Інформаційні продукти та послуги в сучасному світі

Інформаційні продукти та послуги в сучасному світі

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретико-методичні основи інформаційної діяльності

1.1 Основні поняття та терміни в інформаційній діяльності

1.2 Інформація як товар та економічний ресурс: властивості, класифікація, види та особливості ринку Розділ 2. Інформаційні продукти та послуги в сучасному світі

2.1 Загальна характеристика інформаційних послуг

2.2 Інформаційні посередники

2.3 Друковані видання як джерело інформаційних продуктів

2.4 Статистичні інформаційні послуги

2.5 Реклама, виставки, конференції - основні джерела інформаційних послуг

2.6 Консультативні послуги як джерело інформації

2.7 Сегментація та тенденції розвитку інформаційного ринку в розвинених країнах Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП В умовах появи нових ризиків, пов’язаних зі швидкими змінами зовнішнього середовища (економічної, політичної ситуації), значно підвищується роль інформаційної аналітики, основними рисами якої стають гнучкість управління, швидкість реакції на зовнішні чинники.

Нова епоха має принести розуміння вирішальної ролі інформаційної аналітики, тобто функції забезпечення актуальною, спеціально орієнтованою на прийняття рішень інформацією.

Кінцевий продукт аналітики має бути добре організованим процесом, який містить аналіз вимог замовника, комплекс організаційних і настановних заходів.

На сучасному етапі і насамперед у великих організаціях інформаційна діяльність, або інформаційно-аналітичне управління, стає відносно самостійним видом діяльності. Водночас, щоб бути ефективною, інформаційна діяльність повинна здійснюватися відповідно до загальних положень і механізмів управління. З іншого боку, інформаційна діяльність, як окремий вид послуг, має свої особливості, без врахування яких нею неможливо ефективно управляти.

Так, з позицій системного підходу у структурі інформаційної діяльності можна виділити процесну підсистему, яка створює інформаційні продукти/послуги і є об'єктом управління з боку суб'єкта — управлінської підсистеми. Остання, по суті, й виконує функції організації інформаційної діяльності. Відповідно до принципів кібернетики організація інформаційної діяльності може бути також представлена за схемою «вхід — переробка — вихід», де безпосередньо інформаційну (інформаційно-аналітичну) роботу, або процесну підсистему, можна розглядати як процес переробки вхідних даних у вихідні. Крім того, щоб бути ефективною, організація інформаційної діяльності повинна мати достатній запас міцності та гнучкості з точки зору її ресурсної забезпеченості та механізму функціонування.

Водночас інформаційна діяльність має свої особливості, які треба враховувати для її ефективної організації:

1. У структурі ресурсів інформаційної діяльності значне місце посідають нематеріальні активи, інформація.

2. Ключову роль в організації інформаційної діяльності, в тому числі і для встановлення порядку використання всіх ресурсів, відіграють вимоги/потреби споживачів інформації.

3. Визначення якісних характеристик інформації значною мірою має суб'єктивний характер.

4. Для ефективної організації інформаційної діяльності особливе значення має кваліфікація кадрів.

5. «Виробничі потужності» (ресурси) інформаційної діяльності для її ефективної організації треба розраховувати за рівнем попиту на них у період «пік» .

6. Можливості формування запасів «готової продукції» у формі «придатної до використання» інформації обмежені, як правило, жорсткими рамками часу через схильність інформації до швидкого старіння.

Остання суперечність розв’язується завдяки створенню, наприклад, баз даних, які регулярно доповнюються новітньою інформацією, що й дає змогу задовольняти вимоги споживачів при наявності обмежених ресурсів.

Але далеко не всі повідомлення і навіть інформація можуть ефективно використовуватись їх отримувачем. Для цього вони повинні мати форму інформаційних ресурсів, тобто певним чином організованої сукупності джерел інформації, придатних для регулярного застосування суб'єктом в його регуляторній діяльності. Змістовні, технічні та організаційні вимоги до інформаційних ресурсів залежать від інформаційних потреб споживачів і безпосередньо визначаються характером сформульованих запитів і регулярністю їх надходження.

Управлінська інформація може розглядатись як результат спеціального технологічного процесу, що здійснюється з повідомленнями (первинною інформацією) і спрямований на створення готового інформаційного продукту (своєрідне інформаційне виробництво).

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Інформаційний продукт сучасних ринково-економічних відносин».

Об'єкт дослідження — інформаційно-аналітична діяльність.

Предмет дослідження — інформаційний продукт.

Мета дослідження — розглянути основні поняття та терміни інформаційної діяльності, а також дати характеристику сучасних інформаційних послуг в Україні та у світі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

дослідити основні поняття та терміни в інформаційній діяльності;

розглянути інформацію як товар та економічний ресурс;

дати загальну характеристику інформаційних послуг;

охарактеризувати інформаційних посередників;

дослідити друковані видання як джерело інформаційних продуктів;

розглянути статистичні інформаційні послуги;

визначити сегментацію та тенденції розвитку інформаційного ринку в розвинених країнах.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. В першому розділі мова йде про теоретико-методичні основи інформаційної діяльності. В другому розглядаються інформаційні продукти та послуги в сучасному світі. Список використаних джерел включає 24 найменування. Робота викладена на 47 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методичні основи інформаційної діяльності

1.1 Основні поняття та терміни в інформаційній діяльності

У сучасних умовах господарювання, коли наука за суттю є безпосередньою продуктивною силою суспільства, інформація прирівнюється до таких найважливіших ресурсів суспільної діяльності, як матеріали та енергія. Крім того, інформація пропонує методи і засоби підвищення ефективності всіх сфер управління, науки та виробництва, в тому числі й комерційної діяльності, на новому, вищому науково-технічному рівні. Це дає змогу фахівцям оперувати якісно новим терміном інформатизація економіки.

