Питання з охорони праці та безпеки життєдіяльності людини

ЗМІСТ.

ВСТУП.

1. Раціональні умови життєдіяльності людини.

2. Вплив діяльності людини на навколишнє середовище.

3. Джерела небезпечних для життєдіяльності чинників.

4. Техногенні небезпеки.

5. Безпека життєдіяльності в умовах соціально-політичних конфліктів.

6. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищу.

7. Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуаціях.

8. Захисні споруди цивільної оборони.

9. Підвищення стійкості роботи об'єкта господарювання.

10. Планування заходів цивільної оборони.

11. Управління та контроль безпеки населення України.

12. Менеджмент захисту населення.

13. Економіка безпеки.

14. Атестація робочих місць за шкідливими виробничими чинниками.

15. Розробка питань охорони праці в колективному договорі.

16. Порядок забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, спецодягом та взуттям.

17. Порядок розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.

18. Порядок відшкодування шкоди заподіяну здоров’ю працюючого внаслідок не дотримання вимог охорони праці.

19. Ультразвук, інфразвук їх дія на організм людини і захист від них.

20. Перша долікарська допомога ВИСНОВКИ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП.

Вся історія існування людини на Землі пов’язана з подоланням екологічної і техногенної небезпеки. Бурхливий розвиток науки і техніки не тільки не зменшив цих небезпек, а значно поглибив і примножив їх.

Небезпеки на зорі людської цивілізації в основному були пов’язані з причинами природного характеру, з низьким рівнем харчування, відсутністю медичного забезпечення з кліматичними чинниками.

Щоб вижити в таких умовах людина повинна була мати гострий зір — щоб бачити небезпеку, гострий слух, щоб почути небезпеку, і крепкі ноги, щоб вспіти від неї втекти.

У боротьбі за існування на всіх етапах історичного розвитку суспільства людина вдосконалювала свою силу, витривалість та інші психологічні якості, щоб протидіяти тим небезпекам які випадали на її долю.

Такі якості людини були оспівані народним епосом всіх держав і континентів. Тому не випадково, що древньогрецька міфологія наділяла своїх героїв Антея, Ахіла, Атланта, Геркулеса надлюдською силою, що дозволяла їм здійснювати незвичайні подвиги і протистояти потужним силам природи.

З точки зору сучасності можна сказати, що первісна людина була немічною і безпорядною перед потужними силами природи, що не зможе їх подолати, але за дуже короткий період часу фізичний розвиток людини сприяв вдосконаленню її інтелекту і особистих якостей.

Людина підкорила собі сушу, моря, океан і вийшла в космічний простір, та досягла небачених технічних висот.

З перших кроків цивілізації провідним мотивом в діяльності людей стає питання про вдосконалення захисту від небезпек природного характеру, що домінували на той час.

Для захисту від кліматичних катаклізмів людина почала будувати житло, що сприяло подальшому розвитку будівельної справи. Невистачання продуктів харчування компенсувалося вирубкою лісів, індустріалізацією сільськогосподарської діяльності, створенням засобів боротьби з шкідниками і хворобами, використанням добрив і т. ін.

Економічний розвиток суспільства сприяв підвищенню життєдіяльності, збільшенню чисельності населення та підвищенню його щільності в окремих регіонах, що призвело до появи епідемій, пандемії (холери, чуми) внаслідок спалаху яких гинули міліони людей. А з іншого боку це спонукало до розвитку медичних знань, лікувально — профілактичних заходів.

Однак науково-технічний прогрес не сприяв підвищенню життєдіяльності тому що призвів до появи нових небезпек техногенного та антропогенного походження.

В навколишнє середовище стали постійно надходити шкідливі та небезпечні чинники від промислової, комунальної сільськогосподарської діяльності що мають різноманітний негативний вплив на здоров’я людини та природу.

Людина яка повністю не пізнала закони природи, пішла по шляху гігантоманії створювала потужні інженерні комплекси, технічні системи, стала формувати штучне середовище, техногенну сферу, закони функціонування якої в подальшому ще недостатньо відомі.

1. РАЦІОНАЛЬНІ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.

Становище людини в біосфері двоїсте. Як біологічні об'єкти ми залежимо від фізичних чинників середовища і пов’язані з ним через харчування, дихання, обмін речовин. Людський організм має свої пристосувальні реакції, які виробились у процесі біологічної еволюції. Однак головною особливістю людини, що відрізняє її від інших видів, є новий спосіб взаємодії з природою через створену нею культуру. Як могутня соціальна система, людство створює на Землі своє культурне середовище. Біологічне в людині змінюється незрівнянно повільніше, ніж соціальне. За цей час, з погляду людської історії колосальний час, біологія людини не змінювалася скільки-небудь помітним чином. Не став більшим за обсягом її мозок, все ж у тому напрямку серце гонить кров, а також майже не змінився обсяг перекачування крові. І органи чуття майже не змінилися, і в основному ті ж емоції притаманні людині. Невпізнанно змінилося в людині за це час лише соціальне. Особистість раба і рабовласника, кріпака і феодала, робітника і буржуа і, нарешті, демократична особистість — такі основні вузлові означники виміру людини як істоти соціальної, означники, що відповідають розвитку людини від рабовласництва через феодалізм і капіталізм до нинішнього демократичного становища після соціально-політичних потрясінь кінця XIX століття. І це за «які-небудь» декілька тисяч .років. Одне з основних завдань фізіології людини — це регуляція та інтегрована роль нервової системи в організмі людини. Нервова система людини — це сукупність утворень, які сприймають спрямовані на організм подразники, проводять обробку виниклого при цьому збудження, формують відповідні протидіючі реакції, регулюють і координують всі функції організму в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем. Враховуючи той факт, що людина являє собою і біологічний об'єкт, можна зробити висновок про те, що всі біологічні системи можуть існувати в навколишньому середовищі за умови біологічної рівноваги. Людина, як єдина біологічна система природи, здатна при взаємодії з нею регулювати і контролювати обмін речовин між собою і природою, тобто людина потребує матеріального забезпечення. Ця діяльність визначається процесом праці, в якому людина змінює не тільки навколишнє середовище, але і своє власне середовище. Якщо розглядати життя як спосіб існування білкових тіл, де проходить обмін речовин з навколишнім середовищем, то з припиненням цього обміну припиниться і життя. Це положення можна підтвердити загальновідомими прикладами. Людина може прожити без повітря 1,5−5 хв., без води — декілька днів, без їжі - декілька тижнів. Цих елементарних прикладів достатньо для того, щоб твердити — людина без матеріального забезпечення як біологічний об'єкт існувати не може. Але людина потребує духовного спілкування зі своїми суб'єктами, з якими вона проживає. Людина — єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної свідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе, яке виступає в емпірічній або теоретичній формі. Знання, в свою чергу, може матеріалізуватися, опредмечуватися, але для цього воно має стати ідеєю. Ідея — це думка, що містить мету діяльності і виражає певне майбутнє. Світогляд — одна із форм свідомості людини, невід'ємний атрибут життєдіяльності людей. Способом його існування виступає філософія, а також суттєві «виміри» людини, які враховують її потенційні можливості та прагнення.

2. ВПЛИВ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ.

В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля.

За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), із більш ніж 6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис. сполук; із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини властивості, а 12 тис. є токсичними.

До кінця XX в. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства, комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи.

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо.

