Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів

КУРСОВА РОБОТА

із дисципліни «Земельний кадастр»

Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів

Зміст Вступ

1. Загальні відомості

2. Просторове документування земельної ділянки

2.1 Кадастрове зонування як первинна територіально-ідентифікаційна складова кадастрового вивчення земельних об'єктів

2.2 Визначення кадастрового номеру земельної ділянки

2.2.1 Порядок встановлення кадастрового номеру індивідуально заданої ділянки

2.3 Кадастрові зйомки

2.3.2 Встановлення і погодження меж ділянки

2.3.3 Обчислення площ. складання експлікації земельних угідь

3. Земельно — оціночні роботи

3.1 Природно сільськогосподарське районування території

3.2 Бонітування грунтів

3.2.1 Складання шкал бонітування грунтів

3.2.2 Визначення балів бонітету

3.3 Економічна оцінка земель

3.3.1 Показники економічної оцінки земель

3.3.2 Складання шкал економічної оцінки земель

3.4 Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення

3.4.1 Грошова оцінка земельної ділянки сільськогосподарського призначення

4. Фіскальні механізми державного земельного кадастру

4.1 Складання державних актів на право власності і право постійного користування

4.4.1 Порядок проведення робіт зі складання державних актів

4.1.2 Розгляд та затвердження документації про надання земельної ділянки та видачу державних актів

4.2 Формування сервітутних відносин

4.3 Укладення договору оренди землі

4.4 Державна реєстрація та ідентифікація земельної ділянки

5. Облік кількості і якості земель на території де розташована земельна ділянка

5.1 Статистична звітність

5.2 Облік кількості та якості земель

5.3 Особливості обліку земель у населених пунктах Висновок Список використаної літератури

Вступ У період реформування земельних відносин однією з найважливіших проблем є проблема економічного використання і відтворення земельних ресурсів. Зміни економічного механізму господарювання, перехід до економіки ринкового типу і докорінна перебудова соціально-економічної структури суспільства торкаються земельних відносин, управління земельними ресурсами й організації раціонального їх використання, землевпорядкування і земельного кадастру. Сьогодні значно зростає роль державного земельного кадастру, оскільки він є інформаційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення земельної статистики, землеустрою, регулювання земельних відносин, підтримки податкової та інвестиційної політики держави, розвитку ринку землі і обґрунтування розмірів плати за землю.

Призначення і порядок ведення державного земельного кадастру законодавчо закріплено в Земельному кодексі України (2001 р.) та у Законі України «Про Державний земельний кадастр», який прийнятий 07.07.2011 р.

Земельний кадастр — це методологічно облаштований реєстр даних по земельні ділянки в межах окремої території або країни в цілому, який базується на зйомках меж.

Згідно із Законом України «Про Державний земельний кадастр», державний земельний кадастр — це єдина державна геоінформаційна система відомостей про земельні ділянки, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, види функціонального використання, обмеження у використанні земельних ділянок, а також дані про кількісну і якісну характеристики земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Статтею 194 Земельного кодексу України визначено, що «призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного й екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.»

Основні завдання ведення державного земельного кадастру (стаття 195 Земельного кодексу України):

ь забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

ь застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

ь запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Складові частини державного земельного кадастру:

ѕ кадастрове зонування ;

ѕ кадастрові зйомки ;

ѕ бонітування ґрунтів;

ѕ економічна оцінка земель;

ѕ грошова оцінка земельних ділянок;

ѕ державна реєстрація і земельних ділянок;

ѕ облік кількості і якості земель.

Науково обґрунтоване вивчення земельних ресурсів у правовому, природному і господарському аспектах при проведені земельного кадастру вимагає дотримання низки принципів, основні з яких: єдність, законність, безперервність, об'єктивність, економічність, наочність і доступність. Додержання названих принципів дозволяє забезпечити правильність ведення земельного кадастру і своєчасний контроль за використанням земель.

В ході проведення таких важливих етапів земельної реформи, як роздержавлення та приватизація землі, Земельним кодексом України закріплено законодавчі норми щодо ведення державного земельного кадастру. Однак, аналіз стану ведення окремих складових частин державного земельного кадастру на сучасному етапі свідчить, що не всі вони в однаковій мірі мають повсякденне застосування. Нині спостерігається, що для потреб управління земельними ресурсами найчастіше споживачі земельно-кадастрової інформації звертаються до даних реєстрації земельних ділянок і пов’язаних з нею даних про облік кількості земель та їх грошову оцінку.

З поступовим розвитком ринкової економіки очевиднішою стає потреба у грошовій оцінці землі, дані якої базуються на якості природних властивостей ґрунтів, від якої залежить рентний диференціальний доход — основа грошової оцінки земель. Саме тому облік якості земель слід вважати найбільш актуальним питанням державного земельного кадастру, від якого похідними є показники бонітування ґрунтів, економічної і грошової оцінок земель.

Таким чином, земельний кадастр в Україні містить значну інформацію щодо правового режиму землі, кількості і якості угідь, економічної цінності та цінності території, показники вартості землі. Об'єктивні дані державного земельного кадастру стануть базою функціонування не лише землевпорядних органів, але й таких структур, як земельний банк та земельна біржа.

