Розвиток і розміщення продуктивних сил України

Реферат на тему:

Розвиток і розміщення.

продуктивних сил України.

План Галузева структура н/г.

Кризові явища в галузевій структурі України і шляхи їх подолання.

Промисловість України — найважливіша структурна ланка господарського комплексу України.

1. Україна має відносно високий рівень освоєння території. Досить розвинені галузі матеріального виробництва та невиробничі.

Народне г-во (економіка) України складається з величезної кількості підприємств. Сукупність тих із них, що виробляють однорідну продукцію називають галуззю н/г.

Наприклад: промисловість — сукупність підприємств, що виробляють промислову продукцію; народна освіта — сукупність навчальних закладів.

Н/г охоплює галузі матеріального виробництва (виробничу сферу) і галузе невиробничої сфери.

Виробнича сфера:

промисловість — а) важка, що виробляє засоби виробництва — машини, обладнання, сировину, паливо (група «А»);

б) легка і харчова, що виробляє предмети споживання (група «Б»).

С/г.

Будівництво.

Транспорт.

Галузі невиробничої сфери:

Житлове господарство.

Комунальне господарство.

Побутове обслуговування.

Охорона здоров’я.

Наука, освіта, культура, спорт.

Для економіки України характерні такі риси:

— переважання важкої індустрії;

— недостатній розвиток галузей групи «Б» — предметів споживання.

71% - група «А»; 29% - групи «Б» — предметів споживання — деформація економіки.

На галузеву структуру економіки України мають вплив різні економічні та природні фактори:

рівень РПС.

темпи зростання або занепаду виробництва.

рівень забезпечення сировиною.

інтенсивність реалізації досягнень науки і техніки.

МПП.

економічна інтеграція.

З корисних копалин велике значення мають: кам’яне вугілля Донецького басейну, залізні і марганцеві руди.

У галузях матеріального виробництва працює майже 74% населення:

Промисловість і будівництво — 24,3%.

С/г і лісове г-во — 22,5%.

Галузі нематеріального виробництва — 17,3%.

Транспорт і зв’язок — 6,1%.

Є значні відмінності в територіальній концентрації промислового в-ва:

Східна економічна зона Пд. Зх. —— // ——;

Пд. —— // ——-.

Агропромисловий комплекс — складна виробничо економічна система, яка становить групу технологічно і економічно взаємопов'язаних галузей н/г:

забезпечення с/г устаткуванням;

власне с/г збереження і переробка с/г продукції.

2. Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання і ін.

Темпи виробництва почали різко сповільнюватися.

(табл. 1, стор. 82 — 3).

А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не привело до результатів.

Перспективи:

На сьогодні масштаби освоєння ресурсів надр і розвитку гірничодобувної промисловості в країні стали одним з найочевидніших свідчень сировинного спрямування її економіки.

Видобуток 40 основних видів корисних копалин перевищує 1 млрд. т на рік, або майже 5% світового обсягу.

Тому в галузевій структурі досить висока частка мінерально-сировинного комплексу.

Якщо держава буде підтримувати курс на розвиток цих галузей, то можна збільшити валютні фонди країни, але закріпить за собою роль «сировинного придатку» для інших країн.

Завдання Стратегія конверсії мінерально-сировинного комплексу повинна визначатися скороченням залучення до нього трудових і матеріальних ресурсів, скорочення коштів на будівництво гірничих підприємств.

За винятком вугільних, золотодобувних і припинення будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату.

Більш ширше використовувати відходи виробництва, використовувати нерентабельні родовища.

Особливу увагу слід приділити постійному вдосконаленню газових галузей, які є фундаментом н/г і забезпечують послідовний розвиток економіки.

Пріоритетного розвитку мають набути галузі, що пов’язані з НТП: електроенергетична, хімічна, нафтохімічна, машинобудівна, радіоелектроніка, виробництва обчислювальної техніки.

Серед першочергових заходів, які, на думку економістів, повинні вивести економіку України з кризи:

перехід до ринкової форми господарювання.

структурна перебудова економіки.

роздержавлення і приватизація.

створення економіки відкритого типу.

неухильне виконання законодавства.

Зрушення в галузевій структурі економіки повинні відбуватися в умовах інтенсифікації в-ва.

3. Промисловість — найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення зайнятого у н/г.

— Нераціональна структура економіки.

— З 1995 виробництво групи «Б» збільшується.

— Зниження групи «А» відбувається за рахунок зменшення таких галузей видобуток вугілля зменшився з 180,2 млн. Тон у 1989 р. до 83,8 у 1998 р.

споживання нафти з 50−55 млн. тон у 80-ті роки до 33 млн. тон у 1998 р.

У чорній металургії видобуток залізної руди зменшився з 105 млн. тон у 1999 р. до 50,7 млн. тон у 1995 р.

виплавлення чавуну з 44,9 млн. тон до 18,0 млн. тон Найбільший спад в-ва відбувається в нафтопереробній, хімічний та нафтохімічній, вугільній промисловостях, чорній металургії, будівельній індустрії.

Незважаючи на те, що частка виробництва товарів народного споживання збільшується, загальний обсяг значно зменшується.

Виробництво тканин в 1989 — 1 250 млн. метрів кв. до 169 млн. метрів кв. у 1995 році.

Взуття — з 193,7 до 20,6 млн. пар.

В європейському масштабі Україна залишається значним виробником вугілля, залізної руди, прокату, чорних металів, труб, цементу, мінеральних добрив, соди, продукції машинобудування, верстатів, електротехнічної промисловості, с/г машин.

На ринок СНД та країн Балтії - цукор, макаронні вироби, сіль, олія, консерви, м’ясомолочні вироби.

Останніми роками розпочався процес створення спільних підприємств.

До факторів, що обмежують розвиток промисловості, належить складна демографічна ситуація.

Для прогресивного розвитку промисловості необхідна її приватизації і впровадження нових форм: концернів, АТ, СП.

В Україні розвинуті майже всі відомі галузі промисловості.

Багато з них об'єднання, створюючи міжгалузеві комплекси — системи економічно пов’язаних галузей виробничої і невиробничої сфер, діяльність яких спрямована на розв’язання н/г проблем в Україні сформувались:

паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, соціальний та інші міжгалузеві комплекси.

Запитання і завдання В чому перевага комплексного розміщення промислових об'єктів?

Чим відрізняються промислові комплекси від окремих промислових груп підприємств?

Назвіть найбільш характерні особливості локальних регіональних промислових комплексів.

Які типи локальних промислових комплексів виділяють за ознакою спеціалізації виробництва? Лекція № 8.

Практична робота Методи економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва Основні поняття:

етапи обргунтування розміщення виробництва: економічна, екологічна, соціальна оцінка, рекомендації.

Література:

1. Іщук С.І. «Розміщення продуктивних сил». — К., 1999 р., стор.89−103. 1. Методи економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва в загальному вигляді включають такі найважливіші етапи:

— аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі;

— визначення основних умов і факторів розвитку галузі й окремих підприємств на перспективу;

— вибір варіантів і визначення оптимального варіанту розвитку галузі.

На першому етапі:

— забезпечення сировинними ресурсами (металом — для машинобудування, запасами корисних копалин для видобувних галузей);

— обсяги виробництва продукції (тонни, метри, літрах) і вартісному (гривнях) вираженні;

— собівартість (витрати на виробництво і реалізацію продукції, вартість сировини, матеріалів, палива і енергії, амортизаційні відрахування, з/п);

" .

F.

x8411×02C4x8460×02C4x1800 одиницю продукції); енергоємність продукції (витрати енергії на одиницю продукції);

— капітальні вкладення (фінансові витрати на відтворення основних фондів: будівлі, споруди, машини, устаткування);

— обсяги незавершеного будівництва і вартість невстановленого устаткування;

— приріст продукції на 1 грн. капітальних вкладень;

— рентабельність (показних прибутковості й збитковості виробничої діяльності);

— вартість основних фондів, фондовіддача (відношення кількості виробленої продукції до вартості основних фондів).

На другому етапі.

Аналізу можливостей розвитку й розміщення виробництва досліджують основні умови і фактори Потреби господарства (ринку) в певному виді продукції, це пов’язується з іншими галузями (наприклад: зростання обсягів видобутку вугілля враховує виробництво необхідного для цього обладнання);

Важливим фактором розвитку виробництва є врахування виробничо-технічних особливостей рівня НТП; Так, підприємства, які випускають однакову продукцію за допомогою різних технологічних процесів, характеризуються різними факторами розміщення (виробництво аміаку з природного газу тяжіє до магістралей газопроводів, виробництво аміаку з коксівного газу — до коксівних виробництв).

Вирішальне значення для розміщення виробництв має ресурсний фактор:

а) енергомісткі в-ва Ем = Зе / Пр, де Зе — витрати енергії кВт год;

б) матеріаломісткі.

Мм = Зм / Пр, де Зм — грн., т.

П — річний випуск продукції, грн., шт., т.

в) Трудомісткість в-ва Тм = Зп / Пр, де Зп — затрати праці людино-годин.

г) Водомісткість в-ва Фм = Вф / Пр, де Вф — вартість основних фондів, грн.

д) Капіталомісткості виробництва Км = ВКВ / Пр,.

де В кв — вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн.

Велике значення для розміщення виробництва мають транспортні та споживчий чинники.

Одним з методів урахування транспортного і споживчого факторів розміщення виробництва є виробничо-збутове зонування — визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспортних витрат Р = (П2 — П1 + Т2Д) х (Т1 + Т2).

Раціональний радіус перевезення продукції Р розраховується згідно з приведеними втратами на одиницю продукції в пунктах П1, П2 з урахуванням відстані між ними Д і транспортних витрат на 1 тонно-кілометр при перевезенні від одного пункту до другого Т1 і від другого до першого Т2.

При розміщенні наукоємких підприємств враховуються наявність наукових центрів і висококваліфікованих кадрів, можливості навчання їх.

