Економічний потенціал національної економіки

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ
• 1.1 Сутність та особливості фінансового потенціалу держави
• 1.2 Літературні джерела щодо визначення економічного потенціалу країни
• 1.3 Економічний потенціал національної економіки України
• РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК
• 2.1 Економічний потенціал США
• 2.2 Економічний потенціал ЄС
• 2.3 Принципи побудови національних економік в Східній і Південно-східній Азії
• РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЕКОНОМКИ УКРАЇНИ
• 3.1 Аналіз соціально-економічного потенціалу України
• 3.2 Перспективи національного економічного потенціалу України
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Сучасний стан економіки України характеризується значним руйнуванням основних елементів економічного потенціалу. Нераціональне використання природних ресурсів, відсутність належної соціальної політики, несформованість умов для науково-технічного розвитку країни, непродумане використання механізмів, методів та організаційних форм залучення робочої сили до системи господарських відносин призвели до фактичного розпаду продуктивних сил, не забезпечення належного відтворення їх елементів.

Недосконала політика використання економічного потенціалу України не тільки не сприяє позитивному розвитку економічних процесів, а й виступає як самостійний чинник поглиблення кризи.

Таким чином, нині існує необхідність дослідження проблем, пов’язаних із впливом економічного потенціалу та процесу його використання на розвиток економічної системи, її окремих підсистем та елементів.

Серед робіт вітчизняних учених щодо дослідження економічного потенціалу є праці таких економістів, як А. Задоя, О. Левченка, І.Лукінова, С. Мочерного та інших. Крім того, аналізу природного потенціалу присвячені праці В.Іваницького, Л. Руденка, С. Лісовицького, трудового потенціалу — В. Врублевського, М. Кіма, С. Трубича, С. Пирожкова, проблем інформації та інформаційного потенціалу — В. Вовка, О. Горбатюка, Є.Панченка, Е. Семенюка, І.Толішка, інтелектуального капіталу та потенціалу — І.Каленюк, А. Чухна, науково-технічного — Ю. Васильчука, Є.Ростова, А. Філіпенка, А.Фукса. Серед російських вчених аналізом деяких аспектів економічного потенціалу та його елементів займалися такі вчені, як П. Ігнатовский, А. Панкратов, зокрема дослідженням природного потенціалу — Б. Бабаєв, Ю. Дмитревский, В. Ланцов, Т. Хачатуров; трудового потенціалу — А. Панкратов, Ю. Дмитревский, Н. Шляпіна, Г. Сергєєва, М. Гольдин; науково-технічного В. Будавея, С. Хейман та інші. Поміж західних вчених, які значною мірою орієнтуються на вивчення факторів економічного зростання: Р. Барро, Г. Беккер, П. Дуглас, Ч. Коба, Н. Калдор, П. Ромер, Р. Солоу та інші.

Проте не всі аспекти сутності економічного потенціалу, його окремих сторін та їх використання висвітлені з достатньою ступінню глибини. Найменш дослідженим є, зокрема, політекономічний контекст такого потенціалу, його основних елементів. Це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження та його структуру.

Метою дослідження є розкриття сутності економічного потенціалу, визначення його внутрішньої структури, шляхів комплексного використання та вдосконалення наявного економічного потенціалу і його нарощування у майбутньому. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань: з’ясувати основні методологічні принципи дослідження сутності економічного потенціалу; комплексно проаналізувати структуру економічного потенціалу, дати політекономічну характеристику окремих його елементів; розкрити механізм використання економічного потенціалу України; вивчити й узагальнити теорію і практику світового досвіду щодо визначення та використання економічного потенціалу і обґрунтувати шляхи вдосконалення використання економічного потенціалу України та його відтворення в головних елементах. Об'єктом дослідження є процес формування, відтворення та використання економічного потенціалу країни.

Предмет дослідження — сутність, структура та механізм використання економічного потенціалу України.

Теоретичну і методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання, зокрема, такі його елементи, як принцип суперечності, системно-структурний підхід, принцип історизму.

Під час написання роботи також були використані деякі статистичні методи порівняльного аналізу, зокрема порівняння в динаміці, табличне і графічне представлення даних. За допомогою методу аналогії досліджено досвід використання економічного потенціалу в інших країнах.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Сутність та особливості фінансового потенціалу держави

Перебудова системи економічних відносин на сучасному етапі розвитку економіки України закономірно викликає інтерес до питань стратегічного планування економічного розвитку, прогнозування можливого ефекту від здійснюваних заходів залучення фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення сталого економічного розвитку. Саме фінанси, фінансові ресурси, фінансові потоки займають центральне місце в цій проблемі. Економічна реформа надала фінансовим ресурсам принципово новий статус — вони перейшли у сферу автономного функціонування в приватних інтересах досить обмеженого кола груп господарюючих суб'єктів. У зв’язку з цим постає фактично нова проблема — визначення фінансового потенціалу держави як джерела економічного зростання. Однак вирішення даного питання неможливе без чіткого визначення категорій «потенціал» і «фінансовий потенціал» .

Проблема визначення сутності потенціалу, його оцінки в цілому не є новою для вітчизняної науки. Середина минулого століття відзначалася сплеском наукових досліджень із вказаної проблематики, внаслідок чого сформувалася ресурсна концепція потенціалу. На початку ХХІ століття пройшла нова хвиля публікацій, присвячених проблематиці потенціалу, серед них праці О. Євдокимова, Н. Колеснікової, В. Кунцевич, О. Мізіної, С. Онишко, Т. Паєнтко та інших. Однак більшість досліджень спрямована на потенціал (у тому числі фінансовий) підприємств, у той час як питання формування фінансового потенціалу держави залишаються малодослідженими.