1. Загальні відомості про земельну ділянку Об'єктом курсової роботи є земельна ділянка особистого підсобного господарства розташована на території Овруцького району Житомирської області.

Клімат. Житомирська область розташована на півночі України, в межах Поліської височини, на півдні в межах Придніпровської височини. На півночі межує з Гомельською областю Білорусі, на сході з Київською, на півдні з Вінницькою, на заході з Хмельницькою та Рівненською областями України.

Клімат Житомирщини помірно-континентальний, з вологим літам та мякою зимою.

Загальні риси клімату області обумовлюють панування помірних континентальних повітряних мас та вплив трансформованих морських. У всі пори року спостерігається вторгнення з півночі арктичних і з півдня тропічних (континентальних і морських) мас. Зима м’яка, з частими відлигами, літо вологе, з сильними проливними дощами. Середня температура січня -10? С, а в липні +20? С. Річна кількість опадів на півночі 600 мм, а на півдні 570 мм. Переважають північно-західні вітри.

Рельєф та грунти. Територія Житомирської області має вигляд хвилястої рівнини із загальним зниженням на північ і північний схід (від 280−220м до 150 м і менше). Більша частина області (південна і південно-західна) лежить у межах Придніпровської та Волино-Подільської височини. Північно-східну частину займає Поліська низовина. На півночі області знаходиться Словечансько-Овруцький кряж із найвищою точкою 316 м над рівнем моря, крім того на території області є Білокоровицько-Топильнянський та Озирянський кряжі.

На півночі Житомирської області розташовані дерново-підзолисті грунти, а на півдні - чорноземи звичайні.

Гідрологічні умови. По області протікає 221 річка загальною довжиною 5366 км. Всі річки належать до басейну Дніпра. Найбільші за довжиною річки в межах області: Тетерів — 247 км, Случ (притока Горині) — 194 км, Ірпінь -174 км, ж — 159 км, Ірша — 136 км. На Житомирщині чимало великих озер. Найбільше з них — Чорне, Озерянське, Дуже, Дідове, Прибиловицьке — розташовані в басейні річки Уборть.

Інженерно-геологічні та гідравлічні умови. Область багата на запаси будівельних пісків, піріфілітових сланців, керамічних глин і ряду інших видів мінеральної будівельної сировини, є великі поклади габро, гранітів, лабрадоритів. Присутні також рідкісно земельні елементи — ванадій, скандій, гафній, торій, які використовуються значним попитом на світовому ринку. У межах Іршанського титан орудного району видобувають ільментій (оксид титану). Перспективним є родовище мармуру, що має рисунок надзвичайної краси, добре полірується. В області видобувається кольоровий напівдорогоцінний камінь — берил, топаз, кварц з подальшою його обробкою та виготовленням ювелірних виробів.

2. Просторове документування земельної ділянки

2.1 Кадастрове зонування Кадастрове зонування — це встановлення місця розташування обмежень щодо використання земель, меж кадастрових зон і кварталів, меж оціночних районів і зон та присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам.

Згідно з новим Земельним кодексом України однією зі складових частин державного земельного кадастру є кадастрове зонування. Кадастрове зонування передбачає встановлення: — місця розташування обмежень щодо використання земель; - меж кадастрових зон та кварталів; - меж оцінюваних районів та зон; - кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці).

У наш час відбувається інтенсивний процес створення, вдосконалення і освоєння норм і правил земельних відносин нового типу, які базуються на державній, комунальній та приватній власності на землю, чіткому обліку земельних ділянок і прав на них, а також захисті прав власників і користувачів земельних ділянок. Земельну ділянку можна купити, продати, подарувати, заставити, внести в статутний капітал, здати в оренду. Такі операції із земельними ділянками набувають масового характеру, що вимагає забезпечення юридичної повноти прав на них, повноти опису самої ділянки, її правового статусу, в тому числі обмежень, пов’язаних з використанням. Обмеження прав власників землі і землекористувачів щодо використання земельних ділянок у господарській діяльності і обтяження їх правами інших осіб виникають, як правило, у зв’язку з тим, що ці землі знаходяться всередині або примикають до території та об'єктів, які особливо охороняються, або розміщені поблизу шкідливих виробництв чи в зонах перспективної забудови, розвіданих корисних копалин, торфу і підземних вод або по них прокладені різні комунікації. Відповідно до ст. 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі зобов’язані використовувати їх за цільовим призначенням; дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов’язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем. Обмеження прав у використанні земельної ділянки можуть бути встановлені й на інших підставах правового і господарського характеру. Зокрема, за необхідності регулювання інтенсивності використання земель, підданих процесам деградації при підвищеному рівні забруднення ґрунтів, допустимих навантажень на ландшафт та з інших причин, а також з метою гарантування безпеки населення або створення необхідних умов для експлуатації інженерних та інших об'єктів, збереження від забруднення, виснаження і знищення особливо цінних природних територій потрібно встановити особливий правовий режим використання земель. Це охоронні зони, в межах яких встановлюються для власників землі чи землекористувачів визначені законодавством України обмеження у використанні земель. Водночас юридичним особам чи громадянам, у власності, користуванні яких перебувають режимоутворюючі об'єкти, надається право доступу до цих об'єктів для їх експлуатації або контролю за поточним станом (земельний сервітут). Наявність обмеження земельної ділянки щодо її використання в господарській діяльності спричиняє обмеження прав власника землі або землекористувача щодо розпорядження нею. Можливе також надання права обмеженого використання земельної ділянки або її частини іншим громадянам і юридичним особам у порядку встановлення земельного сервітуту. В умовах функціонування різних форм власності на землю, різкого збільшення кількості власників земельних ділянок, складної екологічної системи правове обмеження щодо користування земельною ділянкою необхідно будувати на правовій основі, яку потрібно розвивати і вдосконалювати. Державна реєстрація земельних ділянок і прав на них у складі державного земельного кадастру сьогодні є єдиним доказом існування зареєстрованого права, яке може бути оскаржене тільки в судовому порядку.

