклад, доля в виборах. 13. Розмовляючи про місце та призначення прокуратури у системі державних органів, слід підкреслити необхідність збереження наглядовоі функціі прокуратури, у тому числі, загального нагляду. 14. У краіні числяться понад 40 різних контролюючих органів. Алі багаточисленні податкові адміністраціі, цінові інспекціі, регіональні управління Національного банку й Фонду державного майна, Контрольноревізійноі сліжби та інші, покладенний ними нагляд за дотриманням закону, м’яко кажучи невідповідає Конституціі.

Навряд чи можна досягти цього, відмовившись від прокурорського нагляду, позначка якого — забезпечення верховенства Закону, зміцнення законності, захист прав й свобод громадян1. 1. Котелець А. Особливості правозастосовчоі діяльності органів прокуратури у сфері екологіі.//Право Украіни.-1998.-С.67.

Список.

використаних першоджерел та літератури.

І.

Документальні та оповідальні джерела Виступ Президента України Л. Кучми на розширеній колегії Генеральної прокуратури України 9 июля 1996 року «Роль й заподіяння органів прокуратури в реалізації положень нової Конституції України». // Урядовий курей «єр.- 1996. № 129. 130. 13 липня.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України». // Відомості Верховної Заради України.- 1993. № 50. С. 472.

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». // Відомості Верховної Заради України.- 1993. № 13. С. 111.

Закон України «Про державну податкову службу». // Відомості Верховної Заради України.- 1994. № 5- С. 84.

Закони України.- К, 1996. Т.1−3.

Конституція України. // Відомості Верховної Заради України.- 1996. № 30. С. 141.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена постановою Верховної Заради України від 16 января 1997р. // Відомості Верховної Заради України.- К, 1997. № 10. С. 85.

Стратегія й досвід боротьби із організованою злочинністю й нелегальним наркобізнесом. // Матеріали міжнародної наукової конференції.- К, 1995. С.43−47.

ІІ.

Література Абрамов М. Про прокуратуру: загальний нагляд і пред’явлення позовів до судів.// Підприємництво, господарство право.- 1998. № 4. С.3−5.

Вернидубов І. Підтримання прокуратурою державного обвинувачення в суді й здійснення правосуддя за Конституцією України. // Право України.- 1998.

Вернидубов І. Функції прокуратури на перехідний період. //Право України.- 1998. № 2. С. 7.

Грошевой Ю. М. Прокурорський нагляд України. Учеб.пособие.- До., 1993. С. 96.

Давиденко Л. Функції прокуратури України згідно із новою Конституцією України: пропозиції до законодавства. // Право України.- 1997. № 6. С.43- 46.

Жогин Н.В., Фактулин Ф. Н. Попереднє слідство у радянському кримінальному процесі. М., — 1965. С.30−77.

Копейчиков В. В. Загальна теорія держави й права. К.:Юрінком, — 1997. С. 482.

Корж У. Актуальні запитання подальшого реформування органів прокуратури. // Право України.- 1998. № 5. С.37−38. Корж У. Незалежність прокурора: деякі проблеми законодавства та практики. // Право України.- 1998. № 11. С. 74.

Корж У. Проблеми вдосконалення повноважень прокурора, судье у кримінальному судочинстві. // Право України.- 1997. № 10. С.93−95.

Корнієнко М. Стан та деякі проблеми боротьби із організованою злочинністю в столиці України. // Право України.- 1998. № 11. С.17−18.

Котелевець А. Особливості правозастосовчої діяльності органів прокуратури у сфері екології. // Право України.- 1998. № 11. С.65−67.

Красноокий Про. Ще раз про співвідношення державного контролю й прокурорського нагляду. // Право України.- 1998. № 3. С.88−89.

Кривенко Л. Тріада влади. Перша серед рівних. // Віче.- 1994. № 7. С. 32.

Курило М. Вдосконалити прокурорський нагляд за додержанням прав та законних інтересів засуджених до позбавлення волі. // Право України.- 1998. № 11. С.59−60.

Курило М. Прокурорський нагляд за додержанням економічних прав засудженних до позбавлення волі. // Право України.- 1997. № 7. С.10−11.

Кулаков У. Проблеми вдосконалення організаційних структур апарату обласної прокуратури, що здійснюють нагляд за досудовим слідством, дізнанням та ОРД. // Вісник Академії Правових наук.- 1998. № 1. С. 126.

Лошовский В.Д. Прокурорско-надзорные правовідносини. Ростов-на-Дону. 1987. С. 120.

Медведчук У. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку. // Право України.- 1998. № 4. С.5−9.

Мінюков П., Мінюков А. Співвідношення прокурорського нагляду й відомчого контролю при розслідуванні кримінальних справ слідчими. // Право України.- 1999. № 1. С.111−115.

Михайлов А.І. Прокурорський нагляд на стадії попереднього слідства. // Саме питання вдосконалення попереднього слідства.- М.- 1983. С. 113.

Основы держави й права. /Під ред. П. И. Орлова. Харків.: Основа.- 1997. -С.248.

Руденко М. Методика здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів у сфері повадження із відіодами. // Право України.- 1999. № 1. С.54- 57.