В історичному плані виділяють декілька етапів зміни біосфери людством, які увінчались екологічними кризами та революціями, а саме:

· вплив людства на біосферу як звичайного біологічного виду;

· надінтенсивне полювання без змін екосистем у період становлення людства;

· зміни екосистем внаслідок процесів, що відбуваються природнім шляхом: випасання, посилення росту трав шляхом випалювання тощо;

· інтенсифікація впливу на природу шляхом розорювання грунтів та вирубування лісів;

· глобальні зміни всіх екологічних компонентів біосфери в цілому.

Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:

1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),.

2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),.

3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети,.

4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.

Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і непрямим шляхом.

Безпосередньо об'єктами забруднення (акцепторами забруднених речовин) є основні компоненти екотопу (місце існування біотичного угруповання):

· атмосфера,.

· вода,.

· грунт.

Опосередкованими об'єктами забруднення (жертвами забруднення) є складові біогеоценозу:

· рослини,.

· тварини,.

· гриби,.

· мікроорганізми.

За просторовим поширенням (розміру охоплюючих територій) забруднення поділяють на:

· Локальні забруднення характерні для міст, значних промислових підприємств, районів видобутку тих або інших корисних копалин, значних тваринницьких комплексів.

· Регіональні забруднення охоплюють значні території й акваторії, що підлягають впливу значних промислових районів.

· Глобальні забруднення частіше всього викликаються атмосферними викидами, поширюються на великі відстані від місця свого виникнення і створюють несприятливий вплив на крупні регіони, а іноді і на всю планету.

За силою та характером дії на навколишнє середовище забруднення бувають:

· фонові;

· імпактні (від англ. імпект — удар; синонім — залпові);

· постійні (перманентні);

· катастрофічні.

За джерелами виникнення забруднення поділяють на:

· промислові (наприклад, SО2);

· транспортні (наприклад, альдегіди вихлопів автотранспорту);

· сільськогосподарські (наприклад, пестициди);

· побутові (наприклад, синтетичні мийних засобів).

За типом походження:

· Фізичні забруднення — це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.

· Механічні забруднення — це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку).

· Хімічні забруднення — тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять — у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії.

· Біологічні забруднення — різні організми, що з’явилися завдяки життєдіяльності людства — бактеріологічна зброя, нові віруси (збудники СНІДу, хвороби легіонерів, епідемій, інших хвороб, а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною чи випадково.

Джерела забруднення дуже різноманітні: серед них не тільки промислові підприємства і паливно-енергетичний комплекс, але і побутові відходи, відходи тваринництва, транспорту, а також хімічні речовини, які людина цілеспрямовано вводить до екосистеми для захисту корисних продуцентів і консументів від шкідників, хвороб і бур’янів.

Виділяються наступні типи забруднювачів, а саме:

· стічні води та інші нечистоти, які поглинають кисень,.

· носії інфекцій,.

· речовини, які представляють поживну цінність для рослин,.

· органічні кислоти та солі,.

· твердий стік,.

· радіоактивні речовини.

Прийнято розрізняти антропогенні забруднювачі, які можуть руйнуватись біологічними процесами та ті, що не піддаються руйнуванню.

Забруднення довкілля поділяють на природні, які викликані якими-небудь природними, часто катастрофічними, причинами (виверження вулканів, селеві потоки тощо), і антропогенні, які виникають у результаті діяльності людини.

Основні забруднювачі навколишнього середовища До основних антропогенних забруднювачів довкілля належать:

речовини, що викидаються промисловими підприємствами;

· нафта та нафтопродукти;

· пестициди;

· мінеральні добрива;

· шуми від виробництв, транспорту;

· іонізуюче випромінювання;

· вібрації;

· світло-теплові впливи.

3. ДЖЕРЕЛА НЕБЕЗПЕЧНИХ ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЧИННИКІВ.

Науково-технічний прогрес та пов’язані з ним механізація і автоматизація, впровадження інформаційних технологій, застосування нових матеріалів, збільшення швидкості машин потужності установок, використання більш ефективних джерел енергії, привносить в сучасний процес життєдіяльності низку переваг та зручностей, робить працю більш продуктивною та з меншими фізичними навантаженнями. В той же час виникають нові небезпеки, які за своїм впливом та наслідками значно переважають попередні.

Це обумовлено:

— впровадженням принципово нових технологій та видів техніки, розвитком атомної енергетики, освоєнням космічного простору та ін.;

— зростанням споживання всіх видів енергії та природних ресурсів;

— глобальними змінами природного середовища («парниковий» ефект, озонові діри, кислотні дощі тощо);

— збільшенням концентрації та виникненням нових.

— забруднювачів навколишнього середовища (природного і виробничого), зокрема високотоксичних хімічних сполук, мутагенних та канцерогенних органічних речовин та ін.;

— посиленням інформаційного тиску на психіку людини, що спричинює значну кількість психічних розладів;

— появою нових захворювань (наркоманії, СНІДу та ін.);

— посиленням військового протистояння в локальних та міжнаціональних конфліктах, поширенням тероризму, загостренням криміногенної обстановки.

Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.

Група чинників небезпеки, що належать до природної сфери (екологічних чинників) характеризує несприятливий вплив на людину та всі інші живі організми природного середовища. До цієї групи відносяться кліматичні, грунтові, геоморфологічні, біотичні чинники.

Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.

Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів грунтів, можливостями виникнення ерозії, зсувів, обвалів, утворення ярів.

Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину рослин, тварин, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров’ю та життю людини з боку хижих звірів, птахів, отруйних рослин та тварин, перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами, а також опосередкований вплив живих організмів, наприклад, через хімічні виділення (екскременти) та залишки тварин, що не розклалися до кінця.

4. ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ.

П’ять тисячоліть тому, коли з’явились перші міські поселення, почалася формуватися і техносфера — сфера, яка містить штучні технічні споруди на Землі. Звичайно, тоді це були тільки елементи техносфери. Справжня техносфера з’явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити технічні можливості людини.

Техногенні небезпеки — це транспортні аварії, пожежі, неспровоковані вибухи аварії на інженерних спорудах життєзабезпечення тощо.

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті. Території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю. Види аварій:.

- аварії з витоком сильнодіючих речовин;

- аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;

- пожежі та вибухи;

- аварії на транспорті;

- аварія на трубопроводі.

Серед особливо небезпечних явищ особливе місце займають аварії з викидом в атмосферу сильнодіючих хімічних речовин, які спричиняють хімічне забруднення навколишнього середовища, хімічне ураження людей та їхню загибель. Після будь-якої аварії ймовірність виникнення пожежі дуже велика. Пожежа — це неконтрольоване горіння, небезпечне для людей, воно завдає матеріальних збитків. Горіння само по собі є дуже складним фізично-хімічним перетворенням, яке супроводжується виділенням тепла і світла. Для того, щоб це перетворення відбулося, потрібні горюча речовина, окислювач та джерело запалювання. Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.

Катастрофа — це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Трапляються авіаційні катастрофи, катастрофічні паводки. Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти, і їх розвиток ставить під загрозу існування усієї біосфери.

5. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ.

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Існує дві форми перебігу конфліктів:

· відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

· закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.

Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова — крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час другої світової війни в СРСР (1941;1945) загинуло близько 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ.

Тероризм (від лат. terror — страх, залякування) — це форма політичного екстремізму, застосування на йжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики.

Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний.

Найбільш поширеним у світі терористичними актами є:

— напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

— захоплення державних установ або посольств (супроводжується захоплення заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

— захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація — звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація — вимога викупу)/;

— насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

— викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення політичних поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування);

— політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

— вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

6. НЕБЕЗПЕКИ В СУЧАСНОМУ УРБАНІЗОВАНОМУ СЕРЕДОВИЩУ.

