Гражданское право під час истории

МОЛДАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ.

Кафедра теорії та истории.

держави й права.

Навчальна дисциплина:

Історія румунського права.

КУРСОВА РАБОТА.

«Громадянське право під час истории».

Выполнил.

Студент II курсу, 28 группы.

Миргородський Александр

Науковий руководитель:

Лупашку Зінаїда Сезонтовна.

Кишинів 2002.

1.

Введение

…3.

2. Визначення громадянського права…5.

3. Система громадянського права…9.

4. Громадянське право під час військової демократії та під час правления.

Буребисты…11.

5. Громадянське право під час панування Рима…13.

6. Громадянське право у древне-румынского народу (IV-IX, IX—XIII вв.ека)…19.

7. Громадянське право під час панування турецької Порты…22.

8. Громадянське право у час і сучасне громадянське право.

…24.

9.

Заключение

…25.

10.

Список литературы

…26.

У основі будь-якого суспільства лежать цивільні правовідносини. Громадянське право є одним із основних галузей, характеризуючих той чи інший громадську систему.

Визначення громадянського права належить до категорії таких понять, над формулюванням яких протязі багатьох століть схрещувалися кращі уми людства. Боротьба, проте, велася у теоретичному плані. Соціальні потрясіння, у яких часом содрогался увесь світ, одним із головних причин мали, зрештою, спроби змінити сформовані цивільні правовідносини, затвердити новий стиль цих відносин. У одних випадках подібні спроби завершувалися успішно, за іншими — зазнали краху. Траплялося, що російське суспільство переходило нові, вищу щабель свого розвитку. Але відбувалось і таке, у результаті ломки відносин власності суспільство чинився відкинутим далеко тому і потрапляло у кризовій ситуації, у тому числі найчастіше знало выхода.

Приклад права власності: під час, коли були спроби будівництва соціалізму, скасували приватна власності на гармати й засоби виробництва, знищили відносини між роботодавцем і працівником як експлуатація людини людиною, було встановлено соціалістична власність на гармати й засоби виробництва. Приватна власність замінили соціалістичної власністю у вигляді права державної власності, а особиста власність була похідною від соціалістичної власності. Допускалося лише існування права дрібної трудовий особистої собственности.

Нині, внаслідок корінних змін, які у суспільстві, поняття власності право власності набувають нове значення. Всі ці зміни знаходять себе у нормативні акти, що зовсім інакше регламентують відносини власності. Звісно, на цьому етапі є ще чимало закутків правовим регулюванням громадянських стосунків. Певною мірою це пояснюється лише тим, що це галузь стрімко розвивається, складаються нові суспільні відносини, за якими який завжди встигає право. Проте основні кроки у розвитку та видоизменении цій галузі вже зроблено: зокрема, основні стану та принципи громадянського права закладено у Вищому Законі й держави — Конституції Республіки Молдова від 29.07.1994, і в цьому своє подальший розвиток у цивільному кодексі, цивільно-процесуальному кодексі, законі про власність, земельному кодексі, лісовому кодексі, брачно-семейном кодексі, водному кодексі та інших нормативні акти, що регламентують у тому мірою правовідносини собственности.

Визначення громадянського права.

Будь-яка система права складається з взаємодіючих елементом (підсистем). Такими підсистемами стають різні галузі права. Під галуззю права розуміється сукупність правових норм, що регламентують однорідні відносини у певній сфері громадських відносин з урахуванням специфічних методів і спільних принципов[1]. До окремих галузей права ставляться: конституційне, сімейне, громадянське, трудове, адміністративне, кримінальна, фінансове право інші галузі права. Попри розходження у характері галузей права, система права має внутрішньої узгодженістю і єдністю, спираються на соціальноекономічні та організаційно-правові формы[2].

До соціально-економічним формам ставляться: єдність економічного укладу країни, рівноправність всіх видів власності, єдність політичних інститутів власності та др.