Інформатизація економіки — це процес перетворення інформації в економічний ресурс першочергового значення. Його основою є бурхливий розвиток комп’ютеризації всіх галузей господарської діяльності, масове застосування телекомунікацій та інших сучасних засобів зв’язку, використання новітніх інформаційних технологій в освітній галузі тощо. Усе це забезпечує суспільству принципово нові можливості економічного розвитку, значне зростання продуктивності праці, вирішення комплексу соціальних та економічних проблем і, в кінцевому результаті, становлення нового типу економічних відносин. Таким чином, інформацію в цілому можна розглядати як один з найважливіших ресурсів розвитку суспільства разом ресурсами матеріальними, енергетичними та людськими.

Інформація в найширшому трактуванні — це сукупність знань про фактичні дані і залежності та взаємозв'язки між ними.

Водночас у довідковій та спеціальній літературі наводиться багато визначень цього терміна, досить специфічних залежно від сфери вживання. Словники іншомовних слів трактують інформацію як повідомлення про стан справ або про чиюсь діяльність; відомості про що-небудь [23, 51]. Згідно з тлумачними словниками інформація — це, по-перше, відомості про навколишній світ і процеси в ньому, які сприймає людина або спеціальні пристрої; по-друге повідомлення про стан справ, становище чого-небудь чи в чому-небудь [18, 44]. Енциклопедичне визначення терміна інформація (від лат. informatio — викладення) в початковому трактуванні — це відомості, які передають люди усним, письмовим або іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних засобів тощо).

В Україні вся діяльність, пов’язана зі сферою інформації, регулюється серйозною юридичною базою. Законодавчо в Україні про інформацію складають Конституція України, закони, законодавчі акти з окремих галузей, видів, форм і засобів інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права. Насамперед це Закони України:

* «Про інформацію» від 02.10.1992;

* «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.1993;

* «Про інформаційні агентства» від 26.02.1995;

* «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 05.07.1994;

* «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18.02.1992;

* «Про Національну програму інформатизації» від 04.02.1998;

* «Про порядок висвітлення діяльності органів державної впади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23.09.1997 та ін.

Крім того, сюди можна віднести понад 30 нормативних і нормативно-правових актів: декретів і постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, державних комітетів та інших відомств, інструктивних листів і т.п.

У статтях та окремих положеннях цих законодавчих і підзаконних актів подано визначення і трактування основних понять, пов’язаних зі сферою інформації, а саме: «інформація», «інформаційна діяльність», «інформаційна послуга», «інформаційна потреба», «інформаційна продукція», «види інформації», «інформаційні ресурси», «інформаційний ринок» тощо.

Так, у Законі України «Про інформацію» (ст. 1) сказано, що інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події чи явища, які відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» трактує інформацію як відомості в будь-якій формі та вигляді, на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відеофільми, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їхніх елементів, пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

Інформаційна діяльність, згідно зі ст. 12 Закону України «Про інформацію» , — це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Основними напрямами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення, передача і збереження інформації.

Інформаційна послуга (англ. — Information service, франц. — service d’informatiori) українським законодавством трактується як здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб. У законодавстві РФ поняття інформаційної послуги звучить так само і визначається як дії суб'єктів (власників) із забезпечення користувачів інформаційними продуктами. У ринковій практиці англійський термін «information service» часто перекладають як інформаційне обслуговування.

Інформаційне обслуговування — це подання інформації для вироблення і прийняття рішень та/або задоволення культурних, наукових, виробничих, побутових та інших потреб людини (споживача, користувача).

Інформаційна продукція, згідно зі ст. 40 Закону України «Про інформацію» , — це матеріалізований результат інформаційної діяльності, який призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій.

Російські фахівці відрізняють терміни «інформаційна продукція» та «інформаційний продукт», тому розглянемо обидва визначення.

Інформаційна продукція (англ. — Information products), за їх тлумаченням, — це документи, інформаційні масиви, бази даних та інформаційні послуги, які, по-перше, є результатом функціонування інформаційних систем, а по-друге — призначені для розповсюдження та реалізації. Підготовкою і наданням користувачам (споживачам) інформаційної продукції на практиці займаються спеціалізовані інформаційні фірми або фахівці відповідних структурних підрозділів конкретних суб'єктів господарювання.

Інформаційним продуктом (англ. — Information production; Information product) російські фахівці вважають документовану інформацію, яка підготовлена відповідно до потреб користувачів і подана у формі товару. Інформаційними продуктами тут вважаються програмні продукти, бази і банки даних та інша інформація.

Хоча три попередні визначення дещо відрізняються одне від одного, всі вони сходяться на тому, що основним призначенням як інформаційного продукту, так і продукції є задоволення інформаційних потреб.

Інформаційна потреба (англ. — Information need) — це різновид потреби, яка виникає в тому випадку, коли мета, що стоїть перед користувачем у процесі його професійної діяльності або в його соціально-побутовій практиці, не може бути досягнута без запозичення і використання додаткової інформації.,

Таким чином, для задоволення інформаційних потреб будь-який інформаційний продукт можна пропонувати у вигляді інформаційних товарів і послуг. Перетворюючись в умовах ринку на товар, інформація набуває всіх його рис. Як товар вона повинна відповідати сучасним ринковим вимогам, а вся діяльність, пов’язана з нею як з об'єктом товарно-грошових відносин, регулюється ринковими законами і чинним законодавством. Усе це означає, що в умовах ринку інформація фактично набуває статусу економічного ресурсу.

1.2 Інформація як товар та економічний ресурс: властивості, класифікація, види та особливості ринку В Україні інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. За ст. 39 Закону України «Про інформацію» ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених цим законом. У процесі формування цін на інформаційні товари і послуги кожен виробник враховує цілий комплекс ціноутворюючих чинників: унікальність власних товарів і послуг, платоспроможність споживачів інформації (потенційних користувачів), структуру ринку даного продукту тощо. Це означає, що інформація є своєрідним товаром, який продається та купується на відповідному ринку. Водночас інформаційний продукт має певні особливості, що відрізняють його від інших товарів.

По-перше, інформація не зникає при споживанні, а може бути використана неодноразово, тобто, на відміну від традиційних товарів, не підлягає фізичному зношуванню. Інформаційний продукт зберігає інформацію, яку він містить, не залежно від того, скільки разів остання використовувалась.

По-друге, інформаційний продукт з часом підлягає своєрідному «моральному зношуванню», яке відбувається інтенсивніше порівняно із зношуванням традиційних товарів. Це означає, що інформація може втрачати свою цінність у міру того, як знання, які нею подаються, втрачають свою актуальність.

По-третє, для різних споживачів інформаційних товарів та послуг зручні різні способи подання інформації, оскільки споживання інформаційного продукту потребує певних зусиль. Ця особливість зумовлює властивість адресності інформації.

По-четверте, виробництво інформації, на відміну від виробництва матеріальної продукції, потребує більших витрат порівняно з витратами на тиражування. Копіювання того чи іншого інформаційного продукту обходиться, як правило, набагато дешевше, ніж його виробництво. Така особливість інформаційного продукту — труднощі виробництва і відносна простота тиражування — створює, зокрема, чимало проблем у зв’язку з визначенням права власності в рамках сфери інформаційної діяльності.

Своєрідність інформації як товару зумовлює особливості процесу її оцінювання за певними параметрами.

Параметри інформації (англ. — Parameter of information) — це специфічні характеристики, за якими оцінюються інформаційні ресурси: зміст інформації, її охоплення, джерела, якість та кількість, цінність, відповідність потребам (вимогам), спосіб фіксації, мова, вартість.

Розглянемо окремі параметри інформації детальніше.

Якість інформації (англ. — Information quality) — фахівці трактують як сукупність властивостей, котрі відображають ступінь придатності конкретної інформації про об'єкти та їх взаємозв'язки для досягнення певних цілей, які стоять перед її користувачем. Ще донедавна проблемам якості інформації та їхньому впливу на фінансову і виробничу діяльність підприємств, у тому числі й торговельних, фахівці приділяли недостатньо уваги. Однак у сучасних умовах більш посиленого впливу інформаційних магістралей на функціонування господарських об'єктів, особливо в рамках складних ринкових відносин, адміністративна та оперативна діяльність суб'єктів господарювання всіх форм власності все більше залежить від якості споживаної інформації [24, 11].

Кількість інформації (англ. Information content) в теорії інформації — це та її міра, яка повідомляється появою події певної ймовірності; або міра оцінки інформації, яка міститься в такому повідомленні; або міра, що характеризує зменшення невизначеності, котра міститься в одній випадковій величині стосовно іншої.

Інформація, як і будь-який товар, володіє цінністю. Цінність інформації може бути виражена в грошах, тобто в ціні. Однак вона може мати не тільки певну матеріальну, а й духовну вартість, тобто бути важливою чи значущою в сенсі задоволення конкретної інформаційної потреби. Особливістю прояву цінності інформації в умовах ринку є те, що вона може забезпечувати споживачеві додаткову свободу дій через розширення набору можливих альтернатив і допомогу правильного оцінювання наслідків цих дій.

Цінність інформаційного продукту зумовлюється, на думку фахівців [12; 13; 20; 22], багатьма властивостями, зокрема такими, як актуальність (своєчасність), автентичність, адекватність (точність), достовірність (надійність), достатність (повнота), доступність (форма подання), адресність, корисність тощо. Виходячи з «товарного» характеру інформаційного продукту, варто детальніше їх охарактеризувати, оскільки, по-перше, саме вони надають інформації особливостей, на які було вказано вище, а по-друге, вони ж забезпечують відповідність її певним потребам (вимогам).

Актуальність інформації — це її властивість бути важливою, істотною для конкретного часового періоду, тобто відповідати визначеним вимогам і потребам сучасності (сьогодення). Вона визначається мірою збереження цінності інформації для прийняття рішень у момент її використання, залежить від динаміки змін її характеристик та від часового інтервалу, який минув з моменту її виникнення. Таким чином, актуальність інформаційного продукту пов’язана з його «моральним» старінням.

Своєчасність інформації за змістом є властивістю, близькою до актуальності. Вона означає надходження інформації не пізніше від заздалегідь призначеного моменту, узгодженого з часом вирішення поставленого завдання. У ній відображається зв’язок актуальності і корисності: «Своєчасність — це надходження інформації в межах того часу, коли остання корисна для прийняття рішень. Своєчасність передбачає надходження інформації в потрібний момент прийняття інформаційного рішення, коли вона ще може вплинути на результат його прийняття». Несвоєчасність надходження інформації затягує процес прийняття рішень, спонукає до реалізації діяльності в умовах більшої невизначеності, до фактичного виключення інформації з її обігу в даному циклі прийняття рішення, викликає необхідність коригування раніше прийнятих рішень. Крім того, несвоєчасність надходження інформації призводить до зниження її цінності і достовірності, оскільки на момент прийняття на її ґрунті коректив вона все-таки частково втрачає актуальність.

Автентичність інформації, означає її дійсність, реальність, тобто те, що вона грунтується на першоджерелі. Наприклад, автентичним текстом перекладеного документа вважається такий, який офіційно визнаний рівнозначним іншому тексту, зокрема оригіналу іноземною мовою. Щодо оброблення даних, автентичність — це їхня властивість бути справжніми. Останнє означає, що дані були створені законними учасниками інформаційного процесу і те, що вони не піддавалися випадковим або навмисним спотворенням.

Адекватність інформації, або її властивість бути тотожною, — це рівень відповідності створюваного за допомогою отриманої інформації образу реальному об'єкту, процесу чи явищу. В теорії інформації ця властивість часто позначається терміном точність і визначається ступенем близькості отримуваної користувачем інформації до реального стану об'єкта, процесу чи явища. Зокрема для інформації, яка відображається цифровим кодом, відомі чотири класифікаційні поняття точності [12]:

* формальна — вимірюється значенням одиниці молодшого розряду числа;

* реальна — визначається значенням одиниці останнього розряду числа, вірність якого гарантується;

* максимальна, яку можна отримати в конкретних умовах функціонування інформаційної системи;

* необхідна — визначається функціональним призначенням показника.

Достовірність у теорії інформації це її властивість відображати реально існуючі об'єкти з необхідною точністю. Вимірюється вона довірчою імовірністю необхідної точності, тобто імовірністю того, що відображуване інформацією значення параметра відрізняється від істинного значення цього параметра в межах необхідної точності. За тлумаченнями довідкової літератури, достовірність інформації — це її властивість бути вірно сприйнятою, причому вважається, що вона досягається такими чинниками:

* вказуванням часу звершення подій, про які передаються відомості;

* зіставленням даних, отриманих з різних джерел інформації;

* своєчасним викриттям дезінформації;

* оперативним вилученням спотвореної інформації.

У деяких джерелах достовірність фактично ототожнюється з властивістю адекватності, причому стосовно останнього терміна вживаються синоніми істинність та вірність. Тут достовірністю інформації вважають міру наближеності явища або оригінал-об'єкта до його образу, який заданий інформацією, що включена в модельний опис даного явища або об'єкта.

Достатність інформації — означає, що вона містить мінімальний, але достатній для прийняття рішень зміст (набір показників). Ця властивість також може трактуватися як раціональна інформаційна насиченість, що виключає надання як зайвої, так і неповної інформації. Останнє поняття пов’язане з властивістю повноти інформації, яка означає наявність максимальної кількості визначених відомостей або даних про об'єкт її відображення. Повнота інформації визначається її смисловим змістом (семантикою) і прагматикою, зайва (надлишкова), і неповна, тобто недостатня для прийняття вірного рішення інформація, знижують ефективність рішень, які приймає її користувач. Термін «прагматика» пов’язаний з одним із критеріїв кількісного оцінювання інформації, за яким вона визначається як міра, що сприяє досягненню поставленої мети.

Доступність інформації — за своєю сутністю близька до властивості ергономічності традиційних виробів. Вона забезпечується виконанням відповідних процедур одержання і перетворення інформації. Наприклад, у сучасних інформаційних системах інформація перетворюється на доступну, зручну для сприйняття користувачем форму. Це досягається, зокрема, і шляхом узгодження її семантичної форми з тезаурусом} користувача. З цього погляду, її формально можна звести до зручності отримання даних та повідомлень, що також пов’язане з формою подання інформації. Однак особливість цієї властивості стосовно інформаційного продукту полягає в тому, що вона грунтується на дотриманні принципу інформаційної відкритості для всіх користувачів. Останнє забезпечується, у свою чергу, виконанням чотирьох вимог:

* вимоги мовної доступності;

* вимоги зручності;

* вимоги зажадання (подання інформації за нагальною потребою);

* вимоги зрозумілості.

Адресність інформації — це її здатність бути спрямованою конкретному, чітко визначеному споживачеві інформаційного продукту (користувачеві). Ця властивість також тісно пов’язана з формою подання Інформації, тобто з її доступністю.

Корисність інформації — це оптимальне задоволення визначених вимог щодо інформаційних запитів споживачів під час прийняття ними рішень у конкретних умовах (ситуаціях). Вважається, що корисність інформації не може визначатися незалежно від її сприйняття, тобто вона має суб'єктивний характер. Ступінь корисності інформації у сенсі визначення її цінності пов’язують зі збільшенням ймовірності досягнення певної мети після отримання інформації. Корисність інформації зумовлюється характером завдань, які вона дає можливість вирішувати.

У той же час термін корисності інформації можна використовувати для визначення та опису її впливу на внутрішній стан людини, настрій, самопочуття і навіть, здоров’я. У цьому сенсі корисна інформація — це та, яка індивідуумом сприймається емоційно позитивно, поліпшує його самопочуття і задовольняє його духовні потреби.

Корисність інформації як економічного ресурсу є характеристикою комплексною. Виходячи з товарного характеру інформації, — це, насамперед, її здатність приносити конкретну матеріальну вигоду, тобто давати реальний прибуток. З цього погляду, корисною є інформація, яка має певну якість, причому добру якість, тобто її корисність зумовлюється цілим комплексом властивостей. Основними критеріями корисності інформації вважаються: зрозумілість (в сенсі доступності), достовірність і надійність. Зрозумілість І надійність відносять до якісної сторони оцінювання інформації, а надійність — до кількісної. Усі ці критерії взаємопов'язані і утворюють єдину систему, в якій кожен з них необхідний, а всі разом вони достатні для того, щоб їх реалізація сприяла вирішенню завдань щодо встановлення корисності інформації. В основу виділення цих критеріїв також покладено комплексний підхід, який дозволяє враховувати всі аспекти пов’язані проблемою корисності [20, 23].

Зрозумілість означає, що інформація корисна тоді, коли вона доступна для користувача, який володіє певним рівнем знань і соціальним досвідом для її сприйняття. Однак за необхідності інформація може мати вищий від такого рівня ступінь складності. Критерій зрозумілості характеризується такими показниками:

* доцільність — здатність інформації безпосередньо впливати на рішення користувачів і допомагати їм оцінювати минулі, поточні й майбутні події або підтверджувати і виправляти минулі помилки;

* своєчасність — властивість, розглянута вище; відзначимо лише, що тільки своєчасно отримана інформація може принести очікувану користь під час прийняття рішення;

* змістовність — інформацію з однієї й тієї ж самої проблеми можна викласти лаконічно (без несуттєвих подробиць), як у довідниках, словниках, інструкціях, або розгорнуто (детально і багатослівно), як у наукових джерелах, тощо;

* повнота — як властивість інформації розглянута вище, додамо лише, що інформація в сенсі корисності є повною тоді, коли вона достатня для розуміння і прийняття рішень. При цьому вимога відображення всієї інформації не тотожна вимозі відображення значимої інформації;

* значимість — корисною інформація є тоді, коли її відсутність або її помилкова оцінка можуть впливати на вирішення користувачем конкретного завдання.

Класифікація інформації — це її поділ на класифікаційні угруповання (групи та види) за різними ознаками. Такі угрупування називають інформаційними об'єктами. Існує багато видів наукової класифікації інформації: об'єктивна, атрибутивна, функціональна, прагматична, законодавча тощо. За об'єктивною класифікацією інформацію поділяють на групи за багатьма ознаками, причому в окремих групах можуть виділятися додаткові підгрупи.

За сферою виникнення:

* елементарна — інформація у неживій природі;

* біологічна — інформація у тваринному і рослинному світі;

* соціальна — інформація в людському суспільстві.

За загальним призначенням:

* масова — інформація, призначена для населення певних областей, регіонів (суспільно-політична, повсякденна, науково-популярна тощо);

* спеціальна — інформація, призначена для певної групи людей, які можуть об'єднуватися за спільними інтереси, однаковим фахом, віком група тощо (наукова, виробнича, технічна, управлінська і т. п.);

* особиста — інформація, яка необхідна користувачеві для забезпечення персональної діяльності (знання, уміння, навички, інтуїція тощо).

За способами виникнення, передачі і сприйняття:

* естетична — інформація виникає в результаті поєднання природних носіїв: світло, тінь, колір, звук, запах;

* семантична — інформація, яка є результатом пізнання законів природи, суспільства та мислення (первинна, вторинна і вихідна);

* візуальна — інформація, яка передається видимими образами та символами (текстова, числова або цифрова, графічна, змішана або мультимедійна);

* аудіо — інформація, яка передається звуками, в тому числі і музична;

* органолептична — інформація, яка передається запахом і смаком;

* тактильна — інформація, яка передається і сприймається відчуттями.

* машинно-орієнтована — інформація, яка передається і сприймається технічними засобами.

За характером опису об'єктів та явищ:

* повна і вибіркова інформація;

* правдива (вірна) і неправдива інформація.

За характером впливу на діяльність людини або на роботу технічного засобу:

* інформація, призначена для усвідомлення — використовується для накопичування фактів;

* інформація, призначена для управління — використовується як інструкція для виконання певних дій [20, 26].

Згідно з чинним законодавством в Україні всю інформацію поділяють на види:

Статистична інформація — офіційна документована державна інформація, яка відображає кількісну характеристику явищ та подій, котрі відбуваються в економічній, соціальній, культурній та іншій сферах життя України; динаміку кількісних і якісних змін в економіці (в основному на рівні народного господарства країни, галузі, регіону) тощо.

Масова інформація — публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання — газети, журнали, бюлетені тощо, разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис та відеозапис тощо.

Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування — офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування.

Інформація про особу — сукупність документованих оприлюднених відомостей (даних) про особу.

Правова інформація — сукупність документованих або оприлюднених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правові відносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику тощо.

Соціологічна інформація — документовані або оприлюднені відомості про відношення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій і явищ, процесів, фактів тощо.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру — систематизовані, документовані або оприлюднені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище. Вони, як правило, подаються у словниках, довідниках, енциклопедіях тощо.

Крім того, з погляду реалій сучасного ринкового середовища, фахівці вважають актуальним поділ інформації ще на кілька видів [13, 24].

Кон’юнктурна інформація характеризує загальний стан ринку: рівень цінових коливань на товари і послуги, курси цінних паперів, банківські ставки, біржові котирування тощо. Комерційна інформація — сукупність відомостей про попит та пропозицію на певні види товарів і послуг, технічні і якісні характеристики цих товарів і послуг, дані про конкурентів та конкурентоспроможність виробів на внутрішньому ринку тощо.

Фінансова інформація — сюди відносяться відомості про фінансову стабільність, платоспроможність і кредитоспроможність партнерів і конкурентів, реальні і потенційні інвестиції, відомості про страхування і т. п.

Зовнішньоекономічна інформація — дані про обсяги імпорту-експорту конкретних виробів, про їх ціни, якість та конкурентоспроможність на зовнішньому ринку, про вплив цих чинників на внутрішній ринок даних виробів тощо.

Науково-технічна інформація — відомості про досягнення науки і техніки, винаходи, наукові дослідження та їх результати, ноу-хау, патенти, ліцензії і т.д.

Останній вид можна вважати різновидом інформації довідково-енциклопедичного характеру. Основні терміни в цій галузі також визначені чинним законодавством, зокрема Законом України «Про науково-технічну інформацію» (ст. 1).

Науково-технічна інформація згідно з законом — це документовані або оприлюднені відомості (дані) про вітчизняні і зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані під час науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та суспільної діяльності.

Науково-інформаційна діяльність трактується законом як сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави в науково-технічній інформації. Задоволення цієї потреби полягає у зборі такої інформації, її аналітико-синтетичному обробленні, фіксації, зберіганні, пошуку і розповсюдженні, причому для цього використовуються особливі інформаційні ресурси (спільного користування та науково-технічної інформації).

Інформаційні ресурси спільного користування тут визначаються як сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації, наукових, науково-технічних бібліотек, а також комерційних центрів, фірм, організацій, що займаються науково-технічною діяльністю і з власниками яких укладені договори про їхнє спільне використання.

Інформаційні ресурси науково-технічної інформації згідно з законом — це систематизоване зібрання науково-технічної літератури і науково-технічної документації, яке зафіксоване на паперових або інших носіях (книги, брошури, періодичні видання, платіжна документація, нормативна нормативно-технічна документація, каталоги виробників продукції, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація за результатами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації).

Враховуючи вищесказане, інформацію, яка функціонує в інформаційних системах на ринку інформаційних послуг, можна поділити на такі сектори:

* сектор ділової інформації, який включає правову, біржову (кон'юнктурну), фінансову, економічну, статистичну та комерційну інформацію;

* сектор науково-професійної інформації;

* сектор масової споживчої інформації;

* сектор соціально-політичної інформації.

Ринок інформаційних послуг, або інформаційний ринок, який у сучасних умовах господарювання регулює більшість питань, пов’язаних з інформаційними відносинами, чинним законодавством трактується як система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції і послуг.

Учасниками інформаційних відносин Законом України «Про інформацію» (ст. 42) визначено громадян, юридичних осіб або державу, які набувають передбачених законом прав та обов’язків у процесі інформаційної діяльності, причому основними учасникам цих відносин є автори, споживачі, розповсюджувачі та зберігачі інформації.

Процес інформаційних відносин між учасниками ринку зумовлює взаємодію інформаційних ресурсів з технічними засобами оброблення і передачі інформації, що, в свою чергу, викликає до життя нову галузь економіки — індустрію інформатики, або інформаційного бізнесу, яка визначальним чином впливає на традиційні галузі народного господарства — промисловість, транспорт, зв’язок, фінансово-кредитну систему і, звичайно, торгівлю.

Інформаційний бізнес — це підприємницька діяльність на інформаційному ринку з використанням інформаційних ресурсів і засобів їх розповсюдження для надання інформаційних послуг. Таким чином, у вузькому сенсі — це подання інформації користувачам на комерційній основі, тобто за гроші, а в широкому — це дуже різнопланове явище, яке поєднує процеси споживання інформації, виробництва інформаційного продукту та надання інформаційних послуг. Найбільш репрезентативною його галуззю з погляду бізнесу взагалі є подання суб'єктам ринку саме ділової інформації. У зв’язку з цим інформаційний бізнес займає помітне місце в структурі економіки промислово розвинутих країн. До підприємств цієї галузі відносяться різні дослідницькі центри, інститути та фонди науково-технічної інформації, консалтингові (консультативні) фірми, рекламні агентства, обчислювальні центри тощо. Виробничим процесам на підприємствах інформаційного комплексу притаманна низка особливостей стосовно предмету і засобів праці, а також — мети виробництва [20, 35].

Метою виробництва на підприємствах, які працюють у цій сфері, є видача інформаційного продукту такого рівня якості, який задовольняв би потреби замовника (користувача).

Таким чином, висновок про те, що в інформаційному суспільстві підвищується значення інформації як товару, цілком логічний. Це, з одного боку, є наслідком загального зростання рівня інформаційних потреб, а з іншого — втіленням у життя бурхливого розвитку галузі інформаційних послуг. Додатковим свідченням цього є збільшення внеску сектора інформаційного бізнесу у створення національного валового продукту провідних економічно розвинутих держав світу.

Крім того, в умовах сучасного ринку власність на інформацію може стати одним із джерел монопольного становища як у певній галузі народного господарства, так і в окремій галузі промисловості. Наприклад, у секторі науково-професійної, зокрема науково-технічної інформації, це пояснюється тим, що власність на винаходи і ноу-хау (патенти, ліцензії тощо) є додатковим нетарифним бар'єром для проникнення в галузь потенційних конкурентів. До того ж існує ще такий важливий аспект, пов’язаний зі специфікою реалізації інформаційного продукту, як умови продажу технологій. У них, наприклад, можуть включатися обмеження, які заздалегідь усувають прояв яких-небудь конкурентних переваг: вихід на ринки збуту готової продукції, де вже присутній продавець інформації; заборона продажу інформації третій стороні тощо. Хоча в такому випадку звичайно порушується класичний механізм конкуренції, інформатизація економіки надає йому механізму якісно нового змісту. Так, висока насиченість ринку товарами і послугами змушує фірми-виробники постійно стежити за технічними досягненнями у своїй галузі, відшукувати на ринку ніші для нових товарів і послуг. Гнучкість інформаційного виробництва і маркетинг на основі електронних технологій дають їм можливість швидко реагувати на зміну ринкової ситуації. У таких умовах конкуренція стає динамічнішою, на відміну від конкуренції індустріальної доби, коли фірми, впровадивши нові технології, могли протягом певного часу пожинати плоди нововведень, одержуючи монопольні надприбутки. Фірми-комерсанти в такій ситуації повинні постійно дбати про якісне інформаційне забезпечення торгівлі (інформаційний супровід, товарна інформація), яке за інших рівних умов (висока конкурентоспроможність виробів, сучасні методи продажу, активний маркетинг тощо) може надати їм додаткові конкурентні переваги.

РОЗДІЛ 2. Інформаційні продукти та послуги в сучасному світі

2.1 Загальна характеристика інформаційних послуг На сучасному етапі розвитку суспільства для аналітики інформаційну цінність можуть становити документи майже будь-якого типу. Стосовно типових ситуацій, можуть бути корисними доповіді, звіти, довідники державних і недержавних організацій, ділова та галузева преса, патентна документація, періодичні наукові видання й матеріали конференцій. Під час вирішення складної аналітичної проблеми, наприклад, при комплексному прогнозуванні розвитку міждержавних відносин у структурі альянсів, союзів тощо, кількість документів, які можуть містити корисні відомості, може становити декілька тисяч, що робить завдання збору всіх релевантних документів не тільки безнадійним, але й зайвим. Саме цим зумовлена важливість проблеми добору джерел інформації.

Телебачення є достатньо ефективним джерелом надання інформаційних послуг. По-перше, телебачення має одну перевагу, що значно відрізняє його від інших джерел, — наочність. Відеокадри, зняті під час мітингів, презентацій, виступів досить повно характеризують ситуацію, подію, обставини. Проте, варто використовувати відеосюжети разом з іншими видами інформації, що доступні для аналізу.

Повні виступи, інтерв'ю політичних лідерів, представників державної еліти дають інформацію про їхнє особисте ставлення до якихось подій, психологічну реакцію на певні проблеми. Відеосюжети щодо економічного та соціального стану певного регіону, області чи підприємства можуть міститися в кореспондентських оглядах, інтерв'ю з місцевими жителями, як наприклад, «Сільський час» (УТ-1), «N-кілометр» (студія «ІНТЕР»), «Spotlight» (ABC) та ін. Корисною може бути відеоінформація, що дає підстави до висновків про певні проблеми області, міста, району, їх інвестиційну привабливість, основні економічні проблеми, а також осіб, які є елітою регіону (району, області тощо) чи мають найбільший уплив у ньому.

Перевагою відеосюжетів на телебаченні, очевидно, є те, що вони дають одразу два види інформації - аудіо та відео. Отож саме відеосюжети дають зробити комплексний аналіз інформації. На їх основі, за наявності підготовки, можна зробити об'єктивний аналіз, виключаючи дезінформацію, через психологічні (реакції людини на певні запитання, події), технологічні (ознаки монтажу, запису чи попередні знання деяких особливостей об'єкта, що досліджується), природні (невідповідність ландшафту тієї місцевості, про яку йдеться) особливості. Проте конкуренція, що відбувається між телекомпаніями й деякими журналістами, примушує їх знімати сюжети, що є найбільш «сенсаційними» та, відповідно, становлять найбільший інтерес для аналітики.

На відміну від телебачення, газети є менш оперативним джерелом інформації, несуть менше інформації, мають більший ризик просунення інформації, що не відповідає дійсності. Це відбувається завдяки тому, що ми не бачимо автора, місця події, об'єкта репортажу (статті), тобто, не можемо оцінити весь «інформаційний масив» події (ситуації, обставин) через відсутність деяких важливих компонентів (аудіо, відео). Однак газетні та журнальні статті частіше за телебачення несуть інформацію, що становить інтерес для інформаційної аналітики.

Завдяки великій кількості газет і журналів можна відстежити подію (ситуацію, обставини) одразу в усіх аспектах, які мають значення. Так, особливу увагу варто приділяти найвідомішим національним виданням (The New York Times, The Washington Post, The Herald Tribune, The Times, La Stampa, El Pais, Figaro, Урядовий кур'єр, Дзеркало тижня, ВВ) та місцевій пресі (The Western Mail, The Belfast Telegraph, The News Letter, The Irish News) тощо.

Національні видання віддзеркалюють, переважно, думку найвідоміших експертів, політологів, економічних аналітиків, що в поєднанні зі знаннями про засновника (тобто те, інтереси яких кіл презентує газета/журнал) дає підстави до висновку про події, що описуються. На основі національних видань можна вдало проводити моніторинг політичної, економічної, соціальної ситуації в державі загалом. Окрім того, ці видання містять досить повну інформацію, на основі якої можна зробити висновки про основні тенденції економіки та фінансів у політиці держави та в світі загалом (наприклад, The Financial Times, The Economist — у США). Такі видання мають у своєму розпорядженні досить міцний і професійний редакторський склад, який відповідає за дотримання ідеології засобу масової інформації. Отож, випадкове потрапляння матеріалу, що не відповідає політичним або ідеологічним поглядам засновника (відповідно, й редакції), неможливе. За деякими виданнями можна відстежувати реакції па події тих або тих (відповідно до засновника) кіл еліти держави [4, 56].

Місцева преса, подібно до відеосюжетів про економічне та соціальне становище якогось регіону, області чи підприємства, найчастіше висвітлює питання регіонального масштабу. Відповідно до цього, інформація є більш повною, хоча багато що з неї не становить інтересу для політичної аналітики. Зважаючи нате, що кількість місцевих друкованих ЗМІ значно перевищує національні, кількість «інформаційного шуму» також зростає саме в регіональній пресі. Тож аналіз регіональної преси може бути дуже корисним лише для фокусного та пакетного режиму аналітичної роботи.

До інших друкованих видань належать прес-релізи, доповіді, огляди, звіти державних установ, організацій, а також недержавних установ і фірм.

Деякі з них (наприклад, Daily Current Awareness Profiles) містять щоденний аналіз подій з міжнародної преси й інших мас-медіа. У цих щоденних звітах міститься також перелік ключових статей. Такі звіти можуть бути й галузевими. Наприклад, дипломатичні представництва Європейської Комісії разом із місіями TACIS видають щоденний огляд подій у Європейському Союзі, деякі українські аналітичні центри видають огляди українських засобів масової інформації.

Окрім того, існують установи, що видають аналітичні роботи з економічних і політичних питань. Так, асоціація Кгоll робить міжнародні дослідження, що включають економічні огляди, технічні проекти, опитування біженців з усього світу.

Радіостанції є найдешевшим засобом масової інформації. Втім радіопередачі несуть більший інформаційний масив, а ніж інші Засоби масової інформації. Радіостанції не залежать від часу, потрібного на відеомонтаж, тому можуть найбільш оперативно висвітлювати події. Крім того, вони не потребують часу на пересилку інформації, а також, є більш мобільними. Отож радіостанції мають майже виняткову можливість висвітлювати події у режимі реального часу, хоча й не мають змогу відтворити об'єктивну картину того, що відбувається.

Коли йдеться про використання радіостанцій для отримання аналітичної інформації, маються на увазі лише державні та напівдержавні інформаційні станції радіомовлення на SW, LW, MW хвилях. Такими станціями можуть бути Deutche Welle, The voice of America, Radio Free Europe, RFI, RAI, Радіо Свобода. Втім, потрібно мати на увазі, що радіостанції є найбільш упередженими, а інформацію, що надходить від них, слід ретельно перевіряти.

Серед різноманітних електронних інформаційних джерел найбільшу цінність для інформаційної аналітики, безперечно, становить глобальний інформаційний ресурс «Інтернет», що забезпечує можливість швидкого доступу до великих масивів документів із різних джерел.

Одразу зазначимо, що Інтернет-ресурси є недовговічними, оскільки мають обмеження перебування на серверах, особливо в умовах ліміту хостингу. Звичайно, Інтернет-ресурси працюють на гранти, пожертви або є офіційним представництвом фірми, організації чи установи в Інтернеті. Отож із припиненням існування цієї структури, зазвичай, закривається й Інтернет-ресурс. Тому Інтернет-ресурси важко використовувати для аналізу подій дво-три річної давнини, оскільки середній термін існування веб-сайту становить якраз два-чотири роки.

В інформаційному плані Інтернет — це безпрецедентне джерело інформації практично будь-якого тематичного спрямування. На сучасному етапі глобальний ресурс Інтернет може використовуватися для отримання відкритої документальної інформації політичного, економічного та військово-стратегічного характеру, для її обліку в роботі чи подальшій аналітичній обробці. Це може бути також отримання інформації для зіставлення, доповнення та підтвердження наявних даних, отримання настановчої інформації щодо осіб і організації, відстеження періодичних електронних видань, публікацій та матеріалів, джерел із тематики, що аналізується.

Основним джерелом аналітичної інформації в Інтернеті можна вважати аналітичні сайти, що належать державним і міжнародним установам. Як приклад можна навести сайт Європейського Союзу EUROPA (EU.INT) та Парламентської Асамблеї Ради Європи (STARS.CEO.FR). Вони містять небагато аналітичної інформації, проте є найбільшими джерелами прес-релізів і доповідей цих установ. Перевагою прес-релізів є те, що, незважаючи на відсутність висновків щодо проблеми, вони віддзеркалюють ставлення до події їхніх авторів. Вони є найповнішими документами, що їх видають установи, та на основі аналізу деяких з них можна дійти висновків про приховані мотиви прийняття певних рішень, позиції деяких представників установ і організацій, що становлять інтерес для розвідки [4, 58].

Джерелами отримання аналітичної інформації є також офіційні сайти вищих навчальних закладів, наприклад, Мічіганського університету (США). Зазвичай, вони пропонують нові якісні кваліфіковані дослідження в галузі економіки й економічної політики (макроекономіка, економіка перехідного періоду тощо).

Механізми ймовірного викривлення інформації, що представлена у «всесвітній павутині», залежать як від специфіки функціонування цієї мережі, так і від власне характеристик комунікацій, що здійснюються в Інтернеті. В останньому випадку маються на увазі характеристики адресантів, адресатів, комунікаторів, повідомлень тощо. Специфіка Інтернету, як зазначалося, унеможливлює жорсткого контролю за змістом більшості повідомлень. З цієї причини загальним чинником викривлення інформації в цій мережі виступають панівні або принаймні поширені в даному соціумі настанови, стереотипи та інформаційні уподобання. Останні проявляються в непропорційно високих пропозиції та попиті на певні види повідомлень, що може ускладнювати конкретним користувачам доступ до необхідних їм повідомлень. Таким чином формуються прагматичні шуми та бар'єри в Інтернеті.

Як це не парадоксально, головний недолік Інтернету як джерела інформації — величезна кількість різноманітних повідомлень, особливо коли до пошуку інформації з якогось конкретного питання користувач мережі вдається вперше. Для подолання таких перепон потрібне поєднання професійних знань у певній області з конкретними навичками користування Інтернетом.

Важливим джерелом інформації у сфері державного і місцевого управління, в політиці та бізнесі є результати соціологічних опитувань, їх завдання (цільова функція) полягає в оперативному задоволенні потреб органів відповідного управління в інформації про ставлення окремих категорій громадян, соціальних груп до суспільних явищ і процесів. Головні інформаційні функції цього типу джерела інформації — оперативне поінформування, ознайомча і дослідницька — залежать від конкретних завдань, які стоять перед замовником, і рівня його кваліфікації. Так, функцію оперативного поінформування результати соціологічних опитувань виконують тоді, коли замовник має справу із стандартними завданнями і для їх виконання потребує регулярного надходження інформації про поточну ситуацію, що постійно змінюється. Ознайомча і дослідницька функції результатів соціологічних опитувань нерідко взаємопов'язані і полягають у забезпеченні відповідною інформацією або різних суб'єктів однієї організації-замовника (наприклад, керівництво знайомиться з проблемою, а виконавці — досліджують її), або ж у забезпеченні інформацією одних і тих самих суб'єктів на різних стадіях їхнього ознайомлення з проблемою (від загального знайомства — до її поглибленого вивчення) [4, 62].