Аналіз накопиченого теоретичного матеріалу з проблеми, що розглядається, поряд із важливістю її дослідження, засвідчив багатовимірність відмінностей у підходах до визначення змісту, сутності та структури одного із важливих понять економічної науки, зокрема потенціалу [2, с. 10]. Особливого розвитку набули уявлення про економічний потенціал країни, виробничий, ринковий та економічний потенціал підприємств, що формують важливе теоретичне підґрунтя й для визначення поняття «фінансовий потенціал держави». Водночас визнання того, що категорія «потенціал» становить одну із основних категорій економічної науки, не дає достатніх підстав стверджувати, що наукова думка одностайна щодо сутності, різновидів, оцінки ролі та меж доцільності її використання під час розв’язання проблем економічного розвитку. Це зумовлює потреба знову повернутися до вирішальних сутнісних ознак цієї категорії для того, щоб у подальшому віднайти її адекватне функціональне призначення.

Термін «потенціал» латинського походження і тлумачиться як «міць, сила». У загальному значенні зміст цього терміна розкривається як ступінь потужності в якому-небудь відношенні, сукупності засобів, необхідних для чого-небудь [4, с. 55]. Таке трактування є досить широким, а тому не здатне досконало розкрити сутність ні потенціалу підприємства, ні потенціалу держави. У зв’язку з цим необхідно уточнити стосовно якості засобів, взаємозв'язків між ними, а особливо — мети, задля якої ці засоби об'єднані, виходячи із трактування потенціалу, що нам пропонує Велика радянська енциклопедія, а саме: засоби, джерела наявні та ті, які можуть бути мобілізовані, введені в дію та використані для досягнення певної мети, здійснення плану, вирішення будь-якого завдання. Позитивним у такому визначенні є акцент на тому, що потенціал — це не тільки наявні засоби, але й можливості їхньої мобілізації. Тому подібне трактування можна розглядати як вихідну точку для визначення сутності фінансового потенціалу держави.

Поняття «потенціал» використовується для оцінки як окремих властивостей об'єкта, так і сукупних. При цьому особливістю поняття «потенціал» є те, що його вимір складатиметься із ряду як чисельних (досить точних) оцінок, так і порівняльних прогнозних оцінок.

Спроби вирішення проблеми оцінки потенціалу на рівні країни, галузі та підприємств призвели до появи різноманітних визначень, які досить повно розглянуті в роботі П. Фоміна та М. Старовойтова. Так, потенціал характеризують як засоби, запаси, джерела, що маються в наявності і здатні бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення визначених цілей, здійснення плану, вирішення якого-небудь завдання; можливості окремої особи, суспільства, держави у визначеній галузі.

Проблематиці сутності потенціалу та його оцінці приділено багато уваги й у працях Н. Краснокутської, хоча вона зосереджує увагу на дослідженні лише потенціалу підприємства. Останній вона визначає як можливості системи ресурсів і компетенції підприємства створювати результат для зацікавлених осіб за допомогою реалізації бізнес-процесів. У такому трактуванні важливим є акцент на взаємодії системи ресурсного забезпечення та системи управління та наголос на тому, що тільки така взаємодія здатна створити результат для зацікавлених осіб.

Таким чином, можна зробити висновок, що більшість підходів до визначення поняття «потенціал» базуються на ресурсній теорії, тобто аналізі та розробці рекомендацій щодо визначення потреби в певному складі ресурсів, ефективності процесу їхнього залучення та використання для досягнення поставленої мети — зміни якісного стану об'єкта дослідження.

Ресурси в загальній теорії виробництва поділяються на такі загальні групи: природні, матеріальні, трудові, фінансові та інформаційні. Про необхідність їхнього ефективного використання в ресурсній теорії наголошується тому, що існує їхня абсолютна й відносна обмеженість, тобто недостатність для одночасного задоволення потреб усіх членів суспільства. При цьому абсолютна обмеженість притаманна природним і трудовим ресурсам, відносна — матеріальним, фінансовим, інформаційним. Тут доцільно зазначити, що визначаючи сутність та структуру фінансового потенціалу держави як макроекономічної системи, таке положення обов’язково потрібно враховувати. Однак зводити потенціал до простого набору ресурсів не коректно, оскільки за такої позиції дуже важко оцінити перспективу, адже сама по собі наявність ресурсів не гарантує їхнього ефективного використання, хоча безумовно й становить базис економічного розвитку.

Фінансовий потенціал окремими авторами визначається як «відносини, що вникають на підприємстві з приводу досягнення максимально можливого фінансового результату за умови:

— наявності власного капіталу, достатнього для виконання умов ліквідності і фінансової стійкості;

— можливості залучення капіталу в обсязі, необхідному для реалізації ефективних інвестиційних проектів;

— рентабельності вкладеного капіталу;

— наявності ефективної системи керування фінансами, що забезпечує прозорість поточного і майбутнього фінансового стану" .

Запропоноване визначення є не зовсім традиційним, оскільки оминає звичну ресурсну концепцію потенціалу і трактує його як відносини. Не можна погодитись, що потенціал у цілому та будь-який його елементний прояв можна трактувати виключно як відносини, але важливо враховувати, що економічні відносини у складі фінансового потенціалу держави присутні завжди: вони проявляються і при формуванні потенціалу, і при його реалізації.

