Сучасні тенденції зовнішньополітичної діяльності Австрії

Міністерство освіти і науки України Волинський національний університет імені Лесі Українки Факультет міжнародних відносин кафедра країнознавства і міжнародних відносин

Індивідульна робота Сучасні тенденції зовнішньополітичної діяльності Австрії

Зміст Вступ

1. Європейська політика Австрії

2. Австрійський нейтралітет та НАТО

3. Відносини Австрії та України Висновки Література

Вступ Австрійська Республіка, держава в Центральній Європі, що виникла після розпаду Австро-угорської монархії в кінці Першої світової війни. Площа 83,9 тис. кв. км. Максимальна протяжність із заходу на схід — 579 км. Граничить на півночі з ФРН і Чехією, на заході - з Швейцарією і Ліхтенштейном, на півдні - з Італією і Словенією, на сході - із Словаччиною. Країна ділиться на дев’ять федеральних земель: Бургенланд, Карінтія, Нижня Австрія, Верхня Австрія, Зальцбург, Штірія, Тироль, Форарльберг і місто Відень (на правах землі).

Австрія була прийнята в ООН в 1955. Вона є членом більшості міжнародних фінансових організацій, Міжнародного агентства по атомній енергії (МАГАТЕ) і Європейського союзу (ЄС). У Відні розташовані штаб-квартири трьох установ ООН, а також лабораторія ядерних досліджень під егідою ООН. 1 січня 1995 р.

Австрія стала членом ЄС.

Маючи загальні кордони з трьома країнами східного блоку (Югославією, Угорщиною і Чехословакією), Австрія була вимушена підтримувати тісніші відносини з СРСР, ніж більшість країн Заходу. В кінці 1970;х рр. стосунки з Югославією погіршали із-за розбіжності позицій відносно прав словенської меншості в австрійській землі Карінтії.

Після об'єднання Німеччини (1990 р.) Австрія затвердила поправки до свого Державного договору, що допускають більшу співпрацю з німецькими озброєними силами. У 1970 рр. австрійський уряд брав участь в посередницьких місіях направлених на продовження переговорів між Ізраїлем і Єгиптом, а пізніше між Ізраїлем і Організацією звільнення Палестини.

Сфера національної оборони регулюється Державним договором 1955 р., який не обмежує розмір армії, але забороняє мати ядерну, хімічну і біологічну зброю; заборона на інші спеціальні види зброї була знята в 1990р. У зв’язку з нейтралітетом країни військова доктрина передбачає нечисленні сухопутні війська із звичайним озброєнням, а також військово-повітряні сили.

1. Європейська політика Австрії

Вступ Австрії до ЄС відбувся тільки 1995 р. Основною причиною такого пізнього «дозрівання» була умова, зафіксована в законі 1955 р. про нейтралітет, яка забороняла країні брати участь у будь-яких міждержавних об'єднаннях, членом яких була Німеччина. Тому шлях до Спільного ринку, який був створений за участі Німеччини у 1957 р. і привів зрештою до утворення Євросоюзу, для Австрії на довгі роки був заборонений.

Як альтернативу 1960 р. було створено Європейську асоціацію вільної торгівлі. Проте незабаром багато членів цього альтернативного блоку також опинилися під крилом у Брюсселя. Після падіння «залізної завіси» можливість потрапити в Європейську спільноту з’явилася і в Австрії, тому що Росія, котра хоч і не схвалювала такого рішення Відня, реально завадити йому вже не могла. Зате австрійська економіка, котра пережила процес націоналізації, перебувала в глибокій кризі і відчайдушно потребувала доступу на загальний європейський ринок. Угоди про вільну торгівлю, укладені між Австрією та ЄС 1972 р., розглядалися як достатня основа для економічного співробітництва зі Співтовариством упродовж наступних 15 років. Австрійський уряд знову поставив питання про приєднання до ЄС наприкінці 1980;х рр., маючи намір брати участь у Єдиному Ринку Співтовариства. Однак коли 1988 р. уряд у Відні почав серйозно оцінювати Європейське Співтовариство, Брюссельський Комітет, здається, злякався. Як альтернативу членству в ЄС, президент Комітету Жак Делор запропонував створення «Європейської Економічної Зони» (ЄЄА) для членів ЄФТА, проте Австрія розглядала це лише як другу можливість, оскільки Відень вірно передбачив, що в ЄЄА не може бути об'єднаних сил, здатних до прийняття рішень.

