І.С. Рижський

І.С. Рижський.

(1759−1811).

Рижський І.С. — перший ректор Харківського університету (1805−1806; 1808−1811). До цього викладав риторику, поезію, історію та філософію в Троїте-Сергієвій семінарії (1779−1786), латинську мову, логіку, географію у Санки-Петербурзькому гірничому кадетському корпусі. 1802 р. І.С. Рижському було присвоєне почесне звання доктора філософії й одночасно обрано членом Російської академії.

1803 р. призначено професором російської словесності й красномовства Харківського університету. З 1804 р. І.С. Рижський — голова університетського комітету із призначення професорів. З 1807 р. І.С. Рижський став кавалером ордена Св. Анни другого класу, 1809 р. — колезьким радником.

У різні роки І.С. Рижський викладав в університеті теорію словесності, науку красномовства, про поезію взагалі, загальний курс історії російської словесності.

Філософські та етичні погляди вченого — це роздуми раціоналіста, прихильника «основательного любомудрия», добре знайомого із західноєвропейськими викладами (дослідження Блера, Елленбурга, Зульцера), із працями Ломоносова, Тредіаковського. Зокрема, продовжуючи розвивати погляди Ломоносова на зв’язок мови та мислення, мови та емоцій, І.С. Рижський робить перші кроки в галузі психолінгвістики; вперше у вітчизняній науці про мову висунув ідею створення загальної граматики.

Також розглядав проблеми, пов’язані зі специфікою образного вираження думок у тропах і фігурах, у несподіваних значеннях слів. Серйозну увагу звертав і на лексикографію: брав участь у створенні академічного словника російської мови.

Чимало в роботах І.С. Римського приділено питанню ролі мови в пізнавальній діяльності людини, проблемам риторики (зразками красномовства для нього були промови Горація, Цицерона, Квінті ліана).

І.С. Рижський першим у російських університетах читав курс історії російської літератури.

Найвідомішими працями І.С. Рижського є: «Опыт риторики» (1805), «Введение в круг словесности» (1806), «Наука стихотворства» (1811), за якими навчалися студенти не лише Харківського, але й Московського, Казанського університетів.

І.І. Срезневський.

(1812−1880).

І.І. Срезневський — засновник історичного вивчення російської мови, знавець слов’янської етнографії. У Харківському університеті працював з 1842 р. до 1847 р. професором кафедри історії й літератури слов’янських наріч, викладав курси слов’янознавства: історію слов’янських племен, історико-топографічний огляд занять слов’ян, історію сербської, чеської, польської літератур. 1843−1844 рр. виконував обов’язки секретаря історико-філологічного відділу філософського факультету. 1846 р. І.І. Срезневському, першому в Росії, був присуджений ступінь доктора слов’яно-російської філології.

Предметом дослідження вченого були питання вивчення слов’янських племен через призму архео-, історіо-, етнографії, культури, мистецтва, мови. Протягом 1839−1842 рр. І.І. Срезневський здійснив наукові подорожі до слов’янських країн, результатом яких стали праці «Исторический очерк сербо-лужицкой литературы» (1844), «Обозрение главных черт сродства звуков в наречиях славянских» (1845). Провідною думкою раніше написаної розвідки «Взгляд на памятники украинской народной словесности» (1834) була та, що саме народна словесність є джерелом вивчення історичного змісту епохи, життя й душі народу, є першоосновою літератури.

І.І. Срезневський — історик відомий як укладач «Исторического изображения гражданского устроения Слободской Украйны» — частини Слобідсько-української історії, яку він готував разом із І. Квіткою, Г. Квіткою, Харківським архієпископом Філаретом.

Ім'я І.І. Срезневського тісно пов’язане зі становленням української журналістики. 1831 р. за його сприяння був виданий «Украинский альманах»; з 1833 р. до 1838 р. виходила серія фольклорно-етнографічних стилізацій «Запорожская старина» (у шести книгах); 1833 р. з’явився альманах «Утренняя звезда». За редакцією І.І. Срезневського були видані два випуски «Украинского сборника» (1838, 1841).

І.І. Срезневський був організатором у Харківському університеті гуртка шанувальників народної словесності, який існував з кінця 20-х до середини 30-х років ХІХ ст. Членами гуртка, крім І.І. Срезневського, були І. Розковшенко, брати Федір та Орест Євецькі, О. Шпигоцький — перше покоління харківських романтиків.