Побудова моделі досліджень витрат на виробництво

[Введите текст]

ВСТУП

Існує досить велика кількість способів, за допомогою яких підприємство може заробляти прибуток. І для кожного способу найбільш важливим фактором є фактор затрат, тобто тих реальних витрат, які повинне понести підприємство в процесі своєї діяльності, спрямованої на одержання прибутку. Якщо підприємство не приділяє належної уваги своїм витратам, вони починають поводитися непередбачено, унаслідок чого розмір прибутку зменшується і найчастіше стає негативним, тобто діяльність починає приносити збитки.

У реальній практиці на підприємствах не приділяють належної уваги витратам з тієї причини, що не можуть досить детально їх описати. Найчастіше просто важко розібратися в заплутаній структурі витрат, їх взаємозалежності і залежності від ключових факторів бізнесу. В той же час усвідомлення того, що витрати грають істотну роль у бізнесі, привертає значну увагу менеджерів підприємства.

У даній роботі викладені основні положення аналізу витрат, що допоможуть розібратися в характері виникнення і поводження витрат на практиці і надалі дадуть можливість створити систему управління ними.

Необхідно обмовити, що витрати будуть розглядатися в рамках управлінського обліку підприємства, а не фінансового (бухгалтерського) обліку. Істотною відмінністю управлінського обліку є наступні фактори:

управлінський облік це внутрішня справа кожного підприємства і його основні формати не повинні випливати яким-небудь узаконеним положенням;

підприємство займається управлінським обліком для цілей внутрішнього аналізу ефективності своєї діяльності і планування цієї діяльності на майбутнє;

управлінський облік націлений на майбутнє, а не є просто фіксацією досягнутого стану.

Об'єктом дослідження в роботі є діяльність ВАТ «Сніжнянський машинобудівний завод», зокрема процеси формування витрат виробництва.

Предметом дослідження є моделі управління витратами підприємства на виробництво продукції.

Мета роботи побудова моделі прогнозування витрат виробництва для подальшого їх зменшення, виходячи з існуючих реалій і можливостей.

Задачі, що ставляться в роботі, у загальному виді зводяться до наступного:

розглянути економічну сутність витрат і фактори їх формування;

класифікувати усі витрати на виробництво;

вивчити методи аналізу витрат;

провести аналіз фінансового стану об'єкта дослідження;

проаналізувати витрати виробництва виходячи з реальних даних;

провести дослідження методів аналізу витрат;

побудувати модель прогнозування витрат виробництва;

побудувати виробничу функцію Кобба-Дугласа;

проаналізувати точку безбиткованості.

Основним положенням, у якому приділяється увага витратам, є П (С)БО 16 «Витрати», у якому викладено усі складові витрат відповідно до чинного законодавства.

Областю використання результатів роботи можуть бути підприємства, в яких приділено багато уваги зниженню витрат, де є необхідне комп’ютерне обладнання, а також програми, що забезпечують якісну роботу, де працюють спеціалісти, котрі можуть використовувати традиційні й економіко-математичні заходи з метою аналізу і прогнозування змін витрат, робити відповідні висновки для їх зменшення та впроваджувати інші заходи.

1. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ

1.1 Сутність витрат та способи їх обліку

Теорія і практика економіки підприємства вважають незаперечною доцільність вартісної оцінки використовуваних факторів виробництва і визначення пов’язаних з ним витрат. При цьому поняття витрат не є однозначним 22. В його основі можуть бути різні грошові оцінки, хоч і однакові по економічній сутності, але різні за цілями. Найбільш розповсюдженими в літературі є поняття витрат, що утворюють вартість (вартісні витрати), і витрат у формі виплат. Такий поділ витрат ґрунтується на монетарній основі.

До вартісних належать витрати в грошовій формі на матеріальні блага та послуги за визначений розрахунковий період, потрібні для підготовки й здійснення виробничого процесу, а також реалізації його результатів. До них можна віднести й інші грошові витрати, наприклад податки, що стосуються виробничої діяльності підприємства. Відповідно до цього визначення, витрати складаються з поглинутої в певному виробничому періоді вартості організаційних, основних і додаткових факторів, необхідних для виробництва благ та їх продажу на ринку.

Поняття витрат як таких, що утворюють вартість і не пов’язані з потоками платежів за ресурси орієнтовано на оцінку витрат благ з погляду управлінських рішень, що приймаються на підприємстві. Вартісна оцінка благ дає можливість аналізувати альтернативні можливості їх використання і вибирати найкращі з них. Тому вона ґрунтується на концепції граничної корисності. Відповідно до цього, для оцінки граничної корисності витрат благ закупівельні ціни факторів виробництва диференціюються на підприємстві згідно з внутрізаводським рівнем їх дефіцитності. Отже, вартісні витрати на певний фактор виробництва можуть істотно відрізнятися в залежності від рішення, що приймається, і, звичайно, вони неоднакові на різних підприємствах.

Як бачимо, основою витрат як вартісного оцінного показника є внутрізаводський рух факторів виробництва. Така оцінка повинна сприяти тому, щоб обмежені фактори одного й того ж призначення використовувались оптимально з точки зору мети підприємства. Тому вартісні витрати не є безумовно незмінними в межах певного поля господарських рішень. Вони змінюються із зміною обсягів факторів, що є в розпорядженні підприємства, і залежать також від оптимальності їх розподілу.