2.2 Визначення кадастрового номеру земельної ділянки Кадастровий номер земельної ділянки — це уніфікований індивідуальний цифровий код земельної ділянки, що не повторюється на всій території України, присвоюється під час проведення державної реєстрації земельної ділянки і зберігається за нею на весь час існування земельної ділянки.

На території України для всіх без винятку об'єктів адміністративно-територіального устрою земельним ділянкам присвоюється кадастровий номер, який має чотири рівні ієрархії: код об'єктів адміністративно — територіального устрою України номер кадастрової зони номер кадастрового кварталу номер земельної ділянки.

Кадастровий номер земельної ділянки складається з чотирьох частин і мас вигляд:

/КОАТУУ/: /НКЗ/: /НКК/: /НЗД/,

де /КОАТУУ/ - код одиниці адміністративно — територіального устрою України;

/НКЗ/ - номер кадастрової зони;

/НКК/ - номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони;

/НЗД/ - номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу;

/:/ - роздільник між складовими кадастрового номера.

Код об'єктів адміністративно — територіального устрою України (областей, адміністративних районів, міст обласного підпорядкування, сільських (селищних) рад, міст районного підпорядкування, сільських населених пунктів) є першою частиною кадастрового номера земельної ділянки і складається з десяти цифр. Він включає:

— двозначний код областей;

— тризначний код адміністративних районів і міст обласного підпорядкування;

— тризначний код сільської ради, міст районного підпорядкування або підпорядкованих міськраді;

— двозначний код сільських населених пунктів.

Друга частина кадастрового номера вказує на номер кадастрової зони (НКЗ) у межах території, визначеної КОАТУУ.

Присвоєння кадастрового номера земельної ділянки проводиться при здійсненні її державної реєстрації і регламентується такими нормативно-правовими актами:

— Закон України «Про Державний земельний кадастр» ;

— Тимчасовий порядок присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.2010р. за № 749;

— Порядок ведення Поземельної книги та Книги записів про державну реєстрацію, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України 09.09.2009р. за № 1021.

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер:

7 121 289 200:01:002:0008

Кадастровий номер земельної ділянки визначається на підставі:

— індексної кадастрової карти;

— чергового кадастрового плану;

— даних, що містяться у державному реєстрі земель;

— відомостей про обробку теодолітного ходу та визначення координат поворотних точок меж земельної ділянки;

— плану меж земельної ділянки або кадастрового плану земельної ділянки.

Індексна кадастрова карта — це графічне зображення кадастрових зон і кварталів у межах адміністративно-територіальних одиниць із зазначенням їх номерів.

Кадастрова зона — це сукупність кадастрових кварталів у межах або за межами населених пунктів.

Кадастровий квартал — це компактне об'єднання земельних ділянок, обмежене природними або штучними межами.

Територіальна зона — це зона з особливим правовим режимом використання земельних ділянок.

Черговий кадастровий план — це графічне зображення земельних ділянок, розташованих у межах кадастрових зон і кварталів, адміністративно-територіальних утворень із зазначенням номерів кадастрових зон і кварталів, їх меж, розмірів, кадастрових номерів земельних ділянок, меж угідь та територіальних зон.

2.2.1 Порядок встановлення кадастрового номеру індивідуально заданої ділянки Визначення та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці здійснюють територіальні органи Держземагентства протягом десяти робочих днів.

Кадастровий номер земельної ділянки визначається за результатами складення документації із землеустрою до її погодження та прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність (користування) в установленому порядку.

Для визначення кадастрового номера земельної ділянки замовник документації із землеустрою або уповноважена ним особа подає до територіального органу Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки:

· заяву про визначення кадастрового номера земельної ділянки;

· копію документа, що посвідчує особу набувача права на земельну ділянку або її власника, а у разі подання заяви уповноваженою ними особою — також копію документа, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб;

· документацію із землеустрою, яка містить відомості про координати поворотних точок меж земельної ділянки та графічне зображення земельної ділянки.

