Особливості розвитку, розмноження та шкодочинності озимої совки, пшеничного трипсу і п"явиці на озимій пшениці

КУРСОВА РОБОТА на тему Особливості розвитку, розмноження та шкодочинності озимої совки, пшеничного трипсу і п? явиці на озимій пшениці

Зміст Вступ

1. Морфологія, анатомія та біологія розвитку окремих видів шкідників

2. Фенологічні календарі розвитку шкідників

3. Основні заходи захисту від шкідників

4. Календарний план проведення робіт із захисту рослин

5. Найпоширеніші ентомофаги шкідників

6. Екологічне обгрунтування інтегрованого захисту насаджень від шкідників Висновки Бібліографічний список

Вступ Серед зернових стратегічною культурою в Україні є озима пшениця. Порівняно з іншими, вона може пошкоджуватися найбільшою кількістю різних видів шкідників, з якими слід боротися впродовж усього вегетаційного періоду. Майже всі вони присутні на пшеничному полі перед збиранням урожаю, а також у післязбиральний період. Важливе захисне значення мають строки й способи збирання зерна та інші агротехнічні заходи, що вживаються після нього до сівби озимих зернових.

Висіяне насіння, проростки, підземні органи молодих рослин, надземні органи (листки, стебла, колос і зернівка) пошкоджують шкідники і знижують урожайність. Найбільшої шкоди посівам озимої пшениці та інших озимих хлібів завдають личинки і жуки п? явиці, дротяники і несправжні дротяники, підгризаючі совки, гессенська, шведська, озима, пшенична, опоміза та мінуюча мухи, цикадки, злакові попелиці, зеленеочка, трипси, злакова листовійка, хлібні пильщики, шкідлива черепашка та інші гостроголові і клопи-щитники.

Про ступінь шкодочинності шкідників запасів можна судити за низкою кількісних і, головне, якісних даних. Світові втрати хлібних запасів від шкідників оцінюють у 5 млн. т, яких вистачило б для прожиття 150 млн. осіб.

Через 70−90 днів після збирання врожаю в місцях його зберігання можна виявити близько 26 видів комах, до того ж, кількість заражених партій коливається залежно від місцевого клімату — від 14% у північних регіонах до 94% на півдні.

Найбільших збитків шкідники завдавали на початку минулого століття. Наприклад, зернова міль повністю знищила запаси зерна в різних районах Північного Кавказу. Щорічні втрати від шкідників хлібних запасів у США становлять $ 300 млн. У США вважають також, що загальні втрати від шкідників лише в складських приміщеннях — це близько 5% загального врожаю зерна.

Зерно і зернопродукти можуть слугувати джерелом живлення для багатьох видів комах. В Україні з шкідників запасів найчастіше зустрічаються: з твердокрилих — комірний, рисовий і кукурудзяний довгоносики, зерновий каптурник, великий борошняний, малий та малий булавовусий хрущаки, суринамський, рудий і малий борошноїди; з лускокрилих — південна комірна, млинна та шоколадна вогнівка, хлібна та зернова міль.

Окрім зниження маси та погіршення якості й технологічних властивостей зерна, комахи та кліщі виділяють у нього токсичні для людини речовини, й за певної щільності зараження воно стає непридатним для продовольчих цілей. Токсичні речовини зберігаються в зерні й після дезінсекції, а за повторного зараження додаються до токсичних речовин, що вже є в ньому.

Вигризаючи зародки зерен, личинки багатьох видів шкідників особливо великої шкоди завдають насіннєвому матеріалу пшениці, жита, ячменю та кукурудзи, який унаслідок цього стає зовсім непридатним для висівання. Борошно з такого зерна бідне на вітамін В і провітамін А.

Під час масового зараження гусениці лускокрилих обплітають павутинням верхній шар насипу зерна (7−10 см), який дуже складно очистити від екскрементів і павутини, тому його неможливо використати для харчових або фуражних цілей. Підвищується вологість зернових мас, що, відповідно, призводить до швидкого розмноження мікроорганізмів.

Останніми роками досягнуто значного збільшення обсягів заготівлі зерна як озимої пшениці, так й інших зернових культур. Так, у поточному році, навіть за спекотного та посушливого літа, особливо в степовій зоні, валовий збір зерна ранніх зернових перевищив 35 млн. т. В окремих господарствах її врожайність сягала 65 ц/га. Звичайно, таких результатів досягнуто завдяки впровадженню прогресивних технологій вирощування зернових культур, у тому числі захисту посівів від комплексу шкідливих організмів — шкідників, хвороб та бур’янів.

