Оцінка ефективності виробничо–господарської ЗАТ «Сєверодонецьке Об» єднання Азот»

1. Теоретико — методичне дослідження ефективності, чинників її зростання і можливостей ефективного управління

1.1 Поняття економічної ефективності

1.2 Методичні основи визначення, оцінки і управління економічною ефективністю

1.3 Чинники та резерви підвищення ефективності діяльності підприємства

2. Загальна характеристика і економічний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства і його підрозділу — цеху М-3

2.1 Загальна організаційно — економічна характеристика ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот»

2.2 Аналіз основних техніко — економічних та фінансових показників роботи ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот»

3. Розробка заходів щодо підвищення економічної ефективності діяльності цеху М-3

3.1 Оцінка економічного стану та організаційної структури цеху М-3

3.1.1 Аналіз використання основних виробничих фондів (ОВФ)

3.1.2 Аналіз використання матеріальних ресурсів

3.2 Обґрунтування заходів з реконструкції цеху М-3 з виробництва карбаміду

3.3 Заходи з реконструкції цеху М-3

3.4 Впровадження системи знижок на продукцію цеху М-3

4. Охорона праці та навколишнього середовища

4.1 Загальні питання охорони праці

4.2 Промислова санітарія

4.3 Електробезпека

4.4 Пожежна безпека

4.5 Охорона навколишнього середовища ВИСНОВКИ СПИСОК ДРЕЖЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

Додаток

ВСТУП

Ціль будь — якого підприємства — забезпечення його стабільного положення на ринку і отримання на цій основі максимального прибутку.

У сучасних ринкових умовах функціонування підприємства чи його підрозділів не можливе без врахування факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Їх постійні зміни обумовлюють необхідність безперервного моніторингу стану підприємства. Правильне визначення його фінансової та економічної ситуації має величезне значення не тільки для самого суб'єкта господарювання і його керівників, а й для осіб, що приймають безпосередню участь у господарській діяльності, тобто інвесторів, аудиторів, кредиторів, партнерів, керівників маркетингових відділів, що на основі отриманих результатів розробляють, планують і реалізують просування продукції на ринок.

Особливо гостро ця проблема стоїть для підприємств хімічної промисловості. Враховуючи їх матеріалоємність і енергозалежність, існують певні перешкоди у виявленні реальних чи потенційних факторів підвищення ефективності виробництва. Також доволі часто підприємства орієнтуються на отримання максимального прибутку, без врахування перспектив, що призводить до недовикористання можливостей підприємства. Тому важливим є визначення оптимального розміру прибутку. А він може бути спрогнозований лише на основі детального аналізу виробничо — господарської діяльності підприємства, що забезпечить не тільки вимоги інвесторів і акціонерів, а й реалізацію всіх його потужностей і конкурентоспроможність на ринку. Виходячи з вищезазначеного, тема дипломної роботи, присвячена безпосередньо аналізу та оцінці виробничої діяльності підприємства, є актуальною. Метою дипломної роботи є аналіз і оцінка ефективності виробничо-господарської ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот» і його структурного підрозділу — цеху М-3, а також впровадження заходів з її вдосконалення.

Для повного розкриття даної теми слід розглянути і такі питання:

— провести теоретико — методичне дослідження ефективності та її основних показників, а також основ управління ефективністю на промислових підприємствах;

— провести аналіз основних показників, що характеризують результати діяльності підприємства, фінансовий і техніко — економічний аналіз, а також розглянути організаційну структуру, конкурентоспроможність продукції ;

— провести оцінку економічного стану безпосереднього об'єкту дослідження (підрозділу підприємства — цеху М-3), аналіз його організаційної структури, кон’юнктури зовнішнього ринку карбаміду і визначити напрямки розробки заходів з підвищення економічної ефективності його діяльності;

— обґрунтувати заходи з підвищення ефективності діяльності цеху М-3 за визначеними напрямками.

Об'єктом дослідження роботи є цех М-3 виробництва карбаміду ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот». Предметом дослідження є результати виробничо — господарської діяльності ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот» і цеху М-3. Основною інформаційною базою є дані, надані бухгалтерією підприємства за 2008;2010 роки, а також дані економічного відділу цеху М-3 за той же період. Це інформація про організаційну структуру, бухгалтерська звітність, кошториси та калькуляції. Також може бути використана інформація з офіційного сайту ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот». Найбільш повно питання економічної ефективності висвітлено в роботах Г. В. Савицької, та В. М. Колота і О. В. Щербини, а також у підручниках з Економічного аналізу та Економіки підприємства Л.Т. Гиляровської та С. Ф. Покропивного відповідно та ін. Особливу увагу в роботі слід приділити врахуванню специфічних чинників і факторів, а також пошуку резервів підвищення ефективності за основними напрямками розвитку і вдосконалення виробництва.

