Аспекти духовно-національного почуття юриста (реферат)

Реферат на тему

Аспекти духовно-національного почуття юриста План.

1. Духовна культура юриста.

2. Кармічна культура юриста.

3. Національна культура юриста.

4. Політична культура юриста.

5. Філософська культура юриста.

6. Наукова культура юриста Література.

1. Духовна культура юриста Духовна культура юриста — це сукупність засвоєння тих норм духовного права, оволодіння сукупністю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та реалізацію цих цінностей у правових нормах на практиці.

Принципи: державність, моральність, догматичність, інтелектуальність, людяність, глибинність, поглинання, безмежність, відвернення від матеріального.

Функції: збагачення юристів гуманістичним світоглядомформування духовних резервів націїздійснення духовного відродження юристіврозвиток власних духовних вартостейнаповнення законів духовним змістомсприйняття духовного змістувиконання юристами духовної місіїпоширення і розширення духовного простору юридичної діяльностіосмислення законів духовного світузапобігання духовним потрясіннямуправління внутрішнім життям юриста.

Довідка: дух — це потенціал творчої активності, того переходу від стану речей до стану ідей (і навпаки), що постійно здійснюється в середині діяльності. Дух характеризує самоздійснення суб'єкта, його здатність відтворювати себе у предметному світі (зокрема культури) та розпредмечувати цей світ через творчу особистість. Дух зберігає і захищає життя, підвищує, удосконалює («одухотворює») тілесну діяльність. Він може це робити, тільки витісняючи життєві спрямування. Так, дух порушує гармонію органічного і протилежний тенденції життя удосконалювати людський вид шляхом жорстокості, що полягає в тому, що б не давати можливості слабким різновидностям брати участь у продовженні роду. Інколи він так сильно обтяжує індивіда, що починає страждати тілесне життя: висококультурні сімейства вимирають, якщо їх кров не оновлюється за рахунок сфери, не обтяженої духом.

До атрибутів духу належать: активність як самотворча діяльність на перетині буттєвості та свідомостібезпечність, тобто здатність до трансценденції, виходу з себе у все вищі ціннісні сфери, до перетину усіх кордонівздатність, що репрезентується невичерпними можливостями та розуму суб'єктасвобода як самодіяльність, як необмеженість самовідтворення, проективних сфер свого здійснення, шляхів затвердження своєї буттєвостіабсолютність як самоцінність та властивість самовизначення своїх предикатів, як неодмінного джерела усіх форм перетворення існуючогосамосвідомість у вигляді саморефлексивного мислення та самопокладання смислу.

Звідси: людина має триєдину антропологічну природу, яку можна подати у вигляді формули-схеми:

$$Ю=\stackrel{}{Т}+{Д}_1+{Д}_2<=Л$$ ,.

де Ю — особа юриста, $$\stackrel{}{Т}$$ — тіло, $${Д}_1$$ — душа, $${Д}_2$$ — дух, $$Л$$ — любов. Величини $$\stackrel{}{Т}$$, $${Д}_1$$, $${Д}_2$$, $$Л$$ — векторні, спрямовані на регулювання дій юриста (стрілки вказують напрями впливу). Любов є основою формування уявлень про право, де пріоритетним виступає природне право.

Примітка: внаслідок появи людини у природі виникає духовне право. Духовне право юрист створює для себе особисто на основі сприйнятих норм природного права. Буття людини визначає абсолютне духовне право, а людське існування — відносне духовне право. Буття полягає у створенні людиною для себе захисту (потенційні можливості), що забезпечують життєдіяльність в умовах природних законів. Потенційні можливості, як абсолютність, розраховані на виконання людиною законів природи для свого розвитку. Або, людина створена так, що природні закони її повинні формувати еволюційно. Це і є абсолютне духовне право, в якому зафіксовані правові джерела існування.

Нюанс: людина є мікрокосмосом, мікрокопією Всесвіту. Людина входить у світ, але і світ входить у людину.

2. Кармічна культура юриста Кармічна культура юриста — це ступінь безкорисливої, мотивованої його професійної діяльності у формі думок, пристрастей та вчинків з умілим використанням здобутків попередніх поколінь для підтримання правопорядку, в результаті якої природної відплатою наступає справедливе теперішнє і майбутнє положення в суспільстві.

Компоненти: духовно обґрунтована оцінка думок, пристрастей і вчинківутвердження причинно-наслідкових зв’язків між діяннями в минулому, теперішньому і майбутньомувіра у переродження душі.

