Живородна ящірка

Зміст ВСТУП РОЗДІЛ І. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ZOOTOCA VIVIPARA

1.1 Фолідоз

1.2 Забарвлення РОЗДІЛ ІІ. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ZOOTOCA VIVIPARA

2.1 Ареал

2.2 Місце існування

2.3 Утримання тераріумах РОЗДІЛ ІІІ. БІОЛОГІЯ ЖИВОРОДНОЇ ЯЩІРКИ ZOOTOCA VIVIPARA

3.1 Біологічні цикли

3.2 Живлення РОЗДІЛ ІV. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОПУЛЯЦІЙНО-ЕКОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ БЛИЗЬКИХ ВИДІВ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП Фауна України налічує 20 видів плазунів, серед яких 9 представників підряду Ящірки — Sauria (Lacertilia), які розповсюджені по всій її території. Підряд Ящірки відзначається дуже великою різноманітністю форм, відмінних за будовою тіла, розмірами і екологічними особливостями. Наприклад, є багато видів з добре розвиненими ногами і зовсім без ніг.

Вивченням ящірок займались М. М. Щербак (зокрема видами, які поширені в українських Карпатах), В.І. Таращук (детально вивчав морфологію, динаміку чисельності, поширення та екологію ящірок).

Живородна ящірка (Zootoca vivipara) — ящірка із родини справжніх ящірок. Складає монотипічний рід Лісові ящірки (Zootoca). Раніше включалась в рід Зелені ящірки (Lacerta).

Актуальність роботи полягає у незначному ступені вивченості цього виду.

Об'єкт: ящірка живородна (Zootoca vivipara).

Предмет: біологія ящірки живородної.

Мета: з’ясувати особливості біології та розповсюдження ящірки живородної.

Завдання:

з’ясувати стан вивченості виду Zootoca vivipara;

на основі літературних джерел вивчити особливості розповсюдження живородної ящірки;

ознайомитися з біологічними особливостями Zootoca vivipara та відмінність їх від біології інших видів родини справжні ящірки;

порівняти популяційно-екологічні особливості близьких видів.

РОЗДІЛ І. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ZOOTOCA VIVIPARA

1.1 Фолідоз Живородна ящірка є найменшою з ящірок фауни України. Довжина тіла досягає 70−73 мм, але звичайно не перевищує 60−65 мм. Хвіст довший за тулуб в 1,5−2,0 рази. Відношення довжини тулуба до довжини хвоста становить 0,50−0,75 (0,78).

Центрально-скроневий щиток є не завжди, а барабанний добре виражений у більшості особин. Міжщелепний щиток дотикається до ніздрі.

Задньоносовий щиток частіше 1, дуже рідко 2.

Між стегновими порами 2 луски. Стегнові пори доходять до колінного згибу.

Комірець зубчастий з 5 — 10 щитків, частіше 7 — 8.

Спинна луска витягнута овально-ромбічна або шестикутна з реберцями.

Черевні щитки у живородної ящірки розташовані в шість продовжних ряди, іноді з кожної сторони є по одному і більше короткому додатковому ряду із значно менш крупних щитків.

Анальний щиток невеликий, преанальний — 4−8, середня пара значно збільшена.

Довжині одного черевного щитка відповідають дві бічні лусочки; навколо середини тіла 26−37 лусок.

Верхні луски хвоста з реберцями. Задній край кожної лусочки загострений.

На спідній стороні хвоста луска гладенька (лише біля кінця хвоста з реберцями) з тупими задніми краями. Луска хвоста утворює по черзі то широке, то вузьке кільце. На середній лінії горла, рахуючи від коміра, 14−23 луски.

1.2 Забарвлення Дорослі ящірки зверху бурого, горіхового, жовтуватого, іноді зеленуватого або темно оливкового кольору з дрібними чорними плямками.

