Київська Русь

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Київська Русь»

Виконала:

учениця 10 — А класу Кушнір Анастасія

План

1. Походження, і розселення східнослов'янських племен, спосіб життя 3

2. Київська Русь, її політичний розвиток 7

3. Загальна характеристика соціально — економічного розвитку Київської Русі 10

1. Походження, і розселення східнослов'янських племен, спосіб життя

Слов’яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського) походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов’янам.

Як окрема етнічна спільність, слов’яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов’ян із веі; с дами. Перші письмові згадки про слов’ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. — Плінія, Тацита, Птолемея. На думку більшості вчених, батьківщина слов’ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.

Звідси, в ІІ-УІІ ст. н. е. — в період Великого переселення народів — слов’яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов’янський етнос розпався на три гілки: західних слов’ян, південних слов’ян і східних слов’ян. Східні слов’яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

Західні слов’яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

Південні слов’яни — болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.

Східні слов’яни — українцям, росіянам, білорусам.

З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).

Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство. Поширилося орне землеробство, практикувалося двопілля, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Анти не тільки забезпечили себе хлібом, а й вивозили зерно на зовнішні ринки. У всіх поселеннях знайдено залишки залізо — та бронзоплавильних майстерень. Виявлено близько 100 найменувань виробів із заліза і сталі.

Анти підтримували торговельні зв’язки з сусідами (скіфами, сарматами, готами та ін), а також з провінціями Римської імперії.

Інтенсивний розвиток економіки обумовив розклад общинного господарства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.

В IV ст. н. е. анти створили державне об'єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Антський союз мав характер військової демократії. Проіснував до 7 ст. н. е. і розпався під ударами аварів.

Після його розпаду на території України, де розселилися східні слов’яни, утворилися окремі племінні об'єднання, розташування і назва яких відомі із літопису «Повість минулих літ»: поляни, древляни, сіверяни, тіверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни, які проживали у Середньому Подніпров'ї: вони знаходилися майже в центрі східнослов'янських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме поляни стали центром консолідації східнослов'янських земель, їх столицею був Київ, заснований, за даними археологів, у кін. V — першій пол. VI ст. н. е. За легендою, Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь.

Першими ж київськими князями, існування яких зафіксовано письмовими джерелами, були Дір і Аскольд, які правили у 30−50-х рр. IX ст.д.о 882 р.

За одними писемними відомостями, Аскольд і Дір були нащадками Кия, за іншими — дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільменських словен у північних Новгородських землях. Як сповіщається в літописі, слов’янське населення запросило варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.

3 середини IX ст. навколо полян постає стабільне державне об'єднання, яке в арабських письмових джерелах отримало назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею. Міжнародні зв’язки Київського князівства свідчать про його могутність, авторитет. У 860 р. дружина Аскольда здійснила похід на Візантію, змусивши її сплатити контрибуцію.

Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультурним ядром, навколо якого згодом зросла Київська Русь.

У 882 р. Новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ. В результаті Олег об'єднав Київські і Новгородські землі і розпочав консолідацію праукраїнських та інших східнослов'янських племен.

Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов’ян — Київської Русі або Давньої Русі.

Слов’яни і скандинави Скандинавські ватаги професіональних воїнів, яких на заході Європи звали норман-нами («північними людьми»), а на сході варягами, з кінця IX — початку X ст. здійснювали напади на землі Данії, Англії, Франції, Південної Прибалтики, дійшли до Середземного моря й задовго до Колумба висадилися в Америці. Основними їхніми заняттями стали воєнний промисел, військова служба і торгівля. Варяги відзначалися мужністю, хоробрістю, наполегливістю, безжалісністю як до противника, так і до себе. Осідаючи в місцях своїх переможних вилазок, змішуючись з місцевим населенням, вікінги швидко втягувалися в культуру підкорених територій.

На поч. IX ст. активізувалося проникнення варягів через систему річок та озер углиб Східної Європи. Прямуючи на схід, скандинави переслідували швидше торгову, ніж військову мету. Ладозьке озеро і р. Волхов служили в'їзними ворітьми" з Балтики: через басейн оз. Ільмень.