У правовому плані внутрішня узгодженість системи права визначається основними правовими принципами, закріпленими Конституцією Республіки Молдова та інші законами, у яких базується система права загалом, і навіть єдністю критеріїв, належних у основу розмежування галузей правничий та визначальних функціональні особливості кожної їх. Такими критеріями є: предмет правовим регулюванням, тобто. певний коло громадських відносин, регульованих даної галуззю права; метод правовим регулюванням, тобто. певна сукупність прийомів і коштів, з допомогою яких ця галузь права впливає на регульовані нею суспільні відносини; функції, що їх даної галуззю права, тобто. спеціальні завдання, які вирішує ця галузь права у системі правничий та які відмежовують цю галузь права від інших галузей правничий та др.

Зупинимося на визначенні громадянського права.

Термін «громадянське право «виник дуже довго. Він відомий правознавства з часів Стародавнього Риму та походить від латинського «jus civile «- право громадянське, під яким розумілося право римських громадян. Згодом цей термін отримав загальне поширення та зустрічається переважають у всіх системах права, хоча утримання її певною мірою змінюється зі зміною економічних, політичних лідеріва і культурних умов тієї чи іншої общества[3].

Теоретично громадянського права наводилося безліч визначенні громадянського права як самостійної галузі права.

Громадянське право — як галузь права, є сукупність правових норм, регулюючих на засадах рівності майнові відносини, виступають на товарно-денежной формі, і навіть пов’язані (і пояснюються деякі не пов’язані) з майновими особисті немайнові отношения[4].

На думку Красавчикова О. А., громадянське право — це система норм, що регулює майнові, особисті немайнові, творчі і деякі організаційні відносини, складаються між організаційно і майново як окремі організаціями, з-поміж них та громадянами, і навіть між громадянами на засадах рівності, плану і ініціативи учасників цих отношений[5].

Белеу визначає громадянське право як галузь права, який би майнові стосунки держави й особисті немайнові відносини, виникаючі між юридично рівними фізичними і юридичними лицами[6].

Будь-яке визначення має охоплювати лише головні, суттєві ознаки явища, достатні щоб виявити його специфіки. Після придбання незалежності й суверенітету Республіка Молдова початку створювати власну нормативну базу, що регламентує гражданскоправові відносини. То була прийнята конституція Республіки Молдова, прийнято: закону про власності, яких було встановлено нові й види власності, чакон про підприємництво та підприємствах, яким визначено нові суб'єкти громадянського права, і др.

зважаючи на викладене, запропоную визначення громадянського права як самостійної галузі права, регулюючої майнові відносини, а також пов’язані (і пояснюються деякі які пов’язані) з майновими особисті немайнові відносини, складаються між підприємствами, організаціями та установами, з-поміж них та громадянами, і навіть між громадянами па засадах юридичного рівності учасників цих отношений[7].

Визначивши громадянське право у такому формі, зобов’язаний дати його коротку характеристику (объяснение):

По-перше, громадянське право є самостійною галуззю права, тобто. представляє сукупність певних юридичних норм, регулюючих однорідні відносини. Ці норми становлять джерела громадянського права, що й зумовлюють зміст громадянського права. Сукупність юридичних норм підрозділяється на інституції громадянського права. Інститут громадянського права є сукупність правових норм, регулюючих однорідні відносини. Прикладами інститути громадянського права можуть бути такі інститут суб'єктів громадянського права, інститут угод, інститут представництва, інститут право власності, інститут зобов’язального права, інститут спадкового правничий та т.д.

По-друге, з наведеного вище визначення випливає, що громадянське право регламентує великі категорії громадських відносин — це майнові відносини, і навіть пов’язані (і пояснюються деякі які пов’язані) з майновими особисті немайнові відносини. Ці великі групи громадських взаємин держави і становлять об'єкт громадянського права.

Третім елементом, що характеризує громадянське право, є суб'єкти цивільних правовідносин: фізичні особи, підприємства, організації та установи, більшість яких випадків є «колектив людей «і виступають на цивільних правовідносинах як «юридична особа », а також держава й державно-правові образовании.

Наступним ознакою, притаманним громадянського права, є юридичне рівність суб'єктів громадянського права. Закон визнає учасників цивільних правовідносин юридично рівними незалежно від того, якими економічними благами фактично має той чи інший суб'єкт цивільних правоотношений.

Система громадянського права.

Кожна галузь права містить у собі якийсь кількість правових інститутів. Відповідно, і системи громадянського права є сукупність цивільно-правових институтов.

Цивільно-правової інститут є сукупність гражданскоправових норм, регулюючих однорідні відносини. Такими інститутами є, наприклад, цивільно-правові інститути угод, осіб, представництва, зобов’язань купівлі-продажу, найму, дарування і т.д.

Система громадянського права і двох частин: перша частина — Загальна; друга частина — Особенная.

Загальна частина громадянського права укладає у собі норми й інститути, містять загальні та відправні становища, дія яких поширюється на регульовані цивільне право відносини. Загальна частина ділиться на цілий ряд взаємозалежних правових інститутів. Сюди относятся:

Загальні засади, містять норми про цілі та військово-політичні завдання громадянського права, суб'єктів цивільних правовідносин, угодах, представництво й доручення, і навіть про позовної давности.

Право власності охоплюють нормами, визначальними деякі загальні положення про право власності, і навіть нормами, регулюючими відносини приватної власності, власності територіально-адміністративних одиниць, загальної власності, захисту права собственности.

Зобов’язальне право включає норми, регулюючі загальних положень про зобов’язання: виникнення зобов’язань, їх виконання, способи забезпечення виконання зобов’язань, відповідальність за зобов’язаннями і припинення зобов’язань. До спеціальним нормам зобов’язального права ставляться норми, регулюючі договірні і позадоговірні обязательства.

Інститут шлюби й сім'ї, містить норми, регулюючі відносини, що у результаті укладання брака.

Авторське право, изобретательское право тощо. містить норми, регулюючі відносини, що виникають у зі створенням та використанням результатів творчої деятельности.

Спадкове право включає у собі норми, регулюючі майнові і пояснюються деякі немайнові відносини, що виникають у переходити прав і управлінських обов’язків по смерті гражданина.

Правоздатність іноземних громадян, і осіб без громадянства. Застосування цивільних законів інших держав та Міжнародних договоров[8].

ПЕРІОДИ ВОЄННОЇ ДЕМОКРАТІЇ І ПРАВЛІННЯ БУРЕБИСТЫ.

У період військової демократії не існувала будь-якого законодавства, бо ще немає поняття законотворчість (на досліджуваних нами територіях). З цього випливає, як і громадянського права також було. Звісно, деякі цивільні відносини мали місце, але дані відносини, поведінкові рефлекси регламентувалися нормами моралі, яка щільно межувала з обычаем.

Лише із настанням до своєї влади Буребісти ситуація радикально змінилася. Це вже були племінні освіти, Буребиста об'єднав їх, разом (племена) і заклав єдина держава, суть і зміст фільму була набагато глибше, ніж просто об'єднання осіб із інтересам. Під час Буребісти, в державі з’явилися кордону, податки, правління стало авторитарним, але найголовніше, що у території держави з’явилися законы.

Не скажеш, що Буребиста був новатором у сфері закону, нам відомі давніші пам’ятники права, такі як: закони Ману, закони Хаммурапі, закони дванадцяти таблиць. Але, у своїй території він був піонером в законотворчості, він використовує досвідом сусідніх держав і застосував їхній досвід із на гето-дакийских землях. Якщо конкретніше, він розпорядився зібрати все звичаї (cutuma) держави й об'єднати в одному збірнику (збиранням звичаїв займався верховний жрець Деценей). Збірник отримав назву Bellaginess і він споруджений на ранг закона.

Перший інститут громадянського права — власність. Власність в цей час ділиться на колективну приватну. Наступний інститут громадянського права — зобов’язання, які переважно витікали з договорів. Основні договору мали на той період: договір купівлі-продажу, обміну, позики, і навіть специфічний договір побратимства (обидві сторони ставилися друг до друга як брати). Всі договори полягали у усній формі, і навіть з різними ритуалами.

Спадщина передавалося лише з чоловічої лінії, в усній формі, в разі, а то й було синів, вдавалися договору побратимства.

Інститут шлюби й сім'ї. Шлюб полягав шляхом придбання нареченої, ціна від її особистих якостей (хороша чи господиня, охайна вона, доброчесна чи?). Без цих якостей, жінка могла купувати собі самостійно чоловіка. Сім'я була патрилокальной (сім'я жило домі чоловіка), патріархальної (главою у ній був чоловік), патрилинейной (кревність передавалося по чоловічої лінії), чоловік мав права на життя дружини та дітей. Наречена мусила навести будинок чоловіка приданное.