По боках тіла темні смуги, знизу та зверху обмежені рядами світлих, облямованих чорним плямок. Вздовж хребта звичайно є темна смуга. У екземплярів з гірських районів Карпат спина здебільшого майже чорна.

Самці живородної ящірки відрізняються від самок яскравим моркв’яно-оранжевим черевом з чорними плямочками або крапками, потовщеною підставою хвоста і масивнішою головою.

У самок черево бліде або жовтувате. Верхня сторона тіла у тих і інших коричневого кольору з різними відтінками і малюнком у вигляді рисок або смуг, що проходять уздовж спини.

Молоді ящірки зверху майже чорні або темно-коричневі. Щойно народжені досягають довжини 34−42 мм.

РОЗДІЛ ІІ. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ZOOTOCA VIVIPARA

2.1 Ареал Живородна ящірка (Zootoca vivipara) — найбільше широко розповсюджений вид не тільки усередині свого роду, але й усього сімейства лацертид у цілому.

Її ареал охоплює величезну територію майже всієї лісової зони Євразії від Піренеїв, Ірландії й Англії на заході до Колими, Сахаліну й Шантарских островів на сході.

У Європі північна границя ареалу доходить до меж континенту, а починаючи з устя Обі спускається до півдня до 63—65° с. ш.

В Україні живородна ящірка поширена переважно в поліських районах як на Правобережжі, так і на Лівобережжі та в гірських районах Карпат.

Питання про наявність цієї ящірки в околицях Харкова, на що вказували деякі автори [ 2 ], залишається поки що відкритим, оскільки новіших даних про знахідки там живородної ящірки нема.

Зовсім відокремленою від основного ареалу є знахідка в районі с. Степанівки Магдалинівського району Дніпропетровської області [ 7 ].

Вказівки про знахідку у Чорному лісі Кіровоградської області та в околицях Херсона слід вважати помилковими як такі, що не ствердилися.

Область Київського плато Дніпровсько-Дністровської лісостепової провінції припадає на зону острівного розселення ареалу живородної ящірки де за природними обставинами мало сприятливих для неї біотопів.

Таким чином, в регіоні досліджень Z. vivipara є зональним стенобіонтом, який представлений на смузі південної околиці Києва-Сміла у вигляді поодиноких, значно ізольованих, популяцій.

Характерна стація виду в межах зони досліджень — ділянка із низьким, рідким трав`яним покривом та підвищеною вологістю.

Як встановлено, більшому розповсюдженню Z. vivipara у заплавних луках та лісових ділянках перешкоджають насамперед біотичні чинники: конкуренція з близькими видами Lacertidae, насамперед, прудкою ящіркою.

2.2 Місце існування На більшій частині свого великого ареалу живородна ящірка дотримується вологих місцеперебувань, зустрічаючись на залісених ділянках боліт, торфовищах, що заростають вирубках, лісових узліссях і просіках, у листяних і хвойних лісорозсадниках, на, зарослою чагарниковою рослинністю, берегах струмків і каналів й у тому подібних місцях.

На півночі Сибіру ця ящірка місцями заходить у тундру, де, як і всюди в болотистих місцевостях, нерідко зустрічається на оточених водою невеликих купинах. У горах вона відома до висоти 2500 м над рівнем моря.

На лісових вирубках й узліссях ящірки більше всього поселяються в окремих пнях, повалених деревах, у кущах і між коріннями дерев.

Власних нір вони не риють і використають для житла нори гризунів або простори під відсталою корою на пнях і сухих деревах; у горах ховаються під каменями.

Найхарактернішими стаціями живородних ящірок в межах України є :

вологі місця серед листяних лісів, переважно вільхові болота, береги лісових річок та струмків, узбережжя сфагнових боліт у соснових лісах з купинням, заростями клюкви та брусниці;

моховища біля торфових боліт, а іноді й по схилах піщаних дюн на Поліссі;

букові та ялинові ліси Карпатських гір, галявини, береги струмків;

гірські луки-полонини в Карпатах переважно з брусничниками, зарості гірської сосни та вільхи, а також кам’янисті розсипища на полонинах.