Слід зазначити, що в господарствах з високим рівнем заселеності посівів пшеничним трипсом за відсутності її хімічного захисту знижуються не тільки продовольчі показники зерна, а й насіннєві.

Чималої шкоди завдають личинки п? явиці, особливо на посівах по зернових попередниках. Розроблені ІЗР прийоми захисту посівів від цього шкідника за токсикації насіння інсектицидами дають змогу впродовж осіннього періоду, особливо на ранніх стадіях розвитку пшениці, контролювати його чисельність. При цьому істотно зменшується заселеність посівів і такими фітофагами, як злакові попелиці, злакові мухи, цикади, дротяники, личинки пластинчастовусих. Зазначені прийоми на 55−65% забезпечують зниження чисельності фітогельмінтів. Крім того, вони у 3−4 рази дешевші порівняно з наземними обробками посівів і майже не впливають на корисну ентомофауну, особливо — хижих трипсів, стафілінід, павуків.

Крім цих фітофагів, значної шкоди посівам завдають гусениці совок, особливо озимої, та комплекс сисних шкідників — злакові попелиці, цикади, личинки злакових мух. Шкодочинність останніх значною мірою проявляється на посівах надранніх і ранніх строків сівби.

1. Морфологія, анатомія та біологія розвитку окремих видів шкідників Ряд лускокрилі, або метелики — Lepidoptera

З цього ряду найбільш шкодочинними є представники родин совки (Noctuidae) і ширококрилі вогнівки (Pyraustidae).

Родина совки — Noctuidae

Совка озима — Scotia segetum Schiff. (рис. 1.) — поширена в Україні повсюдно. Гусениці багатоїдні й живляться рослинами з багатьох ботанічних родин. Метелик розміром 40 — 50 мм. Передні крила бурувато-сірі (іноді майже чорні) з трьома характерними темними плямами (ниркоподібною, круглою і клиноподібною), облямованими тонкою чорною лінією; задні — у самця білі, у самки — білувато-сірі.

Рис. 1. Совка озима: 1 — метелик; 2 — гусениця; 3 — лялечка Яйце розміром 0,5 мм, півкулясте, ребристе (16−20 радіусів), з прішлюснутою основою; свіжовідкладене — молочно-біле, згодом темнішає.

Гусениці перших трьох віків землисто-сірі або сірувато-рудуваті, митові, останніх віків — з глянцевою епікутйкулою, вздовж спини і ємна вузька смуга; черевних ніг п’ять пар, довжина гусениці шостого віку — до 52 мм; лобні шви сходяться біля потиличного отвору. Лялечка близько 20 мм, червоно-бура, на анальному сегменті дня шпичаки. Зимують гусениці шостого віку на глибині 10−25 см. Витримують зниження температури до мінус 11 °C. Успіх перезимівлі залежить від розвитку жирового тіла. Гусениці молодших віків гинуть за температури нижче мінус 5 °C. Метелики активні в присмерки і вночі, удень ховаються під листям бур’янів та в інших укриттях. [7]

Для їх розвитку потрібне додаткове живлення нектаром на квітучій рослинності. Яйця відкладають по одному або невеликими групами на нижньому боці листків і черешків бур’янів, на сухі рослинні рештки або на легкий, добре оброблений ґрунт з рідкою рослинністю. В середньому одна самка відкладає від 470 до 2200 яєць, що залежить від умов живлення гусениць і метеликів. У зоні бурякосіяння метелики першого покоління відкладають яйця на буряки, кукурудзу, просо та овочеві культури, другого покоління — на підготовлені для посівів озимих поля з непаровими попередниками.

На більшій частині України озима совка розвивається у двох поколіннях, а в північних і особливо в північно-західних областях — в одному.

Шкодочинність озимої совки досить значна. Одна гусениця першого покоління за ніч може знищити 10−15 рослин цукрового буряку. Гусениці другого покоління найбільше пошкоджують озимі культури. Гусениці озимої совки можуть живитися не менше ніж на 140 видах рослин із 36 родин. [4]

Розмноження озимої совки значною мірою обмежують паразити, хижаки, хвороби. В яйцях, гусеницях і лялечках шкідника розвивається понад 120 видів ентомофагів, найбільше значення з яких мають іхневмоніди й трихограміди, а також вірусні хвороби.