Поруч із витратами, що утворюють вартість, існують витрати у формі грошових виплат. Вони обумовлені потоками платежів за використовувані підприємством блага і включають фактичні грошові витрати. Витрати ресурсів обчислюють за цінами їх придбання. Така калькуляційна стаття як, наприклад, заробітна плата підприємця, не вважається витратами, оскільки поняття останніх орієнтоване винятково на грошове відшкодування витрачених факторів виробництва. Грошові виплати зв’язані насамперед із позазаводським рухом факторів виробництва, при цьому інформація про видатки підприємства на придбання цих факторів є явною. Ці витрати на всіх підприємствах визначаються практично однаково. Ціни придбання часто використовують і при плануванні виробництва, коли підприємство не має достатньої інформації про діючі ринкові ціни на товари або відмовляється від збору такої інформації з мотивів економії.

Застосування вартісного або грошово-видаткового поняття витрат залежить від мети обліку на підприємстві й не може бути мови про принциповий вибір одного з них. У теоретичних дослідженнях виробництва та витрат у більшості випадків вважається, що забезпечення ресурсами, потрібними для виготовлення продукції, здійснюється відповідно до оптимальних рішень, з огляду на витрати. Якщо ці ресурси підприємство вже має, то вважають, що не існує обмежень у їх використанні і можливій заміні. В останньому випадку більш прийнятними є ціни відтворення.

Сутність витрат, з економічної точки зору, полягає в тім, що вони характеризують у грошовому вираженні обсяг ресурсів, використаних у визначених цілях, і трансформуються в собівартість продукції, робіт, послуг.

Представлення про витрати підприємства ґрунтується на трьох важливих положеннях:

1) витрати визначаються використанням ресурсів, відбиваючи, скільки і які ресурси витрачені при виробництві і реалізації продукції;

2) обсяг використаних ресурсів може бути представлено у натуральних і грошових одиницях, однак в економічних розрахунках прибігають до грошового вираження витрат;

3) визначення витрат завжди співвідноситься з конкретними цілями і задачами, тобто обсяг використаних ресурсів у грошовому вираженні розраховують для визначеної функції (виробництва продукції, її реалізації) або виробничого підрозділу підприємства.

Предметом керування є витрати підприємства у всіх їх різноманітті.

Першою особливістю витрат як предмета керування виступає їхній динамізм. Вони знаходяться в постійному русі, зміні. Так, у ринкових умовах господарювання постійно змінюються ціни на матеріали, що здобуваються сировину і, що комплектують деталі і вироби, тарифи на енергоносії й ін. Відбувається відновлення продукції, переглядаються норми витрати матеріальних і трудових витрат, що відбиває на собівартості продукції і рівні витрат. Тому розгляд витрат у статиці носить умовний характер і не відбиває їх рівня в реальному житті.

Друга особливість витрат як предмета керування полягає в їх різноманітті, що вимагає застосування великого спектра прийомів і методів у керуванні ними. Різноманіття витрат виявляється в їх класифікації (див. параграф 1.2), що дозволяє, по-перше, виявити ступінь впливу одних витрат на економічні результати діяльності підприємства, по-друге, оцінити можливість впливу на рівень тих або інших видів витрат і, нарешті відносити на виріб тільки ті витрати, що необхідні для його виготовлення і реалізації. Не менш важлива і складна задача правильне віднесення витрат на виробничі підрозділи й окремі види діяльності підприємства.

Третя особливість витрат складається в труднощі їх виміру, обліку й оцінки. Абсолютно точних методів виміру й обліку витрат немає.

Четверта особливість це складність і суперечливість впливу витрат на економічний результат. Наприклад, підвищити прибуток підприємства можна за рахунок зниження поточних витрат на виробництво, що, однак, забезпечується підвищенням капітальних витрат на НДОКР, техніку і технологію. Високий прибуток від виробництва продукції нерідко значно скорочується через високі витрати на її утилізацію і т.п.

Згідно зі своїми завданнями, теорія витрат, що ґрунтується на аналізі виробництва, дає можливість об'єктивно визначити ступінь його економічності. Для цього в моделях витрат повинні враховуватися фактори й управлінські рішення, що впливають на їх рівень у певному періоді виробництва.

Передусім чинники, що впливають на величину витрат, варто знайти і систематизувати в залежності від того, випливають вони безпосередньо з процесу виробництва або пов’язані з іншою діяльністю підприємства, необхідної для виготовлення продукції, стосуються кількісного або вартісного компонентів витрат. Водночас слід з’ясувати, якою є взаємна залежність між чинниками впливу на витрати. Відтак аналізують напрям і ступінь впливу їх на величину останніх. І, нарешті, слід визначити, які існують можливості використання цих чинників для прийняття коротко-, середньоі довгострокових рішень, тобто чи можна їх вважати у визначених границях функціональними перемінними, брати до уваги як дані, що не підлягають змінам. Ступінь впливу різних чинників на витрати виробництва визначається в процесі їх формування 22, c. 291.

Спочатку розглянемо фактори впливу на витрати, що мають безпосередній зв’язок з виробництвом. До них відносяться наступні фактори розмір підприємства;

виробничі потужності;

виробнича програма;

глибина виробництва;

організація виробництва;

якість факторів виробництва;

зайнятість.

Істотно впливає на рівень витрат такий виробничий чинник, як розмір підприємства. Мова йде про сукупну виробничу потужність, диференційовану за видами, кількістю і максимальною віддачею наявних факторів. Підприємства, які різняться типами, кількістю та терміном служби своїх засобів виробництва або кваліфікаційним і віковим складом працівників, а також їх чисельністю, вважаються підприємствами різної величини з різними витратами. Ця обставина спонукує підприємців до формування економічно обґрунтованої величини підприємства, що є визначеним компромісом між мінімальною його величиною, зумовленою вимогами виробництва, та інерційністю і негнучкістю надто великих виробничих одиниць.

