Законодавство в сфері соціальної роботи з дітьми сиротами

Зміст

• 1. Характеристика безпритульності і можливі її наслідки
• 2. Нормативно-правові основи соціальної допомоги безпритульним і бездоглядним дітям на державному рівні
• Список використаної літератури

1. Характеристика безпритульності і можливі її наслідки

Дитина-сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

У історії людства дитяча безпритульність існує давно. Але в періоди політичних, соціально-економічних потрясінь: воїн, революцій, національних міжусобиць число безпритульних дітей зростає. Зміни, що відбуваються в політичній, економічній і соціальній сферах, духовно — етичні труднощі нашого життя є істотним чинником, що дестабілізує традиційні сімейні відносини. З кожним роком збільшується кількість сімей, не здатних належним чином забезпечити утримання і виховання дітей. Заявило про себе так зване «соціальне сиротіння» , — сиротіння при живих батьках. Падіння рівня життя, збільшення числа несприятливих (асоціальних) сімей, втрата етичних засад привели до того, що діти часто «витісняються» на вулицю, слідством чого є небачене з післявоєнного часу зростання безпритульності. Неконтрольована алкоголізація, зростання споживання наркотичних засобів є визначальними чинниками погіршення психічного здоров’я населення України і вносять вирішальний внесок до депопуляції країни. Алкогольно-наркотична епідемія стає національною трагедією України, загрожуючи безпеці не тільки окремої особи, але і держави в цілому.

У країні продовжується неухильне зростання числа хворих алкогольними психозами і алкогольним недоумством. Критичним є положення з психічним здоров’ям дітей, продовжується зростання числа розумово відсталих дітей, що також обумовлене масштабами пияцтва і збільшенням числа хворих алкоголізмом в країні. Ростуть показники числа хворих алкоголізмом серед дітей, підлітків і жінок. Таке явище в України як соціальні сироти, є наслідком алкогольної деградації і втрати духовних цінностей.

Наша країна багато раз випробовувала своєрідні піки безпритульності: у проміжок між першою світовою і громадянською війнами, після голоду і епідемій 1930;х рр. Загрозливі розміри безпритульність прийняла в 1921 — 1925 рр. Згідно офіційній статистиці, в 1922 р. в України налічувалося 2 мільйонів безпритульних дітей, хоча реально їх було значно більше. За всю історію України аж до сьогоднішнього дня це єдиний період, по якому ми маємо певні цифри по безпритульних дітях. У 1920;і роки це була найбільша державна і суспільно-педагогічна проблема. У 1921 р. в країні почався жорстокий голод, у зв’язку з яким була організована широка агітація за збір пожертвувань в допомогу кинутим дітям.

Безпритульні діти — це діти, які не мають батьківського або державного піклування, постійного місця проживання, відповідних віку позитивних занять, необхідного догляду, систематичного навчання і розвиваючого виховання. По даним, затвердженим Генеральною прокуратурою України на початок 2005 року налічувалося півмільйона безпритульників. За різними джерелами статистики в України від 0,5 до 1 мільйонів безпритульних. Слід відмітити, що з цієї кількості зареєстровано тільки менша частина покинутих дітей, до числа яких входять діти, які іноді живуть в притулках, дитячих будинках.

Маса малолітніх безпритульних протягом року непостійна: вона зменшується з настанням холодів і зростає до максимуму в літні місяці.

На зростання безпритульності в умовах нестабільності політичного, соціально-економічного життя впливають кризові явища в сім'ї, порушення її структури і функцій, зростання числа розлучень, зростання багатодітних і бідних сімей. Розповсюдження вказаних соціальних явищ містить в собі очевидну загрозу нормальному розвитку держави, оскільки сприяє зростанню злочинності, наркоманії, збільшенню кількості захворювань, знижує продуктивність праці, підриває етичні засади суспільства. Безпритульність і бездоглядність дітей є загрозою, майбутньому України, оскільки перспективи розвитку держави безпосередньо залежать від фізичного здоров’я, етичного виховання і утворення підростаючого покоління. Основні причини підліткових правопорушень це: а) дефіцит сімейного, емоційного тепла; б) слабкий контроль з боку батьків (вахтовий метод роботи; асоціальна поведінка сім'ї, зокрема алкоголізація; соціальний аспект сімейного неблагополуччя (багатодітні, неповні, безробітні); ігнорування вимог школи батьками; у) недосконалість законодавчої бази, що регламентує відповідальність батьків за виховання дитини; г)" самоствердження" дитини в підлітковому середовищі: (зсув ціннісних орієнтирів; переважаючий вплив вулиці; схильність до ризику; неадекватність поведінки).