ПЕРІОД РИМСЬКОГО ГОСПОДСТВА.

Після перемоги римських військ над військами Дечебала в Троянської війні (101- 102, 105−106 рр.), дуже багато що змінилося на румунських землях, зокрема і законодавство. Законодавство змінила Ius Italicum, оскільки ця територія увійшла у території Рима.

Тоді терміном «громадянське право «у сприйнятті сучасних системах права (і буржуазного, і соціалістичного) позначають переважно царину права, що регулює майнові відносини у даному обществе.

У латинській мові слову «цивільний «відповідає, власне кажучи, слово civilis. Проте ius civile в римському праві за змістом не відповідає сучасному терміну «громадянське право ». Ius civile в римському праві має різне значення. Цим терміном позначається колись всього первісний національне давньоримський право, котра поширює своє дію виключно на римських громадян — квиритів; тому вона й іменується також квиритским правом. У цьому сенсі ius civile. протиставляється «праву народів «(ius gentium), дія якої поширювалося попри всі римське населення (включаючи про перегринов). Оскільки ius gentium регулювала майнові відносини, виникаючі й між Перегринами, та між римськими громадянами, й між тими та інші, воно була різновид римського громадянського права. Слід зазначити, тим самим терміном ius gentium римські юристи позначали і представляющуюся їм тим більше широку філософську категорію — право загальне всім народів; вважаючи, що сюди ж входять правила, подсказываемые сама природа заклала людини, вони вживали для позначення цієї категорії також висловлення ius naturale, природне право. Ius civile за іншими випадках протиставляється тій системі права, яка усталилася у практиці преторів (та інших магістратів) і іменується преторским правом. У цьому вся протиставленні ius civile позначає норми права, які з народних зборів, пізніше — сената.

Отже, цивільному праву (в сучасному сенсі) у Римі більш більш-менш відповідала лише сукупність всіх трьох названих систем — цивільного права, права народів та права преторского. Як єдиного терміна для цієї сукупності найпридатнішою є ius privatum, приватне право.

Слід зазначити цю властивість: з одного боку поняття сучасного громадянського права ширше, ніж Ius civilis, але з іншого боку — вже, позаяк у об'єкти вивчення Ius civilis входили все відносини, не що стосуються держави, зокрема й стосунку, які з порушення, притому навіть у вбивства, відразу ж, даний об'єкт врегулювання належить до карному праву[9].

Розповімо нині у обличчях про права та обов’язки громадян, у цей период:

Права і свободи римських граждан:

1) Політика: обирати і «бути избранным;

2) Військове становище: жити у легіонах, висувати своєї кандидатури посаду військового предводителя;

3) Громадянські справи: укладати різноманітні сделки;

4) Сім'я: право укладати угоди з усіма верствами населения.

Права і свободи латинов:

1) Політика: лише избирать;

2) Військове становище: не имели;

3) Громадянські справи: укладати операції з лімітованої суммой;

4) Сім'я: тільки з подібними собі і від уровнем.

Права і свободи колонів були схожі з правами латинов.

Права і свободи перегринов (для місцевих жителів) регламентувалися нормами.

Ius gentium — загалом, убоге наділення правничий та свободами.

Права і свободи в рабів були відсутні, оскільки де вони вважалися суб'єктами права, а лише об'єктами (тобто вещью).

Була відома квирицкая (у привілейованих верств), преторская (під захистом преторских эдилов) і провінційна (можна було будь-якої миті экспроприирована на користь власника) види собственности.

Цьому періоду характерно поява суду — державний орган виносить рішення на будь-яких запитання й мають силу закону. З’являються інші суб'єкти цивільних правовідносин, такі як юридичних осіб. На той час, юридичних осіб не популярні і розвинені як інститут, але саме звідти бере початок нинішній інститут юридичних лиц.

