Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності. 
Портрет професії журналіста

Реферат на тему:

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності Портрет професії журналіста.

Привабливі баки журналістики: мож­ливість самореалііуватисямати творчу характером роботудоно­сити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за спра­ведливістьвпливати на формування суспільної свідомості, громадської думкиспілкуватися з видатними людьми, прожити цікаве життяпершим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки, витлумачувати їх для загалустати знаменитим, мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства. Труднощі спеціальності: стресовість, потреба таланту, необхідність безкінечного самовдосконалення, моральна відповідальність за кожен журналістський твір, мистецтво постійного спілкування, налаштованість на універсальність Ви здобули середню освіту і постали перед вибором майбутньої долі. Ви обираєте професію, а відтак і спеціальність у вищій школі, щоб вчитися далі й стати висококласним спеціалістом.

Професія журналіста сьогодні приваблює багатьох молодих лю­дей численними перевагами, широкими можливостями. Серед них як на найважливіші слід вказати на такі.

1. Масово-інформаційна діяльність надає людині широкі можли­вості самореалізуватисявона містить у собі елементи цілого ряду при­вабливих творчі х професій, які самі по собі самодостатні й ццо.-.і.

Здійснюючи свою професійну діяльність, журналіст виступає під час інтерв'ю в ролі психолога, він мусить бути гарним комунікатором і вміти «розговорити» співбесідника.

Збираючи інформацію, він повинен виявити неабиякі акторські здібності, зуміти, де це потрібно, залишитися непоміченим, спрацювати у ролі стороннього спостерігача, а в іншому місці зіграти важливу персону, домогтися довіри, схилити співрозмовника на свій бік і обов’язково спо­добатися йому, адже тільки за умов цілковитої довіри можливе розкрит­тя інформаційної скрині Пандори, якою, безумовно, є кожна людина.

Спілкуючись щодня з численними співрозмовниками й читаць­кою аудиторією, журналіст здійснює функції педагога, щонайменше в двох аспектах: по-перше, відкриваючи людям шлях до нових знань, і по-друге, навчаючи їх жити. Він вислуховує й дає корисні поради. У нашо­му суспільстві журналіст — це не просто професія, а певне звання, її представники наділені великим суспільним авторитетом, до них звер­тається пересічний громадянин у скрутні моменти свого життя, шукаючи поради й підтримки. Тому в професійній діяльності журналістові ча­сто доводиться здійснювати й лікарські функції.

Макетуючи номер газети чи журналу, готуючи до виходу в ефір радіо чи телепередачу, журншгіст виступає в ролі режисера (згадаймо первісне значення цього слова, що прийшло до нас з латиниде «rego» означає «керую»), адже йому доводиться упорядковувати роботу чис­ленного колективу, у якому кожен спеціаліст має своє окреме завдання і здійснює притаманну лише йому функцію. Щоправда, таку роботу ви­конує не кожен журналіст, а лише редактор, але й рядовий кореспон­дент, виходячи із своїх професійних завдань, мусить здійснювати вели­ку організаторську роботу: створити навколо себе інформаційну мере­жу, шукати шляхи доступу до джерел інформації. Крім інформаційного забезпечення своєї діяльності, самомаркетинг є важливою умовою його власної праці, служить Гарантом успішного становлення й всебічного розвитку здібностей журналіста.

Нарешті, його робота пов’язана з безперервним створенням тек­стів. Це завершальний етап його діяльності. У даному випадку журна­ліст виступає в ролі письменника. Але від представника цієї вільної про­фесії він різниться тим, що пише завжди, практично щодня, і за будь-яких умов і обставин. Для щоденної газети практично кожен її корес­пондент повинен подати 200−250 рядків тексту в номер. Такий щільний режим і створює головні особливості праці журналіста, у якій на саме написання твору відводиться не так уже й багато часу, а натомість йо­го левину частку займє пошук теми, віднайдення джерел інформації для її висвітлення, ознайомлення з документами й джерелами та ін.

Перелічені аспекти складають парадигму творчої діяльності кож­ного журналіста. Але слід мати також на увазі, що при збиранні ма­теріалу йому доводиться здійснювати й самостійні журналістські розслідування. А це передбачає виконання рольових функцій інших (засадничо — будь-яких) професій, не лише перелічених щойно тих, які ма­ють виразну творчу домінанту.

Слід однозначно сказати в підсумку, що журншгістика, як ніяка інша сфера, надає індивідові можливість стати особистістю, реалізувати себе цілком, виявити усі природні таланта, якими б розмаїтими вони не були.