У ситуації, що склалася, держава робить заходи, але вони не достатньо ефективні для вирішення проблем безпритульності і її зниження. Дитячим будинкам не вистачає покладеного по бюджету фінансування, щоб відремонтувати і облаштувати приміщення, в яких розселені діти. Вихованцям дитячих будинків не вистачає одягу, шкільного письмового приладдя, забезпечення, тепла і ласки з боку вихователів і педагогів. В результаті серед дитини з дитбудинку багато ослаблених і страждаючих хронічними захворюваннями дітей. Розповсюджується жорстоке і грубе поводження з дітьми в інтернатних установах і в сім'ях при зниженні відповідальності за їх долю. Звичайна сім'я дає дитині більше, ніж дитячий будинок. Такі установи потрібні не для змісту, а для подальшого пристрою безпритульника. Підлітки виходять з дитячого будинку, не підготовленими до самостійного життя, їм не виявляється повноцінна ні практична, ні психологічна підтримка в подальшому пристрої своєї долі. За даними статистики приблизно 40% випускників дитячих будинків і шкіл — інтернатів стають алкогольно і наркотично залежні, 40% потрапляють в злочинний світ, 10% кінчають життя самогубством. І лише 15% більш менш успішно влаштовуються в самостійному житті. Відсутність координації в роботі міністерств соціального блоку і органів виконавчої влади на місцях не дозволила створити в країні повноцінну систему профілактики бездоглядності, правопорушень і злочинності неповнолітніх. У результаті обов’язки контролю за юними бездоглядними дітьми розподілилися по різних відомствах, діти ж залишаються нічийними. Втративши колишні соціальні зв’язки, цінності і інститути, багато хто з них не зумів пристосуватися до нових умов життя, різні відомства не наблизили дітей до основних сфер життєдіяльності (спорту, школі, роботі).

Додатковим чинником ризику стала і позиція школи, яка відмовляється від дезадаптованих дітей. Згортання позакласної роботи в освітніх установах, зникнення дитячих громадських організацій під впливом ринкової стихії і у зв’язку із зубожінням державного бюджету обідняє вільний час дітей, їх виховання і розвиток. Надані самим собі, діти закидають навчання, віддають вільний час вулиці, неблагонадійній компанії, безцільному проведенню часу. Всі ці і багато інших чинників ведуть до соціальної дезадаптації, руйнування нормального процесу соціалізації дитини.

У ряді випадків безпритульність дітей — наслідок педагогічної безпорадності батьків, їх спотвореного уявлення про межі самостійності дітей, відсутність контролю за їх проведенням часу, заклопотаності дорослих лише проблемою задоволення природних і матеріальних потреб, порушення взаєморозуміння і довіри між дітьми і батьками. Джерелом ослаблення уваги до дітей є ситуації розлучень, які не тільки травмують психіку дитини, але і нерідко обумовлюють розлад з батьками; взаємна незадоволеність дорослих і дітей, прагнення останніх до автономізації; бажання до мінімуму звести контакти з рідними.

Характерна особливість останніх років — зміна структури злочинності неповнолітніх у бік корисливих, а також насильницьких злочинних діянь. Найбільш поширеним злочином залишаються крадіжки. На другому місці по поширеності серед неповнолітніх коштує такий тяжкий злочин проти власності як грабіж. Аналіз кримінальних справ свідчить, що 70% засуджених підлітків на момент скоювання злочинів ніде не вчилися і не працювали. Майже половина з них проживала в неблагополучних сім'ях. В середньому по України дитяча злочинність — 9,6%. Слід зазначити, що якісно змінилася характеристика самої злочинності, яка відрізняється високим ступенем організованості. Груповий характер — це сьогодні одна із специфічних особливостей злочинності неповнолітніх. За останні роки частка неповнолітніх, таких, що скоїли злочини у складі груп, стабільно перевищує 70%. Статистика свідчить про те, що злочинність неповнолітніх має стійку тенденцію до «омолоджування». Тому найгостріше встає проблема злочинності малолітніх, таких, що не досягли 14-річного віку, а також підлітків, які не підлягають кримінальній відповідальності. Їх на обліку в підрозділах органів внутрішніх справ полягає більше 93 тис.

Специфічна проблема неповнолітніх — токсикоманія і наркоманія. Підлітки зловживають наркотиками в 7,5 разів, а засобами, що одурманили, в 12 разів частіше, ніж дорослі. На відміну від дорослих підлітки розглядають проблему зловживання психічно активними речовинами не з висоти державних інтересів, а на рівні міжперсональних відносин. Для підлітків наркотики залишаються, хоча і досить доступною, поширеною, але все, же екзотикою, модним забороненим плодом, в, той час як алкоголь став для них звичайним, побутовим засобом одурманення. Алкоголь залучає безпритульного до порочного круга. Його споживання є необхідною умовою для участі в групі, не об'єднаній, якими-небудь цілями, і часто залученням до соціальних зв’язків з навколишнім світом. Групова згуртованість, що досягається за допомогою сумісного споживання алкоголю, відповідає потребам підлітка в психологічному захисті з боку групи.

Істотно скоротилося число, виросла платність і знизилася доступність для сімей дитячих дошкільних установ. Припинили існування піонерська організація і комсомол, численні безкоштовні шкільні кухлі і секції. Негативну роль зіграла відміна обов’язкової середньої загальної освіти і комерціалізація професійної освіти.

Змінилися репертуар дитячих театрів і кіно, політика книговидання для дітей. У дитячому і молодіжному середовищі часто культивуються гірші зразки закордонної моралі і культури. Ще один пункт боротьби з безпритульниками — створення ювенальної (дитячою) юстиції, яка забезпечить захист, свобод і законних інтересів неповнолітніх. За останніх 10 років було зроблено декілька спроб розробити, і внести до Верховної Ради відповідні законопроекти, проте уряд завжди давав негативний висновок. Хоча можливо, що тепер ситуація може змінитися — проблемою турбувався президент.

Слід зазначити, що для виходу з ситуації, що склалася, необхідний комплексний підхід, що включає взаємодію всіх зацікавлених відомств, зачіпає органи державної влади, законодавство, зміну загального соціально-економічного середовища.

2. Нормативно-правові основи соціальної допомоги безпритульним і бездоглядним дітям на державному рівні

В результаті падіння рівня життя, погіршення соціально-економічного положення більшості українських сімей, безробіття, різко збільшеної міграції населення, збільшення числа неблагополучних сімей, падіння етичних засад привело до зростання безпритульності, агресії, нетерпимості, злочинності і правопорушень в дитячому підлітковому середовищі, розповсюдження наркоманії. Ці тривожні тенденції свідчать про необхідність комплексного вирішення проблем профілактики безпритульності і правопорушень неповнолітніх, захисту їх прав, соціальної реабілітації і адаптації. Надання допомоги дітям, з різних причин, що залишився без піклування батьків, є найважливішим напрямом соціальної політики держави. Держава вимушена брати на себе турботу про дітей, що залишилися без піклування батьків, витрачати кошти на їх утримання, але головною проблемою в даному випадку є соціалізація дітей, як поза сім'єю, так і в нових сім'ях (опікунських, приймалень — тобто в тих, де відсутній генетичний зв’язок між дітьми і батьками). Основний зміст соціальної роботи з дітьми, що залишилися без піклування батьків, полягає в захисті їх прав, пристрої, контролі за умовою їх змісту, соціальної реабілітації і адаптації, допомоги в працевлаштуванні і забезпеченні житлом.

В Україні сьогодні існує достатньо обширне правове поле, регулююче питання боротьби з безпритульністю і бездоглядністю. В України був прийнятий Закон «Про соціальний захисту осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Справжній закон встановлює основні гарантії законних інтересів дитини, передбачених конституцією України, в цілях створення правових, соціально економічних умов для реалізації законних інтересів дитини. Закон виділяє особливу категорію дітей, що потребують посиленого захисту державних органів, дітей тих, що знаходяться у важкій життєвій ситуації. Діти-сироти, соціальні сироти і приховані соціальні сироти відносяться до групи ризику. Закон передбачає необхідність забезпечення соціальної адаптації і соціальної реабілітації таких дітей, вводить поняття соціальних служб для дітей — це організації, що здійснюють заходи щодо соціального обслуговування дітей, соціальної підтримки, надання соціально-побутових, медико-соціальних, психолого-педагогических, правових послуг і матеріальної допомоги, соціальної реабілітації дітей, що знаходяться у важкій життєвій ситуації. У ст. 4. «Заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа» наголошується про те що:

Заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа гарантуються, забезпечуються та охороняються державою.

Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа встановлюються незалежно від того, де така дитина або особа перебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо:

мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття;

мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця — встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку;

мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів;

мінімального стандарту медичного обслуговування;

мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів, прийомних батьків.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші додаткові мінімальні соціальні стандарти, нормативи споживання та нормативи забезпечення для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.

Домінуюче положення серед правових норм, покликаних захистити сім'ю, займають норми сімейного законодавства. В даний час воно істотно оновлене. У Сімейному кодексі є спеціальний розділ «Форми виховання дітей, що залишилися без піклування батьків», в якому указується, що захист інтересів дітей у випадках смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, визнання батьків недієздатними, а також в інших випадках відсутності батьківського піклування покладається на органи опіки і опікування. На органи опіки і опікування покладаються обов’язки по виявленню, обліку і обранню форм пристрою дітей, що залишилися без піклування батьків, а також по контролю за умовами їх змісту, виховання і освіти. Вони зобов’язані в триденний термін з дня отримання повідомлення провести огляд умов життя дитини і забезпечити його захист і оформлення.

Діти, що залишилися без піклування батьків, підлягають передачі на виховання в сім'ю (на усиновлення/удочеріння, під опіку/опікування або в приймальню сім'ю), а за відсутності такої можливості до відповідних установ для детей-сирот або дітей, що залишилися без піклування батьків. Законодавство, таким чином, віддає пріоритет саме сімейним формам пристрою дітей як потребам дитини, що найбільш відповідають, і що створює оптимальні умови для його виховання і розвитку. Органи опіки і опікування є органами місцевого самоврядування, їх діяльність регламентується наступними документами: Конституція України, іншими правовими актами. Органи опіки та піклування керуються наступними в основному керуються наступними статтями закону:

Стаття 11. Органи опіки та піклування

Органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Органи опіки та піклування забезпечують вирішення питань щодо: надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей;

забезпечення пріоритетних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

притягнення до відповідальності осіб, які порушують права дитини;

надання письмової згоди або заперечення на відчуження нерухомого майна (у тому числі житла) та іншого майна, власником якого є дитина;

подання заяв, клопотань, позовів про захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Соціальний захист та захист прав дітей у межах своєї компетенції здійснюють державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих органів міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Присутність представника органів опіки та піклування на судових засіданнях є обов’язковою в разі, якщо розглядається справа стосовно дитини або з питань, що зачіпають права дитини.

Стаття 12. Функції служби у справах дітей щодо опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування

Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів;

оформляє документи на усиновлення і застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначених цим Законом;

оформляє клопотання щодо переведення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на інші форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

здійснює контроль за умовами влаштування і утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

здійснює інші заходи стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Для здійснення функцій щодо опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, у складі служби у справах дітей створюється окремий підрозділ, діяльність якого визначається в установленому порядку. Штатна чисельність такого підрозділу встановлюється залежно від кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, але має становити не менше двох осіб.

Закон України Стаття 15. Соціальний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа

Соціальний супровід здійснюється стосовно дітей, які перебувають на вихованні в сім'ях опікунів, піклувальників, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу, а також щодо осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціальний супровід дієздатних осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється за їх письмовою заявою.

Соціальний супровід може здійснюватися стосовно усиновленої дитини, якщо ця діяльність не порушує таємницю усиновлення і виконується за згодою або на прохання усиновлювача або дитини.

Завдання соціального супроводу — сприяти адаптації дитини в новій сім'ї, створенню позитивного психологічного клімату в сім'ї, умов розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, забезпеченню оптимальних умов життя дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та особи із їх числа та захисту їх прав.

Соціальний супровід дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та особи із їх числа здійснюється за спеціальним планом, який складається для кожної дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, та особи із їх числа і коригується раз на рік.

Соціальна підтримка, що надається цим Законом дітям-сиротам і дітям, що залишилися без піклування батьків практично стосуються всіх сторін їх життя, що особливо важливе в сучасних економічних умовах, коли забезпечити права таких дітей стає все складнішим. Додаткові гарантії по соціальній підтримці - це законодавчо закріплені додаткові заходи по соціальній підтримці дітей-сирот і дітей, що залишилися без піклування батьків, надавалися відповідно до чинного законодавства, забезпечуються і охороняються державою. Закон регулює відносини, що виникають у зв’язку з наданням і забезпеченням органами державної влади додаткових гарантій по соціальній підтримці прав дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків.