Тероризмо-політичні небезпеки.

Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішально зумовлені двома факторами — «демографічним вибухом» другої половини ХХ ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах.

Урбанізація (від лат. urbanos — міський) означає процес зростання міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства. Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці).

Проявився процес урбанізації і в Україні. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні розпочалася в 1926;1939 рр., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства, тобто всього лише за 13 років чисельність міського населення зросла у 2,4 рази. За кількістю великих міст (з населення понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких міст зара — 61. В Україні є 7 міст з населенням, яке перевищило або майже сягає мільйона осіб: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Запоріжжя та Кривий Ріг. До речі, для Києва останні 30 років був характерний надзвичайно інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення зросла майже у 2,5 рази і досягла на 2000 рік 2 млн. 600 тисяч мешканців.

Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб'єктивного характеру, а саме:

· наявність місць роботи та можливість зміни роботи;

· зосередження закладів науки та культури;

· забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;

· можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;

· розвиток міжнародного та регіональної культури.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров’я населення через забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо.

Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони життєзабезпечення людей: постачання достатньої кількості повноцінних продуктів харчування та питної води; контроль і запобігання забруднення повітря; водних ресурсів, грунтів; утилізація та захоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також соціальні проблеми, пов’язані з різким зменшенням вільного «життєвого» простору, зростанням міст у високу, збільшенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.

7. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ.

Головною функцією органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання у разі виникнення НС є захист населення та організація його життєзабезпечення. Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується на сам перед підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику. Для організації життєзабезпечення населення в умовах НС та організації робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих створюються Державні комісії з надзвичайних ситуацій (ДКНС). До їх функцій входять забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятувальних служб, контроль за розробкою та реалізацією заходів з попередженням можливих аварій і катастроф.

Організація життєзабезпечення населення в умовах НС — це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров’я і працездатності людей. Цей комплекс включає:.

- управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;

- захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;

- забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;

- житлове забезпечення і прцевлаштування;

- комунально-побутове обслуговування;

- навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;

- санітарну обробку;

- підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;

- забезпечення населення інформацією про характер і рівень безпеки, правила поведінки;

- заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.

Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільної оборони при чіткому положенні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах національної оборони і виконуються в первод загрози та після виникнення НС. З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності у НС передусім повинно бути проведено сповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організовано евакуацію.

8. ЗАХИСНІ СПОРУДИ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ.

Зростання кількості атомних електростанцій, хімічно небезпечних і вибухонебезпечних підприємств та інших об'єктів, які порушують екологію зовнішнього середовища, а також зброї масового ураження вимагають від органів влади створювати умови для захисту населення у надзвичайних ситуаціях. В цих умовах терміни проведення захисних заходів можуть бути обмеженими. На першому місці має бути переховування населення у захисних спорудах у місці його перебування — на роботі чи навчанні та в місцях постійного проживання.

Захисні споруди — це спеціальні будівлі для захисту населення від аварій на АЕС, хімічно і вибухонебезпечних об'єктах, ядерної, хімічної, біологічної зброї та звичайних військових засобів ураження.

Захисні споруди в залежності від захисних якостей поділяються на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) і найпростіші укриття — щілини. Сховище — це інженерна споруда герметичного тішу, яка призначена для захисту людей при аваріях на атомних електростанціях з викидом радіоактивних речовин, при аваріях на хімічних і вибухонебезпечних підприємствах, застосуванні противником зброї масового ураження і від високих температур зовнішнього повітря.

У сховищах люди можуть перебувати довгий час, навіть в завалених — протягом декількох діб. Надійність захисту досягається за рахунок міцності відгороджуючих конструкцій, а також за рахунок створення санітарно-гігієнічних умов, які забезпечують нормальне перебування у сховищах. Сховища можуть бути вбудованими та окремими. Найбільш поширені вбудовані сховища.

Будівництво окремих заглиблених сховищ допускається при неможливості обладнання вбудованих сховищ. Таке сховище повністю або частково заглиблене та обсипане зверху та по боках грунтом. Під сховища можуть бути пристосовані різні підземні переходи, метрополітени. Розміщують сховища у місцях найбільшого зосередження людей, для яких вони призначені. Віддаль від будинків до споруд повинна дорівнювати їх висоті.

Сховище складається з основних і допоміжних приміщень. До основних відносяться приміщення для людей — тамбури, шлюзи, до допоміжних — вентиляційні камери, санітарні вузли, входи (тамбури та передтамбурн), захищені дизельні електростанції, виходи, медична кімната, комора для продуктів.Приміщення сховища, де розміщуються люди, добре герметизуються для того, щоб у них не проходило отруєне повітря. Повітря, яке надходить у примішена, фільтрується сиецільним обладнанням.

Кожне сховище має не менше двох входів, які розміщені у протилежних сторонах з розрахунком напрямку руху основних потоків людей, а вбудоване сховище повинно мати і аварійний вихід, який розташований на відстані не менше половини висоти будинку, у якому розташоване сховище.

Система повітропостачання сховищ може працювати в одному з трьох режимів.

Режим І — режим чистої вентиляції. У цьому режимі зовнішнє повітря очищується від радіоактивного пороху.

Режим 2 — режим фільтровентиляції. У цьому режимі зовнішнє повітря очищується від радіоактивного пороху, отруйних речовин і біологічних засобів.

Режим 3 — режим повної ізоляції з регенерацією внутрішнього повітря. Цей режим передбачається у сховищах, які розміщені на території, де можлива загазованість повітря отруйними речовинами або пожежа.

Водопостачання та каналізація сховнша здійснюються на базі загальних водопровідних та каналізаційних мереж. У сховищі мас бути аварійний запас води, приймачі води, які мають бути зроблені незалежно від зовнішніх мереж (труби водопостачання фарбуються у зеленіш колір).

У сховищі передбачається опалення. Воно здійснюється від загальної системи (опалювальної системи будинку). Для регулювання температури та відключення опалювання в опалювальній, системі обладнують запірну арматуру (труби фарбуються у коричневий колір). У приміщенні сховища розміщують дозиметричні приладі!, прилади хімічної та радіаційної розвідки, захисний одяг, засоби гасіння пожежі, аварійний запас інструментів, запас води та продуктів харчування, санітарне майно.

9. ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ РОБОТИ ОБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ.

Під стійкістю роботи об'єкта народного господарства розуміють можливість виконувати свої функції (випускати продукцію, надавати послуги тощо) в умовах надзвичайних ситуацій, а також пристосованість даного об'єкта до швидкого відновлення після пошкодження.

Для дослідження рівня стійкості об'єкта створюються.

робочі групи.

:

Стійка робота об'єктів досягається:.

— підвищенням надійності роботи та створенням дублюючих джерел енерго-, газота водопостачання, а також створенням запасів сировини, палива, комплектуючих деталей, обладнання та матеріалів;

— вдосконаленням технологічних процесів виробництва, забезпеченням автоматичного відключення при виході з ладу установок;

— будівництвом та обладнанням сховищ на підприємствах для робітників та службовців (для цього можуть бути використані шахти та інші виробітки);

— підготовкою в заміській зоні баз для розміщення науково-дослідних, конструкторських відділів та інших невиробничих підрозділів об'єкта;

— створенням на об'єктах захисних споруд для пунктів керування;

— постійною готовністю аварійно-рятувальних формувань до проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт;

— проведенням організаційних та інженерно-технічних заходів щодо підготовки об'єкта до особливого режиму роботи.

10. ПЛАНУВАННЯ ЗАХОДІВ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ.

