Типи небезпечних природних явищ та катастроф

Безпека життєдіяльності.

Реферат.

|на тему: |Типи небезпечних природних явищ та катастроф |.

Київ — 2000.

Зміст.

1. Загальна характеристика надзвичайних ситуацій 3 2. Надзвичайні ситуації природного характеру 5 2.1. Метеорологічно небезпечні явища 5 2.2. Гідрологічні надзвичайні ситуації 9 Список використаної літератури 12.

1. Загальна характеристика надзвичайних ситуацій.

У Україні щорічно виникають тисячі важких надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, внаслідок які гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв «язку із небезпечними природними явищами, аваріями й катастрофами обстановка характеризується як дуже складна. Тенденція зростання кількості природних й особливо техногенних надзвичайних ситуацій, важкість їхні наслідків змушують розглядати їхнього як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільства та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку економіки країни. Для роботи в районі надзвичайної ситуації потрібно залучати значну кількість людських, матеріальних й технічних ресурсів.

15 июля 1998 року Постановою Кабінету міністрів України № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій «затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій ». За характером походження подій, які зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на територї України, розрізняють наступні їхні види:

— надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їхнього загроза, аварії із викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах й спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

— надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміну стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільсько-господарських рослин хворобами чи шкідниками, зміну стану водних ресурсів та біосфери.

— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, заговорили українською у «язані із протиправними діями терористичного та анти-конституційного спрямування: здійснення чи реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення й затримання важливих про «єктів, ядерних установок, й матеріалів, систем зв «язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадання зброї.

— надзвичайні ситуації воєнного характеру, заговорили українською у «язані із наслідками застосування зброї масового ураження чи звичайних засобів ураження, под годину які виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок руйнування атомних й гідроелектричних станцій, складів й сховищ радіоактивних й токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

У залежності від територіального поширення, обсягів заподіяних чи очікуваних економічних збитків, кількості людей, котрі загинули, розрізняють чотири рівня надзвичайних ситуацій:

— надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, котра розвивається на територї двох та понад областей (Автономної Республіки Крім, міст Києва та Севастополя) чи загрожує транскордонним перенесенням, а й у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали й технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крім, міст Києва та Севастополя), але й не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

— надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, Яка розвивається на територї двох чи понад адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крім, областей, міст Києва та Севастополя чи загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а й у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але й одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

— надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, Яка виходить за межі потенційно-небезпечного про «єкту, загрожує поширенням самої ситуації чи її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а й у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного про «єкта, але й одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належати усі надзвичайні ситуації, котрі виникають на про «єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних про «єктів;

— надзвичайна ситуація про «єктовного рівня — це надзвичайна ситуація, котра розгортається на територї про «єкта чи на самому про «єкті й наслідки якої не було за межі про «єкта чи його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація природних та техногенних надзвичайних ситуацій може бути здійснена за такими ознаками: загальна причина виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

2. Надзвичайні ситуації природного характеру.

Землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі лише протягом останніх 20 років забрали життя понад трьох мільйонів Чоловік. За даними 00Н, за цей період майже один мільярд жителів нашої планети зазнав збитків від стихійних лих.

Серед надзвичайних ситуацій природного походження на Україні найчастіше трапляються:

— геологічні небезпечні явища (зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні);

— метеорологічні небезпечні явища (зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь);

— гідрологічні небезпечні явища (повені, повені, підвищення рівня ґрунтових вод та ін.);

— природні пожежі лісових та хлібних масивів;

— масові інфекції та хвороби людей, тварин й рослин.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів зумовлюють різноманітність кліматичних умів: від надлишкового зволоження в західному Поліссі — до посушливого — в південній Степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Кріму, серед стосів Українських Карпат та Кріму. Внаслідок взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. У окремих випадках смердоті мають катастрофічний характер.

Надзвичайні ситуації природного походження в Україні поділяються на: геологічні, географічні, метеорологічні, агрометеорологічні, морські гідрологічні, гідрологічні небезпечні явища, природні пожежі, епідемії, епізоотії, епіфітотії.

Стихійні явища часто виникають в комплексі, що значно посилює їхнього негативний вплив. Небезпечні природні явища, переважно, визначаються трьома основними групами процесів — ендогенні, екзогенні та гідрометеорологічні.