Руденко М. Становлення прокуратури України. Аспекти минулого й справжнього. // Віче.- 1998. № 4. С.56−61.

Руденко М., Глаговський У. Представництво прокуратурою інтересів громадянина чи держави в суді. // Право України.- 1997. № 11. С.59−63.

Савицкий В. М. Прокурорський нагляд за дізнанням і попереднім наслідком. М., 1959. С. 180.

Середа Р. Прокурорський нагляд і відомчий контроль у сфері господарювання і підприємництва; законність і обгрунтованість заяв і повідомлень про злочини. // Підприємство, господарювання та право.- 1998. № 3. С.11−14.

Суботін З., Черв’якова Про. Представницька функція прокурора. // Право України.- 1997. № 11. С.63−64.

Сухонос У. Проблеми атестації прокурорських працівників. // Право України.- 1998. № 1. С.62−63.

Трубин М. С. Прокурорський нагляд над виконанням законів органами дізнання. М., — 1982. С. 129.

Фурса З. Теоритичні аспекти правового та процесуального стану прокурора в цивільному судочинстві. // Право України.- 1998. № 2. С. 67.

Черв’якова Про. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про звернення громадян органів місцевого самоврядування. // Право України.- 1999. № 1. С.50−54.

Цвік М. Взаємодія законодавчої й виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя. // Вісник Академії Правових наук України.- 1995. № 3. С.27−35.

Шаповал У. Росподіл влади: міфи й реальність. // Урядовий кур'єр.- 1996. 16 травня.

Шумський П. В. Прокуратура України. До.: Вентурі.- 1997. С. 334.

Шумський П. В. Прокуратура. Гарантія свободи — гарантія проти сваволі. // Віче.- 1997. № 2. С. 48.

Шумський П. В. Прокуратура — її місце та роль державі. // Право України.- 1997. № 8. С.40−43.

Ясинский Р. Прокурорський нагляд у сфері економіки. // Юридичний вісник.- 1997. № 3. С. 81.

ІІІ.

Енциклопедичні видання та довідники Опіків С.І. Словник російської. М.: Російську мову. 1986. С. 386.

Словарь Російської мови. Академія наук СРСР Інститут Російської мови. М.:Русский мову. 1986. Т.2.

Юридичний енциклопедичний словник.- М., 1987. С. 365.

———————————- [1] Копейчиков В. В. Загальна теорія права та держави. До.: Юрінком, 1997. З. 3−4.

[2] У розділі ст. 6 Конституції України. (.

[3] Медведчук У. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспиктиви розвитку. //Право України, 1998, № 4. З. 5−6.

[4] В. Медведчук, Державна влада в Україні: сучасний стан та перспиктиви розвитку. Право України, 1998, 4, ст.5−9.

[5] Шумський П. В. Прокуратура України. Київ, «Вентурі», 1998, стр. 21.

[6] (В.В.Колейчиков Київ Юрінком 1997, з 91−92.

[7] Копейчиков В. В. Загальна теорія д-ви і право. До.: Юринком, 1997. С. 90.

[8] Шумський П. В. Прокуратура України, Київ, «Вентурі», 1998, с.9−10.

[9] Цвік М. В. Взаємодія законодавчої й виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя. //Вісник Академії Правових наук України, 1995, № 3. З 27−35.

[10] Кривенко Л. Тріада влади. Перша серед рівних. До.: Віче, 1994, № 7. З. 17−32.

[11] Тут треба ураховувати, що контрольно-наглядові функції в Україні притаманні фактично всім трьом гілкам влади й саме від того така влада не оговорюється у Конституції України, як самостійна контрольно-наглядова гілка влади (від автора).

[12] Ожегов С.І. Словник Російської мови. М.: Російську мову. 1986. З. 344.

[13] Словник Російської мови. Академії наук СРСР Інститут Російського мови. М.: Російську мову. 1986. Т. 2. З. 94.

[14] Див. У розділі ст. 150 Конституції України.

[15] Найменування принципу береться у лапки від того справді поділяється не влада, а функції влади.

[16] Медведчук У. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку. //Право України, 1998, № 4. З. 5−9.

[17] Основи держави й права. /Під. ред. П.І. Орлова. Харків: Основа 1997. З. 54.

[18] У розділі ст. 150 Конституції України.

[19] У розділі ст. 148 Конституції України.

[20] Ст. 121 Конституції України.

[21] Руденко М., Глоговський У. Представництво прокуратурою інтересів громадянина чи держави в суді. //Право України, 1997, N11. С. 63.

[22]Закон України «Про державну податкову службу» //Відомості Верховної Заради України, 1994, № 5, ст. 84.

[23] У розділі ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» //Відомості Верховної Заради України. 1993, № 13, ст. 111.

[24] У розділі ст. 150 Конституції України.

[25] Михайленко Про. Проблеми реформування прокуратури України. //Право України, 1998. № 1. З. 78.

[26] Стефанюк У. Напрями реалізації Конституції судами. //Право України, 1997. № З. 50−52.