Таким чином, 17 липня 1989 р. міністр закордонних справ Мок передав заяву Австрії на вступ до членів ЄС у Брюссель. Завдяки тиску з боку соціал-демократів у заяві вказувалося на збереження нейтрального статусу, як умову вступу.

Подальший розвиток Європейського Співтовариства в Політичний Союз, що матиме спільну міжнародну та оборонну політику, не викликало особливих проблем для тих, хто пропонував приєднатися до ЄС. На час подання заяви, Відень вбачав у оборонній політиці Європейського Співтовариства потенційні можливості віддаленого майбутнього. Лише тодішній міністр закордонних справ Марк Ейскенз відразу після подання заяви, звернув увагу на проблеми, пов’язані з нейтралітетом, на шляху до міжнародної та оборонної політики Європейського Співтовариства й безпеки. Він запропонував провести переговори між Європейським Співтовариством та Москвою про нейтралітет Австрії, що негайно викликало палкий протест у Відні. Уряд недвозначно заявив, що інтерпретація форми австрійського нейтралітету — особиста справа Австрії, тож про це навіть мови не може бути з третіми сторонами.

Через три місяці після подання Австрією заяви про членство в ЄС впала Берлінська стіна, а невдовзі розпалася вся комуністична система. В листі Австрійського уряду до Європейського Співтовариства в лютому 1990 р. підтверджувалося прагнення країни до вступу в ЄС. «Австрія, — наголошувалося в заяві, — у серці Європи — і бажає мати всі права й обов’язки члена Співтовариства. Нейтралітет, — йшлося далі, — був «особливим внеском Австрії у збереження миру і безпеки в Європі. Історичний досвід та зв’язки з сусідами у Східній та Центральній Європі зможе розширити сферу діяльності ЄС, надати їй нового поштовху, стати фактором її зміцнення».

У рішенні Європейської Комісії, висловленому 1 серпня 1991 р., підкреслювалося, що Австрія стане «однією з найстабільніших та економічно найміцніших держав-членів ЄС». Нейтралітет країни вважався «особливою» але не «вирішальною» проблемою для Співтовариства, яка вивчатиметься в світлі «змінення значення концепції нейтралітету в Європейському контексті». В мирний час, єдиною проблемою, яка може виникнути в зв’язку з санкціями, запроваджуваними проти окремих країн Європейським Співтовариством, не підтриманих резолюціями ООН.

ЄС очікував від Австрії «чіткого запевнення», що уряд у Відні «візьме на себе зобов’язання, пов’язані з майбутньою міжнародною політикою та безпекою». Декларація про це має бути дана в контексті переговорів про вступ до ЄС 1993 р. Однак щодо оборони, яка залишається невизначеним аспектом в майбутньому ЄС, Враніцкі заявив, що уряд Австрії не бажає давати «карт бланш», обіцяючи відступити від свого нейтралітету.

Прихильники австрійського нейтралітету з цікавістю сприйняли пропозицію уряду Данії про альтернативний варіант майбутньої оборонної політики ЄС. Однак окремі члени ЄС заявили, що можливу для Данії альтернативу не потрібно надавати новим країнам, які подали вступні заяви. Серед цих країн лише Австрія побудувала свій нейтралітет на конституційному законодавстві, яке може бути змінене лише голосами двох третин парламенту.

Заявку на вступ до ЄС було подано 1989 р., 1994 р. було проведено референдум, на якому дві третини населення висловилися за вступ до Євросоюзу. І сьогодні багато економістів називають цей крок однією з основних запорук економічних успіхів Австрії (підкріплених надалі подальшим розширенням ЄС).

