Организация фінансів страхової фирмы

Сьогодні поруч із традиційним призначенням страхування — забезпеченням економічного захисту страхувальників від стихійних природних лих (землетрусу, повені, пожежі тощо.), випадкових подій технологічного та обмеження екологічного характеру (вибухи в шахтах, забруднення довкілля хімічними та інші викидами) об'єктами страхування все більше стають майнові інтереси. Вони зв’язані з життям і здоров’ям юридичних і фізичних осіб (крадіжки, розбійні нападу й т.д.), а як і зі сплатою заподіяної страхователем шкоди особистості або майну третіх осіб (страхування цивільну відповідальність власників автотранспорту, фінансових ризиків, професійної відповідальності держави і др.).

Фізичні і юридичних осіб (господарючих суб'єктів) різної форми власності, виступають на ролі страхувальників, відчувають тепер потреба у відшкодування збитків, вираженого в ушкодженні чи загибелі основних фондів і оборотних засобів (як було за командноадміністративної системи управління народним господарством). Вони як і потребують компенсації недоотриманого прибутку чи доходу через змушених простоїв підприємств (не постачання сировини, неплатоспроможність споживачів енергоресурсів), невиконання договірних зобов’язань, контрактів і т.д.

У економіці ринкового типу страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу і статку людей, і з дугою — комерційної діяльністю, приносить прибуток з допомогою вкладення тимчасово вільних грошей в перспективні об'єкти матеріального виробництва, вигідні проекти (будівництво швидкісних залізниць, тунелів тощо.), на банківські депозити, закупівлі акцій підприємств й т. е. У умовах страхування служить важливий чинник стимулювання господарську діяльність, прагнення мати вигоду, бажання ризикувати, «перевірити себя».

Така важлива роль страхових компаній у ринкової економіки, зобов’язує їх приділяти особливу увагу організації таких фінансів, тобто. як слідство, забезпечення фінансової стійкості й платоспроможності. 1. Принципи організації фінансів страховщика.

За сучасних умов страхові організації займаються як страхової діяльністю, а й інвестиційно — фінансової використовуючи для цього тимчасово вільні кошти з страхових резервів та інших накопичень. У результаті грошовий оборот страхової організації більш складний, ніж в інших комерційних структур.

Грошовий оборот страхової організації включає два грошових потоку, щодо самостійних друг від друга: 1. страхові виплати — оборот коштів, які забезпечують страхову захист страхувальників; При этом,.

> на першому етапі формуються страхові резерви і фонди страховиків другою — частина вільних коштів у тепер инвестируется не страхові рентабельні нові проекти та фінансових організацій >