· файл обміну даними про результати робіт із землеустрою в електронному вигляді (далі - обмінний файл), який складається на кожну земельну ділянку та оформлюється відповідно до вимог, установлених Держземагентством;

· копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) згідно з Державним реєстром фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів — для фізичної особи, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття номера та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби,

· ідентифікаційного коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податкового номера — для юридичної особи;

· документи про внесення плати за перевірку обмінного файла.

Під час подання заяви фізична особа пред’являє паспорт або інший документ, що посвідчує особу, а у разі подання заяви уповноваженою особою — також документ, що підтверджує її повноваження діяти від імені такої особи. Документ, що підтверджує

повноваження діяти від імені іноземної особи повинен бути легалізований в установленому законодавством порядку.

Посадова особа територіального органу Держземагентства присвоює зазначеній заяві та документації із землеустрою обліковий номер.

Територіальний орган Держземагентства протягом трьох робочих днів з дня надходження документів, перевіряє документацію із землеустрою та дані обмінного файла, дані про земельну ділянку та за результатами перевірки робить такі дії:

у разі відповідності даних, визначає кадастровий номер земельної ділянки та вносить до обмінного файла відомості про кадастровий номер земельної ділянки;

складає в електронній (цифровій) формі з використанням автоматизованої системи протокол проведення перевірки документації із землеустрою та обмінного файла;

передає до державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» — адміністратора автоматизованої системи обмінний файл та протокол проведення перевірки через засоби електрозв’язку.

Адміністратор автоматизованої системи здійснює протягом п’яти робочих днів з дня надходження документів перевірку обмінного файла; процедуру приймання обмінного файла; внесення даних обмінного файла до автоматизованої системи, — у разі відсутності зауважень до обмінного файла; та внесення даних про результати перевірки обмінного файла до складеного територіальним органом Держземагентства протоколу проведення перевірки та повертає його через засоби електрозв’язку територіальному органу Держземагентства.

Територіальний орган Держземагентства після отримання від адміністратора автоматизованої системи протоколу проведення перевірки не пізніше наступного робочого дня робить на титульному аркуші документації із землеустрою, матеріалах документації із землеустрою, що містять графічне зображення земельної ділянки, відомостях про координати поворотних точок меж земельної ділянки, їх частин, обмежень, угідь позначку і повертає у день звернення заявнику документацію із землеустрою та протокол проведення перевірки. У разі наявності зауважень до документації із землеустрою та обмінного файла документація із землеустрою повертається без позначки.

Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці після погодження документації із землеустрою та прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність (користування) під час здійснення державної реєстрації земельної ділянки в Поземельній книзі в установленому порядку.

Датою присвоєння кадастрового номера є дата відкриття Поземельної книги.

У разі коли під час погодження та затвердження документації із землеустрою виникла потреба у внесенні змін до відомостей про земельну ділянку, внесених до автоматизованої системи, визначений кадастровий номер анулюється. Анульований кадастровий номер не може бути присвоєний іншій земельній ділянці.

2.3 Кадастрові зйомки Кадастрові зйомки — це складова частина державного земельного кадастру. Вони є комплексом робіт, який виконують для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка передбачає:

— геодезичне встановлення меж земельної ділянки;

— погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;

— відновлення меж земельної ділянки на місцевості;

— встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;

— виготовлення кадастрового плану.

Роботи з кадастрових зйомок проводяться у 2 етапи:

1) Підготовчий етап полягає у:

— Розробка технічного завдання на виконання робіт;

— Підготовка робочого кадастрового плану (схеми) виконання робіт;

— Збирання, вивчення забезпечення правовими земельно-кадастровими та планово — картографічними матеріалами.

2) Виробничий етап виконується підрядчиками і передбачає:

— Складання списку власників земельних ділянок та землекористувачів;

— Польове обстеження земельних ділянок з уточненням їх меж;

— Геодезичне встановлення (відновлення) меж земельної ділянки;

— Погодження меж земельних ділянок із суміжними землевласниками та землекористувачами;

— Встановлення меж зон обмежень і обтяжень щодо використання земельних ділянок.

Схема планового обгрунтування кадастрової зйомки повинна містити схематичне зображення земельної ділянки, а також всі необхідні кутові величини для розрахунку прив’язки земельної ділянки до уже існуючих пунктів з визначеними координатами.

Схема кадастрового номеру земельної ділянки Умовні позначення:

02 -кадастрові зони

001 кадастрові квартали

2.3.2 Встановлення і погодження меж ділянки Однією з функцій земельного кадастру є правовий захист права власності, користування на земельну ділянку, шляхом встановлення власника або користувача, визначення меж розповсюдження права власності в натурі.

Встановлення меж — це процес закріплення в натурі межовими знаками і в правовому документі меж власності з узгодженою і зареєстрованою точною лінією.

Межі земельних ділянок, що надаються або передаються у власність чи у користування, встановлюються або відновлюються в натурі за наявними планово-картографічними матеріалами і закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка. Встановлення або відновлення усіх поворотних точок меж земельних ділянок здійснюється геодезичними методами з прив’язкою їх до пунктів державної геодезичної мережі і закріпленням довгостроковими межовими знаками. Здійснюється зйомка з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж і площі ділянки.

Встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості супроводжується погодженням меж земельної ділянки з власниками землі та землекористувачами суміжних із нею земельних ділянок. Результат погодження меж оформляється актом (акт оформляється на окремому аркуші, який подано на наступній сторінці), який підписами засвідчує згоду власника та суміжних землевласників з зазначеною межею. До акту зазвичай додається кадастровий план земельної ділянки з нанесеними погодженими межами. Закріплення на місцевості меж здійснюється за наявності акту погодження меж.

Спори відносно меж земельної ділянки регулюються місцевими органами Держкомзему України.

2.3.3 Обчислення площ. складання експлікації земельних угідь Залежно від розмірів ділянок, їх конфігурації наявності результатів відповідних вимірювань, якості планово-картографічного матеріалу використовують такі способи визначення площ:

аналітичний, коли площу вираховують за результатами вимірювань ліній і кутів, або їх функцій координат вершин ділянок;

графічний, коли площу визначають за результатами

вимірювань ліній і кутів, чи координат на планах, картах або з допомогою палеток;

механічний, коли площі визначають на плані за допомогою планіметрів, картометрів та інших спеціальних приладів.

За результатами вимірювань ліній і кутів на місцевості для визначення площ ділянок використовують формули ге

ометрії, тригонометрії та аналітичної геометрії для геометричних фігур різної конфігурації і їх комбінацій.

При виконанні даного курсового проекту площі земель та угідь індивідуально заданої земельної ділянки особистого селянського господарства обчислюємо використовуючи геодезичну програму AUTOCAD.

3. Земельно-оціночні роботи

3.1 Природно-сільськогосподарське районування території

Природно — сільськогосподарське районування служить основою розробки різних видів галузевих і спеціалізованих районувань, особливо земельно — оціночного районування території, яке проводиться, як правило, на обласному рівні.

В Україні виділено 197 природно — сільськогосподарських районів, межі яких співпадають з межами територій сільських рад за станом на момент виконання робіт.

Найбільш досконала форма обліку кліматичних умов — природно-кліматичне районування території, яке враховує наступні показники: теплозабезпеченість; вологозабезпеченість; ступінь континентальності клімату; умови перезимівлі рослин; особливість природної рослинності; рельєф місцевості; повторюваність несприятливих явищ, які наносять збитки сільському господарству (пилові бурі, градобиття, зливові дощі тощо).

Природно — сільськогосподарська зона — основна одиниця районуванн, що характеризується певним балансом тепла і вологи за вегетаційний період, особливостями грунтоутворення і живлення рослин. Це відповідає конкретним типам грунтів, рослинності, співвідношенню між ріллею, кормовими і лісовими угіддями, тій чи іншій структурі агротехнічних і меліоративних заходів.

У межах зон виділяють природно — сільськогосподарські провінції, які характеризуються специфічними особливостями грунтового покриву, пов’язаними з мікрокліматом і річним ходом змін його елементів. Провінції розрізняються змінами агрокліматичних показників: коефіцієнта континентальності клімату, суми температур повітря вище 10 С, коефіцієнта річного атмосферного зволоження, кліматичного індексу біологічної продуктивності в балах відносно середньої продуктивності, суворості та сніжності зими, теплоі вологозабезпеченості вегетаційного періоду.

Провінції поділяються на природно — сільськогосподарсьі округи, які характеризуються добре вираженими геоморфологічними і гідрологічними особливостями, складом грунтоутворювальних порід, переважіючим типом грунтоутворення, а також макроі мезокліматом. Виділення округів проводиться на основі врахування узагальнених типів рельєфу, головних типів і підтипів грунтів, їх механічного складу і дренованості.

Природно-економічне районування передбачає виділення земельно-оціночних районів, які характеризуються практичною однорідністю клімату, відносною одноманітністю ґрунтового покриву, приблизно однаковими економічними умовами ведення господарства. Земельно-оціночне районування виконується на основі природно-сільськогосподарського районування країни з врахуванням місцевих природно-кліматичних і економічних умов.

Згідно з природно-сільськогосподарським районування України дана земельна ділянка розташована у природно-сільськогосподарській зоні Полісся, Західній Поліській провінції, Західнополіському окрузі, Турійсько-Ковельському районі.

3.2 Бонітування грунтів Бонітування (bonitas — «доброякісний») — це порівняльна оцінка якості грунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування використовується в землеробстві, землевпорядному проектуванні. При оцінці земель дані бонітування використовуються для підвищення родючості.

Бонітет — це показник якості ґрунту і його продуктивності, який є інтегральною величиною різних властивостей та ознак, вимірюваних різними мірами (мм, %, м²), тоді як сам є безмірним.

Обєктом бонітування є одиниці грунтового покриву, які виділені на грунтових картах і обєднані в агровиробничі групи грунтів, відповідно до номенклатурного списку агровиробничих груп грунтів України.

Оцінка родючості грунтів подається у відповідних величинах — балах за 100-бальною замкненою шкалою оцінки.

Шкала оцінки — прийнята послідовність значень, яка присвоюється фізичній величині в міру її зростання (спадання), визначених для порівняння продуктивності земель.

Бонітування грунтів тісно повязане з економічною оцінкою, оскільки є для неї частиною інформаційної бази. Основне її завдання — визначення виробничої придатності земель. Залежно від цілей та завдань бонітування поділяють на загальне та часткове (зокремлене). Вони проводиться за єдиною системою і базуються на подібних принципах. Але з обов’язковим врахуванням місцевих і регіональних особливостей ґрунтового покриву, природних умов і способом ведення сільськогосподарського виробництва.

Загальне — передбачає визначення обєктивних показників родючості та показників, які характеризують ефективність використання землі при достатньому рівні інтенсивності землеробства.

Часткове передбачає визначення ступення ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на різних грунтах.

Для одержання економічних показників використовують 2 основних показники: урожайність культур і витрати на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них. За результатами бонітування грунтів розробляється документація з бонітування, що складається по областях і містить бали для всіх наявних агровиробничих груп.

Таблиця 3.3 Експлікація агрогруп ґрунтів за угіддями

3.2.1 Складання шкал бонітування грунтів Для визначення показників бонітету груп ґрунтів складається шкала бонітування ґрунтів — цифрові дані, які відповідають певним значенням величин природних ознак за різними групами ґрунтів.

Необхідно скласти дві оцінні шкали: 1) за властивостями ґрунтів і 2) за урожайністю сільськогосподарських культур або продуктивністю кормових угідь (основну). Бали розраховуються за принципом замкнутої або розімкну тої шкали Якщо за 100 балів взято оптимальне значення ознаки найродючішого ґрунту або максимальну урожайність сільськогосподарських культур, то одержують замкнуту шкалу бонітування ґрунтів. У розімкнутій шкалі за 100 балів беруть значення діагностичної ознаки або урожайність сільськогосподарських культур найпоширенішого ґрунту, який має найбільшу питому вагу в структурі ґрунтового покриву земельно-оцінного району. Бонітування ґрунтів у межах земельно-оцінного району відбувається в такій послідовності: визначення середніх значень показників, що характеризують окремі ознаки і властивості ґрунту, визначення середньої багаторічної урожайності основних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах, вибір основних діагностичних ознак, складання шкали бонітування ґрунтів за природними властивостями й урожайністю основних сільськогосподарських культур.

3.2.2 Визначення балів бонітету Маючи кількість вирази діагностичних ознак по кожній таксономічній одиниці, переходять до заключного етапу бонітування — визначення якості ґрунтів через бонітувальну оцінку, так звані бали бонітету, за формулою:

Б=(П/П_е) Ч 100

де Б — бал бонітету П_е — показник властивості ґрунту, прийнятого за еталон.

Дану формулу використовують для розрахунку балів бонітету у більшості випадків, оцінюючи якість ґрунтів, як за показниками природних властивостей, так і за показниками врожайності сільськогосподарських культур. З формули очевидно, що якість еталонного ґрунту оцінюється в 100 балів, ця оцінка є найпоширенішою умовною ціною якості ґрунтів, прийнятих за еталон.

Бонітування виконують також за іншими діагностичними ознаками. Якщо, наприклад, критерієм бонітування є кислотність ґрунтів, то за еталон приймаються грунт з нейтральною кислотністю (рН 7.0). для вилужених і закислених ґрунтів бали бонітету розраховують за окремими формулами:

Б=100+((7.0-рН_л)/ 7.0) Ч 100;

Б=100+((рН_к — 7.0)/ 7.0) Ч 100,

Де рН_л, рН_к — показники рН солевої витяжки на вилужених і закислених ґрунтах відповідно.

Таблиця 3.4 Бали бонітету агрогуп ґрунтів

3.3 Економічна оцінка земель Згідно із Земельним кодексом України економічна оцінка землі - це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі.

Економічна оцінка земель різного призначення проводиться для порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земель різного цільового призначення. Вона визначається в умовних гектарах або у грошовому виразі.

Економічна оцінка є складовою земле-оціночних робіт. Входячи разом із бонітуванням до цих робіт і маючи з ним багато спільного, економічна оцінка земель досліджує земельні території у ширшому й комплексному господарсько-економічному аспекті. Якщо об'єктом бонітування є тільки грунтовий покрив земель, то економічна оцінка пов’язує між собою і грунти, й земельні площі складнішими багатоаспектними залежностями, які утворилися у результаті господарської діяльності людини.

3.3.1 Показники економічної оцінки земель Залежно від цілей і завдань економічну оцінку земель поділяють на загальну і часткову.

Загальна оцінка земель передбачає визначення об'єктивних показників родючості та показників, які характеризують ефективність використання землі при досягнутому рівні інтенсивності землеробства. Вона включає в себе такі показники:

— вартість валової продукції;

— окупність затрат;

— диференціальний дохід.

Часткова економічна оцінка земель передбачає визначення ступеня ефективності вирощування конкретних сільсько-господарських культур на різних ґрунтах і включає в себе:

— урожайність;

— окупність затрат;

— диференціальний дохід.