На основі всіх показників можна визначити райони (сприятливі або несприятливі) для розміщення в них конкретних типів підприємств.

Так, територія України в цілому несприятлива для розміщення ресурсномістких, особливо водомістких галузей1 (вододефіцитні р-ни — пд., пд. сх. част.) за винятком півночі і пн. заходу;

по-друге, в країні вичерпані можливості розвитку традиційних видів енергетики, а нові або не виправдали себе (атомна енергетика) або ще не мають значної наукової бази;

по-третє, мало резервів має держава для розміщення великих гірничодобувних підприємств, бо основна частика земель має с/г призначення.

Проте Україна відносно забезпечена трудовими ресурсами, високим науковим потенціалом, відчуває дефіцит товарів народного споживання, тому майже вся територія сприятлива для розвитку і розміщення підприємств легкої, харчової, машинобудівної промисловості і галузей НТП.

Третій етап:

На основі вибраних місць розташування підприємств та обсягів виробництва розробляють кілька можливих напрямків розвитку галузі. Це фактично означає аналіз можливих прибутків підприємств або галузі при фіксованих коштах.

Формула приведення витрат Вп = С + ЕнК, де.

С — собівартість продукції з урахуванням транспортування до споживача;

Ен — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (в цілому в господарстві він становить 0,12), К — капіталовкладення.

Можна використовувати ще один так званий «мішаний» спосіб оцінки ефективності. Він складається з порівняння доходу (обсягу чистої продукції у вартісному вираженні, або прибутку і витрат (теж приведених) на його виробництво:

де Д — річний доход підприємства або галузі.

Отже, розглянуті методи обґрунтування розміщення і розвитку галузі є по суті економічною експертизою.

4 етап:

Велике значення на сучасному етапі мають також інші оцінки розвитку і розміщення — екологічна експертиза:

— оцінка впливу на навколишнє середовище;

— прогнозування стану природного середовища;

— висновки і рекомендації щодо зменшення негативного впливу.

Методика еколого-економічної оцінки проектів включає чотири стани:

Перший етап полягає в оцінці екологічного допуску виробництва.

При цьому сумарний обсяг викидів виробництва не може бути більшим, ніж ГДК у повітрі і воді.

С1: ГДК1< 1, де С1 — фактична концентрація і-ї речовини; ГДК1 — і-ї речовини.

Якщо цього співвідношення не можна додержати, то розрахунок здійснюють за формулою.

V ГДВ < 1, де V — обсяг викидів забруднювальних речовин; ГДВ — гранично допустимий викид цих речовин.

У зв’язку з розробкою нових нормативів і стандартів ГДК і ГДВ можна змінити іншими показниками.

Другий етап.

При цьому етапі розраховують і порівнюють витрати на охорону середовища за проектним базовим варіантом В1 < Вб, де В1 — приведені витрати у і-й варіант будівництва; Вб — приведені витрати на базовому підприємстві.

З кількох варіантів вибирають оптимальний.

Третій етап пов’язаний з потребою подолання негативного впливу в регіонах, де забруднення більше за ГДК.

Критерієм екологічної оптимальності проекту є мінімум впливу об'єкта будівництва на природне середовище:

П = Рм + Кз (min.

Рм — ресурсостійкість об'єкта Кз — коефіцієнт забруднювального впливу об'єкта будівництва.

Врешті вибирають мінімальний за показниками варіант.

Четвертий етап.

Полягає у оцінці економічної ефективності природо захисних заходів.

Е = [(Сб — С) + (Кб — К) Ен]А + (І - Іб) А + (І - Іб) А Де Сб, С — поточні витрати базового і проектованого під-ва на одиницю продукції;

Кб, К — питомі капітальні вкладення;

А — річний обсяг виробництва;

І, Іб — річне запобігання втратам на одиницю продукції.

З усіх варіантів вибирається один — з найбільшим ефектом.

Разом з екологічною експертизою раціональності розвитку й розміщення виробництва необхідно оцінювати також соціальну небезпеку таких розробок. Проте ця справа майбутнього, оскільки немає вітчизняного досвіду в цій галузі.

5 етап.

Крім зазначених етапів економічної, екологічної та соціальної оцінки прогнозів і проектів розміщення виробництва необхідний ще один, останній етап, який складався б з рекомендацій для органів (влади, правових організацій та інших урядових структур). Наприклад, зміни в податковій політиці.

Найбільше значення для дослідження взаємозв'язків між під-вами різних галузей мають балансові розрахунки, видів ресурсів, готової продукції. Балансові методи використовуються для аналізу прогнозування й регулювання розвитку динамічних систем з постійними потоками ресурсів і продукції: «витрати — випуск», «виробництво — споживання», «завезення — вивезення» в загальному вигляді, «прибуток — витрати» тощо.

Типові баланси застосовуються у прогнозуванні й управлінні економікою (баланси трудових ресурсів, палива і енергії, грошових витрат). Для розміщення виробництва, врахування його зв’язків з підприємствами інших галузей використовуються міжгалузеві баланси.