Об'єктивно неможливо точно взаємоузгодити виробничі потужності, які є вирішальними при визначенні величини підприємства. У короткостроковому періоді величину підприємства змінити неможливо. У довгостроковому періоді величину підприємства можна змінити, змінивши кількість і склад потенційних факторів. Змінений виробничий потенціал впливає на величину витрат підприємства.

Другим чинником, що впливає на величину витрат, є виробнича програма підприємства. Виробнича програма це перелік типів продукції, яку будуть виготовляти у визначеному виробничому періоді із зазначенням її кількості. Вона включає специфічний для визначеного періоду випуск продукції в межах номенклатури, властивої для виробничого профілю підприємства. Номенклатура продукції змінюється тільки через тривалі періоди. Отже, виробнича програма регулюється підприємством, її вплив на витрати безпосередньо обумовлений кількістю ресурсів, потрібних для виготовлення продукції.

Подібно до асортиментних змін у складі продукції на величину виробничих витрат впливає глибина виробництва на підприємстві. Вона характеризується кількістю стадій виготовлення продукції в багатостадійному виробництві й тим, наскільки потреба в первинних, проміжних продуктах і деталях забезпечується власним виробництвом і якою мірою за рахунок поставок зі сторони. Тому залежність витрат від глибини виробництва можна вважати одним із аспектів впливу на них виробничої програми. Більша кількість стадій виробництва вимагає більше устаткування, персоналу, матеріалів і, отже, впливає на виробничі витрати.

Також необхідно звернути увагу на такий чинник впливу на витрати, як організація виробництва, тобто форма його здійснення. Вона має три аспекти: рівень автоматизації, вид і тип виробництва на підприємстві. Оскільки рівень автоматизації здебільшого обумовлений видом і типом виробництва, то можна обмежитися розглядом цих двох організаційних форм. Існує два види виробництва, що різняться порядком здійснення виробничого процесу, а саме: виробництво з груповим розміщенням устаткування (непотокове) і потокове виробництво. До типів виробництва належать масове, серійне, сортиментне і одиничне.

Масове виробництво дає можливість автоматизувати робочі операції, що є проблематичними для одиничного виробництва, орієнтованого на окремі замовлення. Переконливий доказ цього порівняння потокових ліній виготовлення цигарок і автомобілів з робочими місцями підприємств із виробництва окремих машин або меблів. Масове виробництво позбавлене витрат на переналагодження устаткування і збереження виробничих запасів, що є необхідними для сортиментного й одиничного виготовлення продукції. Таким чином, тип виробництва є важливим чинником впливу на величину витрат. Подібне спостерігається і за різних видів виробництва.

Масове і багатосерійне виробництво, у якому застосовуються переважно потокові методи, орієнтовано на виготовлення певного виду продукції.

Ще одним чинником впливу на витрати є якість факторів виробництва. Вона виражається властивостями чинників, що визначають їх придатність для використання у виробничому процесі, тобто для виготовлення визначеної продукції. Відомо, що матеріаловіддача, продуктивність машин, фізичний стан і відповідна професійна кваліфікація робочої сили обумовлюють виробничі можливості підприємства. І тут актуальною завданням є добір факторів виробництва такої якості, за якої витрати на одиницю продукції були б мінімальні.

На рівень витрат впливає і такий виробничий фактор, як зайнятість. Зайнятість підприємства або потенційного фактора це кількість одиниць продукції, що виготовляється ними за певний період. Відношення цієї кількості продукції до виробничої спроможності, тобто виробничої потужності, підприємства або потенційного фактора показує ступінь зайнятості.

Виражена в одиницях продукції зайнятість опосередковано впливає на рівень витрат через співвідношення затрат факторів виробництва, що комбінуються, тобто через їх пропорції. Оскільки потенційні фактори, що використовуються протягом багатьох циклів виробництва, повільніше адаптуються до коливань зайнятості, ніж затрачувані фактори, то внаслідок цього змінюються їх пропорції. При цьому негативно впливають на витрати як низьке використання виробничої потужності за повільного зношення й технічного старіння устаткування, так і максимальне її завантаження, що спричиняє підвищене спрацювання і додаткове обслуговування машин.

Розгляд викладених виробничих чинників впливу на витрати свідчить, що між деякими з них існують певний взаємозв'язок і взаємозалежність. Так, зміна величини підприємства, виробничої програми й організації виробництва завжди зумовлюють зміни якості виробничих факторів та/або їх пропорцій. При цьому слід мати на увазі, що кожна зміна рівня витрат спричиняє зворотний вплив на якість факторів виробництва, їх ціни і пропорції. Якщо зазначені чинники сфери виробництва не змінюються в часі, то й рівень витрат підприємства залишається незмінним.

Поруч з чинниками, які властиві сфері виробництва й які називають головними, на рівень витрат певною мірою впливають також чинники, пов’язані з іншими сферами діяльності підприємства. До них належать, наприклад, процеси збуту продукції, фінансування, досліджень і розвитку.

1.2 Класифікація витрат підприємства

Аналіз витрат починається з побудови їх класифікацій, що допоможуть одержати комплексне представлення про їх властивості й основні характеристики. Варто підкреслити, що витрати як винятково складне явище не можуть бути представлені за допомогою деякої однієї класифікації. На практиці існують і нижче будуть використані різні підходи до їх класифікації з погляду різних критеріїв оцінки і розуміння витрат. Сукупність представлених класифікацій дозволить дати повне представлення про феномен витрат і їх основних характеристик.

У самому загальному випадку будь-яке підприємство може бути віднесене до виробничих, торговельних або підприємств сфери обслуговування. Те, про що піде мова далі, має місце для будь-якого підприємства, однак найбільшу увагу буде приділено виробничим підприємствам, оскільки вони мають найбільш складну структуру витрат. Треба ще раз відзначити, що класифікація витрат не є самоціллю, а створює необхідні умови для їх наступного аналізу. Вона створює передумови для визначення рівня витрат по об'єктах керування ними, організації планування, обліку, контролю й аналізу.

1) У світовій практиці усі витрати прийнято класифікувати по наступних ознаках 39:

по складу: фактичні, планові або прогнозні;

за характером поводження: змінні, постійні;

за ступенем усереднення: загальні, середні (витрати на одиницю);

за функцієй керування: виробничі, комерційні, адміністративні;

за способом віднесення на собівартість: прямі, непрямі;

за економічним змістом: основні і накладні;

за порядком віднесення витрат на період генерування прибутку: на період і продукт.

Розглянемо найбільш важливі, з погляду подальшого аналізу, класифікації.

2) Загальна класифікація витрат Основною ознакою поділу витрат для загальної класифікації є місце їх появи і відношення до різних сфер діяльності підприємства 60, c.163. Дана класифікація використовується для упорядкування витрат у рамках звіту про прибуток підприємства і для наступного порівняльного аналізу окремих видів витрат підприємства. Основні види витрат відповідно до загальної класифікації представлені на рис. 1.1.

Рисунок 1.1 — Загальна класифікація витрат Відповідно до цієї класифікації усі витрати підрозділяються на виробничі і невиробничі. У свою чергу виробничі витрати складаються з витрат, зв’язаних з використанням прямих матеріалів, витрат на оплату прямої праці, виробничих накладних витрат.

Опишемо докладно кожну складову виробничих і невиробничих витрат.

Витрати на прямі матеріали включають суму витрат, понесених підприємством на придбання сировини і комплектуючих матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів і інших матеріалів, що безпосередньо використовуються у виробництві і переходять у готову продукцію.

Витрати прямої праці являють собою оплату основного виробничого персоналу (робітників), зусилля яких безпосередньо (фізично) пов’язані з виробництвом готового продукту. Праця наладчиків устаткування, цехових майстрів і менеджерів у змісті витрат відноситься на виробничі накладні витрати. Слід зазначити відому умовність цих визначень у сучасних умовах, коли «істинно пряма» праця починає грати все меншу роль у сучасному високо автоматизованому виробництві. Існують цілком автоматизовані виробництва, для яких пряма праця як такова відсутня зовсім. Проте в загальному випадку поняття «основні виробничі робітники» залишається в силі і їх заробітна плата відноситься до витрат прямої праці.

Виробничі накладні витрати включають інші види витрат, що забезпечують стадію виробництва на підприємстві. Структура цих витрат може бути дуже складної, а їх кількість велика. Найбільш характерними видами виробничих накладних витрат є непрямі матеріали, непряма праця, електрична і теплова енергія, ремонт устаткування, комунальні послуги, амортизація виробничого устаткування і приміщень, деяка частина податків, що включаються в число так званих валових витрат, і всі інші витрати, що пов’язані з виробничим процесом на підприємстві.

Витрати, пов’язані з продажем продукції, містять у собі усі витрати підприємства, пов’язані зі збереженням готової продукції на складі, просуванням товару на ринок і доставкою товару споживачеві.

Адміністративні витрати містять у собі загальну суму витрат, пов’язаних із загальним керуванням підприємства, тобто утриманням апарата керування, у тому числі бухгалтерії, планово-фінансового відділу.

Дуже важливим представляється спосіб, за допомогою якого сукупність витрат укладається у виробничу собівартість проданих товарів. Нижче в табл. 1.1 наведен приклад упорядкування витрат за допомогою розрахункової процедури, котра як кінцевий результат приводить до виробничої собівартості проданих товарів. Надалі отримане значення виробничої собівартості проданих товарів зіставляється (разом з величиною невиробничих витрат) з виручкою підприємства, в результаті чого робиться висновок про величину прибутку підприємства.

Таблиця 1.1 — Собівартість виготовлених товарів

До розглянутої вище класифікації безпосередньо примикає ще одна класифікація, розглянута нижче.

3) Класифікація витрат стосовно готового продукту. Відповідно до класифікації витрат усі витрати підприємства підрозділяються на дві групи:

витрати, що відносяться до готового продукту (Product Costs),

витрати, що відносяться на період часу (Period Costs).

Ознакою поділу витрат відповідно до даної класифікації є спосіб, за допомогою якого витрати відносяться на собівартість проданих товарів. Витрати першої групи включаються в собівартість проданих товарів тільки тоді, коли готова продукція, до складу якої увійшли ці витрати, продана. До моменту продажу ці витрати в складі товарно-матеріальних запасів підприємства являють собою його активи, тобто вони матеріалізовані в складі незавершеного виробництва або готової продукції і зберігаються на складі. Витрати другої групи включаються в звіт про прибуток, тобто враховуються при розрахунку прибутку підприємства, протягом того періоду, коли вони були фактично понесені. Характерним прикладом другої групи є витрати, пов’язані з загальним керуванням підприємства.

Ясно, що відповідно до даної класифікації виробничі витрати (у своїй основній масі) відносяться до першої групи, а невиробничі витрати — до другої. Ресурси підприємства, що формують витрати, що відносяться до продукту, є активами підприємства доти, поки підприємство не продасть готову продукцію. У той же час витрати, що відносяться на період часу, визнаються витратами підприємства саме в той період, коли вони були понесені, незалежно від того, була продана готова продукція чи ні.

4) Класифікація витрат за статтями калькуляції

У процесі виробництва продукції витрати виникають в різних виробничих і невиробничих сферах, вони містять різні по економічному змісту витрати, що залежать від характеру виготовлення виробів, виконання робіт, технології й організації праці.