За оцінками Фріца Брюса, працівника австрійського економічного науково-дослідного інституту WIFO, вступ країни до ЄС (а потім і в єврозону) забезпечив національній економіці за останнє десятиріччя 4,5% приросту ВВП. Однак не менш важливим чинником була і політика відкритості стосовно східних сусідів, котра за півтора десятка років дала ще 3,5% зростання ВВП. Розширення ж ЄС 2004 р. забезпечить австрійській економіці протягом наступних десяти років ще 2% зростання ВВП. І це мінімальний прогноз, який може бути значно перевищений, враховуючи випереджаючі темпи зростання нових європейських економік.

Франц Наушніг з Австрійського товариства європейської політики також спробував оцінити економічні наслідки вступу Австрії до ЄС. Для цього він порівняв економічні показники Австрії та Швейцарії, котрі мають багато в чому подібні характеристики, але опинилися по різні боки кордону Євросоюзу. Отримавши 28% різниці в прирості ВВП із 1990 по 2006 рр. на користь Австрії, учений не став увесь цей показник відносити тільки на один цей чинник. Однак і недооцінювати його вважає нерозумним.

А от показники економічних відносин Австрії з країнами Центральної та Східної Європи виглядають значно більш однозначними. Торговий оборот із 19 країнами, серед яких і Україна, зріс за останні півтора десятиріччя в кілька разів. Причому експорт (практично чотириразове збільшення) зростав випереджальними темпами стосовно імпорту (триразове), що дало змогу скоротити загальний торговий дефіцит до цілком прийнятних розмірів. А прямі іноземні інвестиції до країн ЦСЄ збільшилися ледь не на порядок і досягли 19 млрд. євро (що становить 8% австрійського ВВП).

Звісно, відіграв свою роль той факт, що Австрія розташована на перетині шляхів, які зв’язують Західну Європу з Центральною та Східною. Однак не менш важливими виявилися й інші історичні та економічні передумови. Так, дуже неоднозначна історична спадщина привела до змішання у Відні представників практично всіх культур і мов, що істотно полегшує ведення бізнесу. Ще більш несподіваною перевагою виявився чинник «не бути Німеччиною»: чимало новачків у ЄС бояться бути підім'ятими німецьким локомотивом і зі значно більшою охотою мають справу з маленькою і «нестрашною» Австрією. В якій, крім усього іншого, дуже мало великих транснаціональних корпорацій і всесвітньо відомих брендів (за винятком хіба що Swarovski та Red Bull). Зате багато дрібних вузькоспеціалізованих, зазвичай сімейних компаній, здатних поставляти високоякісну продукцію і швидко реагувати на зміну ситуації.

Втім, виробленої в Австрії продукції з кожним роком стає дедалі менше. Зате стрімко набирають обертів фінансовий сектор, а також сфера телекомунікацій. І в цьому напрямі Австрія збирається рухатися й надалі. Причому основна ставка робиться не на перевагу в ціні, а на перевагу в якості. Хоча і за першим показником країні теж є чим пишатися: витрати на робочу силу в перерахунку на одиницю продукції скоротилися за останні десять років на 38%, тоді як у Німеччині - всього на 7%.

Проте, щоб і надалі нарощувати обсяги свого експорту, Австрії потрібно просунутися в технологічному сенсі з рівня вищого за середній на ультрависокий. Збільшивши витрати на дослідження і розробки з 1,4% ВВП 1993 р. до 2,4 — 2006 р., уряд зробив необхідні, але поки ще недостатні кроки. Система освіти в країні, яку чимало років удостоювали найвищих ступенів, усе ще залишається досить хорошою. І австрійське самолюбство тішить той факт, що німецькі студенти докладають чималих зусиль, аби вчитися саме в австрійських університетах. От тільки випускникам австрійських шкіл потрапити туди стає дедалі важче. Особливо дітям іммігрантів.

До останнього часу Європейський Союз був тим елітарним клубом, у який всі намагалися потрапити. Але вперше за його історію з’явилася небезпека, що одна з країн-членів розпочне процедуру «розлучення». Ця країна, звичайно ж, Австрія, а відповідну заяву про доцільність виходу з ЄС зробив екс-лідер австрійських ультраправих, прем'єр-міністр землі Каринтія Йорг Гайдер.

Гайдер стверджує, що в Австрії з кожним днем зростає невдоволення позицією щодо неї Європейського Союзу: «Люди кажуть: коли країну, яка нічого не зробила, ЄС продовжує штрафувати, то розумніше було б не мати з цією структурою ніяких справ».

Нагадаємо, що нещодавно міністр фінансів Австрії Карл-Гайнц Грассер погрожував у випадку, якщо об'єднана Європа не стане більш поблажливою до Австрії, припинити всі виплати у спільну касу ЄС та блокувати всі рішення Євросоюзу за допомогою чинного там права вето. Хоча канцлер Австрії Вольфганг Шюссель щоразу запевняє, що його країна й надалі не порушуватиме угод (які були підписані у 1995 р., коли Австрія стала членом Євросоюзу), але й у нього, здається, з часом терпець може увірватися. Своєрідного ляпаса він отримав під час візиту на Схід, у «ближнє зарубіжжя». Виявилося, що країни-кандидати на вступ у Євросоюз (канцлер побував у Чехії та Словаччині) також тримаються від Австрії на відстані, яка була запропонована рештою 14-ти країн Євросоюзу.

Американці, які одними з перших почали говорити про санкції щодо Австрії, вважають заходи ЄС проти альпійської країни дещо смішними (цю новину привезла зі Сполучених Штатів австрійський міністр закордонних справ Беніта Ферреро-Вальднер). А європейці свого часу настільки розгнівалися через австрійський ухил вправо, що, за інформацією німецької газети Die Welt, збиралися відкликати з Відня усіх своїх послів. Коли б таке сталося, то Австрія в один момент прирівнялася б до таких країн, як Югославія чи Ірак. На щастя, тоді голос розуму взяв гору над поспіхом.

Необхідно відмітити, що Німеччина та Австрія попередили Європейську Комісію про свій намір обмежувати працевлаштування для жителів країн ЄС, які були прийняті в співдружність після 2004 р.

Тим самим Берлін і Відень формально підтвердили своє рішення, про яке було заявлено раніше. Ці країни мають намір надалі обмежити працевлаштування для поляків, литовців і словаків, а також жителів інших країн, що вступили в ЄС після 2004 р. Згідно з договором, який підписували ці країни при вступі в співдружність, обмеження працевлаштування можливо через 5 років, якщо будуть мати місце порушення на ринку праці.

2. Австрійський нейтралітет та НАТО Під час візитів за кордон, нового федерального президента Австрії Томаса Клестіла, який зайняв свою посаду в липні 1992 р., обов’язково питають про нейтралітет його країни. Як він заявив наприкінці вересня в Брюсселі, «нейтралітет Австрії на ній не кінчається». Країна побажала бути частиною системи колективної безпеки в Європі, оскільки «безпека Європи — це також і наша безпека».

Президент Клейстіл заявив, що Австрія вже відійшла від політики стійкого нейтралітету під час війни в Перській Затоці та цілковито підтримала резолюції ООН проти Іраку, що включали дозвіл літакам союзних військ літати в небі Австрії та дозвіл на транспортування військової техніки через австрійську територію. «Коли члени Об'єднаних Націй виступають проти агресора, не може бути питання нейтралітету, лише питання солідарності», — підкреслив він. Під час свого візиту до Парижа президент Клестіл, на прохання прокоментувати запланований вступ Австрії до Європейського Співтовариства та, можливо, загальну оборонну політику, відповів: «Якщо європейську систему безпеки — якої зараз не існує - буде створено, настане час переглянути наш Закон про Нейтралітет».

Після закінчення ери комунізму в Східній Європі, лідер опозиційної партії Свободи (ПС) Йорг Хайдер поставив під сумнів раціональність нейтралітету в добу співробітництва між Сходом і Заходом. Минулого літа він здійняв пристрасні дебати з приводу австрійської політики безпеки своєю широковідомою вимогою про входження країни до Атлантичного Альянсу та Західно-Європейського союзу (ЗЄС). Один віденський тижневик зобразив на своїй обкладинці монтаж: Канцлер — член соціал-демократичної партії Франц Враніцкі у військовій формі, з заголовком «Австрія у НАТО»?