В Карпатах живородна ящірка знайдена на висоті до 2000 м н. р. м.

Тварина, що звикла до вологих місць, живородна ящірка добре плаває, може бігати по дну водойм і навіть закопуватися у мул.

Живородній ящірці не властива виражена територіальність. При цьому, ящірки демонструють значну осілість, соціальність та етологічну толерантність на рівні всіх статевовікових груп.

Деяка агресія та охорона власних ділянок статевозрілими самцями відмічалась лише під час шлюбного періоду.

Для досліджених угрупувань характерний рівномірно плямистий просторовий розподіл.

Частка самців на 5−10% менша за частку самок, а частка молоді, в свою чергу, в середньому на 20% більша за частку дорослих.

Протягом двох років, чисельність виду залишалась стабільно низькою у всіх угрупуваннях, що може свідчити про певну рівновагу в популяції між рівнем чисельності та кількісними показниками споживчих ресурсів з одного боку, та розмірами сприятливих ділянок — з іншого.

Це також говорить й про невиродженість досліджуваних популяцій, які просто мають оптимальний, для даних екологічних умов, рівень чисельності, що, очевидно, лімітується кількома основними факторами, серед яких не останнє місце займають конкурентні відносини з близькими видами Zootoca vivipara.

За одержаними даними саме останній чинник визначає низьку розповсюдженість Zootoca vivipara в біотопах заплави, а також лісових біотопах[24].

2.3 Утримання в тераріумах Для ящірок необхідний тераріум горизонтального типу для тварин Палеарктіки.

Мінімальні розміри тераріуму на 1−2 особини — 30×20×20 см (без врахування висоти світильника). Температура підтримується за допомогою термошнура, термоковрика, термокамня або за допомогою локального, направленого вниз підігрівання (лампа розжарювання, дзеркальна лампа).

Температура в теплому кутку вдень до 30 °C, вночі 18−20°С. Нічне підігрівання в кімнатних умовах необов’язкове.

Під точкою обігріву встановлюють корч, поличку-етажерку, або кам’яну гору, щоб ящірки могли добре прогріватися, вибираючи при цьому потрібну ним температуру. У тераріумі необхідно встановити невелику водоймище-напувалку, ящірки уміють і люблять плавати.

Укриття довільної форми: будиночки, полички, гори каменів і тому подібне.

Грунт: гравій, крупний пісок, кокосовий субстрат. Можна встановити кювети з сфагнумом і укриттями над ним, а можна просто розподілити сфагнум по тераріуму, поверх ґрунту.

Раз на день тераріум слід обприскувати теплою водою, сфагнум постійно підтримувати вологим. Містити ящірок можна групою.

Тривалість світлового дня і роботи денних підігрівань, в період активності тварини (весна-літо-осінь) — 12 годин.

Опромінення уф-лампами з UVB 4−8% протягом світлового дня, подібні лампи можуть виконувати як функцію освітлення, так і опромінення.

За відсутності такої лампи, можна опромінювати побутовими приладами типу УФО від 1 до 2 хвилин протягом тижня, зверху, з відстані не менше 50 см — 1 раз на місяць.

При опроміненні приладом типу УФО, тварина повинна знаходитися в сухих умовах.

У зимові місяці необхідно влаштувати ящіркам період спокою, при строгому дотриманні наступних умов.

Протягом двох-трьох тижнів поступово скорочується світловий день і тривалість роботи підігрівань, при 6 годинному дні, ящірок припиняють годувати і відключають підігрівання.

Потім, через тиждень, їх поміщають в світлонепроникний, вентильований тераріум, наповнений тирсою або добре віджатим сфагнумом. Температура, під час зимівлі, має бути на рівні 8−10°С.

