Діяльність і статус Ради національної безпеки і оборони України

Реферат на тему Розвиток Ради Національної Безпеки і Оборони

РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК І СТАНОВЛЕННЯ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ Конституції більшості країн світу встановлюють, що координаційним (керівним, організаційним) органом з питань здійснення національної безпеки і оборони є відповідні ради (комітети, комісії) з питань національної безпеки і оборони (або тільки безпеки чи оборони).

Основними їх завданнями визнають: встановлення життєво важливих національних інтересів і пріоритетів; виявлення внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці або обороні; розробку стратегії та створення програм забезпечення національної безпеки або оборони; координацію діяльності органів виконавчої влади (або й інших органів) у процесі планування і здійснення заходів щодо виконання прийнятих рішень і т. д.

Головами відповідних рад (комітетів, комісій) визнаються президенти. Вони формують їх персональний склад, керують їх роботою, головують на засіданнях, планують питання, що виносяться на розгляд, вводять своїми указами (нормативними актами) у дію їх рішення і т. д. Організаційною формою діяльності згаданих рад (комітетів, комісій) здебільшого є їх засідання.

Слід зазначити, що аналогічні органи у тому чи іншому вигляді існують у більшості країн світу. Так, у Франції президент є не тільки головнокомандувачем збройними силами, а й головує у спеціальних органах — радах і вищих комітетах національної оборони. У Румунії, Хорватії і Югославії президенти очолюють вищі ради оборони.

Конституції інших країн передбачають створення спеціальних органів з питань зовнішньої і внутрішньої безпеки, які діють під безпосереднім керівництвом глав держав. Так, утворення ради безпеки, що має працювати під головуванням глави держави, передбачено основними законами Білорусі, Македонії, Туреччини. У США закон «Про національну безпеку» був прийнятий ще 26 червня 1947 р. Він спрямований на забезпечення національної безпеки за рахунок створення і діяльності міністерства оборони, системи національних військових відомств (міністерства Армій, міністерства Військово-морських сил, міністерства Військово-по-вітряних сил) та координації їх діяльності з діяльністю інших міністерств і відомств, що займаються питаннями національної безпеки. У Росії аналогічно вищевикладеному президент теж формує і очолює Раду безпеки, статус якої визначається законом.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної й інформаційної безпеки конституційно проголошені найважливішими функціями держави і здійснюються низкою органів державної влади в межах їхньої компетенції. Однак складність і багатоаспектність проблем забезпечення національної безпеки вимагає узгодження дій зазначених органів в межах єдиної державної політики. Серед органів державної влади, покликаних здійснювати цю функцію, провідне місце належить главі держави як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України і гаранту державного суверенітету й територіальної цілісності України.

Забезпечення державної незалежності й національної безпеки України є однією з основних предметних функцій Президента України. Форми реалізації даної функції глави держави є досить різноманітними. Однією з таких форм є керівництво Радою національної безпеки і оборони України, який є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки (РНБ) як дорадчий орган при президентові вперше був створений у США в 1947 р. і на сьогодні існує практично в усіх президентських і напівпрезидентських республіках (зокрема в Македонії, Росії, Румунії, Туреччині, Франції, Хорватії та ін.). Колишній співробітник ЦРУ і СНБ в адміністрації Р. Рейгана К.Менгес так визначає унікальність його функцій: «Апарат СНБ є єдиною службою уряду США, яка має можливість зводити докупи думки інших урядових відомств з питань зовнішньої політики і оборони, здійснювати їх координацію в межах виконавчої гілки влади, а потім подавати на розгляд президента усі варіанти політичних дій». Рада національної безпеки і оборони України первісно створювалася за американським взірцем. Рада є саме тим органом, де в результаті колегіального обговорення між вищими посадовими особами, відповідальними за стан обороноздатності та національної безпеки, формулюються відповідні політичні рішення, які потім втілюються в укази глави Української держави. Ярмиш О. Н., Серьогін В. О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні. — Харків: Вид-во Національного ун-ту внутр. справ, 2002 — C. 376−377

Найважливішим суб'єктом державної правоохоронної діяльності є Рада національної безпеки і оборони України як інституція, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Особливе місце в системі правоохоронної діяльності держави посідає судова влада. Спеціальні інституції, що займаються правоохоронною діяльністю, створено у структурі Верховної Ради, апарату Президента і Кабінету Міністрів України. Так, при Президентові України створені і діють Національна координаційна рада боротьби з наркоманією, Національний комітет боротьби з захворюванням на СНІД та деякі інші. До того ж в Україні функціонують органи, для яких правоохоронна діяльність є основною соціальною функцією. До них належать прокуратура, Служба національної безпеки України, органи внутрішніх справ і насамперед у їх структурі міліція, певні органи охорони здоров’я, екологічного захисту, санітарного нагляду та ін.

Недержавні охоронні утворення, як свідчить міжнародна і вітчизняна практика, діють у рамках двох основних організаційних структур:

1)незалежні спеціалізовані корпорації, фірми та бюро, що надають послуги всім заінтересованим державним і приватним закладам, організаціям та окремим особам (детективна діяльність, особиста охорона тощо);

2)внутрішні «служби безпеки», так звана приватна поліція, яку створюють промислові компанії, фірми та організації (охорона комерційної, технологічної та службової таємниці, вивчення діяльності конкурентів, безпосередньо охоронно-режимні функції та ін.). Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 158−160

Постійно діючий конституційний орган з питань координації та контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони — Раду національної безпеки і оборони України утворено замість Ради оборони України та Ради національної безпеки України, які працювали у період з 1991 до 1996 року. Вона є суб'єктом забезпечення національної безпеки. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — ст.351

Раду оборони України було утворено постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 року № 1658-XII. Згідно з Положенням про Раду оборони цей орган було визначено як вищий державний орган колегіального керівництва питаннями оборони і безпеки України, який утворюється з метою захисту суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності та недоторканності республіки, вироблення стратегії і постійного вдосконалення політики у сфері оборони і державної безпеки, всебічної наукової оцінки характеру військової загрози, визначення ставлення до сучасних війн, ефективного контролю за виконанням завдань держави та її інститутів по підтриманню обороноздатності України на рівні оборонної достатності. Тодика Ю. М., Конституційне право України. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — С. 47

До складу Ради оборони згідно з постановою Верховної Ради України від 9 квітня 1992 року № 2261-XII входили Президент України — Голова Ради оборони України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-Міністр України, Перший заступник Голови Верховної Ради України, Міністр закордонних справ України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України, Голова Служби безпеки України, Командуючий Національною гвардією України, Командуючий Прикордонними військами України.

У той же час Указом Президента України від 15 січня 1992 року № 41 було утворено Комісію при Президенті України по підготовці пропозицій про статус, порядок діяльності і структуру Ради національної безпеки України, а Указом від 1 липня 1992 року № 357 — Раду національної безпеки України, до першого складу якої увійшли постійні члени Ради — Президент України, Голова Ради, Державний радник України з питань національної безпеки, Секретар Ради, Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр закордонних справ України; члени Ради — Президент Академії наук України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр охорони здоров’я України, Міністр охорони навколишнього природного середовища України, Голова Державного комітету України у справах охорони державного кордону України, Голова правління Національного банку України.

Згідно з Тимчасовим положенням про Раду національної безпеки України, затвердженим Розпорядженням Президента України від 3 липня 1992 року № 117, Раду було визначено як консультативно-дорадчий орган у системі державної виконавчої влади при Президенті України, головним завданням якого є підготовка пропозицій та проектів рішень Президента України щодо реалізації політики у сфері захисту національних інтересів та забезпечення національної безпеки України.

Указом Президента України від 23 серпня 1994 року № 469 було затверджено нове Положення про Раду. Згідно з ним Раду визначено як колегіальний орган при Президентові України, який здійснює організаційно-координаційну діяльність в галузі забезпечення національної безпеки.

З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України розпочався новий період у діяльності Ради. Згідно із статтею 107 Основного закону: «Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — ст. 141

До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Фрицький О. Ф. Конституційне право України. — К: Юрінком Інтер, 2002. — С. 390

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом".

Указом Президента України від 30 серпня 1996 року № 772 відповідно до статті 107 Конституції України було утворено Раду національної безпеки і оборони України, затверджено Тимчасове положення про Раду (втратило чинність із прийняттям у 1998 році Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України»), утворено Апарат Ради. Указом Президента України від 4 жовтня 1996 року № 927 затверджено Положення про Апарат Ради (нову редакцію Положення затверджено Указом Президента України від 14 жовтня 2005 року № 1446).

Формування законодавчої бази з питань діяльності Ради було завершено з прийняттям 5 березня 1998 року Закону України № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України».

РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРА РНБО Важливим компонентом конституційно-правового статусу РНБО є його структура, яку слід відрізняти від персонального складу РНБО. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» у Розділі III «Склад і структура РНБО» виокремлює ці дві споріднені, але не тотожні категорії, хоча і не диференціює їх за змістом" Під складом РНБО слід розуміти її персональний склад, встановлений ст. 107 Конституції України за дискретним переліком посад, а також персонально визначений Президентом України відповідно до його конституційних повноважень і затверджений відповідним указом глави держави. Натомість, під структурою РНБО слід розуміти її внутрішню взаємоузгоджену ієрархічну побудову, представлену не лише складом РНБО на чолі з Головою РНБО, а й Секретарем РНБО та Апаратом РНБО. Ключовим елементом структури РНБО є Голова РНБО — Президент України. Конституція України уповноважує Главу держави забезпечувати державну незалежність і національну безпеку; бути Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначати на посади та звільняти з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснювати керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави (п. 1 ч. 1 ст. 106 Конституції); очолювати Раду національної безпеки та оборони України (п. 18 ч. 1 ст. 106 Конституції), яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони (ч. 2 ст. 107 Конституції); вносити до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймати рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України формувань (п. 19 ч. 1 ст. 106 Конституції); приймати відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції) тощо. При цьому значну частину своїх безпекових і оборонних завдань, функцій і повноважень Президент України реалізує через діяльність Ради національної безпеки і оборони України. Федоренко В. Л. Конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України та її нормо проектний потенціал // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами VIII Міжнародної науково-практичної конф., Луцьк, 17−19 червня 2011 р. / уклад.: З. В. Журавська, Т. Д. Климчук, Н. М. Коритнюк, С. С. Савич. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2011. — С. 141−148. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» до повноважень Голови РНБО належать функції та повноваження щодо спрямування діяльності та здійснення загального керівництва роботою РНБО; затвердження перспективних та поточних планів роботи РНБО, час і порядок проведення її засідань; особистого головування на засіданнях РНБО; надання доручень членам РНБО; заслуховування поточної інформації Секретаря РНБО; винесення питань про стан виконання рішень РНБО тощо.

Наступним компонентом структури РНБО, який урешті включає й попередній і наступний компоненти — Голову РНБО і Секретаря РНБО є члени РНБО. Вони наділені повноваженнями вносити на розгляд РНБО пропозиції щодо розгляду будь-яких питань, віднесених до компетенції РНБО; здійснювати попередню підготовку питань та брати участь у їх розгляді; вносити зауваження та пропозиції, голосувати з питань, що виносяться на розгляд РНБО; брати участь у плануванні роботи РНБО тощо.

Важливу роль у структурі та організації діяльності РНБО відіграє Секретар РНБО, який призначається на посаду та звільняється з неї Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Статтею 7 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» на нього покладаються обов’язки щодо забезпечення організації роботи і виконання рішень РНБО. Цоклан В.І. Структура Ради національної безпеки і оборони України як важливий елемент її конституційно-правового статусу // Часопис Київського університету права. — 2011. — № 2. — С. 90−93 Правовий статус Секретаря Ради національної безпеки і оборони України як державного службовця визначається Президентом України відповідно до Закону України «Про державну службу». Секретар Ради національної безпеки і оборони України забезпечує організацію роботи і виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України має заступників, які за його поданням призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України. На посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників можуть призначатися як цивільні особи, так і військовослужбовці. Функції, структура та штатна чисельність апарату Ради національної безпеки і оборони України визначаються Президентом України. Посадові особи апарату Ради національної безпеки і оборони України є державними службовцями. Члени Ради національної безпеки і оборони України: вносять до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо розгляду будь-яких питань, що входять до її компетенції; здійснюють попередню підготовку питань та беруть участь у їх розгляді Радою національної безпеки і оборони України; вносять зауваження та пропозиції, голосують з питань, що розглядаються Радою національної безпеки і оборони України; висловлюють у разі потреби свою окрему думку щодо проектів рішень Ради національної безпеки і оборони України; беруть участь у плануванні роботи Ради національної безпеки і оборони України; координують та контролюють в межах своїх посадових повноважень виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України. Закон України «Про раду національної безпеки і оборони»

ВИСНОВОК Таким чином автор прийшов до висновку, що Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Функціями Ради національної безпеки і оборони України є:

1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Структура РНБО складається з:

1. Голови

2. Секретаря

3. Членів

4. Апарату РНБО має надважливе значення для функціонування держави та механізму влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ рада національний безпека оборона

1. Ярмиш О. Н., Серьогін В. О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні. — Харків: Вид-во Національного ун-ту внутр. справ, 2002 — C. 376−377

2. Колодій А.М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 158−160

3. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39. — ст.351

4. Тодика Ю. М., Конституційне право України. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — С. 47

5. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — ст. 141

6. Фрицький О. Ф. Конституційне право України. — К: Юрінком Інтер, 2002. — С. 390

7. Федоренко В. Л. Конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України та її нормо проектний потенціал // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами VIII Міжнародної науково-практичної конф., Луцьк, 17−19 червня 2011 р. / уклад.: З. В. Журавська, Т. Д. Климчук, Н. М. Коритнюк, С. С. Савич. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2011. — С. 141−148.

8. Цоклан В.І. Структура Ради національної безпеки і оборони України як важливий елемент її конституційно-правового статусу // Часопис Київського університету права. — 2011. — № 2. — С. 90−93

9. Закон України «Про раду національної безпеки і оборони»