Рынок та її економічного обгрунтування

Рынок та її економічне обоснование

Рынок — місце, де відбувається купівля-продаж товарів по свобод-носкладывающимся ценам.

Рыночная економіка — це система економічних відносин щодо купівлі-продажу товарів та надання послуг, здійснюваної з допомогою грошей до умовах плюралізму всіх форм власності, вільної конкуренції, та ценообразования, обеспечивающая ефективність реше-ния соціальноекономічних проблем.

Классификация рынков:

1)По об'єктах докладання розрізняють: ринок товарів, ры-нок послуг, будівельний ринок, ринок технологій, інформаційний ринок, кредитний ринок, фондовий ринок, ринок робочої силы.

2)В просторовому відношенні розрізняють: локальний, регіональний, національний, регіональний за групою інтегрованих країн, світової рынки.

3)По механізму функціонування розрізняють: вільний, монополізований, государствено-регулируемый і планово-регули-руемый рынки.

4)По рівню насиченості розрізняють: рівноважний (за обсягом і структурі), дефіцитний і избыточный В процесі регулювання громадського відтворення ринок виконує шість функций:

1)Информационная, тобто. поширення різноманітної інформації, необхідної фахівця в царині ринкових условиях.

2)Посредническая. У разі розвиненого поділу праці эко-номически відособлені виробники можу обмінюватися результа-тами свого труда.

3)Стимулирование ефективного господарювання, раціонального використання органічних ресурсів людиною і обществом.

С допомогою механізму рівноважних цен:

а) максимально оптимально формуються структурні пропорції і обсяги виробництва, б) забезпечується раціонального розподілу органічних произ-водственных ресурсів, в) виробляються найбільш технологічні способи виробництва та достегается мінімізація витрат за високого ролі продукции.

4)Распределения та обміну. Забезпечується розподіл і об-мен між групами общества.

5)Функция пропорційності. Ринок сприяє встановленню відповідності між виробництвом і які потреблением.

6)Функция санирования. Через механізм конкурентної боротьби відбувається очищення ринку від неконкурентоспроможних предприятий.

Социальное ринкове хозяйство.

Социальное ринкове господарство — це господарство що базується за принципами вільної конкуренції, вибору предметів пот-ребления, свободи розкриття і процвітання особистості. Воно обеспечи-вает прагнення раціоналізації капіталовкладення, готовність до розширення споживання. Соціальний сенс ринкового господарства зак-лючается у цьому, для того щоб успіх економіки служить кращому удов-летворению потреб та потреб общества.

Социальное ринкове господарство як концепція політики государс-тва заглиблена у вільне, економічно ефективне, міцне, соціальне і більш справедливий пристрій економіки та общества.

Для соціального ринкового господарства характерний підхід до ринків як елементу регулювання і управління економікою. У системі со-циального-рыночного господарства термін ринкове господарство означає максимально повну децентралізацію організації управління виробництвом і які споживанням через ринок збуту, рівність шансів, ефективність яких і економічну свободу.

Экономическая міць ринкового механізму спирається на децентра-лизованном і вільний вибір професії, спроможності свободно-го прийняття рішень щодо споживання і виробництва това-ров, на самостійному прийнятті рішень про використанні доходів населення і собственности.

Открытость по відношення до нововведень і ефективність инфор-мационной системи ринку збуту, що характеризується постійної конку-рентной боротьбою, швидше, і найкраще дозволяє намацати нові потреби, і навіть забезпечити рішення стратегічних задач.

Координация окремих рішень здійснюється з допомогою регулювання цін, які утворюються під впливом від попиту й предложения, Механизм цін виявився високоефективним інструментом координа-ции управління. Розширення процесу прийняття рішень производите-лями з метою пристосування до ринкових умовам не гарантує помилок. Проте він заважає прийняттю великомасштабних решений.

Решающей передумовою для функціонування механізму цін явля-ется конкурентна боротьба. Інформація, надана у ринковому процесі, за змістом й обсягом набагато ширші й полягають повніше ніж у умовах централізованого управления.

Для соціально-ринкового господарства характерна конкуренция.

Главная мета конкурентної боротьби у тому, щоб продукти економічної діяльності не залишалися до рук виробників занадто долго.

Результаты НТП повинні передаватися всім потребителям.

Вследствие конкурентної боротьби прибуток суб'єктів, котрі розробили нові технологіії, обмежена у часі. Суб'єкти, наздоганяльні пи-онеров, під час конкурентної боротьби позбавляють піонерів їх преиму-ществ. Тому міцна прибуток у умовах безупинної конкуренції досяжним в тих, хто прагне інноваціям. Великий шкода рыноч-ной економіці завдають обмеження конкурентної борьбы.

В чому полягає соціальному аспекті ринкового хозяйства.

Он состоит:

1.в повної відповідальності кожної людини під сімома, колектив і общество,.

2.в рівність інтересів, обеспечиваемом державою, у цьому чис-ле з допомогою безплатного освіти у школах, середніх, вищих і спеціальних навчальних заведениях,.

3.в численних правах населення управлінні різними ор-ганами самоуправления,.

4.в наявності численних захищеними правами у разі аварії з виробництва й у наявності трудового законодательства,.

