Постанова польського сейму про роздачу земель на Україні магнатам і шляхті (1590 р.)

Вказали нам коронні чини, що від значних у наших державах просторів пустих земель, розташованих на кордоні за Білою Церквою, ніякої користі нема ні громадської, ні приватної, отже, як ці землі можна було б перетворити в корисні, аби не лежали пусті. Тому, в наслідок даного нам від усіх чинів дозволу, встановлюємо, що будемо вважати себе вільними в роздачі в цьому розумінні тих пустирів на вічність особам шляхетського стану, вислуженим перед нами і Річчю Посполитою, на розсуд і волю нашу, а саме: Церехчемеровський (Трахтемирівський) монастир над Дніпром, Боришпільський з селищем Іванківським, городище Владерецьке (Володарське) і до нього селище Зволожжя, зване Велика Слобода над рікою Россю, Рокитне над тою ж рікою і Рокитною — трьом особам, як їх привілеї свідчать. Також Городища і Сліпорід над рікою Нущею званою, при кордоні московському.

Жалувана грамота короля Сигізмунда III магнатові О. Вишневецькому на володіння землями на Полтавщині (1590 р.)

З доброї своєї волі за нашим листом дозволеним є… раніше названому князеві Олександрові Вишневецькому, його дружині, дітям і потомкам цим же правом своїм державне… ції добра з усіма землями, ґрунтами, належностями і пожитками, якими-небудь іменами вже названі і поіменовані, а (також з тими, які) потім колись зможуть бути винайдені і поназивані, на вічні часи в батьківщину і дідизну дали і цим листом нашим даємо; і вже зараз від цього часу владою і ухвалою сейму нинішнього нічого там на нас і на потомків наших не залишаємо і взагалі все право, якби ще якесь нам і Речі Посполитій до того належало на нього і на потомків його цілком і повністю вливаємо (передаємо): мають князь Олександр Вишневецький сам, його дружина, діти, потомки і їх нащадки ці добра-ріку Сулу, ріку Удай і ріку Солоницю і вхід Лужок з усіма широкостями ґрунтів, належностями — відповідно до привілею короля Стефана, вище нами в цьому листі описаного, спокійно держати, замки закладати, міста і села на тих ґрунтах людьми осаджувати (заселяти), землі розробляти, будувати, стави і млини поправляти і всіляки пожитки собі там винаходити, установлювати, розмножати і від цього часу всіх і всіляких прибутків, чиншів, платежів, десятин, дяклів, данин і інших належностей, уже як-небудь названих і (також і тих) що потім колись зможуть бути винайдені і названі, з людей і з усіх ґрунтів названих добр уживати відповідно до границі, визначеної і установленої тим добрам комісарами нашими, яких туди для цього з нинішнього сейму зараз призначимо і вишлемо, і до всього цього сам собі прибавляти, розширювати і пожитків примножувати; і будуть мати князь Вишневецький і потомки його цю певну необмежену силу і владу-ці добра чи то порізно, чи всі зразу коли-небудь кому захочеться віддати, подарувати, проміняти, відписати, заставити і, як захочеться, до свого ліпшого (пожитку) обернути, як спадщиною своєю власною за своєю волею і своїм уподобанням розпоряджатися, і з цих добр юрисдикції, тобто присудові, воєводства київського на рівні з іншою тамтешньою шляхтою підлягти, короні (Польській державі) службу земельну воєнну служити, всілякими свободами користуватися і повинності відповідно до часу і потреби Речі Посполитої на собі нести з усіма громадянами, шляхтою коронною в тому краї однаково на вічні часи. А щоб там міцніше на всі прийдешні часи не порушно князеві Олександрові Вишневенькому і його потомкам тривало, тоді ми цей привілей-данину вічну, рукою власною підписавши, печать нашої величності коронну до нього привісити наказали. Діялося в Варшаві на сеймі вальному ¹ коронному дня вісімнадцятого місяця квітня року від народження Ісуса Христа тисяча п’ятсот дев’яностого, а королювання нашого року третього…