Стихійні лиха, що мають місце на територї України, можна поділити на прості, що включають один елемент (наприклад, сильний вітер, зсув чи землетрус) та складні, що включають декілька процесів однієї групи чи кількох груп, наприклад, негативних атмосферних та геодинамічних екзогенних процесів, ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів у поєднанні із техногенними.

У своїй роботі я зупинюся на про такі види надзвичайних ситуацій, як метеорологічні небезпечні явища та гідрологічні надзвичайні ситуації.

2.1. Метеорологічно небезпечні явища.

Протягом останнього десятиріччя в Україні зафіксовано близько 240 випадків виникнення катастрофічних природних явищ метеорологічного походження зі значними матеріальними збитками.

Небезпечні метеорологічні явища, що мають місце в Україні: сильні зливи (Карпатські та Кримські міські); град (на всій територї України); сильна спека (степова зона); суховії, посухи (степова та східна лісостепова зони); урагани, шквали, смерчі (більша частина територї); пилові бурі (південний схід степової зони); сильні тумани (південний схід степової зони); сильні заметілі (південний схід степової зони); снігові заноси (Карпати); значні ожеледі (степова зона); сильний мороз (північ Полісся та схід лісостепової зони). Крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного й Азовського морів мають місце шторми, ураганні вітри, смерчі, зливи, обмерзання споруд та суден, сильні тумани, заметілі, ожеледі.

У Україні щорічно спостерігається до 150 випадків стихійних метеорологічних явищ. Частіше на повторюються сильні дощі, снігопади, ожеледі, тумани. Рідше бувають пилові бурі, крижані обмерзання.

Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова зона, де відмічаються явища, притаманні як для теплого (сильна спека, пилові бурі, суховії, лісові пожежі), то й холодного (сильні морози, сильна ожеледь) періоду року.

Для Українських Карпат найбільш характерні сильні зливи, що викликають селеві та зливові потоки, град, сильні вітри, тумани, заметілі, сильні снігопади.

Узбережжя Чорного та Азовського морів знаходиться в зоні впливу атмосферних явищ, характерних для морського клімату.

Сильні дощі. У Україні серед стихійних явищ найбільш частими є сильні дощі (зливи). Вони спостерігаються щорічно й поширюються на значні територї. Частіше на смердоті бувають у Карпатах та серед стосів Криму.

Град. У теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає відчутних збитків сільськогосподарським культурам. Град — це атмосферні опади у вигляді частинок льоду неправильної форми. Найчастіше град випадає у гірських районах Кріму та Карпат.

У 40% випадків випадання граду спостерігається дрібний інтенсивний град. Великий град відмічається в період із кінця серпня до середини вересня в Автономній Республіці Крім, в Полтавській, Чернівецькій, тернопільській областях, менший — в Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях.

Сильна спека. У степовій зоні щорічно буває сильна спека із температурою вище ЗО °З, причому в деякі рокта вон перевищує 40 °C.

Суховії. У Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже щорічно. Суховії — це вітри із високою температурою й низькою відносною вологістю повітря. Під годину суховіїв посилюється випаровування, що при нестачі вологи у грунті часто призводить до в «янення та загибелі рослин. Найбільш зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу.

Посухи. Тривала нестача опадів, частіше при підвищеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у грунті, й як наслідок погіршення зростанню, а іноді й зазагибель рослин. Найчастіше смердоті зустрічаються на півдні степової зони.

Ураганні вітри. Ураган — це вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. На більшій частині територї України вітри зі швидкістю понад 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше — Карпат, серед стосів Кріму та на Донбасі.

Циклони — область низького тиску в атмосфері із мінімумом у центрі. Погода при циклонах переважно похмура із сильними вітрами. У АзовоЧорноморському басейні виділяються своїми руйнівними наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походженням та наслідками смердоті схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів, котрі супроводжуються місцевим підняттям рівня моря.

Шквали. Шквали можуть виникати в будь-яких місцях України, але й найчастіше бувають в степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Це різке короткочасне посилення вітру, іноді до 30—70 м/с зі зміною його напрямі. Найчастіше це явище спостерігається под годину грози.

Штормовий (шквальний) вітер на територї України спостерігається дуже часто, а його швидкість буває від 20 до 29 м/с, а іноді й понад ЗО м/с. У гірських масивах Кріму й Карпат, західних й північно-західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м/с.

Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій територї України. Одного разу на 3—5 років шквали виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на територї Криму.

Смерчі. Це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та розповсюджується у вигляді темного рукави чи хобота (частіше декількох) за напрямком до поверхні суші чи моря. Він супроводжується грозою, дощем, градом й якщо досягає поверхні землі, майже завжди завдає значних руйнувань, вбираючи у собі воду та предмети, що зустрічаються на його шляху, піднімаючи їхнього високо над землею й переносячи на значні відстані. Руйнівну дію цієї стихії можна порівняти із дією ударної хвилі ядерної зброї. Смерчі супроводжуються сильними зливами й градом, що посилює їхні небезпечність. Це найменша за розмірами та найбільша за швидкістю обертання форма вихорового руху повітря. За співвідношенням довжини та ширини виділяють дві групи смерчів: змієподібні (лійкоподібні) та хоботоподібні (колоноподібні), за місцем виникнення смердоті поділяються на такі, що сформувалися над сушею й такі, що сформувалися над водою, за швидкістю руйнувань — швидкі, середні та повільні.

У Україні рідко складаються умови для формування смерчів, в основному це явище спостерігається в серпні. За останні 20 років зареєстровано 34 випадки. Найбільш характерні смердоті для степової зони та центрального Полісся. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно й мають локальний характер. Смерчі завдають значних збитків про «єктам господарювання й призводять до людських жертв.

Пилові бурі — це складні атмосферні явища, що характеризуються перенесенням пилку та піску із сильними та тривалими вітрами, що знищують поверхню грунту. Пилові бурі за кольором та складом пилку, який переноситися бувають: чорні (чорноземи); бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні (суглинки із домішками окислів заліза) та білі (солончаки). Дуже часто бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, велика кількість їхні також може бути тривалістю від 10 до 12 часів й порівняно рідко такі бурі бувають тривалістю понад добу. Червоні бурі тривають довше — протягом декількох днів. Висота підйому пилку може досягати 2—3 км, але й найчастіше — 1−1,5 км. У зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.

Сильні снігопади й заметілі. Сильні снігопади найчастіше спостерігаються Карпат, а лісостеповій та степовій зонах.

На територї Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня—лютого, а прилеглих районах до Карпат іноді й в травні.

У основному по територї України кількість снігових опадів складає 20—ЗО мм, іноді сягає 40—70 мм. У Карпатах в окремих випадках випадає понад 100 мм.

Одного разу втричі рокта великі снігопади можна спостерігати на територї Автономної Республіки Крім, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, одного разу на п «ять років — на територї Запорізької, Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та чернігівської областей.

Заметілі виникають майже щорічно околицях, особливо в Карпатах, Кріму, а й у Донбасі.

Сильні морози. У Україні в зимовищ період спостерігаються сильні морози, що сягають —ЗО °З та нижче.

Найбільш холодна частина країни — східні й північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, .Чернігівська) та гірські райони Карпат. У цих місцевостях буває температура нижче —35 °З .

Сильні ожеледі. Небезпечні ситуації заговорили українською у «язані із виходом південних циклонів. Ожеледь виникає на земній поверхні та на предметах при намерзанні переохолоджених крапель дощу чи туману при температурі повітря нижче 0 °C.

Сильні ожеледі можуть виникати із листопаду до березня, а найчастіше бувають в грудні—січні.

Особливо часто смердоті виникають на територї Донецького Кряжу, Приазовській, Волинській, Подільській височинах та гірської частини Кріму). Товщина обмерзань сягає 35 мм та більше.

Визначальним чинником небезпечності ожеледі є не інтенсивність, а тривалість цого явища. Сильна ожеледь триває від кількох часів до кількох діб.

Тумани. Тумани погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря.

Сильні тумани спостерігаються переважно в холодну пору року. Найчастіше смердоті виникають у гірських районах Кріму й Карпат та іноді на південному березі Криму.

Сезон туманів починається у жовтні, закінчується у квітні. Кількість днів із туманами тут становить близько 100, а із сильними туманами — до 80.

На підвищених територіях центральної та південної частини України (Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська, Придніпровська височини) кількість днів із туманами складає близько 80, із сильними туманами — до ЗО.

На рівнинній територї південної частини Степової зони тумани бувають близько ЗО днів на рік, а сильні — 10—20 днів протягом року.

