Статус суддів України

Міністерство освіти та науки молоді та спорту України Одеський Національний Морський Університет Юридичний факультет Кафедра: «Кримінального та адміністративного права»

Курсова робота З дисципліни: Судові та правоохоронні органи тема: Статус суддів України Виконала: студентка 1 курсу 3 групи Юридичного факультету Жеребкіна Аліна Науковий керівник: ст. викладач Солопова І. В.

Одеса 2011

Вступ

Актуальність теми. Україна, ратифікувавши в 1997 р. Конвенцію про захист прав та основних свобод людини, прийняла на себе зобов’язання забезпечити кожному, чиї права порушені, ефективні способи правового захисту. У юридичному механізмі цього захисту особливе місце посідає суд, фундаментальним призначенням якого і є захист прав людини і громадянина.

Одне з основних завдань судово-правової реформи є реалізація демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою практикою й наукою. У цьому зв’язку особливого значення набуває розробка концептуальних основ статусу суддів України, який відповідатиме міжнародним стандартам, оскільки виключно останні є носіями судової влади в державі.

Особливо ці питання актуалізуються сьогодні, в період становлення і розвитку правової держави, формування громадянського суспільства. Тому саме зараз так необхідний принципово новий підхід до визначення поняття, структури і змісту правового статусу судді, сутності його службових прав, обов’язків, повноважень і правосуб'єктності.

Незважаючи на те, що окремі проблеми статусу суддів уже були предметом вивчення деяких учених, комплексного наукового дослідження основ статусу судді в Україні не провадилося, як немає й фундаментальних досліджень юридичної природи статусу носія судової влади, структури і змісту цього інституту, а також сутності службових прав, обов’язків, повноважень і правосуб'єктності судді у відповідності з міжнародними стандартами.

Належне законодавче визначення статусу суддів є вирішальним кроком до становлення справжньої незалежної судової влади, здатної забезпечити надійний захист прав та основних свобод людини і громадянина. Усе викладене й визначає актуальність теми даної курсової роботи.

Аналізу питань статусу суддів приділяли увагу В. В. Городовенко, Ю. М. Грошевий, І.Є. Марочкін, І.В. Назаров, О. М. Овчаренко, С.В. Подкопаєв та інші науковці.

Отже, мета даної курсової роботи — дослідити особливості правового статусу суддів в Україні.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішуються наступні задачі:

— визначаються правові основи діяльності суддів,

— характеризується суддя, як носій судової влади та його повноваження,

— з'ясовуються умови добору та обрання суддів,

— визначається порядок звільнення з посади і припинення повноважень суддів,

— характеризується забезпечення незалежності суддів та їх недоторканості,

— визначається матеріальне і соціальне забезпечення суддів, як гарантія їх діяльності,

— досліджуються органи суддівського самоврядування,

— з'ясовуються підстави і види дисциплінарної відповідальності суддів, а також порядок застосування мір дисциплінарної відповідальності до суддів,

— обґрунтовуються шляхи реформування судової влади та їх вплив на подальше визначення статусу суддів в Україні.

Об'єктом дослідження є правові основи суддів, норми міжнародного права й національного законодавства, що закріплюють їх підвалини.

Предметом дослідження є поняття, юридична природа статусу суддів, сутність і зміст їх службових прав, обов’язків та повноважень.

Нормативну базу курсової роботи становлять Конституція України [1], закони України, що регламентують правове становище суддів, міжнародно-правові документи з питань організації й діяльності судової влади, інші нормативно-правові акти, що закріплюють окремі елементи статусу суддів.

Методи дослідження — теоретико-правовий, історико-правовий, порівняльний, аналітичний, метод аналогій та інші.

Курсова робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ І. Загальні засади статусу суддів в Україні

1.1 Правові основи діяльності суддів

Жодна судова система не може працювати ефективно й справедливо, не маючи внутрішніх захисних систем, які забезпечували б максимально високі етичні норми поведінки суддів. Їхня неупередженість, професіоналізм та чесність життєво необхідні для забезпечення підтримки і довіри до них з боку суспільства.

