Характеристика та проблематика політично-правового середовища МЕВ в Україні

«Міжнародна економіка «

Характеристика та проблематика політично-правового середовища МЕВ в Україні.

Київ — 2013

План

1. Загальна характеристика політико-правового середовища МЕВ

2. Політична ситуація в Україні

3. Зовнішня політика сучасної України

4. Аналіз законодавчої діяльності всередині країни на сучасному етапі

5. Міжнародні правові інституції

Висновки Перелік літературних джерел

1. Загальна характеристика політико-правового середовища МЕВ Політико-правове середовище насамперед характеризується наявним в кожній країні політико-правовим режимом та системою управління і регулювання економіки. Воно впливає на міжнародні економічні відносини не стільки у плані умов і факторів їхнього існування, скільки у плані їхнього розвитку.

Варто зазначити, що внутрішня політика держави має менший вплив на національну економіку, ніж міжнародна політика на міжнародні економічні відносини.

Оскільки міжнародна політика є механізмом узгодження інтересів, слід розглянути політичні інтереси країн, груп країн, регіонів. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є нормальний прогресивний хід розвитку власної економіки. Як відомо, це залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів. На основі попереднього виникає ще один інтерес — це вигідна зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД). Якщо ЗЕД буде успішною, то краще розвиватиметься національна економіка, багатшатиме країна, підвищуватиметься життєвий рівень населення.

Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країн, груп країн, регіонів.

Політична стабільність країни — це невелика імовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів (наприклад, страйків) і політичних актів типу тероризму, путчів, партизанської боротьби. Рівень політичної стабільності враховує наявність політичних партій, політичних інститутів і рівень демократії.

Як і всяка система, міжнародні економічні відносини потребують існування інституціонального забезпечення, яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування й розвитку. Інституціональне забезпечення МЕВ — це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Слід розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання міжнародних економічних відносин.

Міжнаціональні органи регулювання МЕВ — це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.

Наднаціональні органи регулювання МЕВ — це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції, і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно.

Отже, на основі вищезазначеної інформації можемо вивести загальну схему аналізу політико-правового середовища країни:

1. Політична стабільність країни: співвідношення політичних сил у країні; характер і ступінь впливу державних інституцій на економічні процеси; ступінь розвитку державного суверенітету.

2. Зовнішня політика країни — міжнародна політика (основна ціль — розвиток міжнародних економічних відносин).

3. Аналіз законодавчих актів, які діють всередині країни, але опосередковано впливають на ефективність зовнішньоекономічних операцій: регулювання мінімального розміру заробітної плати; законодавство з охорони навколишнього природного середовища; рівень оподаткування.

4. Міжнародні правові інституції - сукупність міжнародних правових органів; членство країни в міжнародних об'єднаннях; Міжнародні позиції країни в ООН та на світовій арені в цілому.

2. Політична ситуація в Україні

Нинішній стан України з точки зору політичного режиму — це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація (на противагу звичному для нас монізмові) суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. Відновлення природних плюральних засад суспільного життя за відсутності характерного для нього стану несуперництва, за запеклої, часом брутальної за своїми методами боротьби за владу або вплив на неї, що відбувається в умовах загальної соціально-економічної й політико-духовної кризи, є частиною «великого процесу модернізації» в світі.

В сучасній Україні існує специфічний «змішаний» політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних «чистих» різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, тоталітарного, анархічного, охлократичного.

Серед ознак демократичного політичного режиму, притаманних Україні, слід відзначити:

1) виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і громадських);

2) юридичну рівність громадян;

3) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості.

В той же час є певні обмеження у сфері двох інших основних принципів демократичного режиму — вирішення найголовніших політичних проблем відповідно до волі більшості громадян та забезпечення широкого кола особистих, громадянських та політичних прав та свобод. Відсутнім є належний постійний контроль народу за органами політичної влади, за бюрократичним апаратом держави; суттєву роль відіграє маніпулювання інформацією. Для значної частини населення багато декларованих прав та свобод не підкріплені економічно та організаційно.

Існуючі обмеження демократичних принципів дають підстави для висновку про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного політичного режиму. До таких елементів також належать:

1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (уряду та президента);

2) звуженість принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників та інших представників за зміст та наслідки своєї діяльності. Зокрема схованою від громадськості є інформація про фактичні основні джерела та реальний розмір доходів вищих посадових осіб у державі.