1. ТЕОРЕТИКО — МЕТОДИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ, ЧИННИКІВ ЇЇ ЗРОСТАННЯ І МОЖЛИВОСТЕЙ ЕФЕКТИВНОГО УПРАЛІННЯ

1.1 Поняття економічної ефективності

Проблема ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відображає взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах ринкової економіки поняття «економічний ефект» та «економічна ефективність» відносяться до числа найважливіших категорій, оскільки результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості й злагодженості роботи інших суб'єктів.

Ці поняття тісно пов’язані між собою. Однак, теорія ефективності чітко розрізняє їх, розуміючи під першим результат заходу — абсолютну оцінку (частіше за все виражену у вартісній формі), а під другим — відносну величину — співвідношення ефекту і витрат, які його викликали. Тож економічний ефект може бути як позитивним, так і негативним, а економічна ефективність, оскільки відображає результативність, може бути лише позитивною величиною.

В даний час використовуються різні терміни, які по-різному характеризують співвідношення результату з певними цільовими установками — результативність, доцільність, економічність, продуктивність, дієвість. В той же час, ефективність — характеристика процесів і впливів суто управлінського характеру, що відображає перш за все ступінь досягнення переслідуваних цілей, тому ефективністю володіє лише цілеспрямована взаємодія. Також ефективність розкриває характер причино — наслідкових зв’язків виробництва.

Така взаємодія і зв’язки між персоналом, засобами праці та предметами праці спостерігаються у процесі виробництва на будь-якому підприємстві. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої та уречевленої праці, а з іншого, — результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Таким чином, ефективність виробництва — це комплексне відображення використання ресурсів підприємства за певний проміжок часу для виробництва товарів та послуг.

У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) та виробництва різноманітних товарів і послуг.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

Оцінка ефективності діяльності підприємства має спиратися на відповідну методичну основу. Проте в Україні не існує офіційної та загальновизнаної методики комплексної оцінки результатів здійснення господарської діяльності. Натомість найбільш повне і послідовне дослідження економічної ефективності господарської діяльності подається в теорії комплексного економічного аналізу, де ефективності присвячені розділи перспективного, поточного і оперативного аналізу, на базі якого оцінюється досягнута ефективність господарської діяльності, виявляються фактори її зміни, невикористані можливості і резерви підвищення. В нашій роботі ми будемо орієнтуватися на розробки вчених можна орієнтуватися на розробки вчених [1,2,3,4].

Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, наведеній у формулі (1.1).

(1.1)

Існують і інші варіанти зіставлення витрат та результатів, при цьому одержувані показники будуть мати різний зміст, акцентуючи ту чи іншу сторону категорії «ефективність» :

1 Показник (див. формулу (1.1)) характеризує результат, отриманий з одиниці витрат.

2 Відношення витрат до результатів означає питому величину витрат, що припадають на одиницю результату.

3 Різниця результатів і витрат характеризує абсолютну величину перевищення результатів над витратами.

4 Показник у формулі (1.2) відображає питому величину ефекту, що припадає на одиницю отримуваного результату.

(1.2)

5 За формулою (1.3) розраховується оптимальна величина ефекту.

(1.3)

Таким чином, економічна ефективність є оцінювальною категорією. В основі її визначення поняття порівняльної переваги, яке дає можливість порівняння і вибору найбільш ефективного варіанту виробництва, оцінки доцільності вдосконалення базового варіанту виробництва. У зв’язку з цим, оцінка економічної ефективності є вирішальною в управлінні інвестиційною діяльністю підприємства.

Крім цього, вся господарська діяльність підприємства пов’язана з проведенням різних заходів. Це можуть бути і розміщення підприємств, і реконструкція старих чи будівництво нових, і впровадження нової техніки, а також укладання будь-якої комерційної угоди чи здійснення природоохоронних заходів. Визначення їх економічної ефективності - головна складова раціонального розподілу коштів підприємства і організації його подальшої діяльності.

Спільними для всіх цих заходів є два моменти:

1) всі вони спрямовані на досягнення конкретного результату (соціального чи економічного);

2) всі вони потребують витрат коштів (чи інших ресурсів).

Тому на практиці для відбору оптимального варіанту найчастіше розраховується порівняльна економічна ефективність приведених витрат — сукупну величину поточних і одноразових витрат, зведених до однакової розмірності. Найбільш ефективним вважається варіант з меншою величиною приведених витрат. Приведені витрати можна розрахувати як на одиницю продукції так і на річний випуск за загальною формулою (1.4)[5].

(1.4)

де — приведені витрати по і-му варіанту;

— поточні витрати по і-му варіанту (питома собівартість чи собівартість річного випуску);

— нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень;

— капітальні вкладення по і-му варіанту.

