Преобразования у селі

Перетворення селі.

Разделение на місто та деревню.

Около 25−30% населення Запорізькій області живе у сільській місцевості, тобто, в населених пунктах з населенням менше п’ятдесяти тисяч чоловік. Переважно це, розмовляючі українською. Живуть у сільській місцевості також етнічні меншини, такі як болгари, цигани, греки.

Малі населені пункти характеризуються наявністю колгоспу зі сховищами і фермами, де його випущено що сільськогосподарська продукція. Ці села виглядають зазвичай закинутими мало пристосованими під житло. Рідко зустрінеш тут нормальну асфальтовану дорогу. Житлові умови у селі дуже убогі, але немає або «майже немає громадських служб, поширених у місті, таких, наприклад, як лікарні, хороші школи, установи культури. Коли є запльований клуб, то останні рік він чи закритий наглухо чи сповнений подпившей публіки, яка прийшла сюди після кількох пляшок спиртного. Іноді у селі навіть магазину немає. Не знайдеш і слабким місця, де можна навести дозвілля, навіть пивний немає, хоча алкоголізм мав розміри епідемії. Часто може бути, що у маленьких сільцях люди від таких хвороб, яких можна було б їх легко вилікувати, якби медичну допомогу було надано вчасно. Поїздки до міста автобусом і поїзді почали набагато дорожче, ніж раніше, а про тому, що транспортне постачання останніми роками різко погіршилося.

Дуже гостра у багатьох місцях області й проблема питної води. Часто вода зберігається в криницях, брудна і очищена. Навіть під час околицях Запоріжжя помітні криниці. У деякі райони воду привозять із міста.

Більшість будинків, у сільській місцевості досі не газифіковано, немає парового опалення, каналізації. Це означає, що поодинокі сільські жителі живуть у неймовірно важких умовах, проти міським населенням. Можна познаходити вдома, куди не проведено електрику.

Характерною ознакою періоду з середини1980;х і з час і те, що процес зближення міста Київ і села, розпочатий у період Хрущова, було припинено різниця між умовами життя жінок у місті й селі стала ще помітнішою. Середній рівень доходу, що завжди у селі був поранений нижче, ніж у місті, знизився останніми роками ще помітнішою, ніж рівень доходу городян. Звісно, майже всі поодинокі сільські жителі мають земельні ділянки, з яких вони можуть продати над ринком. Проте, з іншого боку, вони позбавлені інших джерел доходів.

Традиційно, молоді талановитих людей намагаються виїхати з села до міста. Хоча це явище можна бачити в всьому світі, але території Союзу воно набуло найбільший розмах у зв’язку з виключно несприятливими умовами життя жінок у селі. Старіння населення і ще масовий хронічний алкоголізм — ось спадщина, отримане всім колишнім республікам СРСР, однак у Росії й за Україні ці процеси проявилися у найбільшою мірою.

Багато в чому зв’язок між містом і селом розірвані. Городяни — власники заміських земельних ділянок, якщо вони не пенсіонери, — большє нє можуть їздити обробляти свої сади і городи через різкого подорожчання квитків на приміському транспорте.

Люди, працівники землі, дедалі частіше прагнуть продати надлишки вирощеного врожаю і продуктів тваринництва на ринку. Однак через консервативного керівництва колгоспів, який перешкоджає розвитку ринкових відносин, той процес досить стихійний пов’язаний з поступової криміналізацією цієї маленької частини економічних взаємин, як на місцях, і у місті (ринкова мафія).

Коллективные й потужні приватні хозяйства.

Большая частина оброблюваної землі досі належить колгоспам. Теоретично, вони були денаціоналізовані у липні 1996 року й землю було передано у приватне користування селянам, але практично процес передачі затягується й до кінця 1997 року дуже мала дещиця землі передано колгоспами до приватних рук. На середину 1997 року лише половина землі розподілено між селянами. Частина земель передано у найм не селянам.

Після незалежності багато експертів відзначали сільському господарстві як у найбільшу цінність України, розташованої на родючих почвах. 1] Наприкінці 90-х сільському господарстві переживає важкий криза. І роками нічого не робиться з його подоланню. Врожайність надає у зв’язку з деградацією грунтів і організаційними і фінансові проблеми колгоспів. З 1992 по 1997 рік виробництво сільськогосподарської продукції Запорізькій області знизилося на 67,5%, тоді як у середньому Україною лише з 40,6%.