Від діяльності суду, професіоналізму суддів великою мірою залежить розвиток державності і втілення принципів правової держави. Кожен громадянин України має право на об'єктивне, неупереджене та справедливе правосуддя.

Суддя, як носій судової влади в державі, наділений важливими повноваженнями під час здійснення правосуддя, основне з яких — приймати рішення від імені держави, що є обов’язковим для виконання на всій території України. Отже, авторитет суду, його рішень значною мірою залежить від авторитету судді, оцінки його поведінки — як під час здійснення правосуддя, так і за межами судочинства.

В Основних принципах незалежності судових органів, які були схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р., вказується: «Особи, які обрані на посаду судді, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну підготовку і кваліфікацію в галузі права» (п. 10) [2, c.15].

Як зазначає В. Т. Маляренко, моральне право судити інших має лише людина, яка усвідомила свій державний та професійний обов’язок і яка виконує його не за примушуванням, а за велінням совісті. Судді мають бути притаманні високоморальні якості, повага до закону та неухильне дотримання його положень [3, c.128].

Правовий статус судді поєднує закріплені у національному законодавстві професійні права та обов’язки, його повноваження, гарантії при здійсненні незалежного правосуддя, відповідальність за неналежне виконання службових функцій. Безумовно, високий статус судді означає достатньо високі вимоги до кандидатів на посаду судді.

Суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами судової влади, яких у конституційному порядку наділено повноваженнями здійснювати правосуддя й виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді і судах загальної юрисдикції.

Статус суддів — це сукупність прав і обов’язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їхніх повноважень, гарантій їхньої діяльності та відповідальності. Статус суддів закріплено та гарантовано Конституцією України, законами України «Про судоустрій і статус суддів» [4], «Про Конституційний Суд України» .

1.2 Умови добору та обрання суддів

Добір кандидатів на посаду судді здійснюється з числа осіб, які відповідають вимогам, установленим Конституцією України та статтею 64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за результатами проходження спеціальної підготовки та складення кваліфікаційного іспиту відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

При доборі кандидатів на посаду судді забезпечується рівність їхніх прав незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Кожен, хто відповідає встановленим вимогам до кандидата на посаду судді, має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді.

Призначення на посаду судді вперше здійснюється виключно в порядку, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів"[4], та включає такі стадії:

1) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму веб-порталі оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів та опублікування такого оголошення в газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр» ;

2) подання особами, які виявили бажання стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів"[4];

3) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на основі поданих кандидатами на посаду судді документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та організація проведення стосовно них спеціальної перевірки в порядку, визначеному законом;

4) складення особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права;

5) направлення кандидатів, які успішно склали іспит та пройшли необхідні перевірки, для проходження спеціальної підготовки у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації;

6) направлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидатів на посаду судді після успішного проходження ними підготовки у спеціалізованому юридичному вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації для проходження спеціальної підготовки у Національній школі суддів України;

7) допуск кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, до складення кваліфікаційного іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;

8) визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рейтингу кандидатів на посаду судді за результатами складення кваліфікаційного іспиту, зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад судді;

9) оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у разі відкриття вакантних посад суддів конкурсу на заміщення таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві;

10) проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, виходячи з рейтингу кандидата відповідно до кількості наявних вакантних посад судді добору серед кандидатів, які взяли участь у конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді юстиції про призначення кандидата на посаду судді;

11) розгляд на засіданні Вищої ради юстиції відповідно до рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України питання про призначення кандидата на посаду судді та внесення в разі прийняття позитивного рішення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді;

12) прийняття Президентом України рішення про призначення кандидата на посаду судді.

Порядок обрання на посаду судді безстроково встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів"[4] та Регламентом Верховної Ради України.

Суддя, строк повноважень якого закінчився, за його заявою має бути рекомендований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому [6, c.152].

Обрання на посаду судді безстроково здійснюється в такому порядку:

1) кандидат звертається з письмовою заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про підготовку матеріалів щодо кандидата на посаду судді безстроково на своєму офіційному веб-порталі та в офіційних засобах масової інформації;

3) Вища кваліфікаційна комісія суддів України перевіряє відомості про кандидата, враховує показники розгляду кандидатом справ;

4) Вища кваліфікаційна комісія суддів України приймає рішення про рекомендування чи відмову у рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково і в разі рекомендування направляє відповідне подання до Верховної Ради України;

5) Верховна Рада України відповідно до подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України приймає рішення про обрання на посаду судді безстроково в порядку, встановленому законом.

1.3 Звільнення з посади і припинення повноважень суддів

Суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п’ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Вища рада юстиції вносить подання Президентові України про звільнення судді з посади в разі закінчення строку, на який його призначено, якщо:

1) суддя за повідомленням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України своєчасно не подав без поважних причин заяву про обрання його на посаду судді безстроково;

2) щодо судді Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відмову у рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково.

Суддя звільняється з посади Президентом України. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може виконувати свої повноваження із здійснення правосуддя з наступного дня після закінчення строку, на який його було призначено.

Суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п’яти років. Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного у частині першій цієї статті, зобов’язана повідомити Вищу раду юстиції про наявність підстави для звільнення судді. Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв’язку з досягненням ним шістдесяти п’яти років до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п’ятнадцять днів до дня, зазначеного у частині першій цієї статті. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п’яти років [7, c.153].

Суддя звільняється з посади у разі неможливості здійснювати повноваження за станом здоров’я за наявності медичного висновку, що надається медичною комісією, утвореною спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я, або за рішенням суду про визнання судді обмежено дієздатним або недієздатним, яке набрало законної сили.

Суддя звільняється з посади у разі порушення ним вимог щодо несумісності за поданням Вищої ради юстиції, яке вноситься до органу, який обрав або призначив суддю, в порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду юстиції» .

Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв’язку з порушенням ним присяги судді. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції» [8]. На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади. На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади. Суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо судді, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції, яка вносить подання про звільнення судді з посади. Суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає передбачені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на грошове та інше забезпечення.

Суддя звільняється з посади за поданням Вищої ради юстиції у разі припинення його громадянства відповідно до Закону України «Про громадянство України». Суддя з моменту припинення його громадянства не може продовжувати здійснювати свої повноваження. Суд, який ухвалив рішення про визнання судді безвісно відсутнім або оголосив його померлим, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. У разі набрання таким рішенням законної сили Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції, яка вносить подання про звільнення судді з посади.

Суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 Закону України «Про судоустрій і статус суддів"[4], має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням.

Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України [9, c.224].

У разі неодержання кількості голосів народних депутатів України щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Про наявність підстави для припинення повноважень судді голова суду, в якому суддя обіймав посаду, повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. До повідомлення додаються документи, які свідчать про наявність підстави для припинення повноважень судді.

Розділ ІІ. Гарантії незалежності суддів

2.1 Забезпечення незалежності суддів

Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом. Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов’язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

Незалежність судді забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов’язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених «Конституцією України"[1] гарантій незалежності судді.

2.2 Недоторканість суддів

Недоторканність суддів — один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.

Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником.

Відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням [10, c.118].

Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

2.3 Матеріальне і соціальне забезпечення суддів, як гарантія їх діяльності

Суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

— з 1 січня 2011 року — 6 мінімальних заробітних плат;

— з 1 січня 2012 року — 8 мінімальних заробітних плат;

— з 1 січня 2013 року — 10 мінімальних заробітних плат;

— з 1 січня 2014 року — 12 мінімальних заробітних плат;

— з 1 січня 2015 року — 15 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших суддів установлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом:

1) судді апеляційного суду — 1,1;

2) судді вищого спеціалізованого суду — 1,2;

3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України — 1,3.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років — 15 відсотків, більше 5 років — 20 відсотків, більше 10 років — 30 відсотків, більше 15 років — 40 відсотків, більше 20 років — 50 відсотків, більше 25 років — 60 відсотків, більше 30 років — 70 відсотків, більше 35 років — 80 відсотків посадового окладу.

Суддям Конституційного Суду України, які вперше призначені на посаду судді, виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 5,5 відсотка за кожен рік роботи.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря судової палати, секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду, секретаря Пленуму Верховного Суду України виплачується щомісячна доплата у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду — 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно» , — 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно» , — 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України;

2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу [11, c.127].

До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.

Після призначення на посаду суддя Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного, місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду.

Суддя забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України мантією та нагрудним знаком. Суддя забезпечується окремим кабінетом, робочим місцем та необхідними для роботи засобами.

Судді, члени їхніх сімей та їх майно перебувають під особливим захистом держави. Органи внутрішніх справ зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім'ї, збереження їхнього майна, якщо від судді надійде відповідна заява [12, c.84].

Вчинені у зв’язку із службовою діяльністю судді посягання на його життя і здоров’я, знищення чи пошкодження його майна, погроза вбивством, насильством чи пошкодженням майна судді, образа чи наклеп на нього, а також посягання на життя і здоров’я близьких родичів судді (батьків, дружини, чоловіка, дітей), погроза їм вбивством, пошкодженням майна тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Суддя має право на забезпечення засобами захисту, які йому надаються органами внутрішніх справ.

Життя і здоров’я суддів підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» .

Розділ ІІІ. Дисциплінарна відповідальність суддів

3.1 Підстави дисциплінарної відповідальності суддів

У випадку порушення суддею службової дисципліни, правил роботи суду, законодавства при розгляді цивільних, господарських, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення, вимог і обов’язків, що передбачені Законом «Про судоустрій і статус суддів», він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

2) невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

3) порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

4) систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

5) розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

6) неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майновий стан, відображення в ній завідомо неправдивих відомостей [13, c.15].

Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

3.2 Порядок застосування мір дисциплінарної відповідальності до суддів

Дисциплінарне провадження — це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді.

Право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти. Вища кваліфікаційна комісія суддів України затверджує та розміщує на своєму офіційному веб-порталі зразок скарги (заяви) щодо неналежної поведінки судді, який може використовуватися для повідомлення Вищій кваліфікаційній комісії суддів України відомостей про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді.

Не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв’язку з здійсненням ним правосуддя.

Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями. суддя посада повноваження реформування Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють:

1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України — щодо суддів місцевих та апеляційних судів;

2) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

Перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Під час здійснення перевірки член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має право ознайомлюватися з матеріалами судових справ, робити з них копії, опитувати суддів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян та їх об'єднань необхідну для проведення перевірки інформацію.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, об'єднань громадян, громадяни, яким направлено запит члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, зобов’язані протягом десяти днів з дня його отримання надати відповідну інформацію. У разі необхідності зазначений строк може бути подовжений до тридцяти днів, про що член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повідомляє безпосередньо у запиті [14, c.132].

Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відкриття дисциплінарної справи не пізніш як через три дні з дня його прийняття надсилається судді, щодо якого відкрито дисциплінарну справу, та особі, за зверненням якої порушено справу. До рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яке надсилається судді, додається висновок члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, складений за результатами перевірки.

Розгляд дисциплінарної справи відбувається на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на яке запрошуються особа, за зверненням якої відкрито справу, суддя, стосовно якого відкрито справу, а в разі необхідності й інші заінтересовані особи.

У разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України суддя, справа стосовно якого розглядається, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи. Письмові пояснення судді оголошуються на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в обов’язковому порядку. Повторна неявка цього судді на засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є підставою для розгляду дисциплінарної справи за його відсутності.

Розгляд дисциплінарної справи стосовно судді відбувається на засадах змагальності. На засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заслуховуються повідомлення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який здійснював перевірку, про результати перевірки, пояснення судді, стосовно якого розглядається справа, та/або його представника, а також інших заінтересованих осіб [15, c.140].

Суддя, стосовно якого розглядається питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, та/або його представник мають право надавати пояснення, ставити запитання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання і відводи.

Перебіг розгляду дисциплінарної справи стосовно судді та оголошення результатів її розгляду фіксуються технічними засобами.

Вища рада юстиції здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду юстиції» .

Вища кваліфікаційна комісія суддів України обговорює результати розгляду дисциплінарної справи за відсутності судді, стосовно якого розглядалася справа, і запрошених осіб. Рішення у дисциплінарній справі приймається Вищою кваліфікаційною комісією суддів України більшістю від загального складу Комісії.