5.в виконанні державою соціальних функцій у вигляді обес-печения діяльності механізму перерозподілу доходів у рамках Пенсійного страхування, страхування від хвороби, і навіть сущест-вует безліч заходів у користь найменш забезпечених людей і яких спіткало беду.

Рыночное господарство має соціальний ефект остільки, пос-кольку воно з допомогою своєї ефективності саме собою створює необ-ходимые передумови для максимально можливого рівня загального бла-госостояния.

Эффективность ринкового господарства підвищується, якщо государс-тво здійснює політику його регулирования.

Задачи держави при регулюванні соціально-економічних процессов.

1.Создание надійного правопорядку, у якого можливо прийняття децентралізованих рішень, тобто врегулювання воз-можностей вступу до договірні відносини і Порядок распоряже-ния і користування собственностью.

2.Обеспечение внутрішньої і до зовнішньої безопасности.

3.Обеспечение стабільності національної валюты.

4.Развитие соціальної інфраструктури, зокрема: освіти, охорони здоров’я, науки, транспорту, й т.д.

5.Обеспечение конкурентної боротьби, і недопущення освіти кар-телей влади над ринком сбыта.

6.Обеспечение соціальних гарантій і гарантій у сфері трудового права ще слабких членів общества.

7.Разработка і реалізація вимог, заборон і рыночно-хозяйственных стимулів охорони среды.

8.Определение загальновизнаних правив у області податкового і соци-ального правничий та зовнішньоекономічних отношений.

9.Макроэкономическое управління соціальноекономічними про-цессами у межах можливостей ринкового хозяйства.

Цели і кошти соціально-економічного господарства за області економічної і соціальної политики.

1.Повышение життєвий рівень населения.

2.Стабильный рівень цен.

3.Социальное забезпечення і справедливость.

Инструментами підвищення рівень життя служить наступна система заходів: а) Збереження і посилення нормально функціонуючої конкурентної боротьби. б) Проведення політики, що гарантує нормальний і належний економічний приріст умовах високого рівня зайнятості, ста-бильности цін, і збалансованості зовнішньоекономічних зв’язків. в) Забезпечення максимально вільного міжнародного обміну. р) Забезпечення вільної конвертованості валюти. буд) Розгортання міжнародного поділу праці экономике.

Необходимо пам’ятати, що коли підвищення рівень життя є самоціллю. Оскільки, по-перше, людина прагне більш качест-венным рішенням будь-якої проблеми зарахунок одержання прибутку і підвищення зарплати, по-друге, економічного зростання відкриває нові робочі місця, по-третє, економічного зростання полегшує структур-ные зміни у народному господарство і сприяє НТП, в-четвер-тых, економічного зростання є гарантією соціального обеспечения.

Стабильный рівень цен.

Обеспечение стабільного рівня цін одна із основних інструментів виконання завдання. Забезпечення сталого рівня цін здійснюється з допомогою незалежного від уряду цент-рального емісійного банку, з допомогою надійної фінансової системи держави й рахунок надання збалансованості внешнеэконо-мических зв’язків. Стабільність грошової системи є предпо-сылкой функціонування механізму цін, а стабільні ціни є вираженням соціальну справедливість на практике.

Высокий рівень занятости.

Стремление до високого рівня зайнятості існує лише з економічних причин, а й за соціальною і політичною при-чинам. У результаті працездатний громадянин може всту-пить в трудове життя і заробляє кошти для існування. При втрати місця вона має право вимагати посібник по безработице.

Порядок на ринку праці характеризується передусім тарифної автономією. Тарифна автономія дозволяє роботодавцям чи проф-союзам на основі власної відповідальності домовлятися про заробітках і промислових умовах праці. Разом про те тарифна автономія тре-бует обліку, і громадського блага.

Социальное забезпечення і справедливость.

Цель соціального забезпечення та справедливості яких і справедливого розподілу доходів і розбазарювання майна досягається шляхом регулиро-вания тарифних договорів і завдяки системи соціального законода-тельства.

Первоначальное розподіл доходів, вільно її над ринком, з соціальних причин виправляється державою з допомогою додаткового податкового облажения чи рахунок распределе-ния додаткові засоби. Проте йдеться непросто про выравни-вание доходів. У системі ринкового господарства рівність доходів не є позитивної метою. Різниця доходів є сущест-венной рушійною метою для економічної динаміки. Вирівнювання доходів означає напрям ситуації у користь тих, хто в сос-тоянии у ногу з ринковим прогрессом.

Система ринкових відносин впроваджується у Росії із великими труднощами і витратами. У ролі об'єктивного чинника цього явища може бути те що Росії ніколи було социаль-но-рыночного господарства. Щоб сформувати ринкової системи в Рос-ці необхідна низка умов і институтов:

1.Преобразование у системі економічних відносин також освіту нової виборчої системи. З 1992 року у РФ узяли курс — на плюралізм форм собственности.

Этапы: а) ваучерна приватизация б) грошова приватизация.

2.Обеспечение повну незалежність всіх учасників воспроизводс-твенного процесу, діючих над ринком разом із їх экономи-ческой ответственностью.

3.Установление економічної системи, що базується на економіці договорів, угод між рівноправними партнерами.

4.

Введение

вільних чи м’яко регульованих цін. Існує диспропорція у відсотковому співвідношенні роздрібних цін. У 1992 року було прове-дена реформа, і зараз є три виду цен:

а) встановлювані государством б) регульовані государством в) ціни вільного рынка.

