Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Історія економічних учень

Нова історична школа та "соціальний напрям"

У 70-х роках XIX ст. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали: Г. Шмоллер (1838—1917), Л.Брентано (1844—1931) і К.Бюхер (1877—1930). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої, яку стали називати старою, поля­гала в тім, що її лідери аналізували особливості соціально-економіч­ного розвитку країни на новому етапі етапі переходу до монопо­лістичного капіталізму, посилення націоналістичних, мілітаристсь­ких тенденцій у політиці об'єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві і нама­галися розробити конструктивні програми «класового миру» і соці­ального партнерства. Саме її представники заклали основи буржуа­зно-реформістських концепцій соціальної політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну та ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робітничому русі Німеччини.

Засновником нової історичної школи вважають професора Бер­лінського університету Густава Шмоллера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір «Основи загального вчення про народне господарство» хоча багато в чому і базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера і Б. Гільдебранда, проте в методологічному плані був суттєво іншим.

Основними теоретичними засадами, що визначали світогляд нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстракт­но-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історич­них фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.

Нова історична школа у своїх дослідженнях наголошувала на­самперед на історичному аспекті, ігноруючи при цьому логічний аналіз, який мав би бути неминучим наслідком описування послідо­вної низки подій. Своє завдання «поглиблення історичного мето­ду» представники даної течії бачили в написанні великих моно­графій з окремих питань господарського розвитку Німеччини (економіки міст, торгових гільдій, ремісничих цехів та окремих під­приємств), уникаючи аналізу проблем макроекономічного рівня.

Шмоллер сформулював це завдання так: «особливо важливо з'ясувати передовсім виникнення окремих господарських інститу­цій, а не всього народного господарства або універсального світово­го господарства. Немає потреби ставити широкі історичні проблеми, необхідно за допомогою строгого історичного методу вивчати оди­ничне». Він виходив з того, що народне господарство в цілому за­лишається незмінним, відбуваються лише часткові зміни в його окремих ланках. Такий підхід звужував спектр досліджень до інтер­претації одиничних, окремих форм виробничих відносин, не роз­криваючи їхньої суті.

У застосуванні методу історизму німецькі вчені безумовно мали заслуги, проте, заперечуючи єдність логічного та історичного мето­дів аналізу, вони значно знизили науковість своїх концепцій. Теорія і історія, як відомо, взаємозалежні: історія сама по собі не повна, а теорія без історії неадекватна. Недооцінивши важливість теорії, представники даної концепції, природно опинилися позаду вчених інших економічних шкіл, у тім числі і своїх попередників. Так, нова історична школа заперечувала найбільш плідну ідею класиків, щодо визнання об'єктивності економічних законів, закономірного харак­теру розвитку економічного життя суспільства. Хоча Шмоллер і ви­знавав, що економічні закони існують, але був переконаний, що во­ни не можуть бути сформульовані за допомогою методів класичної політекономії. Він стверджував, що теорія має грунтуватися на істо­ричній основі, яка, у свою чергу, спирається на емпіричні факти. Саме таке завдання він ставив самому собі сформулювати закони на підставі емпіричних фактів.

Найбільшою заслугою економістів нової історичної школи було те, що вони задовго до Дж. Кейнса поставили питання про регулю­ючу й спрямовуючу роль держави у господарському житті суспільс­тва. Шмоллер, наприклад, стверджував, що Прусська держава це основна сила розвитку суспільства, найвагоміший речовий капітал. Він був активним прихильником міцної спадкової монархії, за до­помогою якої можна вирішити будь-які соціальні суперечності. У рамках буржуазної системи реалізація ідеї соціальної справедливос­ті можлива лише за умови сильного уряду. Мудрий і сильний уряд, на його думку, може протистояти проявам класового егоїзму і кла­сових зловживань, забезпечити економічний розквіт. Ця теза покла­ла початок теорії «надкласової держави».

На думку Шмоллера, економічне життя це частина активної культурної моделі, а економічна наука мала була б визначати засоби або закони культурного розшарування в економічному аспекті, в та­кий спосіб забезпечуючи узгодження змін у культурі з економічним зростанням або спадом. Оскільки історія це послідовність подій, то вичерпний запис минулого культурного розвитку забезпечить культурну перспективу для розвитку в майбутньому.

Г. Шмоллер одним із перших в історії економічної науки запроваджує «етичний принцип», який сьогодні набрав велико­го поширення у світовій економічній практиці. Він доводить, що господарське життя визначається не тільки природними й техніч­ними, а також і моральними факторами: без міцної моральності нема ринку, грошового обігу, поділу праці, держави. Цікаво, що Шмоллер пояснював існування соціальних градацій і класових відмінностей у суспільстві на підставі саме етичного принципу. На його думку, економічного успіху досягають ті люди, учинки, доброчесність і порядність яких відповідають високим моральним нормам.

Важливого значення надавав Шмоллер моральному фактору у вирішенні робітничого питання. Він писав, що кращий засіб для йо­го розв'язання це виховання моральності в робітників з тим, щоб подолати вороже ставлення до підприємців, активне тяжіння до об'єднання у профспілки, запобігти посиленню революційного руху серед робітничого класу.

Шмоллер пропагував ідею відмови від класової боротьби і за­кликав виховувати робітників у дусі «соціальної солідарності» з ка­піталістами.

У своїх теоретичних концепціях представники нової історичної школи віддавали перевагу реформістському напряму суспільної пе­ребудови. Шмоллер, зокрема, наполягав на проведенні реформ, які усунули б занадто велику нерівність у майні та розподілі доходів, котра породжує небезпеку соціальних конфліктів. Визнаючи нарос­тання класового протистояння, в суспільстві, нова школа виступала проти радикальних методів боротьби робітників з підприємцями, засуджувала за це марксизм, пропагувала виключно мирні реформи. Цими принципами керувалась у своїй практичній діяльності і ство­рена 1872 р. Шмоллером «Спілка соціальної політики».

Шмоллер досліджував і багато інших тем суспільного життя. Про широкий діапазон наукових інтересів Шмоллера свідчив його конспект історичних досліджень, який вийшов у світ у двох томах в 1900 і 1904 pp. У цій праці він розглядав фізичні, етичні та юридич­ні основи політичної економії, аналізував розвиток і структуру на­селення, висвітлював питання технічного прогресу і його значення для економіки, вивчав ринкові відносини, широке коло соціальних проблем.

Без перебільшення можна сказати, що Шмоллер є однією з най-видатніших постатей нової історичної школи.

Одним із провідних ідеологів ліберально-буржуазного крила цієї школи був Луї Брентано. Найбільш відомі його праці «Класична політична економія» (1888) та «Етика і народне господарство в істо­рії» (1894).

Так само, як і Шмоллер, Брентано надавав визначальної ролі в економіці етичному і правовому факторам, ігнорував виробництво, стояв на позиціях мінової концепції.

Він стверджував, що теоретична економія має «другорядне зна­чення» порівняно з «безпосереднім спостереженням» економічних явищ і закликав детально й докладно описувати «навіть найнезнач-ніші явища економічного життя», що, на його думку, матиме більшу наукову цінність, ніж теоретичні міркування. Фактично Брентано дотримувався позиції, що теоретична політична економія є зайвою, бо вона не має прикладного практичного значення.

Захищаючи інтереси ліберальної буржуазії, він пропагував ідею «соціального миру» і суспільної рівноваги. Брентано рекомендував підприємцям надавати певні пільги й демократичні права робітни­кам, використовуючи для цього фабричне законодавство, проф­спілки, а також споживчу кооперацію, житлове будівництво тощо.

Об'єднання робітників у професійні спілки давало б їм змогу, на думку Брентано, домагатися справедливіших умов продажу своєї робочої сили підприємцям. Він абсолютизував роль профспілок у системі буржуазних виробничих відносин, уважаючи, що поширен­ня тред-юніонів здатне ліквідувати капіталістичну експлуатацію і докорінно поліпшити становище робітничого класу без скасування приватної власності на засоби виробництва.

Брентано дуже вправний проповідник ідеї класового миру. Він підкреслював, що за умов розвинутого капіталізму зникає необ­хідність політичної боротьби, оскільки суто економічна діяльність профспілок цілком задовольняє інтереси робітничого класу і здатна вирішити всі його проблеми.

Концепція Брентано щодо держави відрізняється від тієї, якої до­тримувалась більшість його німецьких колег. Він не вірив у позити­вну силу держави і не визнавав її вищості над особистістю. Брента­но вважав, що особистість, завдяки своєму інтелектові, здатна на більш корисні реформи, ніж ті, які може ініціювати держава.

Будучи прихильником реформістського напряму в соціальній політиці, Брентано висловив певні ідеї, спрямовані на пом'якшення соціального протистояння в буржуазному суспільстві. Наприклад, німецьким промисловцям він роз'яснював неефективність застосу­вання ними тривалішого робочого дня і нижчої оплати праці проти Великобританії та США. Брентано вважав, що ці фактори гальму­ють розвиток технічного прогресу в німецькій промисловості, зни­жують конкурентоспроможність німецьких товарів на світовому ринку через низьку продуктивність праці. Підвищення заробітної плати робітникам і скорочення робочого дня неминуче привели б до зростання продуктивності найманої праці й підвищили б у цілому ефективність економіки.

Брентано ввійшов у історію економічної науки як один з ідеоло­гів таких об'єднань підприємців, як картелі, убачаючи в них найваж­ливіший засіб для усунення криз і безробіття, стабілізації економі­ки. На його погляд, «картелі це спілки виробників, які бажають планомірно пристосовувати виробництво до попиту з метою уник­нення надвиробництва і всіх його наслідків: падіння цін, банк­рутств, знецінення капіталу, безробіття та голодування»'.

Отже, монополізацію економіки Брентано розглядав як оздоров­чий засіб для економіки. Науковий напрям, розроблений Брентано, набув дальшого розвитку в соціально-інституційній течії та доктри­нах державно-монополістичного регулювання.

У трактуванні сутності прибутку Брентано дотримувався погля­ду, що він складається «з надлишку вартості нового продукту, який виникає в ньому через поєднання всіх елементів виробництва, понад вартість цих елементів до їхнього поєднання». Відтак він ототожнював прибуток із підприємницьким доходом, із винагородою під­приємцеві за його «творчий дух».

Щодо аграрної сфери економіки та законів її регулювання, то тут погляди Брентано не були оригінальними. Він усіляко вихваляв «стійкість дрібного селянського господарства», уважаючи, що вели­кі господарства мають певні переваги лише в зерновому виробницт­ві. В інших галузях і підгалузях сільського господарства дрібне гос­подарство більш вигідне і перспективне. Брентано був переконаним прихильником закону спадної родючості грунту. На його думку, цей закон є абсолютним і чинним для будь-якого виду сільськогоспо­дарської діяльності.

З інших питань, що над ними працював Брентано, треба назвати питання праці, товару, рівня заробітної плати і продуктивності пра­ці, способів вирішення виробничих конфліктів, юридичної рівно­правності працедавців і робітників.

Досить популярною серед реформістів різних поколінь є теорія високої заробітної плати Брентано. Суть її полягає в тім, що між прибутком капіталіста і заробітною платою робітника немає супе­речності, оскільки підприємці теж заінтересовані в зростанні заробі­тної плати найманих робітників. Головний аргумент, який висунув на захист цієї тези Брентано, полягав у тім, що підприємці, як това­ровиробники, залежать від розширення ринку, збільшення плато­спроможного попиту на товари. А це значною мірою визначається рівнем заробітної плати основної маси трудящих.

Значний внесок у економічну науку зробили й інші представники німецької історичної школи. Одним із них був Карл Бюхер — автор відомої книжки «Піднесення національної економіки» (1893). У цій праці він досліджує доекономічні стадії індустріальної еволюції, які передували розквіту цивілізації, аналізує зростання національної економіки на стадіях домашнього господарства, розвитку міста, на­ції, приділяючи особливу увагу відносинам, які складаються між виробником і споживачем.

З позицій мінової концепції К. Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

замкнуте домашнє господарство (виробництво для власного споживання, господарство без обміну);

міське господарство (виробництво для зовнішнього спожива­ча, для безпосереднього обміну);

народне господарство (коли товари проходять цілий ряд гос­подарств, перш ніж дійти до споживача)'.

Відповідно до цих критеріїв К. Бюхер до замкнутого домашнього господарства відносить первісний лад «нецивілізованих народів», античну латифундію, землеробське господарство вільних селян, а також маєток раннього середньовіччя. Не беручи до уваги характеру виробничих відносин і змін цих відносин, К. Бюхер поєднує в один блок різні економічні системи первісний лад, рабовласницький лад і ранній феодалізм.

Характеристика міського господарства обмежувалася, головне, описуванням ремісничого виробництва, особлива увага приділялася роботі ремісників на замовлення. Проте Бюхер недооцінював роль товарного обігу, зокрема торгівлі ремісників, а також лихварства, і що відіграли важливу роль у розкладі натурально-господарського  устрою.                                                      

Щодо народного господарства, то К. Бюхер ототожнює його з капіталістичним виробництвом, коли загального поширення набуває торгівля і з'являються єдині національні ринки. Він розцінює товар­ний обіг, найсуттєвішу рису капіталізму. Вирішального значення у розвитку народного господарства Бюхер надавав грошовому капіта­лу, який перебуває у стані постійного руху, спрямовуючись туди, куди його вабить високий процент.

Головним критерієм, за допомогою якого здійснюється історична періодизація суспільства, є, на його думку, зміни у сфері обігу. Безперечне, характер обміну відіграє важливу роль у визначенні якісних особливостей того чи іншого способу виробництва, але він не  може бути вирішальним фактором соціально-економічної класифікаціі суспільства, оскільки сам є похідним від виробництва й економічного зростання.                                            

Ще одним внеском К. Бюхера в економічну теорію є його власна класифікація форм і стадій розвитку промисловості:

- перша стадія зв'язується з домашнім, замкнутим виробництвом;

- друга з працею ремісника на замовлення;

- третя з працею ремісника на вільний ринок;

- четверта з домашнім виробництвом для скупника;          

- п'ята з великим фабричним виробництвом.                

 К. Бюхер, досліджуючи новітні форми капіталу, дав власне трак­тування суті фінансового капіталу як процесу абсолютного підпо­рядкування промислового капіталу позичковому. На його думку, нові форми капіталу справляють домінуючий вплив на всі верстви   і суспільства,                                                    

До нової історичної школи можна прилучити ще Вернера Зомбарта (1863—1941) і Макса Вебера (1864—1920). Найвідоміша багатотомна праця Зомбарта «Сучасний капіталізм» (1919—1927) є   і одним із кращих досліджень німецьких учених у галузі економіки. Зомбарт висунув та обгрунтував концепцію соціального плюраліз­му. Він не погоджувався з марксистами щодо неминучості революційної заміни капіталізму соціалізмом. Зомбарт стверджував, що суспільство прямує не до соціалізму, а до складнішої економічної системи, котра включає як старі, так і нові форми господарюван­ня. Він прогнозував еволюцію капіталізму до більш гармонічної і зрілої системи, позбавленої економічних криз, антагоністичних су­перечностей, яка базуватиметься на впорядкованому, планомірному типі господарства. Ці передбачення Зомбарта багато в чому справ­дилися: досить згадати змішану економіку, яка сьогодні є панівною на Заході.

Розглядаючи історію виникнення капіталізму, він доводив, що цей суспільний лад своєю появою зобов'язаний найліпшим ри­сам людського характеру. Він розрізняв так званий буржуаз­ний дух і дух підприємництва. Перший, на думку Зомбарта, проявляється в скромності, ощадливості, працьовитості, а дух під­приємництва відбиває тяжіння особистості до новаторського по­шуку в певній сфері виробництва. Таким чином, Зомбарт дотри­мувався думки, що в основі капіталістичної системи лежить люд­ська психіка. Більше того, природу буржуазного суспільства він зв'язував із біологічним розвитком людини, її інстинктами та упо­добаннями.

Поступово економічні погляди Зомбарта набирали все більш ре­акційного характеру, а його праці сприяли формуванню ідеології німецького фашизму. Він підтримував расову теорію, пропагував ідею «життєвого простору» і «геополітики».

Макс Вебер був дослідником широкого діапазону, який системно аналізував процеси суспільного розвитку і встановив деякі загальні його закони. Він висунув концепцію так званих ідеальних типів, суть якої полягала у формулюванні закономірностей і узагальнень на підставі аналізу конкретних фактів і процесів історичного розви­тку. У 1919—1920 pp. Вебер прочитав у Мюнхенському університе­ті курс лекцій «Історія господарства», які пізніше були видані окре­мою книжкою. У ній подано стислий огляд економічної історії Європи з доісторичних часів і до XVIII ст.

1897 p. німецький філософ, соціолог і економіст Рудольф Штаммлер (1856—1938) опублікував книгу «Господарство і право», якою започаткував формування соціального напряму в економічній науці. Основними факторами соціально-економічного прогресу прихильники такої концепції вважали не явища економічного хара­ктеру, а право (пізніше державу), яке, на їхню думку, сприяє розви­тку соціальне гармонічної суспільної системи.

Віддаючи переваги праву над економікою, Штаммлер стверджу­вав, що «соціальне життя є зовні відрегульованим спільним життям людей». Він розрізняв два елементи форму і зміст, причому в першому випадку малася на увазі спільна діяльність людей, а у другому зовнішнє регулювання, яке здійснюється за допомогою пра­ва, державних законів.

Першопричину правової домінанти в житті суспільства предста­вники «соціального напряму» пояснювали психологією людини. Вони протиставляли світ природи, який розвивається за об'єктив­ними законами, і світ людського духу, що залежить від свободи людської волі. Тому соціальна поведінка людини не є об'єктивно зумовленою і регулюється лише законом, державою.

Представники «соціального напряму» висунули тезу, що полі­тична економія є суспільною наукою, а економічні категорії мають конкретний соціальний зміст і відбивають суспільні відносини. Вод­ночас, спираючись на неокантіанську філософію, вони стверджува­ли, що в основу суспільних процесів покладено явища ідеалістично­го характеру. Звідси робилися висновки щодо нематеріальної при­роди суспільних процесів.

Іще одна відома теза, обгрунтована Р. Штаммлером, полягає в тім, що за об'єктивної зумовленості історичних процесів недоцільно проявляти політичну і взагалі будь-яку активність, аби прискорити ту чи ту подію. В активній політичній боротьбі Штаммлер бачив не­визнання людьми об'єктивності законів, переважання прагнень та бажань особистості.

Іншим помітним представником «соціального напряму» був Р. Штольцман. Найбільш відомими є його праці «Соціальні кате­горії» (1896) та «Мета в народному господарстві» (1907). Штольц­ман дотримувався погляду, що виробництво є нейтральним у соці­альному плані і не зв'язаним органічно з конкретним суспільним ладом. Його основу він бачив у суспільному поділі праці, але роз­глядав останній як виключно технологічне явище.

У такий самий спосіб трактував Штольцман і суть праці. Він уявляв її лише як речову категорію й обстоював тезу, що за глибо­кого й послідовного аналізу соціальних відносин треба абстрагува­тися від праці.

Поглядам Штольцмана, як і всьому «соціальному напряму», вла­стиве ідеалістичне трактування економічних категорій. Зокрема, у своїй книжці «Мета в народному господарстві» він виходив з прин­ципу, що економіку підпорядковано моральним ідеалам і вона є за­собом, який використовується людьми для моральних цілей. На йо­го думку, метою капіталістичного виробництва є реалізація принципу життєвого достатку, який забезпечує існування всім чле­нам суспільства. Штольцман доводив, що окремі економічні катего­рії (вартість, заробітна плата, прибуток), є тільки засобами для дося­гнення цього вищого морального принципу. Заробітна плата, стверджував він, має забезпечувати нормальне достойне життя робі­тникам, а прибуток гідне існування капіталістам. Отже, сучасна економічна система може дати можливість усім верствам населення задовольнити свої життєві потреби. До речі, різницю між робітни­ками та капіталістами Штольцман бачив лише в тім, що перші є ви­конавцями, другі організаторами виробництва, а така різниця іс­нуватиме завжди.

Штольцман назвав капіталістів вождями нації, а робітниківкласом, що перебуває під захистом капіталістів.

«Соціальний напрям» активно захищав права приватної власнос­ті, обстоюючи, що її існування відповідає не тільки інтересам інди­віда, а й суспільства. Дієздатне суспільство потребує організаторів-капіталістів. Тому капіталісти повинні отримувати достатню вина­городу і мати приватну власність, щоб виконати свої функції.

Головній моральній меті підпорядковано й дію закону вартості. Штольцман розділяв вартість на два елементи: заробітну плату і прибуток. Обидві ці частини мають конкретне функціональне при­значення. На думку Штольцмана, суть закону вартості полягає в тім, щоб заб

Інформація про реферат

Повна інформація про роботу

реферат "Нова історична школа та "соціальний напрям"" з предмету "Історія економічних учень" можна скачати безкоштовно. Теги роботи: школа, Соціальний, нова, Напрям, історична. Робота опублікована 03.07.2010 в 10:50 її автором (Сергій). З моменту опублікування роботи її переглянуто 489 та скачано 25 раз(ів). Коментарі щодо роботи залишили 0 відвідувачів. Для того, щоб оцінити роботу, натисніть на відповідну кількість зірочок

Коментар автора роботи

Сергій...

Роботу писав самостійно, детально розкрив тему в цілому, вимогливий викладач оцінив на 100 балів. Користуйтеся...

Скачати роботу безкоштовно

  Пряме посилання для скачування роботи


УВАГА! При копіюванні матеріалів роботи ссилка на цю сторінку обов'язкова
→ Показати код ссилки на цю сторінку

Оцініть реферат