Естественно-историческая концепція територіальної організації

Естественно-историческая концепція територіальної организации.

В.В.Анненков В останні десятиліття, як у вітчизняній, і у до зарубіжної літератури дедалі частіше вживається термін «територіальна організація» (6, 7, 15−17). Б. З. Хорев (12) вже відзначав неоднозначне вживання цього терміна. Через півтора десятиліття після виходу статті А. Т. Хрущова (13) і ще нерідко використовують як синонім терміна «розміщення». Якщо ж ми стосуватися плутанини в термінології, то слід виділити два різних взаємодоповнюючих підходи до використанню цього терміна — естественно-исторический, який би розглядав територіальну організацію як реально існуюче освіту, і конструктивний, направлений замінити удосконалення системи керування реальної територіальної організацією.

В радянської економічної географії поняття територіальної організації розробляється переважно у конструктивному сенсі. Цей напрям своєї позначилося, наприклад, у книзі Б. З. Хорева (11). Багато зроблено до вивчення приватних аспектів територіальної організації, як справді наявного освіти. Однак у естественно-историческом підході диференціація значно обганяє інтеграцію. Актуальною завданням наша наука ми вважаємо розробку єдиної естественно-исторической концепції територіальної організації.

Автору ставили питання: чому Ви говоріть про територіальної організації, не згадуючи її матеріального субстрату? Справді, поняття територіальної організації зазвичай є у поєднані із поняттями промисловості чи промислового виробництва (14), сільськогосподарського виробництва (4), виробництва, у цілому (5), народного господарства (10), продуктивних сил (9), суспільства (8, гол. 10). Перелік можна було продовжити, але й так переважають у всіх словосполученнях проглядається тенденція диференціації знання, розробки приватних і більше загальних аспектів територіальної організації, не вичерпних, проте, всіх можливих застосувань цієї фундаментальної поняття. Призначення ж єдиної концепції територіальної організації — інтегральне. Найповніше таке призначення може бути реалізований, якщо вдасться виявити закономірності будівлі, функціонування та історичного поступу територіальної організації як складної ієрархічної сукупності взаємодій між різнорідними об'єктами в географічної оболонці Землі. Якоюсь мірою такому завданні відповідає словосполучення «територіальна організація суспільства і природи». Однак у ньому упор зроблено на взаємодія суспільства і природи, тоді як повинні враховуватися і взаємодії всередині цих головних складових географічної оболонки. У цьому світлі сказаного ми вважаємо правомірної спробу досліджувати територіальну організацію у всіх її різноманітних аспектах, не обмежуючи певному етапі постановку завдання зазначенням мали на той чи іншого приватний субстрат організації.

Ниже викладено попередні результати розробки понятійного апарату естественно-исторической концепції територіальної організації, і навіть моделювання останньої. Під час розробки концепція використовувався структурно-генетический метод, який би розглядав будова територіальної організації у світлі її історії. Цей метод грунтується на узагальненні у системі понять й у моделі змістовних висновків, накопичених історичної географією, страноведением і багатьма інших гілок географії і наук. Слід підкреслити, що запропонована до обговорення концепція має інший робочої гіпотези, яка потребує емпіричну і концептуальної перевірці.

Исходные поняття. На Землі постійно діють тісно переплітаються два різних типи процесів. Одне з них — объектная диференціація, яка виявляється у появу за тими чи інших ділянках земної поверхні нових об'єктів, які мають особливими закономірностями будівлі та розвитку, або ж переході вже існували об'єктів на нові стану. Объектная диференціація викликає географічну інтеграцію різних об'єктів, т. е. встановлення з-поміж них складних систем взаємодій, які забезпечуватимуть їхню утримання або відтворення під час взаємозалежного функціонування — постійного обміну речовиною, енергією, інформацією. Поняття «географічна інтеграція» відбиває стан і акцент на взаємодії, і певний спектр їх просторових масштабів (від локального до глобального), і мінливість комплексів взаємодій від місця доречно, їх территориальность.

