Вступ. 
Дослідження значення дикції у співі та особливостей роботи артикуляційного апарату

Актуальність теми. Художньо-образний зміст вокального твору як цілісне явище виникає на основі взаємодії діалектично пов’язаних між собою музичного та поетичного компонентів. Зважаючи на те, що ці дві складові тільки у своїй єдності закладають основу створення виконавцем художньо-образного змісту твору, проблеми виховання співацької майстерності зв’язують не тільки з якісним мелодійно-вокальним інтонуванням, а і з донесенням до слухача образної змістовності поетичного тексту. Тому питання вокально-артикуляційної техніки співака розглядаються музичною педагогікою як надзвичайно важливі для формування його виконавчої майстерності.

Важливими складовими процесу підготовки майбутніх фахівців музично-педагогічного профілю є вокальний і методичний компоненти. Цільова установка на взаємодію цих складових передбачає орієнтацію на здобуття майбутніми вчителями музики знань та практичного досвіду, пов’язаного із співацькою та викладацькою діяльністю; навичок свідомого володіння процесом як власного голосоутворення, так і вокального розвитку своїх майбутніх учнів; вмінь не лише обирати і застосовувати потрібні методи, прийоми і способи удосконалення власного співу, а й користуватися ними в процесі вокального навчання школярів.

Одним з важливих напрямків підготовки співака є формування гарної дикції та робота над вдосконаленням артикуляційного апарату вокаліста.

Питання вокальної артикуляції та технології формування навичок вимови вербального тексту у вокально-класичній манері досить активно досліджуються в роботах науковців з різних галузей, аналізуються та узагальнюються співаками, педагогами й методистами. Так, проблеми формування вокально-мовної техніки, зокрема — співацького звукоутворення, розглядаються в рамках акустики, фізіології (Дмитрієв Л.Б., 1968, Морозов В. П., 1977). Окремі аспекти, що стосуються фонетичної природи вокальної мови, аналізуються в спеціальній літературі з орфоепії та дикції (Садовніков В.І., 1958, Виноградов К. П., 1967, Ільїнов Ю.М., 2007, в чисельних роботах мовознавців (Реформатський А.А., 1955, Златоустова Л. В., 2002, Аванесов Р. П., 1986, Ільїна Л.В., 1996, Комарова І.Н., 2005, Панов М. В., 1967 та ін.). Питанням вокальної артикуляції приділяється значна увага в працях з вокальної та вокально-хорової методики (Багадуров В.Д., Ємельянов В. В, Огороднов Д.Є., Пігров К.П.), глибокий аналіз загальних проблем музичної артикуляції у виконавстві, у тому числі - і у вокальному, міститься в працях таких мовознавців, як Асаф'єв Б. В, Сокол О. В., Шип С.В.).

Метою даної курсової роботи є дослідження значення дикції у співі та особливостей роботи артикуляційного апарату.

Об'єкт дослідження — процес навчання вокалу.

Предмет дослідження — дикція вокальних виконавців.

Завдання курсової роботи:

• — розкрити поняття дикції та основні вимоги до неї;
• — охарактеризувати навички артикуляційного звукоутворення;
• — навести методику застосування навчальних вправ при роботі над технікою мовлення.