Мерзляков А.Ф. — основні правила короткої риторики

Пуляевского Михаила.

спеціальність 60 400.

Група № 11.

Мерзляков А.Ф.

Основні Правила Стислого риторики. § 1. Під словом промови взагалі зрозуміло всяке словесне вираз наших думок та відчування, розташоване деякому певному порядку і зв’язку. Порядок і зв’язок відрізняють штучну мова від мови. Під словом мови у великій сенсі розуміти треба всіх правил промови, складові, тепер три особливі науки: логіку, чи діалектику, яка того думати, розмірковувати і виводити укладання правильно, докладно і грунтовно; граматику, що описує значення, вживання і зв’язок слів і промов. І риторику, яка подає правил і послідовному й точного викладу думок, і витонченому і пленительному розташуванню частин промови відповідно до видами кожного особливого роду прозових сочинений.

§ 2. Отже, риторика, прийнята в усьому її просторі, залежить від собі повну теорію красномовства. Красномовство як зазвичай розуміємо, є здатність висловлювати свої і відчування на листі чи словах правильно й зрозуміло, відповідно до метою говорить чи пише. Давні під ім'ям красномовства розуміли єдино — мистецтво оратора, а під назвою риторики — правила, службовці й освіті ораторів. Теорія інших прозових творів була предметом їх діалектики і грамматики.

§ 3. Мета риторики як теорія всіх прозових творів не обмежується переконанням і доказами. У противность стародавнім і деяким новітнім вчителям ми розуміємо під те слово науку навчати наш розум чи чіпати серце й діяти за грати. Отже, мистецтво навчати, займати, чіпати, доводити є предметом будь-якого прозового писателя.

§ 4. Сенс, є сантимент, і вираз цих становлять сутність промови, і мали бути зацікавленими в належної зв’язку точно оскільки душу та тіло. Те, й те як матерія і форма, служить предметом риторики, яка, втім, не простирає своїх досліджень до думок та до слів, надаючи це логіці й граматиці. Вона більш дивиться на вроду й стрункість твори, тобто. вона вчить думки, правильно обдуманої й за правилами граматики вираженої представляє як витонченому і відповідному кожному роду красноречия.

§ 5. Деякі під назвою красномовства розуміють вірші та прозу, інші одну прозу поділяючи в такий спосіб всю науку словесності на два роду, на мистецтво прозове і мистецтво віршоване. Це поділ грунтується не так на однієї зовнішньої формі те й інше роду; воно залежить від існування відмінності предметів і цілі, які передбачають собі оратор і віршотворець; одного — намір навчити, а інший має на увазі особливо — удовольствия.

§ 6. Є обізнані, які відрізняються якимось природним красномовством; вони будь-коли навчалися правилам риторики, але, маючи здоровий глузд, живе почуття, смак і легкість у мові, висловлюють свої відчуття провини та думки зрозуміло і в такого порядку що абсолютно відповідає їхньому мети. Ця частиною вони живуть від природи, частиною, вихованням, зверненням і читанням освічена здатність забезпечувати успіхи запропонованого нами мистецтва, і самі набуває у вигляді правил новий блиск, собі силу й совершенство.

Від будь-якого письменника потрібно, щоб він з усіх сторін оглянув предмет свого виступу, щоб він щохвилини мав собою, щоб був впевнений щодо причин і доказах, який пропонує іншим державам і щоб, нарешті, яку має наміру порушити у серце читателя.

§ 7. Користь красномовства очевидна кожному за, хто звертає увагу на істота і чітку мету. Жодна наука абсолютно не має такі великого впливу душевні наші сили, як витончене мистецтво, красномовство захоплює наші серця й воспламеняет уяву; цього замало? Будучи розглянуто у своїх своїх предметах та всім загалом наук доставляє нові гідності й принади. Із допомогою як думки і пізнання, але самі почуття, схильності і пристрасті людей, нам невідомих, віддалені від нас століттями стають нашими власними, сучасними. Воно навчає нас обирати предмети, розбирати їх і описувати пристойно, порядно і складно; воно дає самої істині більшої сили переконливості й найбільш пристрастям більше висловлювання і зворушливості; воно утворює наші нравы.

§ 8. Красномовство звертається до мистецтво непотрібне й шкідливе, коли залишає благородну мету свою, тобто. як його устремлено, буде до вигодам істини і керівник чеснот, але поширенню промахи й пороків як його зважиться захищати правил і думки, противні чистої моральності, якщо одягатиме предмети, власними силами пагубні і спокусливі, в одяг приємну і благовидную, щоб заманити до своєї мережі недосвідчений і засліплений розум читача чи слухача. Отже, не красномовство, та його вживання викликало він справедливі докору в давнини й у новітні часи; зловживання завжди буде порицаема тоді як наука безперервно шле з нового немерцающем свете.

§ 9. Для освіти оратора недостатньо одних правил риторики. Але потрібно ознайомитися з творами, як древніми, і новітніми творами. Уважне вивчення спонукає нас до шляхетного прагнення до наслідуванню. Тобто. через безупинне вивчення, вправу в красномовстві ми більша потуга найвірніший почуття витонченого і доброго і найшвидший погляд для відмінності погрешностей.