Сімейне право:

У доюстиниановом праві розрізняли шлюб aum manu mariti, т. е. шлюб — з мужней владою, з якої дружина надходила під владу чоловіка (або його домовладыки, коли чоловік був для підвладних обличчям), і шлюб sine manu, при якому дружина залишалася підвладній колишньому домовладыке або була самостійним обличчям. Шлюб sine manu із зовнішністю нагадував конкубинат (сожительство, не заборонене законами), але відрізнявся від нього спеціальної affectio maritalis, наміром заснувати римську сім'ю, мати і виховувати дітей (liberorum quaerendorum causa).

Умови вступу до брак:

1). І було вільне згоду наречених, і якщо вони знаходилися під владою домовладыки, то також — згоду домовладыки (втім, якщо домовладыка відмовляв у порозумінні без достатніх підстав, його було примусити через магистрат).

2) Треба було досягнення шлюбного повноліття (14 років — для чоловіків, 12 років — для женщин).

3) Не допускали шлюб особи, котре складалося в (непрекращенном) браке.

4) І було, щоб наречені особи мали ius conubii (декларація про заміжжя). До Юстініана цій підставі було неможливо укласти законного римського шлюбу деякі категорії чужинців (шлюб між римським громадянином і чужинкою вважався неприпустимим за політичними міркувань; метою цього заборони було завадити чужеземке шляхом вступу по шлюбу до сім'ї римського громадянина отримати права римського гражданства).

Шлюбний союз припинявся: а) смертю когось із подружжя, б) втратою свободи однією з подружжя, в) разводом.

Розлучення в класичну епоху був вільним та допускали як у обопільному згоди подружжя (divortium), і по односторонньому заяві відмовитися від шлюбної життя (repudium). У період абсолютної монархії було встановлено суттєві обмеження розлучення. Розлучення по обопільному згоди подружжя був заборонено Юстиніан. Односторонні всі заяви про розлученні допустили в разі, якщо інший чоловік порушив вірність, зазіхав життя першого чоловіка чи дружину допустив інше винна дію. Допускали розлучення і безвинно іншого чоловіка, але з шанобливій причини (наприклад, нездатності до статевого життя; бажання діяти за монастир, у яких позначилося вплив церкви). Односторонній розлучення без поважної причини супроводжувався накладенням штрафу (але шлюб все-таки вважався прекращенным).

Зобов’язальне право:

Існувало дуже багато контрактів, які можна розділити на окремі види, з форми угоди, предмета чи об'єкта угоди, навіть у залежність від визначення угоди (як, наприклад, безіменні сделки):

Вербальний контракт — договір, який встановлює зобов’язання verbis (словами), тобто. договір, який одержує юридичної чинності у вигляді і з моменту проголошення відомих фраз.

Літеральний (письмовий) контракт — договір, що був відбуватися на листі (litterae — лист): «litteris fit obligatio», тобто. «зобов'язання виникає у вигляді записи, письма».

Реальний контракт — договір, котрий замінив своїм приходом договір nexum (відомий нам, як договір з проведення ритуальних діянь П. Лазаренка та вимовою певних фраз), даний договір набагато простіше й головне його умова — це наявність об'єкта договору при укладання угоди та реальною її передача.

Безіменний контракт — договору, вуглепостачальники, які попередніми категории.

Право наследования:

У цей період вже існувало два виду наследования:

— Успадкування за заповітом, мало досить громіздку форму, але тільки згодом спрощувалося. Попри це, для дійсності заповіту довелося б семеро свідків. Заповіт може бути виконано як і письмовій, і у усній формі. Також існував метод заповіту, коли використовувалися публічні органи, наприклад суд. Або, можна було відіслати своє заповіт для зберігання канцелярию.

Сенату. Необхідною умовою вважалося — обов’язкова частка прямих родичів в наследование.

— Успадкування згідно із законом, просто розуміння — прямі родичі отримують більшу частину, при прояв чвар щодо спадщини спадщину ділив суду з розсуду магістрату. Якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини чи його просто більше не виявилося (спадкоємців), ця успадкування отримувало назва — выморочное. Спочатку, дане спадщину вважалося нічийним, та її міг забрати кожен охочий, у період ж принципату, таке спадщину діставалося государству.

Громадянське право у древне-румынского народу (IV-IX, IX—XIII вв.ека).

Джерелом права тоді було Legea?? rii.