Таким чином, виникає необхідність у класифікації витрат не тільки по їх однорідних елементах, але і по місцю виникнення або по статтях витрат. Класифікація витрат необхідна для їх розмежування по цільовому призначенню і по місцю виникнення. Іншими словами, витрати підприємства підрозділяються відповідно до їх виробничого призначення, при цьому той самий вид витрат може використовуватися для різних цілей.

Усі витрати підприємства, що підлягають включенню в собівартість готової продукції, у кінцевому рахунку цілком розподіляються, тобто включаються в собівартість окремих видів продукції (або груп однорідної продукції).

Угруповання витрат по статтях калькуляції забезпечує виділення витрат, зв’язаних з виробництвом окремих видів продукції. Ці витрати відносять на собівартість продукції прямо або побічно. Помітимо, що перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції розрізняється по галузях виробництва і встановлюється окремо кожним підприємством.

У машинобудуванні застосовується наступне угруповання витрат по калькуляційних статтях собівартості:

матеріали основні;

поворотні відходи (віднімаються);

транспортно-заготівельні витрати матеріалів;

матеріали технологічні;

паливо й енергія;

покупні напівфабрикати;

основна заробітна плата виробничих робітників;

додаткова заробітна плата виробничих робітників;

відрахування на соціальні нестатки;

загальновиробничі витрати;

загальногосподарські витрати;

інші виробничі витрати;

комерційні витрати.

Завдяки постатейній класифікації витрати можуть контролюватися в плані й обліку по місцю їх виникнення і по окремих видах продукції. Крім того, по кожній статті витрат можна визначити ступінь зв’язку величини витрат із установленою калькуляційною одиницею.

5) Класифікація витрат за характером поводження Відповідно до цієї класифікації основною ознакою є залежність зміни витрат у зв’язку зі зміною якого-небудь базового показника. У якості останнього звичайно використовується обсяг проданих товарів, але можуть використовуватися й обсяг виробництва в натуральному вираженні, витрати прямої праці й ін. Відповідно до цієї ознаки витрати розділяють на два види: постійні (фіксовані) і змінні.

Змінні витрати — це такі витрати, що змінюються (у цілому) прямо пропорційно збільшенню або зменшенню обсягу виробництва і продажів (у припущенні, що витрати на одиницю продукції залишаються майже постійними, стабільними). До змінних витрат відносяться витрати на сировину і матеріали, енергію і комунальні послуги, що використовуються в процесі виробництва, комісійні з продажів (якщо вони визначаються обсягом продажів), зарплата робітників (за умови, що вона може бути збільшена або зменшена при збільшенні або зменшенні обсягу виробництва).

Постійні витрати — це такі витрати, що не міняються, коли змінюється рівень виробництва і продажів за якийсь визначений період часу (наприклад, місяць, квартал, рік). Прикладами постійних витрат є витрати на амортизацію будинків і устаткування, амортизацію передопераційних витрат, оренду і лізинг, що не змінюються при зміні обсягу продажів і обсягу виробництва.

Деякі витрати, наприклад, заробітна плата або загальні адміністративні витрати можуть змінюватися не зовсім прямо пропорційно обсягу й у той же час не бути постійними. Вони можуть бути позначені як змішані (напівзмінні). Такі витрати можна розбити на змінні і постійні компоненти і розглядати їх окремо.

Слід зазначити, що постійні витрати можуть змінюватися при істотній зміні обсягу виробництва. Причому ця зміна носить, як правило, стрибкоподібний характер. Наприклад, при збільшенні обсягу виробництва може знадобитися оренда додаткового виробничого приміщення і покупка нового обладнання, що приведе до збільшення постійних витрат на суму орендних платежів нових приміщень, а також експлуатаційних і амортизаційних витрат по новому обладнанню.

На практиці часто зустрічаються витрати, що містять у собі компоненти змінних і постійних витрат. Класичним прикладом таких витрат є вид орендної плати, котра відповідно договору між орендарем і орендодавцем розділяється на дві частини: орендар повинний платити фіксовану суму на місяць і додатково оплачувати кожну годину роботи виробничого устаткування, установленого на орендованих площах.

Подібні приклади, у яких ідеально точно відбувається поділ змішаних витрат, зустрічаються вкрай рідко. У реальних умовах часто важко безпосередньо й однозначно виділяти змінну і постійну складову витрат, аналізуючи результуючі витрати по їх окремих елементах, число яких може досягати декількох десятків.

6) Класифікація витрат на прямі і непрямі

Дана класифікація використовується при розгляді питання про факт віднесення витрат на визначений вид продукції або на визначений підрозділ (цех) підприємства. Відповідно до цієї класифікації витрати підрозділяються на прямі і непрямі.

Принциповим розходженням між прямими і непрямими витратами є те, що прямі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом і реалізацією конкретного виду продукції, і тому з легкістю можуть бути віднесені на його собівартість 60. Характерними статтями прямих витрат є сировина й основні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, силова електроенергія, основна заробітна плата виробничих робітників.

Непрямі витрати пов’язані з виробництвом одночасно декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки, так що неможливо безпосередньо виділити ту частину витрат, що приходиться на конкретний вид продукції. Характерними статтями непрямих витрат є ремонт і утримання універсального устаткування, загальноцехові витрати, загальнозаводські витрати, частина невиробничих витрат.

