Загальні принципи права в міжнародному праві

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин Реферат з дисципліни «Вступ до спеціальності „Міжнародне право“»

на тему:

«Загальні принципи права в міжнародному праві»

Виконав:

студент І курсу МП

4 групи Базалицький Віталій Ігорович Викладач:

проф. Задорожній О.В.

Київ — 2012

ЗМІСТ ВСТУП

1. Загальні принципи права

2. Класифікація загальних принципів міжнародного права

3. Приклади застосування принципів в міжнародно-правотворчій діяльності міжнародних організацій ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Серед джерел міжнародного права, які вказані в Статуті Міжнародного суду, як і в Статуті попередниці Міжнародного суду-Постійної палати міжнародного правосуддя, названі «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями»

(ст. 38,п.1с) За останній час питання про «загальні принципи права» в міжнародному праві спричинив чимало суперечок. Їм у найновітніших курсах міжнародного права та проблемних працях приділяють все більше уваги. З’явились спеціальні монографії про них. І судовій практиці, хоча і рідко, посилаються на ці принципи.

Здавалося б, що інтерес до «загальних принципів міжнародного права» породжений боротьбою за демократичні принципи міжнародного права (принципи суверенітету, незалежності, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи держав, самовизначення народів, ненападу, суверенної рівності, дотримання міжнародних договорів, мирного співіснування та економічного співробітництва…), що про них іде мова, коли в міжнародному праві говорять про «загальні принципи права).

Але виявилось, що в буржуазній доктрині міжнародного права досить широко розповсюджений погляд, що «загальні принципи» в міжнародному праві и основні принципи міжнародного права-абсолютно різні терміни, які зовсім не співпадають.

Їх наділяють різним змістом, виводять їх із різних джерел. «загальні принципи права», хоча про них і кажуть як про застосовні в міжнародному праві, шукають не в міжнародних угодах чи міжнародних звичаях і практиці, а в іншій сфері відносин, в внутрішньому праві держав. Часом називають дуже широкі, що не містять чіткої визначеності принципи-як, наприклад, принципи добросовісність, правосуддя, справедливості, заборони зловживання правом и т. д., часом (їх більшість) підносять в загальні принципи існуючі в судовій практиці будь-якої держави конкретні процесуальні правила-про порядокдоводження, правила, що «ніхто не може бути суддею у власному ділі», що «повинна бути вислухана і інша сторона» (audiatur et altera pars), що суд повинен знати підходящі до використання норми (iura novit curia), впритул до порядку оплати судових стягнень, трапляються банальні істини схожі на таку, як «будь-яка норма повинна мати розумний зміст». Досить часто трапляються в літературі і на практиці надзвичайно малі детальні правила, які видають за «загальні принципи права». І все це робиться з погано маскованою ціллю-відволікти увагу від демократичних принципів міжнародного права, більше того, — відштовхнутися від цих принципів и навіть направити «загальні принципи права» проти демократичних принципів міжнародного права міжнародний право принцип співробітництво

1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРАВА Поняття «загальні принципи права» активно обговорюється в зв’язку зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, згідно з якою Суд поряд з конвенціями та звичаями застосовує «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями». З цього приводу існують різні думки. Прихильники широкого розуміння вважають, що це поняття охоплює загальні принципи природного права і справедливості і що мова йде про особливе джерело міжнародного права. Подібна точка зору суперечить природі міжнародного права і не підтверджується практикою.

Прихильники іншої концепції вважають, що під загальними принципами слід розуміти основні принципи міжнародного права. Однак поняття загальних принципів права здобуло популярність задовго до визнання поняття основних принципів міжнародного права.

Нарешті, відповідно до третьої концепції, під загальними принципами розуміються принципи, загальні для національних правових систем. В основному мова йшла про правила, що відображають закономірності застосування норм у будь-якій правовій системі. Для міжнародного права такі принципи важливі в силу нерозвиненості в ньому процесуального права.

Щоб принцип міг увійти в систему міжнародного права, недостатньо, щоб він був загальним для національних правових систем, необхідно, щоб він був придатний для дії саме в цій системі. Він також повинен бути включений у міжнародне право, нехай навіть в спрощеному порядку, в результаті згоди міжнародного співтовариства. Ставши, таким чином, звичайними нормами, загальні принципи не можуть розглядатися як особливий джерело міжнародного права.

Та обставина, що загальні принципи права повинні бути загальними не тільки для правових систем держав, але і для регулюють їх відносини міжнародних норм, підтверджується практикою. В умовах європейської інтеграції судова практика виходить з того, що загальні принципи права — це не тільки загальні принципи національного права держав-членів, але також принципи міжнародного публічного права.

Наведемо приклади деяких загальних принципів права:

1)Принцип справедливості (equity);

2)Принцип свободи (libertate);

3)Принцип демократизму (democratia);

4)Принцип гуманізму (humanus);

5)Принцип законності (principium legalitatis);

6)Принцип довіри (principium confidunt);

7)Принцип захисту прав людини (principium de iuribus humanis);

8)Принцип договори мають дотримуватися (pacta sunt servanda);

9)Принцип поваги природних прав людини (jus naturalis);

10)Принцип «наступний закон скасовує попередній» (lex posterior derogat prior);

11)Принцип «ніхто не може передати іншому більше прав, ніж сам має» (nemo ad alterum plus juris transferre potest, quam ipse habet);

12)Принцип «закон спеціальний відміняє закон основний» (lex specialis derogate generali);

13) affirmanti, non neganti, incumbit probatio — наводити докази належить тому, хто стверджує, а не тому, хто заперечує;

14) culpae poena par esto — хай покарання дорівнюватиме злочину;

15) de similibus idem est iudicium — у подібних справах виносяться однакові рішення;

16) dura lex, sed lex — хоч закон і суворий, але дотримуватися його треба;

17) factum unius alteri nocere non debet — дія однієї особи не повинна школити іншій;

18) ibi esse poenam, ubi et nox est — де злочин, там має бути і кара;

19) idem agens et patiens esse non potest — одна і та ж особа не може бути водночас суб'єктом і об'єктом дії;

20) ignoratia iuris nocet — незнання закону не є виправданням;

21) legem enim contractus Dat — договір створює право;

22) libertas est naturalis facultas eius, quod cuique facere libet, nisi quod de iure aut vi prohibetur — свобода є природна влада особи робити те, що їй подобається, якщо це не забороняється законом або силою;

23) locus regit actum — форма угоди визначається місцем її укладання;

24) maxime in iurae aequitas spectanda est — найважливіше у праві дотримуватися справедливості.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАГАЛЬНИХ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА Принципи міжнародного права мають свою внутрішню класифікацію. Основним критерієм класифікації принципів є сфера їх застосування, за якою вони поділяються на універсальні, регіональні та локальні. До універсальних (або ж загальних) відносяться усі вищеназвані принципи. Ці принципи вважаються критерієм законності всіх норм, що виробляються державами у сфері міжнародних відносин. Це такі загальні установлення, які не можуть бути скасовані ніякими установленнями спеціального характеру.

Ф.І. Кожевников визначає їх як «деякі вихідні загальні й найбільш важливі правила поведінки в сфері міжнародних відносин, правила поведінки держав, провідні начала міжнародної законності, з якими мають рахуватися всі держави і які виражають правосвідомість усього передового людства». О. Талалаєв визначає загальні принципи як найбільш важливі, найбільш загальновизнані норми міжнародного права. До регіональних принципів належать ті принципи, що мають юридичну силу лише щодо тих держав, які їх прийняли. Прикладом таких принципів є принцип непорушності державних кордонів, оскільки був прийнятий лише європейськими державами. До принципів локальних чи партикулярних належать принципи, які були прийняті конкретними суб'єктами, наприклад, Принципи співробітництва СРСР і Франції 1972 р.; Також виділяють: 1) загальносистемні принципи; 2) галузеві принципи; 3) принципи інституту міжнародного права. Джерела міжнародного права та міжнародні судові рішення засвідчують наявність таких галузевих принципів та принципів інститутів міжнародного права: принципу свободи відкритого моря й повітряного простору над ним; принципу забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації; принципу збереження і раціонального використання морських живих ресурсів; принципу свободи досліджень та використання космічного простору та небесних тіл.

3. ПРИКЛАДИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПІВ В МІЖНАРОДНО-ПРАВОТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Однією з міжнародних організацій, яка займається правотворчою діяльністю є Комісія міжнародного права. Це допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН, який складається з 34 юристів-міжнародників. Основною ціллю Комісії міжнародного права є забезпечення прогресивного розвитку міжнародного права. Ця комісія була створена 21 листопада 1947 року і розглядає переважно питання міжнародного публічного (рідше приватного) права. На своїй першій сесії в 1949 році Комісія розглянула на підставі меморандуму Секретаріату, озаглавленого «Огляд міжнародного права у зв’язку з роботою Комісії міжнародного права щодо кодифікації», двадцять п’ять питань для можливого включення їх до переліку питань, що підлягають вивченню. Після розгляду цих питань Комісія склала наступний попередній перелік, що складається з чотирнадцяти питань, що підлягають кодифікації: визнання держав і урядів; правонаступництво держав і урядів;