Принципи: цілісність буття й існування (онтології та деонтології), єдність видимого й невидимого, визначеність долі, космічна справедливість, автоматична відплата, умотивованість дій, духовно-моральна активність, передбачливість, синергетичність.

Функції: пізнання природного права, сприяння процесу духовно-моральної еволюції людства, визнання впливу власної карми на карму Планети, підтримання біоритмів життя людей, застереження від сприйняття випадковостей у житті людини сприймання закону пов’язаності людини з її проблемами, добір думок для впорядкування власної карми, застереження від професійних та життєвих помилок, пом’якшення покарання кармічним законом, вироблення умінь позитивного сприйняття кожної життєвої ситуації та природних явищ, схилення до анулювання власних духовно-матеріальних боргів.

Довідка: карма (санкр. karman — дія, діяння, справа, жертвоприношення, жеребкування) — одне із центральних понять індійської філософії, релігії та культури, природний закон, який в самому загальному виді означає вплив суми скоєних індивідом дій (тілесних, мовних, майнових, ентальних) на все її наступне життя і характер майбутнього народження (соціальний статус, стать, зовнішність, тривалість життя, благополучність, здоров’я і т.д.). Тобто карма — це результат людських добрих і поганих діянь та вчинків, які, за невблаганним законом причин та наслідків, викликають справедливу відплату як передумову наступного існування. Карму можна розуміти ще й як духовну працю з метою морального вдосконалення людини. В підсумку карма не лише визначає образи існування індивіда, а й його в справі подолання людської недосконалості й звільнення від тягаря безконечних перероджень.

Звідси: доктрина карми передбачає моральну картину оцінок вчинків людини, утвердження причинно-наслідкового зв’язку між діяннями істот в минулому, теперішньому і майбутньому, віру у переродження душі, яка приводить до перетворення земного життя у місце моральної віддачі і до розвитку ідеї моральної відплати в інших світах.

Примітка: оскільки в теперішньому існуванні людина вільна свідомо скоювати вчинки, які стануть відправними моментами її майбутнього життя, карма нероздільно пов’язана зі свобідною волею і цим відрізняється від фаталістичного погляду на світ. Кульмінаційними проявами цієї волі є можливість повного звільнення від переродження і дії закону карми.

Нюанс: кармічні тільки ті вчинки (думки, пристрасті), які скоєні свідомо, мотивовано. Безсвідомі дії є результатом минулої карми, яка спрацьовує не автоматично, а залежно від умов свого «дозрівання» .

Під кармою не треба розуміти тільки негативні моменти життя. На світ потрібно дивитися не тільки фізичними очима, а й духовними.

Невідомі явища не є дивом чи випадковістю, а непізнаними закони природи.

3. Національна культура юриста Національна культура — це уміння використовувати і впроваджувати культурно-правові здобутки та загальнолюдські цінностіусвідомлювати політичну мету нації, її ідеї в процесі сучасного державотворення.

Компоненти: мова — показник культури, історичних фактмовлення (слово) — незавершеність, ділове професійне мовленнямовленнєвий й режим та мовленнєвий етикет — орфографічні, стилістичні, фонетичні норминаціональне мисленнянаціональна безпека — ідеологічна боротьбанаціональний обов’язок — утвердження української мови.

Принципи: підкорення законам Всесвітуутвердження й забезпечення вільного розвитку націїохорона духовності людини — тонкі духовні структуривірність своєму народові - але не прилипання до своєї нації, це абсолютизм.

Функції: юридичний захист інтересів своєї націїподолання антинаціональної психології у громадянякісне регулювання суспільних відносинформування засобів державного управліннязапобігання державному скептицизму.

Довідка: нація (від лат. — народ, плем’я) — це спільнота людей, об'єднаних низкою чинників серед яких найголовнішими є етнокультурні та політико-правові. Це історично стійка спільність людей, яка склалася на основі спільності мови, території, економічного життя, а також спільності національних форм матеріальної і духовної культури. Нація має також свій уряд (народ, організований в державу), а кордони більш-менш поважаються іншими націями.

Народ — це населення певної країни або історична спільність людей. Народ — пов’язана однаковим походженням і мовною культурна спільність людей, які є справжнім і єдиним носієм об'єктивного духу.

Етнос, етнічність — спільнота, в якій люди об'єднані вірою у спільне походження та наявністю культурної єдності - мови, звичаїв, міфів, епосу і т. д. Етнічні нації - особливе етнічне утворення: в його виникненні етнічний чинник відіграє дуже важливу роль.