Дана класифікація породжує задачу, котра полягає в тому, щоб оцінити собівартість одного окремо узятого виду продукції в загальній товарній номенклатурі підприємства. Ясно, що ця собівартість включає як прямі, так і непрямі витрати. І якщо у відношенні перших проблема оцінки не виникає, те непрямі витрати повинні бути розподілені по видах продукції за допомогою якого-небудь принципу. Як правило, їх включають у собівартість конкретних видів виробів шляхом розподілу пропорційно якій-небудь умовній базі. У відомому змісті цей розподіл носить умовний характер, тому що принципово точно такий розподіл зробити неможливо внаслідок комплексності і стохастичности процесу формування сукупних витрат.

1.3 Методи та моделі дослідження витрат підприємства

Перебудова господарського механізму, перехід до ринкових відносин з особливою гостротою актуалізують проблему раціонального витрачання всіх видів ресурсів, докорінного поліпшення управління витратами для забезпечення стійкої конкурентоспроможності продукції.

Під час аналізу використовуються такі показники 53, c.155:

повна собівартість продукції в цілому та за елементами, калькуляційні статті витрат;

витрати на одну гривню товарної продукції;

окремі статті витрат.

Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:

об'єктивна оцінка виконання плану собівартості продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;

вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;

пошук резервів зниження собівартості продукції, розробка відповідних заходів щодо їх використання;

забезпечення центрів відповідальності необхідною аналітичною інформацією щодо оперативного управління формуванням собівартості продукції;

Управління собівартістю продукції є комплексним процесом, провідне місце в якому посідають облік і аналіз витрат на виробництво. Попри численні публікації з проблем аналізу собівартості продукції, сформовані різноманітні методики, ще дотепер відчувається гостра потреба у побудові нової моделі аналітичних досліджень, яка б відповідала сучасним завданням управління собівартістю продукції.

Мета аналізу собівартості продукції полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів оптимізації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень. Для досягнення цієї мети здійснюється аналіз на основі принципів системного, комплексного і кібернетичного підходів до аналізу економіки.

В основі системного підходу лежить дослідження об'єктів як системи, розкриття їхньої цінності, виявлення багатьох типів зв’язків, зведення їх в єдину теоретичну систему.

Системний підхід до аналізу собівартості передбачає виявлення місця і ролі показника собівартості в оцінці досягнутої ефективності виробництва, розробку принципової схеми аналізу на основі класифікації факторів і резервів зниження собівартості продукції, визначення методів вимірювання факторів і резервів зниження собівартості продукції та ін.

Комплексний підхід означає вивчення об'єктів як системи з точки зору формування інформації з метою прийняття управлінських рішень. Комплексний підхід збігається з системним підходом лише стосовно вивчення окремих аспектів, окремих показників, їхня динаміка і прогноз на перспективу не збігаються, коли мова йде про аналізований об'єкт загалом. Тоді комплексний підхід виступає як принцип системного підходу. Він означає узгодження й одночасне дослідження у взаємозв'язку різних аспектів господарської діяльності на основі вивчення системи показників з метою отримання кінцевих результатів, визначення і вимірювання факторів, що їх зумовлюють, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, отримання інформації для обґрунтування управлінських рішень.

Кібернетичний підхід передбачає розгляд об'єктів як системи, яка складається з елементарних перетворювачів інформації. При кібернетичному підході аналіз підпорядкований цілям синтезу економічної системи і її вдосконаленню, економіко-математичні методи аналізу збігаються із системним дослідженням економіки та управління об'єктом.

Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції

Найбільш узагальнюючим показником собівартості продукції, що виражає її прямий зв’язок із прибутком, є рівень витрат на одну гривню товарної продукції 53. Це універсальний показник тому, що, по-перше, може бути розрахованим у всіх галузях народного господарства, по-друге, показує прямий зв’язок між собівартістю продукції та прибутком. Рівень витрат на одну гривню товарної продукції обчислюється шляхом відношення загальної суми витрат на виробництво товарної продукції до її обсягу.

Цей показник одночасно може бути і показником рентабельності виробництва. Наприклад, якщо він дорівнює 70 коп. на одну гривню товарної продукції, то це свідчить, що рентабельність виробництва становить 30 коп. по відношенню до однієї гривні товарної продукції.

Витрати на одну гривню товарної продукції безпосередньо залежать від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції та від зміни вартості виробленої продукції. На загальну суму витрат впливають такі чинники: обсяг виробництва продукції, її структура, зміна рівня змінних та постійних витрат, які в свою чергу можуть збільшуватися або зменшуватися відповідно до рівня ресурсомісткості продукції та цін на спожиті ресурси. Вартість товарної продукції залежить від обсягу випуску продукції, його структури та цін на продукцію.

Аналіз витрат за елементами витрат та калькуляційними статтями Вивчення структури витрат на виробництво та її зміни за звітний період з окремих елементів витрат, а також аналіз статей витрат фактично випущеної продукції є наступним етапом поглибленого, найбільш корисного аналізу собівартості продукції з метою визначення шляхів і джерел зниження витрат і збільшення прибутку.

Групування витрат по елементах характеризує всі витрати підприємства, включаючи витрати на роботи і послуги непромислового характеру.

Найбільш загальними для багатьох галузей промисловості елементами витрат є:

матеріальні затрати (сировина й основні матеріали; комплектуючі вироби і напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру; допоміжні матеріали; паливо та енергія зі сторони);

витрати на оплату праці, включаючи премії працівникам, зайнятим в основній діяльності;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Вивчення структури витрат по цих елементах, а також змін за звітний період дозволяє дати оцінку раціональності такої структури, а також зробити висновок про необхідність і можливість зміни у напрямку зниження матеріало-, фондо-, енергота трудомісткості виробництва. За результатами такого аналізу визначається оцінка характеру виробництва і визначаються найважливіші напрямки пошуку резервів зниження собівартості продукції.

