Сутність податку на додану вартість, його функції та значення

Важливим напрямом фінансової діяльності підприємств є їх взаємовідносини з державою щодо сплати податків, зборів і платежів. Засади фінансової політики держави у сфері оподаткування детально відображено в спеціальних актах податкового права, серед яких найбільш суттєве значення для підприємств має закон України «Про податок на додану вартість».

Система оподаткування України — це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів у бюджет і внесків у державні цільові фонди, стягнуті у встановленому порядку 55, с. 440.

Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших платежів та внесків до бюджету і державних цільових фондів, а також платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення податків, повнотою і вчасністю їх сплати у встановленому законом порядку.

Вивчаючи цю тему, у першу чергу, необхідно з’ясувати сутність категорії податок, яка забезпечує вилучення й перерозподіл створеного внутрішнього продукту й формування централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Податки — особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, а й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємовідносини між юридичними й фізичними особами та державою в умовах ринку.

Податки — один з основних методів, який держава використовує для перерозподілу національного доходу та утворення бюджетних доходів суспільства 37, с. 92.

Податки — це встановлені вищим органом державної законодавчої влади обов’язкові платежі, що сплачують фізичні і юридичні особи у бюджет у розмірах і в терміни передбачені законом 55, с. 440.

Сутність податків (платежів) як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов’язковими внесками до бюджету відповідного рівня чи до державних цільових фондів. Платники здійснюють ці внески в порядку й на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподаткування. Виникнення й існування податків та інших податкових платежів пов’язано з виникненням і функціонуванням держави. Держава не може існувати без податків, тому останні є вихідною категорією, що відображає істотні риси й властивості загальнодержавних фінансів. Податки і платежі, внесені платниками до бюджету, стають власністю держави і є матеріальною базою для фінансового забезпечення виконання нею соціально-економічних і політичних обов’язків.

За економічним змістом податки — це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних державі для виконання своїх функцій. Ці взаємовідносини мають переважно односторонній характер — від платників до держави у вигляді сплати платниками відповідних податків до бюджету. У той же час у певному обсязі ці взаємовідносини мають і двосторонній характер, як від платників — державі, так і від держави — платникам податків: юридичним особам — у вигляді бюджетного фінансування різних заходів; фізичним особам — у вигляді виплати їм відповідних субсидій.

Податки мають суспільний зміст і матеріальну основу. Суспільний зміст виявляється в перерозподілі національного доходу, у тому, що вони є частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Матеріальна основа податків полягає в тому, що вони є сумою грошових коштів, мобілізованих державою у платників податків.

Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, мито, збір. Податок — це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності.

Збори — це платежі, які державні органи стягують з платника за надання йому права на участь у виробництві або у використанні як матеріальних, так і нематеріальних об'єктів.

Мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дій і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митні органи стягують платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), суди стягують державне мито за подання позову тощо.

У сучасних умовах податки виконують дві основні функції: фіскальну і регулятивну.

Фіскальна функція є основною функцією оподаткування, її зміст полягає в тому, що за її допомогою шляхом стягнення (сплати) встановлених державою податків і податкових платежів утворюються державні грошові фонди, що являють собою матеріальну умову існування держави й здійснення нею внутрішньої та зовнішньої політики. Держава має отримувати не лише достатню кількість податків, а й отримувати їх своєчасно, щоб у встановлені строки фінансувати відповідні витрати бюджету. За допомогою фіскальної функції податків відбувається одержавлення частини національного доходу, який створюється в народному господарстві країни. Отже, фіскальна функція податків створює об'єктивні умови для втручання держави в економіку, в економічні відносини, тобто обумовлює функціонування регулятивної функції.

Сутність регулятивної функції податків полягає в тому, що вони впливають на різні сторони діяльності їх платників. Так, податки значною мірою впливають на відтворення, стимулюючи або стримуючи темпи його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, розширюючи або скорочуючи платоспроможний попит населення тощо. Завдяки цьому держава має змогу свідомо використовувати податки з метою регулювання необхідних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

Закон України «Про податкову систему України» визначає суб'єкт, об'єкт, одиницю оподаткування, принципи та класифікацію податків і зборів. [37, c. 93−95].

Суб'єкт оподаткування — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару, продукції чи надання послуг.

Об'єкт оподаткування — це те, що обкладається податком, база оподаткування відповідним податком. Об'єктом оподаткування можуть бути доходи в широкому значенні, прибуток, рента, дивіденди, заробітна плата, рухоме і нерухоме майно, земля, вартість продукції, робіт, послуг, операції із цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, додана вартість продукції і товарів, інші об'єкти, визначені в Законі України «Про систему оподаткування». 37, c. 96].

Залежно від систем оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі (рис 1.1).

Рис. 1.1 Класифікація податків

Прямі - це такі, які утримуються із доходу, який оподатковується. Непрямі податки — це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються безпосередньо з доходів працівника (власника), а їх виплачує підприємство.

До непрямих податків відносяться наступні податки:

• — Податок на додану вартість;
• — Акцизний збір;
• — Мито.

Податок на додану вартість (ПДВ) — це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу; його сума входить до ціни продажу товарів (робіт, послуг) і сплачується кінцевим споживачем. Буквально — це податок на додану вартість, створену на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

Додана вартість — це прибуток, заробітна плата з нарахуваннями на неї, амортизація та інші витрати, пов’язані власне з виробничим процесом 58, с. 291.

Платниками ПДВ являються як резиденти так і нерезиденти; фізичні і юридичні особи; тобто — це всі юридичні особи та громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу та іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

До фізичних осіб — платників ПДВ — відносяться громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством або ввозять (пересилають) товари на митну територію України.

До юридичних осіб — платників ПДВ — відносяться створені згідно законодавства України:

• — прибуткові підприємства і організації;
• — неприбуткові підприємства і організації;
• — філії, відділення, відокремлені підрозділи підприємств і організацій;
• — інші субєкти підприємницької діяльності, а також створені згідно законодавства інших держав:
• — міжнародні неурядові організації та міжнародні обєднання;
• — іноземні юридичні особи, їх філії та представництва, які мають розрахунковий рахунок в установах банків України та здійснюють підприємницьку діяльність на території України.

Отже, податок на додану вартість — це податок, що стягується з покупців у вигляді надбавки до цін на товари, роботи, послуги, які їм продаються, а сплачують до бюджету цей податок продавці товарів, робіт і послуг.

Згідно статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. платником податку являється особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. визначені платники податку на додану вартість (схема екс.11.2 книга):

Згідно ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР податок становить 20% бази оподаткування, та при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить 0%. (встав. Табл.11.6 книга) База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) (п. 4.1 Закону України «Про ПДВ») визначається виходячи із їх договірної (контрактної) вартості за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів). До складу договірної (контактної) вартості включаються любі суми засобів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через любу третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеною статтею 4 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (схема 3 екс.) екс.табл. встав.11.4) та додається до ціни товарів, робіт, послуг.

Відповідно до статті 3 пункту 3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. об'єктом оподаткування є операції платників податку з (схема).екс.11.3. (схема 1.4) екс.2.

У п. 3.2 статті 3 наведені операції, які не є суб'єктом оподаткування.

Законом України № 168/97-ВР 03.04.1997 р. в ст. 5 наведено операції, звільнені від оподаткування податком на додану вартість:

• 1. Операції з продажу:
  • — вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями і спеціалізованими магазинами;
  • — товарів спеціального призначення для інвалідів (у відповідності з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України);
  • — лікувальних засобів і виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні у встановленому порядку (в тому числі надання послуг з їх продажу аптечними закладами);
  • — книг вітчизняного виробництва, учнівських зошитів, підручників, навчальних посібників, періодичних друкованих видань масової інформації вітчизняного виробництва (включаючи доставку);
  • — путівок на санаторно-курортне лікування і відпочинок дітей;
  • — товарів (робіт, послуг) для власних потреб дипломатичних представництв, консульських закладів і представництв міжнародних організацій в Україні;
  • — товарів (робіт, послуг) (за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу) підприємствами, які засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів. На цих підприємствах інваліди повинні складати не менше 50% від загальної чисельності працюючих, а їхній фонд оплати праці - не менше 25% від загальних затрат на оплату праці.
• 2. Операції з надання послуг:
  • — з ремонту шкіл, дошкільних установ, інтернатів, установ охорони здоров’я, з обробки землі багатодітним сім'ям, інвалідам, одиноким особам і особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, школам, дошкільним установам, інтернатам, установам охорони здоров’я в сільській місцевості сільськогосподарськими виробниками;
  • — з вищої, середньої спеціальної, середньої, професійно-технічної і початкової освіти установами освіти, які мають відповідний дозвіл;
  • — з виховання і освіти дітей музичними школами, художніми школами, школами мистецтв;
  • — закладами охорони здоров’я, які мають спеціальний дозвіл на надання таких послуг;
  • — з доставки пенсій і грошової допомоги населенню.
• 3. Операції з виконання робіт:
  • — за кошти інвесторів з будівництва житла для військовослужбовців, ветеранів війни, членів сімей військовослужбовців, які загинули при виконанні службових обов’язків;
  • — з будівництва житла, яке здійснюється за кошти фізичних осіб і передачі його у власність тим же фізичним особам.
• 4. Операції з передачі:
  • — земельних ділянок, які знаходяться під об'єктами нерухомості чи незабудованої землі;
  • — рухомого складу однією залізницею чи підприємством залізничного транспорту іншим залізницям чи підприємствам залізничного транспорту загального користування державної форми власності.
• 5. Операції з ввезення на митну територію України товарів морського промислу, добутих на українських суднах.

Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, котрі даний господарський суб`єкт заплатив при купівлі товарів (робіт, послуг). Якщо виходити з того, що додана вартість — це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в цьому випадку додана вартість визначається шляхом додавання її складових елементів — заробітної плати, відсотків, ренти і прибутку.

Показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції і затратами на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівель.

Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов’язаний значний недолік податків цієї групи — кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об'єкт оподаткування включаються податки, котрі були сплачені раніш, на попередніх етапах руху товарів. Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об'єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту але в той самий час ліквідує його головний недолік — кумулятивний ефект.

Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи і послуги, забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень від цього податку. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати останнього. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг має наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Крім того, оподаткування добавленої вартості, а не обсягу реалізації, сплата податку пропорційно вартості, знову створеній саме на цьому етапі виробництва товару, наближають ПДВ до прямих податків з точки зору прогресивності об'єкта оподаткування.

До найбільш цінних економічних переваг податку на додану вартість належить його здатність не спотворювати поведінку платників як учасників господарсько-комерційного процесу, не міняти економічних рішень під впливом ПДВ.

Проте, необхідно також враховувати те, що використання податку на додану вартість характеризується не лише його позитивними сторонами. Цілий ряд спірних, або негативних моментів роблять дуже актуальними дискусії щодо необхідності справляння даного податку. Розглянемо деякі з цих моментів.

Являючись, в принципі, податком на кінцеве споживання, який лягає на населення і бюджетну сферу, ПДВ при досить високій ставці і високих темпах інфляції перетворюється в один із факторів, що стримують розвиток виробництва. Відбувається це внаслідок зростання цін і стримування на основі цього можливостей оплати покупцем товарів (робіт, послуг). Звісно, ці кошти повернуться до покупця (або з бюджету, або в той момент, коли він сам реалізує продукцію), але при умові, що ланцюг актів реалізації не перерветься або настане з певним кроком «запізнення», коли частково ці кошти будуть обезцінені інфляцією.

Зайнявши домінуючі позиції в світовій податковій системі, ПДВ зберігає й деякі негативні риси, пов’язані з можливістю ухилення від його сплати. Тому в системі ПДВ виключне значення має досконалий і вичерпний бухгалтерський облік, реєстрація всіх операцій.

Податок на додану вартість має свої переваги та недоліки. (рис 1.2).

Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

Обчислення та стягнення ПДВ потребують чіткого визначення об'єкта оподаткування — доданої вартості. Вона є часткою повної вартості товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові частини: по-перше, вартість сировини та матеріалів, а також послуг виробничого характеру, що відносяться на собівартість; по-друге, заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги; по-третє, прибуток. Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не залежить від зусиль виготовлювача, вона суто арифметично включається в певну. Вартість товару чи послуги. У свою чергу, заробітна плата і прибуток є тими частинами повної вартості, які створюються на цьому етапі в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю. Обчислити її обсяг можна двома методами: перший — від повної вартості відрахувати вартість сировини матеріалів та послуг виробничого характеру; другий — скласти величини заробітної плати і прибутку.

Найзручнішим, а тому найпоширенішим методом є перший, він застосовується в нашій державі. Обчислення доданої вартості на кожному етапі виробництва товарів і надання послуг дає змогу уникнути подвійного оподаткування і створює умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг на всіх, етапах їх виробництва й реалізації.

Рис. 1.2 Переваги і недоліки податку на додану вартість

Недоліком податку на додану вартість є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

Для обчислення податку на додану вартість може застосовуватись як одна, так і декілька ставок. 3 точки зору податкової адміністрації найкраще мати єдину уніфіковану ставку, щоб полегшити контроль за стягненням податку. Але, як правило, існують декілька ставок на різні групи товарів; що зумовлюється соціально-політичними чинниками.

Якщо здійснювати оцінку ПДВ, який стягується в Україні, слід зазначити його ефективність лише у фіскальному аспекті. В умовах відсутності об'єктивних чинників, таких, зокрема, як розвинуті ринкові відносини, система автоматизованого контролю тощо, переваги цієї форми оподаткування не проявляються.

З метою зменшення випадків ухилення від сплати ПДВ до обєктів оподаткування відносять:

• — обороти з реалізації товарів, робіт, послуг без оплати іх вартості в середині підприємства для потреб власного споживання, а також для своїх працівників;
• — обороти з передачі товарів, робіт, послуг без оплати їх вартості;
• — обороти з передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів, робіт, послуг іншим підприємствам або громадянам;
• — та інше.

У громадян, які займаються підприємницькою діяльністю теоретично об'єкт оподаткування — це чистий доход, тобто різниця між реалізацією та фактичними матеріальними витратами, включаючи ПДВ на виробництво товарів.

Об'єктом оподаткування податку з продажу (купівлі) у сфері оптової або роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування проводиться лише один раз, на одному ступені руху товарів.

Податок з обороту також стягується з обороту але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим повязаний значний недолік податків цієї групи — кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в обєкт оподаткування включаються податки, котрі були сплачені раніше, на попередніх стадіях руху товарів.

У загальній системі податків та обовязкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу кількість субєктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення Державного бюджету України. Податок на додану вартість має високо ефективність з фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботу і послуги. Сприяє вагомому зростанню доходів держави від цього податку. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма субєктами підприємницької діяльності. Універсальні, тобто єдині, ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни.

Також до переваг податку на додану вартість можна віднести і його роль «вбудованого стабілізатора» економічного циклу. Багатовіковий досвід ефективного функцінування податкових систем розвинутих країн привів до розуміння, що сучасна бюджетна система має властивість помякшувати циклічні коливання економіки, навіть якщо не проводяться ніякі дискреційні заходи. Це, так звана, автоматична, або вбудована, стабільність бюджетної системи. Податок на додану вартість, один з непрямих податків, який виконує роль «вбудованого стабілізатора» економічного циклу.

Ефективність дії непрямих податків, а отже і податку на додану вартість, як «вбудованих стабілізаторів», залежить від двох основних факторів. Перший — це частка ВВП, яка вилучається державою. Другим фактором є еластичність податкової системи — показник, який відбиває зміну величини податкових надходжень залежно від зміни величини ВВП або національного доходу. Кожен окремий податок впливає на еластичність податкової системи України залежно від еластичності цього податку і питомої ваги податку в загальній сумі податкових надходжень. Збільшення першого і другого факторів збільшує еластичність податкової системи в цілому.

Еластичність окремого податку визначається, по-перше, еластичністю обєкта оподаткування щодо ВВП; по-друге, видом податкових ставок: фіксовані ставки зменшують еластичність надходжень від відповідного податку, в той час як процентні ставки призводять до її збільшення.

В Україні порядок обчислення і сплати регламентується такими документами:

Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на додпну вартість» від 26 грудня 1992р. № 14−92;

Декретом Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та доповнень до деяких декретів Кабінету Міністрів України про податки» від 30 квітня 1993 р. № 43−93;

Законом України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України «Про податок на додану вартість» та «Про акцизний збір» від 19 листопада 1993 р.;

Інструкцією Головної державної податкової інспекції України «Про порядок обчислення і сплати податку на додану вартість» від 10 лютого 1993 р; № 3 та ін.

Обчислення та стягнення ПДВ потребує чіткого визначення обєкта оподаткування — доданої вартості. Вона є часткою нової вартості товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові:

• 1. Вартість матеріалів чи сировини, а також послуг виробничого характеру, що відносять на собівартість;
• 2. Заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги;
• 3. Прибуток.

Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не залежить від зусиль виготовлювача, вона суто арифметично включається в нову вартість товару чи послуги. У свою чергу, заробітна плата та прибуток є тими частинами нової вартості, які створюються на цьому етапі в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю.

Обчислити її обсяг можна двома методами:

перший — від повної вартості відраховується вартість сировини, матеріалів, послуг виробничого характеру;

другий — скласти величини заробітної плати та прибутку.

Найзручнішим і найпоширенішим є перший метод, він і застосовується в Україні.

Обчислення доданої вартості на кожному етапі виробництва товарів і надання послуг дає змогу уникати подвійного оподаткування і створює умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг на всіх етапах виробництвах в реалізації.

З точки зору податкової адміністрації найкраще мати єдину уніфіковану ставку, що полегшить контроль за стягненням податку. Але, як правило, існують декілька ставок на різні групи товарів, що зумовлюються соціально-політичними чинниками. В Україні відповідно до Закону України «Про податок на добавлену вартість обєкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20 відсотків, а також податок обчислюється за нульовою ставкою.

В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковується переважна більшість товарів, робіт, послуг, вона застосовується при включенні ПДВ у ціни реалізованих товарів, робіт, послуг, а для обчислення ПДВ до обороту, що включає у себе суму цього податку, застосовується коефіцієнт 0,1667 (20%/120%).