Виклад основного матеріалу

Починаючи з 70-х років, завдяки дослідницькій роботі вітчизняних і зарубіжних вчених, відбулося становлення системи екологічної освіти. В той час особливу увагу було приділено біологічним аспектам та загальним ідеям дбайливого відношення до природи. У другій половині 80-х років завдання екологічної освіти були сформовані і набули іншого смислу, це, насамперед, завдання з формування екологічної культури особистості [15].

Тенденції розвитку вищої освіти висвітлені в працях О. Мітрясової [13]. Авторка визначає основні напрямки розвитку екологічної освіти у ВНЗ, визначає суперечності, які гальмують розвиток освіти в галузі довкілля та окреслює сучасні підходи до реалізації екологічної освіти.

На сьогоднішньому етапі розвитку суспільства актуалізується потреба компетентних фахівців екологічного профілю з чіткою системою ціннісних орієнтацій та позитивною мотивацією до професійної діяльності, які зможуть оцінити й передбачити негативні наслідки технологічного процесу і їх мінімізувати [9]. З швидким прогресом суспільства, науки і техніки зростає конкуренція на ринку праці для сучасного еколога, тому майбутній професіонал змушений удосконалюватися, самостійно здобувати нові знання, освоювати сучасні технології і після отримання диплому у ВНЗ. Тому без формування самоосвітньої компетентності фахівець не може бути конкурентоспроможним.

Л. Славова під конкурентоспроможністю спеціаліста розуміє його здатність відповідати вимогам роботодавця, які розглядаються через конкурентні переваги фахівця по відношенню до інших фахівців в даній області [15]. Самоосвітня компетентність — важлива складова конкурентоспроможного фахівця у сфері екології тому, що дозволяє підвищити якість підготовки фахівців, спонукає їх до постійного вдосконалення відповідно до сучасних вимог [1].

Набуття загальних і спеціальних знань, формування на цій основі твердих переконань у спеціалістів з вищою освітою значною мірою залежить від уміння самостійно шукати і засвоювати матеріал, розуміти суть явищ, процесів, тобто самостійно вчитися [3].

Самоосвіта — це вища форма самовираження особистості, в якій адекватно беруть участь всі фізичні і духовні сили людини; це вид творчої діяльності, в процесі якої людина, саморозвиваючись і самозмінюючись, створює не тільки духовні, але й матеріальні цінності, що володіють як об'єктивної громадської, так і суб'єктивною значимістю. Суть самоосвіти полягає в оволодінні технікою і культурою розумової праці, умінні долати проблеми, самостійно працювати не тільки над особистісним самовдосконаленням, але і професійним.

Самоосвітня робота значно відрізняється тим, що заснована на особистому інтересі людини, який не потребує завдання, вона проходить в іншому режимі (час, темп, місце роботи) і виходить за межі програмних вимог навчального закладу, який регламентує роботу студента.

Особливістю самоосвітньої роботи є те, що вона заснована на навичках, сформованих у процесі виконання навчальних самостійних робіт. І, нарешті, самоосвітня робота має яскравіше виражену творчу спрямованість і виконується не тільки для оволодіння знаннями з різних джерел, а й для створення і відкриття нового в науці, техніці, побуті.

Професійні екологи — підготовлені фахівці, що здатні самостійно використовувати сучасні інформаційні системи для вирішення науководослідних і виробничо-технологічних завдань їх професійної діяльності. Самоосвітня компетентність майбутніх фахівців з екології потребує не тільки базових спеціальних знань, умінь, а й особистісних якостей, що сприяють успіху в професійній діяльності. Професійна освіта еколога безумовно передбачає самостійне навчання як готовність майбутнього фахівця засвоїти обрану спеціальність та впевненість у професійному самовизначенні [3].

Екологічна освіта сьогодні розглядається як неперервний процес, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення і ґрунтується на таких принципах: єдність формальної і неформальної освіти населення; орієнтація на ідею цілісності природи, універсальності зв’язків усіх природних компонентів і процесів; міждисциплінарний підхід до формування екологічного мислення, що передбачає логічне поєднання й поглиблення системних природних знань, логічне підпорядкування різнобічних знань основній меті екологічної освіти; взаємозв'язок краєзнавства, національного і глобального мислення, що сприяє поглибленому розумінню екологічних проблем на різних рівнях; конкретність та об'єктивність знань, умінь та навичок; поєднання екологічних знань з природничо-науковими та гуманітарними знаннями [14].

Процес формування екологічної компетентності є багатогранним і повинен враховувати усі аспекти суспільного життя. Методичні особливості формування екологічної компетентності залежать від багатьох чинників, але в першу чергу від навчальних планів та змісту навчальних дисциплін. Що ж до змісту діючої навчальної програми з предмету «Основи екології», то він потребує удосконалення, зокрема систематизації деяких тем, внесення інформації про концепцію сталого розвитку, акцентуації на практичних аспектах екології, лісових екосистемах, шляхах подолання екологічної кризи тощо. Вирішальну роль тут буде відігравати уміння викладача творчо використати весь наявний арсенал форм, методів і засобів навчання, доцільно поєднати традиційні та інноваційні методи навчання та виховання, міжпредметні зв’язки, враховуючи при цьому наявний рівень підготовки студентів [7, с. 197].

Визначну роль у самостійній діяльності відіграє мотивація студентів до цього процесу. На думку В. Кулько, для підвищення професійної мотивації студентів-екологів необхідно активно залучати студентів до навчально-професійних і професійних форм діяльності. Необхідно заохочувати й організовувати участь студентів у професійних гуртках, де вони можуть виявити себе в ролі фахівця [8, с. 604].

Ми погоджуємось з О. Малихіним [12], що система організації самостійної навчальної діяльності студентів вищих педагогічних навчальних закладів обумовлюється принципами організації самостійної навчальної діяльності, які, у свою чергу, виходять із необхідності інтегративного комплексного системного впливу на процеси САМО студентів. Серед них: принцип самостійності у професійно-педагогічній спрямованості як системоутворювальний, а також сукупність конкретних принципів — гуманізації й гуманітаризації; наступності; науковості; свідомості й активності; системності, послідовності й раціональності; доступності й достатнього рівня складності; зв’язку теорії з практикою; професійно-педагогічної значущості знань; професійної компетентності.

До провідних форм організації досліджуваної діяльності включено: самостійну роботу, різні види консультацій і науково-дослідницьку роботу студентів (індивідуальну й групову). До провідних методів віднесено: метод самостійного пошуку професійно-педагогічної інформації; самостійного дослідження виучуваного явища; використання сучасних інформаційних технологій; рефлексивного аналізу здійснюваної навчальної діяльності; самостійного узагальнення результатів і прогнозування. До головних засобів включено: засоби нових інформаційних технологій; інтенсифікації й активізації традиційних для вищої педагогічної школи форм і методів навчання й самонавчання; реалізації задачного підходу в навчанні; індивідуальні науково-дослідницькі завдання; робота з іншомовними джерелами; інтерактивного спілкування викладачів і студентів із питань самостійної навчальної діяльності; ділові педагогічні ігри.