Головна » Реферати » Реферати 1 курс » Правознавство

Уявна оборона (кримінальне право)



Зміст

Вступ
1. Порівняльна характеристика обставин, що виключають злочинність діяння, які визначені у Кримінальному кодексі 1960 р. та чинному КК України
2. Поняття та ознаки уявної оборони
Висновок
Список використаної літератури

Вступ

Як відомо, злочини як i інші правопорушення, характеризуються тісним зв’язком суспільної небезпеки i протиправності діяння. Злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездiяльнiсть), вчинене суб’єктом злочину. Суспільна небезпека є соціально-політичною характеристикою злочину, а протиправність — юридичне вираження цієї властивості. Тому, відношення між суспільною небезпекою i його протиправністю можна охарактеризувати як співвідношення між соціально-політичним змістом злочину i його правовою формою. Тому, в якості підстав, які виключають злочинність діяння, можуть виступати такі вчинки людини, які характеризуються іншим (по відношенню до злочину) соціально-політичним змістом при такій юридичній формі, чи при іншій, але з одним i тим же змістом. Такі вчинки можуть відрізнятися від злочинів як змістом самого діяння, так i юридичною формою одночасно.
Розділ VIII КК України дає вичерпний перелік обставин, які виключають злочинність діяння, а, отже, є правомірними. До них відносяться: необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, затримання особи, яка вчинила злочин, діяння, пов’язане з ризиком, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Діяння, передбачені розділом VIII близько межують із злочинами, що часто призводить до неправильної кваліфікації, і як наслідок – до неправомірного засудження особи, яка таке діяння вчинила. Тому важливим є вивчення всіх закономірностей і особливостей норм, передбачених цим розділом і виявлення їх характерних ознак.

1. Порівняльна характеристика обставин, що виключають злочинність діяння, які визначені у Кримінальному кодексі 1960 р. та чинному КК України

У Кримінальному кодексі України 2001 р. порівняно з Кримінальним кодексом 1960 р. було розширено перелік обставин, що виключають злочинність діяння.
Визначення поняття «необхідної оборони» в ст. 36 КК України наводиться ширшим, ніж у ст. 15 старого Кримінального кодексу. Так, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, саме необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, і за умови, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Такі уточнення сприяють глибшому розумінню такого поняття, як «необхідна оборона». Але різниця також полягає і в тому, що ч. 3 ст. 15 старого КК 1960 року була дещо деталізована і закріплена в ст. 36 нового КК України як окремі частини цієї статті, зокрема чч. 4 і 5.
Ст. 37 закріплює абсолютно нову норму Кримінального кодексу. Уявна оборона має місце тоді, коли особа під впливом дій іншої особи або осіб та особливостей ситуації, в якій вчинено ці дії, помилково вважає, що існує реальна загроза вчинення суспільно небезпечного посягання, і, як результат, заподіює шкоду з хибною думкою, що перебуває у стані необхідної оборони.
Ч. 4 ст. 37 встановлює, що у випадках, коли особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати факт відсутності реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
Третьою обставиною, що виключає злочинність діяння, є затримання особи, яка вчинила злочин, закріплене ст. 38 нового КК України. Ст. 38 КК України передбачає, що дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставляння її відповідним органам влади, не визнаються злочинними, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання. Затримання особи, яка вчинила злочин, означає позбавлення її можливості вільного пересування та вчинення певних дій, насамперед спрямованих на зникнення з місця вчинення злочину.
Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. За старим КК 1960 р. аналогом даної статті може стати ч. 5 ст. 15, в якій все це викладено набагато стисліше, що не дає можливості остаточно правильно зрозуміти таку обставину, як затримання особи, яка вчинила злочин.
Не новою обставиною, що виключає злочинність діяння, є і крайня необхідність, закріплена в ст. 39 Кримінального кодексу України 2001 р. (за старим КК — це ст. 16). Новелою, раніше невідомою вітчизняному кримінальному законодавству, в ст. 39 є ч. 2, що містить поняття перевищення меж крайньої необхідності. Перевищенням меж крайньої необхідності може вважатись конкретний випадок, якщо:
1) в ситуації, в якій було заподіяно шкоду, наявні ознаки стану крайньої необхідності;
2) заподіяна шкода є більш значною, ніж та, яку особі, що діяла у стані крайньої необхідності, вдалося відвернути;
3) шкоду заподіяно внаслідок умисних дій особи;
4) шкоду заподіяно право охоронюваним інтересам.
Також ч. З даної статті передбачено ситуації, коли перевищення меж крайньої необхідності не вважається злочином і не має своїм наслідком кримінальну відповідальність особи.
Абсолютно новою обставиною, порівняно з КК 1960 р., що виключає злочинність діяння, є також і дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, тобто застосування щодо особи фізичного насильства з метою примушення її до вчинення або невчинення певних протиправних дій всупереч її волі, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ст. 40 КК України 2001 р.). Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, тобто впливу на психіку особи з метою змусити її всупереч її волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій, вирішується за правилами крайньої необхідності, а фізичний чи психічний примус у даному разі є вираженням небезпеки.
Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронювальним інтересам, вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження, також є новелою серед обставин, які виключають злочинність діяння, і визнається правомірною. Всі положення щодо цієї обставини визначає ст. 41 КК України. Так, ч. 2 даної статті закріплює, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку й в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Частини ж 3 та 4 ст. 41 є безпосередньою реалізацією в кримінальному законодавстві положень ст. 60 Конституції України, а саме: не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження; особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Потрібно зауважити, що у певних випадках за виконання злочинного наказу відповідальність несе не його виконавець, а особа, яка віддала такий наказ. Це має місце тоді, коли особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження. За таких обставин у її ставленні до вчиненого відсутня вина. Особа ж, яка віддала злочинний наказ, несе за це кримінальну відповідальність як виконавець, а у випадках віддання явно злочинного наказу, коли безпосередній виконавець наказу також підлягає кримінальній відповідальності, — як організатор злочину.
Відповідно до ст. 42 ще однією обставиною, що виключає злочинність діяння, є діяння, пов'язане з ризиком. Поява цієї статті у КК України зумовлена необхідністю надати статус правомірним діянням, здійснюваним для отримання суспільної користі, але пов'язаним з ризиком заподіяння шкоди у разі їх вчинення. Отже, як визначає дана стаття, не є злочином діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронювальним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.
І завершує розділ VIII Кримінального кодексу України 2001 р. ст. 43, яка встановлює умови, за яких заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам особою, яка виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, визнається правомірним. Ч. З ст. 43 встановлює пільгові правила призначення покарання особі, яка, виконуючи спеціальне завдання, вчинила злочин, зазначений у ч. 2 ст. 43 КК України: особа не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин. Причому ці пільги щодо розміру покарання діють лише за наявності перелічених вище чотирьох умов.

2. Поняття та ознаки уявної оборони

Згідно статті 37 КК України, уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Як зазначено в п. 11 коментарю до ст. 36 КК підставою для необхідної оборони є лише реальне суспільне небезпечне посягання, тобто таке, яке фактично існує в об'єктивній реальності, а не в уяві особи. Іноді, однак, особа перебуває в ситуації, коли якісь вчинки іншої людини (потерпілого) вона в силу обстановки, що склалася, помилково сприймає за суспільне небезпечне посягання, у зв'язку з чим заподіює потерпілому — «посягаючому» — шкоду (наприклад, мешканцю, що заблукав і помилково намагався проникнути в чужу квартиру, або приятелю, який, імітуючи напад, намагався пожартувати — несподівано вночі зв'язати свого товариша тощо). Подібні ситуації прийнято іменувати уявною обороною, що пов'язана з фактичною помилкою того, що оборонявся.
У постанові ПВСУ від 26 квітня 2002 р. наголошується, що слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється «заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання» (п. 7).
Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала помилковості свого припущення.
Це означає, що уявну оборону треба відрізняти від навмисного заподіяння шкоди потерпілому у випадках, коли останній не вчиняв ніяких дій, які можна було б оцінити (хоча б і помилково) як «посягання», і той, хто оборонявся, лише на підставі необгрунтованої підозри, переляку тощо заподіює йому шкоду. Відповідальність за заподіяну шкоду в таких випадках повинна наставати як за навмисний злочин на загальних підставах.
Також, у статті 37 зазначено, що якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.
П. 4 ст. 37 КК України свідчить: якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
Питання про відповідальність за заподіяну шкоду при уявній обороні залежить від того, могла чи не могла особа усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільне небезпечного посягання, інакше кажучи, від виду допущеної помилки: була вона вибачальною чи невибачальною.
Вибачальною відповідно до ч. 2 ст. 37 КК визнається помилка, за якої «обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення». Саме в силу сумлінної, вибачальної помилки особа впевнена, що вона діє в стані необхідної оборони. Питання про те, чи дійсно в особи були достатні підстави для помилкового висновку про наявність суспільне небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. При вибачальній помилці рішення про відповідальність за заподіяну шкоду залежить від того, чи була б визнана правомірною заподіяна шкода в умовах відповідного реального посягання, тобто при відсутності помилки. Для цього особа, що приймає рішення в справі (слідчий, суд), повинна абстрагуватися від того, що в даному випадку була помилка, і припустити, що мало місце реальне суспільне небезпечне посягання, й на цій підставі вирішити, були чи ні перевищені межі необхідної оборони. При негативній відповіді (межі необхідної оборони не були перевищені) відповідальність особи за заподіяну шкоду виключається (ч. 2 ст. 37 КК). При позитивній відповіді (особа перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання) вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони (ч. З ст. 37 КК), тобто у такому разі кримінальна відповідальність можлива лише за статтями 118 і 124 КК (п. 7 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.).
Невибачальною відповідно до ч. 4 ст. 37 КК визнається така помилка, за якої в обстановці, що склалася, особа хоча і не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посягання, якби проявила можливу в даній обстановці більшу пильність, обачність, турботу про інтереси інших осіб. Сутність невибачальної помилки полягає у тому, що об'єктивні і суб'єктивні обставини справи в ситуації, що склалася, не давали особі достатніх підстав для того, щоб «помилятися» щодо реальності суспільне небезпечного посягання. Але, незважаючи на це, особа все ж припустилася такої помилки і заподіяла посягаючому шкоду. Очевидно, що в такому випадку у неї відсутня вина у формі умислу і тому вона може підлягати відповідальності лише за необережне заподіяння шкоди: за вбивство через необережність (ст. 119 КК) або за необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК), оскільки менш тяжка шкода, заподіяна з необережності, не є караною.

Висновок

Розглянувши всі вісім обставин, що виключають злочинність діяння за діючим КК України порівняно з Кримінальним кодексом 1960 р. (в якому можна відшукати лише три обставини з восьми), можна сміливо стверджувати, що принаймні даний розділ сучасного КК України відображає досягнення сучасної науки кримінального права, ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, утверджує принцип гуманізму та законності.
Виділення законодавцем переліку обставин, що виключають злочинність діяння, буде правомірним лише тоді, коли всі ці обставини мають якийсь загальний, притаманний лише їм критерій. Цей критерій, як видасться, виявляється в тому, що вчинене особою за певних умов діяння, зовнішньо хоч i подібне до злочину, проте не тільки не може бути визнано суспільно небезпечним i протиправним, але, навпаки, є суспільно корисним i правомірним.
Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Питання про відповідальність за заподіяну шкоду при уявній обороні залежить від того, могла чи не могла особа усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільне небезпечного посягання.
Нужны квалифицированные нотариальные услуги в Киеве? Профессиональный нотариус киева Шишкина Алла Александровна - это целая команда специалистов, готовая помочь Вам в любой момент. Обращайтесь прямо сейчас.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К.: Ін Юре, 2006. – 144 с.
2. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 496 с.
3. Про судову практику у справах про необхідну оборону. Постанова Верховного суду України N 1 від 26.04.2002. - http://zakon.rada.gov.ua.
4. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. -X.: Основа. - 1991. –360 с.
5. Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння. Лекція. - К.-1993. – 40 с.
6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. - 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.
7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2001. - 1184 с.
8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2 т.: Т. 1-2. 3-тє вид., доп. та переробл./ За заг. ред. Андрушка П.П., Гончаренка В.Г., Фесенка Є.В. - К.: Алерта, 2009. – 964 с.
9. Мокрицька І.Я. Обставини, які виключають злочинність діяння за новим КК України. // Наукові записки. – Т. 20. – 2002. – С.344-346.
10. Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – К.: Ін Юре, 2006. - 1196 с.
11. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Атіка, 2004. - 488 с.





Повна інформація про роботу

реферат "Уявна оборона (кримінальне право)" з предмету "Правознавство". Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 05.02.2011 в 10:37. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 2050 та скачано 42 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п'ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в "5.0" балів.

Олег Вернадський...

Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів...


Подібні матеріали