Політика тоталітарної держави щодо релігії в Україні в 20-30-х рр

Політика тоталітарної держави щодо релігії в Україні в 20−30-х рр.

Атеїстичне керівництво радянської держави та комуністичної партії ставилося до релігії й церкви в цілому ворожко, намагалось всіляко обмежити їхні вплив на суспільне життя. Патріарх Ро-сійської Провосповної Церкви Тихін, який піддав анафемі радянську уладові, перебував под домашнім арештом в Донському монастирі (в Москві). Скориставшись голодом, як приводом, в 1922 р. було б здійснено кампанію по вилученню церковних цінностей. Здійснювалися розстрі-ли багатьох священиків та віруючих, котрі перешкоджали цьому. У листі членам Політбюро ЦК РКП (б) в березні 1922 р. Ленін наголошував, що чим понад «представників реакційного духівництва» вдасться розстріляти, тім якщо краще.

Частина духівництва, що шукала компромісу у взаєминах із радянською владою {"обновленці"), відмовилась визнавати патріарха Тихона. Виникає розкол в православній церкві. Влада надавала підтримку діям розкольників. На Україні 1923;го р. «обновленці» створюють Українську Православну Автокефальну Церкву (УПАЦ), в Білорусії виникає — БПАЦ й т.д. Пізніше із «являється малочисельна Українська Православна Церква (УПЦ).

У жовтн1 1921 р. виникає, после багатьох невдалих спроб (в 1919 та 1920рр.) справді незалежна національна церква — Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). перший митрополит УАПЦ — Василь Липківський був обраний на синоді та висвячений в традиціях ранніх християн (котрі, як відомо, сам оббирали своїх єпископів. Він висвятив інших ієрархів УАПЦ. У 1920;х років УАПЦ був другою, п1спя РПЦ, за чисельністю парафій та в1руючих. У УАПЦ нараховувалось 34 єпископа та близько 3000 священиків й дияконів, УАПЦ стояло за відродження національної культури та обрядів. Вороги української церкви із презирством на-зивали духовенство УАПЦ «самосвятами», хоча вона був визнана Константино-польським патріархом та поруч помісних православних церков.

1 января 1928 р. був уведень в дію Адміністративний кодекс УСРР, який містив розділ «Правила про кукси» (лише через рік подібний закон було б прийнято в Радянській Росії), що означав відхід від декларованого раніше принципу відокремлення церкви від держави. На рубежі 20−30 років стоновище церкви стало нетерпимим. Особливих гонінь зазнала УАПЦ, митрополит якої ВЛипківський перебував із 1927 по 1936 р. п1д домашнім арештом (пізніше був засуджений та загинув в застінках НКВС). У зв «язку із процесом СВУ УАПЦ був звинувачена в антирадянській діяльності. Синод УАПЦ на початку 1930 р. приймає рішення про соморозпуск. Проте це не врятувало духовенство — було б заарештовано митрополита Миколу Борецького (обраного на місце ВЛипківського) та більшість священиків. 3 єпископів врягувався лише один, який перебував США. У 1941 р. було б зафіксовано лише 270 осіб духівництва УАНЦ, яким вдалося вижити.

Друга п «ятирічка був оголошена «п «ятирічкою знищення релігії». У ході цого було б знищено сотні храмів, зокрема, пам «ятки світового значення {Михайлівський золотоверхий собор в Києві та ін.). У середині 30-х рок1 В в Україні залишалось лише 9% церковних споруд (порівняно із 1913 р.).