Помітно підвищує показники економічної оцінки земель наближеність до великих міст, промислових зон і розвинутих транспортних комунікацій, що сприяє зростанню попиту на сільськогосподарську продукцію та загальному поліпшенню умов господарювання.

Матеріали економічної оцінки земель мають багатоцільове призначення:

— вони є основою науково обгрунтованого планування розподілу земельного фонду між окремими галузями господарства на державному рівні для забезпечення збалансованого й оптимального розвитку всього господарства країни;

— на їхній основі аналізують існуючий рівень ефективності використання земель і розробляють альтернативні варіанти з урахуванням екологічних і соціальних аспектів;

— є основою проведення нормативної оцінки земель різних категорій цільового призначення, насамперед земель сільськогосподарського призначення.

3.3.2 Складання шкал економічної оцінки земель Зрівноважені показники за оцінюваними групами ґрунтів вважають вихідними для складання шкал економічної оцінки землі.

Вони будуються за принципом побудови шкал бонітування ґрунтів.

Шкали економічної оцінки землі можуть бути замкненими або розімкненими. Якщо за еталон (100) приймають найпоширеніший в земельно-оціночному районі грунт, то одержують розімкнену шкалу: для замкненої шкали еталоном виступають грунти з найвищими показниками. На практиці більшого використання набули замкнені шкали. Шкала оцінки являє собою таблицю, в якій в абсолютних (крб./ га) і відносних (балах) одиницях відображається рівень родючості, продуктивності та дохідності земель. Шкала будується за різними показниками, які характеризують якість земель. Рівень виробництва визначається розмірами валового продукту та урожайності, ефективність виробництва — окупністю затрат, дохідність — розмірами диференціального доходу. У шкалі, крім оцінних показників, наводяться ціна бала і розміри рівня інтенсивності виробництва, необхідні для порівняння оцінних показників на території зони, економічного району, країни. Шкали часткової оцінки земель за ефективністю вирощування сільськогосподарських культур розробляють стосовно складу оцінюваних груп грунтів, які використовуються для посіву цих культур. Для порівняння показників склад оцінюваних груп грунтів при частковій оцінці земель приймався єдиним для області, регіону, країни. В Україні економічну оцінку земель було проведено у 1988 році на площі майже 40 мільйонів гектарів. Виконано загальну економічну оцінку ріллі, багаторічних насаджень, пасовищ, сіножатей. Часткову — за ефективністю вирощування зернових та зернобобових культур, кукурудзи на зерно, цукрових буряків соняшнику, льону, картоплі і кормових культур.

3.4 Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення Згідно із Законом України «Про плату за землю» грошова оцінка — це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки.

Грошова оцінка земель є невід'ємною, обов’язковою частиною існуючої системи заходів земельного кадастру. Дані грошової оцінки земель використовують при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок, при продажу земельних ділянок громадянам та юридичним особам, для обчислення розміру земельного податку, визначення втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Основою для грошової оцінки земельної ділянки є визначення базової вартості 1 м² земель у середньому.

Оцінювальні райони виділяються у встановлених межах населеного пункту.

Залежно від призначення і порядку проведення грошова оцінка поділяється на нормативну та експертну.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок — це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок — результат визначення вартості земельної ділянки та пов’язаних з нею прав оцінювачем (експертом з питань оцінки земельної ділянки) із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення розрахунків та оформлення результатів у вигляді звіту.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них поводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Вона використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених Законом України «Про оцінку земель»

3.4.1 Грошова оцінка земельної ділянки сільськогосподарського призначення Для визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення по Україні розраховують диференціальний рентний дохід з орних земель за економічною оцінкою 1988 року по виробництву зернових культур за формулою:

де Р_ДН — диференціальний рентний дохід з орних земель, ц/га;

У — урожайність зернових з 1га, ц;

Ц — ціна від реалізації 1 ц зерна, грн.;

З — виробничі витрати на 1га, грн.;

К_НР — коефіцієнт норми рентабельності (К_НР = 0,35).

Загальний рентний дохід на орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами визначається за формулою:

де Р_ДН — диференціальний рентний дохід з орних земель, ц/га;

Р_АН — абсолютний рентний дохід, який утворюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві і становить.

Згідно з Методикою і Порядком нормативну грошову оцінку орних земель, земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами визначають за формулою:

де Г_ОЗ — грошова оцінка 1га орних земель, земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами, грн.;

Р_ЗДН — загальний рентний дохід на орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами, ц/га;

Ц — ціна 1 ц зерна, грн.;

Т_К — термін капіталізації рентного доходу, який встановлюється на івні 33 років.

Диференціальний рентний дохід з 1га земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами визначається за формулою:

Р_{ДН (б)(с)(п)} — диференціальний рентний дохід з 1га земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами, ц;

Р_ДН — диференціальний рентний дохід з 1га орних земель, ц.

Р_{Д (б)(с)(п)} — диференціальний рентний дохід з 1га земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами, грн. (за даними економічної оцінки земель 1988 року становить:

Р_Д — диференціальний рентний дохід з 1га орних земель за економічною оцінкою 1988р. по виробництву зернових культур, грн. (Р_Д=348,7 грн./га).