Відповідно до такого підходу, аналіз фінансового потенціалу автори рекомендують здійснювати за трьома напрямами: оцінка фінансових показників (ліквідності, рентабельності, фінансової стійкості), оцінка за критерієм «можливість залучення додаткового капіталу» (на основі оцінки показників кредитоспроможності та комерційної репутації підприємства), оцінки за критерієм «наявність ефективної системи керування фінансами» (на основі експертної оцінки).

Можна погодитися з думкою Ф. Євдокимова та О. Мізіної стосовно того, що зазначеному підходу властиві недоліки, водночас потрібно зробити й деякі зауваження, а саме:

1. Виконання умов ліквідності й фінансової стійкості забезпечується визначеною величиною власного капіталу підприємства. Однак безперечний вплив на виконання таких умов здійснює також структура сукупного капіталу і напрями його вкладень. На нашу думку, вказані показники характеризують лише наявний, використаний потенціал і слабо відображають прихований потенціал.

2. Оцінка за напрямом «можливість залучення додаткового капіталу» за допомогою показників кредитоспроможності деякою мірою може дублювати оцінку за фінансовими показниками. Це пов’язано з тим, що в більшості випадків кредитори проводять оцінку кредитоспроможності на підставі методик із використанням показників фінансового стану й фінансових результатів. На нашу думку, оцінка даного напряму повинна включати також можливості залучення інвестицій та отримання донорського фінансування.

В. Кунцевич у своїй праці розглядає фінансовий потенціал як складову загального економічного потенціалу підприємства та визначає його як здатність до оптимізації фінансової системи із залучення та використання фінансових ресурсів [7, с. 127]. На нашу думку, таке трактування відображає характерні риси й потенціал держави.

Цікавим є підхід до визначення сутності фінансового потенціалу В. Бикової та Ю. Ряснянського. Вони його трактують у взаємозв'язку із економічним потенціалом. На їхню думку, фінансово-економічний потенціал підприємства — це функціонально взаємопов'язана сукупність економічного та фінансового потенціалів, що забезпечує максимально ефективну реалізацію цілей і напрямів розвитку підприємства [1, с. 57]. Водночас вони окремо визначають фінансовий потенціал як сукупність фінансових ресурсів, що беруть участь у виробничо-господарській діяльності, й характеризуються можливістю їхнього залучення для фінансування майбутньої діяльності та певних стратегічних напрямів розвитку підприємства [1, с. 58]. На нашу думку, автори намагалися так показати, що фінансовий потенціал — це особливий видовий прояв потенціалу, якому властиві не тільки статичність, але й здатність бути рушійною силою реалізації сукупного, економічного потенціалу. Крім того, ототожнення власне фінансового потенціалу з набором фінансових ресурсів не зовсім коректне. Таке визначення, ґрунтуючись на ресурсній концепції, не враховує тієї особливості фінансового потенціалу, що він проявляється у двох формах — наявній та прихованій. Саме такої думки у своїй праці дотримується Т. Паєнтко. Вона вважає, що фінансовий потенціал — це сукупність фінансових ресурсів, спрямованих на реалізацію і нарощування економічного потенціалу, з метою максимізації прибутку. Досліджуючи фінансовий потенціал на рівні підприємства, цей автор виділяє базовий потенціал, який характеризує можливості підприємства досягнути основні комерційні цілі (тобто наявну величину фінансових ресурсів на конкретний момент часу), та прихований — активи, які не є конкретною перевагою на даному етапі розвитку підприємства, але в подальшому зможуть приносити вигоди. На нашу думку, оскільки підприємство є первинною ланкою економіки, то існування наявного і прихованого фінансового потенціалу властиве й державі.

С. Онишко одна з небагатьох учених, хто починає досліджувати фінансовий потенціал на рівні держави. Погоджуємося з її думкою, що під час дослідження категорії «фінансовий потенціал» йдеться про комплекс характеристик, здатних забезпечити цілісну оцінку — по-перше, фінансового стану на макрота мікрорівні, по-друге, факторів чи умов зміни цього стану, і нарешті, перспектив стійкого економічного зростання на макрорівні чи успішності фінансово-економічної діяльності на мікрорівні. Автор підкреслює, що визначення фінансового потенціалу на рівні підприємства як сукупності фінансових ресурсів, що дозволяють провадити ефективну діяльність, спрямовану на забезпечення сталого економічного зростання, недостатнє [8, с. 152].

У зв’язку з цим потрібно зауважити, що наведені підходи до трактування сутності фінансового потенціалу не дають чіткого уявлення про його структуру ні на рівні держави, ні на рівні підприємства. Вони не розкривають, про які конкретно можливості йдеться, а в загальному випадку свідчать про необхідність уточнення сутності цієї категорії.

Досліджуючи сутність фінансового потенціалу, доцільно виділити ще одну характерну особливість — з одного боку, фінансовий потенціал можна розглядати як джерело функціонування держави, її розвитку, однак з іншого — фінансовий потенціал фактично є результатом минулої діяльності. Саме в такому ракурсі найбільше прослідковується взаємозв'язок між фінансовими ресурсами та фінансовим потенціалом, але потрібно зауважити, що фінансові ресурси — це лише складова фінансового потенціалу, фактично, це його спожита частка.

Таким чином, підсумовуючи наявні підходи до визначення потенціалу та фінансового потенціалу, пропонуємо визначити фінансовий потенціал держави як здатність фінансової системи держави до залучення та ефективного використання фінансових ресурсів з метою забезпечення сталого економічного зростання. Щодо перспектив активнішого використання цієї економічної категорії на практиці, на нашу думку, вони безпосередньо пов’язані з оцінкою обсягів фінансового потенціалу, обґрунтуванням його структури, а також дослідженням факторів, що на нього впливають.

1.2 Літературні джерела щодо визначення економічного потенціалу країни

Економіка, безумовно, є складною системою з безліччю підсистем, рівнів і підрівнів. Основною метою функціонування економіки є забезпечення людей благами, тобто інструментами задоволення потреб. Проте не всі потреби задовольняються за допомогою економіки. Слід нагадати, що економіка займається виробництвом лише економічних, тобто обмежених благ. Основні типи елементів економічної системи — це ресурси, блага, домогосподарства, фірми і держава. Вони утворюють безліч підсистем, наприклад, ринки, галузі, економічні регіони і так далі Також виділяють безліч рівнів і підрівнів економіки. Найчастіше, предметом вивчення є мікрорівень, макрорівень і мезорівень.

Виділення мікромезоі макрорівнів стає зрозумілим саме при розгляді економіки як системи. Мікрорівень — це рівень простих економічно неділимих елементів, під якими найчастіше розуміють фірми і домогосподарства, і однорідних простих систем, перш за все, ринків окремих товарів. На простих ринках сукупність однорідних елементів не утворює нової якості. Всі споживачі поводяться в цілому однаково, і їх кількість не має принципового значення. Поведінку всієї маси можна вивчати на прикладі поведінки окремого споживача. Вся сукупність володіє практично тими ж властивостями, що і окремий елемент.

Мезорівень — це рівень функціонування підсистем, що мають складну внутрішню структуру. Такими підсистемами є, наприклад, галузі, економічні регіони, конгломерати.

Макрорівень — це рівень функціонування складних багаторівневих економічних систем. Такі системи володіють самостійністю, що не виключає їх обміну із зовнішнім середовищем.

У даному курсі розглядатимуться макроекономічні моделі економічних систем. В даний час найбільшого поширення набули математичні моделі, оскільки вони дозволяють проводити всілякі експерименти і оперативно відображати зміну стану системи. Проте даний курс присвячений якісному моделюванню, причому в рамках єдиного методу, що має назву «Цивілізаційний аналіз» .

Найбільший вклад до вивчення поняття «Макроекономічна система» внесли німецькі учені. У Росії широко відома книга Вальтера Ойкена «Основні принципи економічної політики». Хороший аналіз поглядів німецьких дослідників виконаний в статті Е. Платонової «Економічні системи і їх трансформація» .

У своїй статті Олена Платонова використовує поняття «Господарська система». Згідно думки автора, вона включає такі елементи, як господарюючі суб'єкти, мотиваційні структури і господарський порядок, який, у свою чергу, включає систему стосунків власності, механізми координації ухвалення господарських рішень (внутрішній ринковий і зовнішній, перш за все, державний), порядок підприємництва, порядок ринків, порядок ціноутворення, грошово-фінансовий порядок, бюджетний порядок, порядок зовнішньоекономічної діяльності, формальні інститути господарської діяльності (система економічних законів і інших зовнішніх інститутів, що упорядковують економічну діяльність), реальні господарські процеси, а також і природні ресурси і засоби виробництва, залучені в економічні процеси.

Поняття «Економічна система» традиційно використовується для узагальненої характеристики різних форм господарювання. Так, наприклад, в дослідницькій і навіть учбовій літературі часто використовується поняття «Чисті економічні системи», до яких відносять традиційну, ринкову і планову, а також поняття «Змішана економічна система» або навіть просто «змішана економіка», що передбачає поєднання елементів чистих систем. В той же час, на наш погляд, існує деяка вільність в обігу з такими поняттями, як «тип економіки», «економічна система», «тип господарювання» і тому подібне Всі ці терміни є позначенням різних економічних моделей, що відрізняються, головним чином, рівнем деталізації і узагальнення в моделюванні реальних господарських систем. Не намагаючись дати визначення більшості вищеперелічених понять, ми дозволимо собі запропонувати наше уявлення про ієрархію основних типів економічних моделей, використовуваних в макроекономічному аналізі:

IV. Типи господарювання:

натуральне; засноване на розділенні видів діяльності

III. Типи економіки:

чисті: ринкова, адміністративно-командна, традиційна змішані: з переважанням ринкових принципів організації; з переважанням адміністративних принципів організації; з переважанням традиційних принципів організації.

II. Економічні системи (типи національних економічних моделей)

I. Національні економічні моделі

0. Власне національні економіки Нумерація і розташування моделей від низу до верху пов’язані з тим, що в основі всієї ієрархії лежать економіки реальних країн, а всі подальші поняття позначають все більш і більш узагальнені економічні моделі, що грунтуються, проте, на аналізі реальних економічних систем.

Нульовий рівень ієрархії макроекономічних моделей займають економіки окремих країн. Саме вони є тими об'єктами, які моделюються дослідниками. Перший рівень займають моделі національних економік. Ці моделі є спрощеним описом реальних господарських комплексів країн, що створюються в результаті їх вивчення. Число цих моделей відповідає числу описаних економік вивчених країн.

В результаті порівняння різних національних економічних моделей, виявлення аналогічних рис, виділення схожих моделей і їх угрупування створюються моделі більш високого рівня узагальнення і меншої деталізації, які ми називатимемо в роботі економічними системами або типами національних економічних моделей. Їх число значно менше, ніж число національних економічних моделей. В той же час, структура їх ще дуже близька до структури цих об'єктів, оскільки відображає найважливіші, типовіші риси реальних національних систем економіки. Наступний рівень моделювання передбачає перехід від опису конкретних рис і характеристик економіки до опису принципів, на яких будуються системи господарювання. Ці принципи зазвичай підрозділяють на ринкові, адміністративні і традиційні. Подібні моделі ми називатимемо типами економіки. І, нарешті, на четвертому рівні, на наш погляд слід розмістити моделі, які відображають найбільш загальні принципи побудови господарського життя суспільства. Ці принципи пов’язані з тим, чи організовується економіка як суспільна система, або ж замикається в рамках домогосподарства, роду або племені. Тут, на наш погляд, слід виділити натуральне господарство і господарство, засноване на розділенні видів діяльності.

Ми розглянемо типів моделей національної економіки, що склалися в світі до теперішнього часу. Всі вони носять змішаний характер при провідній ролі ринкових принципів. Для простоти ми називатимемо їх надалі системами ринкової економіки.

Під національною економічною моделлю ми розумітимемо деякий постійний набір стійких характеристик, що вичерпно описує функціонування економіки окремої країни.

Зіставимо елементи господарської системи з основними елементами будь-якої системи і практичними вимогами опису національних економік. У ринковій економіці національні відносно відособлені системи утворюються трьома типами первинних суб'єктів або елементів: домогосподарствами, фірмами і державою. Для характеристики особливостей домогосподарств і утворюваних ними агрегатів необхідно вивчити і описати основи соціально-економічної структури даного суспільства. Особливості функціонування фірм зв’язані, перш за все, з інституційною структурою бізнесу, а також з системою стосунків власності.

Для характеристики держави необхідне вивчення політичної системи суспільства.

Агрегати, що утворюються фірмами, складають грубу і тонку галузеву структуру економіки.

Перейдемо до характеристики системи зв’язків і рушійних сил. Перш за все, нас цікавитиме система стосунків між державою і останніми економічними суб'єктами і агрегатами або система державного регулювання економіки. Найбільш важливими її елементами є, на наш погляд:

набір основних цілей і завдань, які ставить перед собою держава в економічної області;

набір найбільш часто вживаних інструментів дії і

кордони державного втручання в економіку.

При вивченні системи стосунків між фірмами у даному контексті, а також системи стимул-реакцій, на наш погляд, можна обмежитися характеристикою стани інвестиційного клімату; і вже згадуваною системи стосунків власності а також вивченням традиційних формам стосунків, що включають, перш за все ділову етику.

Система стосунків між фірмами і домогосподарствами характеризується, головним чином принципами формування ринку праці.

Всі три типи суб'єктів, крім того, зв’язують система розподілу і фінансова система.

Також слід розглянути і систему зовнішньоекономічних зв’язків.

Об'єднавши деякі родинні елементи, ми отримаємо набір характеристик, що дозволяють більш менш повно описати ту або іншу економічну модель. На наш погляд, цей набір повинен виглядати таким чином:

домінуючі цілі економічної політики;

місце держави в економіці;

система стосунків власності і інституційна структура бізнесу;

інвестиційний клімат і умови підприємництва;

галузева структура;

фінансова система;

зовнішньоекономічні зв’язки;

ринок праці;

система розподілу НД і регулювання рівня благосостояния.

вплив політичної системи;

соціальна структура і стан соціальної сфери;

стан науки і освіти міра мілітаризації економіки;

деякі демографічні та інші характеристики.

Подібна схема використана при описі економік багатьох країн, наприклад, при описі шведської моделі, яке ми знаходимо в книгах Клауса Еклунда «Ефективна економіка — шведська модель» і А. М. Волкова «Швеція: соціально-економічна модель» .

Таблиця 1.1

Елементи моделі національної економіки і відповідні ним показники

Е. Платонова у вже згадуваній статті пише про те, що існує найважливіша відмінність між поняттям «реформою» економічної системи і її «трансформація». Реформа передбачає, що відбувається коректування окремих елементів системи без зміни їх єству. Якщо ж велика частина рис, або хоч би декілька ключових характеристик якісно міняються, то слід говорити про зміну економічної моделі або її трансформації. Якщо ж дані параметри зазнають постійні зміни, то навряд чи можна говорити про стійку модель взагалі. Відмітимо ще раз, що ми розглядатимемо лише системи ринкового типа, маючи на увазі, що системи, засновані на інших принципах, не грають істотної ролі на сучасному світі.

Проведене автором дослідження дозволило визначити, що серед конкретних показників, що характеризують представлені елементи економічної системи, можна виділити ті, які найбільшою мірою змінюються при переході від країн, що належать одній економічній системі, до країн інших систем.

1.3 Економічний потенціал національної економіки України

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів.

Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю і якістю робочої сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні задовольняв інтереси її економіки. В останнє десятиріччя чисельність трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою (зокрема, зростає частка осіб з вищою освітою).

Економічна криза в країні спричинила появу безробіття і неповної зайнятості населення, масову трудову еміграцію як у Росію, так і в країни Європи, Америки, інших регіонів світу. Серед тих, хто виїжджає нових умовах не реалізовують своїх професійних можливостей.

Природно-ресурсний потенціал складають усі види природних ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні, гідроенергетичні, біологічні (в т. ч. лісові), природно-рекреаційні. За сумарними запасами деяких з них Україна посідає одне з провідних місць в Європі (наприклад, мінеральних, фунтових, рекреаційних). Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму.

Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамками економіки, встановленими законодавством, тобто в «тіні». Все це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Ефективність використання економічного потенціалу в країні залежить від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести до нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання складових економічного потенціалу.

Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, п економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави — це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни.

Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні.