2. Журналістика приваблює людину можливістю мати творчу за характером роботу. Наскільки важливо для людини за допомогою творчості здійснитися в цьому світі, свідчить досвід одного з провідних філософів XX століття Миколи Бердяева (1874−1948), у головних пра­цях якого «Філософія свободи» (1911), «Смисл творчості. Спроба вип­равдання людини» (1916) та «Філософія вільного духу» (ч. 1−2, 1927;1928) обґрунтовано ідею життєвої, іманентної необхідності для людини реалізувати себе у вільній творчості. Творчість виступає як го­ловна умова опанування людиною свободи, разом з тим свобода є го­ловною умовою здійснення особою творчої діяльності.

Іноді в працях з журналістикознавства можна зустріти думку про те, що журналістика — це й зовсім не творчість, а ремесло, що елемент власне творчості істотно девальвований в масово-інформаційній діяль­ності. З цим навряд чи варто погоджуватися. Адже, зрештою, й ремес­ло — це специфічна, але все ж таки творчість. Крім того, жур­налістський твір так само, як і літературний, є наслідком духовної діяль­ності особи, є способом оприявнення буття. До журналістської твор­чості мають застосовуватися усі філософські положення й категорії, що використовуються наукою для осягнення творчості як такої.

А відтак творчість є продовженням світотворення. І журналісти­ка — у тому числі. Розповідаючи про світ навколо нас навіть за допо­могою новинарних заміток і некоментованих кореспонденцій, жур­налістика, можливо, сама того не помічаючи, спричинює здійснення не­явного, перетворює неіснуюче в ранг існуючого. Суспільство володіє природою (фізичною й суспільною) рівно настільки, наскільки знає її. Журналістика і є способом знання і щоденного пізнання довкілля, а відтак вона мусить розглядатися як повноцінна й повноправна творча діяльність людини, за допомогою якої вона (людина) реалізує своє ек-зистенцційне, трансцендентне призначення в цьому світі.

У філософській автобіографії «Самопізнання» (поем. вид. 1949) М. Бердяев так сформулював тему творчого покликання людини, яку вважав головною для свого життя. «Надзвичайно зухвала думка, — пи­сав він, — що Бог потребує людини, відповіді людини, творчості люди­ни» 1. А трохи вище він твердив: «Творчість людини не є вимога люди­ни і право її, а є вимога Бога до людини і обов’язок людини. Бог чекає від людини творчого акту як відповіді на творчий акт Бога. Про творчість людини вірне те ж, що й про свободу людини. Свобода люди­ни є вимога Бога до людини, обов’язок людини стосовно Бога» .

Саме тому в людині закладений іманентний потяг до творчості як до головної умови здійснення її природного призначення, первинної місії, а також опанування свободою, вільного виявлення себе самої. Творчість невіддільна від свобо-ш.

Молодому журналістові слід звикнути до думки про творчий ха­рактер усієї його діяльності. Творчість починається не за робочим сто­лом з написанням текст (там вона закінчується), а зі збирання інфор­мації, з віднаходження цікавої теми для повідомлення чи журналістсь­кого розслідування. До кожного кроку свого журналіст мусить підходи­ти як до творчого акту, намагаючись реалізувати в ньому всю свою об­дарованість, усі можливості, вкладаючи в кожний вчинок увесь свій творчий потенціал.

3. Професія журналіста приваблює можливістю доносити до лю­дей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість. У здійсненні цих завдань полягає реалізація безпосередніх функцій жур­налістики. Людина не просто потребує знань про світ, а потребує їх з практичною метою: створити цей світ зручним для свого життя, для співжиття в ньому осіб різної національності, відмінного соціального статусу, різного віросповідання. Людину не полишає мрія про доскона­ле суспільство, а відтак і думка: чи можна від створення досконалих творів перейти до створення досконалого життя. Журналістська творчість має на меті поліпшення, вдосконалення суспільства. У цьому й полягає її прагматичний, ужитковий зміст.

Мені здавалося, що етичний аспект в масово-інформаційній діяльності дещо втрачає, свою актуальність сьогодні, коли наша ук­раїнська журналістика, звільнена від обов’язкової агітації й пропаган­ди, переживає період зростати в ній питомої ваги інформаційних жанрів, але був приємно здивований, коли студенти першого курсу відділення журналістики нашого університету у традиційних творах, які я загадую писані для ознайомлення з ними: «Хто я? Автопортрет на тлі епохи», серед мотивів, що спричинили вибір ними професії журналіста, назвали саме цей: можливість примножувати в світі добро, допомагати людям у розв’язанні моральних проблем, а саме довкілля перетворюва­ти на засадах Краси й Справедливості.

" Моєю мрією, принаймні в останній рік, — пише Марина Г., що приїхала до нашого навчального закладу з с. Михайлики Шишацького району Полтавської області, — було навчання в цьому університеті. І я щаслива з того, що зараз навчаюся тут. Я хочу досконало вивчити свою професію, щоб зуміти знаходити не тільки цікаву інформацію, але й за допомогою Слова внести в наше повсякдення хоча б трішки добра':. Схожу думку висловила й Олеся К. з смт. Чутове, що на Полтавщині. «На мій погляд, — написала вона, основне завдання журналістики — приносити користь іншим, постачати людям нову інформацію. І саме так я зможу жити, приносячи людям своїм Словом добро». Цікаво, що обидві дівчини мали ще перед вступом до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна журналістську практику в своїх район­них газетах.

4. Професія журналіста приваблює можливістю впливати на фор­мування суспільної свідомості, громадської думки. Зрештою, у цьому теж полягає здійснення важливої функції журналістики. Працівник мас-медіа, інформуючи читачів про події в регіоні й світі, висловлюючи свою думку про них, втягує в поле свого впливу аудиторію, запліднює її своїм баченням дійсності та її проблем. Не письменник, а журналіст претендує сьогодні на роль «володаря думок», його ім'я найчастіше зустрічається пересічному громадянинові під репортажами, коментаря­ми, аналітичними статтями чи нарисамисаме журналіст відіграє сьо­годні роль політичного центру, до якого тягнеться за авторитетним словом політичне активна аудиторія.

5. Журналістика дає можливість представникові цієї професії спілкуватися з видатними людьми і прожити цікаве життя. Існує спра­ведливе твердження: особистість створює її оточення. Це означає, що масштаб людини вимірюється колом її спілкування. Для журналіста тут розкриваються максимальні можливості. Він за своїм службовим стано­вищем мусить брати інформацію в перших за компетентністю в даній галузі осіб, розмовляти з провідними науковцями, письменниками, політичними діячами.

Кожне інтерв'ю збагачує журналіста новими знаннями, поглиб­лює його розуміння проблемі, яку він вивчає. Досвідчений журналіст з часом набуває статусу науковця, до нього звертаються за порадами й консультаціями, бо він виявляється добре поінформованим і зорієнто­ваним у даній галузі, його ім'я стає відомим не тільки широкій публіці, але й фахівцям. Журналістам відкритий шлях до політичної діяльності, багато хто з них і справді стають народними депутатами Рад різних рівнів, їм довіряють люди саме через те, що добре знають позицію цієї особи завдяки її численним публікаціям.

6. Професія зобов’язує журналіста першим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки і витлумачу­вати їх для загалу. В американській журналістиці народилася приказка: журналіст мусить бути на пожежі за чверть години до її початку. Пара­докс приказки спричинений тим, що за чверть г одини до початку ще ніхто не знає, що станеться в певному місці, якщо тільки мова не йде про плановані заздалегідь заходи. Але журналіст мусить мати унікаль­ний «нюх» на новину, формувати в собі відчуття пошуку нового, адже новини — це теми його майбутніх публічних виступів, статей і нарисів.

Будучи першопроходцем, журналіст першим розгадує прихова­ний для решти зміст подій, з’ясовує причиново-наслідкові зв’язки, роз’яснює перспективи розвитку явищ, пропонує шляхи розв’язання проблем і застерігає від помилок. Відчуття першості в журналістиці нічим не відрізняється від радості науковця, що здійснив наукове відкриття. CBoqjinHicTb же масово-інформаційної діяльності полягає в можливості багаторазово пережити щастя першовідкріптя, тим часом як наукова сфера навряд чи так систематично й часто надає такі підста­ви своїм суб'єктам.

7. Важливою перевагою журналіста є те, що його професійні обов’язки дають йому можливість подорожувати. Кореспондент район­ної газети мусить бувати в усіх його населених пунктах. Співробітник регіональної (обласної) преси за предмет своїх журналістських творів має життя усіх районів, сіл, містечок і міст. Журналіст центральної га­зети має перед очима всю Україну, повинен черпати матеріал з усії її регіонів. Активно розвиваегься в сучасній Україні й міжнародна жур­налістика, яка передбачає ознайомлення українського читача з подіями в усьому світі. Не рідкість у сучасномжшті - наявність зарубіжних ко­респондентів і в регіональних мас-медіа. Усе залежить від фінансових можливостей видання утримувати власного кореспондента у великому центрі міжнародного політичного житія.

8. Журналістика дає можливість людині стати знаменитою, бачи­ти своє ім'я надрукованим у газеті чи журналі, чути свій голос в ефірі, бути відомою багатьом громадянам особою. Психологи свідчать, що в мотиваційній сфері поведінки можливість задовільнити прагнення до слави є важливим компонентом вчинків людини. У такий спосіб особа увічнює себе, залишає наслідки своєї праці для нащадків.

