Антимонопольна політика держави: необхідність, сутність і значення

КУРСОВА РОБОТА

по предмету Політична економія

на тему:

«Антимонопольна політика держави: необхідність, сутність і значення»

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ.

1.1 Антимонопольна політика: зміст і завдання.

1.2 Антимонопольне законодавство України РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ.

2.1 Вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки.

2.2 Механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції.

РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ.

3.1 Причини, що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм.

3.2 Діяльність Антимонопольного комітету України ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

ВСТУП

антимонопольне конкуренція ринкова економіка.

Актуальність теми. В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Тому дослідження теоретичних і практичних проблем формування антимонопольної політики держави: необхідності, сутності та значення залишається актуальним з погляду економічної теорії.

Ступінь дослідження проблеми. Теоретичні засади вивчення природи конкуренції заклали класики економічної теорії А. Сміт, Д. Рікардо, а продовжили — Й. Шумпетер, Е. Чемберлін та Дж. Робінсон.

Проблему вироблення антимонопольної політики та її реалізації в Україні висвітлено у публікаціях таких авторів, як: А. Волченко та С.Єжова, С. Гудим та М. Ігнатьєв, З. Борисенко, Т. Бень, В. Сиченко, Г. Лозова, О. Костусєв, О. Бандура, С. Черненко, О. Вознюк, О. Потімков, І. Яременко, Ю. Архангельський, В. Лагутін, Н. Л. Станько, Н. Тарнавська, Г. Филюк.

Однак у науковій літературі не нагромаджено достатнього числа результативних досліджень, які б стали основою для теоретичного обґрунтування формування дієвого конкурентного середовища та гнучкої антимонопольної політики.

Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються антимонопольної політики, які найповніше відповідали б конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ і практики формування антимонопольної політики держави в умовах ринкової економіки.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було розв’язати такі завдання:

· розкрити теоретичні основи функціонування антимонопольної політики;

· проаналізувати антимонопольне законодавство України;

· дослідити діяльність Антимонопольного комітету України;

· запропонувати напрями удосконалення формування антимонопольної політики держави: необхідність, сутність та значення.

Об'єктом дослідження є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю.

Предметом дослідження виступають економічні відносини, що виникають у процесі формування і реалізації антимонопольної політики як важливої складової економічної політики держави.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні документи, неаналітичні таблиці, вітчизняна та зарубіжна література.

Теоретична та методологічна база дослідження. Основна частина курсової роботи, які починаються постановкою завдання, що розглядається в кожному розділі, а також розкривають його основні сторони та положення.

Перший розділ розкриває теоретичні відомості антимонопольної політики, визначає її мету, об'єкти, суб'єкти, а також з`ясовує основні завдання. Розкриває види систем антимонопольного права у світі, прослідковує історичний шлях формування антимонопольного законодавства від його виникнення до сучасності, дає характеристику антимонопольного законодавства України.

У другому розділі проводиться аналіз понять «монополістична конкуренція», «недобросовісна конкуренція» та «монополізм», внаслідок чого прослідковано їх вплив на ринкову економіку та сформульовано механізми захисту.

Третій розділ присвячено розкриттю причин, що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм. З’ясовано основні завдання та повноваження, на яких ґрунтується діяльність Антимонопольного комітету України.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Антимонопольна політика: зміст і завдання

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Тому у розвинених країнах світу ухвалюють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями, тобто проводять антимонопольну політику.

Антимонопольна політика — комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а також створення відповідного законодавства [17, с.192].

Мета антимонопольного регулювання з боку держави — захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання [16, с. 57].

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб'єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об`єднань) та покупці [19, с.187].

Уперше такі закони були ухвалені наприкінці ХІХ — на поч. ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Перші антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об`єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій (тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм виробляють (продають) усю чи більшу частину певного товару або послуги на конкретному ринку). Вони, переважно, не потрапляли під дію антимонопольного законодавства [18, 223].

Сучасне антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності господарських суб'єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуг, виконання інших зобов’язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (продовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятися без певних об'єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. Їхніми функціями є:

· розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізація виробництва й обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;

· комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

· експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;

· підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права:

· американська — спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

· європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій [10, с. 260].

Американська бере свій початок від закону Шермана (1890), який пізніше було доповнено законом Клейтона (1914), законом про Федеральну торгову комісію (1914) та іншими. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю; заборонялися трести і картелі. Наступні закони забороняли злиття компаній.

Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об`єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі.

Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми, коли монополізовано понад 60% будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах. Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо.

Антимонопольне законодавство Японії вважається «жорстким», оскільки ґрунтується на законі «Про заборону приватної монополії та забезпеченні чесних угод».

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. У кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурентна політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому — більш економічному, ніж правовому — підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.

Проаналізувавши зміст та завдання антимонопольної політики можна визначити основні її завдання, які зводяться до наступного:

· захист і стимулювання конкуренції, створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів ринку, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг;

· Контроль за підприємницькими структурами, що займають панівне становище на ринку;

· Сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу; захист прав споживача.

Розробка і реалізація антимонопольної політики дозволяє послабити процес монополізації економіки, сприяє посиленню її конкуренції.

Антимонопольне законодавство спрямовує утворення монополістичних об'єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур — об'єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю.

1.2 Антимонопольне законодавство України

Антимонопольно-конкурентне законодавство — це законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв’язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності.

Антимонопольне законодавство в Україні представлене статтею 42 Конституції України, Главою 4 Господарського кодексу України, Законами України: «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), «Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.).

На початку 90-х рр. ХХ ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився на подоланні й обмеженні монополізму, що було пов’язано з пануванням у тодішній українській економіці монополій як спадку колишнього соціалістичного господарства [10, с. 262].

У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство у конкурентне законодавство.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом [1,с. 18].

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності [4].

Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарювання у зв’язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон визначає неправомірним використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торгівельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.

Вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п’яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон України «Про природні монополії» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій.

Природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій у таких сферах:

· транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

· транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

· транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

· передачі та розподілу електричної енергії;

· користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

· управління повітряним рухом;

· централізованого водопостачання та водовідведення;

· централізованого постачання теплової енергії;

· спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України [8, с. 66].

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є:

· ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

· доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

· інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством [7].

Закону визначає, що діяльність суб'єктів природних монополій та діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку.

Даним Законом регулюються відносин органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічною конкуренцією.

Даний Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Згідно з цим Законом суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

· на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

· не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

· частка на ринку товару становить 35 або менше відсотка, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

· сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки ринку, перевищує 50 відсотків;

· сукупна частка не більше ніж п’яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків — і при цьому вони не доведуть, що стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція [5].

Закон визначив таким, що втратив чинність Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст., 296) Розділ Х Прикінцеві положення частина 6.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» визначає, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці [3].

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови і десяти державних уповноважених.

З числа державних уповноважених призначаються два перші заступники і три заступники голови Антимонопольного комітету України.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Голова Антимонопольного комітету України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Голова Антимонопольного комітету України має статус державного уповноваженого.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України. У разі потреби територіальні відділення можуть утворюватися в інших адміністративно-територіальних одиницях [21, с.186].

Для розгляду окремих справ про порушення конкурентного законодавства та інших питань, які віднесено до компетенції Комітету, утворюються постійно діючі і тимчасові адміністративні колегії, які формуються з державних уповноважених і голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України у складі не менше трьох осіб.

Формою роботи Антимонопольного комітету України, адміністративних колегій Антимонопольного комітету України, адміністративних колегій територіальних відділень Антимонопольного комітету України є їх засідання.

Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак поглиблення ринкових перетворень постійно створює нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

2.1 Вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки

Між конкуренцією і монополією існує не тільки антагонізм, а й синтез, єдність. Виявляється він у тому, що для забезпечення свого існування монополія змушена постійно вступати в конкурентну боротьбу, оскільки своїм виникненням зобов’язана саме конкуренції.

Найтиповішими для монополії методами і засобами ведення конкурентної боротьби є: обмеження доступу до джерел сировини, ринку кваліфікованої робочої сили, кредитних ресурсів; погіршення доставки та збуту товарів; укладення угод з покупцями про торгові відносини тільки з конкретною монополією; збивання цін; бойкот конкурентів. Окрім того, широко використовуються захоплення патентів на різноманітні відкриття, винаходи і технічні удосконалення, а також комбінування й диверсифікація виробництва.

У сучасній економіці конкуренція і монополія поєднуються в межах недосконалої конкуренції у так званій монополістичній конкуренції та олігополії.

