Закони логіки

Реферат на тему:

Закони логіки План.

1. 1.Поняття про закон мислення.

2. 2.Закон тотожності, закон суперечності (несуперечності), закон достатньої підстави, закон виключеного третього.

3. 3.Ознаки вірного мислення.

1. Поняття про закон мислення Як слідує з визначення логіки як науки, одним з предметів її дослідження є закони вірного мислення.

Закон мислення — необхідний, суттєвий і повторюваний у типових ситуаціях зв’язок між думками. Формально-логічні закони віддзеркалюють найбільш прості і разом з тим необхідні умови правильного мислення. Вони є об'єктивними і нехтування цими законами призводить до недисциплінованості, нераціональності, суперечливості мислення і мови. Зрештою недотримання законів мислення веде до помилок у міркуванні та діях людини.

Базовими законами формальної логіки є закони тотожності, суперечності (несуперечності), виключеного третього і достатньої підстави. Ці та інші логічні закони є здобутками європейської цивілізації.

Разом з тим вони не народжені людьми, а просто ними підмічені і перекладені вченими на мову. Іншими словами, головною ознакою законів логіки є їх об'єктивність — закони існують незалежно від знання чи незнання їх людьми, а також незалежно від людських опіній.

Читачеві вони можуть видатися доволі простими і це вірно, бо люди, як правило дотримуються їх вже на побутовому рівні. Однак, володіючи логічною теорією освічена людина є озброєною проти неістинних, але на перший погляд, переконливих заяв, тез, фраз, якими, зокрема, є софізми та антиномії.

Три з цих законів (несуперечності, виключеного третього та тотожності) сформульовані Аристотелем, а четвертий — Закон достатньої підстави — Г. В.Лейбніцем. Розглянемо їх докладніше.

2. Закон тотожності, закон суперечності (несуперечності), закон достатньої підстави, закон виключеного третього Закон тотожності.

Будь-яка думка має бути тотожна сама собі.

.

Корінною властивістю закону тотожності є його визначеність. Цей закон якісно визначає предмети і суттєві явища, що віддзеркалюються у мисленні людини. Він означає, що людина, обмірковуючи і характеризуючи щось, повинна виділяти у предметі міркування суттєві ознаки і уникати несуттєвих.

В процесі формування думки дуже важливо обминати логічних помилок, які перешкоджають розвиткові цього закону. Найбільш розповсюдженими логічними помилками є:

• мфіболія (від грецького «амфіболос» — двозначність) — двосмиловість виразу, підміна сутності понять. Ця помилка, як правило, має анекдотичний вигляд. Скажімо «Знаючи, що язик до Києва доведе, я купив на базарі язик і тепер сміливо можу прямувати до Києва» ;

• квівокація — використання одного і того ж терміну у різних значенням. Наведемо приклад умисної еквівокації: «Старий морський вовк — це дійсно вовк. Як і будь-який вовк, він живе у лісі. Таким чином морські вовки живуть у лісі» — наочною тут є підміна змісту поняття «морський вовк» ;

• огомахія — суперечка про вербальні поняття коли учасники дискусій не можуть дійти згоди з причини недосягнення конвенції стосовно змісту того чи іншого поняття. На цю помилку звертав увагу відомий англійський філософ Франциск Бекон Веруламський. Говорячи про суперечності у процесі пізнання він звертав увагу на так званий «привид (ідол) ринку», коли відсутність домовленості стосовно смислу того чи іншого поняття призводить до різного його тлумачення і розумових хиб.

Таким чином для дотримання закону тотожності людина зобов’язана не підміняти зміст поняття, про яке іде мова, а також завчасно домовитися з співбесідниками стосовно слів, понять, якими вони будуть оперувати при розмові, дискусії.

Цей закон визначається тотожно-істинною формулою, А, де під, А розуміється будь-яка думка взагалі. Цю формулу можна розуміти і таким чином «одна і таж сама думка не може бути собою і якоюсь іншою» — інакше з’являється помилка яка має назву «підміна тези» .

Закон суперечності (несуперечності).

З двох суджень, з яких в одному щось стверджується про предмет думки в даний час, а в іншому в цей же час те ж саме заперечується обидва не можуть бути одночасно істинними або :

Два протилежних судження не можуть бути істинними в один і той же час і в одному і тому ж відношенні.

.

Наприклад, два судження «Ворскла є притокою Дніпра» і «Ворскла не є притокою Дніпра» не можуть бути одночасно істинними, якщо мається на увазі одна річка під назвою «Ворскла» (а не, скажімо, однойменна спортивна команда). В той же час слід пам’ятати, що суперечності не буде якщо ми щось стверджуємо або щось заперечуємо стосовно одного предмету у різний проміжок часу. Наприклад «Косовський — футболіст київського Динамо» і «Косовський — не футболіст київського Динамо», «Петренко є студентом» і «Петренко не є студентом» можуть бути вірними у різний проміжок часу.

Предмет нашої думки ми також можемо розглядати в різному відношенні. Так про Іванова І.І. ми можемо сказати, що він добре знає українську і російську мову, бо його знання задовольняють вимогам пересічного спілкування. Разом з тим, цих знань іноді може бути недостатньо (тобто він не досить добре знає) щоб бути перекладачем документів з української на російську і навпаки.

Закон несуперечності вказує також на те, що з двох суперечливих суджень одне є хибним і виражається формулою $$\stackrel{}{\mathrm{`a}\stackrel{}{a}}$$ .

Цілком зрозумілим є те, що даний закон заперечує одночасну істинність таких чотирьох пар протилежних простих суджень, які мають загальний суб'єкт і предикат:

• агальностверджувальні і загальнозаперечувальні.

• диничні стверджувальні і одиничні заперечувальні.

• агальностверджувальні і частковозаперечувальні.

• агальнозаперечувальні і частковостверджувальні.

Закон достатньої підстави.

Кожна вірна думка може бути доведеною або:

Для того, щоб вважатися вірним, всяке положення має бути доведеним.

.

Іншими словами, для певного положення мають існувати достатні базові параметри, підстави, в силу яких воно вважається істинним.

В науці достатніми підставами вважаються:

• оложення про перевірені факти дійсності;

• аукові визначення;

• аніше доведені наукові положення;

• ксіоми;

• собистий досвід.

Наприклад, визначимо, чи є детермінація між положеннями:

1. «Всі студенти вивчають іноземну мову», «Семенов вивчає іноземну мову» і, відповідно, «Семенов є студентом» .

1. 1." Семенов є свідком", «Свідок зобов’язаний прибути до суду і давати там правдиві свідчення» і «Семенов зобов’язаний прибути до суду і дати правдиві свідчення» .

2. 2." Марченко є менеджером з продажу промислових товарів", «Менеджер з продажу товарів повинен володіти знанням соціальної психології», «Марченко повинен володіти знанням соціальної психології» .

У першому випадку ми не можемо говорити про дотримання закону достатньої підстави, бо Семенов може вивчати англійську мову і не будучи студентом. У другому і третьому випадку закон дотримується, бо Семенов, будучи свідком, зобов’язаний правом прибути до суду і дати правдиві свідчення, а професійна діяльність Марченко дійсно не буде успішною без знань соціальної психології, зокрема психології комунікативної діяльності.

Закон виключеного третього.

Два суперечливих судження не можуть бути одночасно хибними і одночасно істинними. Одне з них істинне, а інше — хибне. Третє судження виключене.

(істинним є лише, А або не-А, третього не існує).

або:

З двох заперечувальних суджень, які знаходяться у протиріччі одне істинне, інше — неістинне, а третього не існує.

.

Наприклад, «Держави можуть бути монархічними і не монархічними». Третій елемент у цій дихотомії, ясна річ, відсутній (або, А або не-А), тому даний закон виражається формулою, а V a.

Заперечувальні судження, які знаходяться у взаєминах протиріччя несумісні ні за істинністю, ні за неістинністю, тобто не можуть бути ні одночасно істинними, ні одночасно хибними.

Нагадаємо, що заперечувальними стосовно одне одного є судження:

— одиничні стверджувальні і одиничні заперечувальні;

— загальностверджувальні і частковозаперечувальні;

— загальнозаперечувальні і частковостверджувальні;

За традицією, яка започаткована Аристотелем, частина сучасних логіків вважає, що даний закон слід застосовувати лише у відношенні минулого або теперішнього часу, але не майбутнього, для якого можливість застосування закону виключеного третього підлягає щоразу конкретизації.

Як можна бачити, цей закон має сенс і діє за умов дихотомії (у двозначній логіці). У випадку, коли дихотомія є абсурдною, закон не діє.

Наприклад, пляшка до половини наповнена водою одночасно є і наполовину повною і на половину порожньою (не повною) — у цьому випадку обидва судження, будучи протилежними, вірні. Також з суджень «Всі гриби їстівні» і «Всі гриби не їстівні» обидва не вірні - бо лише деякі гриби є їстівними.

3. Ознаки (вимоги) вірного мислення:

З чотирьох базових логічних законів походять три ознаки вірного мислення. За допомогою цих об'єктивних якісних ознак ми можемо простежити або усвідомити, наскільки мислення людей (і, насамперед, наше власне) може називатися вірним.

1. Чіткість — ясність змісту, зрозумілість і недвозначність термінів, понять, фраз, які висловлюються. Важливість тут врахування людиною того, що зрозумілими повинні бути не тільки слова, з якими звертаються до нас, але і наша власна мова, спрямована до людей — цей аспект є надзвичайно важливим, скажімо, у професійній діяльності менеджерів, правознавців, соціологів.

2. Послідовність — людина повинна вміти будувати «логічний ланцюг» — усвідомлювати наслідки власних думок, результати наслідків і так якомога далі - тоді її мислення буде багатоходовим і вона отримає змогу врахувати події і прогнозувати їх.

3. Доведеність — людина повинна прагнути не до голослівних фраз, а доведених міркувань. Якщо ж доведення у даний час не є потрібним, людина повинна його принаймні заготувати, мати на увазі. Людину, яка не може довести свої міркування і камуфлює штампи та кліше відрізняє імітація доведень на кшталт: «Я так вважаю (думаю)», «Ти мені не віриш?», «Я відчуваю, що це правда» і т.п.

Література.

• оменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник — К.: Золоті ворота, 1998. — С. 5 — 20.

• оменко І.В. Логіка — юристам. — К.: Четверта хвиля, 1998. — С. 3 — 21.

• офтул М.Г. Логіка. — К.: Академія, 1999. — С. 3 — 12.

• урбатов В. И. Логика. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 84 — 88.

• онверський А.Є. Логіка. — К.: Четверта хвиля, 1998. — С. 3 — 32.

• еребкін В.Є. Логіка. — Харків: Основи, К.: Знання, 1998. — С. 4 — 28.

• ерков В. Ф. Логика. — Минск: Тетра Системс, 2001. — С. 196 — 217.

• етманова А. Д. Учебник по логике. — Москва: ЧеРо, 2000 — С. 88 — 101.

• ойшвилло Е.К., Дегтярев М. Г. Логика — учебник для вузов. — Москва: Владос, 2001 — С. 27 — 33.