Стихійні лиха, які найчастіше трапляються в Україні

РЕФЕРАТ

на тему:

" Стихійні лиха, які найчастіше трапляються в Україні" .

Територія України є досить великою, тому в ній можливі різноманітні стихійні лиха. Основні з них: повені, зсуви, селі, сильні вітри, смерчі, лісові та степові пожежі та ін. Коротко розглянемо їх та можливі шляхи протидії їм.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені на­багато легше, ніж передбачити момент її початку. Точність про­гнозу зростає при отриманні надійної інформації про кількість та Інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в снігово­му покрові, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.

Від надійного та завчасного прогнозування повені залежить ефек­тивність профілактичних заходів і зниження збитків. Завчасний про­гноз повеней може коливатися від декількох хвилин до декількох діб та більше.

Основний напрям боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних вит­рат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка Грунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дійовим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб — влаштування дамб. Для ліквідації не­безпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10−15. днів до початку льодоходу.

Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней —ландшафтно-меліоративні заходи.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені:

+ отримавши попередження про затоплення, необхідно терміново вийти в небезпечне місце — на височину (попередньо відключивши воду, газ, електро­прилади);

+ Якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в небез­печне місце, а самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель;

+ для того, щоб залишити місця затоплення, можна скористатися чов­нами, катерами та всім тим, що здатне утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери тощо);

+ коли людина опинилася у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скористатись плаваючими поблизу засобами й чекати на допомогу.

Зсуви. Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з нахилом в 20° і більше в будь-яку пору року. За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:

• повільні (швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік);

• середні (швидкість становить декілька метрів за годину або добу,);

• швидкі (швидкість становить десятки кілометрів за годину).

* Зсуви — це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги. Зсуви виникають через ос­лаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вими­вання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської діяльності людини тощо.

Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими жертвами. Об'єм порід, які зміщуються при зсувах, перебуває в межах від декількох сот до багатьох мільйонів кубічних метрів.

Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.

Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, ство­рюють небезпеку при добуванні корисних копалин, викликають ушкод­ження комунікацій, водогосподарських споруд, головним чином гребель.

Найбільш дійовим захистом від зсувів є запобігання — відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення наванта­ження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.

Селі. Виникають селі в басейнах невеликих гірських річок внас­лідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, об­валів, зсувів, землетрусів.

* Селі - це паводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних час­тин, каміння, уламків гірських порід (від 10−15 до 75% об'єму потоку). «Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено виру­юча хвиля висотою з п’ятиповерховий будинок яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму.

За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх можна поділити на:

> грязьові (суміш води з грунтом при незначній концентрації камін­ня, об'ємна вага складає 1,5−2 т/куб.м);

> грязекам’яні (суміш води, гравію, невеликого каміння, об'ємна вага-2,1−2,5 т/куб.м);

> водокам’яні (суміш води з переважно великим камінням, об'ємна вага — 1,1−1,5 т/куб.м).

У Карпатах найчастіше трапляються водокам’яні селеві потоки не­великої потужності.

Швидкість селевого потоку зазвичай становить 2,5−4,5 м/с, але під час прориву заторів вона може досягати 8−10 м/с і більше.

Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, а й у раптовості їх. появи. Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сход­ження потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні переду­мови — достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлені певні кри­терії, які дозволяють оцінити вірогідність виникненняселів.

Засоби боротьби з селевими потоками досить різноманітні: • будів­ництво гребель, • каскаду запруд для руйнації селевого потоку, • стінок для закріплення відкосів тощо.

Вітри — це так звані «прилади-змішувачі», вони забезпечують обмін між забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних об­ластей, розганяють хмари і приносять дощ на поля, на яких без них нічого б не росло.

Таким чином, вітер — це один з найважливіших компонентів жит­тя. Але він може бути і руйнівним, набагато небезпечнішим від бага­тьох стихій.