Розрахунок нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки Грошову оцінку окремих земельних ділянок. Що перебувають у власності або користуванні юридичних і фізичних осіб, визначають на основі шкал грошової оцінки агровиробничих груп грунтів, які розраховуються за формулою:

де Г — грошова оцінка 1га агровиробничої групи грунтів, грн.;

Г — грошова оцінка 1га відповідних угідь по сільськогосподарському підприємству, грн.;

Б_агр — бал бонітету агровиробничої групи грунтів;

Б — бал бонітету 1га відповідних угідь по сільськогосподарському підприємству.

Бал бонітету 1га відповідних угідь по сільськогосподарському підприємству обчислюють на основі експлікації агровиробничих груп грунтів за допомогою шкал бонітетів грунтів за формулою:

де Б — бал бонітету 1га відповідних угідь по сільськогосподарському підприємству, Б_агр — бал бонітету агровиробничої групи грунтів;

П_агр — площа агровиробничої групи, га.

Грошову оцінку окремої земельної ділянки сільськогосподарських угідь розраховують за формулою:

де Г_зд — грошова оцінка окремої земельної ділянки сільськогосподарських угідь, грн.;

Г_{агр (j)} — грошова оцінка 1га j-ї агровиробничої групи грунтів, грн.;

П_j — площа грунтів j-ї агровиробничої групи грунтів в межах земельної ділянки, га;

N — кількість контурів агровиробничих груп грунтів в межах земельної ділянки.

4. Фіскальні механізми державного земельного кадастру кадастровий сільськогосподарський оренда земля

4.1 Складання державних актів на право власності і право постійного користування Державний акт на право власності - це правовстановлюючий документ, який посвідчує Ваше право приватної власності на конкретну земельну ділянку з чітко визначеними межами. Цей документ вказує на точне місцезнаходження та розмір Вашої ділянки. В державному акті також зазначається дата його державної реєстрації. Якщо державний акт на право власності на землю не зареєстрований він є недійсним.

Державний акт на право приватної власності на землю — документ, виданий уповноваженим державним органом, що підтверджує право власності громадянина чи юридичної особи на земельну ділянку. Містить інформацію про власника земельної ділянки; підстави набуття права власності на земельну ділянку; місцерозташування, площу, кадастровий номер земельної ділянки. Також у ньому зазначається опис суміжних землекористувачів, обмеження та обтяження у використанні ділянки. Складається на підставі документації із землеустрою.

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення.

4.1.1 Порядок проведення робіт зі складання державних актів Одним із актуальних питань реформування земельних відносин на сьогодні є приватизація земель. Згідно із чинним законодавством приватизація земельних ділянок здійснюється за рахунок земель, які перебувають у державній або комунальній власності. Отже, об'єктами приватизації земель виступають земельні ділянки державної та комунальної власності, які надані у користування громадянам України. Згідно з частиною першою ст. 121 Земельного кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок у таких розмірах: 1. для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство; 2. для ведення особистого селянського господарства — не більше 2га; 3. для ведення садівництва — не більше 0,12 га; 4. для будівництва i обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, у селищах — не більше 0,15 га, у містах — не більше 0,10 га; 5. для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га; 6. для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га. Наведені норми поширюються не тільки на приватизацію раніше наданих громадянам земельних наділів, а й на передачу останніх у власність шляхом їх відведення із земель державної та комунальної власності.

Роботи зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою виконується в такій послідовності:

підготовчі роботи;

встановлення або відновлення на місцевості меж земельної ділянки;

виготовлення кадастрового плану земельної ділянки;

заповнення бланка держакта.

Підготовчі роботи зі складання держакту включають:

підготовку виписки із рішення відповідної ради або держадміністрації про передачу у власність або надання у постійне користування земельної ділянки;

аналіз договору купівлі-продажу земельної ділянки або іншого правоустановного документу, що засвідчує перехід прав на земельну ділянку;

аналіз проекту відведення земельної ділянки;

підготовка виписки із земельно-облікрвих документів про площу земельної ділянки;

аналіз висновку державного органу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки;

аналіз висновку органів і справах будівництва та архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки;

підбір планово-картографічних матеріалів.

Роботи зі складання державного акту виконуються відповідно до інструкції `Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, та на право постійного користування земельною ділянкою' від 4 травня 1999 року за № 43 із змінами, внесеними згідно із наказом Держкомземом від 29.12.2003р. за № 322.

4.1.2 розгляд та затвердження документації про надання земельної ділянки та видачу державних актів Технічну документацію зі складання державного акта розробляють державні та інші землевпорядні організації на основі технічного завдання, яке видає районний (міський) відділ (управління) земельних ресурсів Держкомзему України. До технічної документації зі складання державного акта обов’язково додається справа щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Перенесення в натуру (на місцевість) чи відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюють геодезичними методами з прив’язкою їх до пунктів державної геодезичної мережі. За результатами виконаних робіт складають технічний звіт.

Технічна документація зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою включає:

1. Виписку з рішення відповідної ради або державної адміністрації про надання у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки, договір відчуження земельної ділянки.