Найважливішою ознакою автократичного політичного режиму, яка притаманна сучасній Україні, є обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу, та відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення.

До числа залишків тоталітаризму слід віднести такі специфічні риси політичної свідомості значної частини адміністративних кадрів, політиків та простих громадян, як впевненість у власній непогрішимості, нетерпимість до політичного інакомислення, антиінтелектуалізм у сфері гуманітарних знань, догматизм, примітивізація політичної культури.

Анархічний політичний режим часто буває представлений такими своїми компонентами, як:

1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого або більш спритного, відсутність гарантій безпеки населення та представників органів політичної влади;

2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій;

3) ерозія загальної ідеї єдиної політичної системи (що виявляється в діяльності впливових сепаратистських сил та сил, що претендують на виключне право репрезентувати «справжні інтереси народу» та вимагати заборони діяльності своїх опонентів);

4) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля.

І, нарешті, суттєві елементи охлократичного політичного режиму характеризують політичне життя України тою мірою, якою її владним структурам притаманні:

1) некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації, зокрема постійні намагання неадекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв’язувати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення довгої копіткої праці;

2) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та світом;

3) рекрутування певної частини правлячої політичної еліти з середовища «соціальних низів» та «маргінальних верств» суспільства, представники яких жадають швидкого підвищення свого індивідуального та групового соціального статусу та покращення матеріального рівня життя.

Передбачити напрямки подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер цієї еволюції залежатиме від дуже великої кількості факторів (у тому числі випадкових), і не лише внутрішніх, тобто таких, що мають відношення до процесів всередині України, але й зовнішніх — тих, що стосуються процесів у інших країнах та у світовому співтоваристві в цілому. Однак з достатньо високим ступенем вірогідності можна припустити, що збережеться тенденція до посилення того чи іншого роду реформаційного авторитаризму.

Звісно таке становище в Україні не можна назвати політичною стабільністю. В Україні існують умови частої зміни політичних режимів, не прогнозованості дій владних структур і правової бази, а отже зростає рівень політичної нестабільності і політичного ризику. Суб'єкти міжнародних економічних відносин неохоче роблять інвестування в Україну, боячись конфіскації - вилучення їх майна за рішенням правових органів, націоналізації - вилучення приватної власності на засоби виробництва і її перетворення у державну, експропріації - примусового без компенсаційного позбавлення власності.

В Україні, на жаль, досі відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату країни і її окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтингових фірм, що регулярно відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються зарубіжними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо, і упередженими. За даними «Централ юроніен економік ревю» Україна знаходиться на 15-му місці (з 25) серед країн з перехідною економікою за ступенем привабливості.

Результати аналізу і прогнозу середовища факторів України за 5-бальною шкалою

Як видно з таблиці політико-правове середовище МЕВ України знаходиться в неналежному стані. За 5-бальною шкалою лише 2.20, що звичайно не є привабливим для іноземних інвесторів, які при таких умовах мають великий ризик втрати своїх коштів. Україна має гарні регіональні і галузеві пріоритети іноземного інвестування в економіку України. Для кожного регіону нашої країни є свої певні галузеві пріоритети, які важливо враховувати при інвестуванні. Ці галузеві пріоритет розглянути в наступній таблиці, де чітко видно якому регіону і галузі притаманні свої пріоритети.

Саме тому в Україні потрібно формувати політичну стабільність і знижувати рівень політичного ризику. Також потрібно встановити стабільний політико-правовий режим, досягнувши демократії.

3. Зовнішня політика сучасної України Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.

Україна проводить відкриту, чесну та принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.

Розглянемо основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави.

1. Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна бере участь у роботі практично всіх органів та установ ООН. Наприклад, Україна є членом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та вносить свій вклад у вирішення проблем розвитку дітей у сучасному світі. Україна входить в Економічну та Соціальну Раду ООН (ЕКОСОС), що створена у 1946 році та здійснює міжнародні економічні й соціальні відносини.

Україна бере активну участь у роботі Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), що засноване у 1957 р., з проблем використання атомної енергії у мирних цілях та підвищення надійності й безпеки атомних електростанцій, а також є членом численних міжнародних і європейських інституцій, організацій, є ініціатором створення союзу держав Чорноморського басейну ГУАМ, до якого входять Грузія, Україна, Молдова, Вірменія тощо.

2. Наступний напрямок зовнішньої політики України — це зовнішньополітична дипломатична діяльність.

