Сутність факторингу

Сутність факторингу

Факторинг — це достатньо новий вид послуг у області фінансування, яким займаються спеціальні факторингові компанії, що тісно пов’язані з банками або є їх дочірніми філіалами, або самі банки.

Факторинг є різновидом торгово-комісійної операції, що поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта, що пов’язане з переуступкою клієнтом-постачальником факторингової компанії (чинник-фірмі) неоплачених платіжних вимог за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги і, відповідно, права отримання платежу по них. Він включає інкасування дебіторської заборгованості клієнта, кредитування і гарантію від кредитних і валютних ризиків.

Метою факторингового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат, унаслідок затримки платежу, і запобігання появі сумнівних боргів, підвищення ліквідності і зниження фінансового ризику для клієнтів, які не хочуть брати на себе роботу по перевірці платоспроможності своїх контрагентів, по веденню бухгалтерського обліку відносно своїх вимог і зацікавлені, по можливості, в найшвидшому отриманні грошей по рахівницях.

У основі факторингу лежить покупка банком (факторською компанією) рахунків-фактур клієнта на умовах негайної оплати частини вартості (70−90%) відфактурованих поставок і оплати решти частини (за вирахуванням відсотка за кредит) в строго обумовлені терміни незалежно від надходження виручки від дебіторів. Тому факторингові операції називають також кредитуванням продажів постачальника або наданням факторингового кредиту постачальнику.

Відповідно до конвенції про міжнародний факторинг, операція вважається факторингом в тому випадку, якщо вона задовольняє якій-небудь з наступних чотирьох ознак:

Наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог.

Ведення бухгалтерського обліку постачальника, раніше всього обліку реалізації.

Інкасування його заборгованості.

Страхування постачальника від кредитного ризику.

Види факторингу Класичний факторинг в тій формі, в якій він практикується у всьому світі, припускає наявність комерційного кредиту в товарній формі, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари і оформляється відкритим рахунком. Відкритий рахунок, коли покупець не видає продавцю ніякого боргового зобов’язання, припускає ризик. Страхування і управління ризиками комерційного кредиту здатні здійснити саме факторингові компанії через передбачувані ними послуги.

В даний час виділяють декілька видів факторингових операцій.

1. Внутрішні (якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також чинник-фірма знаходяться в одній і тій же країні) або міжнародні.

2. Відкриті (якщо боржник повідомлений про участь в операції чинник-фірми) або закриті (конфіденційні). Повідомлення боржника при відкритому факторингу здійснюється шляхом відповідного запису на рахунку-фактурі, підтверджуючої, що правонаступником по виникаючому боргу є чинник-фірма і що платежі повинні здійснюватися в її користь. При конфіденційному факторингу ніхто з контрагентів клієнта не обізнаний про кредитування його продажів чинник-фірмою.

3. З правом регресу, тобто зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, або без права регресу. Дані умови пов’язані з ризиками, які виникають при відмові платника від виконання своїх зобов’язань, тобто кредитними ризиками. При висновку факторингової угоди з правом регресу постачальник продовжує нести певний кредитний ризик по боргових вимогах, проданих їм чинник-фірмі. Остання може скористатися правом регресу і при бажанні продати постачальнику будь-яку неоплачену боргову вимогу у разі відмови клієнта від платежу (його неплатоспроможності). Дана умова передбачається у випадку, якщо постачальники упевнені, що у них не можуть з’явитися сумнівні боргові зобов’язання, або що вони достатньо ретельно оцінюють кредитоспроможність своїх клієнтів, розробивши власну достатньо ефективну систему захисту від кредитних ризиків, або через специфіку своїх клієнтів. І в тому, і в іншому випадку постачальник не вважає потрібним оплачувати послуги із страхування кредитних ризиків. Проте гарантована для постачальника своєчасна притока грошових коштів може забезпечуватися тільки при висновку угоди без права регресу. Необхідно відзначити, що якщо боргова вимога визнана недійсною, чинник-фірма у будь-якому випадку має право регресу до постачальника.

4. З умовою про кредитування постачальника у формі попередньої оплати (до 80% переуступлених ним боргових вимог), або оплати вимог до певної дати. Основною перевагою попередньої оплати є те, що її розмір є фіксованим відсотком від суми боргових вимог. Таки образом, постачальник автоматично одержує більше коштів при збільшенні об'ємів своїх продажів. У відсутність попередньої оплати сума перезданих боргових вимог (за мінусом витрат) перераховується постачальнику на певну дату або після закінчення певного терміну.

У сучасних умовах найбільш універсальною системою фінансового обслуговування клієнтів є конвенційний (відкритий) факторинг. За клієнтом практично зберігаються тільки виробничі функції. Оскільки в цьому випадку клієнти чинник-фірм можуть відмовитися від збереження власного штату службовців, що виконують ті функції, які приймає на себе чинник-фірма, то виникає достатньо істотна економія засобів. Ця економія в поєднанні з вигодами від «дисконтування фактур» компенсує високу вартість обслуговування (0,75−3% річного обороту залежно від розміру капіталу, фінансового положення і кредитоспроможності клієнта).

Сума виплат. Комісійна винагорода При укладенні факторингового договору між факторинговою фірмою і постачальником визначаються терміни і обставини, при настанні яких факторинговий відділ повинен здійснити платіж на користь постачальника, але не більше граничної суми.

У світовій практиці звичайно використовуються три методи встановлення граничних сум.

1. Визначення загального ліміту. Платнику встановлюється періодично відновлюваний ліміт, в межах якого чинник-фірма автоматично оплачує переуступлені платіжні вимоги. У разі перевищення суми заборгованості над сумою ліміту всі платежі в рахунок погашення боргу поступатимуть факторинговому відділу до тих пір, поки він не компенсує суму платежів, здійснених на користь постачальника, і тільки потім — постачальнику.

2. Встановлюється сума, на яку протягом якого-небудь терміну може бути вироблена відвантаження товарів одному платнику. Якщо постачальник не перевищує ліміт, то він застрахований від появи сумнівних боргів.

3. Страхування по окремих операціях використовується у разі, коли специфіка виробничої діяльності постачальника припускає ряд окремих операцій на крупні суми, а не серію поставок товарів одним і тим же покупцям. Гранична сума в цьому випадку є всією сумою кожного замовлення, з поставкою товару протягом певного періоду часу.

Основною метою багатьох підприємств, що вдаються до послуг факторингової компанії, є отримання додаткових засобів, оскільки за факторинговим договором постачальнику негайно оплачується частина (70−90%) суми платіжних вимог, що акцептуються покупцем. Сплата решти частини (10−30%) за вирахуванням комісійної винагороди, здійснюється окремим платіжним дорученням після надходження засобів від платника або на обумовлену в договорі дату.

Комісійна винагорода факторингової компанії складається з двох елементів: платня за обслуговування, платню за надані в кредит засоби.

Розвиток факторингу в Україні

Нормативно-правові основи факторингу в Україні

Основним документом, який містить визначення поняття факторингу, є Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» (UNIDROIT Convention on International Factoring), підписана 28 травня 1988 р. в м. Оттава.

В Конвенції УНІДРУА «Про міжнародний факторинг» зазначено, що за факторингу постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Згідно Конвенції УНІДРУА, операція вважається факторингом у тому разі, якщо вона задовольняє як мінімум дві з чотирьох умов (ст. 116):

· Наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог.

· Ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації.

· Інкасування його заборгованості.

· Страхування постачальника від кредитного ризику.

Конвенція УНІДРУА послужила основою для розробки національного законодавства в даній сфері, після її ухвалення ряд держав ввів факторинг в систему свого цивільного права.

31 січня 2002 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію 56/81 про регулювання переуступки дебіторської заборгованості в міжнародній торгівлі. Діяльність у сфері міжнародного факторингу також регулюється Правилами міжнародної факторингової діяльності (GRIF — General Rules for International Factoring), прийнятими членами IFG та FCI. Національне законодавство України щодо регулювання правовідносин міжнародного факторингу майже відсутнє.

Україна, приєднавшись до Конвенції УНІДРУА, взяла її за основу для розробки національного законодавства в даній галузі. Однак у національному законодавстві під терміном «факторинг», на думку НРА «Рюрік», розуміють не зовсім те, що насправді є факторингом. Так, відносини, що виникають при укладанні факторингових угод регулюються Цивільним кодексом України (глава 73). Визначення факторингу також дають ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» та ЗУ «Про податок на додану вартість».

Ці закони України, прийняті у різний час, дають визначення поняття «факторинг» та регламентують вимоги щодо регулювання факторингової діяльності. Разом з тим, визначення є неузгодженими, а регулювання діяльності та відповідна нормативна база є суперечливими. Так, наприклад, немає однозначної відповіді на питання, хто саме може здійснювати цей вид послуг.

Згідно з вимогами ст. 1077 Цивільного кодексу України, «за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника)».

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України, «Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності…».

Згідно зі статтею 350 Господарського Кодексу України:

1. Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.

2. За договором факторингу банк бере на себе зобов’язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов’язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

У статті 5 ЗУ «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що правом надання фінансових послуг володіють лише фінансові установи. До фінансових установ належать юридичні особи, які відповідно до закону надають одну або кілька фінансових послуг і внесені у відповідний реєстр у встановленому законом порядку.

Згідно з іншими трактуваннями переуступки вимоги боргу загалом не є фінансовою послугою, а факторингом вважається лише купівля рахунків-фактур, кредитування оборотного капіталу клієнта та ще деякі операції. Хоча законодавчі акти про ліцензування отримання ліцензій на ведення факторингових операцій не передбачають. Відповідно арбітражні суди переважно стають на позицію Цивільного кодексу, тобто вони визнають недійсними договори факторингу, укладені не кредитними організаціями.

Так, у п. 6 ч. 2 статті 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» факторинг визначається як придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям набувачем ризику виконання таких вимог та прийому платежів. За цим визначенням факторинг являє собою купівлю-продаж грошових вимог, належних первісному кредитору за поставлені товари чи надані послуги.

У статті 1 ЗУ «Про податок на додану вартість» під факторингом визначається операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Така ситуація породжує комплекс проблем, які стримують взаємовідносини суб'єктів міжнародного товарного обігу. Неузгодженість у законодавчих актах у тлумаченні факторингу як одного з видів фінансової послуги призводить до небажання компаній-факторів упроваджувати цю послугу. Уряду необхідно переглянути низку законів і постанов, в яких надається визначення факторингу, щоб стандартизувати цей вид діяльності.

Юридичні ризики факторингових послуг:

1. Інформаційний ризик. В договорах факторингу деякі фактори можуть не гарантувати захист та збереження отриманої конфіденційної інформації або інформації, що є комерційною таємницею, внаслідок неповноти врегулювання всіх суттєвих аспектів факторингового бізнесу в українському законодавстві.

2. Контроль банківських рахунків. В разі надання факторингових послуг факторинговою компанією може бути запропоновано відкрити розрахунковий рахунок (а можливо й інші рахунки) без права вибору в тих відділеннях комерційних банків, які вказує фактор. Таким чином фактор забезпечує контроль за рухом коштів даного підприємства. Позбавлення права вибору банку є порушенням засад цивільного законодавства України — ст. 627 Цивільного кодексу України «Свобода договору». В підтвердження того, що фактор контролює рух коштів, згідно з умовами договору факторингу підприємство повинно надати право Фактору на розпорядження грошовими коштами на його рахунку, відкритого у відділенні комерційного банку на вимогу Фактора. Деякі Фактори змушують клієнтів надавати їм право безспірного стягнення не лише на грошові кошти, але і на інше майно — основні засоби виробництва, цінні папери тощо.

3. Нерівність сторін. У більшості договорів факторингу відсутні такі засади правочинів, як паритетність та рівність сторін. Майже всі договори факторингу — це майже завжди необмежений обсяг прав фактора. Обсяг прав та обов’язків Фактора і його Клієнта може бути явно нерівним. У світі факторингові компанії забезпечують виконання зобов’язань Клієнтом перед Фактором шляхом віднесення імовірного факту невиконання договірних зобов’язань Клієнтом Фактора або боржником до страхового випадку, що є об'єктивним та зрозумілим. Саме страхова компанія забезпечує гарантованість фінансових інтересів Фактора, а не грошові кошти, активи, засоби виробництва, цінні папери та інше майно, що належить підприємству — Клієнту Фактора. Державою жорстко не контролюються джерела надходження грошових коштів до факторингових компаній, що діють як фінансові установи або факторинг, що зареєстровано на фізичну особу — суб'єкта підприємницької діяльності. Вони отримують грошові кошти під більш низький відсоток у спорідненому їм комерційному банку саме під договори з підприємством: тобто переуступаються боржники — партнери за договорами Фактору, а Фактор, в свою чергу, переуступає підприємство саме на строк виконання зобов’язань банку. Частиною 3 ст. 1081 Цивільного Кодексу України передбачено: «Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред’явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу». Цим самим Фактору надано можливість закладати у договір факторингу власний безпрограшний механізм, що полягає у наступному: у випадку несплати боржником Клієнта Фактору, Фактор, по-перше, у безспірному порядку стягує надане Клієнту фінансування з урахуванням усіх відсотків, штрафів, пені та інших витрат, по-друге, зворотне право не повертається Клієнту, що спричинить для Клієнта загрозу паралічу фінансово-господарської діяльності. Фактор лише тоді поверне зворотне право вимоги з боржника Клієнта до Клієнта, коли повністю поверне фінансування і заробить власні, часто високі, відсотки.

Статистика вітчизняного ринку факторингових послуг Ринок факторингових послуг є достатньо молодим в Україні та бере початок свого розвитку в 2001 р., коли вперше такі операції проводив АКБ «Укрсоцбанк», на діяльність якого ще впродовж декількох років припадала третина всіх операцій по факторингу, у тому числі саме цей банк пропонує послуги по міжнародному факторингу. Частина ринку, що належала іншим банкам, не перевищувала десяти відсотків. Згодом АКБ «ТАС-Комерцбанк» став повноправним конкурентом для засновника факторингу в Україні.

Ще кілька років назад стрімкі темпи росту обсягів факторингу були важливою характеристикою цього ринку. До 2009 р. стан факторингового ринку був досить оптимістичним. Не зважаючи на те, що обсяги коштів за перші два квартали 2008 р., спрямованих на факторингове фінансування, порівняно з аналогічним минулим періодом скоротилися на 190%, загалом за рік було укладено 5 700 договорів обсягом 1,45 млрд. грн., що значно перевищило обсяги за 2007 р. Обсяги факторингових операцій в Україні в 2009 р. скоротилися на 60% та склали приблизно 600 млн. грн.

На сьогодні через обслуговування проблемної заборгованості немає змоги для нарощування портфелів під факторингові операції. Велика частина проектів з міжнародного факторингу була призупинена. Також зменшились ліміти та частина авансування, а процентна ставка виросла, незважаючи на те, що сумарна дебіторська заборгованість у 2009 р. зменшилась на 20% порівняно з минулим аналогічним періодом.

На сьогоднішній день 70 компаній України мають право на проведення факторингових операцій, але практично їх реалізують лише близько 20. Однак протягом першого півріччя 2010 р. спостерігалась ситуація по збільшенню обсягів проведення факторингових операцій саме фінансовими компаніями. Це було зумовлено тим, що банки втратили велику кількість коштів через масові невиплати (40% клієнтів) по факторингу, який, на відміну від кредитування, є беззаставною послугою.

В діяльності банків з операцій факторингу часто можна було спостерігати факти надання фінансування у випадку наявності невиконаних кредиторських зобов’язань підприємством у минулому, тому що головним критерієм для прийняття рішення була якість саме дебіторської заборгованості.

Через таку позицію виникали проблеми із поверненням боргів, що в свою чергу спричинило не тільки неможливість проведення подальших факторингових операцій через брак коштів у банку-фактора, але і підвищення процентної ставки до рівня кредитної, через що вигідна послуга факторингу втрачала свій сенс.

Тому на сьогодні у виграшному положенні перебувають ті факторингові компанії, які розпочали активну діяльність на ринку з 2009 р. (після проходження піку фінансової кризи), оскільки вони не мають значних обсягів проблемної заборгованості та можуть активно розвиватися, надаючи затребувані фінансові послуги.

Основною аудиторією користування факторинговими послугами залишається середній бізнес, який характеризується найвищою динамікою розвитку, тобто найбільше потребує постійного поповнення оборотних коштів. Станом на 30.06.10 в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 70 фінансових компаній, які мають право надавати послуги з факторингу. Протягом ІІ кварталу 2010 р. фінансові компанії уклали 1091 договір факторингу загальним обсягом 2 109,8 млн. грн. і виконали 489 договорів на суму 2 577,8 млн. грн. Діючими на кінець ІІ кварталу 2010 р. залишалося 1 275 договорів факторингу.

Динаміка кількості та вартості укладених фінансовими компаніями договорів факторингу по кварталах наведена на рис. 4. Бачимо, що з ІІІ кварталу 2008 р. спостерігається зменшення кількості укладених договорів, але відбувається зростання їхньої сукупної вартості.

Стрімке збільшення обсягів укладених фінансовими компаніями договорів факторингу в ІІ кварталі 2010 р., порівняно з аналогічними періодами 2008;2009 рр., пояснюється укладеннями договорів факторингу переважно з однією юридичною особою на велику суму.

Ринок купівлі проблемних боргів юридичних осіб фінансовими компаніями, які мають право надавати послуги з факторингу, поступово розвивається. Факторингові операції вигідні для юридичних осіб у зв’язку з появою можливості зменшити витрати на адміністрування проблемних боргових зобов’язань та наростити свої активи.

Важливим показником, який характеризує факторингові послуги, є джерела фінансування зазначених послуг. Узагальнені дані щодо джерел фінансування факторингових послуг наведені в таблиці.

Як бачимо, частка фінансування за рахунок банківських кредитів та позичкових коштів юридичних осіб за ІІ квартал 2010 р. становить 85,6% загального обсягу джерел фінансування факторингових послуг, хоча частка банківських кредитів суттєво зменшилася, а частка позичкових коштів юридичних осіб для фінансування факторингу значно зросла. Характеризуючи структуру джерел фінансування факторингових операцій за ІІ квартал 2010 р., зазначаємо, що питома вага власних коштів зросла більше ніж в 60 разів (до 373,6 млн. грн.) порівняно з аналогічним періодом 2009 р.

Як бачимо, за інформацією Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг, на кінець першого півріччя 2010 р. 91,7% наданого факторингового фінансування припадало на категорію «інші», яку Держфінпослуг у своїх звітах подає без деталізації. На думку НРА «Рюрік», категорія «інші» головним чином сформована підприємствами торговельної галузі (торговельне фінансування).

Аналізуючи розподіл укладених фінансовими компаніями договорів факторингу в ІІ кварталі 2010 р. порівняно із ІІ кварталом 2009 р., можемо зробити висновок, що відбувся перерозподіл факторингових операцій за галузями порівняно з аналогічним періодом минулого року. Найменшу питому вагу з укладених договорів факторингу за основними галузями мають легка та харчова промисловості, дещо більшу частку займають металургія (1,5%), сфера послуг (2%) та машинобудування (4%), а найбільшу частку (51,7%) охоплюють «інші» галузі.

Протягом ІІ кварталу 2010 р. договори факторингу не мали місця в таких галузях, як хімічна, добувна промисловість, транспорт.

Список літератури

інкасування факторинговий борг платіж

1. Рюрік. Розвиток факторного бізнесу в Україні на кінець 1 півріччя 2010 р. — 2011.

2. Бабак О. А. Ринок факторингових послуг: проблеми розвитку та перспективи /О.А. Бабак // Фінансовий ринок України. — 2012. — № 9. — С. 20−23.

3. Смачило В. Сутність та роль факторингу в сучасних умовах / В. Смачило, Є. Дубровська // Персонал. — 2012. — № 4. — С. 75−78.