Англійський адмірал Ф. Бофорт ще 1806 р. запропонував 12-бальну шкалу для вимірювання вітрів (табл. 4.2). Він розподілив вітри за­лежно від швидкості переміщення повітряних масі Вітер силою в 9 балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.

Шторми найнебезпечніші на морських узбережжях та в гирлах ве­ликих річок, шторм жене величезні хвилі висотою понад 10 м. Ці хвилі заливають узбережжя і руйнують все, що не зруйнував вітер.

Шкала вітрів (за Бофортом).

Досить небезпечне явище — смерчі, вони трапляються частіше, ніж урагани й тайфуни. Смерчі утворюються тоді, коли стикаються дві великі повітряні маси різної температури і вологості, до того ж в нижніх шарах повітря тепле, а в верхніх — холодне. Тепле повітря, зазвичай, піднімається вгору й охолоджується, а водяна пара, яка міститься в ньому, випадає дощем. Але коли збоку, починає дути вітер, котрий відхиляє в бік потік теплого по­вітря, який піднімається вгору, то виникає вихор, швидкість якого дося­гає 450 км/год.

Смерч спричиняє знищення будівель, * пожежі, * руйнування різноманітної техніки, * вихрові рухи повітряних потоків смерчу здатні піднімати машини, потяги, мости тощо. І водночас смерчі здатні на дивні речі. В одному місці вихор підняв у повітря будинок з трьома його Мешканцями, повернув його на 360° і опустив на землю без жодного ушкодження.

Трапляються смерчі і в Україні, південні смерчі спостерігаються на Чор­ному та Азовському морях.

Пожежі. Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні яви­ща (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини лю­дини і тільки 7−8% спричинені блискавками.

* Пожежі - це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.

Під час пожеж вигорає родючий шар грунту, який утворювався про­тягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних — відбувається заболоченість лісових земель.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі - лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсив­ністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав’яного покро­ву, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3−1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум’я — 1−2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °C.

Лісові-верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризують­ся горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум’я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8−25 км/год, залишаючи деко­ли цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоп­лені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум’я розповсюджується зі швидкі­стю -5−8 км/год, охоплює весь ліс від Ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхо­вих лісових пожеж і розповсюд­жуються по шару торфу, який знаходиться .на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0, I-0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму і утворюються про­гари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром грунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20−30 км/год.

Основними заходами боротьби з лісовими, низовими пожежами є:

• засипання вогню землею;

• заливання водою (хімікатами);

• створення мінералізованих протипожежних смуг;

• пуск зустрічного вогню.

Гасити лісову верхову пожежу складніше. її гасять шляхом створення проти­пожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (по­льові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома захода­ми. При першому заході навколо торф’яної пожежі на відстані 8−10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунто­вих вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожеж смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при пожежі:

• при пожежах треба остерігатися високої температури, задим­леності і загазованості, вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у про­горілий грунт;

• небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м;

• перед тим, як увійти в палаюче приміщення, треба накритися з го­ловою вологим простирадлом, плащем, шматком тканини тощо;

• двері в задимлене приміщення треба відчиняти обережно, щоб запо­бігти спалаху полум’я від швидкого притоку свіжого повітря;

• в дуже задимленому приміщенні треба плазувати;

• для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину;

• якщо на людині загорівся одяг, треба лягти на землю та збити полум’я, бігти не можна, це ще більше роздує полум’я;

• якщо побачите людину в палаючому одязі, накиньте на неї пальто, плащ, будь-яке простирадло і щільно притисніть;

• при гасінні пожежі використовуйте вогнегасники, воду, пісок, зем­лю, простирадла, та інші засоби;

• виходити з зони пожежі треба проти вітру, тобто у тому напрям­ку, звідки дує вітер;

• при гасінні лісових пожеж використовуйте гілля листяних дерев (бе­рези, ліщини), лопати тощогілками слід захльостувати край пожежі, за допомогою лопат засипати його ґрунтом.