— в американські банки (депозитні вклади) та особливо цінні папери (акції, векселі, облігації і ін.) для одержання доларів додаткового прибутку (дивідендів). кошти, призначені для функціонування страхової організації. Основний дохід страхових організацій утворюється з допомогою страхових платежів (внесків страхувальників). Крім основних статей отримання доходів від страхових платежів, інвестиційних та банківських вкладень страхова організація може мати прибутки від спонсорства, менеджменту (по ризиковим операціям), з допомогою консультацій, навчання кадрів ін. Страхові резерви з особистого, майновому страхуванню і страхуванню відповідальності утворюються з отриманих страхових внесків і призначаються задля забезпечення виконання прийнятих страховиком страхових зобов’язань як виплат в разі настання страхових випадків. Страховики вправі також інвестувати чи іншим чином розміщувати страхові резерви. Наприклад, видавати позички страхувальників, уклали договори особистого страхування, не більше страхових сум за цими договорам[1]. Грошовий оборот, безпосередньо пов’язані з наданням страхової захисту, визначається випадковими ризиковими наступами страхових випадків і невизначеністю величини завданих збитків. Через це основу обчислення грошового страхового обороту лежить вероятностно-статистический метод розрахунків, дозволяє визначити частку участі кожного страхувальника в створенні фінансів страховика, собівартість і вартість страхової послуги, т. е. встановити розміри тарифних ставок. Форма, через яку обчислюються проведення даного страхування, називається страхової (актуарной) калькуляцією, з допомогою яких можна визначити страхові платежі за договорами, і навіть встановити суми витрат ведення справи в самісінький страхової організації. Що можливість, що, створені страховиком грошові кошти виявляться достатніми щодо дотримання еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника, то вище фінансова стійкість страховика. Діяльність страхової організації у умовах ринку передбачає як відшкодування страхових збитків і «своїх витрат ведення справи, а й отримання прибутку. У страхуванні термін «прибуток «застосовується умовно, так як страхові організації не створюють національного доходу, а лише беруть участь у його перерозподілі. Під прибутком від страхових операцій розуміється такий позитивний фінансовий результат страхової діяльності, у якому досягається перевищення доходів витратами щодо забезпечення страхової захисту страхувальників. Основним джерелом одержання прибутку для страхової організації більшості цивілізованих країн не збір страхових платежів, а інвестиційна діяльність, що здійснюється шляхом вкладення частини тимчасово вільних коштів резервного страхового фонду в прибуткові науково-технічні проекти, комерційні угоди, цінних паперів, державні короткострокові облігації, на депозити та інших. Кошти від інвестиційної діяльності направляються, зазвичай, на фінансування страхових операцій, на дотації збитковим видам страхування, створення нових видів страхування (екологія тощо. буд.), підготовку кадрів ін. На відміну від обороту коштів податку з надання страхової захисту, оборот коштів, що з організацією страхової справи та розвитком страхової організації, регулюється чинним законодавством, статутом страхової організації та іншими чинниками. Особливості розкладки можливої шкоди в ризиковому (зазвичай, короткостроковому) і нагромаджувальному (ощадному чи довгостроковому) страхуванні породили два типу страхових фондів: страхові резервні фонди по ризиковим видам страхування; страхові резервні фонди по накопичувальним видам страхування (страхування на дожитие, пенсії та й ін.). У групі тих видах страхування, де збитки може становити катастрофічних розмірів (стихійними лихами, космічні, морські і авіакатастрофи, смерть (загибель) туристів, і мандрівників), можуть також формуватися резервні фонди перестрахувального характеру. Оскільки страхові організації є господарюючими суб'єктами і перебувають у госпрозрахунку, самофінансуванні і самоокупності, всі вони формують, крім специфічних страхових резервів, та інші фонди, що їм задля забезпечення господарську діяльність. У ст. 26 (п. 2) Закону «Про страхування «сказано, що «з доходів, залишених після сплати податків і що у розпорядження страховиків, можуть утворювати резерви і фонди, необхідних забезпечення їхніх діяльності «. Наприклад, створювати резерви і фонди на фінансування заходів із попередження нещасних випадків, транспортних аварій, втрати чи пошкодження застрахованої майна. Так, акціонерні страхові суспільства (АСО), є власниками статутного капіталу (майно, передане суспільству засновниками, включаючи прибутки від реалізації акцій), повинні створювати крім страхових резервів та інші фонди у вигляді не нижче 15% від статутного капіталу шляхом щорічних відрахувань до розмірі чи нижче 5% від чистого прибутку. Резерви і фонди утворюються шляхом щоквартальних відрахувань від страхових платежів, які поступили за договорами страхування й перестрахування протягом даного кварталу. Розмір відрахувань визначається рішенням виконавчого органу страховика — радою директорів, з кількості укладених угод страхування й перестрахування, термінів їхні діяння, розміру які поступили страхових премій, обсягу страхових зобов’язань, характеру страхових ризиків, розмірів виплат, вироблених за раніше укладених договорів, і інших особливостей що складається ситуації у страхуванні. Резерви є тимчасово вільними спеціальними оборотними страховими ресурсами і класифікуються доходом страховика. Кошти резервів враховуються як резерви майбутніх виплат по страховим зобов’язанням перед клієнтами (страховиками, застрахованими особами). Абсолютна величина коштів, нагромаджених резервах, повинна постійно збільшуватися зі зростанням кількості діючих договорів страхування. Кошти страхових резервів не змішуються з внутрихозяйственным резервним фондом, створення якої відповідно до законодавство передбачає всім суб'єктів господарювання (з доходів залишених після сплати бюджетних і позабюджетних податків). Резерви перебувають у володінні, користуванні і розпорядженні страховика. Вони можна використовувати страховиком як інвестиційних ресурсів для отримання додаткового доходу на цілях зниження витрат за ведення страхової справи, підвищення їх конкурентоздатності страховика і підвищення рівня ліквідності страхової організації. Напрями інвестування коштів резервів (вкладення на депозити, цінні папери, державні облігації тощо. буд.) має перебувати суворо відповідність до Правилами, що регламентують діяльність страхових організацій з розміщення страхових резервів (затверджені наказом Росстрахнадзора від 09.06.1993 р. № 02−02/17). Відповідно до правил з метою забезпечення фінансової стійкості страхові організації інвестують страхові резерви, утворювані з отримані від страхувальників страхових внесків для майбутніх виплат, з обов’язковим дотриманням наступних співвідношень: • щонайменше 10% коштів резервів — у державні цінних паперів обласних, крайових і місцевих органів управління; • трохи більше 40% - в нерухомого майна; • трохи більше 50% - на банківські вклади (депозити) • трохи більше 40% - в цінних паперів акціонерних товариств та до інших цінності; • трохи більше 10% - в валютні цінності відповідно до Законом «Про валютному регулюванні і валютному контролі «; • щонайменше 5% - на розрахунковий рахунок у банку реалізації поточних виплат страхових сум по проведених видам страхування; • щонайменше 80% коштів страхових резервів має бути інвестовано на території РФ, якщо інше не передбачено міжнародними угодами. Згідно із Законом РФ «Про страхування «(ст. 27 п. 3) розміщення страхових резервів має здійснюватися страховиками за умов диверсифікації (примусовому вкладанні вільних грошей до держоблігації та інші цінні папери), повернення (повернення страхових внесків страхувальникові за дострокового припинення дії договору), ліквідності (здібності задовольняти претензії, запропоновані страховиками) і прибутковості. Забороняється використання коштів страхових резервів для: •укладення договорів позики (кредитних договорів) фізичними і юридичних осіб, крім випадків, передбачених Законом «Про страхування «(також видаватиме позички страхувальників, уклали договори особистого страхування, не більше страхових сум за цими договорами ст. 26, п. 3); • укладення міжнародних договорів купівлі-продажу, крім випадків придбання акцій і паїв товарних і фондових бірж; • вкладення інтелектуальну власність. Страхові резерви АСО (АСК, ТОВ та інших.) поділяються на резерви з особистого, майновому страхуванню і страхуванню відповідальності, і навіть з фінансуванням заходів із попередження страхових випадків, втрати чи пошкодження застрахованої майна. Страхові резерви, утворювані страховиками, не підлягають вилученню в федеральні й інші бюджеты.

2.Условия забезпечення фінансової стійкості страховщиков.

Під фінансової сталістю страхових операцій розуміється постійне балансування чи перевищення доходів витратами по страховому грошовому фонду, формованому з сплачуваних страховиками страхових внесків (премій). Основою фінансової стійкості страховиків служить наявність вони оплаченого статутного капіталу, страхових резервів, і навіть система перестрахування (ст. 25 Закону «Про страхування »). Статутний капітал (статутний фонд) страхових організацій спочатку формується рахунок бюджету (обов'язкова форма страхування) або коштів від продажу акцій і інших цінних паперів. Мінімальний величина статутного капіталу різних видів страхування і перестрахування встановлюється Департаментом страхового нагляду з наступним щорічним переглядом. Статутний капітал акціонерного страхового суспільства закритого типу створюється з допомогою внесків засновників й наступного продажу акцій працівникам цього товариства, а АСО відкритого типу — шляхом обміну внесків вдатися до акцій засновників та організації продажу акцій у відкритій підписці на аукціоні чи біржі. Акумуляція коштів страхового фонду досягається передусім з допомогою зростання числа страхувальників і застрахованих об'єктів. Проблема забезпечення фінансової стійкості можна розглядати подвійно: як визначення системи ймовірності дефіциту засобів у якомусь року і як ставлення доходів до витрат за минулий тарифний період. Ступінь дефіцитності коштів страхової компанії великою мірою залежить від величини страхового портфеля (першу умову). Для визначення рівня ймовірності дефіцитності коштів використовується коефіцієнт професора Ф. У. Коньшина[2]: [pic] (1) де Т — середня тарифна ставка по страховому портфелю; n — кількість застрахованих об'єктів. Чим менший коефіцієнт До, то вище фінансова стійкість страховика. На величину показника До, з формули, впливає розмір страхової суми застрахованих об'єктів. Він цілком визначається розміром тарифної ставки і кількістю застрахованих об'єктів (величиною страхового портфеля). Проте слід пам’ятати, що коефіцієнт професора Ф. У. Коньшина дає найточніші результати тоді, коли страхової портфель страховика складається з об'єктів із приблизно за вартістю ризиками (т. е. без катастроф, землетрусів, загибелі космічних кораблів, літаків тощо. п.). Отже, однією з умов забезпечення фінансової стійкості страхових операцій є завдання вирівнювання розмірів страхових сум, на які застраховані різні об'єкти чи туристи. Це завдання в страховому справі вирішується переважно з допомогою передачі частини видів страхування чи його вартості іншим страховикам в перестрахування, яке купує в останні роки перебудови всі більший вплив в страховій справі. Наприклад, лише протягом другого півріччя 1997 р. сума страхових внесків, зібраних перестрахувальними компаніями, становить понад 150 млрд. крб., що в 3,8 рази більше, як по період 1996 р. (порівнювати, обсяг страхових внесків, зібраних страховиками цей період, зріс лише у 1,2 разу). Для оцінки фінансової стійкості як стосунки доходів до витрат за тарифний період можна використовувати коефіцієнт фінансової стійкості страхового фонда2: [pic] (2) де [pic]- сума доходів за тарифний період, крб.; [pic]- сума засобів у запасних фондах, крб.; [pic]- сума витрат за тарифний період, крб. Фінансова стійкість страхових операцій буде вищою, що буде коефіцієнт стійкості страхового фонду (друге умова). Важливим чинником (третє умова), що характеризує фінансову стабільність страхової організації, крім солідного статутного капіталу і домоглися чималих резервних фондів, є рентабельність страхових операцій, яка виражається ставленням балансовою (валовий) прибутку до дохідної частини бюджету: [pic] (3) Проте через невиробничого характеру діяльності страхових організацій дохід у них створюється, а прибуток формується з допомогою перерозподілу коштів страхувальників, т. е. необхідного і додаткового продукту, створеного інших виробничих сферах. Тому більш коректним визначатиме рентабельність страхових операцій як показник рівня дохідності, саме як ставлення загального обсягу прибутку за певного періоду до сукупної сумі платежів за ж період: [pic] (4) де Д — дохідність; [pic]- сума балансового прибутку протягом року, крб.; [pic]- сукупна сума страхових внесків протягом року, крб. Слід пам’ятати, що реальні доходи від страхових платежів при добровільному страхуванні є ціну від продажу страхових послуг. Тоді як із державне страхування ціна продажу регламентувалася калькуляційній ціною; за умов ринкової економіки калькуляційна ціна, і ціна продажу можуть збігатися. Розраховуючи тарифну ставку (брутто-ставку), страховик визначає очікувану вартість страхової послуги, а ціна продажу набуває розголосу під час підписання договору. Вартість страхової послуги величина об'єктивна, а ціна продажу формується під впливом цілого ряду чинників: кон’юнктури ринку, цінової газової політики уряду, відсоткових ставок банках. Максимальні ціни визначаються потребами страхувальників, а мінімальні - необхідністю еквівалентності відносин страхувальника і страховика. Склад і структуру витрат визначають два взаємозалежних економічних процесу: 1) погашення зобов’язань перед страховиками і 2) фінансування діяльності страхової організації. У зв’язку з цим у страховій справі прийнята наступна класифікація витрат: • Витрати страхові виплати; • відрахування на запасні фонди й страхові резерви; • відрахування на попереджувальні заходи (попередження виникнення пожеж, консультації з вибору вогнестійких конструкцій, матеріалів, влаштуванню водопостачання тощо. п.); • Витрати ведення справ. Спільно ці витрати є собівартість страхових операцій. У цьому собівартість в страховій справі розуміється у двох сенсах: широкому і вузькому. У широкому значенні слова — це сукупність всіх витрат страховика на надання страхових послуг, як безпосередніх (виплат страхове відшкодування чи страхового забезпечення), і витрат забезпечення фінансової стійкості страхових операцій (формування запасних і резервних фондів). У вузькому значенні слова — це страхової організації ведення справи. Слід зазначити, що у страхову вартість операцій включається лише та частину видатків на оплату праці, що спрямована безпосередньо на виплату винагород страховим агентам. Усі інші витрати за оплатою праці (штатні працівники та ін.) виробляються з допомогою оподатковуваного доходу. Проте зі своєї економічній природі видатки оплату праці є елементом собівартості. До 1991 р. кошти, призначені на фінансування запобіжних заходів, направлялися до бюджету. Тепер ці гроші залишаються у розпорядженні страхової організації. Витрати ведення справи закладаються на додачу брутто-ставки і є важливим елементом собівартості страхових операцій. Відповідно до ухваленого класифікації вони містять у собі Витрати оплату роботи агентів, господарські та канцелярські витрати, відрядження та інших. У світовій практиці Витрати ведення справи поділяються на аквизиционные, інкасові, ліквідаційні і управлінські. Аквизиционные витрати проводяться для підписання нових договорів страхування (уфологія, екологія та інших.). Інкасові витрати — це на оплату праці працівників страхової організації за збір страхових платежів і обслуговування страхувальників. Ліквідаційні витрати звичайно є прямими і виробляються після наступу страхового випадку. Вони ставляться на конкретний вид страхування. До складу цих витрат входять також на проїзд експертів доречно страхового події, винагороди експертам, судові витрати, Витрати кореспонденцію тощо. п. Управлінські витрати включають адміністративно-господарські витрати й ін. Шляхом зіставлення прибутків і витрат страховика визначається фінансовий результат страхових операцій, інакше — непідвладна інфляції вартісна оцінка підсумків господарську діяльність страхової організації. Фінансовий результат включає, зазвичай, два елемента: прибуток або збиток, приріст чи відтік страхових резервів. Нині в страхових організаціях Росії спостерігається, зазвичай, позитивний фінансовий результат. Загальна прибуток за страхових операцій є відмінність між ціною наданих страхових послуг (страхові внески) та його себестоимостью.

3. Гарантії платоспроможності страховщиков.

Одне з найважливіших аспектів забезпечення фінансової стійкості страховиків є досягнення ними реальної платоспроможності. 1. Задля більшої гарантій платоспроможності страховики зобов’язані дотримуватися нормативні співвідношень між активами (авуарами[3]) і прийнятими ними страховими зобов’язаннями (ст. 27 п. 1 Закону «Про страхування »). Платоспроможність страховика без передачі частини ризику в перестрахування буде гарантована, якщо буде дотримана условие[4]. [pic] (5) де З — сума, яку страховик проти неї укладати договорів по даному виду страхування; А — величина активів страховика, складових його капітал; У — розмір оплаченого статутного капіталу; 5% - нормативне відсоткове співвідношення які поступили страхових внесків до оплаченому статутному капіталу за даним видом страхування. 2. Страховики, які взяли зобов’язання обсягом, перевищують можливості їхнього виконання рахунок власних засобів і страхових резервів, зобов’язані застрахувати у перестрахувальників ризик виконання відповідних зобов’язань (п. 2 ст. 27 Закону «Про страхування »). 3. Страхові резерви потрібно розміщувати за умов ліквідності, диверсифікації, повернення і прибутковості (п. 3 ст. 27 Закону «Про страхуванні «). У зв’язку з тим, що проблему платоспроможності виникла під час переходу нашої країни — до ринкової економіки, у вітчизняній теорії зі страхування цього питання не приділяли належної уваги. Внаслідок цього досі серед фахівців із страхуванню немає єдиної думки про обсяг зобов’язань страхових організацій, складі - й оцінці вільних активів, фінансових гарантії. Вони вирішують опікується цими питаннями емпірично. Останніми роками з’явилися публікації, у яких даються поняття платоспроможності в страховій справі, наводяться критерії та художні засоби забезпечення платоспроможності, пов’язані з формуванням страхового портфеля, розкладний ризику (перестрахування, зі страхування), страхових резервів і запасів. Відповідно до работой[5] платоспроможність окреслюється здатність страховика до своєчасному виконання грошових зобов’язань, обумовлених законом чи договором, перед страховиками, т. е. забезпечення перевищення загальних активів господарюючого суб'єкту над зовнішніми зобов’язаннями. У цьому до гарантій платоспроможності страховика пред’являються більш високі вимоги, ніж решти суб'єктам ринку, з таких причин: уперших, особливої роллю страховика, як стабілізатора ринку, та соціальним характером страхових послуг населенню; по-друге, причинами юридичного характеру. Зокрема, формами організації страхових компаній (АСО, СК, ТОВ та інших.) закритого і відкритого типу, з обмеженою і необмеженої відповідальністю тощо. п. Обмеження відповідальності веде до того що, що з неплатоспроможності страхової організації кредитор (страхувальник) отримає свої гроші лише у разі, якщо в даного страхового суспільства є певний резерв в вигляді оплаченої частини акціонерного капіталу. У зв’язку з цим гарантія наявності такого резерву у страхового суспільства набирає принципового значення та країнах з розвиненою ринком регулюється законодавством. Нарешті, особливої піклування про платоспроможності страхового суспільства вимагає сам характер страхової послуги, основу якої лежить категорія страхового ризику. Позаяк страхової ризик визначає імовірнісний характер зобов’язань страховика, це вимагає специфічних фінансових гарантій їх виконання. Наприклад, як-от дотримання нормативних співвідношень між активами і прийнятими страховими зобов’язаннями. Перестрахування ризиків виконання відповідних зобов’язань, перевищують можливості їх виконання страховиком рахунок власних засобів і страхових резервів. Розміщення страхових резервів страховиками за умов диверсифікації, повернення, прибутковості і ліквідності. З іншого боку, страхові організації, зазвичай, активно включені у інвестиційні процеси, беруть участь у різноманітних фінансово-кредитних заходах, тому повинно бути фінансово стійкими як щодо страхових ризиків, а й у відношення до інших видів ризиків (фінансовому, валютному, банківському та інших.). Зобов’язання страховика, пов’язані з страховим ризиком, теоретично їх необхідно виконувати рахунок коштів страхового резерву (фонду), оскільки розрахунок страхових тарифів виходить з принципі рівності (еквівалентності) зобов’язань страховика і страхувальника. Проте, враховуючи при розрахунку тарифу страхові чинники, страховик неспроможна з точністю передбачити вплив чинників ринкових. Відтак у реальної страхової діяльності виникають ситуації, коли навіть за бездоганному розрахунку тарифу страховику знадобляться додаткові кошти виконання своїх зобов’язань над іншими клієнтами. Наприклад, з допомогою страхових внесків неможливо знайти вкриті: а) несподіване для страховика значне підвищення збитковості страхової суми (різку зміну курсу валют); б) зміну ринкової ситуації, веде до зниження вартості інвестицій і доходів із них. Передаючи частина ризиків на перестрахування, первинний страховик потрапляє у певну залежність від перестрахувальника, оскільки кожен збиток спочатку покриває первинний страховик, лише потім він частково компенсується перестрахувальником. З усього сказаного слід, що страховик може гарантувати безумовне виконання своїх зобов’язань лише власним капіталом, який постає як додаткова фінансова гарантія платоспроможності страховика. Такий гарантією є резерв платоспроможності, котрий за економічному змісту є позбавлені зобов’язань кошти страхового суспільства. Наприклад, французькі страховики визначають резерв платоспроможності як сукупність власного капіталу, що має мати компанія захисту від експлуатаційних неожиданностей[6]. Інакше висловлюючись, якщо потреба у страхових резервах породжена страховим ризиком, то потреба у резерві платоспроможності - ризиком діяльності страховика за умов ринку. Специфіка поняття платоспроможності страхового суспільства проявляється саме на особливостях формування зобов’язань та ресурсів їхнього виконання, а також у необхідності додаткових фінансових гарантій виконання зобов’язань, як реакцію ризиковий характер діяльності страхового суспільства. У чому суть специфічних зобов’язань страхового суспільства? По-перше, в самому характері страхових відносин, основу яких лежить категорія ризику. По-друге, участю страхового суспільства на інші види діяльності (фінансової, інвестиційної, банківської та інших.), кожна з яких веде до формуванню як ресурсів, і зобов’язань особливий (перед страховиками, акціонерами та інших.). Звідси випливає, що специфіка поняття платоспроможності страхового суспільства проявляється саме у особливостях формування зобов’язань та ресурсів їхнього виконання, соціальній та необхідності додаткових фінансових гарантій виконання їхніх як реакції на ризиковий характер діяльності страхового суспільства. Основні критерії платоспроможності можна сформулювати наступним чином. 1. У зв’язку з тим, що дзеркалом фінансового становища страховика є його баланс, те він і визначає показник платоспроможності. Об'єктивність показника платоспроможності визначається якістю бухгалтерського обліку. 2. Платоспроможність — оціночний показник, й у ролі повинен дозволяти порівнювати як і динаміці (платоспроможність підвищується чи знижується), і територіально (платоспроможність між регіонами, районами тощо. п.). 3. Показник платоспроможності - це складний, агреговане показник. Точність розрахунку окреслюється точністю вихідних даних, і збігом їх у часі. 4. Однією з умов забезпечення платоспроможності страховиків, як зазначалося раніше, є дотримання нормативних співвідношень між активами і прийнятими ними страховими зобов’язаннями. Методика розрахунку цих співвідношень розробляється Федеральної службою РФ з нагляду за страхової діяльність (ст. 27 п. 1 Закону «Про страхування »). На виконання цього вимоги Росстрахнадзором розроблена Методика оцінки платоспроможності страхового суспільства до основі нормативного розміру співвідношення активів і прийнятих зобов’язань страховика від 28.04.1993 р. № 02−02/14. Економічне зміст цієї Методики полягає у порівнянні обсягу зобов’язань страховика перед страховиками з обсягом вільних активів, які можна використані на цих зобов’язань: [pic] Причому що вищий відсоток, то вище показник загальної платоспроможності. Проте вищезазначеного показника може не вистачити для повної оцінки фінансового становища страхової фірми. Так, широке коло показників необхідний менеджеру, управляючому страхової компанії прийняття рішень. Найбільш значимими цьому плані є показники, що визначають фінансові отношения[7]: [pic] [pic] У цьому, наприклад, органи страхового нагляду, як і страхувальники, у центр ставлять показники платоспроможності і ліквідності; податкова інспекція — показники обсягу прибутку і прибутку; потенційні акціонери — очікувані дивіденди. Важливим критерієм забезпечення стійкості страхових операцій є збалансований страхової портфель. Першим і найважливішим принципом формування збалансованого страхового портфеля є облік страховиком закону великих чисел і вибірки. Вирівнювання і поділ ризиків (розкладка шкоди) для формування раціонального страхового портфеля реалізується з допомогою страхового тарифу. Істотним ознакою фінансової стійкості страхової організації є його здатність адекватно реагувати на зовнішні та внутрішні дестабілізуючі фактори (зміна рубля, котирувань на фінансової та банківської біржах тощо. п.). Страхова організація функціонує у певному економічному просторі, яке неї є об'єктивним і диктує ті чи інші характеристики і параметри у фінансовому діяльності, зокрема й у формуванні страхових резервів. Як основних чинників, які впливають формування страхових резервів, відзначимо ось що: 1. Формування страхового фонду шляхом попередньої розкладки шкоди. 2. Стійкість страхового портфеля. 3. Ризикована структура страхового портфеля. 4. Структура страхової організації. 5. Ступінь залучення страхової організації у інвестиційну діяльність. 6. Рівень розвитку перестрахування. 7. Рівень інфляції. Особливе останнє місце посідають питання платоспроможності страхових компаній при укладанні договорів страхування на великі суми. Страхова компанія в будь-який час повинна мати грошима, достатніми для виконання зобов’язань за договорами. Тому, умовами ліцензування страхової діяльності встановлено відсоткові співвідношень між сумами страхових внесків, зібраних страхова компанія, і розмірами власних коштів. Встановлено і граничний розмір відповідальності по окремому ризику, який може сприйняти він страхова компанія залежність від наявності капіталу. Так, оплачений в грошової форми статутний капітал та інші кошти страховика мають забезпечувати проведення планованих видів страхової діяльності, виконання прийнятих страховиком зобов’язань за договорами страхування і складати разом (в відсотках від суми страхової премії, планованої страховиком першою року діяльності) по: • страхуванню життя — щонайменше 3%; • страхуванню від від нещасного випадку й хвороб, медичного страхування, страхуванню коштів наземного транспорту, страхуванню вантажів та інших видів майна, відповідальності власників транспортних засобів — щонайменше 5%; • страхуванню коштів повітряного і водного транспорту, фінансових ризиків, відповідальності позичальників за непогашення кредитів — щонайменше 8%; •страхуванню інших видів відповідальності держави і перестрахування — щонайменше 12%. Чималу роль платоспроможності страхових організацій грає інвестиційна політика. Вона має бути дуже виваженої і завжди віддавати пріоритет надійним вкладенням над прибутковими. З іншого боку, страхова організація повинна уникати діяльності, не пов’язану зі страхової. У іншому разі вона піддає себе і «своїх клієнтів ризикам, захисту від яких страхування не забезпечує. Відтак можна констатувати, що платоспроможність страховика забезпечується зрештою нормативним розміром вільних активів, визначених як різницю між на суму активів і сумою його обязательств[8]: [pic] (6) де СА — сума вільних активів; [pic]- загальна сума активів страхової організації; [pic]- загальна сума страхових зобов’язань страховика. Нормативний розмір вільних активів страховика, здійснює види страхування, інші, ніж страхування життя, встановлюється у вигляді 20% річний суми які поступили страхових внесків, скоригованої з урахуванням операції з перестрахування. У цих цілях внески, передані в перестрахування, враховуються у вигляді, не перевищує 70% суми внесків, які поступили за операціями страхування й перестрахування. Для страховиків, здійснюють страхування життя, нормативний розмір вільних активів встановлюється рівним 5% резерву внесків за видами страхування, які належать до страхуванню життя. Фактичний розмір вільних активів страховика, врахований при визначенні співвідношення активів та зобов’язання, розраховується як сума власних і прирівняних до них коштів, збільшена у сумі незв’язаних страхових резервів і зменшена на величину нематеріальних активів і непокритих збитків. Фактичний розмір вільних активів страховика ні менше його нормативного розміру. 4. Планування та прогнозування страхової діяльності Планування у страхуванні - це передбачення формування страхових резервів як непрямого показника ефективності економіки країні, джерела страхових платежів. У зв’язку з цим планування надходження страхових платежів слід розглядати як як план виробництва страхових послуг, а й як план гніву й руху страхових резервів, їх розміру й асортименту. У разі ринкових відносин централізоване планування перестав бути головним інструментом регулювання господарську діяльність страхової організації, оскільки економічне рівновагу досягається з допомогою функціонування ринкових структур. Проте страхову справу як і будь-яка господарюючий суб'єкт вимагає цілеспрямованого управління і планування. Процес планування страхової діяльності включає у собі такі елементи: а) вибір цілі й завдань; б) послідовність дій для реалізації плану; в) оцінку витрат за здійснення плану; р) контролю над ходом виконання плану. Нині застосовуються такі методи планування: балансовий, нормативний, програмно-цільовий, економіко-математичне моделювання. Балансовий метод планування є плановий баланс доходів населення і витрат, який відбиває стан страхової організації, результат страхових операцій, інвестиційної діяльності, статті прибутків і витрат, і навіть джерела фінансування. У дохідної частини бюджету відбиваються надходження страхових платежів з запасних і резервних фондів, амортизаційних відрахувань, від інвестування засобів і ін. У видатковій частині - страхові виплати, відрахування на запасні і резервні фонди, на попереджувальні заходи (ЛМ), ведення справ, зокрема на комісійне винагороду посередникам і страховим агентам, виплати за ризикам, переданим в перестрахування. Показники балансу дозволяють визначити як оподатковуваний прибуток від страхових операцій, інвестиційної й інший діяльності, а й суму з прибутку й її розподіл. Надходження коштів з страхових резервів не планується, оскільки він визначається фактичної збитковістю, яка відома лише наприкінці звітний період (зазвичай, у кінці року). У цьому надходження коштів з страхових резервів вважатимуться умовно доходом, оскільки за своєї економічної сутності це лише перерозподіл коштів страховика. Видаткову частину планового балансу складається структурним методом (на основі структури тарифної ставки). Це означає, що планування витрат як не глянь проводиться у тому частці від суми страхових внесків, яка закладено із метою у тарифній ставці. Наприклад: якщо планова сума надходження страхових внесків становить 1 млн. крб., а структура тарифної ставки передбачає, що нетто-ставка становить 50%; відрахування на попереджувальні заходи (ЛМ) — 25; Витрати ведення справ (РВД) — 10; планована прибуток (накопичення) — 15%, це означатиме, що у страхові виплати має бути передбачено 500 тис. крб.; на ЛМ — 250; на РВД — 100 тис. крб. і накопичення — 150 тис. крб. Структурний метод формування балансу має дві істотних гідності. По-перше, він виключає впливом геть розмір накопичень чинників, які залежать від діяльності страхових організацій (кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. п.). По-друге, такий метод значно спрощує техніку розрахунку окремих статей витрат. У зв’язку з тим, що непідвладна інфляції вартісна структура тарифної ставки за видами страхування різна, розрахунок витрат рекомендується проводити в кожному виду страхування окремо. Непідвладна Інфляції Вартісна структура тарифної ставки розробляється страховими організаціями самостійно, тому інколи складається потреба у коригуванні тарифу або його заміні. І тут питому вагу неттоставки, настановленим виплат, визначається з урахуванням аналізу динаміки показника рівня виплат за найближчі роки даної страхової організації, і якщо такий статистики немає, то питому вагу неттоставки визначається з урахуванням очікуваного показника збитковості страхової суми. Відрахування на попереджувальні заходи закладаються в тарифну ставку, виходячи з необхідності фінансування заходів, які забезпечують зниження збитковості страхової суми. Витрати ведення справи закладаються до тарифу з урахуванням сформованого рівня або рівня планованої прибутку. Рівень накопичень закладається до тарифу відповідно до перспективним розвитком страхової організації та від можливостей гарантованого функціонування умовах конкуренції. Зіставляючи планові суми прибутків і витрат, страхова організація визначає фінансовий результат своєї діяльності у певного періоду, є джерелом задоволення соціально-економічних потреб працівників страхової компанії, і його її подальшого розвитку. Основу нормативного планування становить розробка страхового тарифу, що дозволяє робити як розрахунки прибутків і витрат щодо окремих видам страхування, а й оцінювати планові відрахування на попереджувальні заходи, ведення справи, отримання прибутків і т. п. Оскільки функціонування страхової організації є динамічну систему, то тут для ефективного планування її діяльність застосовується ще програмно-цільове і економіко-математичне моделювання з допомогою ЕОМ. Прогнозування страхових операцій — найважливіший елемент дальшого поступу страхових організацій умовах ринкової економіки. Прогноз — це імовірнісна оцінка майбутнього стану страхової організації, заснована на статистичних даних минулого та нинішнього рівнів. Мета прогнозування — виявлення головних тенденцій і закономірностей в динаміці страхових операцій. Сучасною наукою досить докладно розроблено загальнотеоретичні основи побудови економіко-математичних прогнозів одночасно з проведенням розрахунків на ЕОМ. З допомогою економіко-математичних прогнозів проводиться аналіз динамічного низки числа діючих договорів страхування в предпрогнозном періоді, та був методом екстраполяції виявляється тенденція динаміки. Далі з допомогою експертні оцінки виробляється коригування цієї тенденції. Доведено, що характер динаміки економічних показників страхової організації вдається описати з допомогою тій чи іншій математичної функції чи аналітичного управління. Підібравши відповідне рівняння, на основі фактичних даних обчислюють його параметри (постійні коефіцієнти). Исчислив параметри рівняння, виробляють вирівнювання, чи налагодження динамічного низки, змінюючи в рівнянні лише тимчасової параметр (t). Способи вирівнювання детально розроблено математичної статистикою. Розраховані по рівнянню і завдані на графік значення показників дають функціональну криву, яка наочно демонструє тенденцію руху низки. Екстраполюючи цю криву, отримують прогноз у майбутнє. Отже, основним умовою достовірного прогнозування є правильний вибір рівняння для описи тенденції. Приміром, ряд проб та клінічних випробувань різноманітних кривих показав, що динаміку числа діючих договорів страхування найточніше відбиває рівняння логістичній функции[9]: [pic] (7) де Y (t) — чисельність страхувальників (число діючих договорів страхування); L — граничне значення Y (t); a, b — параметри (коефіцієнти) рівняння, які обчислюються, з фактичних значень динамічного низки за предпрогнозный період; е — підставу натурального логарифма, однакову 2,718; t — час, змінна величина, через зміну якої залежать конкретні річні значення прогнозу. Графічно логістичні криві нагадують латинську букву «P.S «через що їх називають «S-образные криві «. Інші показники (наприклад, надходження страхових внесків, страхові виплати та інших.), з яких можна прогнозувати фінансові результати страхових операцій, визначаються шляхом виявлення кореляційних залежностей, з побудови рівнянь регресії, що відбивають залежність надходжень внесків через зміну кількості договорів страхування і доходів населення (оскільки сума надходжень залежить від числа застрахованих та розміру сплачуваних кожним із них страхових внесків). Обсяги виплат в прогнозованому періоді можуть визначити по рівнянню регресії, отражающему залежність виплат від надходження страхових платежів. Так можна прогнозувати та витрати на ведення страхових операцій. Потім сальдовым методом визначаються фінансові результати. Спочатку будується так званий точковий прогноз. Він показує ймовірні середні значення сума яких обчислюється показників. Прогноз достовірний, але у межах певних відхилень. Ймовірна величина відхилень обчислюється як величина, пропорційна середньому квадратичного відхилення з коефіцієнтом пропорційності td, обумовлених з розподілу Стьюдента (числові значення коефіцієнта Стьюдента (td) наводяться в спеціальних таблицях). Щорічні значення интервального прогнозу може бути обчислені за такою формулою [pic] (8) де ?- середнє квадратичне відхилення фактичних значень від вирівняних в динамічному ряду за предпрогнозный період; td — коефіцієнт Стьюдента; Y (t) — ймовірне середнє. З огляду на змін загальної економічної обстановки країни вважається доцільним розробляти що сковзають прогнози зі зміщенням вперед на один, двоє чи троє року предпрогнозного і прогнозованого періоду. Упорядкування таких що ковзають прогнозів забезпечує систематичну коригування прогнозних показників, що у своє чергу дає можливість складати реальні плани й коригувати их.

Заключение

.

У країнах із розвиненим ринковим господарством загальновизнано, що страхування стратегічне сектором економіки. Проте страхування Росії доки стало невід'ємною частиною що розвивається ринку, в багатьох підприємців відсутня правильне розуміння суті й призначення страхової справи. Тому немає й підприємцям, і працівникам страхових компаній важливо представляти особливості страхової роботи і використовувати їх у своїй работе.

Страховое справа: Підручник. Під ред. Рейтмана М. Банківський і біржовий НКЦ, 1992 р. Закон РФ «Про Страхуванні «від 27.11.92. Орланюк — Малицкая Л. А. Платоспроможність страхової організації. — М.: Центр «АНКИЛ », 1994. Солодов О. К. Аудит і бухгалтерський облік в страхові компанії. — М. ДІС, 1994. Солодов О. К. Ринок: контроль і аудит. (Питання теорії та техніки). — Воронеж, 1993. Словник страхових термінів / Під ред. Є.В. Коломина, В. В. Шахова. — М.: Фінанси і статистика, 1992. Практичне посібник по страхової діяльності. Документи, коментарі, роз’яснення. — М.: Дизайн — РУСИНВЕСТ, 1993.

Содержание Запровадження. 1 1. Принципи організації фінансів страховика. 3 2. Условия забезпечення фінансової стійкості страховиків 9 3. Гарантії платоспроможності страховиків 15 4. Планування та прогнозування страхової діяльності 25 Укладання 31 Список літератури. 32.

———————————- [1] Закон «Про страхування» від 27,11,1992 г. [2] Страховое справа: Підручник Під ред. Л. И. Рейтмана -М.: Банківський і біржовий НКЦ, 1992 2 Страховое справа: Підручник Під ред. Л. И. Рейтмана -М.: Банківський і біржовий НКЦ, 1992 [3] капітал страхової організації (майно як основних засобів, матеріалів, коштів, короткострокових капіталовкладень у цінні папери т.д. [4] Солодов О. К. Аудит і бух. облік в страхові компанії. — М. ДИС, 1994 [5] Орланнюк-Малицкая Л. А. Платежность страхової організації. — М. Центр «АНКИЛ», 1994 [6] Матеріали семінару Союзу страховиків Франції. Париж, лютий 1992 [7] Словник страхових термінів Під ред. Є.В. Коломина, В. В. Шахова. — М.: Фінанси і статистика, 1992 [8] Практичне посібник по страхової діяльності. Документи, коментарі, роз’яснення. — М.: Дизайн — РУСИНВЕСТ. 1993 [9] Страховое справа: Підручник Під ред. Л. И. Рейтмана — М.: Банківська і біржове НКЦ, 1992.

———————————- Страхові взносы.

Страхові выплаты.

Страхові резерви фонды.

Статутний капитал.

Витрати ведення дела.

Агентську, брокерське вознаграждение.

Передача премій в перестрахование.

Перестрахувальні выплаты.

Страховщик.

Инвестирование.

Прибуток від инвестирования.

страхователи.

державні цінних паперів цінних паперів акції банківські вклади нерухомість валютні цінності прочее.