5.Формирование механізму ефективно діючої конкуренції. І тому потрібно використання у певних поєднаннях экономи-ческих, технічних і соціальних предпосылок.

Экономические предпосылки.

На ринку кожного виду товарів має бути достатньо продавців і покупців. Кількість виробників має перевищувати 8−15. Ринок вважається монополізованим, якщо 4 фірми контроли-руют 80% отрасли.

Технические предпосылки.

Необходим певний рівень спеціалізації і концентрації про-изводства, забезпечення технічного переваги виробів, їх ка-чества.

Социальная предпосылки.

Предполагают надання різноманітної гарантії післяпродажних послуг, умов оплати товарів (у цьому числі кредитных).

6.Формирование стійкою фінансово-кредитної системы.

Необходимо проведення наступних мер:

а) збільшення дохідної частини бюджету бюджета б) зміцнення національної валюты в) скорочення витрат на управление г) жорсткість контролю над використанням бюджетних средств Лекция N3.

7.Создание високорозвиненою ринкової инфраструктуры:

создание сильного ринкового законодательства, формирование банківської, страхової та біржовий системы.

8.Обеспечение відкритості економіки, її інтеграції до системи ми-рохозяйственных связей.

Реализация його запровадження передбачає надання права будь-якій економічній організації здійснювати зовнішньоекономічні операції з інофірмами, відповідно до законодавством, однакові умовах з іншими виробниками діяти на внут-реннем ринку. Але існують перешкоди: а РФ слабкий рівень розвитку експортної бази, б) часткова конвертованість рубля.

9.Необходимо вирішити соціально-політичні проблеми, пов’язані з формуванням ринкової экономики.

Рынок — це соціальна інституція, який від людей опреде-ленных норм поведінки. Для Росії характерний человек-администра-тивный. Для таку людину характерна звичка до життя жінок у струк-туре, у якому зв’язку з вертикалі, у ролі підлеглого він схильний до формального слухняності, звичний спричиняє порушення його граж-данских прав. Він характерна закононепослушность, нижні на-деются на верхніх, визнають соціальну нерівність як норму. Підприємницькі установки поширені слабко. Распростране-ние має зрівняльні тенденции.

Социальная справедливість — це рівність в споживання, але не возможностях.

Механизм управління й державного регулювання ринкової экономики.

Управление общством загалом, у тому числі соціально-економічними процесами, слід розглядати у трьох аспектах:

содержательном функциональном структурном Управление в змістовному аспекті є сис-тему цілеспрямованих дій, здійснюваних безпосереднім суб'єктом управління, заснованих на виключно знанні законів розвитку об-щества і вкладених у досягнення поставлених суспільством целей.

Управление в функціональному аспекті є сис-тему, що виявляє своє утримання у таких функціях: а) Підготовка та прийняття управлінські рішення. б) Організація управління рішень. в) Стимулювання виконання рішень. р) Облік і аналіз ходу управління рішень. буд) Контроль процесу виконання затвердженого рішення. е) Оперативне управління процесом виконання решений.

Управление в структурному аспекті сприймається як органи-ческое єдність двох подсистем:

подсистемы политики, подсистемы механізмів її реализации.

Политика — це категорія, що характеризує відносини, виникаючі між класами, соціальними верствами, всередині класів з питань структурі державної влади, визначення форм і методів госу-дарственного керівництва управління обществом.

Политика структурно ділиться на стратегію і тактику:

Стратегия — це довгостроковий курс, що передбачає ре-шение великомасштабних задач.

Тактика — це розробка системи заходів із реалізації стра-тегии.

Политику також так можна трактувати змістовному, струк-турном і функціональному аспектах.

Структурный аспект передбачає виділення індустріальної, аграрної, структурно-інвестиційної, науково-технічної й инф-раструктурной політики. У основі структурного аспекти лежить об-щественное поділ труда.

Функциональный аспект передбачає виділення економічної, соціальної, идеалогической, демографічної, екологічної, адми-нистративной, національної, регіональної потуги та зовнішньоекономічної політики. Він передбачає розподіл життя на окремі сферы.

Структурный аспект відрізняється від функціонального тим, кожна різновид структурного аспекти є многогранной.

Поскольку суспільство представляє цілісну систему, те й по-литика постає як цілісне освіту. Вона має бути еди-ной, органічно увязывающей все аспекты.

Любой вид політики може бути реалізовано, є механізм реализации.

Механизм управління суспільством є історично певну систему організацій, інструментів, форм і методів здійснення діяльності суспільства, з властивою їй відносинами і всіма засобами мотивації діяльності окремих членів суспільства, соци-альных груп, і институтов.

Структура механізму управления.

Механизм управління будучи цілісної системою, що з низки елементів, має певну структуру:

прогнозирования і планування перебігу социально-экономичес-ких процессов, организационные форми успішного управління всіма процесами, происходящи-ми у суспільстві, система органів, які забезпечують підготовку й реа-лизацию рішень, вплив на виробничі процеси задля досягнення поставлених целей, система економічних, моральних і правових важелів і стимулів, з допомогою яких виявляється вплив на соціальні спільності людей метою активізації суспільно корисної діяльності, по-вышения її результативности.