Структурно-генетические дослідження допомагають виділити дві сторони географічної інтеграції — екологічну і адвективную. Обидві боку тісно взаємопов'язані через конкретні об'єкти, функціонуючі і ті в системах як екологічних, і адвективиых взаємодій. Термін «екологічний» застосовується тут не біологічному, а ширшому общенаучном сенсі. Екологічні взаємодії пов’язують повседневпым обміном комплекс різнорідних об'єктів в тій чи іншій місцевості {екологічний комплекс). У цьому речовина, енергія, інформація трансформуються, переходять із одного стану до іншого.

Экологическая форма, мабуть, переважає в географічної інтеграції об'єктів неживої і живої природи й на ранніх щаблях розвитку суспільства. Але нинішньому відрізку еволюції відома і адвективная форма географічної інтеграції, що з поширенням тих чи інших об'єктів за земним кулі і становленням адвективных систем взаємодій однорідних об'єктів, що у різних екологічних комплексах. Особливу роль адвективные взаємодії, особливо територіальне кооперування праці внаслідок його спеціалізації у різних місцевостях, набувають у розвитку об'єктів соціальної природи після промислової революції. У адвективных системах відбувається перенесення матеріальних форм лише з. екологічних комплексів до інших без зміни цих форм.

В цілому екологічні взаємодії між різнорідними об'єктами на локальному рівні, і адвективные взаємодії між однорідними об'єктами в різномасштабних системах — від районних до глобальних — взаємно доповнюють одне одного.

Экологическая і адвективная форми географічної інтеграції відомі що й є предметом дослідження різних гілок географії та інших наук. Нерідко їх називають «вертикальними» і «горизонтальними» зв’язками, проте ці терміни не відбивають істоти двох типів взаємодій і притаманні описового моделювання географічної інтеграції. Їх формальність показує аналогія з паралелями і меридіанами, теж можна було б назвати горизонтальними і вертикальними лініями (на картографічних моделях), але ніхто так не називає. У географічних роботах 50—60-х років зустрічалися також терміни «формальні» і «функціональні» (3), відбивають близькі до екологічним і адвективным взаємодіям, але з збігаються з ними повністю, поняття.

Представление про географічної інтеграції про екологічної та адвективной її сторони дозволяє підійти до визначення територіальної організації, як прояву географічної інтеграції, її результату певному історичному зрізі. Під територіальної організацією розуміється реально існуюча иерархичная мінлива у просторі й часі сукупність екологічних та адвективных взаємодій в ландшафтної сфері Землі. Цю ухвалу включає, як приватні випадки, ставлення до територіальної організації певних об'єктів («галузеві» галузі географії) і різномасштабних територіальних утворень (регіональні галузі фізичної, економічної і політичною географії).

Рассмотрим тепер поняття, необхідних дослідження будівлі та функціонування територіальної організації.

Первичной осередком територіальної організації приймається екологічний комплекс. Його територіальні кордону визначаються з урахуванням вивчення особливого щодо різноманітних типів екологічних комплексів механізму взаємодій; виявлення реально існуючих екологічних комплексів на місцевості є спеціальну наукову проблему. Типологію екологічних комплексів ще попереду розробляти, переосмислюючи з позицій естественно-исторической концепції територіальної організації величезний матеріал про екологічних взаємодію, накопичений географією і суміжними науками. Як приклад можна зазначити природні екологічні комплекси, що за природним законам, і социально-природные комплекси, функціонування яких переплітаються природні і громадських закономірності. У класі социально-природных комплексів виділяються сільські й міські з різними механізмами функціонування та розвитку на різних соціально-економічних формаціях.

Экологические комплекси об'єднуються адвективными взаємодіями в адвективные системи різної природи й територіального масштабу. За природою адвективные системи поділяються насамперед природні і соціальні. Що ж до підрозділ з. масштабам, то взаємодії різної природи формують різні ієрархії адвективных систем. Дослідження ієрархій різної природи і особливо виявлення об'єктивних рангів у кожному ієрархії представляє ще недостатньо розроблене напрям вивчення територіальної організації.

К будовою територіальної організації ставляться також такі питання, як а) роль окремих об'єктів (агентів) в екологічних комплексах, б) роль окремих екологічних комплексів у тому чи іншого системі адвективных зв’язків, у складі і ієрархії адвективных взаємодій, р) відносна роль різних видів екологічних та адвективных взаємодій в територіальної організації. Перелічені приватні проблеми зв’язуються через дослідження динаміки територіальної організації.

В вивченні функціонування як екологічних, і адвективных систем необхідно розкриття механізмів територіальної адаптації й формування територіальних структур. У узагальненому вигляді цикл територіальної адаптації розуміється так. Він «включається» зміною стану існуючих об'єктів чи появою нових, що породжує нові взаємодії та страшної суперечності. Дозвіл протиріч відбувається після ланцюгові реакції адаптації, які поширюються на цілий ряд об'єктів, взаємодіючих на деякою території. У цій вервечці різняться провідні професори та залежні агенти і взаємодії. Імпульси від які ведуть залежним об'єктах змінюють стану останніх до корінний перебудови окремих їх властивостей і навіть повного зникнення у цьому місці об'єктів, не витримали. територіальної адаптації. Через війну територіальної адаптації формуються стійкі територіальними структурами взаємодій. Такі структури залишаються що час може рівноваги, поки еволюція агентів не започаткує новому циклу територіальної адаптації.

Для територіальної організації характерні географичность і історичність, т. е. мінливість будівлі та функціонування просторі і часу. У наукових школах, заснованих на виключно кантіанської методології, склалася традиція роздільного вивчення цих аспектів, яка долається з урахуванням диалектико-материалистической методології шляхом розробки поглядів на просторово-часових структурах об'єкту і їх послідовної зміні у його історії. Для злитого дослідження просторових і тимчасових аспектів розвитку територіальної організації необхідне відродження історичної географії, розробка її методичного апарату лише на рівні сучасної науки. Серед перших кроків цьому шляху має стати історична типологія територіальної організації.

До цього часу в викладі ми намагалися до максимально загальної формулюванні поглядів на територіальної організації, що дозволило б послуговуватись виділені категорії найрізноманітніших гілках географії і наук. Але постановка проблеми розвитку та завдання історичної типології як відображення цього розвитку вимагають уточнення, про яких матеріальних об'єктах йтиметься. Экономико-географическая підготовка дозволила нам висунути гіпотезу розвитку лише соціально-економічних аспектів територіальної організації (1, 2). Физико-географическпе аспекти розвитку територіальної організації потребують спеціальному дослідженні.

Моделирование територіальної організації товариства з природою. Модель, зображена на малюнку, має значний потенціал для описи мінливості територіальної організації у просторі, почасти й у часі.

Представим собі профіль на географічній мапі, проходить через ряд екологічних комплексів — 1, 2, 3… n. У кожному їх співіснують різнорідні об'єкти (вони показані малюнку різними написом), котрі вступають між собою у екологічні взаємодії (малюнку, А показані вертикальними лініями). Горизонтальні лінії малюнку відбивають адвективные взаємодії між екологічними комплексами, розташованими по обраному профілю. Поміщені на малюнку подмодели ієрархії соціально-культурних (Б) та знайти економічних (У) зв’язків відбивають те принципове становище, що у кожному з видів адвективных взаємодій складається особлива ієрархія, які мають досліджуватися і показуватися на графічної моделі особливо.

Нижняя рядок на загальної моделі показує диференціацію екологічних комплексів з їхньої індивідуальним (1, 2, 3… п) особливостям, і навіть по основним типам — природні, сільські, міські (можлива й більш детальна класифікація). Знак ступеня у символу міського комплексу показує верхній рівень .в ієрархії адвективных взаємодій, який виходять зв’язку даного міста (наприклад, ступеня 1—10 для мезорегионального рівня, 11—20 для макрорегио-нального, 21—30 для глобального).

В моделі знайшла також відбиток неоднакова значимість різних агентів в екологічних комплексах, різних екологічних комплексів в адвективных системах. Вектори вказують напрями основних впливів (від які ведуть залежним агентам і комплексам). Дотримуючись напрямку векторів, можна знайти ланцюгові реакції, захоплюючі як адвективные, і екологічні взаємодії. Наприклад, антропогенні зміни природи в екологічному комплексі 6R через ланцюжок переважаючих впливів виявляються залежать від тенденцій розвитку господарства за комплексі 4U.

С допомогою цифрових індексів під буквенными символами агентів територіальної організації показано диференціація їх статків від місця доречно, обумовлена різним генезисом (адаптація до місцевих умов «свого» екологічного комплексу або до адвективным впливам іншого комплексу).

Наряду зі структурними особливостями територіальної організації з обраному профілю, модель передає і співіснування однією історичному зрізі різних історичних типів територіальної організації. Історичні типи різняться складом і відносним значенням різних видів взаємодій, які можна бачити при порівнянні лівої і правої частин малюнка.

Дальнейшее вдосконалення моделі і змістовна розробка естественно-исторической концепції територіальної організації вимагають зусиль багатьох гілок географії і суміжних наук.

Список литературы

Анненков У. У. Історизм територіальної організації міста. — У рб.: Урбанізація і формування систем розселення. М.: МФГО, 1978, з. 35—42.

Анненков У. У. Про теоретичних питаннях історико-географічних досліджень природокористування. — У рб.: Географо-экологические аспекти економічного і соціального планування. Л.:ГО СРСР, 1980, з. 144—153.

Бёш Р. Географія світового господарства. М.: Прогрес, 1966.

Иванов До. І. Територіальна організація сільськогосподарського виробництва. Курс лекцій. М.: Вид-во МДУ, 1974.

Кистанов У. У. Територіальна організація виробництва. М.: Економіка, 1981.

Пробст А. Є, Ефективність територіальної організації виробництва (методологічні нариси). М.: Думка, 1965.

Саушкин Ю. Р. Територіальна організація продуктивних сил комуністичного суспільства — головним завданням радянських географів. — Вестн. МДУ. Сер. геогр., 1961, № 6, з. 3— 8.

Саушкин Ю. Р. Економічна географія: історія, теорія, методи, практика. М.: Думка, 1973.

Саушкин Ю. Р., Бєлоусов І. І., Буренстам А. Р. та інших. Територіальна організація продуктивних сил СРСР: Тез. докл. «Ломоносовские читання 18—25 жовтня 1967 р. МДУ, геофак». М.: Вид-во МДУ, 1967.

Территориальная організація народного господарства СРСР. М.:МФГО, 1978.

Хорев Б. З. Територіальна організація суспільства. М.: Думка, 1981.

Хорев Б. З. Поняття територіальної організації товариства та управління як засадничі поняття соціально-економічної географії. — Зап. геогр., 1980, рб. 115, з. 75—86.

Хрущев А. Т. Співвідношення понять «територіальна організація» і «розміщення» промисловості. — Вест. МДУ. Сер. геогр., 1966, № 3, з. 99—102.

Школьников М. Р. Про територіальної організації промислового виробництва. — У рб.: Питання розміщення виробництва, у СРСР. М.: СОПС, 1965, з. 5—68.

Isard W. Some concepts for the analysis of spatial organization.— Papers and Proceedings of Regional Science Association, 1963, vol. 11, p. 17—40.

Kostrowicky J. Un concept fondamental: l «organization de l «espace. La geographie et l «amenagement de l «espace. — Revue internationale des sciences sociales, 1975, vol. 27, № 2, p. 348—367.

Morril R. The spatial organization of society. Belmont, 1970.