Звідси можна було дістатися до Волги, нею досягти земель волзьких булгар і Хозарії, а перетнувши Каспійське море — арабських країн Середньої і Передньої Азії. Підприємливі купці-воїни переправляли на південь мед, віск, хутра, рабів. З часом південний напрямок починає переважати у здобичницькій, військово-службовій і торговельній діяльності скандинавів.

З IX ст. скандинавські мореплавці почали проникати на новий торговий шлях на південь, який отримав назву «шлях з варяг у греки». З оз. Ільмень по малих річках і річкових Зазначимо, що археологічна наука волоках їхні човни простували до верхів'я Дніпра, а вже звідти Дніпром спускалися в Чорне море. Осідаючи в прирічкових населених пунктах, варяги або підкоряли довколишні племена, примушуючи їх до сплати данини, або вступали з ними у союзницькі відносини. Щодо Києва, то сюди сходилися річкові транзитні шляхи, і власне ця специфіка розташування міста, яка дозволяла контролювати увесь дніпровський шлях, надала йому роль бази, з якої впродовж IX ст. нормани здійснили поступове об'єднання територій, пов’язаних конфігурацією гідрографічної мережі з Дніпром.

Походження назви «Русь»

Нестор-літописець, роблячи у 860 р. запис про похід Аскольда і Діра на Константинополь, відзначає, що з того часу «почалася прозивати Руська земля» .

В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін «Русь «. Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов’янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви «Русь» в інших народів. Поступово термін «Русь» поширюється на всіх дружинників, у тому числі й слов’янського походження. Назва «Русь» поширюється насамперед на полян, що панували у протодержавному утворенні на Наддніпрянщині, а потім і на всіх східних слов’ян. Цим же словом іменували й Давньоруську державу з центром у Києві. Офіційні назви «Русь», «Руська земля» у X-XI ст. стають загальновживаними на всьому її просторі.

Отже, слово «Русь» виникло не як етнонім, а як політична назва державного об'єднання.

2. Київська Русь, її політичний розвиток

Як Ви вже знаєте, Новгородський князь Олег захопив київський престол. Два політичних центри — Київ і Новгород — об'єдналися в одну державу, яка отримала назву Київська Русь. Першим князем Київської Русі став Олег. Його наступник-Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів.

Теорії походження Київської Русі.

В історичній науці склалося декілька теорій щодо утворення Київської Русі. Найбільш поширеними вважаються:

Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без допомоги зовні заснувати могутню державу.

Норманську теорію започаткували німецькі історики Г. Баєр та Г. Міллер, які працювали в другій пол. XVIII ст. в Росії.

Теорія природньо-історичного (автохтонного) походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов’яни були в змозі утворити свою державу, бо:

* для цього у східних слов’ян існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні передумови;

* процес державотворення розпочався у східних слов 'ян ще до приходу варягів;

* варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підпорядкувати дніпровський торговельний шлях (так званий «шлях із варяг в греки»), обкласти даниною місцеве населення.

Цю теорію сповідували видатні українські історики XIX — поч. ХХ ст.М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій та інші.

Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необхідністю — на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку знаходилися східні слов’яни у УІІІ-ІХ ст.

І період Охоплює князювання Олега (882−912 рр)

Ігоря (912−945 рр)

Ольги (945−964 рр)

Святослава (964−972 рр) Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

Князі об'єднали майже всі східнослов'янські племена, підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з кочовиками і Візантійською імперією. Відповідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.

За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські словени, а також неслов’янські племена — чудь і меря. Здійснюючи походи на схід — до Каспію та проти Візантії, князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.

Дружина Ігоря — Ольга, в зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії. Вона здійснила податкову реформу (це перша на Русі реформа), чітко визначивши розміри дані та місця її збору. Ольга першою із великих київських князів прийняла християнство.

Син Ігоря і Ольги — Святослав збільшив територію держави, поширивши владу на в’ятичів, що мешкали в межиріччі Волги і Оки. Князь здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території Дунайської Болгарії та Північного Кавказу (пізніше ці території були втрачені). Святослав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.

II період Охоплює князювання Володимира Великого (980−1015 рр)

Ярослава Мудрого (1019−1054 рр)

Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності.

За князювання сина Святослава — Володимира — загалом завершилося формування території Київської Русі, її площа стала найбільшою в Європі.

Адміністративна реформа Володимира, про яку вже згадувалося, зміцнила систему державної влади.

Володимир забезпечив захист Русі від печенігів, зміцнивши прикордонні землі системою валів та укріплених містечок.

Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене такими причинами, як необхідність укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім'ю європейських народів.

Після смерті Володимира між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим. Однією із найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів — «Руської правди» .

Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську Лавру, збудував багато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв’язки з київською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Не дивно, що історики називають Ярослава тестем Європи.

Правління Ярослава Мудрого було апогеєм могутності Русі.

3. Загальна характеристика соціально — економічного розвитку Київської Русі

Ранньофеодальний характер Київської Русі.

Київську Русь характеризують як ранньофеодальну державу: стрімка її феодалізація відбувалася при збереженні помітних залишків родоплемінного ладу. Серед них, перш за все, виділяються такі:

збереження до XI ст. колективної власності на землю. (Індивідуальна земельна власність зародилася на Русі у другій пол. XI ст).

збереження до X ст. (до адміністративної реформи Володимира Великого) племінних князівств;

збереження таких форм родоплемінного ладу, як віче, народне ополчення.

Щоб зрозуміти, що являла собою Київська Русь, слід дати характеристику її економічного, соціального, політичного та етнічного устрою.

Економіка Загальновизнаним є той факт, що Русь мала розвинені для свого часу продуктивні сили і багату економіку.

Землеробство — провідна галузь, практикувалася 2−3 — пільна система. Основними зерновими культурами були жито, пшениця, просо, ячмінь, овес. Вирощували також бобові та технічні культури, городину. Із землеробських знарядь використовували переважно рало, плуг, соху.

Скотарство — набуло значного поширення, особливо в степовій зоні. Розводили велику і малу рогату худобу, коней, свиней, птахів.

Ремесло — існувало до 60 спеціальностей. Найважливішими його галузями були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво.

Торгівля-як внутрішня, так і зовнішня — мала велике значення в господарському житті. Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва і т.п. У X ст., з часів Володимира Великого, з’явилася власна монета — злотники й срібляники. З XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня — злиток срібла різної ваги (до 200 г).

Допоміжні галузі - мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Соціальна структура

Суспільство Київської Русі еволюціонувало у напрямку до ранньофеодального, у зв’язку з чим відбувалися відповідні зміни в його соціальній структурі.

У соціальній структурі давньоруського суспільства XI ст. можна виділити такі основні групи населення:

Князі (представники правлячої та племінних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.

Основна група — селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапляли в економічну залежність від князів і бояр: платили їм данину, виконували примусові роботи.

" Холопи «- раби — використовувалися в домашньому господарстві.

Міщанство — складало багато — чисельну верству. За приблизними розрахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис. чоловік) і Новгород (до ЗО тис. чоловік).

Духовенство — формується з прийняттям християнства.

Посилення експлуатації панівною верхівкою безпосередніх виробників у містах і селах викликало опір народних мас, що часто виявлялося у формі збройних повстань. Повстання охоплювали чималу територію Київської Русі, і в них брали участь різні прошарки населення. Помітним виявом народного руху, зокрема, було повстання 1113 р. у Києві. Повстання киян спричинилося невдоволенням політикою великого князя Святополка Ізяславовича, за правління якого Південна Русь зазнала численних братовбивчих міжусобних війн, що призводили до голоду й зубожіння трудового люду. Так, в результаті гострих сутичок правлячої династії з феодалами Галицької землі до Києва припинилися поставки солі. З цієї обставини швидко скористалися місцеві лихварі й сам князь, монополізувавши торгівлю сіллю. Вістря народного гніву було спрямовано не тільки проти безпосередніх торговців — спекулянтів, але й проти князівської адміністрації, світських та церковних феодалів. Повстанці розгромили і пограбували двір київського тисяцького Путяти й збиралися вчинити напад на будинки інших феодалів та монастирі. Побоюючись розростання конфлікту, київські «мостиві мужі» звертаються до переяславського князя Володимира Мономаха з проханням посісти великокнязівський стіл і вгамувати повстання в Києві.

Форма правління Київська Русь була ранньофеодальною монархією: київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і управляв державою за допомогою найближчого оточення — особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими їм князівствами), намісників (управляли невеликими містами).

Віче існувало як орган місцевого самоуправління.

Територіально-політичний устрій Територіальне Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств, які характеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті. В оцінках територіально-політичного устрою Давньоруської держави існують розбіжності, її називають і конфедерацією, і супер-союзом, і співдружністю князівств. До адміністративної реформи Володимира Великого (близько 988 р) влада в удільних князівствах належала місцевим племінним династіям, які протистояли київському князю в його прагненні об'єднати під своєю владою племінні князівства. Володимир же замінив племінних вождів своїми синами (а їх він мав 12), вірними боярами, зміцнивши тим самим владу київського князя. Радянські історики пропагували теорію, згідно з якою в Київській Русі сформувалася єдина давньоруська народність (спільна літературна мова, культура психічний склад), з якої після розпаду Київської держави, з часом, утворилося три народиукраїнський, російський і білоруський. Ця теорія була створена на догоду радянській ідеології і не має під собою належних підстав. Єдиної давньоруської народності не було, вона не могла скластися ні до утворення Київської Русі, ні в період її існування. Чому? По-перше, до об'єднання в одну державу східнослов'янські племена існували самостійно, вони знаходилися в різних природних умовах і відчували впливи з боку різних етносів. По-друге, в період Київської Русі, в умовах панування натурального господарства, були відсутні необхідні тісні контакти між населенням великої території держави.

Російський історик XIX ст.М. Погодін виступив з теорією, за якою в Київській Русі до сер. XIII ст. мешкали великоруси (росіяни), котрі після татарської руїни 1240 р. переселилися на_ північ. Натомість, на «порожнє» місце, прийшли переселенці з Волині і Галичини, які й явилися предками сучасних українців.

Згідно з концепцією М. Грушевського, Київська держава і культура були створені лише однією народністю — українською.

Мабуть, треба визнати, що східнослов'янське населення Русі не було однорідним і складалося із трьох основних етнічних груп:

Південні русичі - на території Київської, Чернігівської, Переяславської, Галицької і Волинської земель.

Північні русичі - на території Новгородської, Псковської, Володимиро — Суздальської, Смоленської і Рязанської земель.

Західні русичі - на території Полоцької, Мінської, Туровської земель.

На основі цих трьох етнічних груп відбувався процес формування відповідно української, російської і білоруської народностей Український етнос і українська мова відокремлюються вже в період Давньоруської держави Про існування протоукраїнських мовних рис у давньоруський період свідчать лінгвістичні дослідження. До того ж, у Закарпатті, яке ще в XI ст. відокремилося від Києва і потрапило під владу Угорщини, весь цей час існувала українська мова. То коли ж вона там могла закріпитися, як не в період Київської Русі? Нарешті, політичні кордони нових князівств, що створювалися на території давньоруської держави, співпадали з етнічними (племінними).

2. Термінологічний словник:

Данина — найдавніша форма оподаткування населення у вигляді натурального державного податку, грошової ренти тощо.

Дружина — загін воїнів об'єднаних навколо вождя племені, згодом князя, збройні загони в Київській Русі.

Закуп — людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов’язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути «купу» (борг).

Смерд — селянин, який належав до селянської общини і отримував від князя землю, сплачуючи йому данину.

Холоп — підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба, пізніше — двірський слуга, кріпак.

Челядь — раби полонені які знаходилися під владою хазяїна, цілком безправні особи.