Проте Канцлер Враніцкі недвозначно відкинув ідею про членство Австрії в НАТО, заявляючи, що «систему колективної безпеки, таку, як майбутня Європейська, не треба плутати з військовим альянсом. Таким чином членство в НАТО є недоречним».

Однак уряд не збирається наслідувати фінську модель, прохаючи про надання статусу спостерігача в Північно-Атлантичній Раді Співробітництва, оскільки Відень притримується думки про те, що завдання та повноваження цієї організації ще слід чітко визначити. Відень з цікавістю сприйняв пропозиції про прийняття країн-членів Європейського Співтовариства також у члени Атлантичного Альянсу, як радили Уільям Тафт (колишній представник США в НАТО) та інші. Проте Відень ще не одержав жодних сигналів з НАТО, які б свідчили про те, що прохання про прийом до цієї організації буде сприйнято схвально.

Міністр закордонних справ Моск недвозначно заявив, що серед реальних та потенційних джерел конфлікту на кордонах Австрії є те, що країна залишилася «зовсім одна» з точки зору безпеки. Як пряма загроза безпеці розглядалася не тільки війна в колишній Югославії, що принесла до Австрії хвилю біженців, але й можливі конфлікти між Угорщиною та Словаччиною чи між чехами і словаками. Оскільки Європейське Співтовариство досі не має структур безпеки, а членство в НАТО не вважається доцільним, Австрія змушена вести подвійну стратегію: зміцнювати власну і, водночас, висувати ініціативи в галузі міжнародної політики, спрямовані на сприяння розвитку економічної та соціальної стабільності в сусідніх країнах в ході їхніх реформ.

Необхідно пам’ятати, що проголошення нейтралітету в жовтні 1955 р. було першим суверенним актом Австрії, який закріпив нововиборену незалежність Другої Республіки після підписання чотирма союзними державами Державного Договору від 15 травня 1955 р., що гарантував Австрії незалежність. Хоча майбутній нейтральний статус країни не згадувався в Державному Договорі, за місяць перед його підписанням делегація австрійського уряду в Москві підтвердила намір країни дотримуватись нейтралітету швейцарської моделі, а раніше — того ж року, міністр закордонних справ Радянського Союзу Молотов пов’язав незалежність Австрії з обіцянкою її уряду не приєднуватися до будь-яких військових альянсів і не дозволяти створення іноземних військових баз на своїй території.

Однак, з самого початку нейтралітет Австрії супроводжувався активною і незалежною зовнішньою політикою. В урядовій заяві з приводу конституційного законодавства, зробленій в жовтні 1955 р., говорилося, що Австрія «дотримуватиметься чіткої та визначеної лінії в міжнародній політиці, продиктованої інтересами нашої країни та узгодженої з Європейським порядком». На відміну від Швейцарії, Австрія вступила до Організації Об'єднаних Націй (наприкінці 1955 р.) та займає активну позицію в багатьох комісіях та комітетах ООН, а також з 1960 р. надає війська для проведення миротворчих операцій ООН. Австрійські війська розгорнуті під прапором ООН на Кіпрі та на Голанських Висотах між Ізраїлем та Сирією. Фактично кожний дванадцятий солдат ООН — австрієць. Крім того, з 1971 по 1981 р. австрієць, доктор Курт Вальдхейм, був Генеральним Секретарем ООН.

Протягом багатьох років Австрія також служила нейтральним місцем зустрічі Сходу та Заходу, а Відень — місцем численних конференцій із роззброєння в рамках Конференції з Безпеки та Співробітництву в Європі.

Проте вже 2001 р. канцлер Вольфанг Шюссель заявив, що Австрія не виключає можливості вступу до НАТО. Канцлер заявив: «Австрія може відмовитися від проголошеного конституцією 1955 р. статусу нейтралітету й вступити до Альянсу, оскільки роль Північноатлантичного альянсу змінилася, він тепер «стане колективною організацією з безпеки, яку можна порівняти з ОБСЄ».

Заяви Шюсселя про можливість вступу Австрії до НАТО почали лунати після зустрічі канцлера з президентом США Бушем. Шюссель не приховує, що Вашингтон зацікавлений географічним положенням Австрії. «Нам було що обговорити з цього приводу», — сказав канцлер.

Шюссель, лідер консервативної Народної партії, заявляє, що вступ Австрії до ЄС 1995 р. вже став порушенням її нейтрального статусу. Приєднанню Відня до Європейського Союзу передували 20 років дебатів у країні. До НАТО, на переконання Шюсселя, Австрія може увійти значно швидше. Партнер канцлера по урядовій коаліції, фактичний лідер ультра-правої Партії Свободи Йорг Хайдер підтримав останні заяви Шюсселя. Опозиційні партії висловлюються категорично проти перспективи приєднання Австрії до НАТО.

Перебуваючи у Відні в лютому 2001 р. президент Россії Володимир Путін заявив, що розцінюватиме членство Австрії в НАТО як порушення міжнародного права. Ідея відмови Відня від нейтралітету вже викликала обурення в російській Держдумі. Однак у світлі глобальних змін у розкладі політичних сил на світовій арені після 11 вересня, не виключено, що депутати залишаться єдиними в Росії, хто вголос висловлюватиме протест проти рішення австрійського канцлера «не виключати жодних можливостей заздалегідь».

Зрозуміло, що саме по собі бажання канцлера Шюсселя, який далеко не вперше висловлює подібні погляди, ще не можуть вважатися політикою всієї держави. Не виключено, що такий варіант розвитку подій може здобути пiдтримку більшостi в парламенті, і Австрія дійсно приєднається до Північноатлантичного альянсу. Що мало б, у свою чергу, зробити більш широкою світову дискусію з приводу місця та ролі НАТО в нових умовах, і водночас стати ще одним свідченням того, що системи міжнародних відносин, усталеної після Другої світової війни, більше не існує.

Якщо ж Австрія залишиться нейтральною, це теж матиме свої наслідки, — передусім, проблеми з приводу створення загальноєвропейської системи безпеки. Обидва варіанти розвитку подій, здається, мали б бути добре вивчені в Києві. Оскільки кожен iз них може бути сигналом для подальшого самовизначення України.

У ЄС зараз 6 країн: Ірландія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Кіпр і Мальта, що не входять в НАТО, і що дорожать нейтралітетом. Причому всі ці держави не були спочатку членами Європейського співтовариства.

3. Відносини Австрії та України Становлення українсько-австрійських відносин розпочалося 28 вересня 1991 р. підписанням Протоколу про консульські відносини. Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Австрія були встановлені 24 січня 1992 р.

Важливою складовою двосторонніх відносин є політичний діалог на вищому рівні. 14−15 жовтня 1998 р. відбувся державний візит Президента України Л. Д. Кучми до Австрії. Візит надав нового імпульсу процесам подальшої розбудови співробітництва в усіх сферах українсько-австрійських відносин, інтенсифікації їх економічної складової.

17−18 травня 2000 р. в Києві з державним візитом перебував Федеральний президент Республіки Австрія Т. Клестіль, якого супроводжували Федеральний міністр закордонних справ Б. Ферреро-Вальднер та президент Федеральної палати економіки Л. Мадертанер, а також група представників австрійського бізнесу. В рамках візиту відбулися зустрічі глав держав, переговори офіційних делегацій України та Республіки Австрія, бесіди в міністерствах закордонних справ та економіки України, а також було проведено українсько-австрійський економічний семінар.

6−7 листопада 2002 р. Глава Української держави Леонід Кучма перебував з офіційним візитом в Австрії. Він зустрівся з Федеральним президентом Австрійської Республіки Т. Клестілем. На спільній прес-конференції Томас Клестіль відзначив, що його країна всіляко підтримує прагнення України щодо вступу в ЄС, і це не тільки його особиста думка, але й думка всієї Австрії. «Я вважаю, що майбутня Європа неможлива без участі в ній Росії та її найближчого сусіда — України. Австрія повністю підтримує плани України щодо майбутнього вступу до ЄС, і процвітаюча Україна має для Європи важливе значення. Ми підтримуємо прагнення України стати членом Світової організації торгівлі», — зазначив Томас Клестіль.

Зміцненню політичного діалогу на найвищому рівні сприяли також контакти глав держав в рамках VI, VII, VIІI та ІХ неформальних зустрічей глав держав Центральної та Східної Європи (м. Львів, 14−15 травня 1999 р., м. Секешфегервар, Угорщина, 28−29 квітня 2000 р., м. Вербанія та Страза, Італія, 8−9 червня 2001 р., м. Брдо, Франція, 30−31 травня 2002 р.), в ході Стамбульського саміту ОБСЄ (18−19 листопада 1999 р.) та під час II Європейського економічного саміту у Зальцбурзі (16 вересня 2002 р.).

23−24 квітня 1998 р. відбувся візит Федерального канцлера Австрії В. Кліми в Україну, який провів переговори з Президентом України Л. Д. Кучмою, прем'єр-міністром В. П. Пустовойтенком, Головою Верховної Ради О. О. Морозом.

10−11 жовтня 2001 р. прем'єр-міністр України А.К. Кінах здійснив робочий візит до Республіки Австрія. В рамках візиту відбулися його переговори з Федеральним президентом Т. Клестілем, Федеральним канцлером В. Шюсселем, Головою Національної Ради Х. Фішером та віце-президентом австрійського нафтогазового концерну «О-Ем-Фау» Т. Пейрер-Гаймштеттом. Прем'єр-міністр України взяв участь у Міжнародному симпозіумі «Україна — 10 років незалежності: проміжні підсумки».

Активністю відзначаються контакти між зовнішньополітичними відомствами. 10 вересня 1997 р. з робочим візитом Україну відвідав віце-канцлер, Федеральний міністр закордонних справ Австрії В. Шюссель. 15−16 березня 2000 р. в Австрії з робочим візитом перебував міністр закордонних справ України Б. І. Тарасюк. В рамках засідання Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ 27 листопада 2000 р. у Відні відбулася зустріч міністра закордонних справ України А. М. Зленка з Федеральним міністром закордонних справ Австрії Б. Ферреро-Вальднер.

Міжпарламентське співробітництво Набувають динамізму міжпарламентські відносини. 30 травня — 1 червня 1996 р. в Україні перебував з офіційним візитом голова Національної Ради Х. Фішер. У квітні 1997 р. відбувся перший офіційний візит до Австрії делегації Верховної Ради України. 9−12 жовтня 2000 р. в Австрії перебувала парламентська делегація України на чолі з заступником голови Верховної Ради України С. Б. Гавришем.

У Верховній Раді України створена депутатська група міжпарламентських зв’язків з Австрією в складі 14 членів. Депутатська група співробітництва з Україною в парламенті Австрії складається з 17 осіб, які представляють всі парламентські фракції обох палат австрійського парламенту: соціал-демократів (СПА), народників (НПА), «вільних» (АПС) та «зелених» (АПЗ). Групу, за традицією, очолює представник соціал-демократів О. Брікс. 5−8 березня 2001 р. в ході робочого візиту делегації Верховної Ради України до Австрії відбулися, зокрема, перші контакти між членами двох депутатських груп.

Договірно-правова база

Договірно-правова база українсько-австрійського співробітництва складається з Угоди про двосторонні торговельно-економічні зв’язки (підписана 31 серпня 1993 р., набрала чинності 1 листопада 1995 р.), Угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій (підписана 8 листопада 1996 р., набрала чинності 1 грудня 1997 р.), Конвенції про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (підписана 16 жовтня 1997 р., набрала чинності 1 липня 1999 р.) та 19 інших документів, що регулюють практичну співпрацю в різних галузях.

Міжвідомче співробітництво Активно розвиваються міжвідомчі контакти. Двічі - 16−17 жовтня 1997 р. та 28−30 червня 1999 року Україну відвідував з офіційними візитами Федеральний міністр фінансів Австрії Р. Едлінгер.

На базі підписаної у листопаді 1995 р. Угоди між Міністерством оборони України та Федеральним міністерством оборони Республіки Австрія про співробітництво у військовій галузі розвивається військово-політичне та військово-технічне співробітництво.

У відповідності до Угоди про співробітництво між Міністерством внутрішніх справ України та Федеральним міністерством внутрішніх справ Республіки Австрія в боротьбі з незаконним оборотом наркотиків та організованою злочинністю (підписана та набрала чинності 8 вересня 1992 р.) розвивається практична взаємодія правоохоронних органів.

Активністю відзначається також співпраця у сфері юстиції, яка регулюється положеннями Меморандуму про наміри щодо співробітництва між Міністерством юстиції України та Федеральним міністерством юстиції Республіки Австрія, підписаного 23 червня 1997 р в рамках візиту до України Федерального міністра юстиції Австрії Н. Міхалека. 25−28 липня 1999 р. у Відні перебувала з робочим візитом міністр юстиції України С. Р. Станік, яка провела переговори з австрійськими партнерами щодо адаптації українського законодавства до норм і стандартів ЄС. 2−4 квітня в Україні з офіційним візитом перебував Федеральний міністр юстиції Австрії Д. Бьомдорфер.

Висновки австрія міжпарламентський політичній співтовариство Участь у економічній інтеграції Західної Європи навряд чи колись розглядалася австрійськими політиками як суперечність з нейтралітетом. Однак 1958 р. країна відмовилася вступити до Європейського Співтовариства, вбачаючи в Європейській Асоціації Вільної Торгівлі (ЄФТА) кращий шлях до європейської інтеграції. В 1960;х рр. проводилося подальше обговорення питання про членство в Співтоваристві, але нейтралітет Австрії був перешкодою, тож обговорення припинили з огляду на опозицію з боку Радянського керівництва, яке на той час вбачало в ЄС продовження НАТО.

Австрія є нейтральною країною, нейтралітет зумовлює певні зобов’язання щодо оборони. Ми маємо армію, дуже скромні військово-повітряні сили, щоб захищати свої кордони. Протягом багатьох років ми беремо участь у міжнародних спостережних місіях, посилаємо контингенти для участі в місіях ООН з підтримки миру. Військові витрати в Австрії значно нижчі, ніж в інших країнах. Звісно, Швейцарія витрачає більше. З іншого боку, нейтралітет не дає гарантій безпеки. Якщо ми звернемося до історії, то пригадаємо відомі приклади, коли нейтралітет було проігноровано. Австрійський нейтралітет є результатом історичного процесу та переговорів, які ми мали з окупаційними країнами. Тогочасний СРСР погодився вивести війська з Австрії, щоб дати нам свободу. І ціна, яку ми заплатили, був нейтралітет. Але згодом австрійці стали схильними до нього. Їм це сподобалося. Більшість населення Австрії виступає за нейтралітет, і тому уряд дотримується його.

Література

1. Австрія розпочинає головування в Європейському Союзі // http://www.delukr.ec.europa.eu/page37746.html

2. Жлуктенко В. Австрія може вступити в НАТО // День. — 2001. — № 202. — С. 5

3. Зміна обличчя австрійського нейтралітету // http://www.ucipr. kiev. ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=410

4. Крижановский А. Возможен ли нейтралитет от НАТО? // http://www.otechestvo.org.ua/main/20 077/2009.htm

5. Максимычев И. Австрия: опыт нейтралитета // Современная Европа. — 2006. — № 2. — С. 56−68.

5. Мінчук Д. Австрія може вийти з ЄС // Поступ. — 2000. — 21 квіт. — С. 22

6. Німеччина та Австрія закривають ринки праці для нових країн ЄС // http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2009/05/01/159 107

7. Приходько О. Австрійські парадокси глобалізації // Дзеркало тижня. — 2007. — № 47. — С. 23

8. Українсько-австрійські відносини // http://www.news2. ukrinform. com:8101/States/Austria/ukrinf.html