Байрон, Джордж Гордон
Вересня 1816 Байрон і Хобхаус вирушили до Італії. У Венеції Байрон вивчав вірменський мову, відвідував театр графині Альбрицци і його салон, а навесні 1817 возз'єднався з Хобхаусом у Римі, оглянув древні руїни й закінчив Манфреда, драму віршем на фаустовскую тему, у його розчарованість знаходить всесвітніх масштабів. Повернувшись Венецію, він у враженням від поїздки до Рим написав четверту пісня… Читати ще >
Байрон, Джордж Гордон (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Байрон, Джордж Гордон
Байрон, Джордж Гордон (Byron, George Gordon) (1788−1824), одне із найбільших англійських поетів-романтиків.
Родился 22 січня 1788 у Лондоні.
Его мати, Кетрін Гордон, родом шотландка, була дружиною капітана Д. Байрона, перша чия дружина померла, залишивши йому дочка Августу. Капітан помер 1791, встигнувши розтринькати більшу частину стану дружини.
Джордж Гордон побачив світ з знівеченої стопою, що робить в нього з дитинства розвинулася хвороблива вразливість, багатократно побільшена істеричним характером матері, растившей їх у Абердині на скромні кошти. У 1798 хлопчик успадкував від двоюрідного діда титул барона і родове маєток Ньюстед Еббі під Ноттингемом, куди він переїхав матері. Хлопчик тренувався з домашнім учителем, потім його віддали приватну школу в Далвиче, а 1801 — в Харроу.
Осенью 1805 Байрон вступив у Тринити-колледж Кембриджського університету, де познайомився з Д. К. Хобхаусом (1786−1869), на все життя його найбільш близьким іншому. У 1806 Байрон видав для вузьке коло книжку Вірші у разі (Fugitive Pieces). Через рік пішли Годинник дозвілля (Hours of Idleness); поруч із наслідувальними в збірнику були й багатообіцяючі вірші. У 1808 «Эдинбургское огляд» высмеяло досить самовпевнене авторське передмову до збірки, потім Байрон відповів отруйними рядками у сатирі Англійські барди і шотландські оглядачі (English Bards and Scotch Reviewers, 1809).
В Лондоні Байрон наробив боргів кілька тисяч фунтів. Рятуючись від кредиторів, а також, мабуть, у пошуках нових вражень він 2 липня 1809 поїхав із Хобхаусом в тривалу подорож. Вони доплили до Лісабона, перетнули Іспанію, з Гібралтару морем дісталися Албанії, де навідалися турецькому деспоту Алі-паші Тепеленскому, і прибули до Афін. Там вони провели зиму в домі однієї вдови, чию дочка, Терезу Макри, Байрон оспівав образ Афінської діви. Навесні 1809 шляхом до Константинополя Байрон переплив Дарданелли, ніж неодноразово згодом хвалився. Наступну зиму знову провів у Афінах.
В Англію Байрон повернувся липні 1811; він привіз із собою рукопис написаної спенсеровой строфою автобіографічної поеми, який розповість про сумному блукачі, якому судилося пізнати розчарування солодких надії і честолюбних сподіваннях юності, і у самому подорож. Паломництво Чайльд Гарольда (Child Harold «p.s Pilgrimage), видане у березні наступного, відразу прославило ім'я Байрона. Мати його доти не дожила — вона померла 1 серпня 1811, та ще за кілька тижнів прийшла звістка про «смерть трьох близьких друзів. 27 лютого 1812 Байрон виступив у палаті лордів з першим промовою — проти законопроекту торі про стратити ткачів, зумисне сушили недавно винайдені в’язальні машини. Успіх Чайльд Гарольда забезпечив Байронові привітний прийом на колах вігів. Він звів ознайомлення з Т. Муром і С. Роджерсом і він представлений невістці лорда Мельбурна леді Кароліні Лем, що стали коханкою поета й зовсім цього приховувала.
По гарячих слідах Чайльд Гарольда Байрон створив цикл «Східних поем»: Гяур (The Giaour) і Абидосская наречена (The Bride of Abydos) — в 1813, Корсар (The Corsair) і Лара (Lara) — в 1814. Поеми рясніли завуальованими натяками автобіографічного характеру. Героя Гяура поспішали ототожнити з автором, поговаривая, що у Сході Байрон що час займався піратством.
Анабелла Милбенк, племінниця леді Мельбурн, і Байрон зрідка обмінювалися листами; в вересні 1814 він зробив їй пропозицію, воно було прийнято. Після вінчання 2 січня 1815 і медового місяці на Йоркширу року створені друг для друга молоді влаштувалися Лондоні. Навесні Байрон познайомився з В. Скоттом, яким давно захоплювався, і зі своїм приятелем Д. Киннардом ввійшов у підкомітет правління театру «Друри-Лейн».
Отчаявшись продати Ньюстед Еббі, щоб розквитатися з боргами, які досягали майже 30 000 фунтів, Байрон озлобився і шукав забуття в ходіннях по театрам і пиятиках. Налякана його дикими витівками та прозорими натяками на зв’язок із зведеної сестрою Августою — та приїхала до Лондон скласти їй компанію, — леді Байрон простодушно вирішила, що він у безумство. 10 грудня 1815 вона народила Байронові дочка Августу Аду, а 15 січня 1816, взявши з собою немовляти, поїхала в Лестершир відвідати батьків. Кілька тижнів через вона оголосила, що ні повернеться до чоловіка. Очевидно, її підозри щодо кровозмішення і гомосексуальних зв’язків Байрона до одруження знайшли підтвердження. Байрон погодився на роздільне проживання за рішенням суду і 25 квітня відплив в Європу. На літо він зняв віллу Диодати у Женеві, де його частим гостем був П. Б. Шелли. Тут Байрон завершив третю пісня Чайльд Гарольда, развивавшую вже знайомі мотиви — марність устремлінь, скороминущість любові, марні пошуки досконалості; написав Шильонского в’язня (The Prisoner of Chillon) і почав Манфреда (Manfred). Байрон мав недовгу зв’язку з приймальні дочкою У. Годвина Клер Клермонт, яка жило сім'ї Шеллі, 12 січня 1817 світ з’явилася їхня дочка Аллегра.
5 вересня 1816 Байрон і Хобхаус вирушили до Італії. У Венеції Байрон вивчав вірменський мову, відвідував театр графині Альбрицци і його салон, а навесні 1817 возз'єднався з Хобхаусом у Римі, оглянув древні руїни й закінчив Манфреда, драму віршем на фаустовскую тему, у його розчарованість знаходить всесвітніх масштабів. Повернувшись Венецію, він у враженням від поїздки до Рим написав четверту пісня Чайльд Гарольда — пронизливе втілення граничною романтичної туги. Влітку він познайомився з «ніжної тигрицею» Маргаритою Коньи, дружиною пекаря. У Венецію Байрон повернулося на листопаді, вже написавши Беппо (Beppo), блискучу, в італійських октавах ироикомическую сатиру на венеціанські звичаї. У червні наступного він перейшов до Палаццо Мосенидо на Великому Каналі; там палка Маргарита Коньи оселилася на правах домоправительки. Невдовзі Байрон взяв маленьку Аллегру під захист у і розпочав нової сатири в дусі Беппо під назвою Дон-Жуан (Don Juan).
Продажа Ньюстеда восени 1818 за 94 500 фунтів допомогла Байронові позбутися боргів. Який Занурився в почуттєві задоволення, толстеющий, відпустив довгі волосся, у яких пробивалася сивина, — таким постав перед гостями вдома. Від розпусти його врятувала любов до молодий графині Терезе Гвіччіолі. У червні 1819 він пішов за нею Равенну, і наприкінці літа вони у Венецію. Наприкінці кінців Терезу умовили повернутися до старіючому дружину, але її благання знову привели Байрона в Равенну у грудні 1820. Далі він оселився в Палаццо Гвіччіолі, куди привіз і Аллегру. Батько Терези, граф Гамба, домігся татова Римського дозволу для дочки проживати роздільно з чоловіком.
Пребывание в Равенні захопив Байрона нечувано плідним: він зробив нові пісні Дон Жуана, Пророцтво Данте (The Prophecy of Dante), історичну драму віршем Марино Фальеро (Marino Faliero), перевів поему Л. Пульчи Великий Морганте. Через посередництво графа Гамба та її сина П'єтро протягом осені і зими діяльно брав участь у змові карбонаріїв, членів таємного політичного руху проти австрійської тиранії. У розпал змови Байрон створив драму віршем Сарданапал (Sardanapalus) — про дозвільному сластолюбце, якого обставини спонукають на шляхетний вчинок. Загроза політичних потрясінь одним з причин їхнього, котрі змусили його 1 березня 1821 помістити Аллегру в монастирську школу в Баньякавалло.
После розгрому повстання батька і сина Гамба вигнали з Равенни. У Терезе довелося поїхати з ними до Флоренції. Шеллі умовив Байрона приїхати його й Гамба в Пізом. До від'їзду з Равенни (у жовтні) Байрон написав свою саму злий й незвичне сатиру Бачення суду (The Vision of Judgment), пародію на поему поета-лауреата Р. Саути, прославляющую короля Ґеорга III. Байрон також закінчив драму віршем Каїн (Cain), яка втілила його скептичне тлумачення біблійних сюжетів.
В Пізі у Байрона в Каса Лафранчи збирався гурток друзів Шеллі. У 1822 померла теща Байрона, леді Ноел, отписав то заповіті 6000 фунтів за умови, що він візьме ім'я Ноел. Важким ударом виявилася до нього смерть Аллегры у квітні. Бійка з драгуном, до котрої я мимоволі виявилися причетні та його пизанские друзі, змусила тосканские влади позбавити Гамба політичного притулку. У травні Байрон з ними Терезою перебрався на віллу біля Ливорно.
1 липня до Байронові і Шеллі приєднався Л. Хант, щоб водночас і редагувати недовго який проіснував журнал «Ліберал». За кілька днів Шеллі потонув, і опікуванні Байрона виявилися Хант, його хвора дружина і шестеро некерованих дітей. У вересні Байрон перейшов до Геную і зажив разом з обома Гамба. Ханти приїхали вслід і оселилися у Мері Шеллі. Байрон повернувся до роботі над Дон Жуаном і у травні 1823 завершив 16-ту пісня. Він обрав в герої легендарного спокусника і перетворив їх у безневинної простака, якого домагаються жінки; а й запеклий життєвим досвідом, той зі свого характеру, світосприйманню і вчинкам однаково залишається нормальним, розумним людиною в безглуздому свихнувшемся світі. Байрон послідовно проводить Жуана через ряд пригод, то кумедних, то зворушливих, — від «платонічного» спокушання героя хто в Іспанії до любви-идиллии грецькою острові, від рабського стану в гаремі до становища фаворита Катерини Великої, і його заплутавшись у мережах любовної інтриги щодо англійської сільському особняку. Байрон плекав честолюбний задум довести свій шахрайський роман віршем до 50, якщо максимум пісень, але устиг закінчити лише 16 і чотирнадцять строф пісні 17. У Дон Жуані відтворено повний спектр почуттів; іскрометна, цинічна, часом гірка сатира зриває маски з лицемірства та удаваності.
Уставший від безцільного існування, знудьгувавшись за активної діяльності, Байрон вхопився за пропозицію лондонського Грецького комітету допомогти Греції війні за незалежність. 15 липня 1823 він з Генуї разом із П. Гамба і Э.Дж.Трелони. Близько чотири місяці він провів на острові Кефалония, очікуючи інструкцій від Комітету. Байрон дав грошей спорядження грецького флоту й у початку січня 1824 долучився до князю Маврокордатосу в Миссолунги. Він узяв під своє командування загін сулиотов (греко-албанцев), яким виплачував грошове забезпечення. Отрезвленный чварами серед греків та їх користолюбством, виснажений хворобою, Байрон помер від лихоманки 19 квітня 1824.
Список литературы
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.