На гусеницях паразитують: з родини Ichneumonidae — Ambly-teles vadatorius W.S., A. panzeri Wesm., Ichneumon sartitorius L., Ophion luteus L., Paniscus ocellaris Thorns.; з родини Braconidae Macrocentrus collaris Spin, і Meteorus rubens W.S.; з тахін — Gonia capitata D. L. і G. ornata Mg., Periscepcia carbonaria Panz., Peletie rubescens R.-D., P. ferina Ztt., Earythia caesia Fll. та ін.

З птахів найбільш енергійними винищувачами гусениць озимої совки є шпаки, граки і галки. [5]

Ряд трипси — Thysanoptera

Родина флеотрипіди — Phloeothripidae

Трипс пшеничний — Haplothrips tritici Kurd. (рис. 2.) — на посівах злакових культур зареєстровано 56 видів рослиноїдних і 11 видів хижих трипсів. Особливо велике значення як шкідники і перенощики вірусних хвороб колосових культур мають спеціалізовані види. Про ступінь їх спеціалізації свідчить наявність личинок того чи іншого виду на даній культурі. Так, оранжеві личинки пшеничного трипса трапляються лише на озимій та ярій пшеницях. Самки 1,3−1,5 мм завдовжки, від чорно-бурого до чорного кольору. Вусики 8-членикові; передні гомілки, за винятком основи, а також передні лапки жовті. Крила прозорі з довгими війками; самці менші за самок, трапляються дуже рідко. Яйце блідо-оранжеве, видовжено-овальне. Личинка іноварно-червона, завдовжки 1,4 — 1,8 мм. Зимують личинки в поверхневому шарі ґрунту і на його поверхні під 1 2 рослинними рештками. Спочатку вони живляться колосковими лусками, а потім проникають у колос трипс і починають відкладати яйця, зазвичай по 1 — імаго; 2 — личинка 4 — 8 вкупі. Плодючість однієї самки — в середньому 23 — 28 яєць. [7]

Рис. 2. Пшеничний трипс Личинки спочатку висмоктують сік з колоскових лусок та квіткових плівок, а потім пошкоджують зерно, яке перебуває в м’якому стані. В результаті знижується маса і якість зерна, а загальні втрати можуть сягати 20% можливого врожаю. [4]

До фази воскової стиглості зерна личинки закінчують розвиток і йдуть на зимівлю в ґрунт. Упродовж року розвивається одне покоління. Розмно-женню трипсів сприяє тепла суха погода.

Личинки пшеничного трипса перед збиранням падають з колосків на землю і ховаються в післяжнивні рештки, де перебувають під час зимової діапаузи. [3]

Ряд твердокрилі - Coleoptera

Родина листоїди — Chrysomelidae

П’явиця червоногруда (звичайна) — Oulema melanopus L.

П’явиці поширені особливо в Лісостепу і Степу. Злаковим культурам завдають шкоди червоногруда Оulеma mеlanopus і синя L. Michenis п’явиці. Перша з них віддає перевагу посівам вівса і ячменю, друга — посівам озимої пшениці. Живляться вони також пирієм повзучим, що підвищує рівень їх життєздатності.

Рис. 3. П’явиця червоногруда Останній (звичайна): визначається за середньою масою 1- жук; 2 — яйцекладка; жуків, що підійшли в зимову діапаузу. 3 — личинка; 4 — пошкодження Плодючість самок синьої п’явиці, які перезимували, при масі тіла 9,2 —9,5 мг становить 324 яйця, червоногрудої при масі 1.6 мг—112, а при 18 мг — 390 яєць. [7]

Втрати врожаю зерна районованих сортів зернових культур при наявності в період виходу в трубку па 1 м² 10—12 жуків червоногрудої або 13—15 синьої п’явиці становлять близько 3%. Такі ж втрати спостерігаються при наявності в період після виколошування чотирьох личинок червоногрудої або п’яти личинок синьої п’явиці на 1 м². [4]

Жук 4−4,5 мм завдовжки, зеленувато-синій, передньоспинка і ноги жовтувато-червоні; вусики, гомілки і лапки чорні.Яйце розміром 0,8 — 1 мм, янтарно-жовте, циліндричне.

