Особливості калькулювання собівартості продукції за методом «директ-кост»

У сучасних умовах ринкових відносин підприємства стають все більше незалежними, а ефективність їхньої діяльності залежить від повноти, достовірності та своєчасності економічної інформації. Вітчизняна система бухгалтерського обліку в основному зорієнтована на виконання функції розрахунку бази оподаткування. На більшості наших підприємств досі застосовують витратний метод бухгалтерського обліку, що передбачає облік і обчислення повної фактичної собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Проте світовий досвід свідчить про ефективність використання маржинального методу бухгалтерського обліку витрат — системи обліку «директ-костинг», в основі якої лежить числення скороченої собівартості продукції і визначення маржинального доходу, який в більшій мірі відповідає ринковим умовам.

Метою дослідження є аналіз та виявлення переваг застосування методу калькулювання за неповними витратами («директ-костинг»).

Метод «директ-костинг» належить до альтернативних підходів калькулювання повної собівартості і базується на обчисленні неповної (обмеженої) собівартості. Він представляє собою визначення по виробам маржинальних витрат, тобто суми прямих витрат і змінної частини непрямих витрат (загальновиробничих витрат). Постійна частина загальновиробничих витрат за виробами не розподіляється, а списується на собівартість реалізованої продукції. Не розподіляються за виробами також адміністративні витрати і витрати на збут.

Використання калькулювання собівартості продукції за неповними витратами зумовлено такими недоліками системи обліку за повними затратами:

• 1. неможливістю точно оцінити непрямі витрати, спожиті в процесі виробництва продукції;
• 2. неможливістю простеження шляху конкретного елемента непрямих витрат у процесі виробництва окремого продукту;
• 3. зменшенням точності визначення собівартості продукції внаслідок постійного зростання питомої ваги накладних витрат у структурі витрат підприємства, що пояснюється широким упровадженням автоматизації виробничих процесів.

На початку практичного використання директ-костингу до собівартості включалися лише прямі змінні затрати, а всі непрямі відносились на фінансовий результат. Про це свідчить і назва. Згодом директ-костинг трансформувався в систему, згідно з якою до собівартості почали включати не лише прямі змінні затрати, а й змінні накладні витрати. Тому назва «директ-костинг» уже перестала відповідати суті трансформованої його форми, а на її місці з’явилася нова — «верибл-костинг».

Директ-костинг має такі особливості:

облік і планування собівартості продукції здійснюється тільки за змінними затратами, причому постійні затрати списуються безпосередньо на фінансовий результат;

оцінювання залишків готової продукції й незавершеного виробництва проводиться лише за змінними витратами;

існує можливість вивчення взаємозв'язку і взаємозалежності між обсягом виробництва, витратами і прибутком [2, С. 247].

Існують два основних варіанти використання методу «директ-костинг»:

• 1) простий директ-костинг, коли у собівартість включаються лише прямі змінні витрати;
• 2) розвинений директ-костинг, коли у собівартість продукції включаються крім прямих змінних ще й прямі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.

В залежності від обраного варіанту розрахунок суми покриття має різний ступінь деталізації.

На вітчизняних підприємствах добре налагоджений облік витрат по місцях їх виникнення (по ділянках, цехах і т. п.). Доповнення цього обліку класифікацією витрат по місцю їх виникнення на постійні та змінні підвищить аналітичність виробничого обліку, причому без особливих трудовитрат. Калькуляція на рівні прямих витрат, здійснювана в цій системі, значно підвищує точність калькуляції, оскільки в них включаються тільки витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом даного виробу, і собівартість виробу не спотворюється в результаті непрямого розподілу постійних витрат. Це веде до скорочення обсягу обліково-калькуляційних робіт і до збільшення термінів періодичності складання звітних калькуляцій до одного разу на квартал (або навіть одного разу на рік).

В результаті використання інформації про витрати, що розділяються в обліку на постійну і змінну складові, значно розширюються можливості аналізу витрат і результатів, обгрунтування різного роду рішень по управлінню підприємством. Ігнорування факту коливань собівартості одиниці продукції може привести до неправильних результатів і, як наслідок, до ухвалення помилкових рішень. У міру становлення і розвитку ринкових стосунків посилюється необхідність в застосуванні категорій маржинального підходу в різних аналітичних розрахунках [3].

Методи обліку витрат: директ-костинг Термін «директ-костинг» (direct-costing) означає «облік прямих витрат». Даний термін не повною мірою відображає сутність даного методу обліку витрат, оськільки головний елемент цього методу — організація роздільного обліку змінних і постійних витрат і використання його переваги з метою підвищення ефективності керування. Тому часто систему обліку прямих витрат називають variable costing — «облік змінних витрат».

Основною характеристикою директ-костинга є підрозділ витрат на постійні й змінні залежно від зміни обсягу виробництва. Головною особливістю директ-костинга є те, що собівартість промислової продукції враховується й планується тільки в частині змінних витрат. Постійні видатки збирають на окремому рахунку й із заданою періодичністю списують безпосередньо на дебет рахунку фінансових результатів, наприклад, «Прибутки та збитки», тобто ставляться на фінансовий результат діяльності підприємства. Таким чином, постійні видатки не включають у розрахунок собівартості виробів, а списують із отриманого прибутку протягом того періоду, у якому вони були зроблені.

У системі обліку витрат на основі методу директ-костинга втримуються два основних фінансових показники: маржинальний дохід і прибуток. При цьому під Маржинальним доходом Розуміють різницю між виторгом і змінними витратами. Маржинальний дохід містить у собі прибуток від виробничої діяльності й постійні витрати.

Взаємозв'язок показників діяльності підприємства в рамках маржинального підходу має такий вигляд:

• — виторг від продажу продукції (В);
• — змінні витрати (Зпер);
• — маржинальний дохід (МД = В — Зпе);
• — постійні витрати.

Сучасна система директ-костинга пропонує два варіанти обліку:

• — простий директ-костинг, при якому в ськладі собівартості враховуються тільки прямі змінні витрати;
• — розвитий директ-костинг, при якому в собівартість включаються й прямі змінні, і непрямі змінні загальногосподарські видатки.

Вагомою перевагою системи «директ-костинг» визнають «обмеження"собівартості продукції змінними витратами. Критеріями такого оцінювання є її значення, яке полягає у тому, що ця система:

• — спрощує нормування витрат, їхнє планування, облік і контроль, збільшує «оглядовість» собівартості й контрольованість статей витрат;
• — дає змогу оптимізувати виробничу програму, з врахуванням усіх змін у діловому світі;
• — вирішує питання оптимальної ціни на продукцію на ринку з метою забезпечення конкурентоспроможності;
• — зменшує навантаження на роботу бухгалтерів щодо відображення інформації про непрямі (постійні) витрати.

За всіма ознаками можна стверджувати, що «директ-костинг» — система управлінського обліку. Її використання обмежене через неповноту розрахунку показника собівартості продукції та ускладнення розподілу витрат. Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку також передбачено неприйнятність цієї системи для складання зовнішньої звітності і розрахунку податків.

Застосування цих підходів в Україні може бути корисним. Однак, порівнюючи нормативний метод, який найбільше схожий до згаданих вище систем обліку, зробимо такий висновок. Складання калькуляції собівартості продукції базується на зовсім різних концепціях визначення витрат, прибутку і чистого доходу. Найскладнішим питанням у цьому є розподіл непрямих витрат, визначення безпосереднього зв’язку між виготовленим продуктом і затраченими на нього ресурсами та вибір бази розподілу.