юрисдикційні імунітети держав і їх власності; юрисдикція щодо злочинів, здійснених поза державної території; режим відкритого моря; режим територіальних вод; громадянство; правове становище іноземців; право притулку; право договорів; дипломатичні зносини й імунітети; консульські зносини й імунітети; відповідальність держав; арбітражний розгляд. Також правотворчою діяльністю займається Комісія з прав людини, Підкомісія щодо попередження дискримінації і захисту меншин, Комісія з проблем становища жінок, Комітет з питань ліквідації расової дискримінації, Комітет з прав людини, Комітет проти катувань тощо. Важливо є те, що коли держави зобов’язалися виконувати резолюції, створені цими комітетами, то в силу вступає принцип pacta sunt servanda, тобто ці резолюції набувають загальнообов’язкового характеру і повинні дотримуватися. Наприклад, прийнята 20 листопада 1989 Конвенція ООН про права дитини повинна обов’язково дотримуватися всіма державами-членами ООН. Крім того, вони зобов’язані створювати належні умови для забезпечення нормальних умов та захисту життя дітей. Тобто в даному випадку діють ще й принципи гуманності, справедливості, свободи, захисту і поваги до природних прав людини. 5 грудня 1958 року Комісією міжнародного права була прийнята резолюція про відносини між державами і міжнародними організаціями. У даному випадку простежується принцип par in parem non habet potestatem, тобто рівний над рівним влади не має. У міжнародних відносинах суб'єкти, тобто держави або міждержавні організації, є формально рівними. Також формальна рівність суб'єктів забезпечується тим, що у міжнародних відносинах відсутній апарат примусу, який змусив би дотримуватися правил суб'єктів. У даному випадку ще простежується принцип демократизму. Резолюція Комісії міжнародного права від 30 листопада 1973 року наслідки від дій, не заборонених міжнародним правом керується принципом lex specialis derogate generali (закон спеціальний відміняє закон основний), оскільки за дії, які не заборонені законом, але вчинення яких призвело до Комісії міжнародного права від 12 листопада 1969 року про договори, укладені між державами і міжнародними організаціями керується принципом nemo ad alterum plus juris transferre potest, quam ipse habet (ніхто не може передати іншому більше прав, ніж сам має). Кожна сторона договору є формально рівною і має ті ж права, що і інша сторона. Генеральна Асамблея ООН на своїй ГУ1 сесії 19 грудня 2001 р. прийняла резолюцію № 56/131 «Насильство стосовно працівників жінок-мігрантів». У ній підтверджуються підсумки Всесвітньої конференції з прав людини, Міжнародної конференції з народонаселення і розвитку (1994 р.), четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок (1995 р.), керується дана резолюція перш за все принципами гуманності та поваги до природніх прав людини.

ВИСНОВКИ Можна з впевненістю сказати, що загальні принципи права грають велику роль у міжнародному праві, бо саме вони заповнюють прогалини у міжнародному праві. Загальні принципи-це ті первинні правові смисли та начала, на основі яких виникло та існує право, у тому числі й міжнародне. Існування права без них просто не можливо уявити.

Слід зауважити, що для того, щоб принцип міг ввійти до системи міжнародного права, недостатньо того, щоб він був загальним для національних правових систем, він має бути придатним для дії саме в цій системі. Він також має бути включений до міжнародного права у результаті згоди міжнародного співтовариства.

Можна сказати, що тема загальних принципів не є ретельно дослідженою, більш того, вона є малодослідженою, тому деякі юристи-міжнародники взагалі намагаються обійти стороною ці принципи. Але, незважаючи на це, вона є досить актуальною, тому що й на сьогоднішній день викликає палкі суперечки.

Загальні принципи грають велику роль у регулюванні співробітництва між державами, бо вони сприяють реалізації взятих на себе державами зобов’язань.

Загальні принципи права не закріплені у якомусь певному міжнародно-правовому акті. У зв’язку з цим ефективне функціонування загальних принципів права тісно пов’язане з судовим тлумаченням.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник/ За ред. В. Г. Буткевича. — К.: Либідь, 2002. — 608с.

2. Задорожній О.В., Буткевич В. Г., Мицик В. В. Конспект лецій з основ та теорій міжнародного права. 2001

3. Корецкий В. М. «Общие принципы права» в международном праве. Киев, 1957.

4. Курс международного права. В 7 т. Т. 1. Понятие, предмет и система международного права/ Ю. А. Баскин, И. Б. Крылов, Д. Б. Левин и др. — М.: Наука, 1989. — 360 с.

5. Лукашук И. И. Источники международного права. — К., 1966.

6. Римский Статут Международного уголовного суда

7. Словарь международного права/Бацанов С.Б., С 48 Ефимов Г. К., Кузнецов В. И. и др. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.:Междунар. отношения, 1986. — 432 с.

8. Статут Міжнародного Суду ООН

9. Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. — К.: «АртЕк», 1998. — 416 с.

10. Я. Броунли. Международное право. Книга вторая.

11. Я. Броунли. Международное право. Книга первая.