разнообразные форми залучення всіх дієздатних членів общест-ва у керування справами общества.

Для здобуття права суспільство змогло розвиватися без антогонисти-ческих протиріч, він повинен регулюватися государством.

Государственное регулювання економічних та соціальних от-ношений — є цілеспрямована діяльність держави за обес-печению стабільності і бажаних темпів відтворення загальних на-роднохозяйственных умов, нормального функціонування товароп-роизводителей.

Эта діяльність здійснюється з допомогою використання правових, бюджетно-податкових та інші норми, і навіть різноманітні форми планування, прогнозування і проектирования.

1.Административно-правовое регулювання має своєю метою організацію з допомогою норм права діяльності людей, організацій, визначення компетенцій, обсягу повноважень і управлінських обов’язків державних і місцевих господарських організацій, громадян. Механізм правового регулиро-вания становлять різні нормативні акты.

2.Важным інструментом регулювання ринкової економіки є до державного бюджету. Він використовується для регулювання эконо-мики передусім фінансування расходов.

Важным інструментом впливу є державні ка-питальные вкладення, державні закупівлю та державні со-циальные расходы.

В відповідність із законодавством держава перебирає такі функции:

1.Финансирование пріоритетних напрямів, наукових і програм підготовки кваліфікованою робочою сили. Формирова-ние і реалізація програм модернізації інфраструктури, програм, у сфері забезпечення обороноздатності країни й конверсии.

2.Финансовые заохочення модернізації устаткування та зростання його продуктивності, розробка заходів розвитку експортного потенциала.

3.Финансирование програм з охорони природы.

4.Регулирование загальнонаціональної системи соціального страхування як найважливішого елемента відтворення робочої силы.

Государственный бюджет і фінансову систему надають влия-ние на підприємницьку діяльність, формуючи різні соче-тания стимулів, держава посилає їх діяльність у русло здійснення соціальних завдань важливих для общества.

В системі державного регулювання важливе місце зани-мают податки. Податкова політика, як і державне инвестиро-вание, використовується для стимулювання економічного зростання, НТП, зміни пропорцій, підвищення експортної конкурентоздатності товаров.

Основными методами використання податків являются:

изменение ставок прибуткового налога, изменение ставок податку прибыль, предоставление прямих і непрямих пільг з єдиною метою на розміри інвестиційної политики.

В цілях прискореного відновлення основний капітал, упровадження нових технологій держава здійснює політику прискореної аморти-зации.

Лекция N4.

Особенно ефективна система податкових пільг у сфері науч-ных досліджень, розробки нових технологій, соціальній та сфері розвитку високотехнологічних галузей народного господарства. Эффек-тивное вплив надає гнучка податкова політика чи стиму-лирование експортного потенциала.

Важнейшим інструментом державної політики є кредитно-денежный інструмент. Правову його основу використання становлять закони: «Про ЦБ РФ», «Про банки і банківської деятельнос-ти». Відповідно до законом «Про ЦБ РФ» останній регулює дея-тельность комерційних банків за такими направлениям:

установление мінімальної відстані статутного капитала, предельное співвідношення між розміром статутного капіталу банку і сумою його активів з урахуванням оцінки риска, показатель ліквідності баланса, минимальный розмір обов’язкових резервів, депонованих в бан-ке РФ, максимальный розмір ризику однієї позичальника (10% від суми ак-тивов банка),.

ограничение розмірів валютного і курсового рисков, ограничение використання залучених депозитів для привлече-ния акцій юридичних лиц.

Кредино-денежные кошти, використовувані у процесі регулиро-вания ринкової економіки, виступають як облікової ставки процен-та за банківський кредит, грошової емісії, мінімальних резервів банків, заходів над ринком цінних паперів. Ці цифри доповнюють бюджет податкової величини, з допомогою держава домагається змін попиту й пропозиції на грошові кредиты.

Учетная ставка — це ставка відсотка, яку ЦБ РФ як емісійний банк стягує з комерційних банків за наданий їм кредит. Підвищуючи (знижуючи) її емісійний банк утрудняє (об-легчает) комерційних банків доступом до запозиченим засобам і тих са-мым обмежує чи розширює на надання кредитів підприємствам, і организациям.

В системі кредитно-грошових коштів регулювання ринкової економіки важливе місце займає грошова емісія. Вона призводить до кількісному зміни грошової маси. Виключне право випуску готівки в звернення української й вилучення їх із звернення при-надлежит ЦБ РФ. У соотвествии з функціями резервної системи ЦБ РФ:

а) здійснює емісію від грошей і організує їхнє звернення, б) є кредитором останньої інстанції для комерційних бан-ков, в) реалізує розрахунки між банками, р) обслуговує державний борг країни, буд) проводить операції у ринку цінних паперів, е) видає комерційних банків ліцензію скоєння банківських операцій і операцій із іноземною валютою, ж) здійснює над діяльністю комерційних банков.

Наряду з грошової емісією велика роль регулюванні эко-номики управління грошовим оборотом. Управління грошовим обігом РФ здійснює ЦБ РФ відповідно до функціями резервної сис-темы на основі головних напрямів єдиної державної кре-дитно-денежной політики. До своєї діяльності в цієї об-ласти є регулювання обсягу й структури грошової маси зверненні, що з готівки у спілкуванні, коштів на рахунках і вклади юридичних, громадян інших безумовних грошових зобов’язання банков.

