Військово-стратегічні аспекти політики KHP в Латинській Америці

Військово-стратегічні аспекти політики KHP в Латинській Америці

Для сучасного періоду розвитку міжнародної системи характерним є подолання бар'єрів між різними регіональними підсистемами міжнародних відносин та вихід впливу окремих регіональних центрів сили за традиційні рамки їх міжнародно-політичної діяльності. Особливу увагу привертає сучасна міжнародна політика Китайської народної республіки, для якої характерною є підкреслена увага до нових зон поширення свого геополітичного впливу. Значне місце у цьому зовнішньополітичному курсі у наш час займають держави Латинської Америки, які з кінця 1990;х років поступово перетворюються на одного із найважливіших економічних партнерів КНР.

У зв’язку з цим, дослідження сучасних китайсько-латиноамериканських відносин має доволі важливе значення для розуміння міжнародно-політичної стратегії КНР. Важливим у цьому випадку є встановлення співвідношення між суто економічними та військово-політичними інтересами KHP у регіоні, оскільки без їх правильного розуміння неможливе осмислення китайської стратегії в Латинській Америці. Саме цим висновком визначається вибір теми даної статті.

Тематика китайсько-латиноамериканських відносин, як це відзначалося у попередній статті автора [1], через певні об'єктивні причини не знайшла систематичного відображення в українській науковій літературі з міжнародно-наукових проблем. У зв’язку з цим, у ході роботи над даною статтею автор спирався передусім на останні роботи іноземних дослідників, як латиноамериканських, так і китайських та американських. Особливу увагу при розгляді даної проблематики привертають праці Л. Хорта[17], Е. Медейроса та Б. Джілла[19]. Важливе місце також займають статті М. Леттьєрі[18] та Дж. Бунк[7], присвячені національним особливостям військового співробітництва окремих латиноамериканських держав із КНР.

Виходячи із специфіки даної тематики, у статті було поставлено наступні завдання:

¦ охарактеризувати загальну динаміку розвитку військово-політичного співробітництва між KHP та державами Латинської Америки в період після завершення «холодної війни»;

¦ визначити основні форми та прояви даного співробітництва, виходячи з аналізу специфічних інтересів обох сторін;

¦ проаналізувати потенційні наслідки та перспективи подальшого розвитку військового виміру китайсько-латиноамериканських відносин.

До 2000 р. рівень та інтенсивність військового співробітництва між KHP та державами Латинської Америки були відносно невисокими, що може дати підстави говорити про їх спорадичний характер у цей період. У 1990 1998 pp. загальна вартість поставок озброєнь з Китаю до латиноамериканських країн не перевищувала 100 млн. дол., переважно у формі поставок артилерійських установок та транспортних військових літаків [19,р.12]. У 1997 р. заступник голови Центральної військової комісії KHP Чжан Ваннян здійснив офіційний візит «доброї волі» до Аргентини, Чилі та Бразилії, що було першим випадком направлення китайської військової делегації настільки високого рівня до країн регіону [20, р.93], а у жовтні 1998 р. начальник генерального штабу Народно-визвольної армії Китаю (далі НВАК) Фу Цюанью перебував з 13-денним візитом у країнах Латинської Америки [19,р. 12]. Однак наприкінці 1990;х років китайсько-латиноамериканські військові зв’язки ще не були настільки розвинуті, щоб становити значний компонент у співробітництві між сторонами.

Важливе місце у військовому співробітництві між KHP та державами Латинської Америки наприкінці 1990;х років займав кубинський напрям. Після припинення військово-політичної та економічної підтримки з боку СРСР уряд Ф. Кастро звернув свій погляд до зміцнення відносин з КНР, що проявилося у підтримці кубинською стороною дій китайського уряду під час подій на площі Тяньанмень (1989 р.) та першому в історії китайсько-кубинських відносин візиті голови KHP Цзян Цземіня до Гавани [10].

У лютому 1999 р. військовий аспект китайсько-кубинських відносин піднявся на новий рівень під час візиту міністра оборони KHP Чі Хаотяня до Гавани, внаслідок якого між урядами KHP та Куби було досягнуто угоду щодо створення спільного китайсько-кубинського комплексу зв’язку на базі радянського центру відповідного спрямування, що знаходився в районі м. Бехукаль [15,р.96]. Згідно з цією угодою, KHP мала надати кубинському уряду електронне обладнання, призначене для блокування сигналів пропагандистської радіостанції кубинських емігрантів («Радіо Марті»), в обмін на що Куба зобов’язувалася надати станцію у м. Бехукаль у повне розпорядження китайської сторони [18]. Пізніше друга база подібного характеру, що, за твердженням проамериканських оглядачів, оснащена обладнанням, що дозволяє перехоплювати сигнали американських військових супутників [15,р.97], була заснована у м. Сантьяго де Куба.

Після створення двох центрів зв’язку та електронних комунікацій співробітництво між збройними силами Куби та KHP досягло нового рівня: у грудні 2000 р. вже згаданий вище голова генерального штабу HBAK Фу Цюанью відвідав Гавану з офіційним візитом, у ході якого було підписано угоду про всеохоплююче співробітництво між двома країнами у військовій сфері (28 грудня 2000 р.)[11]. У червні 2001 р. навіть мав місце міжнародний скандал через звинувачення KHP з боку СІЛА у нелегальному продажі озброєнь Кубі [17,р.9].

У 2000;х роках військове співробітництво між Кубою та KHP продовжувало перебувати на достатньо високому рівні: китайська сторона взяла участь у проектах модернізації системи протиповітряної безпеки Куби, що проявилося у наданні більш сучасних технологій електронної комунікації, та надала Кубі поставки ракетних систем «земля-повітря» та обладнання для транспорту [17,р.9]. KHP також поставила понад 5 тис комп’ютерних систем для проекту «кібер-університету» у м. Лурдес, який, на думку американських аналітиків, може становити собою центр підготовки кубинських спеціалістів з електронної війни [21,р.11]. Однак KHP не здійснювала яких-небудь поставок сучасних систем озброєнь на «острів Свободи» [17,р.54], а під час свого візиту на Кубу у листопаді 2004 р. голова KHP Xy Цзіньтао основну увагу зосередив на питаннях економічного співробітництва [17,р.55].

Ta все ж контакти між KHP та Кубою у сфері військового співробітництва залишаються доволі значними: у 2006 р. китайська військова делегація, очолювана політичним комісаром Китайського національного військового університету Чжао Кеміном відвідала Гавану та зустрілася з тодішнім першим заступником голови Державної ради Куби P Кастро [12], що може вказувати на те, що питання підготовки кубинських військовиків у китайських військових закладах є частиною двосторонніх відносин в оборонній сфері, а у квітні 2010 р. під час візиту начальника генерального штабу Революційних збройних сил Республіки Куба Альваро Лопеса Мієри до Пекіну сторони наголосили на важливості військового співробітництва між KHP та Кубою [8]. В усякому випадку, Куба залишатиметься стратегічно важливою точкою в регіоні Карибського моря, і KHP не може не звертати увагу на військово-політичні зв’язки з цією державою.

На початку 2000;х років військове співробітництво між KHP та державами регіону вийшло на якісно новий рівень. У зв’язку з деяким відходом Сполучених Штатів від практики тісних зв 'язків зі збройними силами країн Латинської Америки [7,р. 198], що була панівною у попередній період, китайська сторона отримала можливість запропонувати альтернативу американській військовій допомозі державам регіону, що не могло не вплинути на інтенсивність військових контактів між KHP та латиноамериканськими країнами. Безпосереднім проявом такої динаміки стало зростання кількості офіцерів армій держав Латинської Америки, що проходили військове навчання у вищих навчальних закладах HBAK протягом 2000 2007 pp. понад 100 офіцерів збройних сил 12 латиноамериканських держав отримали дипломи китайських військових академій [17,р.48]. За даними Л. Хорти, рівень прослуханих ними курсів варіювався від аналізу військово-політичних стратегій до коротких курсів для молодших офіцерів та спеціалізованих дисциплін з питань організації розвідувальної діяльності, військово-інженерної справи та тилового забезпечення [7,р. 198].

Більш важливим є те, що військові навчальні заклади HBAK надають курси підвищення кваліфікації вищому командному складу латиноамериканських армій. Університет національної оборони (далі УНО) HBAK проводить 4 5-місячні курси з проблем військово-політичної стратегії для цієї категорії слухачів, що включають офіцерів чином від підполковника до генерал-майора. Що особливо характерно, не лише країни, що вважаються недружніми до СІЛА (Венесуела та Куба), але й такі держави, як Колумбія, Чилі та Мексика надсилали своїх військовиків для їх проходження в УНО [18].

У той же час, китайська сторона практикує також і відправлення представників власного офіцерського корпусу для проходження курсів підвищення кваліфікації у вищі військові навчальні заклади держав Латинської Америки, зокрема до Військової академії Чилі, але також і до Бразилії, Аргентини, Венесуели, Куби та Мексики [7,р. 198]. Однак у порівнянні з кількістю латиноамериканських військових спеціалістів, що направляються на відповідні курси до КНР, частка китайських офіцерів, що проходять додаткове військове навчання у Латинській Америці є досить незначною: так, у 2007 р. 40 латиноамериканських офіцерів перебували на навчанні у вищих навчальних закладах НВАК, в той час як лише 6 їх китайських колег було відправлено з тією ж метою до військових академій держав Латинської Америки, в першу чергу до Чилі, переважно для проходження мовних курсів з іспанської та португальської та на стажування [17,р.48].

Таку ситуацію можна пояснити двома чинниками: по-перше, більшість офіцерів НВАК, що володіють мовами країн Латинської Америки, є молодшими командирами (переважно, лейтенантами), тому китайська сторона поки що не має можливості надсилати до військових навчальних закладів латиноамериканських країн більш досвідчених офіцерів [7,р. 198]; по-друге, китайське командування не бачить сенсу у надсиланні своїх офіцерів на навчання до Латинської Америки, збройні сили країн якої не користуються у Пекіні яким-небудь авторитетом [17,р.48]. Однак у будь-якому разі нові тенденції у плані розвитку військового співробітництва між KHP та країнами регіону заслуговують на значну увагу, оскільки інтенсифікація обмінів у сфері військової освіти може у перспективі підірвати традиційну проамериканську політичну орієнтацію офіцерського корпусу багатьох латиноамериканських держав, що остаточно сформувалася у роки «холодної війни», тому чинник освітніх обмінів може відіграти достатньо значущу роль у зростанні політичних позицій KHP у регіоні.

На додаток до інтенсифікації обмінів слухачами у рамках спільних програм військової освіти, уряди держав Латинської Америки та KHP здійснили в останні роки обмін візитами вищих військових представників, що носили раніше безпрецедентний характер. Так, якщо у 2001 2002 pp., за даними НВАК, 9 представників оборонних відомств різних латиноамериканських держав відвідали Китай, то 2003 2004 pp. кількість таких візитів зросла до 15 [ 16, р. 1; 18].

Серед особливо визначних візитів представників збройних сил KHP до країн регіону можна назвати відвідання Бразилії міністром оборони KHP Цао Ганчуанем (2004 р.) та поїздка заступника голови Центральної військової комісії KHP Сю Кайхоу на Кубу у тому ж році [23]. У 2006 р. військові делегації KHP були направлені до Чилі та Колумбії, начальник Головного політичного управління HBAK JIi Цзінай відвідав з візитом Венесуелу та Аргентину, у цей же час представники Міністерства оборони KHP були направлені для проведення переговорів до Куби та Мексики [7,р. 199]. У серпні 2006 р. заступник голови генерального штабу HBAK Чжан JIi під час зустрічі з аргентинською військовою делегацією до KHP наголосив на важливості зміцнення військових зв’язків між Аргентиною та Китаєм для загального розвитку двосторонніх відносин [16,р.1].

Загалом у 2006 2007 рр. рівень та інтенсивність зустрічей між військовими представниками КНР, з одного боку, та Аргентини, Бразилії, Венесуели, Колумбії та Чилі переживав доволі значне зростання. Однак зростання відповідних зв’язків не обмежувалося зазначеними вище важливими для KHP в економічному плані державами: у серпні 2006 р. міністр оборони Болівії У Сан-Мігель Родрігес протягом тижня перебував з робочим візитом у Пекіні, а у вересні того ж року головнокомандуючий сухопутних військ Уругваю генерал-лейтенант К. Діас та командуючий уругвайським Військово-морським флотом X. Ебер Фернандес Маггіо відвідали Китай, де і провели переговори стосовно зміцнення двостороннього співробітництва у військовій сфері [7,р. 199].

У квітні 2007 р. міністр оборони Болівії повторив свій попередній візит до КНР, а його чилійський колега В. Бланлот Coca прибула до Пекіна місяцем пізніше [7,р. 199]. У серпні 2007 р. гостями Пекіну стали міністр оборони Аргентини Н. Гарре та головнокомандуючий бразильської армії генерал армії Е. Мартінш Пері [4]. Важливим для розвитку китайсько-бразильських відносин у військовій сфері став візит міністра оборони KHP генерал-полковника Лян Гуанле до Бразиліа (вересень 2010 р.), у ході якого було досягнуто домовленості про проведення спільних військово-повітряних навчань та проведення засідань Спільного військового комітету Бразилії та KHP у 2011 р. [9]. Особливо інтенсивними є поїздки китайських військових спеціалістів до Венесуели: з кінця 1990;х років як мінімум 1 високопоставлений представник китайського міністерства оборони щороку відвідував Венесуелу [6].

Усі ці обміни візитами, як і згадані вищі ініціативи з організації освітніх обмінів між збройними силами KHP та латиноамериканських держав, дають можливість зробити висновок, що KHP намагається активно розбудувати мережі зв’язків зі збройними силами держав регіону, у тому числі з використанням механізмів «soft power». У певному сенсі нова структура військового співробітництва між Китаєм та країнами Латинської Америки є відображенням зміцнення політичної ролі KHP у регіоні та трансформацій політичної культури збройних сил країн Латинської Америки, що полягає у перегляді традиційних поглядів на СІЛА як на головного або єдиного партнера латиноамериканських держав у військовій сфері.

У сфері торгівлі зброєю з державами Латинської Америки KHP останніми роками досягла ряду успіхів, що, незважаючи на все ще відносно незначні масштаби трансакцій між Китаєм та країнами регіону, вказують на значне просування позицій китайської сторони у цій сфері двосторонніх відносин. Так, у 2001 р. уряд Венесуели уклав угоду з KHP про придбання китайської авіатехніки (в першу чергу, багатоцільових бойових літаків типу FC-I «Сяолун») [7,р. 199]. Уряд У. Чавеса також підписав з китайською стороною домовленості стосовно придбання у KHP радарних систем великої дистанції та сучасного супутника зв’язку (запущений у Космос 30 жовтня 2008 р.) [22]. У серпні.

2005 р. Міністерство оборони Венесуели підписало угоду з китайською державною компанією «Electronics Import and Export Corporation», за якою Венесуела отримала у своє розпорядження 3 одиниці мобільної радарної системи IlllO JYT-1, поряд з відповідною системою контролю та запасними частинами до них, на загальну суму до 150 млн. дол. [24]. Венесуела продовжує здійснювати закупівлю китайської військової техніки та озброєння: так, у січні серпні 2010 р. венесуельське міністерство оборони придбало у KHP 18 військових літаків типу К-8 «Каракорум», що поповнили ВПС цієї держави [14].

Китайські виробники військових літальних апаратів та супутнього обладнання також знайшли шлях на ринки Перу, Болівії та Уругваю. У жовтні 2007 р. ВПС Болівії придбали 2 транспортні літаки моделі М-12 «Марафон», вироблені в КНР, причому оплата загальної суми угоди (35 млн. дол.) мала бути здійснена в кредит [5,р.16]. Загалом же, після приходу до влади в Болівії Е. Моралеса, КНР стала одним із найбільших військових партнерів Болівії, фактично замінивши США у плані продажу Болівії військової техніки та устаткування [7,р.200]. Інші малі держави регіону також скористалися зростанням обсягів військового співробітництва з Китаєм для укладення ряду угод щодо придбання китайської військової техніки: Уругвай прийняв план модернізації своїх ВПС, що загалом нагадує болівійський, а Еквадор після приходу до влади у цій державі Р. Корреа уклав ряд контрактів, за яким у KHP було закуплено одиниці протиповітряної артилерії, обладнання для наведення понтонних мостів та значну кількість кулеметів великого калібру [17,р.52].

Перу вже у 1990;х роках була одним із основних покупців китайської зброї та військової техніки у регіоні, що було спричинено прагненням режиму А. Фухіморі посилити технічне оснащення перуанських збройних та воєнізованих сил, скориставшись низькими цінами на китайську військову техніку; за даними слідчої комісії перуанського сенату, у 1990 2000 pp. уряд А. Фухіморі закупив у Китаї озброєнь та військової техніки на загальну суму до 148 млн. дол., у тому числі 6 транспортних літаків Y-12, артилерійські системи, транспортне обладнання та інше військове устаткування [13,р.26]. У 1999 р. між обома сторонами було підписано угоду про військове співробітництво, за якою KHP мала надати Перу до 1 млрд. дол. фінансування на розвиток військових сил протягом 5 років та поставити військових припасів загальною вартістю до 740 тис. дол., а у грудні 2004 р. військове співробітництво між Китаєм та Перу було продовжено у рамках іншої подібної угоди [18].

Значне місце у військовому співробітництві KHP з державами Латинської Америки останнім часом займає Аргентина. У травні 2005 р. між обома сторонами було підписано угоду про військове співробітництво, за якою передбачалася інтенсифікація взаємної торгівлі зброєю та військовою технікою. За даними газети «La Nacion», у 2007 р. Аргентина розглядала можливість придбання китайських технологій у сфері виробництва мобільних радарних систем та протитанкових ракет, а також систем ІИЮ загалом [3].

Досить значну зацікавленість у придбанні китайських озброєнь проявляє Чилі. Китайські підприємства з виробництва військової авіації регулярно представляють свою продукцію на авіа-шоу у столиці Чилі, м. Сантьяго. Основними сферами зацікавленості чилійської сторони є системи військової комунікації та транспортна авіатехніка, однак той факт, що традиційними постачальниками чилійських збройних сил залишаються СІЛА та країни Західної Європи, обмежує можливості KHP у просуванні свого озброєння на чилійський ринок [17,р.52].

Важливим партнером KHP у плані торгівлі зброєю та обміну військовими технологіями залишається Бразилія. KHP уклала з цією державою ряд контрактів, спрямованих на співробітництво у сфері аерокосмічних технологій, що, зокрема, знайшло своє відображення у програмі китайсько-бразильського співробітництва у рамках розробки супутників дистанційного зондування Землі (ангп. Cliina-BrazilEarthResoiTCes Satellite Program, CBERS), що була розпочата у 1923 p. [2,с. 18]. У свою чергу, існують відомості про тісне співробітництво між бразильськими та китайськими виробниками військової техніки у сферах розробки нових моделей балістичних ракет та систем військового зв’язку. Співробітництво у космічній сфері також може вважатися частиною зміцнення зв’язків між ВПК обох держав [17,р.54].

Таким чином, зміцнення співробітництва у військовій сфері між KHP та державами Латинської Америки є відображенням прагнень сторін розширити сферу взаємних зв’язків та підкріпити економічну співпрацю відповідним політичним виміром. З точки зору урядів країн Латинської Америки, розширення військового співробітництва з KHP є проявом прагнення диверсифікації зовнішніх зв’язків у сфері розвитку ВПК та військових технологій зокрема, що особливо помітно на прикладі Бразилії. Здійснення обмінів у освітній сфері та візитів вищих представників збройних сил, а також створення двосторонніх структур співробітництва (в першу чергу китайсько-бразильського Спільного військового комітету), вказує на те, що військовий вимір взаємного співробітництва займає вже досить значне місце у його загальній структурі.

У той же час, навряд чи можна говорити про те, що KHP на даний момент володіє потенціалом заміни СІЛА як провідного військового партнера країн регіону. За виключенням ряду держав (Венесуела, Болівія, Перу), рівень торгівлі озброєнням між KHP та державами регіону залишається незначним, а побоювання KHP на даному етапі викликати незадоволення США через розширення військових зв’язків з державами Латинської Америки наразі превалює над її прагненнями відігравати більш активну політичну роль у регіоні. Однак зростаюча політична роль KHP у світі відображається на зміцненні військово-політичних зв’язків з державами Латинської Америки, тому може розглядатися ж прояв китайської зовнішньополітичної стратегії, спрямованої, ж вважає Дж. Брук, на розширення кількості союзників та партнерів, що надало б KHP можливість у досить віддаленому майбутньому кинути виклик СІЛА у боротьбі за світову гегемонію [6]. Ta все ж в сучасний період розвитку китайсько-латино-американських відносин їх військово-політична компонента в значній мірі підпорядкована економічній, що дає привід говорити про те, що військовий чинник у цьому співробітництві не є пріоритетним.

військовий політичний співробітництво америка.

Список використаних джерел

• 1. Кияниця JI. JI. Китайсько-бразильські відносини на сучасному етапі розвитку / JI. JI. Кияниця // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. K., 2010. Випуск 41. С. 613−619.
• 2. Чернышева Н. В. Бразилия Китай: основные направления сотрудничества на рубеже веков / Н. В. Чернышева // Латинская Америка. 2008. № 6. С. 12−19.
• 3. Argentina evalua plantas para producir equipos militares chinos / La Nacion. 22 de agosto de 2007. Режим доступу: http://www.lanacion.cl/prontus_noticias_v2/site/artic/20 070 822/ pags/2 007 082 202 218.html.
• 4. Argentinay Chinafirman el primer acuerdo de cooperacion militar / Linea Capital. 16 de mayo de 2007. Режим доступу: http://www.lineacapital.com.ar/?noticia=26 226 .
• 5. Bolivia comprara dos aviones de tecnologia avanzada com credito de China / Los Tiempos. 8 de agosto de 2007. P. 16.
• 6. Brookes P. China’s Influence in the Western Hemisphere / Peter Brookes // Heritage Lectures. № 816. Heritage Foundation. April 19, 2005. Режим доступу: http://www.heritage.org/research/ lecture/chinas-influence-in-the-westem-hemisphere.
• 7. Bunck J.M. China and Latin America: An Evolving Military Dynamic // China and the Global Politics of Regionalization / Julie M. Bunck. Burlington: Ashley Publishing, 2009. P. 191 204.
• 8. China, Cuba Pledge to Boost Military Ties / Xinhua News. April 25, 2010. Режим доступу: http://www.chinadaily.com.cn/china/2010;04/25/content_9 772 114.htm .
• 9. Chinese, Brazilian Defense Ministers Hold Talks on Military Cooperation I Xinhua News. September 9, 2010. Режим доступу: http://www.chinadaily.com.cn/xinhua/2010;09−09/ content_219 141 .html.
• 10. Crouching Tiger, Hiding Dragon: China in Cuba: (StaffReport) / Information Service for Cuban Transition Process: (Institute for Cuban and Cuban-American Studies). Miami: University of Miami, 2004. Режим доступу: http://ctp.iccas.miami.edu/FOCUS_Web/Issue58.htm .
• 11. Cuba, China Sign Military Collaboration Accord / AFP December 28,2000. Режим доступу: http://groups.yahoo.com/group/American_Liberty/message/170 771= I .
• 12. Cuba Willing to Strengthen Military Cooperation with China: Raul Castro / People’s Daily Online. December 5, 2006. Режим доступу: http://english.peopledaily.com.cn/200 612/05/ eng20061205_328 127.html.
• 13. El informe № 00−2-2001;CIDPE / Comision Investigadora de la Deuda Publica Externa. Lima. 5 de diciembre de 2001. P. 26.
• 14. En agosto llegan 12 nuevos aviones K-8 / El Universal. 30 de junio de 2010. Режим посилання: http ://www. eluniversal.com/2010/06/30/pol_ava_en-agosto-llegan-12 30A411511.shtml.
• 15. Gertz B. The China Threat: How the People’s Republic Targets America / Bill Gertz. Wash., C.: Regnery Publishing, 2000. 280 p.
• 16. Hearn K. China’s «Peaceful» Invasion / Kelly Heam // The Washington Times. November 2005.-PI.
• 17. Horta L. In Uncle Sam’s Backyard: China’s Military Influence in Latin America I Loro Horta // Military Review. Vol. 23. September October 2008. P. 8−55.
• 18. Lettieri M. Bush Goes to Beijing, China Goes to Latin America / Michael Lettieri // Council on Hemispheric Affairs. November 19, 2005. Режим доступу: http://www.coha.org/bush-goes-tobeijing-china-goes-to-latin-america/ .
• 19. Medeiros E.S., Gill В. Chinese Amis Exports: Policy, Players, and Process / Evan S. Medeiros, Bates Gill. Carlisle: Strategic Studies Institute, 2000. 102 p.
• 20. Mora F.O. Sino-Latin American Relations: Sources and Consequences, 1977;1997 / Frank O. Mora// Journal of Interamerican Studies and WorldAffairs. Volume 41, Issue 2. July 1999. P. 91−116.
• 21. O’Grady M.A. Tlie Middle Kingdom in LatinAmerica / Mary Anastasia O’Grady// Wall Street Journal. September 3, 2004. P. 11.
• 22. Pearson T. Venezuela Launches its First Satellite / Tamara Pearson // Venezuelanalysis.com. October 29, 2008. Режим доступу: http://venezuelanalysis.com/news/3911 .
• 23. Rassi R. Recibio Fidel al Coronel General Xu Caihou / Reynold Rassi // Granma. 4 de abril de 2004. Режим доступу: http://www.cubahora.cu/index.php?tpl=buscar/ver-not_buscar.tpl. html&newsid_obj_id=2876 .
• 24. Venezuela cuenta con primer radar / Ministerio del Poder Popular para la Comunicacion у la Infomiacion. 4 de julio de 2007. Режим доступу: http://www.minci.gob.ve/a_r_r/28/14 669/ venezuela_cuenta_con.html.