А також з виходом цього Закону діти-сироти і діти, що залишилися без піклування батьків отримали право на безкоштовну освіту, на медичне обслуговування дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, на майно і житлове приміщення, право на працю. Так згідно Закону особи з числа дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, має право здобувати безкоштовно другу професійну початкову освіту. Дітям до закінчення навчання виплачується щорічна допомога на придбання учбової літератури і письмового приладдя. У Законі дітям-сиротам і дітям, що залишилися без піклування батьків надається безкоштовне медичне обслуговування і безкоштовні путівки в спортивно-оздоровчі табори. Закон указує на додаткові гарантії прав на житлове приміщення: Стаття 32. Збереження права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа на житло

За дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами із їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам із їх числа після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають право проживати в дитячих будинках сімейного типу до повернення їм зазначеного житла або надання житла місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

До працевлаштування випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються органами праці та соціального захисту населення за місцезнаходженням житла.

Статтею 23. Регулюється працевлаштування дітей сиріт

Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад згідно із законодавством бронюють робочі місця для працевлаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа, забезпечують їх першочергове працевлаштування на наявні вакантні робочі місця.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за участю центрів зайнятості населення для забезпечення тимчасової зайнятості залучають дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа до оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами — на інших підприємствах, в установах і організаціях.

Відповідальність за працевлаштування вихованців закладів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа покладається на органи праці та соціальної політики і на керівника закладу, де перебувала дитина.

Держава забезпечує працевлаштування осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, надання їм першого робочого місця, інформації, професійної консультації, послуг з професійної підготовки і перепідготовки відповідно до законодавства.

Також законами регулюється і профілактика бездоглядності і правопорушень, неповнолітніх, — це система соціальних, правових, педагогічних і інших мерів, направлених на виявлення і усунення причин і умов, сприяючих бездоглядності, безпритульності, правопорушенням і антигромадським діям неповнолітніх, здійснюваних в сукупності з індивідуальною профілактичною роботою з недосконало літніми і сім'ями, що знаходяться в соціально небезпечному положенні. Діяльність по профілактиці бездоглядності і правопорушень неповнолітніх грунтується на принципах законності, демократизму, гуманного поводження з неповнолітніми, підтримка сім'ї і взаємодії з нею, індивідуального підходу до виправлення неповнолітніх з дотриманням конфіденційності отриманої інформації, державної підтримки діяльності органів місцевого самоврядування і суспільних об'єднань по профілактиці бездоглядності і правопорушень неповнолітніх, забезпечення відповідальності посадових осіб і громадян за порушення має рацію і законних інтересів неповнолітніх.

У систему профілактики бездоглядності, безпритульності і правопорушень серед неповнолітніх увійшли органи управління соціального захисту населення, освіти, опіки і опікування, охорона здоров’я, комітети у справах молоді, служби зайнятості, внутрішніх справ, комісії у справах неповнолітніх. Згідно Закону органи і установи системи профілактики бездоглядності і правопорушень, неповнолітніх в межах своєї компетенції зобов’язані забезпечувати дотримання законних інтересів неповнолітніх, здійснювати їх захист від всіх форм дискримінації, фізичного або психічного насильства, образи, грубого поводження, сексуальною і іншій експлуатації, виявляти неповнолітніх і сім'ї, що знаходяться в соціально небезпечному положенні.

Ухвалою Уряду України затверджена низка програм щодо профілактики правопорушень бездоглядними дітьми. Реалізація даної програми дозволить частково зменшити гостроту проблем дитячої бездоглядності і соціального сиротіння. Результатом реалізації Програми повинне стати збільшення числа спеціалізованих установ для неповнолітніх, таких, що потребують соціальної реабілітації. Метою Програми визначається подальше комплексне вирішення проблем профілактики бездоглядності, безпритульності і правопорушень неповнолітніх, захисту їх прав, соціальної адаптації, поліпшення якості життя і здоров’я дітей, проведення досліджень проблем і прогнозу безпритульності, розробка і апробація нових коректувально-реабілітаційних технологій і програм соціальної, медичної, психолого-педагогической, трудової реабілітації; зміцнення матеріально-технічної бази спеціалізованих установ. Планується проведення заходів щодо організації перепідготовки фахівців різного профілю, що працюють з бездоглядними дітьми і підлітками-правопорушниками. Державна підтримка установ по профілактиці безпритульності дозволить розширити їх мережу, оснастити необхідним устаткуванням, автотранспортом; в результаті прийнятих мерів умови мешкання вихованців ефективніше здійснюватимуться їх соціальна адаптація. Передбачається, що реалізація Програми дозволить стабілізувати показник кількості безпритульних дітей і підлітків на рівні, що не перевищує показника минулих років.