Підтримка вологості досягається за рахунок обприскування ґрунту в кутку тераріуму по одному разу в тиждень. Періодично ставлять в тераріум напувалку.

Тривалість зимівлі до 2 місяців, при нормальному стані тварини.

Виводять ящірок із зимівлі в тому ж ритмі, в якому їх укладали, поступово підвищуючи світловий і тепловий день. При 6 годинному дні, включають підігрівання і пропонують корм.

РОЗДІЛ ІІІ. БІОЛОГІЯ ЖИВОРОДНОЇ ЯЩІРКИ ZOOTOCA VIVIPARA

3.1 Біологічні цикли Навесні живородна ящірка пробуджується від сплячки досить рано, коли в лісі зберігаються ще окремі плями снігу, але сонце вже почало пригрівати.

На Україні це відбувається вже наприкінці березня — початку квітня, під Москвою в середині квітня, а під Ленінградом іноді в середині або кінці травня.

На відміну від ряду інших наших ящірок вона нерідко буває активна в прохолодні, похмурі дні, не ховаючись у притулки навіть під час короткочасних літніх дощів.

На лісових вирубках й узліссях окремі дерева суцільно обростають у підстави високими травами, і ящірки, що оселилися тут, піднімаються на 1−2 м нагору по стовбурі, де полюють за комахами.

Наприкінці дня на освітленій стороні стовбура можна спостерігати іноді по декілька ящірок.

Вона значно краще від інших видів плазунів фауни України пристосована до низьких температур.

Так, в Карпатах активні ящірки спостерігались при температурі повітря до 0,5° і ґрунту до 5° (при інтенсивній сонячній радіації).

В жовтні, коли починаються приморозки, ящірки ховаються на зимівлю.

Зимують під корою пнів, між корінням, в щілинах скель або ґрунту, під сухим купинням. 9].

В особливо теплі зими під час тривалих відлиг часом прокидаються і виходять із сховищ.

На Крайній Півночі живородні ящірки йдуть на зимівлю вже наприкінці серпня, у середніх широтах — наприкінці вересня — листопаді, а на Атлантичному узбережжі в Іспанії бувають активні протягом всієї зими.

Під час сурових зим гине не лише частина новонароджених ящірок, але і дорослі особини, які не мають резерву жиру, або ті, які вибрали неналежне укриття.

Добова активність виду живородна ящірка має видоспецифічні особливості, що пов’язано з наданням переваги іншим діапазонам добових температур. Цикл добової активності менш залежний від сонячної погоди. Менше значення має й висока зволоженість (випадки зустрічі ящірок після дощу).

Незабаром після виходу із зимових сховищ, в кінці квітня — у травні, відбувається парування. Як і у попереднього виду, самці переслідують самок і запекло б’ються між собою.

Спарювання відбувається незабаром після пробудження у квітні — травні.

На відміну від всіх інших видів свого роду ця ящірка народжує живих дитинчат.

Вагітність триває близько 90 днів, і молоді особини (8−12) з’являються в середині липня — кінці серпня.

За спостереженнями И. С. Даревского [ 4 ], у винятково поодиноких випадках вони перезимовують усередині самки й народжуються навесні наступного року.

«Перед настанням пологів, — пише А.М. Нікольський, — самка робиться неспокійною, скребе землю, загинає хвіст на спину… і нарешті ввечері народить першого дитинчати, що звичайно сидить ще в яйцевій оболонці; хвилини через дві з’являється на світло другої й так далі.

Після кожної кладки вона робить кілька кроків уперед, так щоб дитинчата лягають у лінію. Не пізніше чим через півгодини вони виповзають із оболонок.

Мати починає бігати назад і вперед і ніякої дбайливості до своїх дітей не виявляє. Іноді вона повертається до місця кладки, але тільки лише потім, щоб з'їсти частину яйцевих оболонок.

Дитинчата перші дні свого життя сидять у тріщинах землі, згорнувши хвіст, і не виходять на пошуки їжі.

Цікаво, що на південно-західній границі свого ареалу, у Кантабрийских горах, у більше сухому й м’якому кліматі, живородна ящірка розмножується шляхом відкладання яєць, як це роблять і всі інші види роду Lacerta.

Це цікаве явище вперше було встановлено Л. Лантцем, що наприкінці вересня на висоті близько 1000 м виявив під більшим каменем 60 яєць цих ящірок, у більшості з яких перебували ембріони на різних стадіях розвитку аж до вже повністю сформованих дитинчат.

Яйця були одягнені пергаментоподібною оболонкою, що дитинчата лупляться, за всіма правилами, прорізаючи добре розвиненим яйцевим зубом оболону.

Новонароджені ящірки довжиною 34 — 40 мм дуже прив’язані до місця своєї появи на світ й тримаються іноді разом з матір'ю невеликими групами.

Ростуть вони швидко й до кінця сезону досягають довжини 50−55 мм.

Статева зрілість наступає в них на третьому році життя, при досягненні 75 — 80 мм довжини.

Тривалість життя до 5−8 років.

3.2 Живлення Склад живлення має деяку залежність від біотопів, більше на рівні кількісних співвідношень.

Раціон ящірки живородної складається з павуків, жуків, мурах, цикадок, гусені, метеликів, двокрилих, прямокрилих, багатоніжок, молюсків та червів. Полюють ящірки на землі та на стовбурах і гілках дерев.

Тим самим живородна ящірка приносить нам велику користь і підлягає охороні, ловити її і тим більше знищувати це просто недопустимо.

У ящірки і без людей ворогів вистачає, а люди можуть зустрітися з нею не лише в лісовій глушині, вона довірлива, і зустрічається поблизу населених пунктів, де в садах і городах непомітно для нашого ока виконує службу по охороні їх від шкідників.

Як її вороги відомі гадюка, прудка ящірка, яка знищує молодь живородної, деякі хижі птахи, лисиця, єнотоподібний собака.

РОЗДІЛ ІV. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОПУЛЯЦІЙНО;

ЕКОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ БЛИЗЬКИХ ВИДІВ Дослідження ряду популяцій трьох видів родини Lacertidae в районі придніпровської смуги області Київського плато дало можливість встановити деякі загальні а також видоспецифічні особливості їх екології[14].

З`ясовано, що незважаючи на заселення однакових біотопів, угруповання прудкої та зеленої ящірок розміщуються там, як правило, по різних стаціях, що дозволяє цим близьким не тільки в таксономічному, але й в екологічному відношенні видам співіснувати на одних і тих самих територіях.

Угруповання прудкої та живородної ящірок у межах лучних біотопів заплави Дніпра мають різні за щільністю рослинного покриву та вологістю стації, що зменшує витрати на недоцільну конкуренцію.

Просторова структура популяцій досліджених видів виражена у декількох формах поселень, що пов`язано переважно з конфігурацією вподобаних ділянок, щільністю кормової бази, ступенем впливу людської діяльності на місцях помешкання ящірок.

Крім того, в окремих випадках виражених міжвидових контактів (зокр., у Канівському заповіднику), просторовий розподіл угруповань ящірок формується під впливом міжвидової конкуренції.

Статевовікова структура поселень трьох видів має як деякі спільні риси (напр., менша частка самців по відношенню до самок), так й суттєві відмінності, навіть між різними поселеннями одного виду (зелена ящірка)[18].

Під час досліджень виявлена певна неоднорідність забарвлення та малюнку на рівні дорослих ящірок прудкої та живородної (Lacerta agilis, Z. vivipara) та ювенільних на ящірці зеленій (L. viridis) вікових груп, що вірогідно пов`язано з біотопами, зокрема ступенем зволоженості, а також з впливом ізольованості окремих мікропопуляцій, як у випадку з ювенільними формами (L. viridis).

Порівняльні дані з різних біотопів дають підставу вважати, що прояв кольорових аберацій має варіативний характер.

Живлення трьох видів ящірок взагалі складається з комах та деяких інших безхребетних, однак у зеленої ящірки (L. viridis) серед об`єктів, знайдених під час аналізу вмісту препарованих шлунків, відмічені і хребетні. Якісний склад об`єктів в раціоні різних популяцій досліджуваних видів суттєво не відрізнявся, але були встановлені окремі відмінності на рівні кількісних співвідношень різних груп корму[19].

Цикл добової активності трьох видів справжніх ящірок мав суттєві видоспецифічні відміни[14]. Зокрема для графіку добової активності прудкої ящірки під час розмноження характерний подвійний пік, не властивий іншим двом видам, а періоди найбільшої та мінімальної активності у живородної ящірки повністю не співпадають з такими у ящірки прудкої та зеленої (L. agilis та L. viridis.)

Характер та специфіка циклів добової активності визначались, переважно, дією трьох основних абіотичних чинників: температури, освітленості та вологості. Ступінь участі різних статевовікових груп у добових пересуваннях в поселеннях досліджуваних видів ящірок теж відрізнялась.

Найбільш схильними до зміни місць помешкання виявились ювенільні групи в популяціях ящірка прудка та зелена (L. agilis та L. viridis). Дорослим ящіркам цих видів властива облігатна (L. viridis) та факультативна (L. agilis) територіальність.

Різко територіальними виявились статевозрілі самці Z. viridis, що зв`язується з статевою стратегією, спрямованою на зниження рівня конкуренції.

Всі статевовікові групи в поселеннях Z. vivipara, в межах дослідженої ділянки регіону Київського плато, були осілими, але при цьому не територіальними, демонструючи високий рівень соціальності.

Розмноження розглянутих видів Lacertidae відбувалось, у загальних рисах, за класичними схемами. Наявності двох етапів відкладання яєць в популяціях регіону не відмічалось.

Під час вивчення статевої поведінки ящірок, були виявлені деякі своєрідні риси в ритуалі парування самців Z. vivipara (дезорієнтація самки самцем перед паруванням).

В поселеннях L. agilis та L. viridis присутні дві виражені хвилі смертності: на рівні дорослих, під час періоду розмноження, та на рівні цього річок в періоди їх виходу.

Певна смертність, зокрема ювенільна, відмічалась також на зимівлі, особливо в канівській популяції L. viridis у 1996 році. Однак, ці хвилі не позначаються на загальному рівні середньої щільності настільки, щоб пояснювати його багаторічні зміни, описані для двох видів.

Найбільш складним є питання значних змін чисельності двох видів ящірок (L. agilis, L. viridis) в районі Канева за сім років моніторингу.

Загально відомо, що динаміка населення, відбиваючи баланс між відтворенням та смертністю в популяції, є одним з найважливіших механізмів, що приводять її потреби у відповідність до можливостей оточуючого середовища (правило Одума).

Значне зниження рівня середньої щільності поселень L. viridis, а також L. agilis, відмічене в районі Канівського природного заповідника та його околиць, навряд може вважатись природнім за вже описаними типовими ознаками.

Непоступовість та нерівномірність процесу при вираженому синхронітеті, коли етапи різкого спаду щільності угруповань двох видів ящірок та її подальшого повільного зниження припадали на одні і ті самі роки, говорить про дестабілізацію багаторічної динаміки чисельності досліджених популяцій ящірок. Інша проблема це встановлення конкретних пріоритетних причин цього явища.

Згубний вплив антропічної трансформації ландшафтів за рахунок господарської діяльності та вирубок на популяції наземних хребетних вже давно добре відомий.

Для рептилій ця проблема вивчена набагато гірше. При цьому, враховуючи такі факти, як відсутність принципових змін в популяціях хижаків — можливих споживачів ящірок за роки моніторингу, зміни погодних умов за період 1995;2001 р. р., інтенсифікацію господарської діяльності у буферній зоні Канівського заповідника у 1996 році, наявність такого явища, як браконьєрський вилов рептилій в околицях заповідної території, додамо зміни, що були зареєстровані за цей період в досліджених популяціях L. viridis та L. agilis, це дає нам право із значною впевненістю відносити такі ефекти на рахунок комплексної дії погодних умов та антропічного чинника.

Однак, хижаки не можуть самі по собі формувати динаміку середньої щільності даних видів — як відомо, хвиля чисельності хижака завжди відстає від хвилі чисельності ресурсу, й тому це не могло слугувати причиною обвального спаду, що особливо яскраво реєструвався в «канівській» популяції L. viridis у 1996 році.

Також, несприятливі погодні умови взимку 1996 року не могли як такі забезпечити довготривалий спад чисельності протягом більше 7 років.

Не можна зв`язувати відмічені явища і з такими глобальними чинниками як сонячна активність, яка за період їх спостереження не завжди була підвищеною.

живородний ящірка біологічний розповсюдження

ВИСНОВКИ

1. Живородна ящірка (Zootoca vivipara) — ящірка із сімейства справжніх ящірок. Складає монотипічний рід Лісові ящірки (Zootoca). Раніше включалась в рід Зелені ящірки (Lacerta).

Живородна ящірка (Zootoca vivipara) — найбільше широко розповсюджений вид не тільки усередині свого роду, але й усього сімейства лацертид у цілому.

2. Живородна ящірка поширена переважно в поліських районах як на Правобережжі, так і на Лівобережжі та в гірських районах Карпат. В межах країни, крім Кримської області, кримська ящірка зустрічається на узбережжі Чорного моря від Дунаю до Дніпра.

3. Перше і найбільш відмінне, у ящірки живородної, на відміну від інших — це те, що вона народжує живих дитинчат.

На відміну від ряду інших наших ящірок вона нерідко буває активна в прохолодні, похмурі дні, не ховаючись у притулки навіть під час короткочасних літніх дощів.

Вона значно краще від інших видів плазунів фауни України пристосована до низьких температур.

4. У трьох близьких видів Lacertidae виявляються подібні реакції на дію проявів антропічного впливу та погодно-кліматичних умов у вигляді, в першу чергу, синхронізованого спаду чисельності поселень. Окремі популяції живородної та всі поселення зеленої ящірки в регіоні досліджень демонструють ознаки комплексної реакції на негативний вплив несприятливих погодно-кліматичних умов та факторів антропічної діяльності (розорювання, випасу, витоптування, відлову) у вигляді зниження рівня відносної щільності поселень, домінування у віковому складі самок, занадто низької частки дорослих особин в багатьох поселеннях та потребують активних заходів охорони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акимушкин И. И. Мир животных. Рассказы о змеях, крокодилах, черепахах, лягушках, рыбах. — М.: «Молодая гвардия». — 1974. — 320 с.

2. Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Халиков Р. Г., Даревский И. С., Рябов С. А., Барабанов А. В. Атлас пресмыкающихся Северной Евразии (таксономическое разнообразие, географическое рапространение и природоохранный статус). — С-Пб: Зоол. Ин-т, 2004. — 232 с.

3. Біологія, Посібник для вступників до вищих учбовихзакладів. За ред. В. Г. Цибуха. Вид-во Львів.

4. Даревский И. С., К биологии прыткой ящерицы, «Природа», № 9. — 1946.

5. Догель В. А. Зоология безспозвоночных. М., «Высш. школа» .

6. Жизнь животных. В 6-ти томах Т. 1−6 М., «Просвещение», 1968;1971.

7. Зіненко О.І. Плазуни Лівобережного Лісостепу України (поширення, морфологія, таксономія, біологія, екологія): Автореф. дис. … канд. біол. наук. — К., 2006. — 21 с.

8. Зоологія. Підручник для 6−7 класів середньої школи. За ред. акад. Б.Є. Биховського.

9. Кармишев Ю. В. Плазуни півдня степової зони України (поширення, мінливість, систематика та особливості біології) // Автореф. дис. … канд. біол. наук. — К., 2002. — 20 с.

10. Мазурмович Б. М. Безхребетні тварини. Посібник для вчителів.

11. Наумов Н. П., Карташев Н. Н. Зоология позвоночных. — Ч. 2. — М.: «Высшая школа». — 1979. — 272 с.

12. Рудников В. А. Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия. — 2003.

13. Ситнік О.І. До питання низької представленості Lacerta vivipara у спільнотах вологих луків в районі Каніва // Збірка тез доповідей учасників третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Екологія. Людина. Суспільство». — К.: НТУУ «КПІ», 2000. — С. 33.

14. Ситнік О.І. Добова активність та багаторічні зміни чисельності у популяціях прудкої, зеленої та живоплідної ящірок в районі Канівського природного заповідника та деяких пунктів лісостепового регіону середньої течії Дніпра // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Біологія. — 2002. — Вип. 38. — С. 38−41.

15. Ситнік О.І. Загальна характеристика залежності просторового розподілу деяких видів ящірок від характеру біотопа та міжвидових відносин // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Біологія. — 2001. — Вип. 34. — С. 48−49.

16. Ситнік О.І. Зміни в циклі добової активності та фенології, а також естевація в деяких популяціях справжніх ящірок у зв`язку з нетиповими погодними умовами // 5 Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Екологія. Людина. Суспільство». — К.: НТУУ «КПІ», 2002. — С. 167−168.

17. Ситнік О.І. Справжні ящірки (Lacertidae) в умовах Центрального Лісостепу України: Популяційний аналіз. — К.: Київ. держ. ун-т, 2004. — 126 с.

18. Соболенко Л. Ю. Вивчення ящірки зеленої Lacerta viridis (Laurenti, 1768) (Lacertide, Sauria) на території Західного Поділля // Наук. Зап. Тернопільського педунівер ім. В. Гнатюка, сер. Біологія. — 2003. — Т. 1 (20). — С. 29−31.

19. Сытник А. И. Некоторые особенности межпопуляционных отношений настоящих ящериц (Lacertidae, Sauria, Reptilia) в лесостепной зоне // Збірка тез доповідей учасників четвертої Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Екологія. Людина. Суспільство». — К.: НТУУ «КПІ», 2001. — С. 49−50.

20. Сытник А. И. Состояние некоторых популяций настоящих ящериц в лесостепном приднепровье (Киевское плато) // Структура и функциональная роль животного населения в природных и трансформированных экосистемах. Тезисы І Международной научной конференции — Днепропетровск: ДНУ, 2001. — С. 217−219.

21. Сытник А. И. Сравнительно-популяционный анализ настоящих ящери (Lacertidae) в приднепровской лесостепи / Вопросы герпетологии. Материалы І съезда герпетологического общества имени А. М. Никольского. — Пущино-Москва, 2001. — С. 286−288.

22. Таращук В.І. Фауна України: Земноводні та плазуни. — Т. 7. — К.: АН УРСР. — 1959. — 246 с.

23. Федонюк О. В. Земноводні та плазуни заходу України. — Львів: Сполом, 2006. 32 с, з іл.

24. Шайтан С. В. Особенности распространения и экологии земноводных и пресмыкающихся (Amphibia, Reptilia) Западной Лесостепи Украины // Вестник зоологии. — 1999. — Т. 33, № 4−5. — С. 95−98.

25. Щербак Н. Н. Земноводные и пресмыкающиеся Украинских Карпат.-К.: Наукова думка. — 1980. — 266 с.