Сергей Павлович Залигін

Сергей Павлович Залыгин

(1913;2000)

ЗАЛЫГИН, СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧІ (1913−2000), російський письменник і авторитетний суспільний діяч. Герой Соціалістичної Праці (1988), народного депутата СРСР (1989−1991), академік РАН (1991). Народився 23 листопада (6 грудня) 1913 в с. Дурасовка Стерлитамакского повіту Уфимской губ. у ній інтелігентів, в студентські роки піддавалися політичним репресіям. 1939;го закінчив гидромелиоративный факультет Омського сільськогосподарського інституту, завідував кафедрою сельхозмелиорации (1946−1955); кандидата технічних наук (1949). Під час Великої Вітчизняної війни старший гідролог Гідрометслужби Сибірського військового округу (накопичений тут матеріал ліг основою книжки Залигіна Північні розповіді, 1947); в 1955—1964 — старший науковий співробітник Западно-Сибирского філії АН СРСР.

В 1941 випустив першу книжку Розповіді; після війни активно виступав з беллетристическими і публіцистичними роботами, присвяченими проблемам сільського господарства (кн. розповідей та нарисів На Велику землю, 1953; Навесні цього року, 1964; Червоний конюшину, 1955). У «оттепельные» роки опублікував повість Свідки (1956), де висміював байдужість обивателів, «свідків», а не учасників громадського буття, випередивши цим жодну з магістральних тим соціально-психологічної «антимещанской» прози 1960−1970;х років, зокрема. — свого власного, і навіть близькі їй за проблематики повісті Звичайні дні (1957) і книжку оповідань Млинці (1963). Помітними у житті країни стали виступи Залигіна (як і В. П. Астафьева, В. Г. Распутина та інших.) на захист сибірської природи, дотримання законів екологічного рівноваги (головним чином у області гидростроительства), проти ризикованого проекту повороту русла сибірських річок з підтримки водного запасу Аральського моря, виснаженого, своєю чергою, непродуманої системою іригації. З означеними проблемами пов’язані книга Залигіна Про ненаписаних розповідях: Літературно-критичні статті, видана Новосибірську (1961), і роман Дороги Алтаю, присвячений дослідникам важкодоступних районів. Роман залучив увагу А. Т. Твардовского і був опублікований в 1962 у журналі «Новий світ», де у 1964 побачила світ і яка принесла Залыгину поширення повість На Іртишеві (З хроніки села Круті Луки), в сміливому для радянської літератури минулих років критичному світлі яка зображала процес колективізації у Сибіру.

«Крестьянский», із властивою йому працьовитістю, тверезій розважливістю та реальною свідомістю існування, погляд поширювати на світ із більшою силою виявився у основних творах Залигіна — романах Солона падь (1967; Державна премія СРСР, 1968), Комісія (1975) і Після бурі (кн. 1−2; 1980−1985), які мають панорамну, багатофігурну хроніку життя Сибіру 20-х років. Тут історична достовірність, психологізм, соціально-філософська аналітичність породили концепцію протистояння народної правди (в Солоною паді - образ партизанського ватажка Мещерякова, що мав прототипом алтайського селянина Е. Мамонова, з допомогою зібраної їм багатотисячну армію намагався створити справжню «партизанську республіку»; в Комісії - орган мужицької влади Лісова Комісія) і політичного авантюризму (образ антагоніста Мещерякова, Брусенкова, предтечі радянської себелюбною і жорстокої номенклатури, презирающей здорову мораль природного людини), орієнтацію відмовитися від контрастності ідеологічного мислення, спроможність до діалектично гнучкою та всебічної оцінці подій (трактування непу у романі Після бурі).

С середини 60-х років Залигін жив у Москві, викладав у Літературному інституті їм. О. М. Горького, обіймав керівні пости у Спілці письменників СРСР і ВЦВК РСФРР. У 1986−1998 — головного редактора журналу «Новий світ», зі сторінок кого вперше Батьківщині опубліковано Архіпелаг ГУЛАГ А. И. Солженицына, і навіть роман Б. Л. Пастернака Доктор Живаго та інших. острокритические белетристичні і публіцистичні твори (зокрема. самого Залигіна).

Острота моральної колізії, розкритою в розповіді про інтимній, камерної життя, показала неабиякі можливості Залигіна як писателя-психоаналитика, в пошуках нової любові усматривающего типові для сучасного міського інтелігента спроби виходу далеко за межі неминучого самотності (роман Південноамериканський варіант, 1973). Документально-исторический (із елементами художньої умовності) «роман без сюжету» Свобода вибору (1996) продовжив постійну для письменника тему народу і місцевої влади на матеріалі передреволюційних років Росії 20 в. Філософська повість Однофамільці (1995) присвячена проблемам наступності історія культури; повість Ирунчик і Уроки правнука Вовки (обидві 1997) — зразки сучасного побутописання, не позбавленого моральної повчальності.

Залыгин залишив також дорожні нариси (зокрема. про Китаї, що він відвідав в 1958), повість Оська — смішною хлопчик: Фантастичну розповідь у двох періодах (1973), численні літературно-критичні (Мій поет. Про творчість Чехова, 1969; Літературні турботи, 3-тє вид., 1982; Співбесіда, 1982; статті про Н. В. Гоголе, Л. Н. Толстом, П. Н. Васильеве, А. П. Платонове, Л. Н. Мартынове та інших. письменників) і философско-публицистические статті (Два провісника, 1995, в якої дві концепції культурно-історичного місіонерства Росії - у Ф. М. Достоевского і В.І.Леніна — аналізуються з явною симпатією до гуманистически-реальному наповненню першої; Моя демократія, 1996, нагадує про моральних постулатах істинного народовладдя; Культура, демократія і тоталітаризм, 1997, у якій Залигін висловлює думка про необхідність затвердження демократії не «згори», а «знизу», і з допомогою культури, тобто., насамперед, національного мови та втіленої у ньому напряму думок).

Умер Залигін у Москві 19 квітня 2000.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.