Виробництво збіжжя у Запорізькій області знизилося з 2454 т дизпалива на 1992 року до 1966 тисяч т дизпалива на 1997;ом. 2] Це означає, що у Україні, що у колишньому у Радянському Союзі була хлібної кошиком країни, виробництво зерна знизилося понад дві третини за чотири роки. Раніше врожай був 3,5 тонни на один гектар. Тепер є тільки 1,3 тонны. 3] Частина врожаю було продано державі за цінами, набагато нижча світового рівня. Наприклад в 1996;ом держава заплатило селянам по 85 доларів за 1 тонну, тоді як у світовому ринку ціна була 200 доларів за 1 тонну. Розбіжність у цінах пішла кишеню прокоррумпированного руководства.(«Интернешионал Джеральд трибюн», 10 квітня 1997 року).

Якість вирощеного зерна дуже низька. Для виробництва хліба вищих сортів зерно закуповується по закордонах. Низька якість вітчизняного зерна пояснюється відсталими сільськогосподарськими технологіями, а простіше, безгосподарністю. Хронічне, десятиліттями котре триває відсутність грошей позбавило колгоспи можливості вирощувати високоякісне зерно.

Наприклад, в Ореховском районі колгоспи мали від 40 до 50 тракторів. Але через відсутності капіталовкладень сьогодні лише 3−4 трактори на колгосп перебувають у робочому состоянии. 4] Відбувається це від того, що немає запасними частинами, що більше не поступають із Харківського тракторного заводу.

На середину 1997 року ціни молоко в українських магазинах більш ніж сім разів перевищують ціни, якими колгоспи змушені продавати це молоко. Це зайве доказ те, що більшість ціни на всі сільськогосподарську продукцію, якою розплачується споживач, потрапляє над кишеню селянина, а руки вміло котра орудує торгової, виробничу краще й адміністративної мафії.

Колгоспам все важче продавати своєї продукції до міста, оскільки традиційна система державної закупівлі всіх вироблених продуктів тепер зруйнована. Хоча система державних замовлень усе ще існує, але закупівля проводиться у разі таким разорительно низькими цінами, що колгоспи намагаються всіма засобами обійти держава. Але це не вдається, оскільки система держзамовлень і розподілу не скасовано. Нині ця система замінюється мафіозними структурами, чию вкрай несприятливий б'є по розвитку сільськогосподарських підприємств. З іншого боку, існує система бартеру між колгоспами великими підприємствами. Кожна шоста тонна палива, призначена великим підприємствам Запоріжжя, передається за бартером колхозам. 5].

Договірні умови для сільськогосподарських підприємств дуже погіршилися упродовж свого перехідною епохи, що позначилося зниженні доходів. Наприклад, працівники молокозаводу їхня зарплатня становить, дві з половиною разу вищу, ніж працівники сільськогосподарської ферми, що виконує молоко при цьому заводу.

Більшість колгоспів перестали вкладати кошти на знаряддя праці й устаткування, починаючи з 1980;х років. На через брак замовлень, зруйнувалася і весь інфраструктура обслуговування сільськогосподарських підприємств. Закриті ремонтні майстерні, що перебували на сільській місцевості. Що ж до промислових підприємств, які виробляють сільгоспмашини і запчастини до них, і навіть гармати як на сільського господарства, то ми все вони у час ж не працюють. Наприклад, у Харкові зупинено промисловий комплекс з випуску тракторів і сільгоспмашин потреб по Україні в через брак попиту готової продукції. З 6000 тракторів, вироблених в 1995 року на харківському тракторному заводі, вдалося продати лише 187.(«Киевские відомості», 21 лютого, 1996.) Величезною проблемою для сільськогосподарських підприємств було те, що початку дев’яностих років ціни сільськогосподарський продукцію зросли меншою мірою, ніж й інші товари та, які колгоспи змушені покупать.

У цілому нині, сільському господарстві страждають від поганого керівництва, низьку продуктивність (врожайність на 30−50% нижче, ніж у Західної Європи, свинарство і виробництво молока на 200% нижче західноєвропейських показників), все від відсутності сировинної бази, капіталовкладень і нормальної системи торговельних відносин за, нестачі економічних знань, застарілого устаткування й високих виробничих цін.

Зрозуміло, що тепер діюча економічна система має не сприяє розвитку сільського господарства. Селяни більшою мірою витрачають свою енергію на обробку власних садових ділянок. Це означає, що сільському господарстві стає дедалі більше примітивним, позаяк у одиночній тюремній камері селянинові несила впровадження високих промислових технологій.