Звідси: національна культура — це сукупність притаманних представникам даної нації ціннісно насичених форм і виявів життя. Вона формується на основі культури одного або декількох етносів і передує етнічній культурі. Кожна нація має свою внутрішню філософію і свій світогляд, які й зумовлюють духовну програму народу. Тому у діяльності юриста мають поєднуватися цінності загальнолюдського й національного розвитку Національна культура більшою мірою виявляє себе у формах духовного життя, оскільки цивілізаційні вияви існування соціуму, пов’язанні із діяльністю, спрямованою на програмування матеріальних благ, з техніко-технологічними процесами, набувають уніфікованого вигляду.

Примітка: існують такі ознаки нації: об'єктивні (ті, що піддаються спостереженню та опису — особливості поведінки, мови, політичні та правові установи тощо) та суб'єктивні (що стосуються того, як саме окремі люди усвідомлюють, почувають, уявляють свою незалежність до одного цілого, яке вони називають «нацією»).

Нюанс: кожна нація має свій характер як сукупність психологічно-ментальних та поведінкових ознак, особливостей, притаманних певній етнонаціональній спільноті.

4. Політична культура юриста Політична культура юриста — це знання та оцінка ним політичної історії України, сучасної політичної ситуації, та використання їх у професійній діяльності в межах позитивного права.

Компоненти: переконання та усвідомлення політичних цінностей, піднесення культури юридичної діяльності, забезпечення вдумливого, свідомого ставлення до виконання службових обов’язків, утвердження загальнолюдських ціннос­тей, передбачення перспективи подальшого розвитку українського суспіль­ства, передбачення політичних наслідків власної професійної діяльності.

Принципи: державотворча ідеологія, ідейність, духовність і моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.

Функції: політична оцінка результатів юридичної діяльності, формування політичної культури юриста, вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов’язку, запобігання деформації громадянської свідомості юриста, розвиток української політико-правової думки впорядкування політико-юридичних культурних процесів, формування української політичної еліти.

Довідка: політика (від грецьк. — уміння управляти державою, державна діяльність) у найголовнішому значенні - це діяльність, що має своєю метою регулювання взаємин між людьми для забезпечення певного стану деякої суспільної одиниці (суспільного утворення). Це також сукупність соціальних практик і дискурсів, скерованих на формування, розвиток, практикування та дослідження правових і моральних нормструктури державно-адміністративних інститутівформ державного управліннявідносин та інститутів влади. Політика — це сфера відносин значних груп людей, різних історичних утворень спільностей, що спрямована на завоювання, утримання і використання державної владиодна з форм суспільної свідомостідіяльність органів державної влади, державного управління, політичних партій, громадських об'єднань.

Звідси: політична культура є складовою духовної культури. Вона увібрала в себе ті структурні елементи усіх видів політичних субкультур, які необхідні у юридичній діяльності. Тому політична культура юриста тісно пов’язана з політичною культурою суспільства, окремих соціальних груп та осіб.

Примітка: політична культура — це система історично складених політичних традицій, переконань, цінностей, ідей та установок практичної політичної поведінки, яка забезпечує відтворення політичного життя суспільства на основі наступності. Це поняття застосовується для характеристики відмінностей між національно-державними політичними системами і для аналізу цих систем з точки зору психологічного підходу до поведінки людей.

Нюанс: найглибші джерела політики закорінені в природі людини, тобто ці джерела антропологічні. Політичні ситуації ніколи не повторюються, вони завжди специфічні. Кожна культура розробляє свою концепцію певної узгодженості між «правилами гри» і політичними діями, з одного боку, і тим, що очікує від них народ, що він визнає легітимним — з другого.

5. Філософська культура юриста Філософська культура юриста — це ступінь осмислення законів буття і власної професійної діяльності, формування любові до істини, аналізу причинно-0наслідкових зв’язків у правових явищах та вироблення почуття природно-правової справедливості.

Компоненти: доцільність та потреба в юридичній діяльності, професійний інтерес, знання законів Всесвіту, усвідомлення цінностей позитивного права, використання духу (ідей) права, вироблення психологічної установки, любові, істини і справедливості, правовий світогляд.

Принципи: онтологічність, гармонійність, метафізичність, віра вторгнення у закони природи, екзистенційність, частковість пізнання, єдність об'єктивного і суб'єктивного, відсутність стабільної думки, герменевтичність, сходження від абстрактного до конкретного, стратегічність, відповідальність перед Природою, дистанційність.