Для країн, які ще слабо залучені в систему світових економічних відносин, показники ВВП і ВНП відрізняються несуттєво. До таких країн наразі належить і Україна. У більшості економічно розвинених держав (насамперед США і Японія), потужні корпорації яких мають свої філії і дочірні підприємства в багатьох країнах і регіонах світу, валовий національний продукт значно більший від валового внутрішнього продукту. Натомість у багатьох країнах, що розвиваються і широко «відчиняють двері» для іноземного капіталу, ВВП більший від ВНП.

Показники ВВП і ВНП можуть бути розраховані в національній валюті і у т. зв. «міжнародних доларах». Наприклад, валовий внутрішній продукт України (за даними національної статистики) становив 93млрд. гривень у 1999 р. і 173 млрд. гривень у 2008 р. Правда, ці показники неможливо порівнювати, оскільки вони подані у фактично діючих, а не порівняних цінах. Тим більше вони не дають уявлення про місце України у світовій економіці.

Для міжнародних порівняльних оцінок Світовий банк обчислює ВВП і ВНП країн світу у єдиній валюті — «міжнародних доларах». Валові продукти в цій грошовій одиниці розраховуються шляхом зіставлення цін на товари і послуги, що виробляються в даній країні, з Цінами на аналогічну продукцію в США.

За даними Світового банку ВВП України (у 1999 р.) складав майже 50 млрд. дол. За цим показником вона займала 20-е місце в Європі 47-е у світі. Близький до неї показник ВВП мали Чехія (52 млрд, дол.) і Угорщина (46 млрд, дол.) — країни, які значно поступаються Україні територією, людністю, природно-ресурсним і науковим потенціалом. Лідерами серед країн світу за обсягами ВВП є США (7,8 трлн, дол.), Японія (4,2 трлн. дол.), Німеччина (2,1 трлн. дол.), Франція, Великобританія та Італія (1,1 — 1,4 трлн. дол.) і Китай (900 млрд. дол.).

Ще переконливіші показники рівня доходів — ВВП на душу населення, які є основними критеріями класифікації національних економік. У 1999 р. цей показник для України становив 1040 доларів, тобто країна перебувала на 139 місці серед майже 200 країн, що вивчалися Світовим Банком. Вона входила до групи країн з рівнем доходів, нижчим від середнього у світі.

Серед країн колишнього СРСР вищі від України показники серед-ньодушового доходу мали Естонія, Латвія, Литва, Росія, Білорусь і Казахстан. Найвищі показники (від 33 до 45 тис. дол. на 1 особу) характерні для Люксембургу, Швейцарії, Японії, Норвегії, Данії, Сінгапуру. У США, Німеччині, Франції на 1 особу припадає від 26 до 29 тис. дол. валового внутрішнього продукту. Натомість у Мозамбіку, Танзанії, Ефіопії та інших африканських державах цифри не перевищують 150 дол. Це — найнижчі у світі показники.

Використовуються й інші показники для характеристики стану національних економік:

— темпи росту реального ВВП за рік, що розраховуються у відсотках (упродовж 1999;2006;х рр. валовий внутрішній продукт України постійно скорочувався і лише у 2007 — 2008 рр. він почав зростати — в середньому на 5% за рік);

— рівень безробіття розрахований як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення у працездатному віці (за офіційними даними в Україні він складає трохи більше 4%);

— Інфляція — процес знецінення грошей, пов’язаний зі зростанням цін на товари і послуги;

— дефіцит бюджету — перевищення державних видатків над доходами, що веде до зростання державного боргу. У 2006 році в економіці країни зафіксовано бюджетний профіцит — перевищення доходів над видатками;

— рівень державного боргу (розмір державного боргу у % до ВВП), баланс зовнішньоекономічних операцій (різниця між видатками і надходженнями, пов’язана із зовнішньоекономічною діяльністю країни) та багато інших.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК

2.1 Економічний потенціал США

Серед різних показників, якими послуговуються для характеристики національних економік, найчастіше використовують валовий національний продукт. У США він визначається як сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці країни за один рік: С + I + G + X = ВНП, де С — обсяг особистих споживчих витрат домашніх господарств на товари й послуги; I — обсяг валових приватних внутрішніх інвестицій; G — обсяг державних (федеральні, штатів і місцевих органів влади) закупок товарів і послуг, включаючи витрати на купівлю робочої сили; X — величина так званого чистого експорту, тобто різниця між експортом із США в зарубіжні країни та імпортом з-за кордону. Наведена формула є одним із підходів .до виміру ВНП. За цим показником (близько 6 трлн доларів) США випереджають такі країни, як Японія, ФРН і Франція, разом узяті. В останні 15−20 років в економічному й науково-технічному розвитку США спостерігається перехід до нової моделі відтворення, яка враховує нові суспільні потреби та більш повне використання наявних можливостей нагромадження капіталу. Змінюються орієнтири суспільного розвитку, що об'єктивно зумовлене вдосконаленням продуктивних сил.