Порівняння питомої ваги з відповідних елементів витрат за кілька звітних періодів дозволяє виявити зміни рівня витрат, обумовлені ступенем кооперування, впровадження нової техніки.

Відхилення фактичних витрат за елементами в абсолютних сумах можуть показувати лише загальні результати використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а не зміну собівартості продукції, тому що вони викликані також змінами в обсязі і структурі виробництва продукції.

Додатковим показником для обґрунтування відповідного висновку можна використовувати питому вагу розглянутих елементів витрат у вартості товарної продукції.

Для повного висновку про можливість вишукування резервів зниження цих витрат необхідно також вивчити витрати за їх функціональною роллю у виробничому процесі. Вони групуються за калькуляційними статтями витрат у залежності від зв’язку з виробництвом, його організацією, обслуговуванням, управлінням та збутом.

Аналіз собівартості товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат дозволяє зробити оцінку розміру економії або перевитрат в зв’язку з відхиленнями фактичної собівартості від планової. Планування та облік за калькуляційними статтями дозволяє визначити цільові виправлення витрат, зв’язок із технологічним процесом, обчислити собівартість окремих одиниць продукції й узагальнити витрати за місцем їх виникнення. При такому аналізі собівартості продукції необхідно перевірити виконання плану за витратами у цілому, виявити причини економії або перевитрати за кожною статтею витрат, установити резерви подальшого зниження собівартості продукції.

Кількість і найменування калькуляційних статей у різних галузях промисловості неоднакова та встановлюються підприємством.

Витрати за статтями собівартості відрізняються від витрат за елементами тим, що вони відбивають витрати, що зв’язані з виробництвом і реалізацією товарної продукції за даний звітний період. Витрати ж за елементами показують усі зроблені підприємством витрати ресурсів за звітний період, включаючи витрати на зростання залишків незавершеного виробництва, витрати, віднесені на рахунок витрат майбутніх періодів тощо.

Групування витрат за статтями дозволяє характеризувати зв’язок витрат із результатами, їхню роль у технологічному процесі, управлінні й обслуговуванні, у внутрішньогосподарському розрахунку, виділити прямі і непрямі, перемінні і постійні витрати і тим самим повніше розкрити резерви їх економії.

Аналіз прямих витрат.

Також значне місце в собівартості продукції посідають матеріальні і трудові витрати, що в залежності від обсягу продукції підрозділяються на прямі, або умовно-перемінні, і непрямі, або умовно-постійні. До прямих витрат відносяться: сировина і матеріали, зворотні відходи, покупні і комплектуючі вироби і напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо й енергія на технологічні цілі, основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників із відрахуваннями на соціальні потреби й інші витрати, розмір яких залежить від обсягу й асортименту продукції. До умовно-постійних відносяться всі інші витрати, абсолютний кошторисний розмір яких в основному залишається постійним.

Найбільшу питому вагу в складі собівартості займають матеріальні витрати. Їх розмір залежить від впливу багатьох чинників, що у підсумку синтезуються в трьох основних чинниках: зміні обсягу продукції виробництва, її структури та питомих витрат у собівартості окремих виробів. Рівень питомих витрат залежить від кількості витрачених матеріалів на одиницю продукції та середньої ціни одиниці матеріалів.

Збільшення витрат сировини і матеріалів на одиницю продукції викликає значне підвищення собівартості продукції. Собівартість залежить від якості матеріалів, заміни одного виду матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, техніки, технології та організації виробництва, кваліфікації робітників, відходів сировини та ін.

В зв’язку з тим, що у нас відсутні вихідні дані для аналізу прямих витрат, крім фактичних даних по них, цей показник не буде розраховуватися.

Аналіз непрямих витрат До непрямих витрат відносяться ті види витрат підприємства, що не включаються прямо в собівартість окремих видів продукції, а для цього використовуються певні визначені методи (коефіцієнти). Вони мають загальний характер і необхідні для обслуговування і управління виробничо-господарською діяльністю підприємства.

У собівартості продукції дані витрати подані статтею загальновиробничих витрат:

на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень);

на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

на вдосконалення технології й організації виробництва;

на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

на обслуговування виробничого процесу;

на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення, інші витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

До змінних належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Ці витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Аналіз непрямих витрат проводиться шляхом порівняння їх фактичних величин на одну гривню товарної продукції з плановим рівнем звітного року, в зв’язку з чим цей показник також неможливо розрахувати.

Оперативний аналіз собівартості продукції

Важливу роль в аналізі собівартості продукції відіграє оперативний економічний аналіз. За його допомогою своєчасно оцінюються господарські ситуації з формуванням собівартості продукції, що випускається, знаходяться негативні причини та недоліки у роботі, внутрігосподарські резерви покращання використання виробничих ресурсів та оперативно приймаються управлінські рішення щодо усунення негативних причин та мобілізації резервів зниження собівартості продукції. Кілька разів на місяць (як правило, через 5−10 днів) складається відомість відхилень собівартості продукції, де вказуються причини відхилень та їх розміри на день і з початку місяця.

При оперативному аналізі витрат матеріалів використовують дані оперативного обліку руху матеріалів і дані табельного обліку. Оперативний аналіз витрат матеріалів включає постійний контроль за наявністю необхідних запасів матеріалів на складах і контроль за дотриманням стандартів витрат, що дає змогу своєчасно вживати відповідні заходи.

Важливою умовою дотримання стандартів на оплату праці на підприємстві і в його структурних підрозділах є забезпечення щоденного контролю та оперативного аналізу його витрачання для всіх категорій персоналу і видів оплати. Залежно від обсягу виробництва фонд заробітної плати поділяється на постійну і змінну частини, яким переважно відповідає годинна та відрядна форми оплати праці.