Функції: виявлення істинних цінностей і світоглядних орієнтирів, пізнання природно-правових принципів світостворення, уникнення у сутність та закономірність природно-правових явищ, накопичення знань про людину і світ, осмислення фундаментальних проблем правової діяльності людини та здобутків природних наук, захист ірраціоналізму, усвідомлення процесу культурної діяльності людини та сутності права в ньому, формування нових принципів і методологій професійної діяльності.

Довідка: філософія (від грецьк. — любов до мудрості) особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності.

Звідси: наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом.

Примітка: необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрамовуючих ідей.

Нюанс: філософія націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини.

6. Наукова культура юриста Наукова культура юриста — це ступінь творчого пізнавального процесу професійної діяльності як духовного явища, накопичення знань та ефективної наукової абстракції для постановки, вибору й розв’язання проблеми нормативної діяльності людини у правовому полі.

Компоненти: формування юридичних версій за допомогою практичного досвіду, емпіричного рівня дослідження та ролі відчуттів, розчленування цілого на частини, виведення наукової гіпотези як початкового стану створення конкретної правової теоріївибір наукових принципів дослідження за допомогою власного теоретичного рівня підготовки, здатності до наукового пошуку, використання природних законів та визнання (в окремих місцях) надприродної силиформування логічних висновків за допомогою творчого виконання повсякденного мислення, сприймання критики, невпинного пошуку істини як гармонійного цілоговикористання експериментальної перевірки висновків за допомогою юридичного експерименту, опори на факти та їх перевірка.

Принципи: дослідницька активність і наполегливість, нестандартність пізнання, інтелектуальна власність, простота у вирішенні завдань, природна закономірність дій, синергетичність, езотеричність, випереджувальність.

Функції: розкриття власних здібностей і пізнавальних можливостей, вироблення цілісного відношення досвіду, пошук нових світоглядних орієнтацій, здійснення пошуку проблем і складних завдань, безкорисливе служіння ідеалам наукової істини, запобігання фальсифікації і практичного плагіату, уміння відстоювати свої наукові принципи і протистояння науковій моді, сприяння розширення наукових норм людини, приведення власних знань у користь для людства.

Довідка: наука — це соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об'єктивного змісту (істинності, достовірності, інтерсуб'єктивності).

Звідси: загальною межею науки як системи знань є опис, пояснення та прогнозування процесів та явищ дійсності, які становлять предмет її вивчення, на основі відомих і тих, що відкриваються нею, законів.

Примітка: базовими принципами науки є детермінізм, ідея об'єктивних закономірностей, наявності універсальності законів, що припускають певну єдинообразність спричинності в організації буттяприпущення математичності світуідея елементаризму (наявності вихідних складових одиниць явищ типу атомів: чисел, хімічних елементів, біологічних видів чи архетипів) та трансформізму (вивчення об'єктів через аналіз їх змін) — вимога відтворюваності досліджуваних ефектів за наявності відповідних умова також канали раціоналізму та визнання сталої цінності істинного знання, збереження його основного змісту в історії розвитку науки, певної спадкоємності результатів творчості.

Нюанс: не треба вважати себе носієм істини в останній інстанціїнаука не заперечує наявність скритих природних і надприродних сил.

Література.

1. Волченко В. Н. Миропонимание и экоэтика ХХІ века. Наука — Философия — Религия. — М., 2001.

2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К., 1997.

3. Горшнев В. М., Бенедик И. В. Юридическая деонтология. — Харьков, 1988, 1993.

4. Гусарев С. Д., Тихомиров О. Д. Юридическая деонтология. — К., 1999.

5. Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р. Г. Акресяна и А. А. Гусейнова. — М., 2000.

6. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття / Пер. з фр. — К., 2001.

7. Немов Р. С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. — М., 2003.

8. Новая философская энциклопедия: В 4 т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ. — науч. фонд- 9. Научно-ред. совет: предс. В. С. Степин, заместители предс. А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин, уч. секр. А. П. Огурцов. — М.: Мысль, 2001. — Т.2. — 638 с.

10 .Основы валеологии: В 3 кн. / Под ред. В. П. Петленко. — К., 1998;1999.

11. Потер К. Р. Объективное знание. Эволюционный перевод / Пер. с англ. — М., 2002.

12. Рікерр П. Сам як інший / Пер. із фр. — К., 2002.

13. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология. Харбков, 2002.