Моральність як об"єкт кримінально-правової охорони

ПЛАН

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ ЯК ОБ'ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

1.1 Моральність як об'єкт кримінально-правової охорони у пам’ятках кримінального права України

1.2 Моральність як об'єкт кримінально-правової охорони у чинному кримінальному законодавстві зарубіжних держав РОЗДІЛ 2. МОРАЛЬНІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

2.1 Підходи до розуміння об'єкта складу злочину в кримінально-правовій науці

2.2 Поняття моральності в кримінальному праві

РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МОРАЛЬНОСТІ ЗА КК УКРАЇНИ

3.1 Злочини проти моральності, передбачені розділом ХІІ КК України…

3.2 Злочини, що посягають на моральність, в статтях інших розділів Особливої частини КК України ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодні, коли Україна після багаторічного перебування у складі різних політико-територіальних утворень, формується як незалежна держава з системою соціальних, правових і демократичних принципів, важливим є питання захисту моральності. Адже саме від того, чи буде забезпечено цей захист, чи зможе законодавець досягнути достатнього рівня нормативно-правового регулювання у цій сфері, залежить, чи зможе Україна в майбутньому бути по справжньому сучасною європейською державою, в якій будуть сповідувати принцип гуманізму, законності і справедливості.

В науці кримінального права, значна увага дослідженню питань охорони окремих сфер моральності від злочинних посягань приділялася такими дослідниками як: А. В Ландіна, В.В. Кузнєцов, В. О. Навроцький, Л. С. Кучанська, Н. О. Горб С.П. Репецький, С. С. Яценко та іншими. Дані дослідження мають велике пізнавальне та прикладне значення, оскільки в них аналізуються найбільш проблемні питання щодо охорони моральності відповідно до норм Особливої частини чинного Кримінального кодексу (далі - КК) України.

Для кожного цивілізованого та демократичного суспільства, у тому числі українського, мораль (моральність), будучи особливою формою суспільної свідомості, є основним типом нормативної регуляції людської поведінки, таким, як право, звичаї, традиції, перетинається з ними, але у той же час відрізняється від них. Завдяки моральності забезпечується дотримання людиною встановлених суспільством норм моралі, сприймаються загальнолюдські цінності, формуються правильні уявлення про справедливість, гуманність, добро, зло. Більше того, під впливом моральних вимог відбувається постійне збагачення права та зростання його ролі як соціального регулятора суспільних відносин.

У чинному кримінальному законі України передбачена відповідальність за найбільш ганебні і небезпечні посягання на основи морального життя суспільства і кожної окремої особи. Так, в розділі ХІІ КК України згруповані такі склади злочинів проти моральності, що регулюють дане питання у частині поваги до померлих і місць їхнього поховання; ставлення до пам’яток — об'єктів культурної спадщини; збереження культурної спадщини та відкритості інформаційних ресурсів; ставлення до тваринного світу; розповсюдження відомостей про засоби вирішення конфліктів і прийнятні способи поведінки людей (сексуальної включно); підстав і форм задоволення сексуальних потреб; нормального розвитку неповнолітніх.

Хоча, як бачиться, виділення злочинів проти моральності в окремий розділ Особливої частини КК України ще не є гарантією достатньої нормативної регуляції і убезпечення від злочинних посягань. Прикладом є статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України за період 2002 — 2009 рр. Зокрема, спостерігається відчутне зростання кількості низки зареєстрованих злочинів проти суспільної моральності (зокрема, ввезення, виготовлення, або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію — у 23,7 разів; ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічних предметів — у 5,5 разів; створення або утримання місць розпусти і звідництва — у 3 рази; сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією — 1,6 разів.

Потрібно відзначити, що наукова розробка питань, пов’язаних із кримінально-правовою охороною моральності, дає можливість більш чіткіше окреслити такі питання, які потребують вдосконалення і доопрацювання, що в свою чергу, стало б вагомим кроком для якісного оновлення системи кримінального законодавства України.

Метою даного дослідження є комплексна характеристика системи злочинів проти моральності в статтях Особливої частини Кримінального кодексу України.

Завданнями даної магістерської роботи відповідно до її мети є :

— дослідити розвиток інституту кримінально-правової охорони моральності в пам’ятках права;

— проаналізувати норми кримінальних законів зарубіжних держав, в яких передбачається відповідальність за злочинне посягання на моральність, співставити, порівняти їх з аналогічними нормами українського кримінального законодавства;

— розглянути проблеми визначення об'єкта злочинів проти моральності, дослідивши ряд наукових доробок вчених і зробити самостійні висновки;

— визначити нормативний і соціальний зміст моральності;

— охарактеризувати систему злочинів проти моральності в Особливій частині КК України.

Об'єктом дослідження є інститут кримінальної відповідальності за посягання проти моральності.

Предметом дослідження є моральність як об'єкт кримінально-правової охорони.

Науково-теоретичною базою магістерської роботи є дослідження вчених з кримінального права, історії держави і права України, філософії, соціології. Це, зокрема, праці А. В Ландіної, В.В. Кузнєцова, В. М Куца, Є.В Фесенка, Л.С. Кучанської, М. О. Мягкова, Н. О. Горб, О. М. Архипова, О.М. Кривулі, С. П. Репецького. Проаналізовано також пам’ятки кримінального права України.

Емпіричну базу дослідження складають становлять матеріали судової практики різних регіонів України, розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень України. Всього проаналізовано десять вироків у справах про злочини, що посягають на моральність.

Нормативну базу дослідження складає Конституція України, КК України, Цивільний кодекс України, нормативно-правової акти інших галузей права, що регулюють окремі аспекти відносин моральності.

Методи дослідження. Під час виконання даної наукової роботи було застосовано ряд загальнонаукових і спеціальнонаукових методів, серед яких такі:

— історичний (при дослідженні пам’яток українського кримінального права);

— аналіз (у частині дослідження окремих норм Розділу ХІІ Особливої частини КК України);

— синтез (зокрема, при розкритті поняття моральності як об'єкта кримінально-правової охорони);

— порівняння (в частині виявлення спільних та відмінних тенденцій в чинному кримінальному законодавстві зарубіжних держав щодо забезпечення охорони моральності);

— узагальнення (в частині виділення практично значущих висновків на підставі проведених окремих досліджень);

— системний (при підході системи злочинів, що посягають на моральність).

Практичне значення одержаних результатів. Результати, що були одержані під час виконання магістерської роботи можуть бути застосовані при удосконаленні кримінального законодавства у сфері охорони моральності від протиправних посягань, під час практичного правозастосування, а також при викладанні студентам юридичних факультетів Особливої частини кримінального права України.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНОСТІ ЯК ОБ'ЄКТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

1.1 Моральність як об'єкт кримінально-правової охорони у пам’ятках кримінального права України

Дослідження будь-якого правового явища неможливе без вивчення його історичних витоків. А тому видається доцільним проаналізувати окремі пам’ятки права, такі як: Руська Правда, русько-візантійські договори 911, 944 і 971 pоків, Литовські Статути, Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року, пам’ятки права часів Козацько-гетьманської держави, Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року та 1903 року, а також Кримінальні кодекси Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) 1922, 1927 і 1960 років.

Вагомою ознакою джерел права Київської Русі було те, що базою їх формування була сукупність звичаїв, які в той час були уставлені в суспільстві. Звичайно, розвиток звичаєвого права був органічно пов’язаний з державою, що формувалася. Право було системою правових норм, що складалися з санкціонованих, тобто визнаних державою, звичаїв. Згадку про такі звичаї до утворення Давньоруської держави можна знайти у літописах. У міру становлення феодалізму окремі звичаї родового ладу, котрі можна було використовувати в інтересах панівного класу, що формувався, поступово трансформувалися у норми звичаєвого права.

У IX—X ст. на Русі, певно, існувала система норм усного звичаєвого права. Частина цих норм, на жаль, не зафіксована у збірниках права й літописах, котрі були складені ще у XI—XII ст., і тому не дійшла до нас. Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званій Правді Ярослава — давній частині Короткої редакції Руської Правди Макарчук С. Актові джерела давньоруського часу: [Руська Правда як пам’ятка і походження та списки Розширеної Правди та Скороченої Правди; Інші актові матеріали Х — ХV ст.]. Писемні джерела в історії України / C. Макарчук — Л.: Конус, 1999 — с. 55 — 75. Окремі норми цієї пам’ятки використовувалися ще у VIII—IX ст. Проте соціальне призначення Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 p., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам’ятках і договорах Русі з Візантією X ст. Cвоєю чергою, русько-візантійські договори 911, 944 і 971 pоків свідчать про високий міжнародний авторитет Давньоруської держави, є цінним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київської Русі. Це міжнародно-правові акти, в яких відбиті норми візантійського й давньоруського права. Пізніше деякі з них потрапили у Правду Ярославичів, а потім — у Поширену редакцію Руської Правди. У них можна знайти і норми, запозичені від давнього усного звичаєвого права.

Докладніше зупинившись на положеннях Руської Правди, потрібно відзначити, що дана пам’ятка права містила багато статей, які свідчили про достатній рівень розвитку кримінального права. Однак не існувало різниці між кримінальним правопорушенням та цивільно-правовим, а таке поняття як злочин взагалі було відсутнє. Будь-яке нанесення потерпілому матеріальних або моральних збитків визначалося як «образа» (ст. 15 короткої редакції). Існували лише такі поняття, як спроба образи і дійсна образа. Разом з тим розрізняли об'єктивну і суб'єктивну сторони такої «образи». Наприклад, вбивство могло бути скоєне навмисно чи випадково, у стані афекту чи під час бійки тощо (ст. ст. 6, 7, 54). Об'єктами ж злочину, перш за все, виступали влада, особа, майно, звичаї. Суб'єктом злочину міг бути будь-хто, крім холопа і челядина, які перебували в повній власності господарів. Останні несли матеріальну відповідальність за протиправні дії своїх слуг.

Тяжкими злочинами були посягання на інтереси церкви і християнську мораль, зокрема, шляхом дотримання язичницьких обрядів. До них відносилися: церковна татьба (крадіжка церковного майна), розриття могил, нищення хрестів, .моління в гаях, біля води, чародійство тощо. Руська Правда не згадує про ці види злочинів, однак вони знайшли відображення в церковних уставах князів Володимира і Ярослава. В цих документах також йдеться про злочинні дії ченців, попів і попівн (блуд, пияцтво, порушення межі своїх приходів під час виконання обрядів, зв’язок з іновірцями чи відлученими від церкви).

До злочинів проти сім'ї та моральності відносилися: розпуста, зґвалтування боярських дружин і дочок, групове зґвалтування, укладення шлюбу між близькими родичами, багатоженство, співжиття із черницею, кума з кумою, народження позашлюбної дитини, співжиття з сестрами або з братами. Злочином вважалося сексуальне збочення — скотолозтво Держава і право Київської Русі (ІХ — ХІІ ст.): [Повість минулих літ. Руська Правда та ін.] // Хрестоматія історії держави і права України. — К.: Юрінком Інтер, 2000 — т.1 — 210 с. Щоправда, світське право не містило норм, які охороняли б сім'ю від злочинних посягань. Вони знайшли втілення в церковних уставах Володимира та Ярослава.

За злочини проти сім'ї та моральності давньоруське законодавство, на відміну від візантійського, в яких за певні порушення передбачалася смертна кара чи покалічення), застосовувало систему покарань у вигляді грошових штрафів на користь єпископа (ст. 2 Уставу князя Ярослава). Наприклад, у Візантії одружений чоловік за перелюбство отримував для «напучення» 12 ударів палицею, незалежно від соціального походження та матеріального становища; за зв’язок із заміжньою жінкою чоловікам відрізали носи. У Київській Русі покарання за подібні вчинки не були такими суворими. Ст. 8 розширеної редакції Уставу князя Ярослава забороняла митрополиту стягувати штраф за подружню невірність чоловіка. У пам’ятках канонічного походження є також свідчення, що на порушника цієї церковної настанови накладалися піст і єпитимія. За скотолозтво у Візантії оскопляли, а у Київській Русі за ст. 21 розширеної редакції «Уставу» князя Ярослава таке ж збочення каралося штрафом у 12 гривень на користь єпископа і оголошенням єпитимії. Інші прояви сексуальної розбещеності або збочень також каралися накладенням єпитимій.

Розглянувши більш докладно окремі склади злочинів, що стосуються моральності як об'єкта кримінально правової охорони, потрібно виділити їх у дві групи. Перша група — злочини проти родини і моральності. Друга група — злочини проти церкви.

Злочини проти родини і моральності. Після того, як було прийняте християнство і встановлене одруження за правилами православної церкви, природно, що церковна влада стала боротися з залишками язичества в сімейно-шлюбних відносинах. Як у Статуті Володимира, так, особливо, у Статуті Ярослава утримується перелік злочинів проти родини і моральності, причому іноді винні в цих злочинах підлягали судові єпископа і судові князя і несли подвійне покарання. Дуже характерно, що церковна влада, бажаючи домогтися швидкого ефекту в боротьбі зі злочинами цього виду, ряд провин проти статевої моралі, що у Візантії або в Римі спричиняли чисто церковні покарання (єпітімїі, посилені молитви, покаяння тощо), стала обкладати покараннями, що характерні для світського карного права, а саме, грошовими стягненнями.

Перші статті Статуту Ярослава говорять про умикання, про пошибання (зґвалтування) боярських дружин і дочок, про розпусту (самовільний розвід із дружиною). Винні в цьому злочині підлягали грошовому стягненню в залежності від приналежності дружини і дочки. Так, наприклад, за умикання боярської дружини і дочки стягувалося на користь постраждалої і єпископа 5 гривень золота, за той же злочин, спрямований проти дружин і дочок менших бояр, стягувалася гривня золота, добрих людей — 5 гривень срібла, а крім того, «князь страчує» .

Серед інших злочинів проти родини і моральності треба вказати на народження незаміжньою дочкою позашлюбної дитини (передача її в будинок церковний і накладення грошового штрафу на її батьків), організація масового зґвалтування дівиці, висновок шлюбу між близькими родичами (80 гривень штрафу), перелюбство, привід у будинок нової дружини без здійснення розводу зі старої, двоєженство (штраф у розмірі 40 гривень), співжиття з черницею, кума з кумою, брата із сестрою, свекра з невісткою, одночасне співжиття з двома сестрами і двох братів з одною дружиною, з мачухою (грошові штрафи, сплачувані єпископові в розмірі від 100 до 30 гривень). Мається стаття, що передбачала скотолозтво (12 гривень і єпітімія).

Злочини проти церкви. Відомо, що феодальне законодавство посилено охороняло церкву, її майно і служителів церкви. У Руській Правді не міститься статей про церковні злочини. Невелика кількість статей також і в церковних статутах. Утім, у Статуті Володимира говориться про церковну татьбу, про розграбування могил, про посічені хрестів, про введення в церкву тварин і птахів, про моління під клунею, у гаях і у води, про «знахарство», тобто про чаклунство. Однак ніяких покарань у Статуті Володимира за ці злочини не встановлюється. Ще менше уваги злочинам проти церкви приділяє Статут Ярослава.

Характеризуючи правове поле на українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського (Волинь, Поділля та Київщини), потрібно відзначити, що умови для кодифікації законодавства у Литві були сприятливішими, ніж у Польщі. Результатом цього стала поява у Великому князівстві Литовському у XV ст. Судебника, а в XVI ст. — трьох Литовських статутів.

Становленню якісно нового рівня правових відносин у Великому князівстві Литовському сприяло створення писаного кодексів законів під назвою «Литовські Статути». Ці нормативні акти були діючим правом на землях великого князівства Литовського та в українських провінціях, що увійшли до складу Речі Посполитої. Перші законодавчі акти Великого князівства Литовського (загальноземські, обласні грамоти і інші) свідчили про достатньо високий для свого часу (Х — XVI ст.) ступінь розвиненості кримінального права. Проте в цей період судові органи держави керуються в основному правом, заснованим на місцевих звичаях, а процесуальні дії учасників судочинства не закріплюються у письмовій формі. Разом з ним в багатьох землях Великого князівства Литовського (особливо в колишніх князівствах — державах, таких як Полоцьке, Турово-Пінське, Берестейське і інші) продовжував діяти власний кримінальний закон. Поступово кримінально-правові норми у зв’язку з централізацією держави уніфікуються і розвиваються. Перший кодифікований кримінальний закон Великого князівства Литовського — це Судебник Казимира 1468 року. Він закріпив основні, єдині для всієї держави види покарань за злочини, вніс новизну і визначення суті і цілі покарання, заклавши правову основу і цілі індивідуального покарання. Протягом ХVI століття піддавалося істотним змінам більшість інститутів кримінального права, створювалася спеціальна юридична термінологія для визначення правових понять.

Закон відрізняє складові частини злочину і досить виразно описує його істотні і типові ознаки. Об'єктом злочину признаються конкретні блага і інтереси особи, а Статут 1588 року визнає об'єктом злочину злочинні посягання на відносини по підтримці громадського порядку і суспільної моралі.

Кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалась дія, яка заподіяла шкоду чи збитки життю, здоров`ю, майну і честі особи, а також шкоду і збитки державі.

Злочинів проти моралі безпосередньо передбачалися тільки у Статуті Великого князівства Литовського редакції 1588 року, де вони містилися в розділі чотирнадцятому «О воровстве всякого рода». Статути законодавчо закріпили такі правові принципи, як: законність, індивідуалізація, рівність всіх перед законом, справедливість покарання тощо. Згідно Статуту 1588 року до цих злочинів були віднесені діяння, які передбачалися:

артикулом ХХІХ «О распутных людях, кои подговорив замужню женщину увезут оную» (безпосередньо в диспозиції вказувалось, що норма встановлена «для прекращения распутства о обуздание развратных людей»);

артикулом ХХХ «О наказании прелюбодейства» (параграф другий цього артикулу переслідував «девиц, которые забыв страх Божий и отложа стыд в сторону, будут жить в непотребстве «);

артикулом ХХХІ «О казни сводням «, який містив наступний припис: «желая, дабы подданые наши на всегда жили честно и не искали мерской корысти, противной Богу и честным людям, постановляем; дабы в городах нашых не были терпимы такие люди как мужеска, так женска пола, кои для бесчестной своей прибыли, обыкли подговаривать девиц, или вдов и замужних женщин к непотребству так, что хотя бы которая нибудь и могла себя вести добропорядочно в супружестве; однако увлекаясь подговорами сводней предается непотребной жизни, а по сему наказывается урезанием носа, ушей, губ и изгнанием из города. Если же и после такого наказания будут питаться тем же мерзким ремеслом, то суд имеет из казнить смертию».

Про громадську мораль йшлося і в інших розділах Статуту. Так, згідно артикула LX «О наказаниях таких развратных женщин, которые бы умертвляли детей своих, или чужых» розділу одинадцятого «О насилиях, побоях и о платежах за голову дворянина» підлягали смертній карі жінки, які «ведя жизнь непорядочную и распутную и так очреватев, потом от стыда, или боясь наказание оной свій плод умертвили «. Цей артикул був введений з метою, «Дабы в христианском нашем государстве соблюдено было благочестие и надлежащее благовение к христианскому закону «. Наведене положення дозволяє стверджувати, що цей злочин теж міг бути віднесений до злочинів проти моральності.

Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року — це перша спроба кодифікації кримінального законодавства України, в основу якої було покладено Литовський Статут 1588 року. І хоча Права так і не стали діючим законом, вони відіграли дуже помітну роль у розвитку української юридичної думки. Злочини проти моральності в основному передбачалися гл. 23 Прав «О казни и наказании прелюбодеев, блудников, насильников жен и девиц, також мужеложников и скотоложников». Чотирнадцять артикулів цієї глави передбачали як традиційні склади злочинів (прелюбодійство, викрадення чужих жінок, насильницьке одруження, двожонство, кровосуміш, звідництво), так і раніше не відомі (мужолозтво, скотолозтво, розбещення малолітніх). Передбачалася Правами і відповідальність за наругу над могилою, але артикул 22, де про це йшлося, був розташований в іншій главі, двадцять четвертій, «О ворах, наказании и казни их, також о протчем о делах татейним».

За часів Козацько-Гетьманської держави кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалась дія, яка заподіяла шкоду чи збитки життю, здоров`ю, майну і честі особи, а також шкоду і збитки державі. Поза тим, поширюється формальне поняття злочину як дії, що заподіяла шкоду державному інтересу, навіть якщо вона не передбачена законом, що часто призводило до судово-адміністративної сваволі. За звичаєм суб`єктом злочину могли бути усі особи по досягненні 16-річного віку, наприкінці 18 ст. вік кримінальної відповідальності було знижено.

До злочинів проти моральності належало, зокрема, ганьблення запорізьким козаком жінки. За Гетьманщини у кримінальне законодавство було вміщено нові склади злочинів — «безчоловіччя» (мужелозтво, скотолозтво), перевідництво; конокрадство (за яке іноді потерпілі вчиняли і самосуд).

До складів злочинів, які опосередковано посягали на моральні устої тогочасного суспільства, зокрема, можна віднести злочини проти православної віри. До таких належали: богохульство, віровідступництво, чари, порушення церковних обрядів, зневажання церкви та інші, хоч, на відміну від судової практики Росії, а особливо Речі Посполитої, такі судові справи в Лівобережній Україні були рідкістю.

За часів перебування українських земель у складі Російської імперії, система злочинів проти моральності була досить чітко визначеною і кодифікованою у тодішніх актах кримінального законодавства. Так, Л. С. Кучанська у своєму дослідженні Кучанська Л. С. Злочини проти моральності. Історичний аспект / Лариса Степанівна Кучанська // Вісник Одеського Інституту внутрішніх справ.-2004.-№ 4. с. 105. вказує, що розвинену систему злочинів проти моральності передбачало Укладення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. Такі діяння передбачалися главою «О преступлениях против общественной нравственности, и проступках против общественного благоустройства и благочиння». Ця глава містила в собі два розділи: «О соблазнительном и розвратном поведении, о противоестественных пороках и сводничестве» та «О противоправних нравственности и благопристойности сочинениях, изображениях, представлениях и речах». Розміщені тут норми передбачали відповідальність за розпусту, утримання власного чи за найманням будинку для розпусти, втягнення малолітніх та неповнолітніх дітей особами, які здійснюють нагляд за ними у розпусту та інші пороки, відвідування явним та спокусливим чином розпусних жінок, проституцію, розповсюдження розпусними жінками і дівками венеричних захворювань, протизаконне сумісне проживання неодруженого з неодруженою, появу в громадських місцях у нетверезому вигляді, мужолозтво, скотолозтво, звідництво батьками своїх дітей, чоловіками своїх жінок, будь-яке інше звідництво, заняття звідництвом як ремеслом.

Цікавим є той факт, що окремою статтею передбачалась відповідальність власників установ, які були створені не з метою заняття розпустою, а з іншою метою, але в яких також надавалися такі послуги.

Наступним етапом у розвитку кримінального законодавства Російської імперії, до складу якої входила і Україна, стало Кримінальне укладення (уложення) 1903 року. У даному нормативно-правовому акті вводяться нові склади злочинів, які раніше були невідомі. Такі як: жорстоке поводження з душевнохворими, домашніми тваринами, несанкціоноване створення розважальних установ, а також установ для гри в карти, кості і таке ін., надання для цих цілей свого приміщення чи створення ігорного дому.

КК УРСР 1922 року, на відміну від законодавчих актів Російської імперії, злочини проти моральності вже окремо не виділяв. Серед усіх раніше відомих злочинів проти моральності законодавець передбачає відповідальність тільки за розбещення малолітніх і неповнолітніх, примушення до зайняття проституцією, звідництво, утримання притонів розпусти, а також затягання жінок до проституції. Склади цих злочинів були розташовані у главі «Злочини проти життя, здоров’я та гідності особи». Аналогічний підхід був притаманний і КК УРСР 1927 року.

В КК УРСР 1960 року Кримінальний кодекс Української РСР // Офіц. вид. — Державне видавництво політичної літератури УРСР. — Київ, 1961. — 132 c. теж окремо не виділялися, а розглядалися як складова злочинів проти громадського порядку і містилися в главі Х «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я». Тут передбачалася відповідальність за такі склади злочинів як знищення пам’яток історії та культури, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, посягання на особу та права громадян під приводом виконання релігійних обрядів чи під іншим приводом, утримання притонів розпусти та звідництво, виготовлення, збут чи розповсюдження порнографічних предметів. Також ст. 214 був передбачений склад злочину, який, хоч і не посягав прямо на моральність, все ж опосередковано заподіював шкоду відносинам моральності. Даною статтею передбачалась відповідальність за бродяжництво, жебрацтво, та інші паразитичні способи життя.

З 1960 року протягом наступних сорока років система злочинів проти моральності за КК УРСР неодноразово доповнювалася новими складами, зокрема ст. 208−1 (доведення неповнолітнього до стану сп’яніння, 1973 р.), ст. 211−1 (виготовлення та розповсюдження творів, що пропагують культ насильства та жорстокості, 1986 р.), ст. 207−1 жорстоке поводження з тваринами, 1988 р.). Що стосується розбещення неповнолітніх (ст. 121), мужолозтва (ст. 122) та статевих зносин з особою яка не досягла статевої зрілості (ст. 120), ці діяння розглядалися як злочини проти статевої свободи і містилися в розділі ІІІ КК УРСР 1960 р. «Злочини проти життя, здоров’я, свободи та гідності особи» .

У КК України 2001 року законодавець вперше за майже сто років виділив злочини проти моральності у окремий ХІІ розділ «Злочини проти громадського порядку та моральності», тим самим підкресливши важливість питання чіткого і ґрунтовного регулювання даної сфери суспільних відносин і встановлення справедливих покарань за порушення моральних устоїв в державі.

1.2 Моральність як об'єкт кримінально-правової охорони у чинному кримінальному законодавстві зарубіжних держав

Аналізуючи злочини проти моральності, видається важливим звернути увагу на досвід законодавців зарубіжних держав у даній сфері правового регулювання, а саме на норми Особливих частин кримінальних законів окремих держав. Це дало б змогу провести порівняння між чинним вітчизняним і зарубіжним законодавством щодо захисту моральності.

Зокрема, М.І. Хавронюк у своїй монографії Хаворонюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія / М.І. Хайворонюк — К. Юрисконсульт, 2006. — 817- 820 c. висвітлює питання захисту моральності за кримінальним законодавством ряду країн пострадянського простору і Європи. Автор коротко характеризує деякі з них. Проаналізуємо такий зарубіжний правовий досвід на основні кримінального законодавства окремих пострадянських держав.

Розпочнемо з аналізу кримінального законодавства пострадянських країн. Так, у КК Російської Федерації Кримінальний кодекс Російської Федерації [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // nalog. consultant.ru/ doc 51 087. html злочини проти моральності компактно розміщені наприкінці глави 25 «Злочини проти здоров’я населення і громадської моральності». Крім злочинів, пов’язаних з проституцією і порнографією, це: наруга над тілами померлих і місцями їхнього поховання (ст. 244). При цьому ст. 244 містить не лише простий, як аналогічна ст. 297 КК України, а й кваліфікований склад злочину: ч. 2 цієї статті передбачає відповідальність за зазначені дії, якщо вони вчинені: а) групою осіб, групою осіб за попередньою змовою чи організованою групою; б) з мотивів національної, расової, релігійної ненависті чи ворожнечі; в) щодо скульптурного, архітектурного спорудження, присвяченому боротьбі з фашизмом чи жертвам фашизму, або місць поховання учасників боротьби з фашизмом; г) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування. Також передбачена відповідальність за жорстоке поводження з тваринами (ст. 245).

Своєю чергою, в розділі ХІІ КК Республіки Білорусь Кримінальний кодекс Республіки Білорусь від 9 липня 1999 року (станом на 25 січня 2006 року) [ Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // www.pravo.levonevsky.org. передбачена відповідальність за склади злочинів, що посягають на громадський порядок і громадську моральність. Зокрема, захист моральності здійснюється відповідно до положень таких статей кримінального закону:

— Ст. 343: Виготовлення і розповсюдження порнографічних матеріалів чи предметів порнографічного характеру. Так, ч. 1 статті законодавець вказує на виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження або рекламування, чи розповсюдження або рекламування порнографічних матеріалів або друкованих видань, зображень, інших предметів порнографічного характеру, чи публічна демонстрація кіноабо відеофільмів порнографічного змісту А. ч. 2 передбачає відповідальність за ті ж дії, вчинені групою осіб за попередньою змовою чи організованою групою або з використанням глобальної комп’ютерної мережі Інтернет, іншої мережі електрозв’язку загального використання чи виділеної мережі електрозв’язку, розповсюдження чи рекламування завідомо неповнолітньому порнографічних матеріалів чи друкованих видань, зображень, інших предметів порнографічного характеру, здійснене особою, яка досягла вісімнадцятирічного віку, чи демонстрація цією особою завідомо неповнолітньому кіночи відеофільмів порнографічного характеру.