[27]Давиденко Л. Функції прокуратури України згідно із повною Конституцією України. //Право України 1997, N4, С. 43.

[28] С. Субботін, О. Черв'якова. Представницька функція прокурора. // Право України 1997р. № 11 стор. 63−64.

[29] Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена постановою Верховної Заради України від 16 января 1997р. //Відомості Верховної Заради України.-1997, N10. У розділі ст. 85.

[30] (.Руденко М, Глоговський У. Представництво прокуратурою інтересів громадянина чи держави в суді //Право України.1997, N11, З. 59 — 63.

[31] Суботін З., Черв’якова Про. Представницька функція прокурора. ПравоУкраїни, 1997, N11. З. 63−65.

[32] Руденко М., Глоговський У. Представництво прокуратурою інтересів громадянина чи держави в суді //ПравоУкраїни, 1997, N11. З. 63. (.

[33] Жогин Н. В., Фаткулин Ф. Н. Попереднє слідство у радянському кримінальному процесі. — М., 1965 — З. 30−47.

[34] Савицький В. М. Прокурорський нагляд за дізнанням і попереднім наслідком. — М., 1959 — З. 8−22.

[35] Трубін М. С. Прокурорський нагляд над виконанням законів органами дізнання.- М., 1982. — З. 22. [36] Михайлов А.І. Прокурорський нагляд на стадії попереднього слідства. Саме питання вдосконалення попереднього слідства. — М., 1983. — З. 113.

[37] Куркулів У. Особливості прокурорського нагляду за додержанням законів органами, котрі здійснюють оперативно-розшукову діяльність. //Право України, 1997. № 6. З. 10−11.

[38] Давиденка Л. Функції прокуратури України згідно із новою Конституцією України. //Право України, 1997. № 6. З. 45.

[39] Шумський П. У. Прокуратура України. До.: Вентурі, 1998. З. 294.

[40] Ч.3 У розділі ст. 152 Конституції України.

[41] У розділі ст. 4 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» //Відомості Верховної Заради України. 1993, № 13, ст. 111.

[42] У розділі ст. 2 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» //Відомості Верховної Заради України 1993, № 50, ст. 472.

[43] Шумський П. У. Прокуратура України — «Вентурі».-1998.-С. 298−299.

[44] Курило М. Вдосканалити прокурорський нагляд за додержанням прав та законних інтересів засуджених до позбавлення волі.//ПравоУкраіни.-1998. № 11.-С.59−60.

[45] Курило М. Прокурорський нагляд за додержанням економічних прав засуджених до позбавлення волі//Право Украіни.-1998.-№ 12-С.70.

[46] Вернидубав І. Функціі прокуратури на перехідний період.//ПравоУкраіни.-1998;№ 2.С.9.

[47] Курило М. Прокурорський нагляд за додержанням економічних прав засуджених до позбавлення волі//Право Украіни.-1998.-№ 12.-С.71−72.

[48] Прокурорський нагляд в Украіні:Навч.посібник / Керівник кіл авторів Грошевой Ю.М.К.,ІСДО.-1993.-С.3.

[49] Грошевой Ю. М. Прокурорський нагляд в Украіні. Уч. Посібник.-К.-1993. С.26−28. [50] Грошевой Ю. М. Прокурорський нагляд в Украіні. Уч. посібник.К.-1993. С.26−28.

[51] Ясинський Г. Прокурорський нагляд у ефері економіки.//Юридичний вістник.-1997.-№ 3.-С.81.

[52] Сухонос.В. Проблеми атестаціі прокурорських працівників. // Право Украіни.-1998,-№ 1-С.62−63.

[53] Відомості Верховноі Заради Украіни.К.-1991.-№ 41.-ст.546. [54] Грошевой Ю. Прокурорський нагляд в Украіні.Уч.посібник-К.,-1993.-С.5.

[55] Котелевець А. Особливості правозастосовчоі діяльності органів прокуратури у сфері екологіі.//Право Украіни.-1998.-№ 11.-С.65−67.

[56] Шумський П. В. Прокуратура Ураіни.-К., «Вентурі».-1998.-С.6−7. [57] Михайленко Про. Проблеми реформування прокуратури України.// Право України.-1998.-№ 1-С.78−79.

[58] Стратегія й досвід бортьби із організованою злочинністю й нелегальним наркобізнесом//Матеріали міжнародноі науковоі конференціі.-К.,-1995. С.43- 47. [59] Корнієнко М. Стан та деякі проблеми боротьби із організованою злочинністю в столиці України.// Право Украіни.-1998.-№ 11.-С.17−18.

[60] Ясинський Р. Прокурорський нагляд в сфері економіки.//Юридичний вісник.-1997.-.№ 3.-С.78−81.

[61] Голос Украіни.-1996.-13 листопада.

[62] Середа Г. Прокурорський нагляд й відомственний контроль у сфері господарювання та підприємства, законність й обгрунтованність заяв й повідомлень про злочин.//Підприємство, господарювання та право.-1998.-№ 3. С.11−14.

[63] Лошовський В. Д. Прокурорсько-наглядові правовідносиниб-Ростов-наДону.-1987.-С.12.