Розділ 1. Постання української мови.
Розділ 2. Мова народна й літературна.
a). Народна мова як джерело літературної.
б). Розвиток літературної мови не можна ґрунтувати тільки на мові селянській.
в). Вплив говірок на мову літературну.
Розділ 3. Українська мова в історії.
а). В історії України.
б). Польська доба 1569-1654 років
в). Московська доба 1654-1798 років

Уривки

Хотите легко разговаривать на немецком? В школе иностранных языков Albion International Вы сможете выучить немецкий язык обучение в Донецке, а также подготовится к сложнейшим экзаменам по немецкому языку. После обучения Вы сможете получить сертификат Start Deutsc, который значительно упростит Ваш выезд в ФРГ.

Сократ обирав відомого політичного діяча або просто відому людину, після того, як та прочитала свою промову, та розпочинав ставити свої відомі питання. До того ж зпочатку Сократ нестримно хвалив свого співрозмовника, говорив, що він така розумна, відома людина в місті, і що йому не важко відповісти на таке елементарне питання. Сократ ставив своє справді елементарне питання (але тільки на перший погляд). Співрозмовник зухвало і нехотя відповідав на нього, Сократ в свою чергу ставив чергове питання, що стосувалось того ж питання, співрозмовник знов відповідав, Сократ питав і це призводило до того, що співрозмовник, остаточно, своєю останньою відповіддю суперечив своїй першій відповіді. Тоді обурений співрозмовник питав Сократа, а чи знає він сам відповідь на це питання, Сократ же цілком спокійно відповідав, що не знає і спокійно йшов геть. Саме цією своєю винятковістією, геніальністією,вишуканістією Сократ ³ ïðîñëàâèâñÿ.
Сократ при цьому користувався грізною і непереможною зброєю-іронією. Cократівская іронія виступає в якості діалектичої пастки, при посередництві якої здоровий глузд повинен вийти з всілякого свого окостеніния і дійти - не до самовдоволеного всезнайства, а до імманентної йому самому істини, ця іронія є не що інше, як форма, властива філософії в її суб'єктивному відношенні до повсякденної свідомості.
Ця іронія здавалась похідною від якоїсь загадкової, демонічної сили Сократа, що ставить його над людьми, якими б талановитими і розумними вони не були. Секрет цього внутрішнього превосходства, цієї сили, прихованої за добродушною ухмилкою, в тому, що сам Сократ неуязвимий. В його що збиваючих з толку речах весь час почувається деяка певність людини, що хоча і не має готової відповіді на свої питання, але знає щось більше, а саме: в ім'я чого іде пошук і як саме його треба вести, що придає його іронії непобориму силу Антея. Ця внутрішня певність Сократа виходить також з його переконання про можливість раціонального осмислення і пізнання життя в усіх своїх проявах, в усіх, навіть темних і містичних, сторонах і тончайших рухах людської душі та интеллекта. Сократ переконаний, що у всій різнобарвності життєвих перепитій є щось об'єднуюче, деякий загальний сенс, що може бути висловлений єдиною ідеєю, поняттям.