Слід відразу застерегти молодого журнатіста, що шлях до слави в цій професії - довготривалий і тернистийпопулярність приходить до журналіста тоді, коли він сходить на професійну вершину, набуває авторитетності серед читачів, оволодіває глибокими знаннями і секре­тами майстерності. Це не популярність гімнастки чи футболіста, які су­проводять спортсмена з юнацьких літ, після перших же вдалих виступів. Це наслідок багаторічної невтомної праці над собою.

9. Журналістика приваблює можливістю мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства. Пострадянський простір, до якого належить і Україна, характеризується існуванням на ньому так званого перехідного суспільства, що його ознаками є неза­вершеність реформ, наявність політичних сил, які прагнуть повернути колесо історії назад і домогтися під будь-якою назвою відновлення «сдіной і нєдєлімой» Росії. Тому й становище журналістики в Україні, як і її працівників, залишає бажати кращого. У самій Росії' журналісти­ка переживає кричу. «Середньомісячна зарплата журналістів регіональ­них ЗМІ, — за свідченням спеціашста, — складає третину від середньої зарплати по країні, і 40% з тих, то пишуть, до падіння рубля в серпні 1998 р. отримували від 50 до 100 доларів на місяць.

Однак Україна тримає стабільніш курс на адаптацію у світове співтовариство, економічні реформи і утвердження власної державної незалежності. А відтак, для молодого журналіста сьогодні важливо зна­ти інше: у всьому світі журналістика відноситься до найбільш престиж­них професій, а праця її представників оплачується за найвищими розцінками. За даними на середину 1990;х років вона входила в дев’ят­ку найбільш високооплачуваних професій у ЗДА. Тижнева заробітна плата у цій дев’ятці складала: юрист — 1008 дол., лікар — 984, інже­нер — 836, викладач вищого навчального закладу — 756, головний бух­галтер — 743, економіст — 732, програміст ЕОМ — 662, архітектор — 632, журналіст — 5374. В американській дійсності журналісти належать до того прошарку забезпеченої інтелігенції, що прагне до «мерито-кратії» (від. лат. meritusгідний), сутність якої полягала б у приході до влади найбільш обдарованої й гідної частини суспільства.

Прикметами «нового класу», що зароджується в Америці, є на­явність у її представників вищої освіти, здобутої в найкращих національних закладах освітивиняткові природні здібності, включаю­чії стабільну працездатністьнеодмінне досягнення поставлених цілей і надзвичайні амбіції. От у яку суспільну групу входять журналісти в роз­винених країнах світу.

Складений соціологами портрет середньостатистичного амери­канського журналіста такий: це мужчина, що дістав ступінь бакалавра в громадському коледжі, одружений, має вік 38 років, його заробітна плата складає 31 тис. доларів на рік, він працює в журналістиці 14 років і має намір працювати й далі5.

Знаючи про рух нашої держави у напрямку до світового співтова­риства, слід припустити, що саме до такого майнового рівня і соціаль­ного становища буде прямувати й українська журналістика, тим більше, що від неї самої не в останню чергу залежить, яким бути завтра нашому суспільству.

Як бачимо, професійна діяльність журналіста містить багато пе­реваг, що і'х, безперечно, усвідомлює молода людина, обираючи для се­бе цю спеціальність. Але зовсім мало хто з молоді замислюється над труднощами даного фаху, виявляє спроможність бачити зворотній бік медалі. Тому завжди, зустрічаючись з абітурієнтами в дні відчинених дверей, із слухачами підготовчих курсів і навіть з уже зарахованими на навчання студентами Харківського національного університет імені В. Н. Каразіна, я передусім прагну попередити їх про труднощі і небез­пеку цієї романтичної професії і разом з тим описати ті суворі вимоги, які вона висуває до кожного індивіда, хто її обирає. Це тим більше важ­ливо усвідомити, бо самі переваги професії невіддільні від її труднощів, і в деяких випадках у другій частині нашого викладу мова йтиме про те ж саме, що і в першій, але з від'ємним знаком.

Отже:

1. З багатьох професій журналістика — найбільш стресова спеціальність. Психологи з Манчестерського університету (Англія) на підставі своїх досліджень, що тривали протягом року, склали шкалу стресів для 150 професій. Ступінь стресу визначався за кількістю серце­вих нападів та інших хвороб, розлучень, автотранспортних пригод, за поширеністю алкоголізму серед представників відповідних професій. Отримані наслідки оцінювалися за десятибальною шкалою. Жур­налісти зайняли у цій шкалі стресів третє місце s 7,5 балами, пропустив­ши вперед лише шахтарів (8,3 бала) і поліцейських (7,7 бала), тобто ви­явилися першими з усіх інтелектуальних професій.

У всьому світі, а в Україні поки що особливо, журналісти зазна­ють на собі відчутного морального, психічного та фізичного тиску з бо­ку тих, хто зацікавлений у приховуванні інформації від суспільства і пе­решкоджає здійсненню представниками мас-медіа їхньої професійної діяльності.

Часопис «Журналіст України» спеціальний випуск (1997, № 3−4) присвятив загиблим у мирний час працівникам ЗМІ. Тут подано урив­ки з тоді ще не опублікованої книги редактора «Молодіжної газети» (Житомир) Петра Тараскжа «Хто наступний?» («Реквієм про загиблих журналістів»), де зібрано матеріали про вісімнадцятьох працівників пе­ра, що пішли з життя, виконуючи свої професійні обов’язки. Це сталося переважно у 1990;ті роки. Слідство у їхніх справах здебільшого не за­вершене, а припинене за відсутністю доказів. Так буває, коли маємо справу з убивствами на замовлення. Автор сумлінно зібрав матеріали про життя загиблих журналістів, описав відомі слідству обставини їхньої смерті, повідомив про тематику, якою попи займалися в останні дні свого життя. Це жахливий мартиролог української журналістики.

Надихають слова Петра Тарасюка: «Свобода слова — над усе. Демократична преса України вже сформувалася, її не вб'єш і не заду­шиш. Знаю: професія журналіста нелегка, але коли вибрав цей шлях, то йди по ньому до кінця свого життя» ,.

А відтак, звертаючись до молоді, яка йде в журналістику, хочу попередити: знайте, що ви обрати найбільш небезпечну з усіх інтелекту­альних професій, яка потребуватиме від вас мужності, особливої психічної загартованості й стійкості.

2. У професії журналіста успіх залежить передусім від міри талан­ту. Де його джерела і коли він розкривається?

Якщо ви закінчили школу з медаллю, це зовсім не означає, що ви маєте достатній талант, аби успішно працювати в журналістиці. Якщо ви написали кілька віршів, нехай і вдалих, це теж не підстава для вибору цієї професії, бо журналістика — то все ж таки не література. Для того, щоб продуктивно займатися нею, необхідні універсальні розмаїті обдарування.

Проте, історія знає безліч прикладів «бездарності» Геніїв замоло­ду. Антон Чехов ніколи не отримував за шкільні твори більше «трійки». А критик О. М. Скабічевський у рецензії на його ранні оповідання твер­діш, що письменник помре у п’яному вигляді під парканом… М. Салтиков-Щедрін, який написав твір за доньку, отримав «двійку» з резо­люцією вчителя: «Не знаєте російської». Ф. ЦІатапіна не прийняли до консерваторії. Про Вальтера Скотта професор університету сказав: «Він дурень і залишиться дурнем». Німецький математик К. Ф. Гаусе був пасинком у школі й вважався нездарою. І. Ньютону не давалася шкільна фізика й математика. Геній біофізики, фізіології та психології Г. Л. Ф. Гельмгольц вчився в школі так, що вчителі вважали його недо­умком. Енріко Карузо, звернувшись до викладача, дістав його катего­ричний вирок: «Тине можеш співати!». ., .,.

Таємнича природа таланту. «Вундеркінди» не завжди підтверд­жували свої здібності в зрілому віці й досягали видатних звершень у на­уці чи мистецтві. А деякі пересічні замолоду індивіди виявляли з часом обдарованість, ставали володарями дум, вписували свої імена в історію духовної культури людства.

Часом шлях талановитої людини до загального визнання встеле;

ний тернами. Сучасники глухі до її відкриттів ізвершень. І лише згодом приходить суспільне розуміння величі діяча. Журналістика, однак, та­ких прикладів не знає. Вона розрахована на сучасників, а не нащадків, вона вимагає успіху сьогодні, а не завтра. Журналістові мало почувати талант у самому собі, слід, щоб його визнали інші, тепер, а не потім.

Якщо ви не відчуваєте внутрішньої потреби у творчості, якщо ви ніколи не прагнули реалізувати себе в тексті, якщо ваша рука не хапала нетерпляче ручку, щоб записати швидкоплинні думки, летючі образи, яскраві словесні формули, ви, мабуть, не зможете бути журналістом ви­сокого класу.

Якщо ви не «згоряли від допитливості», від жадоби знати про щось, якщо ви ні разу не кидали улюблену справу, аби помчати на ін­ший кінець міста, щоб стати свідком або узяти участь в історичній події, то ви не маєте підстав вважати себе готовим до навчання журналістиці.

Ви скажете, що в кожній професії є елементи ремісництва й твор­чості. 1 почасти будете праві. Почасти тому, що міра творчості в про­фесії журналіста і, скажімо, теслі, різна. Та й поганий тесля псує дерево, а поганий журналіст — людей, суспільство.

Елемент ремісництва в журналістиці, зрозуміло, вищий, ніж у красному письменстві, оскільки дається взнаки загаданість завдань, за­даність тем, обмеженість обсягів текстів, обов’язковість виконання й не­гайність створення матеріалу. Разом з тим, як ми твердили вище, про­фесія журналіста цікава саме як творчість — універсальна, розмаїта. А відтак вона потребує природної обдарованості. І якщо її у вас немає, вам краще залишити мрії про журналістику.

Часом буває так, що талант «дрімає» в людині, вона здобуває іншу освіту, стає фахівцем у якійсь галузі і лише потім, в силу непере­борного потягу, приходить у журналістику.

Видатний чеський письменник і журналіст Карел Чапек (1890−1938) у гумористичній книзі про газетярство «Як це робиться» кепкував з приводу журналістської освіти. «Наскільки мені відомо, -писав він, — ніхто до цього часу не намагався встановити, звідки беруться жур­налісти. Правда, існує інститут журналістики, але я ще не зустрічав жур­наліста, який би вийшов звідти. Зате я вияснив, що кожний журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником експортної палати або ще чим-небудь, і з тих або інших причин зали­шив попередню професію. Бувають і невдахи, які просто «пристроїлися в газеті». Ніхто не скаже про людину, що вона пристроїлася в парла­мент або директором у банк, а ось «пристроївся в газеті» кажуть.

Журналістом людина стає звичайно після того, як вона по моло;

дості напише Іцо-небудь у газету. На превелике здивування автора замітку друкують, а коли він приносить другу, людина в халаті гово­рить йому: «Напишіть нам що-небудь ще». Таким чином, у більшості випадків людина стає журналістом у результаті зведення з доброї путі. Я не знаю нікого, хто б з дитинства мріяв стати журналістом. Кожний журналіст у дитинстві, мабуть, мріяв стати машиністом, моряком або власником каруселі, але якесь коліщатко зіскочило, мрії не здійснились, і він потрапив за редакційний стіл. Іноді людина йде в газету тому, що відчуває, що може добре писати. Але й це не обов’язкова умова. Жур­налістами, як і акторами, стають люди найрізноманітніших професій, які опинилися на роздоріжжі" 7.

Відтоді, коли Карел Чапек писав ці веселі нотатки, багато що змінилося в світі засобів масової інформації. Ускладнилася технологія ви­готовлення новіш та методів збирання інформації, відбулася революція в технічних засобах журналістики. Займатися цією професією без поперед-ньої підготовки й навчання ставало дедалі проблематичнішим. Жур­налістська освіта набула поширення як обов’язкова умова наступного професійного успіху. З’явилася й когорта молодих людей, що вже змалку мріяли про професію журналіста й підсовували лялькам для інтерв'ю іграшкового мікрофона. Що ж часи міняються, і ми — разом з ними.

Випускники факультетів і відділень журналістики сучасних університетів повинні приходити в друковані та електронні ЗМІ озб­роєні методологічною культурою. Воші мусять глибоко розуміти зако­ни масово-інформаційної діяльності, знати функції й засади жур­налістики, чинники її ефективностівони повинні вміти відбирати й здійснювати інтерпретацію фактів дійсності. Освіта повинна стати Гарантією майбутнього професійного успіху спеціаліста, він мусить узя­ти від університету все, що навчальшій заклад здатний йому дати, адже в Україні склався й продовжує формуватися ринок журналістської праці, який оцінює людину не за наявним документом про освіту, а за реальними вміннями й знаннями.

Поруч із цим і досі лишається слушною істина: талановитій лю­дині відкрита дорога в журналістику у будь-якому віці і з будь-якої сфе­ри дійсності. Працюйте над собою, над пошуком таланту в собі, відшу­кайте ту сферу, у якій ваші здібності можуть дати найвищий ефект. А журналістика створює для цього блискучі можливості.

3. Професія журналіста — це безкінечне самовдосконалення.

Творчість як така, і журналістська зокрема, не знає кінцевого рівня май­стерності, вона завжди містить у собі можливість для ще дальшої ево­люції. Журналіст — semper tiro (завжди учень). У нього немає поняття «після роботи», бо неможливо виключити себе з потоку духовної праці. Хороший журналіст вічно поглиблює свої знання, ста с справжнім фахівцем у своєму тематичному напрямку, багато читає, працює в бібліотеках, збирає досьє, вивчає мову, вдосконалює стиль, опановує досвід класики журналістики й публіцистики.

Журналістику іноді називають не професією, а способом життя, не замислюючись над глибоким значенням цих слів. Тимчасом про­фесія — це спеціальність, якою людина займається на роботі і залишає її за воротами прохідної заводу чи за дверима своєї установи. Характе­ру способу життя набуває спеціальність, якою людина займається завжди: чи перебуваючи у відпустці на відпочинку, чи в туристичному поході, чи сидячи в театрі з коханою жінкою. Журналіст здійснює свої функції безперервно.

" Журналістська праця, — пише з цього приводу авторитетний викладач журналістики професор В. Й. Здоровега, — це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю, хоча ці ази ремесла треба засвоїти, а своєрідний спосіб сприйняття світу, спосіб бачення реаль­ності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування і усвідомлення себе у неспокійному житті. Тому ніяк не можу погодитись із тим, що майстерність журналіста — це всього-навсього вправне володіння пе­ром чи добре «підвішений язик» 8.

Ви обрали професію, де не припиняється духовна праця, де три­ває вічний пошук тем для наступних повідомлень, джерел інформації, глибшого розуміння дійсності, кращого оформлення думки.

4. Професія журналіста — це величезна моральна відповідаль­ність за кожне вимовлене чи написане вами слово. Вона й стає однією з причин підвищеної стресовості даного роду діяльності. Ми живемо в країні, де журналістика традиційно поєднана з публіцисткою, із утвер­дженням правди і справедливості, захистом знедолених і покривджених. До вас звертатимуться люди в пошуку захисту від свавілля урядовців, а то й просто від кримінального світу, у пошуку порятунку від соціальної незахищеності чи недосконалої роботи державного апарату. Ваше по­кликання — їх захищати. Вам доведеться розглядати численні міжлюд-ські й міжгрупові конфлікти, у яких визначити істину й праву сторону буде нелепее. Ваше слово може врятувати, а може й погубити людину.

Тим, хто хоче познайомитися з цим аспектом діяльності жур­наліста, радимо прочитати роман Леоніда Жуховицького «Зупинитися, озирнутися…» («Остановиться, оглянуться.», 1973), у якому описано професійну діяльність співробітника відділу фельстонів однієї з цент­ральних радянських газет Георгія Неспанова. Якось з подачі одного з керівників газети, Одинцова, він виконав звичну для себе роботу: напи­сав фельетон про препарат Єгорова-Хворостуна, який нібито не допо­магає при лікуванні лейкозів, що засвідчено випробуваннями, але його автори із завзяттям, вартим іншого застосування, наполягають на по­вторній перевірці.

Стаття зробила свою справу — затаврувала горе-винахідників ім'ям шахраїв. Але ось найближчий друг журналіста, Юрій, несподівано захворів. Діагноз — хвороба Ковача, один з численних різновидів лей­козів. Випробувавши всі заходи, лікарі вдалися й до останнього: препа­рату Єгорова-Хворостуна. Юрій помер, але інша хвора, якій також про­водили аналогічний курс лікування, одужала. Різниця між ними поляга­ла в тому, що Юрія почали лікувати на шостому місяці хвороби, а Ні­ну — на другому. Висновок напрохувався простий: якби Юрія розпочали лікувати раніше, його можна було б урятувати. Цього не сталося тільки тому, що, завдяки газетній публікації Неспанова, препарат Єгорова-Хво­ростуна вважався цілком скомпрометованим. Журналіст приголомше­ний наслідками своєї публікації. Його друковане слово вже призвело до загибелі його друга. А скільком іншим хворим препарат міг би допомог­ти! Виявилося, що він ефективний у вузькій галузі - проти хвороби Ковача, що й повинні були б установити додаткові його випробування.

Георгій Неспанов прагне відновити справедливість, але це зроби­ти не так і легко. Його газета відмов.'Іяється давати спростування, боїться за свій авторитет, якій може бути захитаний в очах читачів че­рез визнання власної помилки. Бояться за свої крісла й керівники газе­ти. Більше того, вони вважають, що Неспанов не припустився про­фесійної помилки, зробив усе правильно. Сам же фельєтоніст розуміє, що це не так. Він не завершив збирання інформації, не зустрівся з голо­вним автором препарат}', Єгоровим, до якого важко було дістатися, бо він жив за містомповірив зацікавленому інформатору, науковцю з Інституту імені Палешана, директор якого також готував препарат про­ти лейкозів і в такий спосіб (за допомогою газети) усував конкурента.

Тому Неспанов здійснює відчайдушний крок: організовує в іншій центральній газеті фельєтон проти самого себе. Розвінчання його по­милки в оцінці препарату Єгорова-Хворостуна поверне звання чесних учених цим лікарям і зрівняє їхні шанси в боротьбі з препаратом Інсти­туту Палешана. Але ціна цього викриття — знилгення імені й'.урналіста, викреслення його з поля професійної діяльності. По суті Георгій пішов на професійне самогубство в ім'я торжества істини й справедливості.

Серед журналістів існує приказка: сапер помиляється один раз, а журналіст — двічі. Перша помилка тягне за собою догану, друга звільнення з роботи. Журналіст, який помиляється, нікому не потрібен, він не здатний до професійної діяльності. Роман Леоніда Жуховицько-го «Зупинитися, озирнутися…» і дає гостре відчуття важливості кожно­го слова журналіста, засвідчує ефективність кожного його твору, де­монструє ужитковий характер діяльності газетяра.

Молодому спеціалістові важливо зрозуміти, Ідо він обрав про­фесію, яка покладе на нього вічний тягар моральної відповідальності за всі створені вами журналістські твори.

5. Професія журналіста — це вічне спілкування, за допомогою якого журналіст збирає левину частку інформації. Його праця не як у письменника — у кабінетній тиші, а на площі, на заводі, в установі, на прес-конференціях, де він опитує десятки людей, які допомагають йому, висловлюючи свої думки й погляди, зрозуміти сутність подій. У жур­наліста, незалежно від того, в друкованому чи електронному засобі ма­сової інформації він працює, повинне бути добре поставлене усне мов­лення, він повинен володіти точною фразою, швидко реагувати на по­вороти думки співрозмовника, знати досконало предмет бесіди, аби на рівних вести її з фахівцями.

Цілком справедливим є таке гасло журналістики: немає неціка­вих співрозмовників, є недосвідчені журналісти, які не вміють видобути з джерела соціальне вагоме повідомлення або розпізнати в процесі пе­ребігу звичайної бесіди суспільне необхідну інформацію.

Журналістика — це мистецтво спілкування, і якщо ви не во­лодієте ним, якщо ви людина замкнута, самозаглиблена, слід подумати про іншу спеціальність.

6. Журналістка — це галузь універсальної духовної діяльності. Журналіст мусить мати свою тему, яку повинен знати глибоко й доско­нало, але при цьому має вміти написати про різноманітні предмети. Існує формула: журналіст знає, все про небагато що і потроху про все (no-рос.: всё о немногом и немого обо всём). Отже, в основі праці жур­наліста — широка загальна ерудиція, знання фактів і явищ з різних га-.гузей життя: політики, історії, соціології, літератури, географії, медици­ни, біології тощо.

Журналістика — це професія професій. Не тільки тому, що вима;

гає від суб'єкта інформащйної діяльності різноманітних обдарувань (письменника, оратора, учителя, актора, психолога, соціолога тощо), але й тому, що вимагає від нього універсальних знань у різних галузях людської діяльності. Незважаючи на те, що в соціальній дійсності уста­люється дедалі глибша спеціалізація, журналістика, навпаки, зберігає свою підкреслену універсальність, залишається професією усезнайок, го­тових розповідати людству про його ж власні професійні таємниці й се­крети, заш рюватися в найскладнішу наукову проблематику, витлумачу­вати для масового читача найскладніші мистецькі чи наукові явища.

Журналістові все цікаве, що містить інформацію й може виклика­ти інтерес читача. Професія журналіста передбачає вічну націленість на новину, свіжу інформацію в найрізноманітніших сферах життя. І якщо у вас немає достатньої загальної ерудиції, вузький світогляд, немає по­тягу до універсальності, всебічності, з вас не вийде гарного журналіста.

А тепер розважте ще раз, чи правильний вибір ви зробили, чи відповідаєте ви вимогам професії журналіста і чи не краще пошукати вам більш спокійної і більш прийнятної для вас спеціальності.

При цьому варто ще раз нагадати про ужитковий, прикладний характер нашого фаху, про потребу писати щодня, мати творчу практи­ку від перших же днів перебування в університеті, для чого нашим на­вчальним планом передбачена на кожному курсі журналістська практи­ка з відривом і без відриву від навчання. Якщо за перший семестр ви не зробите жодної публікації, ви мусите замислитися над правильністю об­раного життєвого шляху, якщо ви не зможете опублікувати жодного матеріалу впродовж року, то це підстава для нас задуматися, чи пра­вильний вибір ви зробили.

Зважте на правило, сформульоване в сучасній американській пси-хології таким чином: «Якщо ви робите дещо, а воно не спрацьовує - зробіть щось ІНШЕ. Якщо ви постійно робите щось інше — що-небудь спрацює» 9 (підкреслено авторами. — І. М.). Найкраще ще на студент­ській лаві зрозуміти особливості власного психофізичного типу, розу­мових здібностей, визначитися з покликанням. І якщо ви не налашто­вані на публічну діяльність, пов’язану з безкінечним пошуком і збиран­ням інформації, щоденним її опрацюванням у вигляді писаних чи усних текстів, то краще зайнятися чимось ІНШИМ. Чим раніше, тим краще.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.

2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информа­ции и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.

3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз ук­раїнської преси) // Історична міфологія в сучасній українській куль­турі. — К., 1998. — С. 5−67.

4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевиде­ния. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.

5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.

6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творче­ства: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. -67 с.

7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой ин­формации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Га-натлеба, 1989. — 672 с.

8.

Введение

в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.

9.

Введение

в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.