При обранні дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Якщо Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Комісія припиняє дисциплінарне провадження та повідомляє про це заінтересованих осіб. Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

За наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які брали участь у розгляді дисциплінарної справи, і оголошується на засіданні. Рішення у дисциплінарній справі повинно містити:

1) прізвище, ім'я, по батькові і посаду судді, який притягається до дисциплінарної відповідальності;

2) встановлені обставини у справі з посиланням на докази;

3) мотиви, з яких ухвалено рішення;

4) суть рішення за результатами розгляду із зазначенням дисциплінарного стягнення в разі його застосування;

5) порядок і строк оскарження рішення.

За наявності окремої думки вона викладається членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у письмовій формі і додається до справи, про що головуючий повідомляє на засіданні. Зміст окремої думки оголошенню на засіданні не підлягає. Копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вручається судді, стосовно якого розглядалася дисциплінарна справа, а в разі його відсутності під час оголошення рішення надсилається у семиденний строк поштою.

До суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді догани.

Інформація про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності оприлюднюється на офіційному веб-порталі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Ця інформація повинна містити дані про суддю, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності, накладене дисциплінарне стягнення та копію рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про накладення такого стягнення [16, c.10].

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення суддю не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, який не має дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може бути достроково знято Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за пропозицією відповідної ради суддів.

Суддя місцевого чи апеляційного суду може оскаржити рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до Вищої ради юстиції або Вищого адміністративного суду України не пізніше одного місяця з дня вручення йому чи отримання поштою копії рішення. Скарга до Вищої ради юстиції подається суддею через Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як у триденний строк після отримання скарги надсилає її разом із матеріалами дисциплінарної справи до Вищої ради юстиції. Розгляд скарг Вищою радою юстиції здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду юстиції» .

Розгляд адміністративного позову щодо оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності здійснюється у порядку, передбаченому процесуальним законом. Подання скарги до Вищої ради юстиції чи адміністративного позову до суду на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності зупиняє застосування дисциплінарного стягнення.

Розділ ІV. Шляхи реформування судової влади та їх вплив на подальше визначення статусу суддів в Україні

Беручи до уваги гострі дискусії з приводу проведення судової реформи і те, що одним вольовим рішенням перебудувати судову систему неможливо, проблеми на цьому шляху слід вирішувати поступово, зважено, у тісній взаємодії між усіма суб'єктами, які беруть участь у реформуванні, з урахуванням напрацювань науковців і практиків. Хочеться сподіватися, що дискусії, які тривають щодо проведення судової реформи, призведуть до того, що парламент зважатиме на позицію всіх учасників цього процесу, в тому числі і суддів України, та ухвалить рішення про проведення такої реформи, яка б позитивно вплинула на розвиток усього суспільства.

Для виконання стратегічних завдань у сфері судочинства потрібно, на нашу думку, і надалі працювати над впровадженням європейських стандартів при реформуванні судової системи. З огляду на великий спектр цієї проблематики, проаналізуємо лише деякі з найважливіших проблем.

Які ж ці європейські стандарти? Різні міжнародні інституції, зокрема ООН, РЄ та інші, розробили конкретні рекомендації щодо стандартів незалежності суддів. Тому актуальним є опублікування в Україні зібрання міжнародних документів, які містять рекомендації стосовно формування незалежності судової влади та забезпечення незалежності суддів [17, c.22].

Такими основними документами з цієї проблематики є Загальна декларація прав людини 1948 р., згадувана Конвенція, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., Основні принципи незалежності судових органів 1985 р., Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів 1989 р., Рекомендація Комітету Міністрів РЄ № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» 1994 р., Європейська хартія про закон «Про статус суддів» 1998 р. та інші загальносвітові і європейські документи.

Рекомендації, що містяться у зазначених документах щодо стандартів незалежності суддів, в основному зводяться до того, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах держави. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин [18, c.13].

Щодо незалежності, ефективності і ролі суддів в Рекомендації № Р (94) 12 Комітету Міністрів РЄ міститься положення про те, що виконавча і законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів та утримуватися від кроків, які б могли поставити її під загрозу. Конвенцією передбачено, що задля підтримки авторитету і неупередженості правосуддя можливе навіть обмеження права на свободу виявлення поглядів (ст. 10).