Основными економічними методами регулювання грошової маси являются:

определение обсягу кредитів, наданих ЦБ РФ комерційним банкам, покупка і продаж цінних паперів і в іноземній валюты, определение норм обов’язкових резервів, розміщуваних коммерчес-кими банками в ЦБ РФ, определение прцентных ставок за кредитами, наданих ЦБ РФ.

В цілях на стан ринку на країні широко ис-пользуются заходи ЦБ РФ по встановленню мінімальних розмірів резер-вов банку. Відповідно до законом «Про ЦБ РФ» останній устанав-ливает розмір обов’язкових резервів, розміщених у ЦБ РФ в про-центах. Комерційні банки підтримують залишок коштів у ре-зервных рахунках ЦБ РФ у розмірі, встановлених обов’язковими резервними требованиями.

Средства, що перебувають у резервних рахунках, що неспроможні исполь-зоваться для кредитних операцій комерційних банків. Тобто сенс регулювання норми обов’язкових резервів у тому, держава зобов’язує кредитні установи зберігати частина сво-их засобів у ЦБ РФ. Щоб уникнути кредитної експансії і охопити кон’юнктуру, держава збільшує норми обов’язкових резервів і заморожує частина депозитів банка.

Сущность заходів над ринком цінних паперів у тому, що, продаючи облігації державних позик комерційних банків, ЦБ РФ вилучає частина ліквідних ресурсів, тобто скорочує кредитні можливості банков.

Во час початку ринкових відносин велика роль экономи-ческих і соціальних процесів, які у обществе.

Характерной особливістю ринкової економіки є просте ціноутворення. Держава може вплив на про-цесс ціноутворення шляхом стабілізації цін, приймаючи у тих це-лях відповідні законодавчі акты.

Важным складовим елементом системи регулювання економіки є планування. З її допомогою здійснюється використання практично фінансово-кредитних інструментів, і інших экономичес-ких важелів. Це забезпечується шляхом розробки всіх видів бюд-жета, кредитних планів у процесі внутрифирменного планування, складання комплексних прогнозів соціально-економічного разви-тия країни, і навіть цільових комплексних програм у вирішенні важ-нейших народногосподарських проблем.

Существует планування та прогнозування на макроі мікро-рівні. Поділ праці є об'єктивної основою планирова-ния і прогнозирования.

Макроуровень экономики.

Факторы планування на макроуровне:

1.Недостаточность механізму вільного ринку забезпечення макроекономічної стійкості народного господарства країни. Дан-ное обставина обумовлена тим чинником, що вільного ринку притаманні технологічні коливання виробництва, валового доходу, зайнятості і т.д.

2.Увеличение по мері підвищення рівня доходів частки громадського споживання сукупному споживання. Оскільки громадське пот-ребление товарів та послуг регулюється не звичайним ринковим меха-низмом, а урядовими організаціями, остільки зростає частка сукупних ресурсів країни, розподілених урядом поза ринкових механизмов.

3.Возрастание масштабів непрямих наслідків виробництва та споживання на середу обитания.

4.Усиление ступеня інтеграції різних господарських одиниць і секторів економіки, що призводить до появи важливіших і слож-ных форми їх взаємної зависимости.

5.Возрастающий інтерес до проблем довгострокового розвитку, проб-лемам ресурсозбереження, можливості виснаження невоспроизводимых ресурсів, поступове руйнація оточуючої среды.

6.Постоянный зростання консолідації груп покупців, безліч класів, і навіть приватних компаній у відповідність до соціально-економічними инте-ресами. Вони висувають вимоги, автоматичне виконання кото-рых механізм вільного ринку обеспечивает.

Планирование і прогнозування — це наука, яка занима-ется й систематизацією та виробництвом нових знань у області, свя-занной з упорядкуванням прогнозів, програм, проектів. Це специфи-ческая форма громадської практики людей, що є функцією уп-равления і яка полягає у підготовці варіантів рішень на вигляді прог-нозов, проектів тощо., обгрунтуванням їх оптимальності, обеспече-нием можливості їх выполнения.

В системі управління планування займає центральне мес-то. Аргументами на користь висновку являются:

1.Тот факт, що планування виступає як подфункции той-який функцій управління, як підготовка і прийняття управлінські рішення. У системі основних функцій управління дана функція за-нимает пріоритетне місце, оскільки з неї починається процес уп-равления.

Содержанием планування як форми громадської практики яв-ляется розробка прогнозів, проектів, програм, тож планів на осно-ве використання висновків, і рекомендацій науки планирования.

Содержание планування охоплює його суть і стала прояви сутності, тобто процедури розробки проектів, програм, прог-нозов і планов.

Формы планування різноманітні. Вони визначаються многоуров-невостью і многоаспектностью.

1.Различают галузевої, регіональний, соціальний, научно-техни-ческий, екологічний, інфраструктурний й інших аспектів планиро-вания.

2.В залежності від рівня планової роботи розрізняють планирова-ние, здійснюване на межстрановом, загальнодержавному, респуб-ликанском, регіональному та інших уровнях.

3.В залежності від проміжку часу, який охоплюють реше-ния, розрізняють довгострокове, середньострокове і поточне планирова-ние.