2.2. Гідрологічні надзвичайні ситуації.

Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні, є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські міські); маловоддя; крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного й Азовського морів мають місце небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Протягом майже 20 років стабільні акумулятивні форми СакськоЄвпаторійської системи внаслідок дії техногенних факторів руйнуються зі швидкістю 3,5 км щороку. Щорічно безповоротно втрачається понад 100 га прибережних територій, зменшується пляжна смуга, знижується біологічна продуктивність моря. Під постійною загрозою руйнування знаходяться розташовані в береговій зоні матеріальні ціності (житлові будинки, курортні комплекси, інженерні комунікації, сільгоспугіддя). Матеріальні збитки від впливу на узбережжя Чорного та Азовського морів сильних штормів (1969, 1971, 1983, 1992 рр.) складають 520—600 млн. гривень.

Основними причинами посилення темпів руйнування морських берегів є як природні фактори, заговорили українською у «язані із тектонічними зануреннями північного Приазов «я, то й антропогенні, до які відноситься зарегульованість твердого стоку рік, забруднення водних басейнів й заговорили українською у «язане із цим зниження їхні продуктивності, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, будівництво берегозахисних споруд, котрі не відповідають характеру гідродинамічних процесів, використання малоефективних чи навіть шкідливих берегозакріплювальних заходів й конструкцій при «самобудах», відступи від проектних рішень, безконтрольне вивезення піску з кіс, порушення протизсувного режиму при забудові терас та інші шкідливі наслідки господарської діяльності на узбережжі.

У гірських частинах Карпат й Кріму розвиваються селеві процеси. Близько ЗО міст, селищ та сільських населених пунктів в Кріму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях знаходяться под впливом селевих потоків. Всього Карпат виявлено 219 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни рік Черемошу, Дністра, Тиси, Пруту. У лютому—березні та в період відлиг райони хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними із обсягом снігових лавин до 300 тисяч м3. Шість населених пунктів в Закарпатті підлягають впливу снігових лавин.

Повені. Значна кількість грошових та матеріальних витрат щороку витрачається на ліквідацію наслідків повеней на річках України. Повені виникають под годину тривалих злив та внаслідок танення снігу, вітрових нагонів води, при заторах та зажерах. Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на територї України є:

— у північних регіонах — басейни річок Прип «ять, Десна та їхнього притоків. Площа повені лише в басейні р. Прип «ять може досягти 600—800 тис. га;

— у західних регіонах — басейни верхнього Дністра (площа може досягти 100—130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень 20—25 тис. га) та їхнього приток;

— у східних регіонах — басейни р. Сіверський Донець із притоками, річок Псьол, Ворскла, Сула та інших приплив Дніпра;

— у південному й південно-західному регіонах — басейни приплив нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її приток.

На значній територї України (Карпати, Крім) річки мають виражений паводковий режим стоку. У середньому за рік тут буває 6—7 повеней. Вони формуються в будь-який сезон року й часто мають катастрофічні наслідки, зумовлюють масові руйнування та зазагибель людей.

Повені на гірських річках (Дністер, Тиса, Прут, річки Кріму) формуються дуже швидко, що ставити високі вимоги щодо оперативності прогнозування та оповіщення.

За останні сорок років катастрофічні повені Карпат та Кріму спостерігались 12 разів. Яскравим прикладом таких повеней можуть бути снігові та дощові повені на річках Закарпаття 1992;го р. та грудні 1993 р., восени 1998 р, коли постраждало багато населених пунктів, промислових про «єктів, споруд, були людські жертви. Такі повені трапляються до одного разів замірялися вбити 5—10 років. Тривалість повеней (затоплень) може досягти від 7 до 20 діб й понад. При цьому можливе затоплення не лише 10—70% сільгоспугідь, але й і великої кількості техногенне небезпечних про «єктів.

Високі повені более властиві річкам Дніпро, Дністер, Дунай та Сіверський Донець. Вони супроводжуються затопленням значних територій й викликають необхідність часткової евакуації людей й тварин, завдають відчутних матеріальних збитків. Рівні води под годину весняних повеней на рівнинних річках зростають повільніше, але й і небезпека негативних наслідків зберігається довше. У зоні затоплення можуть опинитись й хімічно небезпечні про «єкти.

У 1998 році у результаті сильних дощів й підвищення рівня ґрунтових вод сталися сильні паводкові підтоплення у Миколаївській, Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській, Рівненській та Львівській областях. У зоні катастрофічного затоплення опинилося понад 200 населених пунктів у 35 районах.

Природні пожежі. Щорічно в суху, жарку погоду небезпека від лісових та торф «яних пожеж різко зростає.

Лісові пожежі виникають головним чином із звинувачуй людини та внаслідок дії деяких природних чинників. Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вогнища, недопалки, сірники). Вогонь може швидко розростися й, підхоплений вітром, статі вогненним валом, що знищує попри всі живе й перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому виникає велика загроза населеним пунктах, життю людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям.

Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні із відносною вологістю повітря 30—40%.

Залежно від характеру горіння, швидкості поширення вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж:

— низові(або низинні);

— верхові (чи повальні);

— підземні (торф «яні чи грунтові) та пожежі дуплистих дерев.

Найбільш розповсюджені низові пожежі, частка які складає близько 80% всіх випадків можливих пожеж.

Низові (низинні) пожежі розвиваються внаслідок згорання хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайника, трав «янистих рослин, напівчагарників й чагарників) чи підстилки (опалого листя, хвої, кору, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на грунті чи на невеликій висоті (півтора—два метри). Полум «я має висоту до 50 див, швидкість поширення вогню при цьому невелика — сто-двісті метрів за годину, а при сильному вітрі —до кілометра в рівнинній місцевості та від одного до трьох кілометрів.

Верхові лісові пожежі розвиваються з низових й відмінність їхнього у тому, що згорає не лише надґрунтовий покрив, але й й нижні яруси дерев та крони жердняків. Можуть бути ще й вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Алі без супроводу низинної пожежі смердоті довго продовжуватися не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум «я при цьому становить 100 й понад метрів. У цих випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, бо швидкість пожежі зростає до 8—25 км за годину.

Підземні (грунтові чи торф «яні) пожежі виникають часто в кінці літа, як продовження низових чи верхових. Заглиблення низового вогню починається біля стовбурів дерев, потім воно та розповсюджується в різні сторони до декількох метрів за добу. У осередках ґрунтових пожеж виникають завалі з опалих дерев й ділянок згорілого торфу. Однак торф «яні пожежі можуть бути й не наслідком лісових. Вони часто захоплюють величезні простори й дуже важко гасяться. Небезпека їхні у бо горіння виникає под землею, створюючи порожні місця у торфі, який вже згорів. Задимлюються великі райони, що подразнююче діє на людей й ускладнює боротьбу із пожежею; обмежує видимість; негативно психологічно впливає на населення.

Частіше на пожежонебезпечні умови складаються в Степовій, Поліській та Лісостеповій зонах, серед стосів Кріму. Найбільш поширеними є лісові та торф «яні пожежі, бо ліси й торфовища займають понад 10 млн. га територї України. 31% лісів розташовано в північному регіоні, 17% — в східному, 10% — в південному, 8% — в південно-західному й 32% — в західному регіоні.

Лісовий фонд України майже на 50% складається із хвойних лісів, із які 60% займають молодники. У результаті широкомасштабних робіт із залісення на сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, які досягли критичного, в пожежному відношенні, віку 15—ЗО років.

Ліси України в більшості її регіонів неспроможні витримати зростаючого потоку відпочиваючих, оскільки площа їхнього значно менша від науково обгрунтованих норм. Така ситуація найбільш й у Херсонської, Миколаївської, Луганської, Донецької, Полтавської областей. Автономної Республіки Крім, що вважаються найбільш пожежонебезпечними.

У середньому за рік, в залежності від погодних умів, виникає близько 3,5 тисяч пожеж, якими знищується понад 5 тисяч гектарів лісу. Найбільш пожежонебезпечними є північний та східний реґіони, де щорічно виникає в середньому відповідно 37 й 40% всіх лісових пожеж.

Список використаної літератури.

1. указ президента України «Про концепцію захисту населення й територій у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій », 26.03.1999 № 284 / 99 // Надзвичайна ситуація, 1999, № 4, — с.40−47.

2. Джигерей В. С., Жидецький У. Ц. Безпека життєдіяльності. — Львів: Афіша, 1999.

3. Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посіб. — 2-ге вид. — До.: Т-во «Знання », 1999.

4. Пістун І. П. Безпека життєдіяльності. — До.: 1999.