Личинка з чітко вираженою головою і трьома парами ніг, розширена в середній частині тіла і вкрита зеленувато-бурим слизом. Лялечка 4−5 мм завдовжки, в кубушко подібному коконі. Шкодять жуки та личинки. Жуки вигризають поздовжні отвори в листках у фазі трубкування і колосіння пшениці, особливо твердої. Личинки скелетують листя, яке з часом отвори і засихає, рослини пригнічу-ються і відстають у рості. [4]

Зимують жуки в ґрунті на глибині 3−5 см, на полях зернових культур або в травостої. Жуки виходять з ґрунту і розселяються полях у пошуку кормових рослин. Дорослі особини пошкоджують липи озимих злаків, а з дикорослих — пирій, вівсюг, кострицю. Самки розміщують яйця у вигляді ланцюжка, по 3−7 штук разом, на нижній бік листків уздовж жилок.

Невелика частка жуків виходить на поверхню ґрунту і живиться на своїх кормових рослинах, однак більша їх частина залишається в ґрунті до весни наступного року. В Україні впродовж року розвивається одне покоління цього шкідника. Масове розмноження п’явиці, як правило, спостерігається в посушливі роки. [7]

Чисельність яєць та личинок п’явиць обмежують хижі жужелиці, павуки, а також паразит яєць Anaphes, личинок заражає Diaparsis carinifer. На стадії лялечки певне значення в обмеженні розмноження п’явиць мають ентомопатогенні гриби. [4]

Особливості біології та шкодочинності найпоширеніших шкідників культури Таблиця 1.1

2. Фенологічні календарі розвитку шкідників Фенологічний календар розвитку пшеничного трипсу (Таблиця 2.1)

Навесні личинки пробуджуються при прогріванні ґрунту до 8 °C. В цей час основна їх маса проникає в рослинні рештки, де у травні перетворюється на пронімфу і німфу. Розвиток німф триває 7—13 діб. Масова поява дорослих трипсів збігається з початком колосіння озимої пшениці. Найбільш інтенсивно їх відкладання триває до фази повного виколошування впродовж 8 -12 діб, а на 6 — 8-му добу з’являються личинки.

Вони живуть до кінця вересня і зимують в гранті. Розвиваються в одному поколінні.

Таблиця 2.1

() — зимуюча стадія · - стадія яйця + - стадія дорослої комахи (імаго) — - стадія личинки 0 — стадія лялечки Фенологічний календар розвитку червоногруда п’явиця (Таблиця 2.2)

Весняне пробудження настає наприкінці квітня — на початку травня.

Період відкладання яєць триває більше місяця, за цей час самки відкладають від 120 до 300 яєць. Ебріональний розвиток триває 13 — 14 діб.

Розвиток личинок триває близько двох тижнів. Личинки, які завершили живлення, втрачають слиз і переходять у ґрунт на глибину 2−3 см, де влаштовують колисочку і заляльковуються. Період розвитку лялечки триває до двох тижнів.

Жуки виходять з грунту на початку вересня і живляться ще, а ж до зимуючої стадії. Розвивається в одному поколінні. [2,7]

Таблиця 2.2

() — зимуюча стадія · - стадія яйця + - стадія дорослої комахи (імаго) — - стадія личинки 0 — стадія лялечки Фенологічний календар розвитку озимої совки (Таблиця 2.3)

З настанням підвищених весняних температур гусениці піднімаються у верхні шари ґрунту і на глибині 5 — 6 см заляльковуються в овальних земляних камерах. Розвиток лялечок триває 25 — 35 діб. Літ метеликів на півдні починається з середини квітня, в лісостеповій зоні — у третій декаді травня. Початок льоту та його тривалість визначаються метеорологічними умовами року. Ембріональний розвиток яєць за температури повітря 28 — 30 °C триває 2 — 5 діб, а при 10 — 12 °C — 24 доби.

Гусениці першого покоління з’являються наприкінці травня — на початку червня. Залежно від температури повітря вони розвиваються 20 — 60 діб. Закінчивши живлення, гусениці в ґрунті на глибині 1 — б см перетворюються на пронімфу, а через 2−10 діб — на лялечку. Через 11−14 діб вилітають метелики другого покоління, літ яких триває близько двох місяців; яйця відкладають зазвичай у серпні, а наприкінці місяця з’являються гусениці. Загалом тривалість розвитку одного покоління становить 50 — 70 діб при сумі ефективних температур 640 — 780 °C. Розвивається у двох поколіннях. 3,7]

Таблиця 2.3

() -зимуюча стадія · - стадія яйця; + - стадія дорослої комахи (імаго) — стадія личинки; 0 — стадія лялечки

3. Основні заходи захисту від шкідників Порівняно з іншими, озима пшениця може пошкоджуватися найбільшою кількістю різних видів шкідників, з якими слід боротися впродовж усього вегетаційного періоду. Майже всі вони присутні на пшеничному полі перед збиранням урожаю, а також у післязбиральний період.

Правильний вибір попередників. Пшениця вибаглива до попередників і знижує урожайність при повторному вирощувані на 15−20, а при сівбі третій рік підряд — до 30−35% і більше. При беззмінному вирощуванні урожаї знижуються навіть при внесенні додаткової кількості добрив. Основною причиною зниження врожайності є прогресуюче поширення хвороб, шкідників і бур`янів. Пшеницю не слід розміщати не лише після пшениці, а й після інших злакових хлібних культур (крім кукурудзи), які мають спільних збудників хвороб, шкідників і бур`яни. Набір попередників, які забезпечують високі врожаї озимої пшениці в різних зонах України неоднаковий, але всі вони повинні відповідати принаймні одній вимозі - бути надійними щодо накопичення достатньої кількості продуктивної вологи на початок сівби (не менше 10 мм в 10-сантиметровому шарі ґрунту). Ці культури повинні рано звільняти поле та не висушувати грунт на велику глибину. Такими у Степу України є чисті і зайняті пари. Добрими парозаймаючими культурами є вирощувані на зелений корм озимі жито, пшениця, тритикале, викоі горохо-вівсяні сумішки, еспарцет на один укіс, кукурудза, яка збирається до викидання волотей, а також інші культури, які збираються не пізніше червня місяця. Добрими попередниками є горох, сочевиця, чина.

Хімічний захист. При чисельності ґрунтових шкідників вище економічного порогу шкодочинності важливим захисним заходом є передпосівна обробка насіння інсектицидами під час його протруювання, а також внесення під час сівби в грунт збагаченого інсектицидом гранульованого суперфосфату у формі гранульованого 5%-го базудину (50кг/га).

Щоб попередити пошкодження посівів гессенською, шведською, озимою, пшеничною, опомізою мухами, цикадками, озимою совкою, трипсом і іншими грунтовими шкідниками, у фазі сходів, при температурі вище 12 0С, коли шкідники ведуть активний спосіб життя, слід провести крайове обприскування, а якщо літ шкідників не припиниться, то суцільне обприскування поля інсектицидом (Бі-58 новий 1.5л/га), базудин (1.5−1.8 л/га), діазинон (1.5−18 л/га) або іншим. Весною і влітку обробки інсектицидом проводять по мірі заселення посівів шкідниками вище економічного порогу шкодочинності. Крім названих інсектицидів для боротьби з попелицями, п`явицями, злаковими мухами, хлібними жуками, листовійкою, пильщиком та іншими шкідниками використовують бульдок (0.25 л/га), децис (0.25 л/га), золон (1.5−2л/га), кінмікс (0.2−0.3 л/га), лебайцид (0.6 л/га), нурел Д (0.75−1.0л/га), сумі-альфа (0.2−0.3 л/га), сумітіон (0.6−1.0 л/га), фастак (0.1−0.15л/га), ф`юрі (0.07л/га), шерпа (0.2 л/га).

Особливо ретельно в степових районах слід стежити за розвитком шкідливої черепашки та інших клопів. Для одержання сильного і цінного зерна посіви слід обробляти, починаючи з фази формування і наливу зерна. Слід пам`ятати, що якщо в партії зерна 3% ураженого шкідливою черепашкою, таке зерно повністю втрачає хлібопекарські якості. 1]

Обробіток ґрунту. Обробіток ґрунту повинен диференціюватись залежно від ґрунтової зони, попередників, типу забур`янення, вологозабезпеченості, часу збирання попередника. Підготовку ґрунту слід починати без розриву в часі після збирання попередника. Потрібно пам`ятати, що утримання поля чистим від бур`янів і сходів падалиці від збирання попередника до сівби пшениці є важливим заходом боротьби з багатьма шкідниками пшениці і хворобами.

Важливим заходом боротьби із шкідниками є утримання поля в чистому від бур`янів і сходів падалиці попередника стані весь період від збирання попередника до сівби пшениці. Відтак ранні й стислі строки збирання врожаю пшениці дають змогу істотно знизити пошкодженість зерна клопом черепашкою, позбавити шкідника джерела живлення й тим самим надалі знизити його чисельність. За сухої спекотної погоди й низької вологості для скорочення строків збирання врожаю доцільне роздільне збирання. Насамперед збирають на полях, більшою мірою заселених черепашкою, й там, де прогнозують отримання високоякісного зерна. Роздільне збирання з швидким підбиранням валків може також зменшити недобір зерна від хлібних жуків і хлібної жужелиці. [5]

Швидкий обмолот зерна, вивезення соломи й скиртування її без просипання сприяють знищенню пупаріїв гесенської мухи. Лущення стерні відразу ж після збирання врожаю пшениці дає змогу скоротити строки й погіршити умови нажировочного живлення клопа черепашки, внаслідок чого частина його популяції, яка недоживилася, гине під час зимівлі. При цьому також погіршуються умови живлення хлібної жужелиці, знищується значна частина пупаріїв гесенської, шведської, чорної пшеничної мух, личинок пильщиків. До того ж, лущення провокує сходи падалиці й бур’янів, де відкладають яйця гесенська й шведська мухи, а також розвиваються злакові попелиці й цикади.

Заходи захисту від озимої совки. Велике значення в обмеженні чисельно озимої совки має правильний обробіток ґрунту під озимі чистого зайнятого парів, а також полів після непарових попередників; мі рядний обробіток ґрунту на просапних культурах; обробіток ґрунту після збирання просапних попередників озимих культур зумовлює: загибель гусениць, пронімф і лялечок.

З біологічних заходів — застосування дворазового випуску трихограми із розрахунку 50 тис. особин/га; з хімічних — обробка полів озимої пшениці при наявності двох гусениць на 1 м² дозволений для використання інсектицидами.

Заходи захисту від п? явиць. Для обмеження розмноження та шко-дочинності п’явиць потрібно уникати посівів вівса та ярого ячменю поблизу минулорічних посівів цих самих культур та сівби їх у ранні строки. Ранньостиглі сорти вівса та сорти ярої пшениці з опушеними листками пошкоджуються менше. Лущіння стерні після збирання ячменю та жита значно зменшує кількість зимуючих жуків.

Хімічні засоби доцільно застосовувати лише в тому разі, якщо чисельність п’явиці перевищує економічні пороги шкодочинності, а саме жуків 40 — 50 екз/м2 у фазу виходу в трубку (озима пшениця) і личинок — 0,5 — 0,7 екз/стебло (озимій пшениці). [4,7]

Заходи захисту від пшеничного трипсу. В обмеженні чисельності пшеничного трипса велике значення має лущіння стерні відразу після збирання врожаю, що значною мірою знижує чисельність личинок і створює сприятливі умови для розмноження хижаків, особливо жужелиць родин Bembidion та Microlestes.

У степовій зоні хімічний захист посівів від пшеничного трипса поєднують із захистом від шкідливої черепашки. [7]

При співвідношенні 1: 6, тобто коли на одного хижака припадає близько 6 рослиноїдних трипсів, недобір зерна пшениці, жита, ячменю, вівса не перевищує 1,8%, а це значно нижче економічного порогу шкідливості. За такої умови проведення винищувальних заходів недоцільне, що, звичайно, буває в роки депресії рослиноїдних трипсів. У роки їх масового розмноження це співвідношення становить 1:20—З0, а недобір зерна досягає 6—8%, що спонукає до застосування інсектицидів.

Для визначення співвідношення між хижими і рослиноїдними трипсами у фазі цвітіння зрізають по 10 рослин у 20 місцях по периферії поля і вміщують в мішечки з щільної тканини.; Через одну або дві доби вміст мішечків витрушують на аркуш білого паперу і підраховують трипсів. [4]

Економічним порогом шкідливості пшеничного, вівсяного, житнього, пустоцвітого, тонковусого трипсів є наявність на колосі двох імаго або восьми личинок. При цьому втрата зерна не перевищує 3% урожаю за умови 30%-ної заселеності рослин. Якщо на одного хижого трипса припадає понад 6 особин рослиноїдних видів, краї полів обробляють інсектицидами. При локальному застосуванні фозалопу при дозі витрати 0,5 л/га (за препаратом) оптимальне співвідношення між хижими і рослиноїдними видами створюється на посівах через 48 год при застосуванні амбушу (0,5 л/га) — через 72—96 год.

Обробку крайових смуг посівів провадять за допомогою обприскувача типу ОВТ-1А. Як правило, це обприскування збігається з обробкою проти злакових попелиць і може бути проведене одночасно проти обох шкідників.

Обсів рапсом країв поля сприяє створенню оптимального співвідношення між хижими і рослиноїдними видами трипсів.

При ранньому лущінні стерні цих культур значно збільшуються пошукові можливості хижаків, а їхня кількість у 7—8 разів більша, ніж при лущінні, проведеному через 10—12 днів після збирання врожаю.

4. Календарний план проведення робіт із захисту рослин Таблиця 4.1

5. Найпоширеніші ентомофаги шкідників Ентомофаги озимої совки Ряд: перетинчастокрилі - Hymenoptera.

Вид: лісонота, або меніскус — Lissonoia niiida (Mcniskus agnate).

Родина: іхневмоніди — Ichneumonidae.

Спеціалізований паразит зернової совки. Цей їздець паразитує на гусеницях молодших віків, коли вони знаходяться всередині зернівки пшениці або за колосковими лусочками. Лісонота, як і зернова совка, дає одне покоління в році. Самиці пристосовані відкладати яйця в приховано живучого господаря. За один раз самиця відкладає одне яйце, але може бути відкладено в гусеницю 4 — 5 і навіть до 15 яєць. Однак у таких гусеницях виживає тільки одна личинка паразита, яка сягає другого віку, впадає в діапаузу і на цьому етапі розвитку залишається зимувати. Гусениця з личинкою паразита продовжує живитися до осені і скоріше від здорових гусениць іде в грунт на зимівлю. Весною личинка лісоноти, як і гусениця совки, починає інтенсивно живитися і розвиватися. У четвертому віці вона покидає господаря, залишаючи від нього тільки зовнішні покриви, заляльковується в ґрунті в коричневому пергаментоподібному коконі.

Залежно від погодних умов весною личинка закінчує розвиток у кінці травня — на початку червня. Масовий виліт лісоноти і метеликів зернової совки відбувається майже одночасно. Дорослі самиці лісоноти живляться нектаром люцерни, еспарцету, молочаю та інших рослин і живуть 1−2 місяці, а без додаткового живлення лише 3 — 8 днів. Можуть перелітати на відстань до 400 м. Вид: апантелес — Apanteles gastropachae Bouche.

Родина: браконіди — Braconidae

Груповий паразит. Розвивається у 2 — 3 поколіннях. Заражує гусениць зернових совок старшого віку, відкладаючи в кінці літа в кожну з них до 50 -100 яєць. Дорослі личинки восени виходять з гусениць і утворюють шовковисті білі кокони, в яких і зимують. Групи коконів мають вигляд грудочок вати і добре помітні на рослинах. З коконів апантелес вилітає в кінці травня. Можлива також зимівля частини популяції паразита у фазі личинки молодшого віку в гусеницях зернової совки. Такі личинки завершують розвиток весною, а дорослі комахи вилітають у червні. [2]

Ентомофаги пшеничного трипсу Відомо, що па трипсів полює близько 50 видів хижаків. З них тільки види родів Aeolothrips, Melanthrips, Ripidothrips є спеціалізованими хижаками, які живляться яйцями і личинками рослиноїдних трипсів. Один хижий елотрипс або його личинка старшого віку протягом доби висмоктує 70—80 яєць чи 32—44 личинки пшеничного трипса.

Хижі трипси розвиваються у двох поколіннях, зимують личинки в ґрунті. Навесні вони оточують себе щільним прозорим коконом і перетворюються на пронімфу, а через 5—6 днів — німфу. Дорослі трипси вилітають через 5— 7 днів після окрилення і деякий час живляться нектаром і пилком на суцвіттях айстрових, капустяних та ін.

Основними регуляторами чисельності рослиноїдних трипсів після збирання пшениці є хижі жужелиці, стафілініди, павуки, малашки, личинки ктирів. Ентомофаги п’явиці.

З природних ентомофагів основне значення в зниженні чисельності яєць п’явиць має анафес Anaphes lemae, личинок активно знищує лемофагус Lemophagus curtus.

Обсів зернових культур вико-вівсяною сумішкою або рапсом створює оптимальне співвідношення між ентомофагами і шкідниками. При наявності на одному суцвітті вики двох-трьох анафесів і 5—8 п’явиць на 1 м² посівів паразит може уразити всі яйця, відкладені шкідником.

Додаткові витрати на проведення обсіву вико-вівсяною сумішкою або рапсом становлять 0,17—0,19 кг/га, що гарантує збереження 2—3 ц/га зерна.

Резервації анафеса можна створювати підкошуванням злакових трав у полезахисних смугах у другій половині серпня—на початку вересня. Після цього па стеблах і молодих листках, що відростають, налічується близько 36—42 яєць п’явиць з розрахунку па 1 м², які уражуються анафесом на 84—93%. Розмножившись у цих резерваціях, анафес згодом перелітає на посіви озимих культур. [4]

6. Екологічне обґрунтування інтегрованого захисту насаджень від шкідників Захист посівів від шкідливих організмів найчастіше розуміють як застосування спеціальних засобів, особливо хімічних. Негативна дія останніх на навколишнє середовище полягає в забрудненні повітря, води, ґрунту, врожаю отруйними речовинами, погіршенні здоров’я людей і свійської худоби. Тому важливу увагу слід приділяти інтегрованому захисту рослин. Основою інтегрованого захисту рослин від шкідників є агротехнічний метод. Він не потребує спеціальних затрат, оскільки ґрунтується на звичайних заходах агротехніки. З огляду на це агротехнічні заходи є найекономнішими й найвигіднішими. Так, виконання елементів технології вирощування зернових культур на належному рівні створює цілком задовільний фітосанітарний стан посівів, коли шкодочинність шкідливих комах та інших організмів значно знижується внаслідок зниження щільності їх популяції і сформовану у рослин стійкість до пошкоджень. У таких умовах потреба в застосуванні інсектицидів зводиться до мінімуму, а інколи й зовсім відпадає.

Висновки Отже, сучасні системи захисту рослин спрямовані насамперед на підвищення стійкості рослин і створення умов, що обмежують розмноження й шкодочинність шкідливих комах. А це досягається розміщенням озимої пшениці після таких попередників, як чорний пар, бобові трави й горох, що поряд з підвищенням урожайності обмежують розмноження озимої совки і шкодочинність трипсів, п’явиць, злакових мух, хлібних пильщиків, злакових попелиць. Здійснення збирання зерна й різних агротехнічних заходів у післязбиральний період на вищому організаційному й науковому рівні й водночас боротьба з багатьма шкідниками дають змогу поліпшити якість і зменшити недобір урожаю поточного року, а також певною мірою захистити майбутній урожай. Слід пам’ятати, що економічно найбільш вигідним заходом захисту пшениці є впровадження нових, стійких до шкідників та хвороб сортів, виведення нових сортів та гібридів. А також використання більше біологічних і агротехнічних заходів захисту від шкідників і в меншій мірі використовувати хімічні засоби захисту.

анатомія біологія захист насадження

Бібліографічний список

1. Антонюк С. І., Гончаренко О. І., Рубан М. Б. Сільськогосподарська ентомологія. — К.: Вища школа, 1984. — 271с.

2. Біологічний захист рослин: Навчальний посібник // Бродвій В. М.,

Гулий В.В., Федоренко В. П. — К.: Світ, 2011. — С. 253−256.

3. Биологическая защита растений // Бондаренко Н. В. — М.: Агропромиздат, 1986. — С. 154−160.

4. Довідник із захисту рослин // За ред. М. П. Лісового. К.: — Урожай, 1999. — 743с.

5. Довідник по захисту польових культур // За ред. В. П. Васильєва, М.П. Лісового. — К.: Урожай, 1993. — 222с.

6. «Карантин і захист рослин» //Інститут захисту рослин УААН Д. Фещин, канд. с.-г. наук. — 2010. — С. 7 — 9.

7. Основи біологічного методу захисту рослин // М. П. Дядечко, М. М. Падій, В. С. Шелестова та ін. — К.: Урожай, 1990. — С.70−71.

8. Основи захисту рослин від шкідників Круть М. В. — К.: Аграрна наука, 1987. — 99с. Інститут захисту рослин УААН

9. Паразиты и хищники вредителей сельскохозяйственных культур // В. А. Тряпицын, В. А. Шапиро, В. А. Щепетильникова. — 2-е изд., перераб. и доп. — Л.: Колос, Ленингр. отд-ние, 1982. — 256с., ил.

10. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні К.: Юнівест Маркетинг. — 2009. — 348.

11. Сільськогосподарська ентомологія: Підручник // За ред. Б. М. Литвинова, М.Д. Євтушенка. — К.: Вища освіта, 2011. — 511с.:іл.

.ur