Многоаспектность планування відбиває розмаїття проблем, котрі наважуються суспільством. Зміст планування розкривають його процедури. Процедури планування — це упорядкована после-довательность застосування логіки, принципів, підходів і методів оптимізації рішень на процесі планирования.

Выделяют три основні процедуры:

а) прогнозирование б) программирование в) проектирование Планирование на макрорівні покликана сприяти реализа-ции економічної, соціальної, екологічної, структурно-инвести-ционной, науково-технічної й зовнішньоекономічної политики.

На рівні підприємств планування та прогнозування высту-пает як інструмент реалізації ринкової стратегії менедж-мента, виступаючи важливою умовою підвищення ефективності і при-быльности діяльності предприятий.

Планирование як наука.

Практическая діяльність суспільства для розробки прогнозів, програм, тож планів всіх рівнів і тимчасових горизонтів зумовило виникнення та розвитку особливої науки — планологии.

Планология — це сфера дослідницької діяльності, нап-равленная виробництва нових знань у області складання, забезпечення можливості реалізації, виконання рішень на формі прогнозів, проектів, програм, тож планов.

Как і будь-яка наука планология є складна система, що складається з цих двох великих підсистем: організаційної і теоретико-методологической.

В склад організаційної підсистеми входят:

ученые зі своїми досвідом, теоретичними і практично знаниями, система наукових установ, що займається проблемами прогнозиро-вания, планування і проектування різних рівнях народ-но-хозяйственной системи страны, система наукової інформації з фактичної організації планової діяльність у РФ і поза рубежом.

Теоретико-методологическая система включает:

общую методологічну частину — у складі теорії пізнання і диа-лектического методу исследования, специфическую частина, що включає систему понять, категорій, законів, обмежують об'єктивні відносини та зв’язки, возникаю-щие в планової практике, совокупность накопичених знання шляхах, методах розробки, обгрунтування оптимальності, забезпечення можливості виконання й контролю над ходом виконання прогнозів, програм, тож планов, методы науково-дослідної работы.

Предметом планологии є дослідження механізму дейс-твия і механізму використання об'єктивних законів розвитку об-щества, форм і методів реалізації отриманих знань для обеспече-ния можливості планомірного регулювання які у ній процесів, для обгрунтування розвитку й удосконалення процедур планирования.

Такое визначення предмета теорії планування дозволяє вы-делить у ньому три найважливіших аспекти наукової деятельности:

1.Социально-экономический. Вона складається до вивчення конкретних за-кономерностей, визначальних розвиток соціально-економічних про-цессов. Пізнання цих закономірностей і властивих їм количествен-ной залежності є базою для на наукове обґрунтування прогно-зов, проектів всіх уровней.

2.Методология планування. Це інструмент пізнання социаль-но-экономических процесів і активного на них. Це складає основі розробки та реалізації у процесі прак-тической діяльності принципів логіки, методологічних підходів і методів наукової розробки прогнозів, проектів, програм, тож пла-нов.

3.Организационный аспект. Він охоплює питання, пов’язані з со-вершенствованием структури органів прокуратури та організацій, котрі займаються планової роботи їх взаємодії з органами управління на раз-личных уровнях.

Содержанием теорії планування є планомірна органи-зация регулювання процесу розширеного відтворення на мак-роі мікрорівні. Йдеться прогнозуванні і регулювання відтворення суспільного продукту і національного доходу на галузевому і національному аспектах відтворення трудових ре-сурсов та його використання, інвестиційних процесів, рівня життя та її якості, фінансово-кредитних і соціально-економічних от-ношений. У плануванні соціального та розвитку ис-пользуются висновки, фактичні дані і нові методи дослідження, при-меняемые функціонуючими і галузевими экономиками.

Планилогия міцно пов’язана з технічними та природними нау-ками. Галузеві і функціонуючі науки використовують і розвивають становище общеметодологических наук науки планування з урахуванням особливостей предмета.

Планирование соціально-економічного розвитку, як форма громадської практики за умов ринкової экономики.

1.Прогнозирование у системі планування розвитку ринкової эко-номики.

2.Планирование — найважливіша процедура планирования.

3.Проектирование, підготовка проектів і планів у системі плани-рования.

4.Организация ПиП до на сучасному этапе.

В умовах ринкової економіки істотно зростає роль прогнозування. Це з двома обстоятельствами:

1.Во-первых, з тим, що ринкове господарство відрізняється постоян-ными коливаннями кон’юнктури, які безпосередньо б’ють по доходи і долі кожного продавця та покупця. А, что-бы не допустити грубих помилок, потрібно оцінювати можливі варіанти поведінки контрагентів і конкурентов.

В умовах прогнозування стає невід'ємним эле-ментом вироблення ринкової стратегії і тактики будь-якому рівні хо-зяйства.

2.Во-вторых, в ринковому господарстві прогнозування постає як вихідний пункт при обгрунтуванні довгострокових програм, индикатив-ных, стратегічних партнерів і директивних планах великих проектов.

Прогнозирование — це процедура планування розвитку рыноч-ной економіки та її найважливіших ланок і структурних елементів. Воно є одним із форм планової діяльності, яка перебуває у науковому передбаченні стану об'єкта управління у певний момент.

Содержание прогнозування — це розробка прогнозів раз-личных тимчасових горизонтів, що стосуються народного господарства за це-лом, та її подсистем.

Прогноз — це науково обгрунтоване судження про можливі сос-тояниях об'єкта управління, про альтернативних шляхах і термінах їх осуществления.

Прогнозирование виступає як сполучної ланки між теорією та практикою від переважають у всіх сферах життя общества.

Прогнозирование виконує дві основні функции:

1.Предсказательная (описова, директивная).

2.Предуказательная (предписательная, перспективная) Предсказание передбачає опис можливих чи бажаних перспектив стану рішень проблем будущего.

Предуказание — це власне розв’язання цих проблем, исполь-зование інформації про майбутнє в цілях спрямованої діяльності, тобто у проблемі прогнозування можна виділити два аспекта:

Теоретико-познавательный і управлінський, пов’язані з возмож-ностью прийняття з урахуванням отриманих знань решений.

Социально-экономическое прогнозування має на меті створення наукових передумов на підготовку і прийняття рішень. Ці передумови включають науковий аналіз тенденцій, вариантное передбачення, що враховує як тенденції, і наме-ченные, оцінку можливих наслідків прийнятих рішень, обосно-вание напрямів соціально-економічного та науково-технічного прогресса.

Существует на цей час технологія прогнозів. Вона стро-ится залежно від різних критеріїв, ознак, цілей, за-дач і методів організації прогнозування. До найбільш важ-ных ставляться масштаб прогнозування, час установи, характер об'єкта й третя функція прогноза.

1) За масштабами прогнозування виділяють такі види прог-нозов:

макроэкономические, структурные, прогнозы розвитку народногосподарських комплексов, отраслевые і региональные, прогнозы розвитку первинного звена.,.

2)По часу попередження виділяють прогнозы:

оперативные (до 1 месяца),.

краткосрочные (від 1 місяці до 1 года),.

среднесрочные (від 1 року по 5 лет),.

долгосрочные (от5 до 10−15 лет),.

дальнесрочные (до 15−20 лет),.

Перечисленные типи прогнозів відрізняються одна від драга як вре-менными рамками, і своїм змістом потребують і характером оцінок исс-ледуемых процессов.

Оперативные прогнози засновані у тому, що у прогнозованому пе-риоде не станеться докорінних змін. У цих прогнозах пре-обладают детальні кількісні оцінки очікуваних событий.

Краткосрочные прогнози передбачають лише кількісні из-менения.

Среднеі довгострокові прогнози виходять що з кількісних, і якісних змін. У середньострокових прогнозах дається количественно-качественная оцінка, а довгострокових — качествен-но-количественная.

Дальнесрочные прогнози виходять тільки з якісних измене-ний, причому йдеться про закономірності розвитку об'єкта исследования.

3)В залежності від характеру досліджуваного об'єкта прогнози діляться на:

прогнозы розвитку виробничих отношений, прогнозы соціально-економічних передумов і наслідків НТП, прогнозы динаміки народного хозяйства, прогнозы воспроизводста населення, трудових ресурсів немає і т.д.

прогнозы економічного використання ПР і природоохоронних мероприятий, прогнозы рівня якості життя населения, прогнозы відтворення основний капітал і капітальних вложений, прогнозы зовнішньоекономічних связей.

4)По функціональним напрями прогнозування прогнози діляться на:

поисковые, телеологические.

Поисковый прогноз грунтується на умовному продовженні у майбутньому тенденцій розвитку досліджуваного об'єкта у минулому і теперішньому, причому такі прогнози відволікаються та умовами, здатних змінити ці тенденций.

Телелогический прогноз розробляється з урахуванням заздалегідь опреде-ленных цілей. Його завдання у цьому, щоб визначити шляхи і продовжити терміни досягнення можливих станів об'єкта прогнозування у майбутньому, прийнятих у ролі мети. Отже, якщо поиско-вый прогноз щодо майбутнього стану об'єкта отталкива-ется від його минулого, то розробка телеологического прогнозу здійснюється від заданого стану майбутнього до існуючим тенденціям та його значениям.

Источники прогнозної информации.

1)Накопленный досвід, заснований на знанні закономірностей проте-кания та розвитку досліджуваних явищ, процесів і событий.

2)Экстраполяция існуючих тенденций.

3)Построение моделей прогнозованих об'єктів применитель-но до очікуваним чи намечаемым условиям.

Существует три способу прогнозирования:

1)Экспертный. Він грунтується попередньому зборі інформації та її обробці, і навіть на судженні експертів щодо пос-тавленной завдання прогноза.

2)Экстраполяция. Спосіб, що передбачає вивчення предшествую-щего розвитку об'єкту і перенесення закономірностей цього разви-тия.

3)Моделирование. Дослідження пошукових і нормативних моделей прогнозованого об'єкта у світі очікуваних чи намічуваних измене-ний у його состоянии.

Переход Росії до ринкової економіки Об'єктивно зумовлює необхідність здійснення кардинальних змін — у прогнозиро-вании, його теоретичних засадах, технологій і организации.

Направления зміни практики прогнозирования.

1)Первое напрям у тому, що укладачам прогнозів необхідно позбутися від лінійної екстраполяції. Требу-ется виходити із нових парадигм громадського розвитку. З пара-дигмы розвитку спіраллю, його цикличности, в неминучості перио-дической зміни еволюційної і революційної форми розвитку будь-якого прогнозованого об'єкту і события.