Також існують і інші показники порівняльної економічної ефективності. Так, у навчальному посібнику для оцінки варіантів капіталовкладень пропонується розраховувати умовно — річну економію, річний ефект, а також розрахунковий коефіцієнт ефективності і термін окупності.

Під час розрахунку показників економічної ефективності слід розрізняти економічну ефективність короткострокового рішення (разової угоди) і економічну ефективність довгострокового проекту, реалізація якого передбачає кілька років.

У короткостроковому періоді зазвичай розглядається ефективність заходів, не пов’язаних з одноразовими капітальними вкладеннями. Витрати на заходи включаються в поточні витрати і повністю відносяться на собівартість виготовленої продукції. Ефект від таких заходів виявляється у кращому використанні виробничих ресурсів або зниженні позавиробничих витрат, знижуючи в цілому повну собівартість продукції. Часто заходи носять організаційний характер, не вимагаючи особливих витрат на їх здійснення.

У довгостроковому періоді можуть зазнавати змін всі змінні і постійні чинники. Зміна постійних факторів зазвичай вимагає додаткових капітальних витрат на вдосконалення та заміну обладнання технологічних процесів або реконструкцію всього виробництва. Створений при цьому додатковий капітал являє собою ресурс тривалого користування, що бере участь у виробничому процесі протягом багатьох років.

1.2 Методичні основи визначення, оцінки і управління економічною ефективністю Ефективність виробництв має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання Класифікація видів економічної ефективності наведена у табл. 1.1 [6, таблиця 17.3, с.466].

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно на підставі одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Насамперед, виділяють економічну і соціальну ефективність.

Економічна ефективність відображається через різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої чи реалізованої продукції, розмір отриманого прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів чи загальна економія від зниження собівартості продукції і ін.

Таблиця 1.1 — Видова класифікація ефективності виробництва

Соціальна ефективність передає відповідність результату виробничо-господарської діяльності соціальним цілям суспільства, колективу. Економічні інтереси виробників знаходяться у тісному взаємозв'язку з соціальними результатами: чим вище економічні результати, тим вище і соціальні. Соціальні результати полягають у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці й побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя і т.д. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не тільки позитивними, але і негативними. Однак, результати роботи підприємства завжди є базою для вирішення цілого ряду соціальних проблем.

Важливе значення в системі керування виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства. Тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника (показників) можна найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва.

У системі показників ефективності виробництва не усі з них мають однакову значимість. Є головні й додаткові (диференційовані) показники. Якщо перші прийнято називати узагальнюючими, тобто такими, що виражають кінцеві результати виробництва й виконання стратегічних завдань, то другі є функціональними, що характеризують певну сторону діяльності. Їх використовують для аналізу й виявлення резервів ефективності, усунення вузьких місць у виробництві.

Особливої уваги потребує показник темпу зростання. Оскільки, орієнтуючись тільки на темпи зростання як на показник, що характеризує ефективність виробництва, можна не врахувати головний фактор ефективності - інтенсифікацію виробництва, тому що високі темпи росту можуть бути досягнуті і за рахунок екстенсивних факторів, тобто в результаті додаткових капітальних вкладень на розширення виробництва (нове будівництво, реконструкція підприємств), хоча використання засобів і внутрішніх резервів виробництва при цьому може залишатися на низькому рівні. Цей показник є прикладом того, що оцінку діяльності підприємства слід проводити на основі комплексного аналізу кінцевих підсумків його ефективності. Економічна суть ефективності підприємства полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат домогтися істотного збільшення прибутку. Кількісно вона вимірюється зіставленням двох величин: отриманого в процесі виробництва результату і витрат живої і уречевленої праці на його досягнення. Для правильного визначення найважливіших напрямів підвищення економічної ефективності суспільного виробництва необхідно сформулювати критерій і показники ефективності. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання.

При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести [6; с.469]:

— забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництв;

— відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;

— важливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;

— виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємств.

На підставі зазначених принципів будується систему показників ефективності виробництва, що дає всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містить всі загальноекономічні показники:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємств);

2) показники ефективності використання праці (персоналу);

3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів;

4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень).

Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва або ефективність використання окремих видів ресурсів. Система показників ефективності виробництва наведена на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 — Система показників ефективності виробництва суб'єктів господарювання

Через різноманіття видів витрат різних ресурсів широко використовується так звані приватні показники ефективності: продуктивність, фондовіддача, фондомісткість та ін. Їх порівняння певною мірою досягається застосуванням узагальнюючих показників, найважливішим з яких є прибуток. Приватні показники є основою для розрахунку узагальнюючих. У цьому сенсі узагальнюючі показники є метою виконуваних розрахунків, а приватні - їх засобом. Приватні показники економічної ефективності характеризують окремі сторони економічного виробничого або (комерційного) процесу. Узагальнюючі ж показники характеризують результативність діяльності в цілому всієї економічної системи підприємства і є підставою для прийняття рішень на рівні системи в цілому. Приклади деяких узагальнюючих і приватних показників показано на рис. 1.1 [8, рисунок 1], а порядок їх розрахунку наведений у додатку А.

Як вже було сказано, деякі види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства, а й залежно від того, які ресурси (застосовувані-сукупність живої та уречевленої праці; чи споживані-поточні витрати на виробництво продукції) беруться для розрахунків. Так, запропонований С. Ф. Покропивним [6; с.471] узагальнений показник ефективності застосованих ресурсів підприємства, пропонується розрахувати за формулою (1.4).

(1.4)

де — ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці;

— обсяг чистої продукції підприємства;

— чисельність працівників підприємства;

— середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю;

— вартість оборотних фондів підприємства;

— коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості).

До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва С. Ф. Покропивний [6, с. 471] пропонує показник відносного рівня задоволення потреб ринку (визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачів), а також частку приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціально є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва здійснюється за формулою (1.5).

(1.5)

де — частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва; - приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; - приріст обсягу виробництва продукції за той же період (рік), %.

На рівні національної економіки, узагальнюючим показником ефективності виробництва є народногосподарський ефект, який враховує втрати не тільки на конкретному підприємстві, а й в суміжних виробництвах і споживачів. Відповідний показник, який обчислюється як приріст чистого прибутку, тобто як приріст загального ефекту. Приріст загального ефекту визначається як збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії поточних витрат, інвестиційних ресурсів тощо за відрахуванням вартості придбаної продукції виробничо — технічного призначення.

Для всебічної оцінки рівня і динаміки економічної ефективності виробництва поряд з наведеними узагальнюючими показниками слід використовувати також специфічні показники, що відображають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, матеріальних, фінансових ресурсів тощо.

Оцінка ефективності виробництва базується на концепції формування збалансованої системи специфічних показників, які можуть бути об'єднані у 3 блоки, за певними напрямами використання виробничих ресурсів:

1 Показники ефективності використання трудових ресурсів (праці).

2 Показники ефективності використання оборотних коштів.

3 Показники ефективності використання основних засобів.

Розглянута система показників ефективності не є закритою. Вона може бути доповнена іншими характеристиками в залежності від цілей, ступеня деталізації та об'єкту аналізу. Так, у навчально — методичному посібнику [9, таблиця 9.2, с.115] наведено основні показники ефективності підприємницької діяльності, що крім вже зазначених мають у своєму складі також показники ефективності використання фінансових коштів та віддачі довгострокових капітальних вкладень, показники ліквідності та платоспроможності, показники стійкості (стабільності).

Для більш наочного сприйняття показників ефективності роботи підприємства подамо їх у вигляді таблиці (див. додаток А).

В умовах ринкової економіки обов’язковим є порівняння показників ефективності з аналогічними показниками конкуруючих фірм, а також з середньогалузевим рівнем.

Крім цього, система управління економічною ефективністю діяльності підприємства має бути органічною частиною управління цього підприємства в цілому. Постійне підвищення економічної ефективності діяльності підприємства і вишукування з цією метою ресурсів виробництва неможливо без всебічного і повного використання можливостей управління в цій галузі. На необхідності нагального вирішення цієї проблеми вказує та обставина, що в практичній діяльності промислових підприємств не здійснюється організоване управління економічною ефективністю.

У загальному вигляді управління економічною ефективністю діяльності підприємства являє собою безперервну процедуру в системі зі зворотним зв’язком. Схема цієї системи показана на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 — Загальна схема управління економічною ефективністю діяльності підприємства За результатами оцінки та аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства виявляються можливості подальшого підвищення економічної ефективності виробництва. Кожна виявлена можливість послідовно проходить стадії аналізу ситуації, вибору напрямків виробничо-господарської діяльності, розробки плану дій, мобілізації ресурсів, реалізації прийнятого плану і контролю отриманих результатів.

Таким чином, управління економічною ефективністю роботи підприємства має відбуватися безперервно. Суб'єкти господарювання мають постійно контролювати процес використання своїх можливостей через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. Цей процес потребує від керівників і відповідних спеціалістів масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів.

У зв’язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників, а також конкретизації самих чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1.3 Чинники та резерви підвищення ефективності діяльності підприємства Під час обґрунтування і аналізу показників економічної ефективності враховуються чинники підвищення ефективності за основними напрямками розвитку і вдосконалення виробництва.

Визначальними напрямками є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Чинники, що впливають на зростання ефективності виробничих систем є предметом дослідження багатьох науковців. Так, Покропивний С. Ф. пропонує проводити класифікацію чинників зростання ефективності за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Класифікаційні ознаки чинників ефективності діяльності підприємства наведені на рисунку 1.3 [6, рисунок 17.4, с.476].