Заради об'єктивності необхідно зазначити, що на шляху інтеграції до ЄС для зміцнення судової влади та забезпечення самостійності суддів і незалежності судів зроблено вже немало.

У зв’язку з потребою подальшого проведення судової реформи в Україні Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 було затверджено Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, метою якої визначено забезпечення становлення в Україні судівництва як єдиної системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право особи на справедливий суд.

Зважаючи на завдання і мету Концепції, необхідно погодитися з тим, що подальше проведення судової реформи є необхідним. І в першу чергу в зв’язку з незадовільним фінансуванням і матеріально-технічним забезпеченням судів, шаленим тиском на них, залежністю суду від органів законодавчої і виконавчої влади, порушенням строків розгляду справ, винесенням деякими суддями явно незаконних рішень, низьким рівнем професіоналізму багатьох суддів, незадовільним виконанням судових рішень, недосконалою системою добору суддів, недосконалістю процесуального законодавства тощо.

У той же час необхідно наголосити, що незважаючи на труднощі, суди України забезпечили захист гарантованих Конституцією та законами прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Про це свідчать опубліковані дані судової статистики щодо кількості розглянутих справ, якості здійснення правосуддя, строків розгляду справ, навантаження на суди і суддів, надходження скарг.

Тому недопустимо, щоб оцінку роботи судам і суддям давали некомпетентні та неправомочні особи, незалежно від їх становища в державі. Скажімо, цього не повинні робити чиновники будь-якого рангу. Самі цього не усвідомлюючи, вони, часто використовуючи окремі негативні факти із судової практики (на жаль, такі трапляються), дають не аргументовану, вкрай негативну оцінку судовій системі в цілому. При цьому часто трактують чинне законодавство і Конституцію невірно, підриваючи авторитет суду і держави, віру громадян в правосуддя, шкодять іміджу держави на міжнародній арені.

Такі оцінки роботи судів і суддів суперечать міжнародним та європейським стандартам з цього питання. Відповідно до Висновків «Критерії оцінки роботи судів і суддів» першої експертної комісії Міжнародної асоціації суддів, оцінка роботи судів і суддів повинна здійснюватися силами судової системи [19, c.196].

Тому, на нашу думку, при реформуванні судової системи слід законодавчо заборонити: посадовим та політичним особам будь-якого рівня публічно проголошувати негативні оцінки-звинувачення суддів та судів з питань здійснення ними правосуддя, якщо такі звинувачення не були доведені відповідно до закону; публічно висловлювати сумніви щодо законності та обґрунтованості судових рішень до їх скасування у встановленому законом порядку; впливати на суд та суддів у будь-який спосіб, в тому числі шляхом проведення мітингів і пікетувань, висвітлення у засобах масової інформації позицій, висновків та поглядів у справах, що перебувають у проваджені судів, до їх остаточного вирішення; визначити необхідність формування поваги усіх членів суспільства до законів, суду та судових рішень, що є складовою авторитету держави; передбачити законом відповідні обмеження для підтримання авторитету і безсторонності суду відповідно до ст. 10 Конвенції.

У цьому сенсі одним із засобів втручання в судову діяльність і методів розправи над суддями, на жаль, за допомогою самих суддів, на наш погляд, є розгляд в адміністративних судах нової категорії справ, в яких однією зі сторін є суд або суддя. Йдеться про визнання неправомірними дій, які пов’язані із судовою діяльністю.

Відповідно до Європейського статуту судді, прийнятого у 1993 р. Європейською асоціацією суддів, жоден суддя не може бути притягнутий до відповідальності за виконання своїх професійних обов’язків.

У Монреальській універсальній декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя 1983 р.) зазначено, що судді мають бути захищені від судових позовів проти них за виконання своїх функцій чи упущення у роботі, та не можуть бути звинувачені чи затримані без дозволу уповноваженого органу судової влади.

Важливо вирішити питання щодо кількості суддів, особливо враховуючи їх значну завантаженість в деяких судах. Як свідчить міжнародна практика, кількість суддів та працівників суду має бути встановлена законом чи статутним документом, складеним з урахуванням думки суддів (судової влади), та базуватися на єдиному критерії. Зрозуміло, що як тільки з’являється вакантне місце, то воно має бути заповнене в найкоротший строк [20, c.112].

Вважаємо таку практику правильною, оскільки виконавча влада за таких обставин не може змінити кількість суддів. Недолік такої системи у тому, що при об'єктивній необхідності змінити кількість суддів це може тривати досить довго. Хоча українські реалії такі, що дуже багато часу йде на заповнення уже наявних вільних вакансій суддів, або на вирішення питання про обрання суддів на безстроковий термін, повноваження яких закінчилися. Для прикладу, станом на 23 липня 2008 р. з цих причин у Львівській області в загальних судах не здійснювали правосуддя 35 суддів із 185. З цього приводу слід зазначити, що не було б порушенням закону, якби питання щодо обрання суддів, повноваження яких закінчилися, вирішувались задовго до цього. Або на законодавчому рівні закріпити положення про те, що коли своєчасно не вирішено питання про переобрання на посаду судді (не працює парламент, хвороба чи інші незалежні від судді причини), 5-річний термін повноважень якого закінчується, надати йому право до остаточного вирішення цього питання продовжувати здійснювати суддівські функції, адже з роботи суддю не звільнено, повноваження його належним чином не припинено і на новий термін поки що не переобрано.

Для зменшення навантаження на суддів та деякі суди доцільно було б зробити наступний крок: законодавчо закріпити можливість тимчасового переведення судді для допомоги в роботі та зміцнення сусіднього суду. Максимальна тривалість такого переведення повинна бути обмежена законом. Узаконення в Україні такої процедури не суперечило б європейським стандартам.

Заслуговують на увагу й інші думки щодо вирішення цієї проблеми. Зокрема, необхідно було б шляхом внесення змін до процесуального законодавства передбачити передання певної кількості справ для розгляду з одного суду в інший, коли виникає гостра потреба розвантажити деякі суди і пришвидшити розгляд справ. Однотипні справи, наприклад про стягнення заробітної плати, заборгованості з оплати за світло, газ, тепло, квартиру, якими завалені суди, при відсутності спору і заперечень щодо суми боргу можна було б передати на вирішення через виконавчий напис нотаріуса.

Тривалий час не вирішується питання про доцільність утворення спеціального органу з перевірки звернень, пов’язаних зі здійсненням судочинства. Виходячи із міжнародної практики і конституційних принципів незалежності судочинства необхідно врахувати, що жодна посадова особа, жоден орган не має права проводити перевірку діяльності суддів. Навіть суб'єкти, наділені правом ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді, не мають права здійснювати таку перевірку. Тому думка про те, що в разі створення дисциплінарних інспекцій призначення дисциплінарних інспекторів має здійснювати міністр юстиції, є хибною.

Оскільки згідно з чинним законодавством правом здійснювати відповідні перевірки в певних випадках наділені лише ради суддів, а також кваліфікаційні комісії суддів, то орган з перевірки звернень може бути безпосередньо пов’язаний лише з цими органами суддівського самоврядування. Тому Дисциплінарна комісія суддів України, вважаємо, може бути створена лише при Раді суддів України, яка і повинна призначати судових інспекторів. До того ж такі комісії повинні діяти в кожній області.

Як би держава не поліпшувала систему судоустрою і судочинство загалом, рівень правосуддя все ж залежить від судді. Тому систему добору, підготовки, визначення кваліфікації та призначення на посаду судді необхідно вдосконалювати. Світова і європейська практика з цього питання різна. Як і в Україні, у більшості держав при призначенні судді першого рівня у кандидата вимагається наявність відповідної вищої освіти, певного віку (як правило, досягнення 30 років), професійного стажу. В країнах, де існує спеціальна система добору кандидатів, наприклад національна суддівська школа, часто вимагається наявність іншої юридичної професії, зокрема адвоката чи офісного службовця. У деяких країнах запроваджено систему загального навчання, що відкрита для всіх студентів, які хочуть отримати ту чи іншу юридичну професію. Така система дає змогу всім студентам вивчити базові засади всіх професій, включаючи посаду судді чи прокурора.