Годинний фонд перебуває в пропорційній залежності від чисельності персоналу, відпрацьованого кожним робітником часу і оплати праці за одиницю часу. При щоденній зміні чисельності персоналу за інших умов відповідно змінюється годинний фонд заробітної плати. Тому щоденний контроль за зміною чисельності кожної категорії персоналу, який перебуває на погодинній оплаті, дає змогу визначити відхилення від стандартного фонду зарплати для кожного структурного підрозділу та підприємства загалом.

Частіше виділяють такі порушення:

доплати, пов’язані з відхиленням від нормальних умов виробництва, невідповідність матеріалів, заготовок технічним умовам; невідповідність припусків, які викликають необхідність додаткової обробки; збільшена твердість металу; невідповідність інструментів, устаткування; незадовільна наладка устаткування; невідповідність розряду робіт розряду робітників;

доплати за понад урочні роботи, за роботу в нічний час;

оплата простоїв;

оплата браку та його виправлення не з вини робітника та інше.

Організація оперативного контролю й аналізу за витрачанням відрядного фонду заробітної плати має деякі особливості. Складність полягає в тому, що продуктивність на початок періоду, що аналізується, відрізняється від стандартної для даного періоду, що суттєво впливає на відхилення фактично нарахованої зарплати від її стандартного денного фонду. Щоб визначити вплив цієї відмінності, фактичну трудомісткість кожного виду продукції зіставляють зі стандартною для періоду, що аналізується, у структурних підрозділах і отриманий результат множать на щоденний випуск продукції.

Інформація про ці відхилення дає можливість вжити заходи щодо підвищення ефективності виробництва, спрямовані на зниження трудомісткості продукції.

Оперативний аналіз собівартості продукції передбачає також численні оптимізаційні розрахунки, які становлять інформаційну базу оперативного управління. Це насамперед задачі мінімізації витрат дефіцитних видів сировини і матеріалів тощо. Такі оптимізаційні розрахунки проводять за допомогою таблиць абсолютної чутливості до застосування замінників, матричних моделей.

Однак розглянуті методи, попри їх різноманітні переваги, такі як відносна простота обчислювання, досить легке інтерпретування обчислених даних, мають і досить значні недоліки. Вони визначають тільки досягнутий результат економічного розвитку, показують відхилення фактичних даних від планових, дають можливість розрахувати велику кількість показників та ін.

Але вони не в змозі якісно вивчити залежність між досліджуваними явищами і процесами господарської діяльності, завдяки їм важко вибрати найбільш оптимальний варіант рішення задачі. Вони не дають відповіді, наприклад, на питання, як зміняться витрати одного ресурсу, якщо зміниться другий, за умовою, щоб рівень виробництва не змінювався. На все це може дати відповідь застосування економетричних моделей, розгляданню котрих приділено багато уваги у третьому розділі.

2. АНАЛІЗ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Характеристика об'єкта дослідження

Основними видами діяльності заводу є:

Випуск машинобудівної продукції;

запасних частин для тракторів і іншої техніки;

литі сталеві і чавунні заготівлі, гарячі штампування для інших підприємств, що поставляються по кооперації;

товари народного споживання, у тому числі: мінітрактори, газові опалювальні апарати, замки дверні накладні врізні;

причіпні і зачіпні сільськогосподарські знаряддя до тракторів маленької потужності і мінітракторам;

паливні насоси високого тиску;

інша продукція.

Продукція призначена для задоволення потреби сільського господарства при виконанні енергоємних робіт у рослинництві, транспорті, вантажно-розвантажувальних роботах і інших областях.

Організаційна структура.

ВАТ «Сніжнянський машинобудівний завод» створено згідно рішень Міністерства машинобудування від 22 грудня 1994 р. № 1656 Органи керування і контролю товариством:

Загальні збори Акціонерів;

Наглядацька рада;

Правління Товариства;

Ревізійна комісія;

Дирекція Товариства.

Вищим органом Товариства є Загальні збори акціонерів, що збираються не рідше одного разу в рік. У компетенції вищого органа Товариства належить:

визначати основні напрямки діяльності Товариства;

затверджувати Статут і вносити зміни і доповнення;

призначати і зміщати членів Наглядацької ради;

призначати і зміщати Голову Правління;

призначати і зміщати членів Ревізійної комісії;

затверджувати річні результати діяльності Товариства;

і інші питання діяльності Товариства, що не суперечать законодавству України.

Наглядацька рада Товариства є органом Товариства, що з метою захисту інтересів держави й акціонерів здійснює контроль за діяльністю Правління ВАТ.

Правління є виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його діяльністю .

Ревізійна комісія здійснює контроль і перевірку фінансово — господарської діяльності Товариства.

Дирекція Товариства здійснює повне керівництво виробничим процесом випуску товарної продукції, взаємодії між виробничими підрозділами, цехами, відділів, відповідно до прикладеної схеми.

Керівником заводу є генеральний директор, під час відсутності генерального директора перший помічник і заступник. У підпорядкуванні головного інженера перший заступник головного інженера, два заступники головного інженера. У прямому підпорядкуванні головного інженера: зовнішньоторговельна фірма, відділ головного конструктора по тягачах, відділ головного конструктора, відділ обчислювальної і прогресивної техніки, дослідно-експериментальний цех. У веденні першого заступника головного інженера: науково-дослідний відділ, відділ головного технолога, відділ головного металурга, також, модельний цех і фасонолітейний цех № 3. Заступник головного інженера начальник Інп, відповідальний за інструментальне виробництво. Заступник головного інженера — начальник управління енергетики.

П’ять заступників генерального директора, що відповідають за визначену ділянку роботи з визначених напрямків: