Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві (реферат)

Реферат на тему Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві.

Стаття ККУ 342:

1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов’язків — карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку — карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, — караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину виступає нормальна діяльність правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим факультативним об'єктом може бути здоров’я особи.

2. Потерпілими від злочину є: 1) представник влади (ч. 1 ст. 342) — 2) працівник правоохоронного органу- 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону- 4) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342).

Про поняття представника влади див. Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Посягання підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 342, якщо воно вчинене щодо потерпілого, який є представником влади, але не є працівником правоохоронного органу, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем, тобто не названий як потерпілий у ч. 2 ст. 342.

До працівників правоохоронних органів слід відносити працівників органів: прокуратуривнутрішніх справслужби безпекимитної службиохорони державного кордонудержавної податкової службивиконання покараньдержавної контрольно-ревізійної службирибоохоронидержавної лісової охорониАнтимонопольного комітету та інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Відмітною ознакою вказаних працівників як працівників саме правоохоронних органів є те, що вони беруть безпосередню участь уа) розгляді судових справ у всіх інстанціяхб) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушенняв) оперативно-розшуковій діяльностіг) охороні громадського порядку і громадської безпекид) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідствае) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордони Україниє) нагляді і контролі за виконанням законів.

Особи, які уклали трудовий договір із СБ, ПВ, ДДПВП тощо і не є атестованими службовими особами цих органів, а становлять їх технічний, допоміжний персонал, не визнаються потерпілими від цього злочину. Так само не є ними працівники лісової охорони інших, крім державної лісової охорони, постійних лісокористувачів. Представники влади та працівники правоохоронних органів можуть визнаватись потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов’язки, перебуваючи безпосередньо на службі, діючи за наказом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони діяли в межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, припиняли правопорушення у неробочий час).

Член громадського формування з охорони громадського порядку (державного кордон) у — громадянин України, який відповідно до закону є членом зареєстрованого у встановленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. Такими формуваннями виступають зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та ПВ, асоціації громадських формувань тощо, має посвідчення члена такого формування і відповідну нарукавну пов’язку. Член громадського формування може виступати потерпілим від цього злочину лише під час здійснення ним функцій по забезпеченню охорони громадського порядку чи державного кордону.

Військовослужбовець виступає потерпілим від цього злочину лише під час виконання обов’язків по охороні громадського порядку. Про поняття військовослужбовців див. коментар до ст. 401.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням — опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену відповідного громадського формування або військовослужбовцю- 2) часом вчинення злочину.

Опір — це активна фізична протидія здійсненню відповідними працівниками своїх обов’язків. Коло обов’язків, здійсненню яких вчиняється опір, залежить від виду потерпілого, якому вчиняється опір.

Опір потрібно відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою (ст. 185 КАП) є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Адміністративна відповідальність за вказані дії настає за відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи. Опір, на відміну від злісної непокори, може полягати в таких, наприклад, діях, як спроба вирватися при затриманні, перешкоджання законному застосуванню сили, Ознаками опору є такі: а) він полягає в активних діяхб).дії винного полягають у застосуванні до потерпілого фізичної силив) .дії винного перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повноваженьг).дії винного вчинено під час виконання потерпілим своїх службових або громадських обов’язків Вчинення злочину під час виконання представником влади, у т.ч. працівником правоохоронного органу, службових обов’язків означає, що. посягання має місце під час .реалізації ним наданих йому прав та виконання обов’язків, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника. влади або органу, в якому він працює.

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовець можуть виступати потерпілими у складі злочину, що аналізується, лише під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку. Злочин матиме місце у разі опору цим особам як при виконанні покладених на них обов’язків, так і при реалізації прав, наданих їм у зв’язку з виконанням їх завдань.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікований вид злочину (ч. З ст. 342) має місце при поєднанні опору з примушенням потерпілого шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Під насильством у складі розглядуваного злочину розуміється будь-яке фізичне насильство — тілесні ушкодження, незаконне позбавлення волі, зв’язування або інші насильницькі дії. Заподіяння потерпілому при вчиненні опору тяжкого тілесного ушкодження або смерті потребує додаткової кваліфікації залежно від виду потерпілого, відповідно, за ч. ч. З або 4 ст. 345, ч. З ст. 350, ст. 348 чи п. 8 ч. 1 ст, 115. Якщо потерпілим від злочину, передбаченого ст. 342, є особа, зазначена у ч. 1 ст. 346, то заподіяння їй легких чи середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, а так само нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій за наявності підстав слід кваліфікувати за ч. ч. 2 або 3 ст. 346. Поняттям погрози охоплюється залякування потерпілого будь-яким фізичним насильством.

АК (ст. ст. 87, 88).

Закон України «Про міліцію» .від 20 грудня 1990р. (ст. ст. 2, 10, 11). Закон України «Про держаний кордон України від 4 листопада 1991 р.

Закон України «Про Прикордонні війська України» від 4 листопада 1991 р. (ст. &-).

Закон України «Про прокуратуру» від 5листопада 1991 р. (ст.ст.ст. 5,17,20, 561.

Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» лід 26 березня 1992 р. (ст. ст. 1, 2),.

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.

Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р.

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січи" 1993 р. (ст. ст.: 9, 16).

Закон України «Про Антимонопольний комітет» від 26листопада 1993р.

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органі» від 23 грудня 1993 р. (ст. ст. 1, 2).

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р.

Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р.

Положення про Державний департамент з питань виконання покарань. Затверджене указом Президента України від 31 липня 1998 р.

Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства. Затверджений постановою КМ від 28 вересняи!996р. (п. 38).

Постанова ПВС № 12 від 7 жовтня 1994р. «Про судову практику в справах про хабарництво» (п. п. 2, 5).

Список використаної літератури.

1. 1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К., 1996. — 111 с.

2. 2.Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Юрінком Інтер, 2001 р. — 240 с.

3. 3.Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

4. 4.Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я.Тація. — Київ — Харків: Юрінком Інтер, 2003. — 496 с.

5. 5.Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В. А. Клименка. — Київ: Юридична думка, 2004. — 656 с.

6. 6.Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. — Харків. Юрінком Інтер — Право, 2001.

7. 7.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2001.

8. 8.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М. О., Гончаренка В. Г. — К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. — Ч.2. — 984 с.