Legea ??rii — сукупність норм поведінки древне-румынского народу, які регламентували відносини між громадами і громадами переважають у всіх галузях права: громадянське право, кримінальна право, судоустрій і судопроизводство.

Для громадянського права на той час характерно відділення деяких інститутів. Що пов’язані з появою нова галузь — кримінальна право. З цього історичного моменту об'єктом регулювання громадянського права стають майнові стосунки держави й особисті немайнові (які пов’язані з майновими. Зобов’язання з деліктів й інші інституції відходять до карному праву.

Звісно, зі зниженням Римської Імперії правова система румунських князівств дуже багато втратила, але з іншого боку мушу сказати про сильному вплив Візантії, відповідно та підтримка правової системи на належному уровне.

Собственность:

— коллективная.

— частная.

Приватна власність ділилася на рухому (худобу, надане, прикраси) і нерухому (будинок, земля). Найважливішим виглядом власність земля. Обробка землі була важка. Для обробки вимагалося багато робочої сили в, тому, запрошувалися родичі для сприяння. Цей чинник", і був джерелом для створення нового інституту громадянського права — протемисиса (перевагу родичів для придбання землі). Під час продажу землі існувало два условия:

1. Не дозволялася продаж землі поза общины.

2. Привілейованими покупцями були родственники.

У цей час існувало два фонду: резервний і військовий (створювався з доходів общинників). Гроші з військового фонду використовувались у разі війни для будівлі дорого, для годівлі армії й т.п. Резервний фонд побутував у разі стихійних бедствий.

Наследство:

Передавалося лише з чоловічої лінії. Існувало два виду спадщини: за заповітом тож за законом. Спадщина за заповітом передавалося в усній формі, посмертним словом (повинні бути п’ять свідків і священик). Що стосується, коли не було заповіт — майно передавалося згідно із законом. Існували наследники-очередники:

— діти (сыновья);

— брати (у разі, коли було братів, вдавалися до побратимству), все категорії були зобов’язані видавати заміж дочок померлого з приданым;

— батьки (батько, отчим);

— Племінники від братьев.

Без спадкоємців усе майно передавалося в резервний фонд общины.

Шлюб і семья:

Укладання та розірвання шлюбу був у компетенції церкви, яка регламентувала це питання за релігійними канонами.

Умови для укладання брака:

— Згода обох сторін (родителей);

— Вік (хлопчики — 14 років, дівчинки — 12 лет);

— Єдина религия;

— Відсутність кревності до запланованих 4 колена.

Розірвання шлюбу не дозволялося, але існували исключения:

— Невиліковна хвороба когось із подружжя (витівка, халера);

— Подружнє невірність (відсутність дружини одного дня, чоловіка п’ять лет);

— Відхід у чернецтво однієї з супругов.

Сім'я була патрилокальной, патрилинейной, патриархальной.

Обязательства:

З правовідносин: зобов’язання допомагати весіллям, під час похорону і пр.

Умови укладання сделок:

— Обопільне згоду обох сторон;

— Присутність предмета договора;

— Спеціальні ритуали, як рукостискання і магарыч.

Договору укладалися лише у усній форме.

ПЕРІОД ПАНУВАННЯ ТУРЕЦЬКІЙ ПОРТЫ.

Ще встановлення Османської Імперії з’явився інститут тісно пов’язаний правом протемисиса — вотчина. Вотчина говорить про характері отримання будь-якого ділянки землі. Існувало три виду вотчины:

1) Родова вотчина — це землю було отримана у спадок і має і власник має обмежене коло прав щодо цієї землі. Приміром, під час спроби розпорядження даної землею (продажа),.

(дарування і заповіт чужим особам було заборонено) — господар зобов’язаний був сповістити своїх родичів. Якщо ж, він створив їх не попереджав, всі вони завжди мали права викупити землю у нового владельца.

2) Набуті вотчина — виникала внаслідок певних угод. Нею можна було розпоряджатися, тільки після передачі у спадок, вона ставала родової вотчиной.

3) Вотчина, подарована господарем — правом протемисиса мав господарь.

У цей час право протемисиса було дороблене, тепер кількість черговиків продаж збільшилося, раніше це лише родичі, нині та співвласники даної землі (на другий черги), і власники сусідніх (що межують) ділянок (у третій очередь).