Практично найбільш важливою є класифікація чинників за місцем реалізації в системі управління. Тож розглянемо детальніше внутрішні і зовнішні чинники підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1 Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2 Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, ритмічності роботи, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи і завантаження в часі тощо. Результатом організації інтенсивного використання виробничих потужностей є пришвидшення темпів приросту продукції без додаткових капіталовкладень, темпів зростання фондовіддачі.

3 Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності якщо розв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємкості продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

Рисунок 1.3 — Класифікація чинників ефективності діяльності суб'єктів господарювання

4 Вироби. Продукти праці, їх якість і зовнішній вигляд також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з’явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв’язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5 Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6 Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують гарну організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а, отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. Вдосконалення форм і методів управління, планування, економічного стимулювання, збалансованість і реальність планів, оптимальність системи планових показників, застосування системи заохочення, — все це є необхідним для підвищення ефективності виробництва.

7 Методи роботи. За умов переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

8 Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві.

9 Державна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є практична діяльність, законотворча діяльність, фінансове та економічне регулювання, ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури.

10 Інституціональні механізми. Відповідні організаційні передумови, створені державою, мають забезпечувати постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їх діяльність має бути зосереджена на розв’язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому і практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

11 Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. За сучасних умов господарювання всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо).

12 Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

1) технології, наукові дослідження та розробки;

2) склад та технічний рівень основних фондів;

3) масштаби виробництва та діяльності;

4) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузей.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва підприємства. При цьому обов’язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

Окрім цієї загальної класифікації існує також і інша. Як відомо, економічне зростання організації базується на поєднанні екстенсивних (приріст маси використовуваних у виробництві ресурсів, їх вартості, кількості та часу) та інтенсивних (підвищення ефективності використання ресурсів при їх незмінній величині) факторів.

До екстенсивних відносяться такі чинники економічного розвитку, як збільшення числа працівників, основних засобів, споживаних матеріальних ресурсів.

До інтенсивних відносяться фактори, що забезпечують підвищення ефективності використання ресурсів:

— зростання продуктивності праці в результаті скорочення втрат робочого часу, зниження трудомісткості, вивільнення персоналу;

— зниження матеріаломісткості товару внаслідок ліквідації втрат матеріалів, застосування більш прогресивних предметів праці, підвищення коефіцієнта використання матеріалів, вдосконаленні ціноутворення;

— зниження фондомісткості при підвищенні коефіцієнта завантаження та використання обладнання, зростання її продуктивності, поліпшення використання виробничої потужності, введення економічно ефективних основних засобів.

Для більш наочного сприйняття екстенсивного і інтенсивного напрямків розвитку виробництва наведемо відповідну схему у додатку Б.

Як екстенсивні так і інтенсивні фактори забезпечують зростання ефективності виробництва. Однак зростання ресурсів за рахунок їх кількісного збільшення має обмеження. Тому основним шляхом збільшення ресурсів сьогодні є інтенсивний, що обумовлює зниження норм їх витрати, підвищення ефективності використання елементів продуктивних сил.

Інтенсифікація виробництва передбачає:

1) забезпечення збільшення результуючих економічних показників за рахунок капітальних вкладень в оновлення основних засобів і реконструкцію діючих, а також у будівництво нових;

2) забезпечення своєчасного введення в дію нових і максимальне використання діючих основних засобів у відповідності з технічними та економічними можливостями виробництва;

3) економне і комплексне використання палива, енергії, сировини і матеріалів; усунення втрат і нераціональних витрат, а також широке залучення в господарський оборот вторинних ресурсів і попутних продуктів.

Вирішення цих завдань можливе при науково обґрунтованій системі обліку та оцінки стану, якості, вартості, ступеня використання ресурсів. Тому для оцінки інтенсифікації в результаті поліпшення використання ресурсів застосовуються показники, що характеризують рівень використання виробничих ресурсів (див. додаток А).

Шляхи підвищення ефективності використання виробничих ресурсів вибираються залежно від наявних у розпорядженні організації фінансових коштів, стану засобів виробництва, планів розвитку організації і виявлених у процесі аналізу резервів росту ефективності.

Оскільки найбільших витрат з-поміж усіх заходів підвищення ефективності потребує введення основних засобів, одним з найважливіших шляхів досягнення стабільності і підвищення ефективності діяльності підприємства є формування, виявлення і використання внутрішніх резервів підприємства.

У теорії економічного аналізу зазначається: резерви — це невикористані можливості підвищення ефективності господарської діяльності. Та більш правильно під резервами розуміти невикористані можливості зниження поточних і авансуєміх витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів при даному рівні розвитку продуктивних сил і виробничих відносин [3, с. 79]. Резерви можна виміряти як різницю між досягнутим рівнем використання ресурсів і потенційним рівнем, виходячи з накопиченого виробничого потенціалу.