— Ст. 343−1: Виготовлення і розповсюдження порнографічних матеріалів чи предметів порнографічного характеру з зображенням неповнолітнього. Відповідно встановлюється кримінальна відповідальність за виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження або рекламування, чи розповсюдження або рекламування порнографічних матеріалів або друкованих видань, інших предметів порнографічного характеру з зображеннями завідомо неповнолітнього, або публічну демонстрацію кіно — чи відеофільмів порнографічного змісту з такими зображеннями. В ч.2 цієї статті передбачається відповідальність за ті ж дії, здійснені особою, яка раніше вчиняла злочини, передбачені чинною статтею чи частиною другою статті 343 КК Республіки Білорусь, чи групою осіб за попередньою змовою чи з використанням глобальної комп’ютерної мережі Інтернет, іншої мережі електрозв’язку загального користування чи окремої мережі електрозв’язку, з використанням завідомо неповнолітнього для виготовлення порнографічних матеріалів, друкованих видань чи інших предметів порнографічного характеру з його зображенням. А ч.3 — за дії, передбачені частинами 1 або 2 даної статті, здійсненні організованою групою, з використанням завідомо малолітнього для виготовлення порнографічних предметів, друкованих видань чи інших предметів порнографічного характеру з його зображенням.

— Ст. 344: Умисне знищення чи пошкодження історико-культурних цінностей чи матеріальних об'єктів, яким може бути присвоєний статус історико-культурної цінності. Дана стаття містить санкцію за умисне знищення чи пошкодження історико-культурних цінностей або матеріальних об'єктів, що мають духовну, художню і (або) документальну цінність і відповідають одному з критеріїв відбору матеріальних об'єктів для присвоєння їм статусу історико-культурної цінності (ч.1 ст.344). Кваліфікованим видом даного злочину є здійснення його повторно, чи групою осіб, чи по відношенню до особливо цінних матеріальних історико-культурних цінностей чи особливо цінних матеріальних об'єктів, які потягнули за собою спричинення шкоди в особливо великому розмірі (ч.2 ст.344).

— Ст. 345: Знищення, пошкодження чи втрата історико-культурних цінностей чи матеріальних об'єктів, яким може бути присвоєно статус історико-культурної цінності, з необережності. У цій статті передбачається відповідальність за знищення, пошкодження історико-культурних цінностей чи матеріальних об'єктів, що мають виняткові духовну, художню і (або) документальну цінність і відповідають одному з критеріїв відбору матеріальних об'єктів для присвоєння йому статусу історико-культурної цінності, знищення з необережності, чи їх втрата внаслідок неналежного зберігання, які потягнули за собою спричинення шкоди в великому розмірі. В ч.2 вказується на вчинення тих же дії, вчинених по відношенню до особливо цінних матеріальних історико-культурних цінностей або особливо цінних матеріальних об'єктів чи тих, які потягнули за собою спричинення шкоди в особливо великому розмірі

— Ст. 346: Наруга над історико-культурними цінностями. Відповідальність за наругу над історико-культурними цінностями може наставати лише за відсутності ознак злочину, передбаченого статтею 344 чинного КК Республіки Білорусь. Ч.2 цієї статті передбачає відповідальність за ті ж дії, здійснені по відношенню до особливо цінних матеріальних історико-культурних цінностей, чи наруга над пам’ятниками захисникам Вітчизни при відсутності ознак злочину, передбаченого вищевказаної статті 344.

— Ст. 347: Наруга над трупом чи могилою. Відповідно до цієї статті особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення наруги над трупом чи могилою, чи за викрадення трупа, чи викрадення предметів, які знаходяться в захороненні. Особа також притягається до кримінальної відповідальності за ті ж дії, вчинені по відношенню до братської могили чи могили захисника Вітчизни (ч.2).

— Ст. 348: Незаконне вилучення органів чи тканин від неживого донора. Кваліфікованим видом даного злочину є вчинення його з корисливих мотивів.

Наступним розглянемо кримінальне законодавство Латвійської Республіки Кримінальний кодекс Латвійської Республіки [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // www.tte.lv/New/lv/tulkojumi/E0032.doc.. Так, деякі злочинні діяння, що посягають на моральність, включені до глав XVI «Злочинні діяння проти моральності і статевої недоторканості» і ХХ «Злочинні діяння проти громадської безпеки і громадського порядку «, натомість КК Литовської Республіки Кримінальний кодекс Литовської Республіки / [наук. ред. В. Павілоніс]. — Спб.: Юридичний центр Пресс, 2003. -470 c. містить дві окремі глави XLIV «Злочини і кримінальні проступки проти моральності», і XLV «Злочини і кримінальні проступки проти пам’яті померлих». Зокрема, передбачена відповідальність за:

— незаконне взяття останків померлого; знущання чи наругу над ними;

— незаконне розкопування могили; її зруйнування;

— вчинення на кладовищі акту вандалізму (кваліфікуючою ознакою такого діяння є вчинення його за расовими, національними чи релігійними мотивами);

— порушення церемонії похорон з метою знущання над померлим;

— розголошення неправдивих домислів про померлого (ст. ст. 311−313).

Крім того, у КК Литовської Республіки є глава XXV «Злочини та кримінальні проступки проти рівноправності особи і свободи совісті», якою встановлена відповідальність, зокрема, за збудження ворожнечі проти осіб через їх релігію (ст. 170) і за перешкоджання здійсненню релігійних обрядів (ст. 171).

КК Естонської РеспублікиКримінальний кодекс Естонської Республіки [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // m — olgab.narod.ru/10.html. виділяє в окремий розділ 9 глави 9 злочинні діяння проти померлих, включаючи до них: наругу над трупом — розчленування трупу людини, залишення його без захоронення, інше поводження з ним, яке не відповідає загальновизнаним звичаям, або крадіжка трупа (ст. 148), осквернення пам’яті померлого — перешкоджання похоронній чи поминальній церемонії, розорення могил тощо (ст. 149); незаконне вилучення пересадочного матеріалу у трупа — вилучення такого матеріалу правомочною особою з метою трансплантації, якщо людиною за життя було накладено арешт на таку дію (ст.150).

Наступною групою держав, кримінальне законодавство яких підлягає дослідженню, є окремі високорозвинені європейські держави (в тому числі, члени Європейського Союзу). Так, в КК Голландії Кримінальний кодекс Голландії / [наук. ред. Б.М. Волженкін]. — Спб.: Юридичний центр Пресс, 2002. — 510 c. передбачена відповідальність за такі злочини проти моральності: закопування, спалення, знищення, приховування, викрадення тіла померлого з метою перешкодити встановленню факту або причини смерті чи народження мертвого плоду (ст. 151); вислання адресату без його прохання предмета чи зображення, що ображає благопристойність (ст. 240), — а до проступків — оголення у будь-якому місці, крім місця, визначеного муніципальною радою як придатного для відпочинку нудистів (ст. 430-а).

Своєю чергою, у КК Республіки Італія Кримінальний кодекс Італії [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // belpaese2000.narod.ru / Italia/ ufficiale/ penale. html є розділ ІХ «Злочини проти громадської моральності і добрих вдач», який включає тільки одну главу ІІ - «Посягання на почуття сором’язливості та на статеву честь». Цією главою встановлена відповідальність за: безсоромні дії у публічному місці (ст. 527); опублікування безсоромних творів і безсоромні видовища (ст.528).

У КК Республіки Албанія Кримінальний кодекс Республіки Албанія [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // pbosnia. kentlaw.edu/ resources / legal / albania / crim_code.html до злочинів проти моральності (статті 113−118, глава VIII розділу II Спеціальної частини) відносять: проституцію, сутенерство, використання приміщень для проституції; гомосексуальні дії вчинені із застосуванням насильства щодо неповнолітніх або осіб, які не здатні захистити себе; порнографію; опоганення могил.

У Главі ХХV Кримінального кодексу Республіки Польща Кримінальний кодекс Республіки Польща від 1 січня 1997 року (станом на 1 серпня 2001 року) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // www.law.edu.ru / norm.. передбачена кримінальна відповідальність за злочини проти сексуальної свободи і моральності. Зокрема, виділено такі склади злочинів :

— П. 1 ст. 202: підлягає покаранню особа, яка публічно демонструє предмети порнографічного змісту таким способом, в результаті використання якого вони сприймаються особою всупереч її волі. Відповідно п. 2 ст.202 передбачає відповідальність за демонстрацію предметів порнографічного змісту малолітньому молодше 15 років, чи привчання його до предметів, маючих такий характер.

— П. 3 ст. 202: у цій статті законодавець вказує на виготовлення з метою розповсюдження чи ввезення або розповсюдження предметів порнографічного змісту за участю малолітнього молодше 15 років чи з застосуванням насильства чи з використанням тварини.

— Ст. 203 вказує на кримінальну відповідальність особи, яка шляхом насильства, протизаконної погрози, обману, чи використовуючи залежного чи критичного стану особи доводить її до заняття проституцією.

— П. 1 ст. 204 — у даній статті вказується на спонукання однією особою іншої до заняття проституцією з метою отримання майнової вигоди, чи для полегшення в отримані такої вигоди.

Також в даному нормативно-правовому акті передбачена відповідальність за злочини, що посягають на свободу совісті і віросповідання (Глава XXIV). Хоча цей розділ і не регулює питання відповідальності за суспільно небезпечні діяння, що прямо посягають на моральність, проте склади злочинів, що тут передбачені, порушують моральні норми, уставлені в цивілізованому суспільстві, серед яких такі:

— ст. 194 вказує на заборону обмеження особи в її правах в зв’язку з її приналежністю до віросповідання чи з приналежністю до якого-небудь віросповідання;

— п. 1 ст. 195 передбачає відповідальність за перешкоджання публічному здійсненню релігійного акту церкви або іншого віросповідуючого об'єднання, маючого врегульований правовий стан;

— ст. 196 передбачається відповідальність для особи яка ображає релігійні почуття інших осіб, публічно ображаючи предмети релігійного вшанування чи місце, приготоване для публічного виконання релігійних обрядів.

Також варто звернути увагу на склад злочину передбаченого в Розділі «Злочини проти сім'ї і опіки». Так, в ст. 208 передбачена відповідальність за споювання малолітнього, доставляння йому алкогольних напоїв, сприяння в їх споживанні чи спонукання до вживання таких напоїв. Об'єктивна сторона даного діяння містить багато спільних ознак об'єктивної сторони злочину передбаченого ст. 304 КК України «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність», а тому можна зробити висновок, що дане діяння також посягає на моральність.

Порівнюючи норми зарубіжного кримінального законодавства і співставляючи їх з відповідними нормами КК України досить цікаво буде проаналізувати кримінально-правові норми у сфері захисту моральності країни з відмінними правовими традиціями, а саме Республіки Сан-Марино Кримінальний кодекс Республіки Сан-Марино від 25 лютого 1974 року (станом на 2001 рік) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: // web.law.edu.ru / norm. Так, у кримінальному законі цієї держави злочинам проти моральності присвячена окрема глава ІІІ.

Значна увага у цій главі присвячена злочинам проти моральності у сфері нормального укладу статевого життя. Це злочини передбачені статтями:

— Ст. 268: Торгівля живим товаром для зайняття проституцією. Дана норма передбачає відповідальність за торгівлю людьми для заняття проституцією за кордоном. Кваліфікованими видами цього складу злочину є здійснення особою злочинної діяльності спільно з організаціями діючими на території різних держав (ч. 2 ст. 268), з використанням погрози, насильства чи обману чи здійсненням насильницького викрадення людини (ч. 3 ст. 268).

— Ст. 269: Спонукання до заняття проституцією. Кваліфікованими видами даного злочину є вчинення його з використанням насильства, погрози чи обману, з використанням неповнолітнього, чи хворої особи, або особи з психічними розладами. (ч. 2 ст. 269).

— Ст. 270: Утримання домів для зайняття проституцією. Згідно цієї норми особа підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона є власником дому для зайняття проституцією чи надає нерухомість для використання в таких цілях.

— Ст. 271: Експлуатація проституції. Під цією нормою розуміється експлуатація однією особою іншої для заняття проституцією або сприяння у занятті проституцією.

— Ст. 272: Пособництво в проституції. Так, підлягає кримінальній відповідальності особа, яка тим чи іншим чином здійснює пособництво в занятті проституцією, щоб задовольнити статевий потяг іншої особи;

— Відповідно до статті 273 КК Сан-Марино до осіб які займаються проституцією як ремеслом застосовується висилка за межі Республіки Сан-Марино.

— Ст. 274: Здійснення статевого акту між особами однієї статті. Будь-яка особа, яка, як правило, здійснює статевий акт з особою однієї з собою статі, підлягає покаранню, якщо дане діяння призводить до громадського скандалу. Потрібно відзначити, що чинний КК України не криміналізує дане діяння.

— Ст. 275: Непристойні дії і представлення. Відповідно до цієї статті, особа підлягає покаранню, якщо вона своїми діями ображає сексуальну сором’язливість інших осіб. Кваліфікованим видом даного злочину є здійсненню його через засоби громадської комунікації.

— Ст. 276: Інші посягання на мораль. У даній статті вказується на використання громадських комунікацій розрахованих на необмежену кількість людей для обнародування дій чи предметів, які - враховуючи особливу чутливість малолітніх, не досягнувши малолітнього віку — підходять для пропагування насильства, жорстокості, хуліганства, сексуальної розбещеності, чи загалом підходять для образи цими діями почуттів єдності сім'ї.

— Ст. 277: Позбавлення прав на батьківську владу і опікунство. В даній статті зазначається, що якщо злочини передбачені статтями 268, 269, 272 і 274 чинного кодексу здійснюються батьками, усиновителями чи опікунами в шкоду власному сину чи особі над якою здійснюється опікунство до них застосовується разом з іншими покараннями, передбаченими цими статтями також позбавлення батьківських прав і опікунства;

— Ст. 278: Акти сутенерства, скандальної проституції. Відповідно до цієї статті такими визнаються:

а) здійснення статевого акту шляхом вимоги, пропозиції або під дією відповідних манер поведінки, чи провокаційних жестів в громадському місці, відкритому для публіки, або в іншому місці, де збираються люди, пропонують іншій особі;

б) пропозиція свої послуги стосовно занять проституцією або послуг іншої особи і прохання вступити в статевий зв’язок з особою, що займається проституцією з використанням засобів громадської комунікації;

в) виставляння себе напоказ в громадському місці, чи в місці відкритому для публіки з метою підібрати собі клієнтів чи зустрітися з ними користуючись засобами громадської комунікації;

г) Заняття проституцією особою у власному будинку, влаштовування скандалів особам, з якими спільно проживаючим з нею, чи сусідам.

— Ст. 279: Терпимість проституції в публічних місцях. Під терпимістю проституції розуміється проявляння терпимості до заняття однією або декількома особами проституцією особою яка має у власності жиле приміщення, дім з обстановкою, пансіон, клуб, приміщення для танців, місце для публічних видовищ чи інше приміщення, відкрите для публіки і в яких дане заняття здійснюється.

Також КК Республіки Сан-Марино чітко регламентує порушення у сфері розповсюдження алкогольних напоїв. Зокрема встановлюється відповідальність за :

виготовлення, ввезення на територію Республіки Сан-Марино, розповсюдження чи зберігання з метою розповсюдження спирту, лікеру для алкогольних напоїв, чи алкогольних напоїв, без дозволу влади чи з недотриманням інструкцій заводу-виробника (ч. 1 cт. 280).

здійснення керівництва публічними закладами торгівлі, продаж, доручання продати, або згода продати алкогольні напої в невідповідний для продажу час (ч.2cт. 280);

продаж алкогольних напоїв особі, яка знаходиться в стані явного сп’яніння (ч. 3 cт. 280).

Ст. 281 встановлює відповідальність за зловживання наркотичного засобами, зловживання спиртними напоями, участь в азартних іграх. У цій статті вказано, що підлягають покаранню особи, що були затримані в громадському місці, відкритому для публіки, чи в приватних клубах в стані тяжкого психічного розладу, яке виникло в наслідок зловживання наркотичними засобами: в стані явного сп’яніння; в момент участі в азартній грі.

До злочинів проти моральності також віднесено:

— Ст. 282: Непристойні дії, непристойні речі, погане поводження з тваринами. Зокрема, вказується на:

здійснення дій, що суперечать суспільній моралі

непристойне висловлювання в суспільному місці, відкритому для публіки, або в місці, де публіка може це побачити, або почути;

погане поводження з тваринами, здійснення над ними експериментів, що викликають відразу, чи без необхідності знищення тварин;

Кваліфікованим вадом даного злочину опис, ілюстрація, представлення чи відтворення дії, що вказані в попередніх пунктах з використаням засобів масової комунікації.

Ст. 283: Жебрацтво. У цій статті передбачається відповідальність за:

заняття особою жебрацтвом як ремеслом;

заохочення чи керування жебрацькою організацією;

спонукання до жебрацтва неповнолітніх, не досягнувших вісімнадцятирічного віку, чи недієздатної особи, або взяття зобов’язання в даних осіб це здійснювати;

демонстративне бідняцтво.

В Розділі ІІ Кримінального кодексу Республіки Сан — Марино передбачена відповідальність за здійснення злочинних посягань проти релігії, порушення порядку здійснення поховань чи інших релігійних обрядів, а також шанобливого ставлення до померлих. Зокрема, це такі склади злочинів:

— Ст. 260: глум над релігією (осквернення символів будь-якої релігії, осквернення предметів культу або поклоніння, а публічне висміювання культових дій, осквернення честі або престижу священика при виконанні ним своїх функцій чи з причини виконання ним своїх функцій, осквернення мощей святих Сан-Марино).

— Ст. 261: порушення релігійної свободи (перешкоджання шляхом насильства або погрози іншій особі сповідувати релігію, пропагувати або брати участь в публічному культі віросповідання або в приватному віросповіданні).

— Ст. 262: порушення богослужіння (перешкоджання проведенню або виконанню функцій церемоній чи релігійних процесій, які проводяться з участю священика).

Ряд статей КК Республіки Сан-Марино встановлює відповідальність за неналежне поводження з померлим тілом і порушенням процесу поховання: