Зовнішня політика Росії

Зміст

Вступ Розділ 1. Роль Росії у світовій спільноті

1.1 Природно-ресурсний потенціал

1.2 Військово-політичний потенціал

1.3 Економічний потенціал Розділ 2. Зовнішня політика Росії

2.1 Основні положення сучасної зовнішньої політики

2.2 Сучасний світ і зовнішня політика Розділ 3. Участь Росії у міжнародних організаціях

3.1 Росія та європейські організації

3.2 Співдружність незалежних держав

3.3 Співробітництво Росії з міжнародними організаціями

3.4 Росія та провідні міжнародні клуби Висновки Використані джерела

Вступ

Тема місця Росії у світовій політиці не втрачає своєї актуальності у сучасному сьогоденні. Актуальність обраної теми полягає у поставанні питання про роль Російської Федерації у світовому співтоваристві, яка постійно зростає завдяки високим позиціям Росії у світовому масштабі. РФ має багато передумов вважатися однією з найвпливовіших країн світу. Саме тому питання про її місце у світовій політиці є цікавим та корисним для розглядання.

Мета дослідження полягає у визначенні чинників, які обумовлюють зростання ролі Росії у світі та світовій політиці, а також у визначенні стану міжнародних відносин Росії та її участі у міжнародних організаціях, клубах та об'єднаннях.

Завдання:

— проаналізувати сучасне становище Росії на міжнародній політичній арені;

— визначити причини зростання ролі Росії у світовій політиці;

— розглянути напрямки зовнішньої політики Росії;

— розглянути участь Росії у міжнародних організаціях, клубах та об'єднаннях;

Сучасна Росія за своєю політичною значущістю і впливом на події у світі залишається однією з найвпливовіших держав. Не випадково Захід, визнаючи політичну вагу і потенційну економічну могутність Росії, зарахував її у вісімку провідних країн світу. Поряд з геополітичним положенням і наявністю ядерної зброї до основних відзнак, які дозволяють в сучасних умовах вважати Росію великою державою, належать її потенційні можливості у сфері демографії, ресурсному забезпеченні, високому науково-технічному потенціалі тощо.

Природно, що Захід в цілому та США зокрема зацікавлені в подальшому ослабленні Росії. Одночасно Захід не може не свідомлювати того, що РФ самим своїм існуванням забезпечує необхідний баланс сил, відіграючи тим самим позитивну геополітичну роль на світовій арені. Збереження цієї ролі Росії є одним з головних засобів застереження сповзання Європи, а також світу в цілому до геополітичного хаосу. Ось чому основні промислово розвинені країни Європи й Азії, а також США насправді мають бути зацікавлені не тільки в тому, щоб забезпечити і зміцнити територіальну цілісність РФ, але й у відродженні сильної Росії, спроможної проводити у співробітництві з ними впливову як європейську, так і азійську політику.

Очевидно, Росія сама має визначати своє місце і роль у світовій політиці, усвідомлювати свої національні інтереси в зовнішньополітичному вимірі, бо вона має на це достатньо прав та амбіцій.

Розділ 1. Роль Росії у світовій спільноті

При визначенні місця і ролі Росії у світовому співтоваристві і в світовій політиці важливо враховувати основні тенденції, що діють в сучасному світі:

1. Зміцнення економічних і політичних позицій значного числа держав та їх інтеграційних об'єднань, розвиток глобалізації, формування багатополярного світу. При цьому все більш значну роль відіграють економічні, політичні, науково-технічні, екологічні та інформаційні фактори.

2. Посилення прагнення до створення системи міжнародних відносин, заснованої на домінуванні у світі розвинених західних країн за лідерства США, розрахованої на односторонні, перш за все військово-силові, вирішення ключових проблем світової політики.

3. Зростання конкурентної боротьби у світі за перерозподіл і контроль над сировинними ресурсами планети, прагнення ряду держав посилити свій вплив на світову політику, в тому числі шляхом створення зброї масового знищення.

Всі ці процеси не можуть обійти стороною Росію — найбільшу державу світу, яка завжди грала величезну роль у світовій політиці. Цьому сприяє її політичний, економічний, природно-ресурсний і військовий потенціал.

1.1 Природно-ресурсний потенціал

Росія має велику різноманітність природних умов і багаті природні ресурси.

Складна геологічна будова зумовлює значну різноманітність корисних копалин, Росія добре забезпечена паливно-енергетичними ресурсами. Тут знаходяться великі поклади вугілля, нафти і газу, горючих сланців, урану, родовища залізних та марганцевих руд, поклади руд кольорових металів, кам’яної та калійної солі, фосфоритів і апатитів. Також країна відома своїми покладами азбесту, алмазів, різноманітних будівельних матеріалів.

Важливим чинником, який посилює вплив Росії у світі є її паливно-енергетичний потенціал. Видобуток нафти та території РФ у 2009 році склав 9,932,000 барелів на день (1 місце у світі). [1]

Сьогодні паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) є одним з найважливіших виробничих комплексів російської економіки. На його частку припадає близько чверті виробництва валового внутрішнього продукту, третини обсягу промислового виробництва, близько половини доходів федерального бюджету, експорту та валютних надходжень країни.

Головним ринком російської нафти залишається Європа. В даний час в Європу направляється 93% всього експорту нафти з Росії. У цю оцінку включені як ринки країн Північно-Західної Європи, Середземного моря, так і СНД.

Поставки нафти на ринок Азіатсько-Тихоокеанського регіону поступово ростуть. На цьому ринку переважають поставки нафти в Китай, вони ж забезпечують і основний приріст. На американському ринку основним споживачем російської нафти є США, але ці поставки не відіграють помітної ролі.

У майбутньому головним ринком збуту нафти для Росії залишиться Європа. Росія буде забезпечувати необхідний рівень зростання поставок нафти в Європу, але при цьому за рахунок досить інтенсивного зростання видобутку нафти планується і зміцнення позицій Росії на ринках АТР і США. [2]

1.2 Військово-політичний потенціал

У політичному плані Росія виступає державою з багатовекторними глобальними інтересами і загальновизнаним міжнародним авторитетом. Являючись постійним членом Ради Безпеки (РБ) ООН, представником інших впливових міжнародних організацій, вона бере активну участь у розвитку та зміцненні на демократичній основі співдружності націй, реформуванні моделі міжнародних відносин у відповідності до нових політичних реалій.

Принциповим показником становища Росії у світовому співтоваристві залишається стан та рівень її відносин з США як найбільш могутньою державою світу. Трагічні події 11 вересня 2001 зблизили інтереси двох країн, насамперед у сфері вирішення глобальних проблем, боротьби з новими викликами і загрозами національній і міжнародній безпеці. У той же час багато фактів та події міжнародної політики в новому тисячолітті свідчать, що на відміну від 90-х років XX століття Росія прагне відстоювати свої інтереси, вибудовувати свою лінію поведінки, яка, як показує ситуація з Афганістаном, Іраком, Іраном і т.д., більш реалістична і продумана. Все це не виключає зіткнення інтересів, протиборства між двома державами і свідчить про зростання потужності Росії і зростанні проблем у США з встановленням однополярного світу.

У своєму прагненні до багатополярного світу Росія не самотня і знаходить все більше підтримки серед провідних країн Європи, що зумовило одну з політичних причин посилення її популярності в європейському співтоваристві. Більше того, участь і позиція Росії в різних європейських форумах посилює значимість всієї Європи в глобальних процесах.

Паралельно з розвитком нових відносин з країнами Заходу, Росія активізувала свої відносини з країнами Сходу. Вона прагне повернути собі колишній авторитет і будувати взаємовигідні відносини з найбільшими державами цього регіону. Також ряд країн Азії потребує політичної та економічної підтримки Росії, що посилює їх міжнародний статуї. Наприклад, за останні 15 років тільки між Росією та КНР підписано понад 180 угод. У 2006 р. в Китаї пройшов Рік Росії, а 2007 рік оголошений Роком Китаю в Росії.

Росія як євразійська держава об'єктивно претендує на найважливіше місце геополітичного моста і роль активного гравця і посередника у відносинах між країнами Заходу і Сходу. Більш того, в останні роки характерною рисою активності російської дипломатії став інтенсивний розвиток співробітництва з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Перської затоки, Латинської Америки, Південної Африки, які традиційно вважалися сферою американських інтересів.

Статус Росії у світовому співтоваристві проявляється також через її місце і роль в СНД. Ставши правонаступницею колишнього Радянського Союзу, Росія фактично поклала на себе відповідальність за майбутнє пострадянського простору, забезпечення країнам СНД політичної та економічної підтримки. Завдяки своїм потенціалу і авторитету, вона стала консолідуючою силою для більшості колишніх союзних республік, активно протидіючи спробам всередині і ззовні розколоти Співдружність. У складних умовах Росія не раз ставала гарантом стабілізації обстановки на пострадянському просторі. Вона виступає ініціатором вдосконалення моделі СНД з кінцевою метою створення оптимальної військово-політичної та економічної системи, яка повинна забезпечити ефективний розвиток кожного з її учасників. [3]

Росія виступає за створення такої системи міжнародних відносин, в якій значення військової сили буде мінімізовано та її функції зведені до задачі стримування збройних конфліктів. Однак з урахуванням об'єктивно існуючих тенденцій у системі міжнародних відносин Росія змушена корегувати своє бачення ролі та місця військової політики. Наявність у Росії сучасних і ефективних Збройних сил стає однією з умов її успішної і безболісної інтеграції у систему світової політики.

На 5 березня 2010 року в ЗС РФ перебуває 1 млн. осіб (5-е місце в світі). З бюджету на потреби армії було виділено 40,3 млрд доларів. [4]

До складу ЗС Росії входять сухопутні війська, військово-повітряні сили, військово-морський флот, а також такі окремі роди військ як космічні та повітрянодесантні війська; центральні органи військового управління, об'єднання, військові частини та організації, які входять у види і роди військ Збройних Сил Російської Федерації, у Тил Збройних Сил Російської Федерації та у війська, що не входять у види і роди військ Збройних Сил Російської Федерації; налічують близько мільйона чоловік особового складу, відрізняються наявністю великої арсеналу ядерної зброї і добре розвиненою системою засобів її доставки до цілей. [5]

Станом на липень 2010 р. у складі стратегічних сил Росії знаходилося 605 стратегічних носіїв, здатних нести 2667 ядерних боєзаряди.

У складі Ракетних військ стратегічного призначення знаходиться 369 ракетних комплексів, здатних нести 1247 ядерні боєзаряди. В даний час на озброєнні РВСН перебувають 128 ракет, з яких важких 58, 171 рухливий ґрунтовий комплекс, 49 комплексів шахтного базування, 18 мобільних комплексів і три мобільні комплекси з ракетою.

У складі Військово-морського флоту знаходиться 12 стратегічних ракетоносців, які оснащені балістичними ракетами.

До складу стратегічної авіації входить 76 важких бомбардувальників, які здатні нести до 844 крилатих ракет великої дальності. В даний час на озброєнні далекої авіації знаходиться 13 бомбардувальників.

У складі космічного ешелону системи раннього попередження в даний час працюють три супутники на високоеліптичних орбітах. [6]

1.3 Економічний потенціал

Політична значущість Росії підкріплена її економічним потенціалом, що особливо важливо в умовах глобалізації. Російські простори і природні багатства завжди привертали погляди багатьох країн.

Росія володіє величезним природним потенціалом (близько 15 — 17% світових запасів корисних копалин, 25% світових запасів лісу, питної води), що автоматично відводить їй значуще місце в розвитку світової економіки. Вона є одним зі світових лідерів у видобутку та експорті корисних копалин, особливо в енергетичному секторі. Це дозволяє Росії традиційно впливати на економіку та безпеку Європи, а останнім часом значно активізувати свою енергетичну роль і в «східному» векторі політики.

Місце Росії як провідного постачальника стабільною і дешевої енергії на значну частину Євразійського ринку посилюється ключовою роллю Росії у формуванні єдиної європейської енергетичної стратегії. Вже сьогодні Німеччина забезпечує свої потреби російським газом на 42%, Італія — на 32%, Франція — на 30%, Австрія — на 75%, а в цілому його отримує кожен четвертий європейський споживач. Передбачається, що тільки за 15 найближчих років обсяг загальних поставок газу до ЄС буде подвоєний. Така ж ситуація характерна і для інших видів енергетичної сировини.

В умовах жорсткої міжнародної конкуренції економічний розвиток країни буде визначатися головним чином її науковими і технологічними можливостями. У співпраці з державами світу, що динамічно розвиваються, Росія має всі можливості найкращим чином реалізувати себе в таких високотехнологічних сферах, як сучасна енергетика, комунікації, космос, атомне машинобудування, авіабудування тощо.

Найважливішим фактором зміцнення авторитету Росії залишається питання розширення її співпраці з найбільшими економічними і фінансовими інститутами світу, безперешкодного виходу зі своєю продукцією на міжнародні ринки. Його вирішення буде сприяти більш раціональній участі країни у розподілі фінансових потоків, міжнародному поділі праці, отриманні повноцінних переваг від інтеграції в світову економіку.

Спираючись на сприятливе географічне положення, Росія має можливість ефективно реалізувати свій потенціал і в настільки перспективній сфері як сучасні комунікації, які фактично об'єднують величезний світ в єдине ціле.

Вона повинна стати великим експортером інтелектуальних послуг. Останні десятиліття Росія є помітним постачальником високоосвічених і перспективних кадрів за кордон, які роблять суттєвий внесок у процвітання країн перебування і світовий прогрес. Росія має багато передумов для того, щоб стати однією з найбільш розвинених держав світу, забезпечувати своєму народові гідне існування і розвиток у світовому суспільстві. За кількістю трудових ресурсів Росія займає 4 місце у світі. Зберігається високий інтелектуальний потенціал росіян. Росія поділяється на 11 великих економічних районів.

Аналіз структури ВВП вказує на те, що в Росії активно розвиваються промисловість, торгівля та інші сфери громадської діяльності. [7]

Росія — країна з перехідною економікою. Основні галузі промисловості: гірнича, нафтова, нафтопереробна, газова, металургійна (чорна та кольорова металургія), літакота кораблебудування, космічна, машинобудівна, енергетичне обладнання, лісова, харчова та текстильна. У промисловості провідна роль належить важкій індустрії. [8]

Розділ 2. Зовнішня політика Росії

За дванадцять років, що минули після фінансової кризи 1998 р., позиція Росії у світі значно посилилася. До середини 2000;х років сприятлива кон’юнктура на енергетичному ринку й розумна макроекономічна політика російського уряду створили Кремлю таку позицію в світовій розстановці сил, якої він не мав із середини 80-х. Росія скористалася цією позицією, аби знову заявити про себе на міжнародній арені як про велику державу — автономний центр сили та впливу.

Погляньмо на стратегію розвитку Росії до 2020 р., проголошену Путіним і Медведєвим. Насправді, це не стратегія, а радше розпливчатий нарис майбутнього. Згідно з ним, Росія має стати провідною світовою економікою (п'яте місце у світі з ВВП). Вона передбачає соціальну стійкість (більшість населення складає середній клас) і політичну стабільність (багатопартійна система, в якій влада належить правлячій партії плюс розвинуті інститути держави). Така Росія могла б нарешті модернізувати свої збройні сили та стати сучасною військовою державою, здатною доставляти свої війська в будь-яку точку земної кулі. Вона також скористається своїм потенціалом «м'якого впливу»: російський світ стане привабливим, російське бачення — переконливим.

Ця Росія не лише ефективно захищатиме й просуватиме свої національні інтереси. Вона також нарівні конкуруватиме з Америкою, Європою та Китаєм. Вона буде наріжним каменем регіональної інтеграції у Євразії, глобальним «посередником» між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем, християнським та ісламським світом. Вона буде інтелектуальним лідером XXI століття, породжуючи передові науково-технічні ідеї.

Це бачення захоплює дух, особливо якщо порівняти його з сьогоденною реальністю. Сьогодні російська зовнішня політика не вирізняється стратегічним підходом. Вона має тактику, щонайбільше — прагматизм.

2.1 Основні положення сучасної зовнішньої політики

Росія, як і інші провідні держави, не сприймає однополярної системи світового політичного устрою. Водночас не в змозі стати сьогодні одним з двох могутніх полюсів світової структури. Найбільш ймовірно виглядає багатополярна модель світового розвитку. В багатополярному світопорядку зберігаються окремі «центри тяжіння». Це — Сполучені Штати Америки, які залишаються глобальною наддержавою, якою в Європі є Німеччина, бо саме навколо Німецького ядра (ФРН — Швейцарія — Австрія) створюється дійсно європейська спільнота, яка в тісному союзі з Францією може утворити несучу конструкцію нової континентальної Європи. На Середньому Сході це, безумовно, Іран, що розкинувся від Каспію до Індійського океану і абсолютно самостійний у прийнятті доленосних рішень. На Далекому Сході - Китай, а також Японія, не багата територіями та природними ресурсами, але потужна у фінансово-економічному відношенні. У Південно-Східній Азії - насамперед Індія, а потім Індонезія і Малайзія. І якщо в біполярній системі блоки були стабільними, то багатополярна модель передбачає рухливість та постійні зміни.

Зовнішня політика Російської Федерації являє собою систему поглядів на зміст і основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Росії.

Правову базу дійсної зовнішньої політики складають Конституція Російської Федерації, федеральні закони, інші нормативні правові акти Російської Федерації, що регулюють діяльність федеральних органів державної влади в сфері зовнішньої політики, загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації, а також Концепція національної безпеки Російської Федерації, затверджена Указом Президента Російської Федерації від 10 січня 2000 р.

Вищим пріоритетом сучасного зовнішньополітичного курсу Росії є захист інтересів особистості, суспільства і держави.

У рамках цього процесу головні зусилля повинні бути спрямовані на досягнення наступних основних цілей:

— забезпечення надійної безпеки країни, збереження і зміцнення її суверенітету і територіальної цілісності, міцних і авторитетних позицій у світовому співтоваристві, що у найбільшій мірі відповідають інтересам Російської Федерації як великої держави, як одного з впливових центрів сучасного світу і, які необхідні для росту її політичного, економічного, інтелектуального і духовного потенціалу;

— вплив на загальносвітові процеси з метою формування стабільного, справедливого і демократичного світового порядку, що будується на загальновизнаних нормах міжнародного права, включаючи насамперед завдання і принципи Статуту ООН, на рівноправних і партнерських відносинах між державами;

— створення сприятливих зовнішніх умов для поступального розвитку Росії, підйому її економіки, підвищення рівня життя населення, успішного проведення демократичних перетворень, зміцнення основ конституційного ладу, дотримання прав і свобод людини;

— формування поясу добросусідства по периметру російських кордонів, сприяння усуненню наявних і запобіганню виникнення потенційних місць напруженості і конфліктів у прилягаючих до Російської Федерації регіонах;

— пошук згоди і співпадаючих інтересів із закордонними країнами і міждержавними об'єднаннями в процесі рішення задач, обумовлених національними пріоритетами Росії, будівництво на цій основі системи партнерських і союзницьких відносин, що поліпшують умови і параметри міжнародної взаємодії;

— усебічний захист прав і інтересів російських громадян і співвітчизників за рубежем;

— сприяння позитивному сприйняттю Російської Федерації у світі, популяризації російської мови і культури народів Росії в іноземних державах.