Колгоспи мало мають коштів і найчастіше неспроможна заплатити своїм працівникам навіть мізерну зарплату — 30−40 доларів. У середньому, борг колгоспу державі становить близько 6000 доларів, зазвичай, це заборгованість енергоресурсів і сировину. Більшість продукції реалізується на бартерних засадах. Трудівники сільському господарстві можуть вижити лише за умови продажу надлишків врожаю з його власного земельних ділянок ярмарку. Багато що свідчать такі цифри. Три відсотка оброблюваної землі в Україні становлять приватні землеволодіння, але це приватні угіддя виробляють 65% овочів, 96% картоплі, 70% фруктів, і 53% мяса. 6].

Для підприємств чорному значно вище, що мали бути, коли дивитися ними як у доповнення до колгоспної зарплаті. Одне яйце ярмарку коштує Україні близько 0,15 долара, що ні багато у порівнянні з цінами у країнах Європи, але у порівнянні зі середньої зарплатою в Україні, ціни на всі все сільгосппродукти дуже високі.

Дуже мало колгоспників хочуть розпочати приватне юридичне підприємство. Причин багато. Насамперед, кожен фермер мусить сплачувати за землю, тоді як і колгоспі кожен користується землею безплатно. Селяни звичайно мають коштів і тому можуть купити устаткування. Потім встає проблема, з чого став і як розпочати. Більшість селян має елементарних знань з організації власної ферми.

І все-таки, попри ці труднощі, приватні ферми поступово виникають. По офіційних даних, близько половини продуктів сільського господарства виробляється приватниками. Проте легше знайти процвітаючого фермера у країнах України, ніж Сході.

Пищевая промышленность.

На селі виникла бедственная ситуація, що, здається, що немає механізмів, з допомогою яких можна було б поновити і налагодити виробництво сільськогосподарської продукції. При нормальної організації ринку сільське господарство й харчова промисловість повинні стати найбільш багатообіцяючими галузями, тому що за будь-яких обставин потребують їжі. Нині дуже багато продуктів харчування імпортується, хоча, безперечно, виробництво можна налагодити України. У Запоріжжі над ринком продають голландський сир, произведённый іншою кінці Європи, де на працю значно вища, що, звісно, віддзеркалюється в ціні продукту. Проте сільськогосподарські підприємства Запоріжжя змушені працювати за умов засилля мафії і руйнівних державних поборів, які перешкоджають розвитку вигідного виробництва.

Відсутність грошей не дає колгоспам як інвестувати харчові підприємства, і вчасно розплачуватися з виробниками сельхозоборудования. Через війну місцеве механічне виробництво машин і устаткування сільського господарства і харчової промисловості на межі вимирання, не бажаючи колгоспи злидарюють.

Відповідно до даних, отриманих від французьких фахівців, що працюють у Запоріжжі над проектом Європейського Економічного Союзу по соняшниковій олії, Україною лічені великі фірми прибрали до рук продаж і виробництво соняшникової олії. Майже всі пов’язані з мафією. Ці фірми мають величезні прибутку, тоді як колгоспи, вирощують соняшник, отримують при цьому жалюгідний мізер. А стратегія проекту розрахована вмикання колгоспів у процес співробітництва з метою поліпшення їх матеріального положения.

Заключение.

С руйнацією механізмів централізованого планування, розрив добробутом міста Київ і села став ще помітнішою. Відсутність нормально функціонуючих та безпорадність сільськогосподарських підприємств, обмежених у засобах та обмежених можливостях самої системою економічних відносин, сприяють дальшого зубожіння села. Рідко сьогодні можна бачити приклади приватної ініціативи, успішно що розвивається сільському господарстві. Проте за вмілому керівництві і добре налагоджених ринкових відносин, перспективи розвитку села обіцяють бути хорошими.

Авторы Ханс і Ганна ван Зон.

Примечания.

[1] Проте грунту в Україні менш родючі, як це заведено вважати у країнах. Останніми роками вони зазнали ерозії, засолению, загалом їхній стан погіршилося у зв’язку з непомірним використанням добрив і пестицидів і навіть важкій обробній техніки.

[2] Запорозьке статистичне бюро, 1998, стор. 140.

[3] «Ділова Україна», 15 листопада 1995 року, стор. 1−2.

[4] Інформація виходячи з інтерв'ю з р. М. И. Сотниковым — главою розподільного центру техоборудования.

[5] «Ділова Україна», 15 листопада 1995 року, стор. 1,2.

[6] Діловий доповідь Європейського Союзу з Білорусії та Украине.