Наследство:

З 1562 року у боярської сфері почали застосовувати письмові заповіту, при яких свідки непотрібні, інакше — п’ятеро свідків. Для здобуття права заповіт вважалося дійсним, спадкодавець мав залишити частина спадщини дітям. Вже близько два століття як наследователя може і жіночій половині, які з чоловічої. Позашлюбні діти успадковували лише майно матері. Усиновлені діти мали права ділити майно батьків разом з рідними детьми.

Складніше була з передачею землі, куди входили у собі цілі села, існувала три способа:

1) коли сама спадкодавець зазначав у заповіт кого і скільки землі причитается;

2) як між родичами полягає договору про розділі имущества;

3) коли комісія при господарском раді вирішувала кого і скільки землі выделить.

НОВЕ ЧАС І НАШІ ДНИ.

Багато про цей час я не буду, тому що цей питання більше підпадає під предмет вивчення дисципліни Цивільного Права Республіки Молдови, а чи не Історії румунського права.

Скажу лише основне, а именно:

— Громадянське право використовують у ролі джерела римське право, що у іншому називається рецепцією римського права.

(Кодекс Наполеона).

— Громадянське право не на місці, воно досі росте, і розвивається, у вічі - прийняття нового громадянського кодексу й інших нормативних актов.

— Безліч запозичень з досвід інших країн, так РМ вступив у нового вигляду відносин — капиталистические.

(ринкові) відносини. Тому, набагато простіше скористатися досвідові інших государств.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Пройшовши весь курс історії румунського права, не можу не помітити нерівний шлях держави, й, звісно, цивільно-правових інституцій у частности.

Історія розбудови громадянського права була непостійної: то зростання, то спад. Багато чого залежало й на даний момент залежить тяжіння сильніших держав, і навіть від сусідства коїться з іншими странами.

Я вже сказав, громадянське право будь-коли стояло одному місці ми, завжди з’являлися нові суспільні відносини, в наслідок закріплені законом.

За моїми розрахунками, цивільні правовідносини займають більше від всіх галузей права, тому ця тема заслуговує нашого внимания.

1) N. Popa. Teoria general? a dreptului. Bucure? ti, 1992 2) Радянське громадянське право. Підручник. Під редакцією Грибанова В. П. Том 1. М: Юрид. Літ., 1979, 3) Громадянське право. Підручник. Під. Ред. Суханова Е. А. Том 1. М: БЕК, 1993 4) Радянське громадянське право. Підручник. Під редакцією Грибанова В. П. 5) Радянське громадянське право. Підручник. Під ред. Красавчикова О. А., Том 1. М: — Высш. школа 6) Gh. Beleiu. Drept civil Roman — introducere оn dreptul civil. Subiectele dreptului civil. — Bucure? ti. Casa de editura ?і presa «?ansa» SRL, 1992 7) Кибак Г. А., Кирияк А.І. Громадянське право, Короткий курс лекцій, законодавство, Cardidact-1998 8) Курс лекцій з історії румунського права, Лупашку З. С. ———————————- [1] N. Popa. Teoria general? a dreptului. Bucure? ti, 1992, pag. 154 [2] Радянське громадянське право. Підручник. Під редакцією Грибанова В. П. Том 1. М: Юрид. Літ., 1979, стор. 4 [3] Громадянське право. Підручник. Під. Ред. Суханова Е. А. Том 1. М: БЕК, 1993, стор. 8 [4] Радянське громадянське право. Підручник. Під редакцією Грибанова В. П., стор. 28 [5] Радянське громадянське право. Підручник. Під ред. Красавчикова О. А., Том 1. М: — Высш. школа, стор. 3 [6] Gh. Beleiu. Drept civil Roman — introducere оn dreptul civil. Subiectele dreptului civil. — Bucure? ti. Casa de editura ?і presa «?ansa» SRL, 1992, pag. 25 [7] Кибак Г. А., Кирияк А.І. Громадянське право, Короткий курс лекцій, законодавство, Cardidact-1998 [8] Кибак Г. А., Кирияк А.І. Громадянське право, Короткий курс лекцій, законодавство, Cardidact-1998 [9] І.Б. Новицький, Основи римського громадянського права, Підручник, М., Зерцало, 2000.