У порівняльній характеристиці господарств різних країн, розкритті їх економічного потенціалу послуговуються, крім зазначеного ВНП, іншими показниками, такими як чистий національний продукт США (ЧНП = ВНП мінус амортизаційні відрахування), національний доход (НД = ЧНП мінус непрямі податки на бізнес), ВНП на душу населення, НД на душу населення, а також відносними показниками, такими як питома вага країни у світовому промисловому виробництві, закордонних прямих приватних інвестиціях, експорті й т. д. Міжнародні порівняння показують, що економіка США, як і економіка Швейцарії, забезпечує найвищі показники ВНП на душу населення. Сьогодні США — це держава з високорозвинутою економікою інтенсивного типу, більш передовою, порівняно з іншими країнами світу, галузевою і відтворюючою структурами. З більшості найважливіших напрямів науково-технічного розвитку, технічної озброєності підприємств, ступеня насиченості господарства інформаційними технологіями, сучасними системами зв’язку тощо США також випереджають своїх конкурентів. Водночас є розрахунки, які свідчать про сумніви щодо спроможності США зберегти лідируючі позиції у світовій економіці. Так, до 2006 p., у разі збереження тенденцій 1973; 1986 рр, США можуть опинитись на восьмому місці в світі за рівнем продуктивності праці (після Франції, Норвегії, ФРН, Бельгії, Канади, Японії, Італії). Згідно з доповіддю Центру перспективних досліджень і міжнародної інформації (СЕПІЇ) «Світова економіка 1990;2000 років: імператив зростання», США втратять динаміку середньорічних темпів приросту ВВП (2,0% протягом поточного десятиліття) через фінансові труднощі та слабке зростання продуктивності праці; частка країни у світовій продукції обробної промисловості впаде з 23,4 до 18,0% протягом 1988; 2000 pp., і США, зрештою, поступляться першим місцем у машинобудуванні країнам ЄЕС, а в електроніці - Японії, яка збереже також провідну роль у виробництві електротехнічного устаткування. Володіючи найпотужнішим серед розвинутих країн науково-технічним потенціалом, США намагаються зберегти власні лідируючі позиції. Зокрема, як корпорації, так і федеральний уряд надають великого значення подальшому прогресові галузей інформаційного сектора економіки. Ці галузі (виробництво засобів інформатики та електронно-обчислювальної техніки, зв’язок, телекомунікації, інформаційна промисловість) розвиваються більш високими темпами, ніж інші сфери в американській економіці.

Структура економіки США відрізняється своїй яскраво вираженою постіндустріальністю. У сфері сільського господарства створюється близько 2% ВВП, а промисловість дає 23% ВВП, а найбільша доля ВВП доводиться на нематеріальне виробництво: сфера послуг дає 75% ВВП країни. Серед розвинених країн світу США практично не має конкурентів по своєму індустріальному розвитку. Велика чим в США сфери послуг в структурі виробництва ВВП спостерігається лише в Нідерландах (78%), Ізраїлі (81%) і Гонконзі (83%), які зважаючи на наявні певні конкурентні переваги спеціалізуються на послугах. Проте вищеназвані країни не можуть скласти США помітну конкуренцію на світовому ринку послуг із-за своїх невеликих розмірів.

Промисловість Промисловість залишається вельми сферою економіки США, що динамічно розвивається. Індекс промислового виробництва США в 2002 р. дорівнював 127,1, аналогічний показник по промислово розвинених країнах склав 113,4. США припадає на частку 34% світового промислового виробництва.

Промисловість США споживає близько 1/3 сировини того, що добувається в світі.

Промисловість США включає три підрозділи суспільного виробництва: оброблювальну промисловість, добувну промисловість і електроенергетику.

З природних ресурсів найбільшу долю в об'ємі продукції добувної промисловості у вартісному вираженні (90%) складають енергоресурси: нафта, вугілля, природний газ і уран. Близько 75% видобутку металів доводиться на залізняк і мідь. В той же час, до 50% потреб національної економіки в мінеральній сировині задовольняється за рахунок імпорту. Зокрема США не має в своєму розпорядженні запасів таких стратегічних металів як хром, марганець, вольфрам, кобальт.

Оброблювальна промисловість дає більше 80,4% загальнопромислової продукції. Близько 13% промислової продукції створюється в електроенергетиці.

Швидко розвиваються новітні наукоємкі галузі і види виробництв: мікроелектроніка, лазерна техніка, виробництво принципово нових матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, генна інженерія і біотехнологія, нова виробнича техніка — роботи, гнучкі автоматизовані виробництва, системи автоматизованого проектування і ін. середньорічні темпи зростання виробництва роботів складають понад 36%. Індекс промислового виробництва комп’ютерів і офісного устаткування в 2008 році дорівнював 319,6 (у 2000 р. — 297,0).

У 2008 році з шести нових робочих місць, створених в економіці США, одне доводиться на «бізнес в області хімії» (на додаток до загального числа тих, що вже існують в американській економіці 6,2 млн. робочих місць, що включають 1,04 млн. хімічних і фармацевтичних робочих місць, або близько 5% трудових ресурсів США). У 2008 році галузь з 80-мільярдним експортом стала найбільшим експортером в країні, причому в експортному секторі була зайнята чверть тих, що всіх працюють в галузі. На дослідження і розробки було витрачено 31 млрд. доларів. З показником валового внутрішнього продукту (ВВП) на того, що одного працює (оцінка доданої вартості) в 170 000 доларів бізнес в області хімії зайняв третє місце серед всіх промислових галузей американської економіки. Додана вартість в хімічному бізнесі досягла в 2007 176 млрд. доларів, що склало приблизно 2% від всього американського ВВП. Статистичні дані про вклад галузі в американську економіку підтримують постійну тематику досліджень АСС про користь продукції, виробленої в хімічній промисловості і її впливі на життя людей.

З вересня 2008 року промислове виробництво безперервно знижувалося. При покомпонентному порівнянні виявляється, що виробництво транспортних засобів знизилося на 3,6% (у серпні -3,0%), виробництво комп’ютерів і комунікаційного устаткування знизилося на 2,4% (у серпні -1,0%), фабричні товари тривалого користування -1,8% (у серпні -1,0%), устаткування для бізнесу -2,3% (у серпні -1,0%). В той же час завантаження виробничих потужностей знизилося до 75,5% з 76,4% в серпні, що виявилося злегка кращим за первинні прогнози в 75,4%.

Дані, що вийшли, продовжили свідчити про те, що промисловість США знаходиться на стадії спаду, кінця якому доки не видно. Пригноблюють дані по виробництву комп’ютерів і високотехнологічної продукції, по яких очікувалася деяка стабілізація у зв’язку з шкільним сезоном і оновленням устаткування з боку бізнесу.

Сільське господарство Доля агропромислового комплексу (АПК) у ВВП США перевищує 20%. У цій сфері досить швидко зростає продуктивність. Питома вага сільськогосподарського виробництва в показниках умовно чистій продукції і зайнятості АПК в останні десятиліття помітно скорочується. За останніх 30 років доля сільського господарства в показниках ВНП США скоротилася майже в 2 рази і складає 1,1%.

У 2002 році в США налічувалося близько 1,6 фермерських господарств. У сфері агробізнесу США зайнято 21,6 млн чоловік, що складає 17% загальної кількості робочих місць в економіці країни. Частка експорту сільськогосподарської продукції США неухильно зростає, що може привести до надвиробництва продукції. У зв’язку з цим сталося скорочення фермерських господарств з 2,4 мільйонів до 1,6 мільйонів. Разом з цим стався процес укрупнення ферм, що залишилися, і вже зараз 13,8% крупних господарств дають більше 70% всієї товарної продукції, тоді як доля останніх ферм не перевищує 9%.

У останні десятиліття в США спостерігається стійке зростання сільського господарства. При цьому кількість ферм знижується, а їх розміри і продуктивність праці фермерів зростають. (у 1945 г. налічувалося 5,9 млн ферм). І за цей же період середня площа ферми збільшилася з 79 га до 199 га. При цьому всього 3% загальної кількості ферм (близько 60 тис.) виробляють половину сільськогосподарської продукції.

Американські фермери досягли найвищої в світі продуктивності праці. Один фермер забезпечує потреби в сільськогосподарській продукції 59 чоловік, тоді як в ЄС — 19 чоловік, в Японії - 14. Цьому сприяє використання складних і високопродуктивних сільськогосподарських машин, високий рівень розвитку інфраструктури (включаючи організацію транспортування і складування продукції), а також захист і підтримка державою сільськогосподарського виробництва.

Витрати на виконання державних програм у сфері сільського господарства і продовольства складають 4,5% всіх витрат федерального бюджету США; вони еквівалентні 27% річній вартості сільськогосподарської продукції країни і рівноцінні наданню щорічній державній субсидії у розмірі 410 доларів на кожен гектар ріллі.

Приблизно 25% вироблюваних в країні продуктів сільського господарства йде на експорт (2 місце за об'ємом вивозу товарів за кордон). США займає перше місце в світі по експорту кукурудзи і зерна, друге місце в світі по експорту рису (після Таїланду).

США припадає на частку більше 45% світового виробництва кукурудзи, 12% світового виробництва пшениці, 52% - соєвих бобів (1 місце в світі), 21% - бавовни, 18% - олійного сім'я, 17% - м’яса (1 місце в світі), 12% тютюну, 18% рису.

Сфера послуг.

Реформування американської економіки продовжується по лінії швидкого збільшення питомої ваги сфери послуг у ВВП: їх доля складає близько 65% (без врахування транспорту і зв’язку). Доля зайнятих в цій галузі наближається до 75%.

Американська статистика включає в сферу нематеріального виробництва і послуг транспорт, зв’язок, оптову і роздрібну торгівлю, громадське харчування, фінансово-кредитну діяльність і страхування, послуги виробничого і побутового призначення, освіту, охорону здоров’я, частково науку, державний апарат управління господарством, а також діяльність військово-поліцейського, політичного, ідеологічного і пропагандистського апарату.

Більше 25% всієї нематеріальної сфери доводиться на надання фінансових послуг, страхування, операції з нерухомістю. Близько 22% послуг створюється в оптовій і роздрібній торгівлі. 26,3% - це ділові, юридичні, соціальні, особисті послуги, охорона здоров’я, відпочинок і розвазі, автосервіс т.п. доля транспорту і зв’язку складає 8,5%, а на державне управління доводиться 18,4%.

Особливу роль в сучасній подобі економіки США грає так звана інформаційна революція. Щорічні інвестиції в комп’ютери і сучасні засоби зв’язку на початку 2000 років зростали щорік на 25%. За рахунок цих інвестицій забезпечується приблизно 1/3 економічного зростання США. Щороку американський бізнес вкладає порядка 220 млрд доларів в комп’ютерні технології і новітні комунікації і ще 10 млрд доларів на програмне забезпечення.

Велике значення для економіки мають транспортні послуги. У США розвинені всі види транспорту, країна володіє прекрасною сучасною транспортною інфраструктурою. У сфері перевезень вантажів домінує залізничний транспорт, а в пасажирських перевезеннях найбільше значення мають автомобільний і повітряний транспорт.

Транспортний комплекс грає важливу роль в економічному і соціальному житті країни. Протяжність мережі залізниць складає в США близько 265 000 км., автомобільних доріг — 6 500 000 км. Транспорту припадає на частку близько 20% загального вжитку енергії в країні і від 50 до 60% всього вжитку рідкого палива. До транспортного комплексу США відносять транспорт загального користування — залізодорожний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітря і трубопровідний. Значну частину вантажних і пасажирських перевезень виконує транспорт промислових підприємств, індивідуальні легкові автомобілі, персональні літаки і тому подібне