2.2 Сучасний світ і зовнішня політика

Сучасний світ переживає фундаментальні і динамічні зміни, що глибоко торкають інтереси Російської Федерації і її громадян. Росія — активний учасник цього процесу. Трансформація міжнародних відносин, припинення конфронтації і послідовне подолання наслідків «холодної війни», просування російських реформ істотно розширили можливості співробітництва на світовій арені. Також великим кроком вперед є зведення до мінімуму погрози глобального ядерного конфлікту. При збереженні значення військової сили у відносинах між державами дедалі більшу роль відіграють економічні, політичні, науково-технічні, екологічні й інформаційні фактори. На передній план у якості головних складових національної міці Російської Федерації виходять її інтелектуальні, інформаційні і комунікаційні можливості, добробут і освітній рівень населення, ступінь сполучення наукових і виробничих ресурсів, концентрація фінансового капіталу і диверсифікованість економічних зв’язків. Склалася стійка орієнтація більшості держав на ринкові методи господарювання і демократичні цінності. Здійснення великого прориву на ряді ключових напрямків науково-технічного прогресу, що веде до створення єдиного загальносвітового інформаційного простору, поглиблення і диверсифікованість міжнародних економічних зв’язків додають взаємозалежності держав глобальний характер. Створюються передумови для побудови більш стабільного і кризостійкого світового устрою.

У той же час у міжнародній сфері зароджуються нові виклики і погрози національним інтересам Росії. Підсилюється тенденція до створення однополярної структури світу при економічному і силовому домінуванні США. При рішенні принципових питань міжнародної безпеки ставка робиться на західні інститути і форуми обмеженого складу, на ослаблення ролі Ради Безпеки ООН.

Стратегія однобічних дій може дестабілізувати міжнародне середовище, провокувати напруженість і перегони озброєнь, збільшити міждержавні протиріччя, національну і релігійну ворожнечу. Застосування силових методів в обхід діючих міжнародно-правових механізмів не здатне усунути глибинні соціально-економічні, міжетнічні й інші протиріччя, що лежать в основі конфліктів, і лише підриває основи правопорядку.

Росія домагається формування багатополярної системи міжнародних відносин, що реально відбиває багатогранність сучасного світу з розмаїттям її інтересів.

Гарантія ефективності і надійності такого світового устрою — взаємне врахування інтересів. Світопорядок XXІ століття повинний ґрунтуватися на механізмах колективного рішення ключових проблем, на пріоритеті права і широкої демократизації міжнародних відносин.

Інтереси Росії безпосередньо пов’язані і з іншими тенденціями, серед яких:

— глобалізація світової економіки. Поряд з додатковими можливостями соціально-економічного прогресу, розширення людських контактів, така тенденція породжує і нові небезпеки, особливо для економічно ослаблених держав, підсилюється імовірність великомасштабних фінансово-економічних криз. Росте ризик залежності економічної системи й інформаційного простору Російської Федерації від впливу ззовні;

— посилення ролі міжнародних інститутів і механізмів у світовій економіці і політиці («Група восьми «, МВФ, МБРР і інші), викликане об'єктивним ростом взаємозалежності держав, необхідністю підвищення керованості міжнародної системи. В інтересах Росії - повноформатна і рівноправна участь у розробці основних принципів функціонування світової фінансово-економічної системи в сучасних умовах;

— розвиток регіональної і субрегіональної інтеграції в Європі, АТР, Африці і Латинській Америці. Інтеграційні об'єднання здобувають дедалі більше значення у світовій економіці, стають істотним фактором регіональної і субрегиональной безпеки і миротворництва;

— військово-політичне суперництво регіональних держав, ріст сепаратизму, етнонаціонального і релігійного екстремізму. Інтеграційні процеси, зокрема в Євроатлантичному регіоні, мають найчастіше вибірково-обмежувальний характер. Спроби принизити роль суверенної держави, як основного елемента міжнародних відносин створюють погрозу довільного втручання у внутрішні справи. Серйозні масштаби здобуває проблема поширення зброї масового знищення і засобів його доставки. Погрозу міжнародному миру і безпеці представляють неурегульовані або потенційні регіональні і локальні збройні конфлікти. Істотний вплив на глобальну і регіональну стабільність починає робити зростання міжнародного тероризму, транснаціональної організованої злочинності, а також незаконного обороту наркотиків і зброї.

Погрози, пов’язані з зазначеними тенденціями, збільшуються обмеженістю ресурсного забезпечення зовнішньої політики Російської Федерації, що ускладнює успішне відстоювання її зовнішньоекономічних інтересів, звужує рамки її інформаційного і культурного впливу за кордоном.

Разом з тим Російська Федерація має реальний потенціал для забезпечення собі гідного місця у світі. Визначальне значення в цьому плані мають подальше зміцнення російської державності, консолідація цивільного суспільства і якнайшвидший перехід до стійкого економічного росту.

В останні десятиліття Росія змогла використовувати додаткові можливості міжнародного співробітництва, що відкриваються в результаті корінних перетворень у країні, яка істотно просунулася шляхом інтеграції в систему світових господарських зв’язків, вступила в ряд впливових міжнародних організацій і інститутів. Ціною напружених зусиль вдалося за ряду принципових напрямків зміцнити позиції Росії на світовій арені.

Російська Федерація проводить самостійну і конструктивну зовнішню політику. Вона ґрунтується на послідовності і передбачуваності, взаємовигідному прагматизмі. Ця політика максимально прозора, враховує законні інтереси інших держав і націлена на пошук спільних рішень.

Можна сказати, Росія — це надійний партнер у міжнародних відносинах. Загальновизнана її конструктивна роль у рішенні гострих міжнародних проблем.

Відмітна риса російської зовнішньої політики — збалансованість. Це, насамперед, обумовлено геополітичним положенням Росії як найбільшої євразійської держави, що вимагає оптимального сполучення зусиль в усіх напрямках. Такий підхід визначає відповідальність Росії за підтримку безпеки у світі, як на глобальному, так і на регіональному рівні, припускає розвиток і взаємодоповнення зовнішньополітичної діяльності на двосторонній і багатобічній основі.

Успішна зовнішня політика Російської Федерації повинна бути заснована на дотриманні розумного балансу між її цілями і можливостями для їхнього досягнення. Зосередження політико-дипломатичних, військових, економічних, фінансових і інших засобів на вирішення зовнішньополітичних задач повинне бути відповідно до їх реального значення для національних інтересів Росії, а масштаб участі в міжнародних справах — адекватний фактичному внескові в зміцнення позицій країни. Складність міжнародних проблем, і наявність кризових ситуацій припускають своєчасну оцінку пріоритетності кожної з них у зовнішньополітичній діяльності Російської Федерації. [9]

Розділ 3. Участь Росії у міжнародних організаціях

Росія стояла Біля витоків Створення багатьох міжнародних організацій.

Протягом 20−30-х рр. XX ст. з’явилися комплексні міжнародні організації, в першу чергу Ліга Націй. Вона була утворена в 1919 р. Ліга Націй стала попередницею сучасної Організації Об'єднаних Націй.

В кінці 20-х рр. Радянський Союз встановив дипломатичні відносини з багатьма західними державами, а в 1934 р. був прийнятий у Лігу Націй. СРСР відразу став членом її вищого органу — Ради, який приймав найважливіші рішення.

Після Другої світової війни виникло багато нових міжнародних організацій. Мабуть, головною з них є Організація Об'єднаних Націй, створена в 1945 р. Росія брала активну участь у створенні ООН і як держава — переможниця у Другій світовій війні увійшла до числа постійних членів Ради Безпеки ООН — найвищого виконавчого органу організації. Росія і зараз є членом Ради Безпеки (до якого входять також США, Великобританія, Франція і Китай) і володіє правом вето, тобто може накласти заборону на будь-які рішення ООН.

У післявоєнний період світ розколовся на дві частини. З’явилося два військово-політичні блоки. У 1949 р. США та їхні союзники (Федеративна Республіка Німеччини, Великобританія, Італія тощо) об'єдналися в Організацію Північноатлантичного договору. У відповідь на це в 1955 р. СРСР і ряд держав Східної Європи (Польща, Болгарія, Німецька Демократична Республіка, Угорщина тощо) створили Організацію Варшавського Договору (ОВД). Відразу після цього стали виникати політичні, військові та економічні організації, в які могли вступити тільки члени одного з цих двох головних політичних блоків.

У 1991 р. розпалася вся соціалістична система, в тому числі Радянський Союз. Нова Росія стала членом тих організацій, в які СРСР не вступав з ідеологічних міркувань, наприклад МВФ та Світового банку.

3.1 Росія та європейські організації

Росія — євразійська держава. Тому вона не тільки підтримує зв’язки з іншими європейськими країнами, а й співпрацює з ними, являючись рівноправним членом багатьох європейських організацій.

Найбільш значущі серед європейських політичних і економічних організацій — Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Рада Європи, Європейський союз. Цілі і завдання ОБСЄ - підтримувати мир і безпеку в Європі. До організації входять не тільки європейські держави, а й азіатські - Киргизстан, Таджикистан і Туркменістан. Росія — активний член ОБСЄ, вона часто бере участь у переговорах і миротворчих акціях, що проводяться цією організацією.

Для того щоб вступити до Ради Європи, від Росії потрібно було внести зміни в своє законодавство: було необхідно наблизити його до правових норм більшості європейських держав.

Росія бере участь у двох регіональних європейських організаціях — Раді держав Балтійського моря (РДБМ) і Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС).

Рада держав Балтійського моря була заснована у 1991 р. за ініціативою Німеччини і Данії. Участь у РДБМ дозволила Росії налагодити більш тісні політичні та культурні зв’язки з країнами цього регіону. Особливо важливим є досвід спільного вирішення екологічних проблем, тому що Балтійське море — одне з найбільш забруднених.

" Загальне" море стало причиною створення та іншої регіональної організації європейських держав — Чорноморського економічного співробітництва. Вона була утворена в 1992 р. у столиці Туреччини — Анкарі. До неї увійшло 11 країн (включаючи Росію), із загальним населенням понад 400 млн чоловік і площею, що перевищує загальну площу країн — учасниць Європейського союзу. Метою організації є насамперед розвиток політичних і економічних зв’язків причорноморських держав.

Росія поки не є учасницею деяких важливих європейських організацій, наприклад Європейського союзу. Це пояснюється тим, що Росія ще не досягла, з точки зору європейських партнерів, необхідного рівня економічного та політичного розвитку. Але співпраця РФ з державами ЄС, особливо з Німеччиною, Італією і Францією, постійно розвивається. В кінці XX ст. близько 40% всього російського зовнішньоторговельного обороту припадало на держави Європейського союзу. Ця організація є головним економічним партнером Росії. [10]

3.2 Співдружність незалежних держав

Дуже важливою для Росії є участь у Співдружності Незалежних Держав. Ця організація була створена в кінці 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. Поступово до неї увійшли майже всі держави — колишні радянські республіки (крім країн Балтії). Росія грає в Співдружності провідну роль, бо у політичному та економічному відношенні вона є найпотужнішою державою серед членів цієї організації.

Головні цілі та завдання СНД — розвиток політичного, військового, економічного і культурного співробітництва між державами, що виникли на місці колишнього СРСР. Особлива увага приділяється дотриманню територіальної цілісності і недоторканності кордонів СНД, захисту прав людини. До кінця XX ст. майже всі держави Співдружності перебували або в економічній, або в політичній кризі, тому співпраця розвивалася вкрай повільно і нерівномірно. Крім того, між деякими країнами СНД відбувалися політичні конфлікти. Росія і Україна кілька років вели складні переговори про те, як розділити Чорноморський флот. Тому потрібна була організація, яка допомагала б вирішувати численні проблеми, що виникають на території колишнього СРСР, і сприяла взаємовигідній співпраці нових держав.

Всередині СНД відбуваються процеси інтеграції (тобто об'єднання). Політичний та економічний союз уклали Росія і Білорусія. З метою утворення єдиного економічного простору Росія, Білорусія, Казахстан і Киргизстан підписали митний договір.

Для Росії в СНД має принципове значення. Вона прагне зберегти свій вплив у державах — колишніх радянських республіках. Тому Росії довелося взяти на себе охорону зовнішніх кордонів СНД у Закавказзі та Середній Азії. Це важливо ще й тому, що за межами Росії в країнах СНД проживає більше 20 млн. російського і російськомовного населення. [11]

3.3 Співробітництво Росії з міжнародними організаціями

Існують організації, в яких РФ з різних причин — політичних, економічних, географічних — брати участь не може. Проте співпраця з багатьма з них необхідна і вигідна для Росії. В кінці XX ст. найбільш корисним була співпраця з НАТО, Європейським Союзом та Організацією країн — експортерів нафти (ОПЕК). До Організації Північноатлантичного договору входять декілька держав Європи, а також США і Канада. Після розпаду Радянського Союзу та соціалістичної системи НАТО стала найпотужнішою військово-політичною організацією в світі. Змінилися і завдання цієї організації, тому що потенційних військових супротивників у неї не залишилось. НАТО створює систему військової та політичної безпеки для всіх країн Європи. З цією метою в 1994 р. була розроблена програма «Партнерство заради миру» для держав, які, не являючись членами Організації Північноатлантичного договору, зацікавлені у співпраці з нею. Росія теж бере участь у цій програмі: проводяться спільні військові навчання колишніх супротивників, а також надається одне одному військова інформація, яка раніше добувалася тільки за допомогою розвідки. Але НАТО не поспішає прийняти у свої ряди Росію, тому що вважає її недостатньо демократичною державою. РФ у свою чергу противиться тому, щоб до Організації Північноатлантичного договору були прийняті держави, що раніше входили в соціалістичну систему.

Росія — один з найбільших експортерів нафти. На світовому ринку часто відбуваються сильні зміни цін на нафту, що дуже невигідно її експортерам. Для того щоб стабілізувати ціни і проводити єдину нафтову політику, ряд держав об'єдналися в Організацію країн — експортерів нафти. До неї увійшли в основному країни Перської затоки, які видобувають і експортують більшу частину світової нафти. Після розпаду СРСР економіка Росії стала ще сильніше залежати від експорту нафти і газу. Тому для Російської Федерації стало необхідно більш чітко координувати і погоджувати з ОПЕК свої дії на нафтовому ринку. [10]

3.4 Росія та провідні міжнародні клуби

Серед міжнародних організацій є декілька не зовсім звичайних. Їх часто називають клубами, тому що членство та умови прийому в ці організації суворо не оформлені. Потрапити в них дуже важко. Умови прийому можуть змінюватися — все залежить від країни, яка хоче вступити в таку організацію. Бути членом клубу дуже престижно, оскільки це дає можливість впливати на політичні та економічні процеси, що відбуваються у світі. У 1997 р. Росія вступила в три подібні організації - Лондонський і Паризький клуби і в «Велику сімку», яка в результаті стала «Великою вісімкою» .

Лондонський клуб об'єднує найбільші у світі приватні банки-кредитори. Якщо країна виплачує борги і відсотки за фінансовими кредитами, а також має репутацію «надійного боржника», то вона може встановити офіційні відносини з цим клубом добитися певних пільг. Наприкінці XX ст. економічна криза в Російській Федерації призвела до того, що її зовнішній борг збільшився, проте вона (як і раніше) вважається «надійним боржником». Договір з Лондонським клубом дозволив Росії послабити борговий тягар і маневрувати своїми фінансовими засобами.

Поряд з Лондонським існує ще один міжнародний клуб — країн-кредиторів — Паризький клуб. Країни, що входять до Паризького клубу, об'єдналися, оскільки, діючи спільно, легше отримати назад «свої кровні». Частина кредитів, які видали ці держави, практично неможливо повернути (наприклад, країни-боржники потрапили у кризове становище і т. д.). Тому держава-кредитор при вступі до Паризького клубу безповоротно втрачає частину виданих грошей (ніби вибачає своїх боржників), але виплата решти такій державі гарантується.

" Велика сімка" - об'єднання семи провідних промислово розвинених держав: США, Канади, Великобританії, Франції, Німеччини, Японії та Італії. Воно було створене для вирішення найбільш важливих, глобальних економічних і фінансових проблем. Зустрічі глав держав «великої сімки» проводяться щороку. З часом коло обговорюваних актуальних тем розширилося. І тепер велика увага приділяється таким найважливішим питанням, як забруднення навколишнього середовища, збереження енергоресурсів, міжнародна злочинність, торгівля наркотиками та ін. З 1997 р. Росія є повноправним членом цього найпрестижнішого міжнародного клубу, який став мати назву «Велика вісімка». [9]

Висновки

Росія — впливовий гравець на світовій політичній арені. Її вплив постійно підтримується на високому рівні завдяки багатим природно-ресурсному та військово-політичному потенціалах, вигідному геополітичному положенню, значним економічним показникам, впровадженні сучасних технологій та розвитку науки загалом, а також участі у впливових міжнародних організаціях та клубах.

Науковці вважають, що сьогодні Росія використовує свої природні, політичні та економічні можливості не повною мірою, а це означає, що вона має багато передумов до подальшого розвитку, тож питання лише в тому, коли вона їх реалізує.

Це держава, до якої в світі не може скластися недвозначного відношення. Це обумовлює її бурхлива історія. Для когось вона була і залишається найважливішим партнером, з іншими — поступово втрачає минулі зв’язки, але всі країни світу у важливих глобальних питаннях прислуховуються до точки зору Росії, адже ця країна впродовж багатьох років не втрачає своїх позицій у світовому політичному просторі та має достатньо повноважень для прийняття доленосних рішень світового масштабу.

Використані джерела

росія зовнішній політика співдружність незалежний

1. https://www.cia.gov/

2. http://www.revolution./

3. Волков Ю. Г., Добреньков В. И. Место России в мировом сообществе. — М.: ЮНИТИ, 2006.

4. http://www.bfm.ru/news/2010/03/05/chislennost-vooruzhennyh-sil-rf-sokrashhena-do-1-milliona.html

5. http://www.mil.ru/848/1045/index.shtml

6. http://russianforces.org/rus/current/

7. Экономическая география России. / Под ред. Видяпина В. И., Степанова М. В. М.: ИНФРА-М, Российская экономическая академия, 2002.

8. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В.С. Білецького.

9. А. В. Торкунов, Зовнішня політика і безпека сучасної Росії (1991 — 2002), Хрестоматія в 4-х томах, Москва, МГИМО — РАММ — ИНО — ЦЕНТР, РОССПЭН, 2002.

10. http://cis.minsk.by/

11. Учебник / Под. ред. А. В. Торкунова. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 1999.