Ухвалою Уряду також затверджена програма метою якої є попередження соціального сиротіння, створення умов для повноцінного розвитку дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, і забезпечення умов для їх інтеграції в суспільство, соціальній і особовій самореалізації. Програма передбачає формування системи державної підтримки дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків; реформування системи забезпечення життєдіяльності, виховання і навчання дітей; ресурсне забезпечення нових технологій і підтримка регіональних проектів.

На основі програми вже почала розвиватися мережа служб по попередженню соціального сиротіння, розроблено методичне забезпечення цих служб. Створений і ведеться державний банк даних про дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, в даний час діяльність банку регулюється Статтею 14. Банк даних про сім'ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді координує діяльність щодо виявлення громадян України, які згодні і можуть взяти на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Ведення банку даних про сім'ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів покладається на відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Потенційні опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі в разі необхідності зобов’язані пройти курс підготовки з проблем виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за програмою, затвердженою центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, до моменту передачі їм дітей на виховання та для спільного проживання. Розвивається нова форма пристрою дітей-сирот — приміщення дитини на виховання в сім'ї громадян.

Намічається впровадження системи обліку дітей-сиріт, розробка критеріїв відбору сімей, які можуть прийняти дитину на виховання, забезпечення психолого-педагогічного супроводу таких сімей, соціальній захищеності в ній дитину, вдосконалення оплати праці прийомних батьків.

Уряд утвердив зразкові положення про спеціалізовані установи для неповнолітніх, таких, що потребують соціальної реабілітації. У своїй діяльності центр керується федеральними законами, указами і розпорядженнями Уряду, нормативними правовими актами суб'єктів України, Зразковим положенням і своїм статутом. Центр бере участь у виявленні і усуненні причин і умов, сприяючій бездоглядності і безпритульності неповнолітніх, сприяє поверненню дітей в сім'ї; розробляє і реалізує програми соціальної реабілітації неповнолітніх, направлених на вихід з важкої життєвої ситуації; забезпечує захист має рацію і законних інтересів дітей.

Ухвалою Уряду затверджений План першочергових заходів щодо посилення профілактики безпритульності і бездоглядності неповнолітніх. Урядом прийняті вирішення про створення банку даних про безпритульних і бездоглядних неповнолітніх, правопорушниках, дітях, що зловживають психоактивними речовинами, алкоголем і наркотиками; про сім'ї, що знаходяться в соціально небезпечному положенні. Підготовлені пропозиції про посилення відповідальності батьків (законних представників) неповнолітніх за невиконання обов’язків по вихованню, змісту, навчанню неповнолітніх. У федеральних органах виконавчої влади України організовані «гарячі лінії» (телефони довіри) для оперативного вирішення питань по наданню допомоги безпритульним і бездоглядним неповнолітнім. Розробляються програми взаємодії державних органів виконавчої влади з суспільними об'єднаннями і релігійними організаціями при вирішенні питань профілактики безпритульності і бездоглядності неповнолітніх. Ведеться робота по організації пристрою на виховання в сім'ї дітей, позбавлених батьківського піклування. Проблеми профілактики дитячої безпритульності, відповідальність дорослих, що не виконуючих батьківські обов’язки, залучають дітей до протиправної діяльності, якнайгірші форми дитячої праці в рамках даного Плану глибоко освітлюють. Створюється соціальна реклама, що пропагує здоровий спосіб життя, законослухняну поведінку, духовно-моральні цінності сім'ї, залучення дітей і підлітків до праці і занять спортом.

Виходячи з вище переліченого, можна стверджувати, що державою створена нормативно-правова база по профілактиці і боротьбі з безпритульністю і бездоглядністю неповнолітніх, а також соціальній допомозі, але необхідна підтримка всіх відомств, які несуть відповідальність за благополуччя і інтереси дітей. Необхідні матеріально-технічне забезпечення і фінансування заходів для виконання законів на державному рівні.

Список використаної літератури

1. Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» .

2. Концепція соціального забезпечення населення України від 21 грудня 1993 р. // Голос України. — 19 січня 1994 р. — № 10.

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. / Упоряд. Ю.К. Качуренко-2-е вид. — К.: Юрінформ, 1992.

4. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знання, 2004.

5. Большой экономический словарь. / Под ред. А. Н. Азрилияна. — М., 1994.

6. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. — Донецьк: Янтар, 2001.

7. Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М. Ф., Панасик М. Б. — К.: МАУП, 2005.