Чим обумовлюються індивідуальні відміності дітей та як слід враховувати їх в навчанні та вихованні?

Основою індивідуальності дитини є її природні особливості, обумовлені комбінаціями генів, певними анатомофізіологічними особливостями організму, головного мозку, органів чуття, властивостями нервової системи (типом вищої нервової діяльності, який є фізіологічною основою темпераменту).Індивідуальність характеризується сукупністю інтелектуальних, вольових, моральних, соціальних та інших рис людини, які постійно вирізняють одну людину від інших людей. Виникнення індивідуальних особливостей пов’язано з тим, що кожна людина проходить свій особливий шлях розвитку, набуваючи на ньому найрізноманітніших типологічних особливостей вищої нервової діяльності Навчання і виховання може бути ефективним лише за умови, коли вихователь разом із сім'єю враховують індивідуальну своєрідність кожної дитини: її потреби, особливості темпераменту, спрямованість здібностей, уподобань та інтересів, рівень розвитку інтелекту й творчості. Це означає, що дорослі з повагою ставляться до кожної дитини, позитивно реагують на її інтереси, запити, підтримують природні дані й стимулюють навчання. Плануючи групові заняття, враховують індивідуальність сприймання, запам’ятовування й відтворення засвоюваних знань, зважаючи на інтелектуальні можливості. Заняття проводять так, щоб кожна дитина досягла в ньому успіху, відчула інтерес до його змісту, щоб потреба кожного у пізнанні була реалізована. У кожному дитячого колективі можна зустріти дітей різних темпераментів, поведінки, характеру Кожна дитина неповторна. Кожна дитина особлива. І всі вони потребують до себе уваги з боку дорослих. Від педагогів залежить, чи зможуть вони знайти ключик до кожного. А це можливо лише тоді, коли знатимеш, що собою являє дитина, чим цікавиться, чим живе, що їй дає радість, як до неї ставляться однолітки.