Монополістична конкуренція — назва і модель даного типу ринку виникли після виходу в 1927 р. однойменної книги Е. Чемберлина. Проте з часом сам автор, що розглядав олігополію і монополістичну конкуренцію як два різних типи ринку, дійшов висновку, що всі типи ринків, що перебувають між досконалою конкуренцією і монополією, містять елементи того й іншого, і тому можуть бути об'єднані в широкий клас ринків монополістичної конкуренції [13, с. 68].

Монополістична конкуренція — це конкурентна боротьба між монополіями — економічними союзами товаровиробників у певній галузі економіки, з метою усунення конкуренції інших, щоб контролювати ринок збуту, й отримання монопольно високого прибутку [15, с. 164].

Монополістичну конкуренцію зближують із досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованість продукції.

Монополістична конкуренція базується на диференціації продукції, відповідно до якої певні види товарів і послуг розділяють на підвиди, виробництвом і реалізацією яких займаються різні компанії.

Монополізм виявляється у створенні фірмою легальної монополії, яка, використовуючи патенти, торгові та фірмові знаки, захищається від конкурентів. Цьому сприяє диференціація товарів — надання їм певних особливостей (за якістю, формою, кольором, упаковкою, умовами продажу).

Конкуренція полягає у наявності на ринку, на якому продають велику кількість однорідних товарів, багатьох конкурентів, які для залучення покупців змушені диференціювати товари і послуги. На ринку монополістичної конкуренції підприємства не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівняні за розміром. Персоніфікованість продукції дає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при призначенні ціни.

Для монополістичної конкуренції характерна велика кількість фірм (20 — 70), що обмежує їх контроль над ціною. Розміри фірм, як правило, є середніми або малими (частка 4-х найбільших фірм галузі не перевищує 25% загального товарообороту, коефіцієнт концентрації становить ¼). Кожна з них випускаючи однотипну продукцію (одяг, взуття, пральні порошки, зубні пасти, безалкогольні напої, послуги ресторанів, станцій технічного обслуговування автомобілів та ін.), диференціює її за певними відмінностями, переконуючи споживача засобами реклами в її унікальності. Окремий товар має багато замінників, тому рекламують його якість, особливості дизайну та ін. У такому разі йдеться вже про специфічний продукт із товарною маркою фірми. Крім того, фірми відрізняються за витратами виробництва і реалізації товарів, тому замість єдиної ринкової ціни існує широкий їх діапазон. Використання нецінової конкуренції зумовлено незначним контролем над цінами, великою їх залежністю від споживача. За монополістичної конкуренції в галузь порівняно легко проникають нові конкуренти, що є наслідком невеликих розмірів фірм і диференціації продукту[12, с. 408].

Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одне — два підприємства, що займають домінуюче становище, і значна кількість невеликих за ринковою часткою підприємств — аутсайдерів. У цьому випадку для системи «домінуюче підприємство — аутсайдери» буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою — модель досконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції. Останнє значною мірою залежить від характеру продукції - ступеня її стандартизованості або, навпаки такої можливості [13, с. 69].

Попит на товари підприємства на ринку монополістичної конкуренції такого виду не є абсолютно еластичним, оскільки покупці, що прихильні до певної марки, придбаватимуть товар, навіть якщо його ціна дещо вища, ніж у аналогів.

Таким чином, вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки має певні особливості:

1. за цієї форми синтезу конкуренції і монополії центр боротьби розміщується у сфері обігу, охоплює певну галузь на національному рівні, в яку легко проникають нові конкуренти, наслідком чого є незначна концентрація капіталу, так як фірми за розмірами є середніми або малими;

2. неможливість встановлення монопольно високих чи монопольно низьких цін на товари (послуги), оскільки при їх виробництві (наданні) існують різні витрати праці, великий асортимент, неоднакова якість. За таких умов товаровиробник може призначити ціну на свій товар, орієнтуючись на ціни і попит, що встановилися на ринку;

3. на ринках монополістичної конкуренції саме індивідуальність споживчих властивостей на погляд покупців — основний чинник конкурентоспроможності товару. Цінова конкуренція відходить на другий план, поступаючись першим місцем неціновій конкуренції, що використовує такі інструменти, як реклама, конкуренція сервісу і асортименту, гарантійне і післягарантійне обслуговування.

2.2 Механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції

Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці [2, с. 22].

Виникнення монополій породжує монополізм, конкретною формою вияву якого є сама монополія.

Монополізм — економічне явище, сутність якого полягає у нав’язуванні господарюючим суб'єктам, які сконцентрували у своїх руках велику власність та економічну владу на ринку, власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їх інтересів і потреб.

Основними ознаками монополізму є: концентрація в руках монополії значної частини виробництва, що забезпечує панівне становище у межах певного сегмента ринку; ціновий диктат; отримання і привласнення монопольно високого прибутку; можливість регулювати як власне виробництво, так і виробництво у суміжних сферах.

Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Монополізм — спосіб пристосування до нового, вищого розвитку ринку, в межах якого створюються гігантські підприємства та їх об`єднання, що має як позитивні, так і негативні наслідки для суспільства. Об'єктивна необхідність координації дій суб'єктів господарювання розширює масштаби планомірного розвитку, свідомого регулювання соціально-економічних процесів. Масове виробництво дає змогу економити на витратах, випускати якісну та дешеву продукцію.

Однак можливість установлення монопольних цін призводить до переплачування споживачами значних сум. Монопольно високі ціни зменшують стимули до запровадження досягнень НТП. Монополістичний капітал інвестує насамперед найприбутковіші галузі, ігноруючи інколи потреби широких верств населення та суспільства в цілому.

Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму.

По-перше, на тих ринках, де є умови для виникнення «природного монополізму», тобто, де є перешкоди для ефективного функціонування ринкового механізму, створюються державні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб'єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних інтересах. У цьому випадку мова йде не про ліквідацію або обмеження сфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх діяльності в регульоване русло.

По-друге, там, де монополії формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших суб'єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає стримання або запобігання розвитку монополій. Законодавство про штучні (підприємницькі) монополії, як правило, має заборонний характер.

В Україні органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції [2, с. 19].

Узагальнено механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції можна звести до наступного:

· більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об'єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.

· одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

· державою регулюються й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.

· рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього виділяють різні критерії монополізму ринку.

· щоб визначити чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутками та витратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках [11, с. 224].

Таким чином, механізмами обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в країнах з послідовно сформованою економікою зводяться до прийняття відповідних законодавчих актів, реєстрація товарних знаків і марок, визначення та регулювання державою загальних умов угод, аналіз цін та контроль над прибутками та витратами господарюючих суб'єктів.

РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

3.1 Причини, що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм

Одним із небезпечних помилкових тверджень, яких припускаються при обговоренні концепції переходу країн до ринкової економіки, є зведення усієї проблеми до створення «вільного ринку» і забезпечення «необмеженої конкуренції», посилаючись при цьому на досвід розвинутих країн. Насправді вільного ринку нині немає в жодній країні Заходу та й бути не може. Що стосується країн Західної Європи, то в економічному житті поряд із ринком важливу роль відіграє економічна діяльність держави [25, с. 128].

Держава в економічному процесі:

· відтворює умови конкуренції;

· виступає як покупець продукції;

· є суб'єктом, який несе грошові витрати;

· усуває причини відмови ринкового механізму [14, с. 414].

Відтворення умов конкуренції зводиться до того, що сотні тисяч підприємств, які виробляють величезну номенклатуру товарів і послуг, мають доповнюватися рухом грошей, цінних паперів, інформацією, знаннями, що можливо лише за умов дії відповідних юридичних законів, нормативних документів, інструментів. Ще Адам Сміт зазначав, що «невидима рука ринку» функціонує лише тоді, коли добре видна «грізна рука закону».

Виходячи з цього держава створює юридично-інституціональні засади ринкової економіки:

· захист прав власника (ст. 41 Конституції України);

· антимонопольне законодавство (ст. 42 Конституції України);

· соціальний захист населення (ст. 46 Конституції України);

· захист покупців (ст. 42 Конституції України).

Відповідно до цих юридично-інституціональних засад держава видає закони, порушення яких може призвести до спотворення ринкового ціноутворення та дії законів ринку.

Як покупець продукції від імені держави виступає уряд, який закуповує зброю, поштові, транспортні послуги тощо.

Як суб'єкт, що несе грошові витрати, держава виступає як агент для перерозподілу доходів. Такі витрати називаються трансферними, або передаточними, і є соціальним забезпеченням (велфером). Трансферні платежі нічого не додають до ВВП. Вони свідчать про роль, яку відіграє уряд як агент для перерозподілу доходів у суспільстві на користь тих, хто потребує допомоги (підтримка людей похилого віку, непрацездатних, багатодітних, безробітних тощо). Це здійснюється з допомогою прогресивного оподаткування [24, с. 140].

Держава обережно проводить відповідну фінансову та податкову політику, адже більшість державних витрат покривається за рахунок податків, впливаючи на рівень і темпи виробництва, на підтримання зайнятості, здійснення антиінфляційних заходів.

Держава цілеспрямовано використовує бюджетні асигнування для розв’язання актуальних господарських проблем, а також стимулює приватний бізнес, щоб сформувати ефективну структуру господарства.

Держава забезпечує сприятливі умови функціонування виробництва [8, с. 50]. Держава використовує свій вплив з метою забезпечення суворого виконання договірних зобов’язань, підвищення відповідальності за відповідність якості продукції рекламним характеристикам, дотримання стандартів та норм використання природних багатств, охорони навколишнього середовища, безпеки здоров`я людей.

Усунення причин відмови ринкового механізму досягається втручанням уряду в економічну діяльність через її регулювання, обходячи дію законів ринкової конкуренції. Таке втручання називають регулюванням.

Головні причини збоїв у ринковому механізмі можна об`єднати в такі чотири групи: зовнішні економічні ефекти; суспільні блага; факти неподільності; монополізм.

Зовнішні економічні ефекти — це витрати, що є зовнішніми для учасників процесу виробництва, які платять за товар. Неконтрольований ринковий механізм може призвести до неефективного виробництва, коли фірма використовує такі дефіцитні ресурси, як повітря чи вода, не відшкодовуючи витрат на їх очищення.

Існує низка суспільно необхідних напрямків діяльності, де лише держава може виступати суб'єктом господарювання. Це — будівництво доріг, розвиток науки, освіти, охорони здоров`я, підтримання обороноздатності, внутрішнього порядку тощо. Суспільні блага споживаються всіма членами суспільства, порівну і часто колективно. З моменту їх вироблення вони автоматично споживаються кожним членом суспільства незалежно від того, заплатила за нього людина чи не заплатила. Суспільство виробляє такі суспільні блага, незважаючи на те, є їх виробництво прибутковим чи збитковим.

Факти неподільності. В умовах ринку економічно і соціально не завжди доцільно, щоб у певних галузях, сферах діяльності існувала конкуренція. Це зумовлено тим, що остання дає свободу вибору обсягів підприємств. Якщо ж потужності у суспільстві доцільно з економічної точки зору довести до мінімуму, виникають факти неподільності. Інакше кажучи, якщо економічно доцільно, щоб попит на певний товар чи в певній потребі задовольняв один виробник, виникає «природна монополія».

Є випадки, коли деякі люди зберігають власність на ідеї, технологію, що породжує асиметрію у розподілі інформації або природну монополію. В результаті, з одного боку, можливе зменшення обсягів виробництва, погіршення якості та підвищення цін, а з іншого — вихід на ринок цієї продукції конкурентів із загальноекономічної точки зору є небажаним. Це може бути за умов, якщо таким підприємствам надаються субсидії у вигляді компенсацій збиткових послуг або через необхідність задоволення якихось інших національних інтересів.

За таких умов, щоб запобігти зловживанням з боку «природних» монополістів, потрібне державне втручання, а саме:

· державний контроль на відповідному ринку приватних підприємств (він стосується ціни, прибутку, якості та умов постачання);

· одержавлення, тобто перетворення таких підприємств на державні.

Монополізм або недосконала конкуренція спотворює ринок, призводить до того, що ціни зростають при штучному зменшенні обсягів виробництва, а монополії при цьому одержують надприбуток. У зв’язку з цим потрібне втручання уряду з метою зменшення впливу монополії, що здійснюється ліквідацією монополії або її регулюванням.

Узагальнено причини, які не може вирішити ринкова економіка, і що потребують необхідність втручання держави в економіку виглядають так:

· Розвиток продуктивних сил, їх ускладнення, подальше усуспільнення виробництва вимагають посилення регулюючої ролі держави; якісні зміни робочої сили потребують в загальнодержавному масштабі використовувати кошти на розвиток освіти, охорони здоров`я, підготовку і перекваліфікацію кадрів;

· Механізм ринку не може забезпечити економіку потрібною кількістю грошей (так звані центральні гроші). Тому одна з найголовніших функцій держави — організація грошового обігу в країні, проведення ефективної антиінфляційної політики;

· Ринковий механізм не вирішує регіональних потреб в усій їх сукупності (економічні, демографічні, соціальні, екологічні). В таких випадках держава повинна проводити відповідну регіональну політику;

· Ринковій системі, оскільки вона орієнтована на прибуток, внутрішнє притаманна тенденція до монополізації. Для підтримання ринкової конкуренції, держава повинна проводити антимонопольну політику;

· Проблеми забруднення навколишнього середовища, наростання екологічної кризи потребують втручання держави у відносини між людиною і природою [20, 246].

Отже, важливим елементом сучасного господарського механізму розвинутих країн є економічна діяльність держави, яка зумовлюється неспроможністю ринкового саморегулювання розв’язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи. При певних відмінностях у різних країнах масштабів державного регулювання економіки та його вплив на економічні процеси досить глибокий і багатогранний.

3.2 Діяльність Антимонопольного комітету України

Відповідно до Конституції України і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом влади із спеціальним статусом, ціллю діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції в усіх сферах економіки і підприємницької діяльності; припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції; а також проведення державної політики по розвитку товарних ринків і конкуренції [13, с. 32].

Основними завданнями антимонопольного комітету є участь у формуванні і реалізації конкурентної політики в частині:

· здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на принципах рівності суб'єктів господарювання перед законом і пріоритету прав споживачів, попередження, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

· контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання і регулювання цін (тарифів) на товари, які виробляються суб'єктами природних монополій;

· сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

· методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

· здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель [3].

Основні принципи діяльності Антимонопольного комітету України будуються на законності, гласності і захисті конкуренції на принципах рівності фізичних і юридичних осіб перед законом і пріоритету прав споживачів.

Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань має такі основні повноваження, визначені Законом України «Про Антимонопольний комітет України».

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольного комітету України розглядає заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; приймає розпорядження і рішення по справах і заявах; розглядає справи про адміністративні правопорушення, приймає постанови і перевіряє їх законність; перевіряє суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю за дотриманням ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції і при проведенні розслідувань по справах і заявах; вимагає від суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, їх посадовців і працівників інформацію, зокрема з обмеженим доступом.

Контролюючи дотримання конкурентного законодавства, Антимонопольного комітету України призначає експертизу і експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для дачі експертного висновку; проводить огляд службових приміщень і транспортних засобів суб'єктів господарювання — юридичних осіб, вилучає або накладає арешт на предмети, документи або інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження; залучає працівників внутрішніх справ, митниць та інших правоохоронних органів для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема при проведенні розслідування; проводить дослідження ринку, визначає межі товарного ринку, а також становище, зокрема монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на нім і приймає відповідні рішення (розпорядження); визначає наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання.

Здійснюючи цей напрям контролю, антимонопольні органи вносять до органів виконавчої влади, місцевого самоврядування обов’язкові для розгляду подання по анулюванню ліцензій, припиненню операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання; дають обов’язкові для розгляду рекомендації суб'єктам господарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління і контролю по припиненню дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, і усуненню причин виникнення цих порушень і умов, які їм сприяють; звертаються до суду з позовами, заявами і скаргами [23, с.37].

У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією Антимонопольного комітету України має право розглядати заяви і справи про дачу дозволу, дачу висновків, попередніх висновків щодо узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами; ухвалювати рішення і розпорядження; вирішувати або забороняти узгоджені дії, концентрацію; вимагати інформацію, зокрема з обмеженим доступом, а також здійснювати повноваження, зазначені вище [22, с. 59].

У сфері формування і реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України і застосування законодавства про захист економічної конкуренції Комітет має повноваження вимагати від суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, їх посадовців інформацію, зокрема з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики; брати участь у розробленні і вносити в усталеному порядку Президентові України і Кабінету Міністрів України пропозиції по законах і інших нормативно-правових актах, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики і демонополізації економіки, погоджувати проекти нормативно-правових актів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, які можуть вплинути на конкуренцію; давати обов’язкові до розгляду рекомендації і вносити пропозиції органам влади і суб'єктам господарювання по здійсненню заходів, направлених на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, попередження порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також по припиненню дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Антимонопольний комітет України у сфері конкурентної політики взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого самоврядування; узагальнює практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, вносить пропозиції по його вдосконаленню; приймає власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень, з питань, що відносяться до його компетенції; здійснює офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів, дає рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції; вносить пропозиції Президентові України, Кабінету Міністрів України, Національному банку України, приписи органам влади, органам місцевого самоврядування по зміні прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції.