Криза одного року

Реферат на тему:

Криза одного року.

.

В розвитку дитини психологи і педіатри виділяють три стабільних періоди: «немовля» — від народження до одного року, «раннє дитинство» — від року до трьох, і «дошкільне дитинство» — від трьох років до семи.

Кожна з цих стадій завершується так званою кризою розвитку. Криза — це необхідний та закономірний етап у житті дитини, коли накопичуються зміни в поведінці та розвитку і відбувається перехід на якісно новий етап. Кожна криза супроводжується появою впертості, непослуху, капризування, які малюк надзвичайно яскраво проявляє. Таким чином, цих криз також три: криза одного року, криза трьох років та криза семи років. Оминути їх не можливо, через це проходять практично всі діти. Але для одних цей перехід відбувається простіше, для інших — супроводжується більш серйозними, значними поведінковими проявами. Батьки дивуються, шукаючи причини таких раптових змін у поведінці доньки чи сина. Але ці зміни закономірні, властиві усім дітям у певному віці, тому їх назвали «кризами розвитку» .

Так чому ж вони виникають? Перш за все, тому що в дітей з’являються нові потреби, а старі форми їх задоволення вже не підходять, часом навіть заважають, стримують, і тому перестають виконувати свої функції.

Давайте поговоримо про кризу одного року, про ті найважливіші завдання, які вирішуються на цьому етапі. Отже, в кінці першого року життя соціальна ситуація повного злиття дитини з дорослим наче вибухає зсередини. Маля починає розуміти і розмежовувати: я — малюк, а він — дорослий, ми — різні. В цьому суть кризи першого року життя. В цьому віці дитина набуває певного ступеня самостійності: з’являються перші слова, виробляється вміння ходити, розвиваються дії з предметами. Але діапазон можливостей для втілення цього ще досить обмежений.

Отже, ваш малюк зробив свій перший крок. Розширився простір його існування. Тепер він може самостійно подорожувати квартирою і не тільки, значить є можливість знаходити безліч дуже цікавих речей, які просто вимагають досконалого вивчення та експериментування з ними. Але чомусь з’ясовується, що мамі можна користуватися усіма предметами на кухні, а дитині - ні. Татові дозволяється скільки завгодно працювати з інструментами, а сину чи доньці знову ж таки забороняють брати до рук цвяхи або молоток. Чому? Дитяча цікавість, бажання знайомитися із усім, що зустрічається навколо, — це природна потреба цього віку. І заборони, яких малюк не розуміє, викликають у нього протест, що проявляється плачем, впертістю, незадоволенням, тобто всім тим, що так дивує батьків, і отримало в психології назву «кризи» .

Звичайно ж, кожна дитина розвивається за своїм особливим «графіком», тому перші кроки маля може зробити і в дев’ять місяців, і в рік та три місяці. Так й перші прояви кризи часто вперше проявляються в різний час. Але здебільшого це відбувається саме тоді, коли дитині виповнюється рік.

Що ж стається з вашим малюком у цей період? Батьки можуть зауважити появу в поведінці рідного чада впертості, капризування. Раніше слухняне та спокійне, зараз воно починає вередувати з будь-якого приводу, і дуже часто батьки не можуть зрозуміти, що ж послужило причиною такого «нападу» .

Перш за все, варто підкреслити, що ваш малюк уже багато розуміє та може, але він ще не вміє розповісти про свої бажання. Дитина все активніше пізнає світ. Раніше вона не вміла ходити, її пересування було обмежене. Від того моменту, коли вміння самому крокувати підкорилося малюку, його світ розширився і наповнився безліччю речей, які «вимагають» уваги до себе. Дитина подорожує квартирою і вивчає, як влаштовано плиту на кухні, що сховано в шафці для взуття, також вона прагне взяти до рук кожний предмет, оглянути, покрутити, спробувати «на зуб». Аж раптом з боку батьків лунає «Не можна». Вона зовсім не розуміє причин цього. Тому повторює спробу і плаче, коли заборона звучить ще раз. Дитина намагається усіма доступними їй способами донести до дорослих свої бажання. Маля ще не вміє говорити, щоб висловити своє незадоволення. А нові спроби пізнання світу викликають нові заборони.