Дипломатичні відносини з Україною встановили понад 100 країн з 226. Серед них країни-сусіди, держави, де проживають українці (у США — понад 2 млн. чол., Канаді - близько 1 млн. чол., Бразилії - 150 тис. чол.), а також країни, на котрих «зав'язані» економічні інтереси республіки (Іран, Кувейт, Ватикан, Ізраїль й ін.).

3. Важливим напрямком зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякий розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за винятком країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН оголошена економічна блокада.

Міжнародні економічні відносини із закордоном налагоджуються Міністерством економічних зв’язків України.

4. Четвертий напрямок зовнішньої політики України — це участь у вирішенні глобальних проблем сучасного світу. Глобальні проблеми сучасності - це сукупність найгостріших світових проблем, вирішення яких потребує об'єднання зусиль всіх народів та держав.

5. Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є збереження та подальше зміцнення добросусідських стосунків з колишніми республіками СРСР. Особливе значення для України мають відносини з Росією. Нас зв’язують загальні економічні, політичні, військово-стратегічні інтереси, історична доля та культурні традиції.

6. Важливим напрямком зовнішньої політики України є участь у вирішенні складних та невідкладних військово-політичних проблем.

Головна мета й основні напрямки зовнішньої політики України — це забезпечення сприятливих умов для удосконалення та демократизації суспільства, просування його шляхом соціального прогресу, досягнення загальної безпеки й роззброєння, розвиток міцних дружніх, добросусідських відносин та різностороннього співробітництва, участь у вирішенні глобальних проблем сучасності, сприяння зміцненню та прогресу світової спільноти.

4. Аналіз законодавчої діяльності всередині країни на сучасному етапі

За останні роки значно зріс рівень політичної свідомості громадянського суспільства в Україні, про що свідчить його ініціатива та безпосередня участь у розробленні низки нормативно-правових актів, які мають засадниче значення для громадянського суспільства, передусім закони України «Про громадські об'єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації». Таким чином, був реально продемонстрований значний консолідуючий потенціал громадянського суспільства для формування політичної нації та усвідомлення загальнонаціональних інтересів.

Також слід відмітити спільно розроблені проекти Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та Плану першочергових заходів щодо її реалізації. Розроблені громадськими експертами, погоджені робочою групою у складі громадських експертів, науковців і представників Адміністрації Президента, схвалені Координаційною радою та затверджені у запропонованій нею редакції.

Принципове значення має той факт, що Стратегія — це документ державної політики, якому притаманний відкритий, творчий характер.

Положення нового Закону України «Про громадські об'єднання» максимально наближені до європейських стандартів у сфері неурядових організацій та відповідають більшості рекомендацій, висловлених свого часу представниками вітчизняного громадянського суспільства.

Ще один сприятливий для правового середовища громадянського суспільства Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 5 липня 2012 р. № 5073-VI набрав чинності 3 лютого 2013 р Безсумнівними перевагами Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» у створенні правового фундаменту для розвитку філантропії за кращими європейськими зразками.

16 жовтня 2012 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» № 5428-VI, яким, зокрема, внесено зміни до ст. 87 та 91 Бюджетного кодексу, що розширюють коло громадських об'єднань, які, починаючи із 1 січня 2014 р., матимуть змогу отримувати фінансову підтримку для реалізації своїх проектів (програм, заходів).

Нові норми Бюджетного кодексу орієнтовані на залучення громадських організацій до реалізації соціальних, гуманітарних, екологічних, культурницьких проектів за рахунок бюджетних коштів.

Для формування сприятливого політико-правового середовища для розвитку громадянського суспільства в Україні дуже важливим є усвідомлення громадянами та їх об'єднаннями свого права на отримання публічної інформації та використання його на потреби суспільства. За час, що минув із дня набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації», досягнуто помітного поступу в імплементації його норм і підвищенні їх дієвості.

Найближчим часом залишається актуальним завдання доопрацювання та прийняття низки нормативно-правових актів, які мають наблизити правове регулювання громадянського суспільства до кращих європейських практик і забезпечити дотримання конституційних прав і свобод громадян. Ідеться передусім про Закон України «Про свободу мирних зібрань», актуальність якого підтверджена численними конфліктними ситуаціями, що виникали у суспільно-політичному житті країни за останній рік Не менш важливим залишається завдання ухвалення Закону України «Про місцевий референдум», Однією з визначальних тенденцій сучасної глобальної політики є запровадження механізмів «зеленої демократії». Експерти вважають, що поряд з упровадженням 10-річних рамок політики сталого споживання та виробництва необхідно розробити новий міжнародний договір щодо питань доступу до інформації та участі громадськості у прийнятті рішень стосовно довкілля (глобальна Орхуська конвенція), запровадити інститут «омбудсменів майбутніх поколінь» на глобальному та національному рівнях, які опікуватимуться питаннями сталого розвитку, «зеленою демократією» тощо.

5. Міжнародні правові інституції

Україна бере активну участь у всіх напрямках діяльності ООН, найважливішими з яких є підтримання міжнародного миру та безпеки та зміцнення верховенства права у міжнародних відносинах, розвиток співробітництва у вирішенні проблем соціально-економічного та гуманітарного характеру, забезпечення прав людини.

Україна є учасницею більшості універсальних міжнародних договорів, депозитарієм яких виступає Генеральний секретар ООН.

За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948;1949, 1984;1985, 2000;2001 рр.), шість разів — членом Економічної і Соціальної Ради (востаннє на період 2010;2012 рр.).

Кандидатуру України висунуто на обрання до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2016;2017 рр., до складу Ради ООН з прав людини на період 2018;2020 рр., до складу Економічної і Соціальної Ради ООН на період 2019;2021 рр.

У 2013 році Україна є членом наступних керівних органів ООН та спеціалізованих установ системи ООН: Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) (2010;2014 рр.), Комісії із соціального розвитку (2012;2015 рр.), Комісії з наркотичних засобів (2012;2015 рр.), Комітету з внесків (2013;2015 рр.), Виконавчої ради Структури ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок «ООН-Жінки» (2011;2013 рр.), Комітету з інформації (2013;2014 рр.), Ради Організації ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) (2010;2013 рр.), Адміністративної ради та Ради поштової експлуатації Всесвітнього поштового союзу (2013;2016 рр.), Програмного та бюджетного комітетів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Постійний представник України при ООН обраний Головою Шостого комітету (правові питання) 67-ї сесії ГА ООН (2012;2013 рр.), Україна Віце-головує в Асамблеї Міжнародної морської організації, представник нашої держави входить до складу Міжнародного трибуналу з морського права (2011;2021 рр.).

Представники України також входили до складу керівних органів Програми розвитку ООН та Фонду ООН у галузі народонаселення (Виконавчої ради ПРООН/ЮНФПА/ЮНОПС), Дитячого фонду ООН (Виконавчої ради ЮНІСЕФ), Всесвітньої туристичної організації (Виконавчої ради ЮНВТО), Організації Об`єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (Виконавчої ради ЮНЕСКО), Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (Рада ФАО), Всесвітньої продовольчої програми ООН (Виконавча Рада ВПП).

Україна бере участь у діяльності Європейської економічної комісії ООН, спрямованій на зміцнення регіонального співробітництва у сфері енергетики, транспорту, екології, економічної інтеграції. ЄЕК ООН є для нашої країни одним із важливих джерел технічної допомоги у вищевказаних галузях. На періоди 2002 — 2003 та 2007 — 2008 рр. Постійний представник України у Женеві обирався заступником Голови ЄЕК ООН. Представники України працюють у складі Бюро комітетів ООН: екологічної політики (КЕП) та сталої енергетики (КСЕ).

Прикладом успішної участі України в діяльності міжнародних організацій також може слугувати різнобічна взаємодія з ЮНЕСКО, спрямована на розширення міжнародного співробітництва наукових, освітніх, культурних інституцій.

Слід відзначити високу активність української сторони в міжнародному співробітництві в галузі охорони здоров`я, особливо в рамках ВООЗ. Україна залучалася до розробки низки договірних та стратегічних документів ВООЗ, у тому числі Рамкової Конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну, резолюцій Всесвітньої асамблеї охорони здоров`я.

Успішно розвивається співробітництво української сторони з Міжнародною організацією з міграції, провідна роль в якому належить Міністерству внутрішніх справ. Також МВС активно працює з Міжнародною організацією кримінальної поліції - Інтерполом.

З набуттям нашої країною членства у СОТ в травні 2008 р. розпочався новий етап багатостороннього співробітництва України. Наразі українська сторона працює на засіданнях Генеральної ради СОТ, бере участь у двота багатосторонніх процесах в рамках Доха-раунду, опрацьовує питання щодо приєднання України до існуючих в рамках Організації угруповань держав-членів, які об`єднані за регіональною ознакою або «за інтересами». Членство в СОТ відкрило для України можливість ведення переговорів по угодах про вільну торгівлю з ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі, посилило позицію нашої країни в імплементації чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю. Актуальним завданням залишається подальше реформування зовнішньоторговельного режиму України з метою приведення його у відповідність до норм та принципів СОТ.

В контексті глобальної економічної та фінансової кризи та її негативного впливу на становище української економіки зростає важливість міжнародного фінансового співробітництва України, особливо з групою Світового банку.

Вагоме значення для державного сектора української економіки мають капіталовкладення Європейського банку реконструкції та розвитку, спрямовані на реалізацію проектів в енергетиці, транспорті та зв`язку, сфері муніципальної інфраструктури.

Членство України у Раді Європи є важливим чинником інтеграції країни у єдиний європейський правовий простір шляхом приведення національного законодавства у відповідність до норм організації.

Серед головних напрямків співпраці України з ОБСЄ - зміцнення превентивної ролі ОБСЄ та активізація її участі у врегулюванні «заморожених» конфліктів. Українська сторона послідовно залучається до вирішення актуальних питань реформування та подальшої інституціональної розбудови ОБСЄ. У 2013 році Україна головує у цій організації.

міжнародний економічний політика

Висновки Середовище міжнародної економіки може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв’язків. Таке середовище можна поділити на внутрішнє та зовнішнє.

За сферами впливу зовнішнє середовище міжнародної економіки поділяється на: природно-географічне; політико-правове; економічне; соціально-культурне.

Політико-правове середовище відіграє одну з найголовніших ролей серед усіх середовищ. Політико-правове середовище впливає на міжнародні економічні відносини не стільки у плані умов і факторів їхнього існування, скільки у плані їхнього розвитку. Особливо слід зауважити діалектичний зв’язок міжнародної політики та світової економіки, оскільки міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб'єктів міжнародних відносин.

Політико-правове середовище формується державою як головним суб'єктом міжнародних економічних відносин і включає в себе: політико-правовий режим в країні, модель управління економікою, рівень політичної стабільності та політичного ризику, адміністративні методи регулювання міжнародних економічних відносин.

Щодо України, сьогодні існує специфічний «змішаний» політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних «чистих» різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, тоталітарного, анархічного, охлократичного.

В Україні існують умови частої зміни політичних режимів, не прогнозованості дій владних структур і правової бази, а отже зростає рівень політичної нестабільності і політичного ризику. Суб'єкти міжнародних економічних відносин неохоче роблять інвестування в Україну, боячись конфіскації - вилучення їх майна за рішенням правових органів, націоналізації - вилучення приватної власності на засоби виробництва і її перетворення у державну, експропріації - примусового без компенсаційного позбавлення власності.

Саме тому в Україні потрібно формувати політичну стабільність і знижувати рівень політичного ризику. Також потрібно встановити стабільний політико-правовий режим, досягнувши демократії.

Загалом для формування сприятливого політико — правового середовища в Україні необхідно: розвивати внутрішні ринкові структури й інститути для забезпечення ефективності міжнародної діяльності, перебороти відірваність від міжнародних економічних структур, удосконалювати законодавчо-правову базу здійснення міжнародної діяльності.

Лише створивши тверде політико-правове середовище, поряд з економічним, соціально-культурним і природно-географічним Україні досягне значних успіхів в міжнародних економічних відносинах.

Перелік літературних джерел

1. Європейська інтеграція та Україна: Навч.-метод. посібник. — К.: ТОВ «Макрос», 2002.

2. Кіш Є.Б. Новий статус на нових кордонах // Політика і час. 2005. — № 12. — С. 82−90.

3. Медвідь Ф.М. Національно — державні інтереси та геополітичні пріоритети України в контексті глобалізації та євроінтеграції // Філософія. Політологія. — 2008. — № 70. — № 72. — с. 52−54.

4. Панов М.І. Політологія: Підруч. для студентів вищих навчальних закладів. М.І. Панов, Л.М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Концерн «Видавничий Дом «Ін Юре», 2008. — 520 с.

5. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: НІСД, 2013. — 576 с.

6. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини: теорія: підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. /А.С. Філіпенко. — К.: Либідь, 2008. — 408 с.

7. Шевчук В. О. Міжнародна економіка: теорія і практика: підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 663 с.