У практиці аналізу господарської діяльності розрізняють два поняття резервів: резервні запаси (сировина, матеріали, газ і т.д.), наявність яких забезпечує безперебійну роботу господарюючого суб'єкта, і резерви як ще не використані можливості зростання виробництва, підвищення ефективності виробництва. Для розуміння другої групи резервів необхідно розрізняти їх види.

Основою класифікації резервів підвищення ефективності діяльності підприємства є розглянуті вище класифікації факторів підвищення економічної ефективності за ознаками місця реалізації і характеру впливу на результати виробництва.

Під зовнішніми резервами розуміють загальнодержавні, регіональні та галузеві резерви. Концентрація інвестицій в окремих галузях народного господарства, що забезпечують прискорення науково-технічного прогресу, є резервом на народногосподарському рівні. Зовнішні резерви впливають на економічні показники роботи, проте головними резервами зростання виробництва є резерви на самому підприємстві - внутрішні резерви. Це перш за все, резерви в частині трудових ресурсів, основних фондів і матеріалів. Їх виявлення сприяє прискорення процесів створення та впровадження у виробництво нової техніки, підвищення ефективності підготовки виробництва і освоєння нових видів продукції. Особливо важливо підприємству враховувати приховані резерви, які пов’язані з розвитком науково-технічного прогресу, винахідництва, раціоналізацією виробництва, розробкою організаційно-технічних заходів і організаційною роботою.

Ті ж внутрішні резерви можуть бути поділені на екстенсивні та інтенсивні. Як і фактори, екстенсивні резерви являють собою збільшення обсягів використовуваних у процесі виробництва ресурсів, а також збільшення часу використання цих ресурсів, і крім того, усунення причин непродуктивного використання всіх названих видів ресурсів.

Резервами інтенсивного типу економічного зростання вважаються ті, які забезпечують раціональне використання наявного потенціалу. Результати виробництва зростають швидше, ніж витрати на нього. Базою інтенсивного розвитку є НТП. Резервами інтенсивного характеру є:

1 Вдосконалення якісних характеристик використовуваних ресурсів (засобів праці, предметів праці, робочої сили),

2 Вдосконалення процесу функціонування використовуваних ресурсів (технології виробництва, організації виробництва, а праці, організації управління, відтворення і прискорення оборотності основних і оборотних фондів).

Досить тісно з попередньою класифікацією пов’язане групування резервів за рівнем витратності їх освоєння. Так, найменших витрат вимагає освоєння резервів за рахунок скорочення втрат сировини і готової продукції. Більших витрат потребує впровадження досягнень науки і передової практики без проведення докорінної реконструкції виробництва. А найбільші витрати пов’язані з реконструкцією і технічним переозброєнням виробництва у зв’язку з використанням новітніх досягнень НТП. Такі основні види внутрішньогосподарських резервів. Шляхи їх мобілізації мають відображатися в планах організаційно-технічних заходів економічних та технічних служб і можуть проводитися за наступними напрямками:

1 Усунення втрат виробництва і поліпшення використання робочого часу.

2 Використання нових можливостей, що з’являються з розвитком науки і техніки, з підвищенням кваліфікації кадрів, в результаті чого відбувається зниження трудомісткості виробництва.

Використання виявлених за допомогою економічного аналізу резервів виявляється у збільшенні обсягу виробництва, зростанні продуктивності праці, зниженні собівартості продукції, підвищенні рентабельності підприємства, підвищенні якості продукції, збільшенні фондовіддачі і т.д.

Аналіз і оцінка ефективності роботи підприємства, виявлення резервів її підвищення передбачають не тільки контроль за виконанням поточних планів, а й розробку нових, їх реалізацію. Цей процес також потребує врахування фактора часу: часу для виходу на ринок нового продукту, часу для освоєння і реалізації нових ідей, винаходів та раціоналізаторських пропозицій, освоєння виробництва нової продукції, її зняття з виробництва і заміни новою або істотно модернізованої продукцією.

Таким чином, основними завданнями аналізу ефективності підприємства є: оцінка господарської ситуації, виявлення факторів і причин досягнутого стану, підготовка і обґрунтування управлінських рішень, виявлення і мобілізація резервів підвищення ефективності господарської діяльності.

Підвищення ефективності виробництва являє собою складну господарську задачу. Однак важливість аналізу, оцінки діяльності суб'єкта господарювання важко переоцінити. Лише комплексний аналіз може дозволити фахівцям визначити напрямки подальшого розвитку підприємства і підвищення ефективності його діяльності. Що, в свою чергу, веде до підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції і тим самим створює передумови для забезпечення її конкурентоспроможності і зростанню прибутку. Тобто, детальна оцінка і аналіз господарської діяльності - це перш за все основа для підвищення ефективності та конкурентоспроможності підприємства.

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА І ЕКОНОМЧНИЙ АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА І ЙОГО ПІДРОЗДІЛУ — ЦЕХУ М-3

2.1 Загальна організаційно — економічна характеристика ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот»

виробничий матеріальний знижка реконструкція Сьогодні хімічна промисловість є однією з провідних галузей народного господарства України, її частка в структурі експорту країни за 2010 рік за даними державного комітету статистики, становить 6,8%. До одних з найпотужніших українських хімічних підприємств належить ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот» — комплекс великотоннажних технологічних виробництв з випуску органічної та неорганічної хімії, найбільший в Україні виробник хімічної продукції і третій за значенням виробник аміаку.

Основними споживачами продукції підприємств є фермерські господарства і промислові споживачі, які використовують продукцію як сировину для виробництва власних товарів. Це підприємства фармацевтичної, скляної, металургійної та харчової галузей. А також будівельні організації і домашні господарства, що закуповують продукцію для власних потреб у невеликих обсягах.

Метою діяльності підприємства є динамічний розвиток виробництва аміаку, мінеральних добрив і кислот, продуктів органічного синтезу, товарів побутової хімії і будівельних матеріалів, стабільно задовольняючих потреби споживачів, відповідно до вимог міжнародних стандартів, із використання сучасних технологій виробництва і управління задля добробуту партнерів, акціонерів, співробітників і суспільства.

Свою історію підприємство починає 16 лютого 1951 року. Сєверодонецьке державне виробниче підприємство «Об'єднання Азот» було створено на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР № 1496−44 від 9 квітня 1947р., під назвою Лисичанський хімкомбінат, який дав життя місту Сєверодонецьк. Надалі підприємство було перейменовано у Сєверодонецький хімічний комбінат, з 1975 року — у Сєверодонецьке виробниче об'єднання «Азот», а з 1993 року — у Сєверодонецьке державне виробниче підприємство «Об'єднання Азот». ЗАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» організовано в процесі реструктуризації і санації СДВП «Об'єднання Азот» відповідно до рішення Установчих зборів від 24.12.2004 р. 2010 року Фондом держмайна України було продано ще 40% акцій компанії IBE Trade Corp, що до цього вже володіла 60% акцій підприємства, передавши його таким чином повністю у колективну власність [14,15, 16].

Зростання виробництва відбувалося наступним чином: першими були введені в експлуатацію у 1951 році цехи з виробництва аміачної селітри і слабкої азотної кислоти, які працювали на привезеному аміаку. Через два роки був вироблений свій аміак. Комбінат став великим постачальником мінеральних добрив. Трохи згодом були введені виробництва аміаку, метанолу і формаліну, рідких мінеральних добрив, каталізаторів; у 60-і роки — виробництва: капролактаму та адипінової кислоти, ацетилену, ацетальдегіду, карбаміду (виробництво Голландія), калієвої селітри, вінілацетату та його переробки; у 70-і роки були побудовані і введені в експлуатацію 2 великотоннажних агрегати аміаку, виробництво поліетилену; у першій половині 80-х років — гранульований карбамід.

Сьогодні ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот» випускає необхідну народному господарству хімічну продукцію: аміак, аргон, карбамід, аміачну, калієву, натрієву селітри, азотну, адипінову, оцтову кислоти, вуглеамонійні солі, циклогексанон, метанол, формалін, карбамідоформальдегідну смолу, ацетилен, вінілацетат, поливінілацетатну дисперсію, полівініловий спирт, товари побутової хімії (що чистять, мийні, відбілюючи засоби, клей, шпаклівка, ґрунтовка, фарба, піноізол, поліетиленові плівки та мішки, господарчі вироби з поліетилену та ін.). Загалом асортимент продукції налічує більш як 50 найменувань.

До складу виробничої структури ЗАТ «Сєвєродонецьке Об'єднання Азот» входять:

1) великотоннажний агрегат аміаку 1-А;

2) великотоннажний агрегат аміаку 1-Б;

3) виробництво «Оргсинтез», що включає цехи виробництва метанолу, ацетилену і продуктів його переробки, оцтової кислоти, товарів народного споживання на основі поливиниловой дисперсії;

4) виробництво мінеральних добрив і кислот, що включає цехи виробництва аміачної, калієвої, натрієвої селітри, азотної кислоти, сечовини, виробів з поліетилену;

5) виробництво органічних продуктів з ароматичногї сировини, що включає цехи з виробництва спиртів та кетонів, органічних кислот, галузеву промислову лабораторію.

Крім основних виробництв об'єднання включає велике енергетичне господарство, ремонтно-механічний завод, цех КВП, центр інформаційних технологій і телекомунікацій, науково-технічний центр, проектно-конструкторське бюро, природоохоронну, будівельно-монтажну, транспортну, та інші допоміжні служби. Повна організаційна структура підприємства наведена у додатку В.

Також у складі ЗАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» знаходяться об'єкти соціальної інфраструктури — установи побуту, об'єкти охорони здоров’я, культури і спорту.

Управління підприємством здійснюють наступні органи управління:

1 Наглядацька Рада ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот» .

2 Правління ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот» .

Наглядацька Рада ЗАТ «Сєверодонецьке Об'єднання Азот» контролює й регулює діяльність виконавчого органа — Правління. Повноваження Наглядацької Ради визначаються Уставом підприємства й «Положенням про Наглядацьку Раду». Наглядацька Рада представляє й захищає інтереси й права акціонерів, контролює й регулює діяльність Правління в межах компетенції, що визначена Уставом. Раду очолює Глава Ради.

Голова Наглядацької Ради наділений такими повноваженнями:

— скликає засідання Наглядацької Ради й очолює його на засіданнях;

— заключає трудовий контракт із Главою Правління підприємства;

— організовує ведення протоколів засідань Наглядацької Ради.

Правління ЗАТ «Сєвєродонецьке Об'єднання Азот» є виконавчим органом підприємства, що регулює його поточну діяльність. Правління у своїй діяльності керується чинним законодавством України, Уставом підприємства й іншими нормативними документами.

До складу Правління входять Голова й чотири члени Правління (два заступники).

Аналіз ефективності діяльності підприємства здійснюється планово — аналітичним відділом, що підпорядкований директору з економіки та фінансів. Також основними завданнями відділу є:

1) планування фінансово — економічних результатів виробничо-господарської діяльності підприємства і заходів, що забезпечують їх досягнення;

2) виконання комплексних аналізів фінансово — господарської діяльності підприємства, локальних аналізів по конкретному напрямку з висновками і пропозиціями;

3) підготовка техніко — економічних показників по об'єктах реконструкції та технічного переозброєння.

Основними функціями планово-аналітичного відділу є:

1) організація розробки проектів перспективних і поточних планів підрозділів підприємства, обґрунтувань і розрахунків до них;

2) організація роботи з розрахунку техніко — економічних показників діяльності по підприємству та організаційно-технічних заходів, що забезпечують їх виконання;

3) розробка річних, квартальних і місячних планів виробництва;

4) здійснення оперативного обліку;

6) розробка проектів цін на продукцію підприємства для сторонніх організацій, а також на роботи та послуги, що надаються населенню.

Фінансовий відділ підприємства організовує фінансову діяльність підприємства, спрямовану на:

1 Забезпечення фінансовими ресурсами виконання завдань збереження і ефективного використання основних фондів і оборотних коштів.

2 Своєчасну сплату платежів і зобов’язань до державного бюджету, постачальникам і установам банків.

3 Визначення потреби підприємства в усіх видах кредиту.

4 Контроль за правильністю оформлення і затвердження кошторисно-фінансових розрахунків на витрати.

5 Аналіз фінансово — господарської діяльності підприємства.

Конкурентами підприємства на українському ринку виступають: Черкаський Азот, Горлівський концерн «Стірол», Одеський припортовий завод, ДніпроАзот (м. Дніпродзержинськ), РівноАзот, а на світовому ринку: російські компанії «Єврохім», «Аркон» і «Фосарго», Німецька корпорація BASF, Американська Worldwide Chemical LLC і корпорація Shell Chemicals (Великобританія). Оскільки підприємство є енергозалежним від природного газу, як основної сировини, конкуренція з боку Російських компаній є досить відчутною. Крім того, сьогодні склалася ситуація, коли внутрішній ринок не в змозі споживати всю продукцію підприємства. Істотне зростання ціни на природний газ вже призвело до значного посилення позицій російських виробників на світових ринках і зайняття ними 25% українського ринку. Тож, очевидно, збереження рівня рентабельності виробництва безпосередньо залежить від умов постачання сировини, також технічного розвитку підприємства і використання всіх його конкурентних переваг. Торгівельна марка ЗАТ «Сєвєродонецьке Об'єднання Азот» широко відома в Україні і далеко за її межами. Більш як 70% продукції з успіхом реалізуються у десятках країн світу — Японії, Китаї, країнах ЄС, Південній Америці, Росії і ін. країнах СНД. Експортуються, як правило, хімпродукти, що мають низький попит в Україні, а також дорогі, конкурентоспроможні товари. За 2010 рік на експорт відвантажено продукції на суму 1 387 854,7 тис. грн., що на 254 690,7 тис. грн. більше ніж у 2009 році. Найбільша питома вага в загальній вартості відвантаженої продукції (92,1%) належить: карбаміду, аміаку, оцтовій кислоті, амселітрі та адипіновій кислоті. Структура продукції, відвантаженої на експорт представлена на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 — Структура продукції, відвантаженої на експорт