Так воля маленької людини вперше зустрічається з волею дорослого. Дитина в рік хоче діяти сама, її більше не влаштовує становище ляльки, яку годують, сповивають, дають іграшки, коли хочуть розмовляють, коли не хочуть — не розмовляють. Вона прагне бути самостійною, причому спілкуватися з власного бажання. І тут ще один парадокс — прагнення до спілкування є, а слів, щоб висловити все це, ще немає. Важко буває зрозуміти, чого хоче малюк, хоча він і намагається донести до батьків власні бажання та потреби.

Так починається криза одного року. Вона стає тим глибшою, чим більше батьки опираються бажанням малюка. Капризи дитини, насправді, є показником того, що дорослим настав час змінювати свою поведінку та ставлення до власного чада. Колишні стереотипи спілкування вже не спрацьовують. І якщо ваш Михась чи Івасик хоче схопити до рук ложку саме в той момент, коли ви його годуєте, то простіше за все дати йому до рук омріяний предмет, а собі узяти іншу і продовжити зупинений не на довго процес. Отже, не біда, якщо малюк буде весь вимащений кашею, зате ви його спокійно нагодуєте, а після всього лише поприбираєте та вмиєте своє чадо.

Варто зрозуміти батькам, що настав той момент, коли дуже важливо надати дитині більше самостійності. Необхідно відчути, що прийшла пора робити щось не для малюка, а разом із ним. Впродовж першого півріччя другого року життя можна вчити його користуватися ложкою, їсти суп із хлібом, пити з чашки, знімати шапочку, колготки, а згодом і одягатися, самостійно вмиватися тощо. Якщо цей етап буде пропущено, то пізніше, у 3−5 років дитина просто не захоче займатися цими уже нецікавими для неї речами, тим більше, так звично, що мама одягає, вмиває, годує…

Треба бути уважними до перших проявів дитячої самостійності: дитина тягнеться до ложки, щоб їсти самій, відбирає в мами шапочку, щоб одягнутися, намагається покласти кубики один на один і дуже невдоволена, коли хтось намагається допомогти. Якщо батьки з розумінням та терпінням поставляться до цих перших проявів активності дитини, то з часом будуть винагородженні зрослою самостійністю малюка, впевненістю, життєрадісністю. Чим більше є речей, які дорослі дозволяють дитині, тим легше наполягати на заборонах. А подбавши про те, щоб небезпечні предмети були недоступні для малюка, ви зможете спокійно дозволити йому досліджувати ваш дім — усі шухляди, ящички, нижні полиці… І хтозна, можливо, сьогоднішня гра сина чи доньки з каструлею в майбутньому перетвориться на кухарський талант. Це, звичайно, не означає, що треба заохочувати будь-які бажання дитини. Повинні бути розумні заборони, чіткі, однозначні й узгоджені між усіма дорослими членами родини. Якщо забороняєте щось, то в процесі цього увагу малюка треба просто відволікти на щось інше, а можна запропонувати розумну альтернативу: заборонено писати на таткових документах, але ось є листочок — тут це робити дозволяється. Але ніколи не можна гратися ножем (щоб не поранитися) чи черевиками (вони брудні) або ж дорогими речами (альтернатива у вигляді старого зламаного будильника може обернутися завтра «розбиранням» годинника нового, адже дитина просто не усвідомлює різниці, хоча вже дуже добре вміє проводити аналогії: це — годинник, якщо мені можна гратися ним, то дозволяється й усіма іншими).

Однак якщо батьки проявили досить такту, терпіння та гнучкості у ставленні до маляти, то перший кризовий етап у його розвитку завершиться і настане спокійний час. Звичайно ж, це не на довго. Але поки що дитина знову слухняна, спокійна. Причому, малюк уже став самостійнішим та дорослішим, він може та вміє вже набагато більше, ніж раніше.

Сподіваємося, що ви зрозуміли найважливіше: ваша дитина навіть у цьому віці - це вже людина, зі своїми бажаннями, почуттями, емоціями, просто вона ще не вміє висловити їх. І якщо ви приділите більше часу тому, щоб спробувати зрозуміти малюка, то будь-яка криза мине швидше, легше, з меншими емоційними втратами з обох сторін.