Парадигма — це суворо наукова теорія, втілена як у системі понять, виражають суттєві риси действительности.

Парадигма — це вихідна концептуальна модель постановки труднощів і розв’язання, методів дослідження, які панують у оп-ределенный історичний період науковому сообществе.

2)Второе напрям залежить від необхідності подолати однобічність прогнозування, тобто використовувати при разра-ботке прогнозів міждисциплінарний метод. Необхідно враховувати эн-догенные та інші факторы.

3)Третье напрям у тому, вони повинні змінитися пріоритети. Якщо раніше переважав технократичний підхід, то на місце висуваються соціальні проблемы.

4)Четвертое напрям у тому, що треба розширити обрій прогнозування і межі предвиденья. Закономірності циклічного розвитку, механізм взаимодейсвтия циклів може бути достовірно розкрито лише за дослідженні століть історичного развития.

Нужны прогнози, які поєднують імовірнісного оцінку разви-тия суспільства до століття наперед з довго-, посередньоі краткосрочны-ми прогнозами, достовірність яких може зростати мо мері наближення до вихідному пункту.

5)Пятое напрям залежить від том, что прогнозування має стати процесом демократичного вибору варіантів свого політичного майбутнього розвитку виборцями, фірмами тощо. Прогнози би мало бути відомі обществу.

6)Шестое напрям у тому, що закономірності циклічного розвитку діють у ізольовано взятій країні. Вони мають глобального характеру, тому прогнози мають відображати світових процесів й особливо даної страны.

7)Седьмое напрям у тому, нова хвиля підйому прогнозування при якісному її теорети-ческого і методичного арсеналу вимагає найсучасніших і гиб-ких форм координування й інтеграції зусиль вчених і фахівців у проведенні міждисциплінарних исследований.

Значение прогнозування для формування ринкової стратегии.

1)Прогноз дає можливість оцінити характер цикличного разви-тия ринку виробництва і функціонуючих на ньому объектов.

При еволюційної динаміці ринкова стратегія підприємств і от-дельных господарських елементів має бути спрямована на закреп-ление і розширення своєї частки цього разу вже існуючому ринку. При ре-волюционных зрушеннях, коли йдеться формування нового ринку, ринкова стратегія підприємств залежить від захопленні у ньому доми-нирующей роли.

2)Прогноз дає змоги виявити, який фазі життєвого циклу перебуває вироблений товар, технологічний процес, дозволяє обирати в різних фазах різну ринкову тактику.

Если це фаза освоєння, то підприємець може бути з ризиком, на значні витрати, на тимчасові збитки у тому, щоб сформувати попит на него.

3)В процесі прогнозування з’являється можливість для вибору широкої гами варіантів ринкової стратегії з урахуванням взаимодейс-твия різних циклів у різних галузях. Це дозволяє: зробити поведінка товаровиробників з ринку понад гнучким, адаптиро-ванным і стійким до зовнішніх воздействиям.

Особенности проектирования.

1)Оно виступає як інструмент реалізації политики.

2)Оно розкриває цілі і шляхи розвитку різних объектов.

3)Оно визначає етапи соціально-економічного розвитку нашого суспільства та окремих його подсистем.

В процесі проектування мають розроблятися різні ва-рианты розвитку, про те, щоб було можливе вибрати собі оптимальний проект плюс у майбутньому такий її варіант, який соответс-твовать нових умов хозяйства.

В зв’язки Польщі з переходом до ринкових відносин змінюються ставлення до планів, їх роль та інформаційний процес становления.

1)Изменяется соціально-економічна природа планів, як у мікро-, і на макроуровне.

2)Усиливается стратегічний характер народногосподарського проектування. Чільну увагу приділяється структурної перест-ройке народного господарства, формуванню галузевих і народнохо-зяйственных пропорций.

3)Повышение наукової обгрунтованості проектів планів, які повинні стати дієвим інструментом організації воспроизводс-твенного процесса.

Цели проектування повинні відповідати існуючим ресур-сам за умови їхнього ефективного использования.

4)Расширяется ступінь демократизації процесу проектирования.

В умовах ринкової економіки розробляється цілу систему планів. Вона містить довгострокові, середньострокові і краткосрочные По функціональному ознакою плани діляться на:

производственные, транспортные, строительные і др.

По рівням Поширення розрізняють народногосподарські, от-раслевые, регіональні і плани микроуровня.

Разработка довгострокових середньострокових планів дозволяє рацио-нально поєднувати рішення перспективних завдань общества.

Долгосрочные плани, а РФ будуть у вигляді концепції соціально-економічного розвитку на 10 лет.

В цієї концепції буде визначено мети суспільства із пріоритетних цілей суспільства, його суб'єктів й формує відповідні структури народного хозяйства.

Важнейшим елементом концепції має стати політика у сфері ентеепу та оцінка цій основі перспектив підвищення ефективність використання ресурсів, зростання зайнятості і продуктивності, по-вышения капиталоотдачи.

На основі цієї концепції мають розроблятися індикативні плани розраховані п’ять років. У цього періоду определя-ются цілі й параметри вопроизводственного процесса.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.