Найбільш повне та організоване виконання заходів ЦО на об'єкті досягається завчасною розробкою плану заходів, які необхідно проводити при загрозі або виникненні НС.

План дій органів управління і сил ЦО (міністерств, відомств, областей, районів, міст, підприємств, установ і організацій) із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій розробляється на підставі законодавчих, дерективних і нормативних документів і призначений для координації і діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівництва ОГД, а також оперативності їх реагування на загрозу і виникнення НС, відвернення або зниження можливої загибелі людей, мінімізація матеріальних збитків і втрат та організацію задоволення першочергових потреб населення, яке постраждало.

План визначає порядок дій і відповідальність керівництва відповідних органів управління підприємств, установ і організацій, а також основні заходи щодо організації і проведення робіт із запобігання і ліквідації НС техногенного і природного походження, узгодження термінів їх виконання, фінансові, матеріальні та інші ресурси, які необхідні для цих заходів і робіт. У план дій включаються заходи щодо захисту робітників і службовців, підтримування виробничої діяльності та інші з урахуванням обстановки після виникнення НС, передбачаються необхідна кількість сил і засобів для ліквідації наслідків НС.

При плануванні використовуються необхідні вихідні дані та довідкові матеріали з урахуванням специфіки роботи та особливостей щодо відомчої та регіональної діяльності підприємства, організації чи установи.

Основними вихідними даними при розробці плану дій на об'єкті є рішення та вказівки вищого штабу ЦО (управління, відділу з НС), розпоряджень начальника ЦО об'єкта, документів, що характеризують об'єкт (комунально-енергетичні мережі, стан будівель і споруд, вододжерела, дані прогнозування за можливими НС та ін.).

План дій розробляється на підставі наказу начальника ЦО об'єкта. До розробки документів плану залучається керівний склад і спеціалісти об'єкта. Начальник штабу ЦО складає графік розробки окремих документів (розділів) і контролює його виконання.

План дій розробляється у двох (при необхідності і більше) примірниках. Підписується план дій начальником штабу ЦО об'єкта, погоджується з територіальними управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і затверджується начальником ЦО об'єкта (підприємства, організації, установи, незалежно від форм власності і підпорядкування). Після затвердження зміст плану дій доводиться до виконавців.

Щорічно, станом на перше січня, план коригується і вносяться відповідні зміни. Реальність плану перевіряється під час командно-штабних, комплексних об'єктових навчань та об'єктових тренувань Цивільної оборони.

План дій органів управління і сил ЦО із запобігання та ліквіднії НС — це програма здійснення запобіжних та захисних заходів. Він дозволяє цілеспрямовано та організовано вирішувати завданий ЦО в. умовах НС мирного та воєнного часу.

Основу плану складаюдь заходи щодо захисту робітників, службовців і членів їх сімей. При визначенні цих заходів враховується важливість та особливості виробничої діяльності об'єкта, основні завдання органів управління та сил ЦО щодо запобігання і ліквідації НС.

План дій органів управління та сил ЦО на мирний час складається із п’яти розділів текстової частини і додатків до них. Текстова частина плану включає:

Розділ 1. Висновки із оцінки обстановки на території об'єкта У цьому розділі викладається загальна характеристика території, енергетичного та промислового комплексу, комунальних комунікацій, під'їздних шляхів та транспортних доріг на об'єкті, вірогідних надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження, їх масштаби і наслідки, які визначаються на підставі експертної оцінки, прогнозу чи результату модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами.

Розділ 2. Приведення в готовність та організація роботи органів управління у НС У розділі викладається порядок надходження інформації про загрозу та виникнення НС, терміни оповіщення та збору керівного складу ЦО в робочий та неробочий час. .

Дії людини, яка отримала інформацію про загрозу та виникнення НС:

— інформування керівництва об'єкта;

оповіщення керівного складу ЦО та персоналу об'єкта;

порядок та форма доповіді вищій інстанції.

— щодобове підведення підсумків щодо ліквідації наслідків НС та інформація вищої інстанції.

Розділ 3. Сили ЦО об'єкта, що залучаються до виконання аварійно-рятувальних, пошукових та відновлювальних робіт Сили ЦО об'єкта, які залучаються до ліквідації наслідків НС Розділ 4. Організація забезпечення заходів та дій ЦО У розділі визначається порядок організації забезпечення заходів та дій ЦО під час проведення РІНР:

— завдання розвідки, транспортного, матеріально-технічного, хімічного, медичного, протипожежного забезпечення і охорони громадського порядку.

Розділ 5. Організація управління, оповіщення і зв’язку У розділі визначаються місця розташування основного та запасного пункту управління ЦО об'єкта, порядок задіяння засобів зв’язку, забезпечення управління, зв’язку і оповіщення при загрозі виникнення і в ході ліквідації НС на всіх її етапах.

11. УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЬ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ.

Захист населення і територій є системою загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань НС та цивільного захисту, підпорядкованим їм силами та засобами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, добровільним формуванням, що забезпечують виконання організаційних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків НС.

Державна стандартизація.

Стандартизація становить основу проведення державної експертизи, контролю, нагляду, ліцензування видів діяльності, декларування безпеки промислових об'єктів і сертифікація для встановлення норм, правил та характеристик з метою забезпечення:

- безпеки продукції, робіт і послуг для довкілля, життя і здоров’я людей;

- єдності вимірів;

- безпеки об'єктів господарювання з урахуванням ризику природних і техногенних катастроф та інших НС.

Державна експертиза.

Державна експертиза проектів і рішень щодо об'єктів виробничого та соціального призначення і процесів, що можуть спричинити НС та вплинути на стан захисту населення і територій, організовується і проводиться відповідно до законодавства спеціально уповноваженими центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад. У разі потреби експертиза проектів і рішень щодо об'єктів виробничого та соціального призначення, окремих технологічних процесів, які можуть викликати НС або вплинути на стан захисту населення і територій від НС, може проводитися незалежними експертами та спеціалістами міжнародних експертних організацій у порядку, встановленому законодавством України.

Державний нагляд і контроль.

Державний нагляд і контроль організується з метою перевірки повноти і якості заходів щодо запобігання НС, забезпечення готовності органів управління, сил і засобів системи захисту населення і територій, посадових осіб до дій у разі виникнення цих ситуацій. Нагляд і контроль полягають у забезпеченні:

- безаварійного функціонування об'єктів економіки та зменшення масштабів можливих збитків у разі виникнення НС природного та техногенного походження;

- готовності органів управління системи захисту населення і територій, підприємств та їх спеціалізованих аварійно-рятувальних формувань до виконання поставлених перед ними завдань;

- охорони довкілля та збереження природних ресурсів, додержання порядку й умов користування надрами з метою запобігання небезпечними екологічними процесами Державний нагляд і контроль проводиться згідно із законодавством України спеціально уповноважними центральними та місцевими органами виконавчої влади відповідно до завдань, покладених на систему захисту населення.

12. МЕНЕДЖМЕНТ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ.

Соціальна політика нашої держави спрямовується на розв’язання проблем осіб похилого віку, створення системи соціально-психологічної реабілітації інвалідів, а також осіб, що постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи тощо. Для цього необхідно мати, зокрема, досконалу систему соціальної статистики, аби своєчасно і об'єктивно оцінювати ефективність соціальної політики й виявляти нові, соціально незахищені групи населення .

Кожна держава, природно, має власну систему соціального захисту. Однак є принципи, спільні якщо й не для всіх, то для країн, які, образно кажучи, вийшли «з одного стручка».

Дослідники стверджують, що в Європі діють чотири основні моделі соціальної політики. Перша — континентальна. Вона базується на схемах страхування і співвідносин із зайнятістю. Друга — південноєвропейська, що базується на провідній ролі сім'ї. Третя — система британського типу, яка спочатку базувалася на універсальних схемах, а нині тяжіє до ринкових принципів. Четвертою є скандинавська модель, яка грунтується на принципах загального охоплення. Визначальним фактором, що відрізняє усі ці моделі одну від одної, є кінцева відповідальність за соціальний захист, яка покладається на сім'ю, державу чи ринок.

Демократичні перетворення, які здійснюються в процесі розбудови молодої української держави, зумовили, зокрема, перерозподіл владних, економічних та гуманітарних функцій між центром та регіонами. Що стосується соціальної роботи, то тут відбулася значна еволюція: від практичного ігнорування — до розуміння необхідності ретельного дослідження теоретичних і методологічних проблем, створення нових моделей ефективної соціальної роботи в умовах ринкової економіки .

Перехід до ринкової економіки призвів як до позитивних надбань, так і до серйозних соціальних ускладнень. Сягнула небачених розмірів інфляція, різко зріс рівень безробіття, значно знизився життєвий рівень переважної більшості населення. Зростаючі потреби в соціальному захисті вже не могли бути задоволені в рамках старих підходів. Отже, життя висувало завдання: в короткі строки створити новий механізм соціального захисту населення, який міг би самовдосконалюватися і розвиватися за будь-яких змін соціально-економічних умов. Одночасно необхідно було пам’ятати про обмеженість фінансових ресурсів та пов’язану з цим необхідність запровадження адресного принципу надання соціальної допомоги.

Крім того, соціальні служби мусили переорієнтуватися з роботи за принципом «відпрацювання запитів клієнта» на роботу за принципом «назустріч потребам клієнта». Це означало, що установи соціального захисту мали відійти від позиції очікування на звернення громадян та формальної відповіді на них і перейти до обстеження умов життя населення, виявлення нужденних та пошуку оптимальних можливостей надання їм допомоги. Важливо було також забезпечити комплексний підхід до вирішення соціальних проблем: з’ясувати та надати необхідну соціальну допомогу у кожному конкретному випадку для кожної конкретної людини.

Процес реорганізації вимагав від працівників соціальної сфери глибокого розуміння назрілих проблем, високого професіоналізму, вміння рухатися невторованими шляхами. З цих позицій і розпочалася в області робота з формування нової системи соціального захисту населення.

Виступаючи в ролі низового (міського) підрозділу в структурі управління соціального захисту населення, центр за характером роботи, по суті, відрізняється від районної ланки соціального захисту. Якщо остання працює зі зверненнями громадян, то працівники центру за результатами обстежень самостійно, не очікуючи звернень, ведуть роботу з оформлення пенсійних справ, нараховування субсидій, надання необхідної соціальної допомоги тощо. Таким чином, відбулися перерозподіл та передача виконавчих повноважень від управління до центру.

Але процес реорганізації системи органів соціального захисту населення на цьому не завершився. Так, у зв’язку з проведенням адміністративної реформи в Україні, в 2000 році відбулося об'єднання двох обласних управлінь — управління соціального захисту населення та управління праці та зайнятості населення — в головне управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації. Відповідні зміни відбулися і на місцевому рівні.

З 1 лютого 2001 року питання нарахування та виплати пенсій були передані органам Пенсійного фонду. Нині новостворена модель включає:

1. Первинну ланку — сільські (селищні) центри соціального захисту населення, центри у віддалених мікрорайонах міст як підрозділи виробничого забезпечення соціального захисту.

2. Районну (міську) ланку — районні (міські) управління праці та соціального захисту населення, які здійснюють організаторську та контрольну функції, надають методичну допомогу сільським центрам.

3. Обласну ланку — головне управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, інформаційно-аналітичний центр, які забезпечують необхідні організаційні, технічні та методичні передумови для розвитку і вдосконалення системи, координують діяльність усіх її підрозділів.

Отже, можливість підготовки висококваліфікованих кадрів усіх рівнів для системи праці та соціального захисту населення — це запорука якісного та своєчасного вирішення тих завдань, що порушують перед органами праці та соціального захисту населення час і держава.

13. ЕКОНОМІКА БЕЗПЕКИ.

В загальному розумінні безпека — це низький рівень загроз, які можуть перешкоджати стійкому функціонуванню певного суб'єкта. Безпека має два виміри. Людина може відчувати себе безпечно, якщо справджуються дві головні передумови. По-перше, вона повинна відчувати себе безпечно в конкретний момент у даному місці. По-друге, і головне, — вона повинна мати впевненість у власній безпеці в майбутньому, тобто повинні бути певні передумови для відтворення ситуації безпеки у майбутньому. Якщо переходити до контексту економіки як динамічної системи, що, як відомо, розвивається за рахунок власних вбудованих механізмів, поняття безпеки тут буде адекватним поняттю стійкості процесу суспільно-економічного відтворення.

Отже, поняття економічної безпеки країни ми трактуємо як складну багатофакторну категорію, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власного населення держави на якомусь визначеному рівні, з метою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх та зовнішніх, а також з метою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання.

Використання саме категорії економічного відтворення дозволяє надати економічній безпеці третього часового виміру, тобто оцінити, наскільки поточний стан справ містить передумови для забезпечення стійкості економічної безпеки у майбутньому. Крім того, застосування категорії відтворення дозволяє додати поняттю економічної безпеки активного звучання, тому що процес суспільного відтворення, як відомо, є результатом індивідуальних відтворювальних процесів економічних суб'єктів різних рівнів у певному економічному середовищі та під впливом певної економічної політики держави.

Отже, економічна безпека країни в цьому разі може трактуватися як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і економічної безпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорівня. Причому тут важливо зауважити, що як безпека держави, так і безпека мікрорівня, припустимо — підприємств, певний час можуть забезпечуватись окремо або навіть за рахунок одна одної. Водночас у стратегічному плані це — не лише взаємопов'язані, а й неподільні поняття. Саме суперечність між безпеками двох рівнів — безпекою макрорівня і безпекою мікрорівня — якраз і є головною проблемою економічної безпеки України на сучасному етапі.

Використовуючи викладені підходи, можна сьогодні говорити про низку загроз економічній безпеці України, які значною мірою виникли сааме внаслідок заходів, ужитих у процесі економічного реформування. Згадаємо лише про найважливіші з них.

Це — деформація промислової структури, яка на сьогодні, на жаль, не містить матеріальних передумов для переходу до економічного зростання, а конкуренція з товарами зарубіжного виробництва є фактично нерівноправною для вітчизняних товаровиробників та виступає загрозою економічній безпеці мікрорівня. Це — наслідки монетарної стабілізації, під час якої відбулося розшарування грошового обігу і безпека макрорівня булла досягнута за рахунок погіршення умов безпеки підприємств унаслідок переміщення диспропорцій на мікрорівень і додаткового навантаження на їх фінанси.

Можна говорити також про бюджетну політику, в якій, на жаль, сьогодні переважає фіскальна функція, і дуже мало уваги приділяється регулятивній та перерозподільчій ролі бюджетної політики.

За роки незалежності значно послабився економічний суверенітет України, зросла економічна небезпека за багатьма параметрами розвитку національної економіки, що вимагає ґрунтовного комплексного вивчення механізму забезпечення економічної безпеки країни. Механізм забезпечення економічної безпеки країни — це сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ними форм і методів, за допомогою яких у певній послідовності послаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішні загрози існуванню країни в економічній сфері.

Стратегія економічної безпеки країни — це чітке обґрунтування основної мети і довготермінова політика та план дій держави щодо усунення загроз існуванню та розвитку народного господарства країни. Це означає, що комплекс дій української держави у цій сфері повинен бути спрямований на усунення найважливіших загроз такій економічній системі, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ.

Тактика забезпечення економічної безпеки країни — це конкретні способи досягнення такої безпеки, короткотермінової дії інституційних та організаційних структур держави залежно від зміни внутрішніх і зовнішніх умов. У зв’язку з цим попередньо з’ясуємо основні показники економічної безпеки.

Найважливіші індикатори економічної внутрішньої безпеки слід групувати в межах основних підсистем національної економічної системи.

14. АТЕСТАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ ЗА ШКІДЛИВИМИ ВИРОБНИЧИМИ ЧИННИКАМИ.

Атестація робочих місць за умовами праці, проводиться в установах, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є джерелами шкідливих і небезпечних факторів, що несприятливо впливають на станздоров’я робітників.

Основна мета атестації - регулювання відносин між керівником і працівниками у галузі реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією в строк не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне і якісне проведення атестації несе керівник установи. Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці. До проведення атестації можуть залучатися проектні і науково-дослідні організації, технічні інспекції. Атестація передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці, санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості і напруженості виробничого процесу на робочому місці, виробничого середовища і на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці будівельним та санітарним нормам, встановлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характери за гігієнічною класифікацією; обьгрунтування віднесеного робочого місця до категорії із шкідливими, важкимим умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників зберігається протягом 50 років і затверджується наказом по установі.

15. РОЗРОБКА ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ В КОЛЕКТИВНОМУ ДОГОВОРІ.

Важливою функцією управління охороною праці є планування організаційно-технічних заходів щодо охорони праці, яке має вирішальне значення для підвищення ефективності роботи з охорони праці. Слід зазначити, що планування роботи з охорони праці на підприємствах ведеться переважно нецілеспрямовано, і тому вся робота не дає вагомого зниження виробничого травматизму. На більшості підприємств не проводиться необхідна аналітична передпланова робота, зокрема прогнозування цієї діяльності. Тому важливого значення набуває застосування методів інженерного прогнозування небезпечних та шкідливих виробничих факторів шляхом аналізу проектно-конструкторських і технологічних розробок та діючих виробничих процесів, визначення головної і локальних стратегій роботи з охорони праці на підставі встановлення причин виробничого травматизму й профзахворювань, вивчення стану умов праці за результатами паспортизації та атестації робочих місць, збору пропозиції від працівників, уповноважених з охорони праці і профспілок, аналізу експертних оцінок.

Важливе значення в системі планування має розробка розділу «Охорона праці» колективного договору підприємства. Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних взаємовідносин між власниками (уповноваженими ними органами) й працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань умов і охорони праці. Це ствердження випливає з вимог Законів України «Про охорону праці» та «Про колективні договори і угоди», якими передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов’язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав та соціальних гарантій на охорону праці забезпечуються насамперед за допомогою колективного договору (угоди).

Укладенню колективного договору (угоди), як відомо, повинні передувати колективні переговори, які розпочинаються сторонами за три місяці до закінчення строку дії попереднього договору. У підготовчому періоді особлива увага звертається на збір і вивчення пропозицій працівників щодо вирішення найактуальніших питань з охорони праці в кожному виробничому підрозділі підприємства, аналіз результатів атестації робочих місць, стану виробничого травматизму, професійної і виробничо зумовленої захворюваності, на розробку найнеобхідніших заходів щодо поліпшення умов праці. Зобов’язання, які пропонується включити до колективного договору (угоди) за підсумками переговорів, повинні бути всебічно обґрунтованими і реальними, адже після схвалення та підписання колективного договору вони стають обов’язковою для виконання локальною нормою, що діє в межах підприємства (галузі).

Колективний договір (угода) повинен обов’язково містити заходи захисту прав і соціальних інтересів осіб, потерпілих на виробництві від нещасних випадків (профзахворювань), а також утриманців та членів сімей загиблих.

16. ПОРЯДОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ЗАСОБАМИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ, СПЕЦОДЯГОМ ТА ВЗУТТЯМ.

Для створення заходів щодо охорони праці власнику або уповноваженому ним органу щорічно необхідні значні грошові та матеріальні кошти. Порядок і мета використання цих коштів визначаються в колективних договорах.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Спецодяг і спецвзуття, що видаються працівникам, повинні бути зручними в роботі, належної якості, відповідати вимогам державних стандартів і технічним умовам, розміру і зросту працівників.

Спецодяг і спецвзуття є власністю підприємства. Тому власник або уповноважений ним орган зобов’язаний організувати їх комплектування та утримання. Видача замість спецодягу та спецвзуття матеріалу для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється.

У разі дострокового зношення цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов’язаний замінити їх за свій рахунок. Строки ношення спецодягу (в тому числі зимового) вираховуються з дня фактичної видачі його працівникам в календарному, а не сезонному вирахуванні.

Підприємство зобов’язане замінити або відремонтувати спецодяг і спецвзуття, яке прийшло в непридатність до закінчення встановленого строку ношення з причин, що не залежать від працівника. Така заміна здійснюється власником або уповноваженим ним органом за участю представника профспілкової організації.

Забороняється виносити спецодяг і спецвзуття за межі підприємства. Теплий спецодяг і спецвзуття (костюми ватні, куртки ватні, штани, валянки тощо) повинні видаватись працівникам з настанням холодної пори року. Час користування цим спецодягом (початок і кінець зимового періоду) встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковою організацією з урахуванням місцевих виробничих і кліматичних умов.

На роботах, пов’язаних із забрудненням тіла, видається мило у кількості 400 грамів на місяць. При негативному впливі на шкіру людини шкідливих речовин безоплатно видаються змивачі або знешкоджуючі речовини.

Медичними установами визначений докладний перелік токсичних речовин, для нейтралізації яких працюючі повинні вживати молоко. Молоко є продуктом профілактичного харчування, який підвищує опір організму негативним чинникам виробничого середовища, нормалізує деякі обмінні процеси і функції організму. За робочу зміну, незалежно від її тривалості, працівники одержують по 0,5 літра молока. У виняткових випадках натуральне молоко за погодженням з медико-санітарною частиною або місцевою санітарно-епідеміологічною станцією може бути замінено рівною кількістю кефіру, простокваші, ацидофільного молока або мацоні.

На роботах, пов’язаних з впливом свинцю, видавати молоко не рекомендується, оскільки воно містить кальцій, що легко засвоюється.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці працівникам видається лікувально-профілактичне харчування.

17. ПОРЯДОК РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ, ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ТА АВАРІЙ НА ВИРОБНИЦТВІ.

У разі травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок проведення розслідування регулюється Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 623 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 1998 р. № 923) (Зібрання законодавства У країни. — 1998. — № 10. — Ст.437).

Дія даного Положення поширюється на підприємства, установи й організації усіх форм власності, що діють на території України (далі - підприємства), усіх громадян (у тому числі іноземців та осіб без громадянства), які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами (далі - власники), а також на громадян, котрі виконують на цих підприємствах роботу за трудовим договором (контрактом), проходять виробничу практику або залучаються до роботи з інших підприємств. Розслідування нещасних випадків (професійних захворювань), що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, а також з громадянами іноземних держав, які працюють на підприємствах, провадиться згідно з Положенням, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Дія цього Положення не поширюється на осіб, які працюють або проходять службу та з якими не укладаються трудові договори на підвідомчих підприємствах і у військових частинах, підрозділах Міноборони, МВС, Держкомкордону, Національної гвардії, СБУ. У цих випадках порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій встановлюється зазначеними органами за погодженням з Комітетом по нагляду за охороною праці. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями та студентами під час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчання в навчальному закладі визначається Міносвіти.

Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу, легшу роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу і вжити заходів для надання необхідної допомоги. Цей керівник (посадова особа) в свою чергу зобов’язаний терміново організувати медичну допомогу потерпілому і в разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу, а також повідомити про те, що сталося, власника, а також відповідну профспілкову організацію підприємства; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів з метою недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.

Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організовує його розслідування комісією, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) — також спеціаліст санепідемстанції.

На вимогу потерпілого власник зобов’язаний ознайомити потерпілого або особу, яка представляє його інтереси, з матеріалами розслідування нещасного випадку.

Контроль за своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків, виконанням заходів щодо усунення їх причин здійснюється органами державного управління та органами державного нагляду за охороною праці відповідно до їхньої компетенції та повноважень.

18. ПОРЯДОК ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ ЗАПОДІЯНУ ЗДОРОВ'Ю ПРАЦЮЮЧОГО ВНАСЛІДОК НЕ ДОТРИМАННЯ ВИМОГ ОХОРОНИ ПРАЦІ.

Стаття 49 Закону України «Про охорону праці» передбачає дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність працівників за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни, за невиконання або неповне виконання трудових обов’язків, в тому числі в області охорони праці, полягає в тому, що накладене на працівника дисциплінарне стягнення тягне за собою невигідні для нього наслідки.

Виконувати вимоги з охорони праці, техніці безпеки і виробничій санітарії зобов’язує працівників Кодекс законів про працю України (ст. 139, 159), Закон України «Про охорону праці» (ст. 18), правила внутрішнього трудового розпорядку, які діють на підприємстві, норми колективних договорів, інші нормативні акти про працю. Відповідні умови керівником можуть вноситись в контракти, що заключаються з працівниками.

Основою для притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників є порушення законодавчих і інших нормативних актів про охорону праці і їх дій, що зашкоджують виконанню повноважень посадовими особами органів державного нагляду за охороною праці.

Такими діями працівників слід вважати перешкоди для відвідування працівниками Держнагляду підконтрольних підприємств, на згоду або заборону власника видавати їм необхідні пояснення, матеріали та інформацію не виконання приписів, розпоряджень тощо.

Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, що приймає на роботу (органи обрання, призначення на посаду, затвердження на посаді).

Дисциплінарне стягнення на працівника за порушення законодавчих і інших нормативних актів про охорону праці, встановлення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду, профспілок може бути накладене з ініціативи цих органів (органів Держнагляду, профспілкових органів, уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, комісія по охороні праці підприємства в відповідності з їх повноваженнями).

Питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, винних в порушенні законодавства про охорону праці, може бути порушено також органами Прокуратури.

19. УЛЬТРАЗВУК, ІНФРАЗВУК ЇХ ДІЯ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ І ЗАХИСТ ВІД НИХ.

У виробничих умовах можливий вплив низькочастотного ультразвуку на працюючих як через повітря, так і при безпосередньому контакті з рідким або твердим середовищем зі збудженими коливаннями. Контактна дія спостерігається при утримуванні інструмента, чи оброблюваної деталі (при лудінні та паянні), при завантажуванні виробів в ультразвукові ванни і розвантажуванні їх, зварюванні та інших операціях. Розрізняють короткочасну та періодичну контактну дію.

Ультразвукові коливання, які генеруються промисловим устаткуванням, несприятливо впливають на організм людини. При тривалій систематичній дії ультразвуку, який поширюється через повітря, можуть виникати порушення нервової, серцево-судинної і ендокринної систем, слухового аналізатора, системи крові.

Біологічна дія ультразвуку на організм при контактному його передаванні залежить від потужності ультразвукових коливань, їх частоти, тривалості дії, способу випромінювання ультразвукової енергії (безперервного, імпульсного), чутливості тканин, інтенсивності кровопостачання і стану метаболізму у тканинах. Поширюючись у тканинах організму, ультразвукові хвилі впливають на фізико-хімічні та біологічні процеси, що відбуваються в цих тканинах. Найчутливіші до дії контактного високочастотного ультразвуку вегетативна і периферична нервові системи.

В осіб, які працюють в умовах інтенсивного ультразвуку, що супроводжується шумом, поряд із змінами функцій нервової системи спостерігається зниження судинного тонусу, особливо в місцях контакту з джерелами ультразвуку. Загальноцеребральні порушення часто поєднуються з помірним вегетативним поліартритом рук, парезом пальців, кистей і передпліччя. Іноді у працівників спостерігаються вестибулярні розлади, підвищення температури тіла тощо.

Залежно від інтенсивності ультразвукових хвиль розрізняють три види ультразвуку і впливу його на живі тканини:

1. Ультразвук малої інтенсивності (до 1,5Вт/см2). Викликає зміни фізико-хімічних реакцій організму, прискорення обмінних процесів, слабке нагрівання тканини, мікромасаж і не призводить до морфологічних порушень всередині клітин.

2. Ультразвук середньої інтенсивності (1,5−3 Вт/см2). Викликає реакцію пригнічення у нервовій тканині. Швидкість відновлення функцій залежить від інтенсивності і тривалості впливу ультразвуку.

3. Ультразвук великої інтенсивності. Викликає незворотне пригнічення аж до повного руйнування тканини.

Ультразвук високочастотного діапазону викликає підвищення проникності судин шкіри, що виражається гіперемією аж до крововиливів на поверхні шкіри (петехій).

Високочастотний ультразвук малої інтенсивності (0,2−1,0 Вт/см2) викликає судинорозширювальний ефект, великої (3,0 Вт/см2 і більше) — судинозвужувальний. При цьому змінюється тонус артерій: ультразвук малої інтенсивності дає гіпотензивний ефект, при збільшенні його інтенсивності виникає артеріальна гіпертензія.

Зміни в нирках, печінці, статевих органах, ендокринних залозах відбуваються внаслідок впливу ультразвуку на гіпоталамус, який регулює діяльність внутрішніх органів рефлекторним і нейрогуморальним шляхами. Спостерігається зміна морфологічної картини крові; зменшується кількість еритроцитів та лейкоцитів. Зміни нагадують такі, що відбуваються під впливом радіоактивного випромінювання. Виявляються вегетативно-судинні ураження рук (парез пальців, кистей і передпліччя, вегетативний поліневрит). Ступінь вираженості патології залежить від рівня ультразвукового тиску. Негативні наслідки більшою мірою виражаються у працівників, які зазнають одночасного впливу ультразвуку через повітря і контактно. Істотно підвищує негативний вплив ультразвуку шум чутного діапазону.

Біологічна дія інфразвуку на людину.

Інфразвук сприймається слуховим аналізатором, однак пороги чутності його значно вищі, ніж звуку. При сприйнятті інфразвуку втрачається відчуття тональності, а сприймаються тільки окремі поштовхи звукового тиску. Крім слухового аналізатора інфразвукові коливання сприймають вестибулярний і шкірний аналізатори. безпека життєдіяльність робочий місце.

Інфразвук має подразнюючу дію, що найбільшою мірою виявляється при виконанні роботи у приміщеннях без джерел шуму. Потенціальна небезпека інфразвукових коливань визначає необхідність нормування інфразвуку на робочих місцях.

Боротьба з несприятливим впливом виробничого інфразвуку охоплює комплекс заходів, які належать до технічної і медичної компетенції. Розглянемо окремі з них.

1. Ослаблення інфразвуку в межах джерела, усунення причин його виникнення, що є найрадикальнішим способом боротьби з низькочастотними коливаннями машин і механізмів.

2. Ізоляція інфразвуку. Важливе місце у боротьбі з інфразвуком належить методам будівельної акустики. Велике значення має раціональне планування і розміщення виробничого устаткування, ізоляція в окремих приміщеннях агрегатів — джерел шуму та інфразвуку. Водночас слід наголосити, що застосування звукопоглинаючого оздоблення звичайного типу практично не ослаблює енергії звукових коливань.

3. Поглинання інфразвуку. Для цього застосовують багатошарові звукопоглинаючі покриття.

4. Медична профілактика. Одним з найважливіших заходів медичної профілактики шкідливого впливу інфразвуку є здійснення запобіжних і періодичних медичних оглядів. Протипоказаннями для прийняття на роботу є порушення вестибулярної і слухової функції, виражені неврози, вегетативна дисфункція, захворювання центральної нервової та серцево-судинної систем, органів травлення.

20. ПЕРША ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА.

При наданні першої долікарської допомоги треба користуватися такими принципами: правильність дій, їх доцільність, швидкість, рішучість, спокій, дотримуючись, як правило, наступної послідовності:

· усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії електричного струму, винести із зараженої зони чи з приміщення, що горить, погасити палаючий одяг, дістати із води);

· оцінити стан потерпілого, визначити характер і тяжкість травм, що становлять найбільшу загрозу для життя потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння;

· виконати необхідні дії щодо спасіння потерпілого в порядку терміновості (забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов’язку тощо);

· викликати швидку медичну допомогу чи лікаря, або вжити заходів для транспортування потерпілого в найближчу медичну установу;

· підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника, пам’ятаючи, що зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

Людина, яка надає першу допомогу, повинна вміти: оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомоги насамперед той потребує; забезпечити вільну прохідність верхніх дихальних шляхів; виконати штучне дихання та зовнішній масаж серця і оцінити їх ефективність; зупинити кровотечу накладанням джгута, стисної пов’язки або пальцевим притискуванням судин; накласти пов’язку при пошкодженні; іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкому ушибі, термічному ураженні; надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості; використати підручні засоби при перенесенні і транспортуванні потерпілого; визначити необхідність вивезення потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом; користуватися аптечкою швидкої допомоги.

Перша допомога повинна надаватися потерпілим негайно або в найкоротший термін після видалення потерпілого із несприятливих умов.

Висновки.

1. Враховуючи той факт, що людина являє собою і біологічний об'єкт, можна зробити висновок про те, що всі біологічні системи можуть існувати в навколишньому середовищі за умови біологічної рівноваги. Людина, як єдина біологічна система природи, здатна при взаємодії з нею регулювати і контролювати обмін речовин між собою і природою, тобто людина потребує матеріального забезпечення. Ця діяльність визначається процесом праці, в якому людина змінює не тільки навколишнє середовище, але і своє власне середовище.

2. В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля.

3. Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні, соціальні.

4. Джерелами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, до них ми відносимо всі небезпеки, пов’язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища.

5. Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

6. Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони життєзабезпечення людей: постачання достатньої кількості повноцінних продуктів харчування та питної води; контроль і запобігання забруднення повітря; водних ресурсів, грунтів; утилізація та захоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також соціальні проблеми, пов’язані з різким зменшенням вільного «життєвого» простору, зростанням міст у високу, збільшенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.

7. Надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру — це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, у тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, що призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, здійснення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

8. Захисні споруди — це спеціальні будівлі для захисту населення від аварій на АЕС, хімічно і вибухонебезпечних об'єктах, ядерної, хімічної, біологічної зброї та звичайних військових засобів ураження.

9. Під стійкістю роботи об'єкта народного господарства розуміють можливість виконувати свої функції (випускати продукцію, надавати послуги тощо) в умовах надзвичайних ситуацій, а також пристосованість даного об'єкта до швидкого відновлення після пошкодження.

10. Дії людини, яка отримала інформацію про загрозу та виникнення НС: -інформування керівництва об'єкта; оповіщення керівного складу ЦО та персоналу об'єкта; порядок та форма доповіді вищій інстанції. — щодобове підведення підсумків щодо ліквідації наслідків НС та інформація вищої інстанції.

11. Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них відрізняються державні органи загальної, соціальної та галузевої компетенції.

12. Отже, можливість підготовки висококваліфікованих кадрів усіх рівнів для системи праці та соціального захисту населення — це запорука якісного та своєчасного вирішення тих завдань, що порушують перед органами праці та соціального захисту населення час і держава.

13. Отже, економічна безпека країни трактуєся як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і економічної безпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорівня.

14. Основна мета атестації робочих місць — регулювання відносин між керівником і працівниками у галузі реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

15. Важливою функцією управління охороною праці є планування організаційно-технічних заходів щодо охорони праці, яке має вирішальне значення для підвищення ефективності роботи з охорони праці.

16. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

17. У разі травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок проведення розслідування регулюється Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 623.

18. Стаття 49 Закону України «Про охорону праці» передбачає дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність працівників за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

19. У виробничих умовах можливий вплив низькочастотного ультразвуку на працюючих як через повітря, так і при безпосередньому контакті з рідким або твердим середовищем зі збудженими коливаннями.

20. Перша допомога повинна надаватися потерпілим негайно або в найкоротший термін після видалення потерпілого із несприятливих умов.

Список використаної літератури.

1. Конституція України. Основний Закон. — К., 1996.

2. «Про захист населення і територій в надзвичайних ситуаціях техногенного і природного характеру»: Закон України № 1809-III від 8 червня 2000 р.

3. Положення «Про єдину державну систему попередження і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру»: Затв. постановою Кабінету Міністрі" України від 3 серпня1998 р. № 1198.

4. Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного походження. Наук. кер.: С.І. Дорогунцов. Б.Ф. Гречанінов. — К.: НАН України РВПСУ. 1995. — 120 с.

5. Гіроль М.М., Ниник Л. Р., Чабан В. Й., «Техногенна безпека"Рівне — 2003 р

6. Депутат О. П., Коваленко І.В., Мужик І.С., «Цивільна оборона», Львів, 2001р.

7. Джигирей В. С. Жидецький. Безпека життєдіяльності. Львів:. — Афіша, 1999. — 254 с.

8. Москальова В. М. Основи охорони праці: Підручник. — К.: Професіонал 2005. — 672 с.

9. Надзвичайні ситуації. Основи законодавства України. — К., 1998. — 544 с.

10. Ниник Л. Р. Сутність роботи промислових об'єктів у надзвичайних ситуаціях. Рівне 1998.-151с.

11. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. — Суми: Університет, книга. 1999. — 301 с.

12. Стеблюк М.І. Цивільна оборона. Підручник. — К.: Знання. 2002. — 430 с.

13. Ярошевська В. М. Довідник з безпеки жіггтєдільності, Р., РДТУ, 1999 р.

14. Ярошевська В. М, Дубінський П.М., Прокопчук Н. М. Охорона праці - К. 1993 — 293 с.

15. Ярошевська В. М., Ярошевський М. М., Москальов І.В. Безпека життєдіяльності. — К.: НМЦ, 1997. — 292 с.

16. Ярошевська В. М. Правові питання з охорони праці і екології в будівництві. Р., РДТУ, 2000 р.